Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Принципи формування загальної оборонної політики



Заснувавши Європейський Союз, Маастрихтський договір як другу опору нової організації створив ЗЗПБ. Подвійна назва — загальна зовнішня політика і політика безпеки — не випадково. Як відзначалося вище, відповідно до першої статті розділу V, присвяченого ЗЗПБ, її предмет включає всі питання оборонного характеру.

Саме в рамках другої опори реалізується одна з головних стратегічних цілей Європейського Союзу — «прогресивне формування загальної оборонної політики, що згодом може привести до спільної оборони» (ст. 2, 17 Договору про ЄС).

Хоча загальна оборонна політика є складовою частиною ЗЗПБ, вона займає специфічне місце усередині другої опори. У цьому зв'язку в офіційних документах Союзу в останні роки став вживатися термін «європейська політика в сфері оборони і безпеки». Обговорювалося навіть питання про виділення її в окрему опору, але рішення прийнято не було.

Порядок здійснення заходів, покликаних втілити в життя загальну оборонну політику ЄС визначається ст. 17 Договору про ЄС, зміст якої було істотно змінено Амстердамським, а потім і Ницьким договором.

Відповідно до цієї статті рішення про створення загальної оборони приймається Європейською радою, що потім рекомендує державам-членам ужити відповідних заходів у рамках своїх конституційних процедур.

Договір про ЄС не виключає продовження функціонування військових структур НАТО і членства держав-членів у цій організації. Оборонна політикаЄС повинна бути сумісна з діяльністю НАТО. З іншого боку, не передбачається ніякого контролю останньої за військовими структурами Союзу.

Формування загальної оборонної політики і, тим більше, створення спільних збройних сил Європейського Союзу — тривалий процес, особливо якщо взяти до уваги відсутність на сьогоднішній день явної військової загрози для країн Союзу.

У цьому зв'язку першим конкретним кроком у даному напрямку стає створення не оборонних структур, а військового контингенту, що буде брати участь у миротворчих операціях на території інших країн і регіонів планети — Сил швидкого реагування Союзу.



Політичне рішення про створення Сил швидкого реагування Союзу було прийнято на засіданні Європейської ради в Хельсінкі в 1999 р. і підтверджено за підсумками його сесії в Ніцці 11 грудня 2000 р.

Згідно з цими рішеннями в рамках Європейського Союзу створюється спільний військовий контингентСили швидкого реагування — первісною чисельністю 50—60 тис. чоловік, що може бути збільшена до 100 тис. Призначення даного контингенту — участь у воєнних операціях з вирішення міжнародних конфліктів (таких, як, наприклад, конфлікти в колишній Югославії).

Формування Сил швидкого реагування здійснюється державами-членами шляхом надання як персоналу, так і військової техніки (терміном мінімум на 1 рік) — зокрема, 400 військових літаків і 100 військових кораблів. (Даний процес завершився у 2003 р.)

Як і ким буде керуватися даний військовий контингент? Спочатку намічалося в цих цілях (так само як і з інших питань оборонної політики) використовувати згадувану вище організацію — Західноєвропейський союз (ЗЄС). Він повинен був стати своєрідним депозитарієм загальної оборонної політики Європейського Союзу шляхом розробки і надання йому необхідних документів, військових фахівців, консультацій, а також виконання рішень Союзу військової спрямованості.

Однак від цих планів у кінцевому рахунку відмовилися — почасти тому, що в ЗЄС входять не всі держави-члени Європейського Союзу, а тільки 10 з них. У цьому зв'язку Ницький договір 2001 р. виключив з Договору про ЄС відсилання до ЗЄС як «агента» Союзу у військовій сфері.



Для керування СШР і прийняття інших рішень у сфері оборонної політики у2001 р. були засновані спеціальні органи ЄС: Комітет з питань політики і безпеки, Військовий комітет і Військовий штаб. Їх правовий статус визначений рішеннями Ради Європейського Союзу від 22 січня 2001 р.

 

Організаційно-правовий механізм військового керування в рамках Союзу формується в такий спосіб:

1. На вершині знаходиться Європейська рада, у складі якого засідають «вищі представники » держав-членів і ЄС. Саме Європейська Рада, як уже відзначалося, уповноважена вирішувати питання про створення загальної оборони.

2. Прийняття юридично обов'язкових рішень знаходиться в компетенції Ради ЄС, яка у формі спільної акції уповноважена вирішувати питання про практичне використання СШР.

3. Спостереження за політичною ситуацією на міжнародній арені і вироблення відповідних пропозицій Раді здійснює Комітет з питань політики і безпеки, що складається з політичних директорів від кожного держави-члена.

4. Підготовку і координацію заходів Союзу «чисто» військового характеру буде здійснювати Військовий комітет, до складу якого входять глави військових штабів членів чи їхні представники (ст. 1 рішення «Про створення Військового комітету Європейського Союзу»).

5. Військовий штаб ЄС - постійний орган, що входить у структуру Генерального секретаріату Ради (ст. 1 рішення «Про створення Військового штабу Європейського Союзу»). Він здійснює «три основні функції оперативного характеру: швидке реагування, оцінка ситуацій і стратегічне планування». Військовий штаб діє відповідно до вказівок, що йому дає Військовий комітет Союзу.

6. Безпосереднє керування діями СШР буде здійснювати командуючий операцією, призначений Радою.


Просмотров 433

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!