Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Європейська Рада та Рада ЄС



Європейська рада є органом ЄС, що регулярно зустрічається з 1974 р. Він складається з голів держав та урядів, а також Голови Комісії. Зустрічі відбуваються щонайменше двічі на рік. Даний орган не приймає рішень у формальному значенні, але робить заяви і декларації, тобто носить політичний характер.

ЄР - міжурядовий органв інституційній системі ЄС. Точно визначити завдання голови Комісії, фактичний авторитет котрого є позасумнівним, часом є не так просто в рамках такого органу, у якому переважно, ведеться пошук спільних позицій і компромісів саме між главами держав або їхніх урядів.

ЄР має подвійне завдання: творення політики співпраці в рамках II та III «стовпів» (глави V і VI ДЄС) та активізація окремих ділянок діяльності, котрі вже безпосередньо здійснюються органами ЄС.

ЄР як орган ЄС має обов'язок інформувати ЄП про кожне своє засідання і на­давати йому «щорічні письмові звіти про досягнутий Унією прогрес» (ст. 4 ДЄС).

Принципово відмінним є орган, що носить назву Рада ЄС. Даний орган включає до свого складу представників від кожної держави-члена на рівні міністрів, які мають повноваження брати зобов’язання від імені свого уряду. Тобто Рада має стільки членів — представників урядів, скільки є держав-членів. В Раді можуть голосуватилише члени уряду, тому її ще називають «Радою Міністрів».

Голова Ради призначається на термін – 6 місяців, допоміжний персонал складає близька 2500 осіб.

Функції та повноваження Ради ЄС:

1) забезпечує загальну координацію в діяльності держав-членів та Союзу в цілому, зокрема координацію загальної економічної політики держав-членів; ще суттєвішою функцією є координація зовнішньої політики країн-членів;

2) має повноваження ухвалювати рішення, тобто наділена владою в останній інстанції приймати нормативні акти європейського права;

3) в галузі зовнішніх відносин Рада дає дозвіл на відкриття переговорів (що ведуться Комісією) та укладає відповідні угоди;

4) в бюджетній сфері Рада разом із Парламентом затверджує щорічний загальний бюджет Союзу.

Згідно з установчими договорами, голосування в Раді міністрів може відбуватися простою більшістю, кваліфікованою більшістю чи за правилом одностайності.

На противагу класичному в міжнародній практиці принципу “одна держава – один голос” кожна держава-член ЄС володіє певною кількістю голосів, у залежності від її політичної та економічної ваги.

Німеччина, Франція, Італія, Великобританія – по 10 голосів, Іспанія – 8 голосів, Бельгія, Греція, Нідерланди, Португалія – по 5, Австрія, Швеція – по 4, Данія, Фінляндія, Ірландія – по 3, Люксембург – 2, разом 15 країн – 87 голосів. Подібна схема розподілу голосів закріплена і Ніцькою угодою.



Розподіл голосів від 1.11.2004 р. є: ФРН, Франція, Італія, Велика Британія — 29; Іспанія, Польща — 27; Нідерланди — 13; Бельгія, Греція, Португалія, Угорщина, Чехія -12 (= 3,738%); Австрія, Швеція — 10; Данія, Фінляндія, Ірландія, Литва, Словаччина - 7; Люксембург, Кіпр, Естонія, Латвія, Словенія — 4; Мальта — 3. Блокуюча мен­шість становить 90 голосів; т.зв. «нові» держави-члени мають разом тільки 84 голоси. Після наступної хвилі розширення Румунія матиме 14, а Болгарія — 10 голосів. Квалі­фікована більшість становитиме 258 з 345 голосів.

4.Європейський парламент.

ЄП є колективним постійно діючим органом,що репрезентує інтереси громадян ЄС;тим він відрізняється від Ради, котра пре­дставляє інтереси держав-членів, та Комісії, що представляє інтереси виключ­но європейської інтеграції, але й репрезентує себе щодо інших міжнародних організацій. Йдеться, отже, про наднаціональний,не міжурядовий органу інституційній системі ЄСп. Попри свою виключно контрольну сутність в мо­менті створення, ЄП згодом набув сильних позицій і в нормотворчому процесі, але в кожному разі, ЄП на даному етапі ще не володіє повністю статусом, вла­стивим національним парламентам в демократичних системах.



ЄП «складається з представників народів країн, що об'єднані у Співто­вариства» (ст. 189 ДЄСп). Кількість депутатів нині становить 732 (станом на 10.03.2006 р.) — вона мусить узгоджуватись з кількістю громадян держав-членів, але також і фактом, що кожна держава-член є сувереном в міжнарод­но-правовому аспекті, котрому, згідно з класичних положень права міжна­родних організацій, належить голос в органі. Кількість голосів у держав-чле­нів, починаючи від 1.05.2004 р., становить: ФРН — 99, Франція, Італія, Велика

Британія — 78, Іспанія, Польща — 54, Нідерланди — 27, Бельгія, Греція, Пор­тугалія, Угорщина, Чехія — 24, Швеція — 19, Австрія — 18, Данія, Фінляндія, Словенія — 14, Ірландія, Литва — 13, Латвія — 9, Словенія — 7, Люксембург, Кіпр, Естонія — 6, Мальта — 5.

За проектом КД кожна держава-член матиме від 6 до 96 мандатів в ЄП, їхня загальна кількість не мала бперевищити 750.

Євродепутатів обирають прямим загальним голосуванням терміном на 5 років.

Спочатку ЄП складався з депутатів національних парламентів, але ця сис­тема була в межах демократизації замінена на загальні, прямі вибори в держа-вах-членах; первинно ст. 138/3 ДЄЕСп передбачала єдину для всіх держав-членів виборчу систему.

Загальні, прямі вибори.В тому числі і з огляду на зазначені вище поло­ження, окремі держави певний час противились запровадженню прямих вибо­рів. Тому лише в 1976 р. було прийнято рішення, що уможливило, аби перші загальні прямі вибори до ЄСп відбулися в червні 1979 р.

Спільна виборча система,(або, за Амстердамським договором, спільні ви­борчі принципи) дотепер прийнята не була, хоч і ст. 190/4 ДЄСп це передбачає. ЄП проголосував 15.07.1998 р. пропозицію, щодо пропорційного представництва в межах регіональних виборчих округів за винятком держав з менш ніж 20 міль­йонами мешканців, з можливістю врахування регіональних особливостей.

Дотепер чинний Акт про вибори до ЄП відсилає до національного вибо­рчого законодавства(ст. 7/2), якщо є виконані наступні базові вимоги Акту:

а) ніхто не може голосувати більше одного разу в одних виборах (ст. 8);

б) термін виборів (ст. 9) визначає держава-член самостійно, але голосу­вання відбувається в усіх державах-членах між ранком четверга і вечором неділі,аби можливо було врахувати виборчі традиції дер­жав-членів. Підрахунок голосів може розпочатись лише по зачиненню виборчих дільниць в державі-члені, в якому голосувалося найпізніше.
Якщо виборче право окремої держави-члена передбачає два тури ви­борів, перше коло слід провести у вище зазначених термінах;

в) пасивне виборче право здійснюється починаючи від 18 років;

г) недискримінація з підстав громадянства; держави-члени, котрі гаран­тували пасивне виборче право своїм громадянам, а для громадян, що перебувають закордоном, передбачали інший порядок здійснення ви­борчого права, зобов'язані дотриматись ст. 19/2 ДЄСп про європей­ське громадянство: «Кожен громадянин Унії, що перебуває в дероюаві-члені, громадянином якої він не являється, має активне і пасивне ви­борче право до Європейського парламенту в тій державі-члені, в якій
він перебуває за рівних із громадянами даної держави умов».

ЄП перевіряє виключно формальну чинність виборів (ст. 11 Акту). Вибо­рчі спориналежать до правомочності держав-членів.

Негатив: Оскільки не існує єдиної виборчої системи, політичні партії не вмотивовані до об'єднання на рівні ЄС з метою отримання місць в ЄП. Вибори до ЄП також відбува­ються за національними правилами і європейські депутати фактично не є політично відповідальними перед своїми виборцями. Це також пояснює низьку виборчу актив­ність.Наступним негативом є те, що вибори до ЄП не призводять у наслідку до ство­рення європейської виконавчої влади,отже, виборець не надає цим виборам відпові­дної ваги. МД намагався це виправити: нова редакція ст. 191 ДЄСп передбачає, що політичні партії на європейському рівні є важливим фактором інтеграції всередині ЄС. Вони сприяють творенню європейської ідентичності і реалізації політичної волі грома­дян ЄС. Згідно НД, Рада повинна одноголосно визнавати статус європейських політич­них партій і забезпечити їхнє фінансування.

Парламент проводить засідання в Страсбурзі, додаткові засідання можуть скликатися в Брюселі.

Функції та повноваження ЄП:

1) контролює інші органи Союзу (Комісію та Раду);

2) разом із Радою розділяє прерогативу ухвалення загального бюджету Союзу;

3) в сфері законодавчих повноважень має право вносити поправки до законопроектів;

4) в сфері зовнішніх відносин, він надає свою згоду на укладання договорів про приєднання, асоціацію та співробітництво.

ЄП має постійні комітети (20) спеціальні комісії. ЄП голосує завжди на підставі їхніх доповідей. ЄП може також створити тимчасову комісію на вимо­гу У4 депутатів ЄП (ст. 193 ДЄСп).

5.Суд європейських співтовариств.

Забезпечує єдине тлумачення та дотримання Угод про заснування співтовариств, його складають 15 суддів та Генеральних адвокатів, яких призначено терміном на 6 років за спільною згодою урядів держав-членів.

Судді обирають з свого числа голову Суду терміном на 3 роки. Суд засідає в повному складі або в 6 палатах, що налічують 3 чи 7 суддів.

Судова процедура відбувається в два етапи: письмовий (документальне обґрунтування справи) та усний (відкриті слуханні).

1998 року до Суду ЄС було приєднано Суд першої інстанції, який налічує 15 суддів, які обираються на тих же умовах, що і судді Суду.


Просмотров 294

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2020 год. Все права принадлежат их авторам!