Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Витоки та розвиток концепцій європейської інтеграції



Європейський Союз – по історичних мірках досить «молода» організація. Однак концепції і проекти її створення з'явилися дуже давно.

В побутовому та професійному лексиконі вже став звичайним такий термін як "інтеграція". Він походить від лат. іntegrаtіо, що означає відновлення єдиного цілого, об'єднання. Як відзначає російський вчений Б.Н. Топорнін, термін 'інтеграція" є якісно новим, оскільки попередні терміни "міжнародне співробітництво", "європейське співробітництво" не відбивають суті нових процесів в європейському регіоні. Інтеграція має на увазі вихід за межі співробітництва у формі створення єдиної структури, яка відрізняється наднаціональними (наддержавними) рисами.

Цей об'єктивний суспільний процес володіє певними рисами:

по-перше,інтеграція в межах Європи на всіх своїх етапах завжди відрізнялася високим рівнем правового регулювання. Європейське право, з одного боку, слугує головним регулятором інтеграції, сприяє її розвитку, а з іншого -відображує та втілює її результати та потреби. Європейське право таким чином виступає як основа та регулятор інтеграції, а також як її продукт;

по-друге, незважаючи на те, що право відіграє дуже важливу роль в інтеграційному процесі, багато чого визначається політичною волею держав-учасниць. Під політичною волею слід розуміти бажання та здатність держав-учасниць слідувати прийнятим курсом інтеграції, виконувати конкретні завдання.

В ідеології інтеграції розрізнять загальну стратегію, тобто незмінну установку на розгортання інтеграційних процесів, та тактику яка може змінюватися під впливом різноманітних факторів: готовністю тих чи інших країн до тісного співробітництва, розбіжностями у поглядах на модель інтеграції та визначення її етапів (термінів).

До інтеграції в європейському просторі науковцями, політичними та державними діячами застосовуються декілька основних підходів:

1. Федералістський. Прибічники цього підходу виступають за створення союзної загальноєвропейської держави з відповідними правовими наслідками: федеральною системою державних органів, визначенням компетенції суб'єктів федерації. Умовно кажучи, Європа представниками цього підходу в результаті інтеграційного процесу вбачається чимось на зразок Сполучених Штатів Європи, (намалювати схему)

2. Функціональний. Сутність цього підходу полягає у використанні
моделі міжнародної .міжурядової організації.
Прибічники цього підходу
виступають за тісне співробітництво європейських держав в
економічній, інколи у військово-політичній, однак рішуче виступають
проти федералізації. Причинами несприйняття федеративної моделі є
побоювання втрати державного суверенітету шляхом створення наднаціональних утворень. Міжнародні організації необхідно створювати на окремих ділянках інтеграції, де для цього виникли необхідні передумови. Слід відзначити, що однією з причин несприйняття федерації, є особливі позиції тієї, чи іншої країни в міжнародних відносинах, європейському регіоні, (навести приклад Великобританії: зовнішня політика та валютна).



3. Конфедералістський. Європейський союз вбачається як союз держав, які зберігають власну незалежність та самостійність і переважно співробітничають одна з одною в економічній сфері. Рішення за такої організації союзу повинні прийматися на засадах рівноправності та одностайності ( приклад Союзу Білорусі та РФ).

Створення Європейського Союзу , його формування та розвиток представляють собою складний та багатоетапний процес, який триває і зараз,

тому не можна говорити про те, що перемоги у в спорах про шляхи та моделі інтеграції отримали прибічники того чи іншого підходу.

На даний момент можна говорити, що в основу сучасної моделі Європейського Союзу покладена компромісна позиція, яка допускає об'єднання елементів як державно-правової так і міжнародно-правової організації. Тобто, ця позиція представляє собою поєднання першого та другого підходів (федералістського та функціонального). Саме ця позиція і відображена в установчих актах, які є правовою основою Європейського Союзу.

Витоки європейської інтеграції простежуються вже в XI от., коли почали з'являтися погляди на народи Європи, як на одну родову спільність. В епоху Середньовіччя створюються перші політичні проекти об'єднань європейських держав, серед яких виділяється проект легіста короля Франції Філіпа XIII П'єра Дюбуа «Повернення Святої землі» XIV ст. Проект проголошував ідею поновлення на релігійній основі втраченої єдності європейських народів і передбачав утворення церковного собору та арбітражного трибуналу, які мали підтримувати мирне співіснування між християнськими державами та вести спільну боротьбу проти мусульман.



В 1464 р. король Богемії (стародавня назва Чехії) Іржі Подебрадвисунув проект об'єднання християнських держав, в якому пропонувалося створити сейм з представників 16 королівств, який мав грати роль арбітражного суду у вирішенні конфліктів та забезпечувати спільну боротьбу проти Османської імперії.

Пізніше, в 1617 р. радник Генріха IV герцог Сюллі виступив з ідеєю "Великого плану", що передбачав утворення федерації з 15 християнських держав, яку очолював сенат, що складався з 66 представників. Основною метою цього об'єднання було утворення європейської армії для підтримання стабільності та боротьби із зовнішньою загрозою. Подібні ідеї розроблялися також Еріком Лакруа, який запропонував в 1623 р. зробити Венецію столицею Європи, В 1963 р, англійський квакер Уїльям Пенн у роботі "Есе про сучасний та майбутній мир в Європі" підтримав ідею створення європейського собору, парламенту та держави. Аналогічними проектами був захоплений один з відомих представників французького просвітництва XVIII ст. абат Сен-П'єр, який видав в 1713 р. свій "Проект вічного миру в Європі". В 1795 р. відомий німецький філософ Еммануїл Кантнаписав схожий філософський "Проект вічного миру". Обидва проекти передбачали утворення Сенату чи постійно діючого конгресу, рішення якого були б обов'язковими для держав-учасниць.

Таким чином, не дивлячись на різноманітність європейських середньовічних проектів, вони всі володіли схожими рисами:

- об'єднання держав,

- підпорядкування рішенням європейського Сенату чи Сейму,

- арбітражне вирішення конфліктів,

- утворення армії для застосування санкцій та ведення зовнішніх військових дій, насамперед проти Оттоманської імперії.

Однак ці, та розроблені пізніше такими відомими теоретиками та філософами як Анрі Сен-Сімон(представник утопічного соціалізму), П.Ж. Прудон (ідеолог одного з напрямків анархізму), французький письменник Віктор Гюго, який вперше вжив термін Сполучені Штати Європи, мали в своїй більшості абстрактно-теоретичний характер.

І все ж таки в історії Європи мали місце хоч і не чисельні, проте більш практичні плани об'єднання, які пропонували реальні шляхи досягнення цієї мети. Саме вони стали основою сучасних інтеграційних процесів. Найвідомішими з них є проекти богослова Поля де Лагарда, історика Генріха фон Тріцке та економіста Фредеріка Листа, вони передбачали об'єднання Європи навколо міцного економічного центру на чолі із Німеччиною. Один з таких проектів, опублікованих в 1893 р. змальовував майбутнє Європи в середині XX ст. як митний союз держав.

Обговорення планів об'єднання Європи було перервано І Світовою війною, в 30 рр. XX ст. виникає одна з доктрин федералізму, яка отримала назву "інтегральний федералізм"(Армад Дандрьо, Еммануїл Муньї, Олександр Марк, Деніс де Ружмон). Відповідно до цієї доктрини держава із своїми вузько національними інтересами та політикою протекціонізму є основною причиною гальмування технічного процесу суспільства (економічні мотиви інтеграції) Неможливість вирішення на національн. рівні багатьох економічних проблем зумовлює необхідність утворення наднаціональних європейських структур з відповідними повноваженнями.

Інший напрямок доктрини федералізму керувався в першу чергу політичними мотивами інтеграції (Альтьєро Спінеллі, Роберт Арон). На думку прихильників цієї концепції експансіоністська природа держави робить неминучими постійні конфлікти та війни. їх попередження та забезпечення миру в Європі вважалося можливим лише в результаті обмеження державного суверенітету, аж до повного його скасування на користь федеративного об'єднання.

В період між Першою та другою світовими війнами було створено неурядову організацію Панєвропейський союз(в його основу лягла книга австрійського автора Рішара Куденкове-Калергі "Пан-Європа"), який об'єднував більш ніж 2 тис. учасників з 24 країн.

На цей же період припадають перші офіційні урядові пропозиції у напрямку європейського федеративного будівництва. Міністр закордонних справ Франції Арістид Бріанвиступив в 1929 р. на Асамблеї Ліги Націй у Женеві із закликом утворити європейську федерацію.

В свою чергу важливу роль каталізатора європейської єдності зіграла II СВ, в 1939 р. лідер французький соціалістів Леон Блюм закликав захистити "незалежність націй у рамках федеративної та роззброєної Європи". В 1941 р. в Італії Спінеллі та Ернесто Россі заснували Європейський федералістський рух.

Після II СВ відбулася актуалізація проблеми європейської інтеграції, утворилася значна кількість масових організацій європейського федералістського руху: Європейський союз федералістів, Соціалістичний рух за створення Сполучених Штатів Європи, Європейський рух та ін.

По закінченню Другої світової війни, перед союзниками постали еконо­мічні і політичні проблеми, неуспішні спроби вирішення котрих проводилися вже після Першої світової війни

■ мир в Європі, в першу чергу, французько-німецьке примирення,

■ повоєнна відбудова економічного і соціального життя з метою
конкурентоспроможності європейської економіки,

■ залучення до економічної співпраці у повоєній Європі Німеччини — адже
міжвоєнне рішення, котрим була постановлена де-факто промислова
ізоляція Німеччини, виявилося однією з причин розв'язання Другої світової війни;

■ опередження соціальних збурень і революцій;

■ загроза європейським демократіям з боку комунізму та СРСР,
існування залізної завіси;

■ відновлення довоєнних геополітичних позицій європейських держав у світі;

■ конкурентні стосунки із США.

Тому Уїнстон Черчілль у своєму славному виступі у Фултоні та в Цюріхському універ­ситеті 19 грудня 1946 р., закликав до створення об'єднаної Європи, що вклю­чала б в себе і франко-німецьке примирення та співпрацю. Він зазначив, що на Європу падає "залізна завіса" і необхідно утворити європейську федерацію.

Після так званого «переможного лютого» (25 лютого) 1948 р. в Празі та Конгресу європейських федералістських рухів в Гаазі (квітень 1948 р.) в Євро­пі почали інтенсивно створюватись міжнародні організації: ОЄЕС (Організація європейської економічної співпраці — 16.04.1948 р.) в сфері економічній (у 1962 р. отримала назву ОЄСР — Організація європейської співпраці і розвит­ку), НАТО (4.08.1949 р.) в області спільної оборони, Рада Європи (5.05.1949 р.).

До цього коопераційного середовища Європейські Співтовариства при­носять новий елемент: перспективу наднаціональної інтеграції.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!