Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Основні особливості розвитку скіфської цивілізації



Зовсім недавно вчені додали до списку держав Стародавнього Сходу ще одну дуже своєрідну цивілізацію. Оскільки народ, який її створив, не залишив нам зразків своєї писемності, довгій час вважалось, що він не мав своєї державності. Проте зараз ми знаємо, що в умовах Стародавньго Сходу існували держави, які використовували для своїх потреб досягнення інших племен і народів. В данному випадку мова йде про скіфів.

Ім”я “скіфи” відоме нам передусім з творів грецьких і римських авторів, які використовували його в різноманітних значеннях. Вони називали скіфами широке коло народів, що мешкали на великих просторах Східної Європи і Азії і мали спільну культуру. Проте детальне вивчення цих текстів свідчить, що самі себе називали скіфами лише жителі Північного Причорномор”я і Приазов”я, і навіть, спочатку лише одне племя, яке на початку I тис. до н.е. стояло на чолі племінного союзу. Цей племінний союз поступово перетворився в державне утворення.

Скоріше всього прабатьківщина скіфів знаходилась десь в районі Уральських гір або басейну ріки Волги ( в переказах і легендах Ра). Їх етнічне походження досі лишається неясним. Відомо, що скіфська мова, належить до іранської группи індоіранської гілки індоевропейської сім”ї мов. Близкими до скіфів були кіммерійці, яких скіфи в процесі переміщень ассимілювали (тобто підкоривши, розчинили в своему середовищі). Це підкорення відбулося ще в VIII столітті до н.е., коли скіфи вперше з”явились в Північному Причорномор”є. Після перщого зіткнення с ними, кіммерійці починають пересуватись в бік Закавказзя і Малої Азії. Спочатку вони поселились в Західній Грузії і звідти здійснювали набіги на державу Урарту. Урарти вперше від киммерийцев довідались про грізний винахід скіфів - кіннотні загони, озброєні луками і стрілами. На стрілах були нові гостроконечники, які по своїх характеристиках перевершували усі відомі в той час. Вони пробивали панцирі урартських воїнів і вносили в їх ряди паніку. Доречі, через 100 - 150 років усі армії Передньої Азії переозброїлись скіфськими гостроконечниками. Проте кіммерійці, хоча і зіграли певну роль в історії Малої Азії, Ассірії і Закавкаэзя, так і залишились на стадії військових дружин і в кращому випадку входили, в якості найманців , у склад інших держав.

Зі скіфами справа була іншою. В 60-70-х роках VII ст. до н.е. вони повторили перехід кіммерійців через Кавказський хребет. Проте на відміну від них утворили на території Азербайджану своє царство, що увійшло в історію під назвою Скіфського. Ассірійці називали скіфів “шкуда”. Спочатку вони використали їх у боротьбі проти царства маннеїв і передали їм землі біля озера Урмія, де зайдені багаточисельні скіфські скарби. Потім в 672 р. до н.е. скіфи втрутились у ассіро-мідійську війну на боці Ассірії і на деякий час вони перетворились у вирішальний фактор близькосхідної політики.



В 50-і роки цього ж століття царство скіфів настільки зміцніло, що його цар Мадій у часи серьйозної війни між Ассірією і Вавілоном (654-652 рр. до н.е.) підкорив собі мідійців[4] і потім, прорвавшись в Малу Азію, знищив там кіммерійців, які займались разбійницькими нападами. Потім після послаблення ассіріців, скіфи стали здійснювати походи проти колишніх союзників. Скориставшись відходом скіфів з Малої Азії лідійці прибрали до рук велику її частину. В кінці VII- на початку VIст. до н.е. в Закавказзі існували два царства Урарту і Скіфське. Проте, після падіння Ассірії у 593-591 рр. до н.е., Мідійці розгромили обидва царства. Більша частина скіфів пішла назад за Великий Кавказ, а меньша втекла в Малу Азію до лідійського царя Алліата, що стало причиною війни Мідії і Лідії.

Похід в Передню Азію поміг скіфам зробити крок в історичному розвитку. До цього скіфи не знали образотворчого мистецтва, але розшарування у суспільстві, під час походу, дозволили їм створити художню мову і чітку систему релігійно-міфологічних уяв. Виникли ідеї про божественне походження царської влади. Першими царями скіфів були Ішпакай, Партатуа і Мадій.

Оскільки частина скіфів осіла у Північному Причорномор”є ще до походу на Кавказ, населення Скіфського царства приєдналась до них. Вчені вважають, що царські скіфи на карті Геродота і є та група скіфського племені, яка повернулась з походу. Геродот залишив нам великий список племен скіфського походження, але дуже складно нанести його на археологічну карту України. Відомо лише, що скіфські племена на цій території розпочали переходити від скотарства до землеробства, використавши багатолітню землеробську традицію, що тягнулась з трипільської культури.



Раноманітні скіфські племена Причорномор”я не зразу прийшли до ідеї утворення держави. Довгий час вони обмежувались контактами с грецькими колоніями на узбережжі Чорного моря, заключивши з ними договори і виділивши для них землі. Проте в 514 р. до н.е. відбулась подія, яка прискорила об”єднання скіфських племен. Перський цар Дарій I виступив в похід, з метою захоплення районів Подунай”я. Підкоривши Фракію (суч. Болгарія), його армія під командуванням Гістаспа вийшла до ріки Дунай і, спорудивши міст, переправилась на лівий берег. Про цей похід Дарія I є багато протиречивих свідчень. Згідно версії Геродота Дарій за 30 днів дійшов до Азовського моря. Більш логічна версія Страбона, одного з знавців античної географії. Він говорить , що перси дійшли лише до Буджакського степу (неподалік від Дунаю). Для боротьби з ворогом скіфи змушені були зібрати союзне військо, на чолі якого стояли Іданфірс, Скопасіс і Токсакіс. Скіфи застосували тактику випаленої землі і зуміли витіснити персів з їх землі.

Але похід персів призвів скіфів до думки про створення державності. На чолі держави стояв цар, який спирався на військо. З військового середовища обирались старійшини. Знатні роди давали царю виночерпіїв, конюхів, слуг і вістових. Створювались області, на чолі яких стояли номархи. Видне місце займали жерці. Геродот зберіг нам имена скіфських богів. Правда він давав їх у порівнянні з грецькими. Верховним божеством була Табіті (Гестія), друге місце займав Папай (Зевс) і його жінка Апі (Гея), ще нижче стояв Тагімасад (Аполлон), Агрішпаса (Афродіта) і інші боги. Був у скіфів навіть бог війни (подібний Аресу), йому посвячувались криваві ритуали від випитої крові першого ворога до плат шкіри, знятих з їх черепів. Богу приносились в жертву свійські тварини і кожний сотий полонений. В кожній з областей Скіфського царства споруджувався з хмизу гігантський вівтар. Верхівку вівтаря вінчав меч-акінак - символ цього бога.

Загальноскіфською святинею був бронзовий котел, що знаходився в урочищі Ексампей, в районі межиріччя Дніпра і Південного Буга. Цей котел було відлито за наказом скіфського царя Аріанта, який звелів кожному скіфському воїну принести для цієї мети один бронзовий гостроконечник. Безумовно грек Геродот, який писав про це перебільшив разів у 10 розміри котла (це часто ним практикувалось для посиления враження).

У відповідності з давньою іранською традицією скіфське суспільство поділялось на три прошарки - воїнів, жерців і рядових общинників (землеробів і скотарів). Кожний стан-прошарок вів походження від одного з синів легендарного прапредка і мав свій символ. Для воїнів ним була бронзова сокира, для жерців - чаша, а для общинників - плуг з ярмом. Згідно з міфом скіфів, золоті речі і предмети впали с неба на початку світу і стали атрибутами царів.

В кінці VI століття до н.е. скіфи розпочали завойовувати сусідів. Спочатку вони підкорили землероські племена лісостепової частини України. Потім скіфи повертають на південий захід, направляючи свої удари проти фракійців. В 496 р. до н.е. вони проходять через всю Фракію до проток, що з”єднуютьЧорне море із Середземним. Ця боротьба проходила с перемінним успіхом і закінчилась в 80-і роки V століття до н.е. мирним договором скіфського царя Аріапіфа с дочкою фракійського царя Тереса. Кордоном між скіфами і фракійцями стала річка Дунай. В конфлікт були втягнуті грецькі колонії. Після походу скіфів фракійці створюють своє царство на чолі з племенем одрисів (але воно мало відоме).

Забезчивши собі безпеку на заході, скіфи посилили тиск на грецькі колонії. Це привело до спорудження греками кріпосних стін і утворенню ними захистних союзів проти скіфів. Одним з таких союзів стало в 480 р. до н.е. Боспорське царство. Проте скіфам все ж таки вдалося встановити свою владу над Никонієм, Ольвією і Кіркентідою. Син Аріапіфа Скіл і його зять Октамасад продовжували цю політику. Управління грецькими містами торкалось тільки сплати данини і постачання продуктів для знаті і царя. При скіфському наміснику, який контролював економіку, було здійснено карбування монети із скіфською стрілою на поверхні. Політичний лад колоній скіфи не змінювали.

В 437 р. до н.е. Північное Причорноморья відвідав відомий керівник Афінської держави Перікл. В Ольвії він вів переговори з царями Скіфії. Вважається, що в цей час на чолі скіфської держави стояло три царі. Під тиском Афін і її ескадри на чолі з Періклом скіфи погодились зняти контроль і забрати свого намісника з міста.

Після цих подій у Скіфському царстві починається криза, пов”язана з бажанням номархів і окремих царів посилити свою владу на частини скіфської території. Після довгого періоду міжусобиць до середини IV століття до н.е. державі вдалось вийти з цієї кризи. На чолі єдиного царства став Атей. Його правління було періодом розквіту скіфської цивілізації і культури. Самі багаті скіфські кургани відносяться до періоду правління цього царя. Атей вів активну зовнішню політику. Він захопив дельту Дунаю і район, що відносився до неї (Добруджа на тер. суч. Румунії). Грецькі міста знов були поставлені під контроль.

В правління Атея відбувся курйозний випадок. На початку правління Атей вів тяжкі війни з фракійцями. Один раз потрапивши в тяжке положення він звернувся за допомогою до царя Македонії Філіпа V. Говорять він навіть пообіцяв заповісти своє царство македонцям. Проте коли небезпека минула він забув про обіцяне. В 339 році вже македонцям потрібна була допомога, але Атей не прийшов допомогати своїм колишнім союзникам. Розгніваний Філіп після завершення кампанії вирішив покарати скіфів. Армія македонського царя літом цього ж року перейшла Дунай і наголову розбила скіфів. Сам Атей загинув, а македонці захопили в полон 2000 жінок і детей, 2000 коней і масу дрібної худоби. Проте здобич не потрапила в Македонію. Обоз був перехоплений по дорозі.

В 331 році до н.е. вже намісник Олександра Македонського вирушив в похід проти скіфів, але як і Дарій потерпів поразку у Гетській пустелі (Буджакський степ). В III столітті до н.е. скіфи ще тримались на правому березі Дунаю в Добруджі. Нам мало відомо про їх життя. Історія донесла лише імена царів Канита, Харасп, Акрос, Танус, Саріак і Элія. Проте це були вже правителі частин колись єдиної великої держави.

Основне ядро Скіфського царства с IV століття до н.е. перемістилось у Північно-Західний Крим. Його столицею був Неаполь Скіфський. Тут в 179 р. до н.е. скіфи вели боротьбу с грецьким містом Херсонесом Таврійським. Херсонесці закликали на допомогу споріднені по походженню до скіфів племена роксолан і сарматів, а також Боспор і Понт (держава, що лежала на турецьому березі Чорного моря). Три року тривала війна. Скіфія була розбита, міста зруйновані, а правителі були поставлені під контроль понтійських гарнізонів.

В останні сторіччя ситуація для скіфів в Причорномор”є погіршується. Зі сходу в райони Причорномор”я просуваються нові племена кочовиків: язигі, царські сармати, і урги. Вони відтісняють скіфів у Крим, Нижне Подністров”я і Тавріку. Остаточно рештки держав скіфів були зметені в III- IV ст. н.е. під навалою алан і готів.

Головним культурним надбанням скіфів, яке вражає ще й досі, є прекрасні речі зі скіфських курганів. Після смерті царя або знатного скіфа над його могилою насипався пагорб (курган). Згідно з обрядами іранських племен в могилу клались предмети, які необхідні у загробному житті. Часто в цих курганах ( найбільш великі Чартомлик, высота - 19 метрів, Олександропільский - 21 метр) ми знаходимо предмети побуту, прикраси, зброю. Могила являла собою катакомбу[5] з камерами. В тризні (поховальному обряді) приймало участь понад 2,5 - 3 тис. людей. В сюжетах знайдених в захороненнях коштовностей переважають зображення звірів на сюжети підказані греками.

Ряд речей, наприклад “світове” дерево на пекторалі (намисто) з кургана Товста Могила і зображення з кубка з Куль-Оби, увійшли у всі підручники світового мистецтва.

Культура скіфів залишила помітний слід в історії людства. В період їх перебування у Закавказзі скіфи сформуровали основні принципи мистецтва і сильно вплинули на формування культур Північного Кавказу, Є рештки та елементи скіфської спадщини і в нас на Україні, де проходив другий період історії скіфської державності.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!