Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Повноваження й акти Європейського Союзу з питань загальної зовнішньої політики і політики безпеки



Повноваження Союзу в рамках другої «опори» помітно відрізняються від розглянутих вище повноважень Європейського співтовариства. Це обумовлено, зокрема, предметом ЗЗПБ: тільки питання зовнішньої політики, у рамках якої Союз, звичайно, не може давати обов'язкові для третіх країн вказівки (видавати для них нормативні акти і т.п.).

Інша причина носить політичний характер: у другій, як і у третій опорі суверенітет держав — членів Союзу обмежений набагато меншому ступені, чим усередині Співтовариств. При прийнятті всіх рішень тут головне місце займають міжурядові органи — Рада і Європейська рада, а за державами-членами по найважливіших питаннях зберігається право вето.

Коло основних повноважень Союзу в сфері ЗЗПБ визначене у ст. 12 його установчого договору і включає прийняття наступних рішень.

1. Визначення принципів і загальних орієнтирів зовнішньої політики

Відповідно до параграфа 1 ст. 13 Положення Європейський Союз «визначає принципи і загальні орієнтири загальної зовнішньої політики і політики безпеки, у тому числі в областях, що мають оборонний характер».

Принципи і загальні орієнтири — це свого роду програма зовнішньої політики, що визначає загальний курс у міжнародних справах Європейського Союзу в цілому і кожнім державі-члені окремо. Відповідно до загальних принципів і орієнтирів повинні прийматися конкретні зовнішньополітичні демарші, здійснювані органами Союзу і всіх держав-членів.

При цьому в залежності від характеру і великої політичної важливості встановлювати дані принципи й орієнтири від імені Союзу доручено Європейській раді — органу Європейського Союзу, до складу якого входять вищі керівники виконавчої влади на національному і наднаціональному рівні: глави чи держав урядів (як правило, прем'єр-міністри) і Голова Європейської комісії.

Принципи і загальні орієнтири ЗЗПБ закріплюються у висновках Європейської ради, що їх приймає за підсумками кожної своєї сесії. Носять вони часто дуже абстрактний характер. Наприклад, п. 26 висновків Європейської ради, прийнятих за підсумками сесії в Хельсінкі 10 і 11 грудня 1999 р., говорить: «Союз буде сприяти міжнародному миру і безпеці відповідно до принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй. Союз визнає пріоритетну відповідальність Ради Безпеки ООН за підтримку міжнародного світу і безпеки».



Однак, у тім же документі визначені і конкретні задачі Союзу і держав-членів у сфері оборонної політики, а саме, створення Сил швидкого реагування до 2003 р.

 

2. Вироблення загальної стратегії Союзу стосовно окремих країн і регіонів планети. Відповідно до параграфа 2 ст. 13 Положення Європейський Союз «виробляє загальні стратегії, що реалізуються Союзом у тих глузях, у яких держави-члени мають важливі загальні інтереси».

Загальна стратегія — новий правовий акт у сфері ЗЗПБ, який Європейський Союз уповноважений видавати після вступу в силу Амстердамського договору (який закріпив нову редакцію розділа V «Положення про ЗЗПБ). Відповідно загальні стратегії Союз приймає тільки з 1 травня 1999 р.

По своєму змісту загальна стратегіяявляє собою документ, у якому визначається план дій Союзу у відношенні конкретних країн чи регіонів планети. У тексті загальних стратегій визначаються цілі політики Союзу у відношенні конкретної країни чи регіону і кошти, що підлягають наданню Союзом чи окремими державами-членами (ст. 13).

Там же визначається термін дії загальної стратегії.

Затвердження загальних стратегій, як і визначення загальних принципів і орієнтирів зовнішньої політики, здійснює Європейська Рада, що діє за пропозицією Ради ЄС.



3. Прийняття загальних позицій у міжнародних відносинах

Правовою формою, за допомогою якої виражається офіційна точка зору Європейського Союзу в цілому по конкретних зовнішньополітичних проблемах, служить «загальна позиція». Згідно ст. 15 Договору про Європейський Союз вона «визначає відношення Союзу до окремого питання географічного чи тематичного характеру».

На відміну від розглянутих вище загальних стратегій загальна позиція носить вузько спеціальний характер, спрямована на рішення конкретних задач зовнішньої політики. Наприклад, «Загальна позиція стосовно Афганістану» від 22 січня 2001 р.1 не тільки виражає негативну оцінку Союзом збройного конфлікту в цій країні, але і встановлює зобов'язання, що добровільно приймає на себе Союз («підтримувати і сприяти діяльності спеціальної місії ООН в Афганістані», «продовжити постачання гуманітарної допомоги в Афганістан» і т.д.).

Отже, загальна позиціяце документ, у якому визначається офіційне відношення Європейського Союзу до зовнішньополітичних проблем. Видання загальних позицій породжує відповідні обов'язки для держав-членів: «вжити заходів з метою забезпечити відповідність своєї національної політики загальним позиціям» (ст. 15). Держави-члени також повинні відстоювати загальні позиції Союзу в рамках міжнародних організацій, до яких вони входять (ст. 19).

Від імені Європейського Союзу загальні позиції видає Рада.

4. Здійснення практичних заходів (спільних акцій)

ЄС у сфері загальної зовнішньої політики і політики безпеки уповноважений не тільки створювати програми і висловлювати свої погляди, але і починати реальні дії практичного характеру.

Правовим актом, на підставі якого здійснюються подібні дії, служить «спільна акція». «Спільні акції відносяться до визначених ситуацій, у яких визнані необхідними оперативні дії Союзу. Вони установлюють свої цілі, сферу застосування кошти, що повинні бути передані в розпорядження Союзу, умови щодо способу їхньої реалізації і, при необхідності, термін дії» (ст. 14).



Знову ж, як і у випадку загальних стратегій і загальних позицій, мова йде саме про документ, хоч і з незвичною для нас назвою.

Отже, спільна акціяце документ, на підставі якого ЄС здійснює оперативні дії на міжнародній арені.

Наприклад, спільна акція від 22 червня 2000 р. «Про контроль за технічним сприянням, пов'язаним з кінцевими цілями військового характеру» визначає практичні міри, які варто почати для контролю за експортом у треті країни продуктів і технологій військового призначення.

У формі спільних акцій також приймаються рішення про присутність спостерігачів на виборах в іноземних державах, призначення спеціальних представників Європейського Союзу за кордоном.

У рамках Союзу прийняття спільних акцій, як і загальних позицій, відноситься до повноважень Ради. Прийняті Радою спільні акції «є обов'язковими для держав-членів при виробленні своєї позиції і здійсненні своїх дій» (параграф 3 ст. 14 Положення про ЗЗПБ).

Держави-члени, за загальним правилом, зобов'язані повідомляти Раду про міри, прийняті ними з метою здійснення спільної акції Союзу. У випадку екстреної необхідності вони можуть починати і самостійні кроки «з урахуванням головних завдань спільної акції» (параграф 6 ст. 15 Положення), про що також негайно повідомляється Раді.

Рада в рамках другої опори приймає також рішення, за допомогою яких забезпечується реалізація в життя загальних стратегій, загальних позицій і спільних акцій. Рішення Ради в даному випадку можуть бути і нормативними актами (наприклад, рішення від 22 січня 2001 р. «Про заснування Військового штабу Європейського Союзу.

 

5. Укладення міжнародних договорів

Засновуючи Європейський Союз і його другу опору, Маастрихтський договір 1992 р. не наділив Союз у цілому правом укладати в даній галузі міжнародні договори — на відміну від Європейських співтовариств, що міжнародною правосуб'єктністю володіли споконвічно.

Цей недолік був виправлений Амстердамським договором 1997 р. Відповідно до діючої редакції Договору про ЄС Рада від імені даної організації уповноважена «укладати угоду з одним чи декількома державами міжнародними організаціями щодо виконання даного розділу Положення про ЗЗПБ.

Предметом міжнародних договорів у даному випадку є будь-які питання, що відносяться до сфери ЗЗПБ, а також питання боротьби зі злочинністю (ст. 38). При цьому на відміну від міжнародних договорів у рамках першої опори як сторона буде виступати Рада чи Європейський Союз у цілому.


Просмотров 620

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!