Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Схвалення Римських договорів



На конференції в Мессіні (1-3.06.1955 р.) шість держав-членів ЄСВСп шукали наступника Жана Моне на посаді голови Високого органу, оскільки останній подав у відставку через невдачу реалізації ідеї ЄОСп, в якій він вба­чав потенційну небезпеку відновлення військових потужностей Німеччини, що таким чином опинялася поза межами комунітарного контролю.

Держави Бені­люксу запропонували, аби на пропозицію європейських федералістських рухів була вивчена можливість створення спільного ринку і в інших економічних галузях, включно з енергетикою і транспортними комунікаціями. Комісія де­легатів та експертів від урядів за головування бельгійця Поля-Анрі Спаака, розробила з цією метою проекти двох договорів, що були підписані в Римі 25.03.1957 р. Зазначені договори стали установчими для Європейського Еко­номічного Співтовариства (ЄЕСп) — загальний спільний ринок та спеціально­го Європейського Співтовариства з атомної енергії (Євратом). Разом із ЄСВСп ці Співтовариства стали фундаментом європейської інтеграції. Договори вступили в дію 14.01.1958 р.

З часу підписання Римських договорів (1957 р.) і до вступу в силу Єдино­го європейського акту (1987 р.) держави-члени випробовували новий тип між­народної співпраці. З точки зору предметного виконання економічних цілей багато-чого, хоча й не усього, було досягнуто. Водночас почала виникати по­треба і у співпраці в неекономічній сфері.

Предметне виконання цілей

Із відмовою розвинутих країн від вугілля як основного джерела енергії та кризою в сталеливарній галузі, почала відходити на другий план й сама важли­вість ЄСВСп. Євратом також майже припинив свою діяльність: очікуваний брак ядерної сировини усе не наставав, а тому основна мета Євратому — спільна ене-ргогенерувальна політика — повною мірою ніколи впроваджена не була.

А отже, автоматично, найважливішим Співтовариством стало ЄЕСп, що включало в себе вільний рух товаріввсередині митного союзу(від 1.07.1968 р.), котрий охоронявся також єдиним митним тарифом і доповнювався додатко­вими лібералізаційними факторами, як от: вільним рухом працівників, по­слуг і капіталів, включно з поточними платежамита свободою заснування (підприємств).

Ефективність цих лібералізаційних заходів була підтримувана активністю в інших суміжних галузях: економічна конкуренція, зближення національних систем регулювання та усунення різноманітних перешкод на спільному ринку, сільське господарство, транспортне сполучення, зовнішні торговельні відно­сини тощо.



Також відбувається зближення економічних політик, при якому, зокрема, у восьмидесятих, за прикладом Німеччини, держави-члени почали усвідомлю­вати реальну небезпеку інфляційної політики у стосунку до купівельної спро­можності, зовнішнього торговельного балансу та ін. Тим самим було уможли­влено появу Європейської валютної системи,суть якої полягала у адмініст­ративних угодах поміж урядами держав-членів.

3. Початок третього етапу юридично було оформлено підписанням Єдиного
європейського акту
(ЄЄА),
який вступив в силу 1987 р. В результаті
відбулося значне розширення сфери компетенції Європейських
співтовариств, були внесені зміни до їх інституціональної структури та
намічені основні контури розвитку співробітництва держав-членів в сфері
зовнішньої політики та безпеки. ЄЄА створив основу для переходу до
нового, більш високого рівня співробітництва держав - до створення
Європейського Союзу. Відповідно до програмних положень ЄЄА був
початий перехід від спільного до єдиного внутрішнього ринку, що
повинно було в перспективі підготувати створення валютного та
економічного союзу.

Восьмидесяті роки прийнято вважати періодом стагнації, коли виникла потреба трансформувати спільний ринок у вищу форму — ринок внутрі­шній,що є більш подібним до ринку єдиної держави; правовим виразом цієї потреби став Єдиний Європейський акт(1986 р.). остаточним терміном імп­лементації відповідних норм було визначено 1.01.1993 р. Хоча й дотепер є очевидним, що стадії внутрішнього ринку ще не досягнуто повністю, в першу чергу це стосується сфери послуг.

Водночас Співтовариство почало розширюватись за рахунок Великої Бри­танії, Ірландії і Данії (1973 р.); Греції (1981 р.); Іспанії і Португалії (1986 р.); Австрії. Збільшилася також допомога країнам, що розвиваються,зокрема з боку тих держав-членів, яким раніше належали колоніальні території даних країн. Партнерство відбувалося у формі угод про асоційоване членство з країнами Африки, Тихоокеанського регіону та Карибського басейну (АТК).



4. Четвертий етап в розвитку процесу європейської інтеграції пов'язаний із підписанням (лютий 1992 р.) та введенням в дію (листопад 1993 р.)
Договору про створення Європейського Союзу. За місцем укладання він
носить назву Маастрихтського. Заснування ЄС і складає головний зміст
європейського будівництва. Союз засновувався на основі Європейських
співтовариств
, які доповнюються сферами політикита формами співробітництва, які визначаються цим договором. Цими сферами і формами є зовнішня політика і безпека, співробітництво в сфері юстиції та внутрішніх справ. Маастрихтській договір передбачав необхідність подальшого вдосконалення ЄС, порядок його функціонування та взаємодії держав членів з інститутами ЄС в нових сферах. В розвиток цих постанов була скликана міжурядова конференція, яка порівняно в короткий термін підготувала новий установчий договір, який вніс зміни до Договору про ЄС. Цей новий договір було підписано 2 жовтня 1997 р. в Амстердамі, за місцем укладання він носить назву Амстердамського договору. В ньому були більш чітко визначені сфери співробітництва в галузі зовнішньої політики, розширені положення, що стосуються охорони прав та захисту прав людини, розширена сфера дії європейського права за рахунок галузей, що раніше не входили до сфери компетенції Співтовариств і відповідно не регулювалися нормами європейського права. Процес ратифікації було завершено в 1999 р., тоді ж він і був уведений у дію.

Країни колишнього східного блоку підписують в 1991-1994 р.р. європей­ські договори про майбутнє приєднання:Чеська Республіка підписала після розпаду ЧСФР даний договір в 1994 р. (вступив в силу від 1.01.1995 р.).

4. Сучасний етап європейської інтеграції розпочався з міжурядової конференції 14 лютого 2000 р., яка завершилися підписанням Ницького договору (26 лютого 2001 р.). Цей договір вносить зміни до підписаних раніш установчих договорів та прокладає шлях до грандіознішого в історії європейської інтеграції розширення ЄС. У зв'язку із розширенням кількості членів передбачається зміна інституційної структури ЄС, порядку прийняття рішень.

Останнім виразним кроком є розширення від 1.05.2004 р. ЄС на десять но­вих держав (Естонія, грецька частина Кіпру, Латвія, Литва, Мальта, Поль­ща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія).Усі зазначені держави є ви­ключно реципієнтами з європейського бюджету. їх прийняття вже спричинило дискусію щодо подальшого скерування ЄС і реальності одночасного погли­блення і розширення ЄС. Не можна виключити, що ці суперечності можуть вести інколи до «кількашвидкісної Європи»,при якій не усі держави будуть інтегруватися з однаковою інтенсивністю.

Перспективи

Так само, як і в минулому, ЄС мала б зазнавати впливу двох процесів: по­глибленняступню інтеграції (вочевидь за принципом «кількашвидкісності» —> 4.3.5) і розширеннякількісного складу.

Поглиблення. НД містив положення про скликання міжурядової конфе­ренції, що мала бути проведена до кінця 2003 р. Цього, однак, не сталося. Дана конференція, згідно з приєднаною до НД Декларацією № 23, вирішувала чоти­ри основні питання: розмежування правомочності, місце Хартії основних прав,спрощення договорів та роль національних парламентів в європейській архітектурі. Для приготування цієї міжурядової конференції було скликано Конвент, на чолі з екс-президентом Французької Республіки Валері Жискар Д'Естеном, котрий запропонував 13.06.2003 р. проект т.зв. конституційного Договору для Європи.У роботі Конвенту і самої міжурядової конференції брали участь також делегати від десяти держав-претендентів на вступ до ЄС, а у випадку міжурядової конференції, навіть із правом голосу.

Розширення.Приєднання Болгарії і Румунії у січні 2007 р. Кандитатами на вступ також є Хорватія, Македонія та Туреччина,котра, однак, частково розташована в Азії [пор. положення ст. 49 ДЄС], а та­кож має проблеми із дотриманням прав людини, але натомість є членом мит­ного союзу ЄСп вже від грудня 1995 р.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!