Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






ПРО ФЕДОРА-СТРІЛЬЦЯ, СЛАВНОГО МОЛОДЦЯ



(вільний переклад казки Леоніда Філатова)

Дійові особи:

Скоморох-штукар

Федір

Марія

Князь

Князівна

Нянька

Воєвода

Баба Яга

Голос

Гнат і Хома – двоє кремезних хлопців

Посли, сторожа, почет, народ

 

ШТУКАР:

Вірте чи не вірте, а жив на білім світі Федір-стрілець, славний молодець. Був Федір такий: ні рум‘яний, ні блідий, ні гарний, ні поганий, ні бідний, ні багатий, ні в парчі, ні в корості, а так собі просто. Служба в нього відповідальна – риболовля і полювання. Князю – риба і дичина, Федору – подяка одна. Гостей у палаці – як бліх на собаці. Один зі Швеції, другий з Греції, третій з Гавай – і всім жерти давай! Одному – омарів, другому – кальмарів, третьому – сардин, а мисливець – один! Отож якось раз віддають йому наказ – як лиш розвидниться, до палацу з‘явитися. Князь на вигляд - чисто опеньок, голівка сховається в жменю, проте в ньому злості – десятьом буде задосить. На Федора поглядає сердито, як турок на оковиту. Федір налякався, весь потом обіллявся, живіт стискається, ноги підгинаються, тут, як кажуть, і казка починається…

КНЯЗЬ:

У палац посол англійський

На ранковий квас з‘явився,

Із закускою ж в нас скрута –

Тільки черствий хліб лишився.

Тож збирайся у дорогу,

Роздобудь чогось смачного,

Глухаря або куріпку,

Або ще чогось такого.

 

Не знайдеш – вина чия?

Тоді страчу тебе я.

Тут державна справа, друже,

А не примха це моя.

 

 

ФЕДІР:

Як же тут не зрозуміти,

Адже я не в тім‘я битий?

Мені ясно, що й до чого:

Є робота – слід зробити.

 

На мені, виходить, нині

Вся політика в країні:

Як куріпку не здобуду –

Війні бути неодмінно.

 

Щоб не був посол вельможний

Злим й голодним – як же можна?

Смаколики забезпечу,

Все зроблю, що тільки зможу!..

 

ШТУКАР:

Князівське веління твердіше за каміння. Скаже йти на ведмедя – підеш на ведмедя, а де дінешся – треба, Федю! Або дичина й риба – або меч та диба. Пильно він шукав на болотах і в лісах, та все дарма – дичини чортма. Втомився, сили тануть, та й ніч ось-ось настане. Хоч нема чим пишатись, а час додому вертатись. Раптом бачить – пташка, голубка бідолашна, сидить – не ховається, рушниці не лякається…



ФЕДІР:

День сьогодні нещасливий,

Дичини немає й сліду.

Ось підстрелю хоч голубку,

Не будь-що, а все ж пожива!

 

Взагалі ж, я так вважаю,

Їх даремно зневажають.

Голуб – він, якщо в підливі –

На столі не заважає!

 

ГОЛУБКА:

Бздура це – мене чіпати,

З цього зиску небагато,-

Ані путнє щось зварити,

Ані подушку напхати.

 

Той заморський посланець,

Мабуть, любить холодець,

А у мене того м‘яса,

Двічі вкусиш – і кінець!..

 

ФЕДІР:

В жарти лісовик пустився,

Чи в повітрі хміль розлився,

Чи я вухо десь пошкодив,

Чи так сильно я втомився?

 

Чи в князІвському дворі

Указ новий прийняли,

Щоб по-людські говорили

Навіть пташки на гіллі?..

 

ГОЛУБКА:

Може, ти мене не вб‘єш,

А додому забереш?

Стану долею твоєю,

Як в світлицю занесеш.

 

Буду шити, прясти, прати,

Ні за що не дорікати,

Куховаритиму смачно,

Ще й на скрипці можу грати!..

 

ФЕДІР:

Чудасія незбагненна!..

Добре, лізь в мішок до мене!..

Хто куди і що до чого,

Ми на місці розберемо!..

 

ШТУКАР:



Приніс Федір голубицю до себе в світлицю. Сам сидить похнюпившись, у підлогу втупившись. І, слід сказати, є привід сумувати. Полювання успішним сьогодні не вийшло. А князь жартів не полюбляє – вмить голову відрубає. Сидить Федір, журбою прибитий, прощається з білим світом. Пригадав раптово із голубкою розмову. Дивиться – серед світлиці, замість голубиці, гарна, як калина, стоїть собі дівчина!..

МАРІЯ:

Добрий вечір!.. Ми віднині,

Федоре, одна родина.

Я Марією зовуся,

Я тепер твоя дружина.

 

Що ж мовчиш ти, друже мій,

Наче зроду ти німий?..

Чи погана в мене плахта,

Чи очіпок не такий?..

 

ФЕДІР:

Я б тобою, моя квітко,

Милувався би довіку,

Та навряд чи мені вдасться

Стати твоїм чоловіком!..

 

Ледь на світ благословилось,

Наказали в двір з‘явитись,

Глухаря як не здобудеш,

Кажуть, попадеш в немилість.

 

Зараз птаства не знайдеш,

Та хіба ж їм доведеш:

Добре, думаю, дістану,

Не бізон, глухар усе ж.

 

Лісом цілий день тинявся,

Не щастить, хоч як старався:

Вся пристойна здобич зникла,

Дріб‘язок один зостався!..

 

І тепер мені, бідаці,

Не до жартів, не до танців,

Голову умить зрубає

Князь мені вже завтра вранці.

 

А такий я до нічого,

Ні у лісі, ні удома,

Бо весь сенс мій полягає

Лиш у розумі ясному!..

 

МАРІЯ:

Не журися ти даремно!

Буде стіл такий, як треба!

Гнат і Хомо, вірні слуги,

Нумо, станьте коло мене!

 

Марія сплескує в долоні – з‘являються двоє кремезних хлопців.

Зрозуміли, що потрібно –

Тож виконуйте сумлінно!

 

ХЛОПЦІ:

Пані, Ви не сумнівайтесь,

Адже це нам не першина!..

 

ШТУКАР:

А князь посла зустрічає, за стіл його саджає. Поруч – поглянь-но! – князівна і няня. Тихо згадують стрільця – смаколики ж обіцяв! А яка ж розмова без обіду смачного? На столі пустка: петрушка й капуста, морква і кріп – ось і весь обід. Гість з нудьги пропадає, ботфортою хитає, дірки на скатертині розглядає. Князю рветься терпець: от же клятий стрілець, де ж він подівся, хай йому грець! Раптом, як з неба злива – коровай хліба, ікри бочівочка, тушкована індичка, у казанку юшка, із сметаною галушки – і такої смакоти назв до сімдесяти! При смачній страві – і розмова буде цікава…



КНЯЗЬ:

Викликає інтерес

Ваш у техніці прогрес:

Як у вас буряк там садять –

Чи із шкіркою чи без?..

 

ПОСОЛ:

Йєс!

 

КНЯЗЬ:

Викликає інтерес

Харчувальний ваш процес:

Як у вас там п‘ється кава –

З цукром, або, може, без?

 

ПОСОЛ:

Йєс!

 

КНЯЗЬ:

Викликає інтерес

Ось іще який процес:

Як у вас баби там ходять –

В майтках, або, може, без?..

 

ПОСОЛ:

Йєс!

 

НЯНЬКА:

Посоромився посла би!..

Чи на голову заслабнув?..

Будь-яку розмову звернеш

На те ж саме: баби й баби!

 

 

КНЯЗЬ:

Знову за своє взялася?

Здам в в‘язницю, начувайся!

Це ж розмова політична

А не теревені бабські!

 

Дівка, бачиш, підросла,

А худа, як пів весла!

От міркую, як віддати

Нашу кралю за посла!

 

А його, щоб це владнати,

Треба ніжно спокушати –

Ніби жартома й здалека

Делікатно натякати.

 

НЯНЬКА:

За оцю посольську морду

Навіть я не вийшла б зроду,

Так і дивиться, падлюка,

Щоби сперти ще зі столу!

 

«Йєс» та «йєс», немов дурне,

А само жере й жере.

Відвернись, він пів країни

За один раз проковтне!

 

КНЯЗЬ:

Або рота ти зашиєш,

Або вижену у шию!

Хто послів порозганяв всіх –

Це ж, чортице, ти звірієш!..

 

Оце був іспанський гранд,

Вже і чепурун, і франт!

Діамант у кожнім вусі –

Це хіба не варіант?

 

Ну а ти що влаштувала?

Цвяха на стілець підклала!

Звісно, лютість політична

Гостя потім розпирала!..

 

 

НЯНЬКА:

Пам‘ятаю! Цей твій гість

До жертя мав справжній хист:

Смальцем весь перемастився –

В миску ж з головою вліз!

 

А на запитання всі –

Як папуга, «сі» та й «сі»,

А сам швидко наминає

Оселедець івасі!

 

КНЯЗЬ:

Я за неподобства твої

Прожену тебе із двору!

Я з тобою не жартую,

Я серйозно це говорю!

 

Чим тобі барон цей, німець,

Не вгодив, скажи на милість?

Так і тут ти спромоглася

Учинити гостю прикрість!

 

У баронський ківш із пивом

Мишу здохлу хто підкинув?

Шкідників таких паскудних

Слід карати неодмінно!..

 

НЯНЬКА:

Взагалі-то він барон,

А у їдженні – король!

До ворон запхай у зграю –

Він об‘їсть і тих ворон.

 

Стільки пихи – «я-а» та «я-а»,

А жере, немов свиня,

Дай соломи – з‘їсть солому –

Бо ж чужа, а не своя!..

 

КНЯЗЬ:

Я тебе, шпигунко клята,

Накажу в тюрму забрати!

Переважно я не злосний,

Але скільки ж попускати!

 

Ти повинна розуміти –

Дочці треба чоловіка!

А на неї, сама бачиш –

Попит зовсім невеликий!

 

Якби натовп тут збирався –

Був би сенс посперечатись,

А нема – хапай що-небудь,

Й нумо до весілля братись!..

 

КНЯЗІВНА:

Ти в країні можновладець,

Там керуй собі на радість,

Та не лізь у мою долю,

І в любов нема що пхатись!..

 

Аташе тих у дворі,

Як в болоті комарів,

Від парфумів їх заморських

Хоч не дихай взагалі!

 

КНЯЗЬ:

Якщо добрий розум маєш,

Посла з часом покохаєш,

Ще й питання торгівельні

Принагідно нам владнаєш.

 

Їм продам при цій нагоді

І коноплі, і колоди,

Вся громада це схвалила,

Ти ж впираєшся в незгоді!..

 

КНЯЗІВНА:

Скільки хоч, насуплюй брови –

Повторю тобі я знову:

Особистість має право

Бути вільною в любові!..

 

Може б якось справа ця

І дійшла би до вінця –

Якби старости з‘явились

Та й від Федора-стрільця!..

 

 

КНЯЗЬ:

Цить, дурепо! Помовчи!

Знов своє не торочи!

Нумо, геть мерщій в світлицю

І сольфеджію там вчи!

 

А стрільця, нахабну пику,

Вижену з палат довіку,

І не мрій, і не побачиш

Його своїм чоловіком!

 

ШТУКАР:

Воєвода служив у князя – рідкісна зараза! Сховає в бороді мармизу і нишпорить по місту. Винюхує, собака, тих, хто мислить інако. Підслуховує й підглядає, заколотників шукає. Як щось почує – в записник занотує. А о сьомій якраз – із доповіддю в палац.

КНЯЗЬ:

Ти чому сумний такий?

Може, браги перепив,

Може, ти програв у карти,

Може, вірус підчепив?

Може, від турбот втомився,

Може, мало в тебе війська,

Чи в гарматі якусь ваду

Виявив при перевірці?

 

Розкажи мені всю правду,

Чом на серці в тебе рана,-

Хто, куди, чому і звідки

Хочу знати я докладно!..

 

ВОЄВОДА:

Кілька днів тому гуляв,

Й до стрільця я завітав,

Як побачив його жінку –

Ледь із ганку не упав.

 

Третій день – от присягаюсь! –

Шаблі навіть не торкаюсь,

І задума огортає,

Наче вмерти вже збираюсь!

А учора – гріх сказати –

Спробував вірша писати,

Лікарі перелякались,

Кажуть – це кохання напад!..

 

КНЯЗЬ:

Стрілець мене обігнав!

А що я вдівець, він знав!-

Нумо, миттю тую кралю

Перед очі тут постав!

 

А підступного стрільця

Стерти зараз же з лиця,

Щоб не вешталась на ганку

Нахабнюща пика ця!

 

ВОЄВОДА:

Вкрасти легко – а що потім? –

Люд пішов крутий сьогодні:

Якщо взнають, чия справа, -

Вмить від нас залишать попіл!

 

Нині люд вже не такий,

Їм не скажеш: «Мовчки стій!», -

Ми стрільця не полюбляєм

А народ наш – навпаки!

 

КНЯЗЬ:

Ти в нас дурень безнадійний

У суботу чи постійно?

Чи повинен я міністру

Поясняти примітивно?

 

Щоб на княжий двір дарма

Наш народ зла не тримав,

Дій суворо за законом,

Тобто, значить… крадькома.

 

Я ж тобі за справу добру

Гідну видам нагороду:

Ковалям дали завдання –

Завтра ж викувати орден!..

 

ШТУКАР:

Воєвода не їв, не спав, розум в кулаці збирав. Думав-гадав без кінця – як позбутися стрільця. Думки від напруги розбігаються, купи не тримаються. Згадав, бідака, про подругу давню, Бабу Ягу злісну, що живе серед лісу. Нумо, до неї навідаюсь, може, про щось мудре довідаюсь!.. А та посеред гаю трави збирає, отруту в казані мішає. Як воєводу узріла – всі гербарії розгубила. Сумно в пущі бідній, без істоти рідної!..

ЯГА:

Ти чому в такій печалі,

Чому щоки не рум‘яні?

Чи москаль під Конотопом,

Чи поляк у Станіславі?

 

Покуштуй кори з осики –

Знову станеш чоловіком:

Це не хімія якась там,

Це природні чисті ліки.

 

В її соці, любий друже,

Мінерал корисний дуже, -

Іще жоден воєвода

Ним здоров‘я не порушив!..

 

ВОЄВОДА:

Досить, бабо! Я не хворий!..

Я до тебе на розмову!

Розжени птахів та білок,

І спокійно поговорим.

 

Тут у нас, хай йому грець,

Надто мудрий є стрілець!..

От мені завдання дали:

Щоб зробив йому кінець!

Просто голову зрубати –

Люд почне крик піднімати!

Може б, дала ти пораду,

Як хитріше це владнати?..

 

ЯГА:

Чаклуй, дід, і чаклуй, бабо,

Всі, над ким я маю владу,

Не баріться, розкажіть нам,

Як з стрільцем тим дати раду!

 

Коли він такий завзятий,

Щоб із князем сперечатись,

Килим, золотом розшитий,

Нехай спробує дістати.

 

 

Щоб було на ньому видно,

Мов на карті, всю країну.

Як до завтра не добуде –

Тоді це його провина!

 

ВОЄВОДА:

От, бабуся! Фахівець!

Ось турботам і кінець!

Хоч виймай тебе із ступи

І в міністри навпростець!

 

Чогось починає німець

Скоса так на нас дивитись,

А з тобою я готовий

Хоч у розвідку, хоч битись!

 

Нагороди не шкодую:

Хоч, бобрами обдарую,

А як ні – тоді грошима –

Сріблом, злотом розрахую!

 

ЯГА:

Голубе, не ображай,

Свої гроші заховай, -

Я ж це не заради грошей,

Це і так для мене рай.

 

Як в халепу втрапиш ти,

Поспішай мерщій сюди.

Адже й ми не звірі в лісі –

Допоможемо завжди!

 

ШТУКАР:

Кличе князь стрільця, славного молодця. Завдання ще не дав, а злоститись вже почав. Руками смикає, очима блимає, на місці підскакує, одне слово, залякує. Так хоче стрільця згубити, що аж тіло почало свербіти.

 

КНЯЗЬ:

Роздобудь до ранку ти

Мені килим золотий,

Це державна, друже, справа,

Вбийся, але догоди!

 

Вишити слід неодмінно

Мов на карті, всю країну,

Бо з палацового ганку

Нічогісінько не видно!

 

Не здобудеш те, що хочу, -

Вмить на голову вкорочу,

Тут же на світанку встанеш

Ти перед катівські очі!

 

ШТУКАР:

Прийшов Федір додому, від горя не вимовить й слова. Сидить, насупився, у підлогу втупився, весь в думи тяжкі занурився. Марія кличе до столу, а він від суму такого ні їсти, ні пити – не хоче нічого.

МАРІЯ:

Чом зажурений сидиш?

Чом не п‘єш ти і не їж?

Може, холодець поганий,

Або підгорів куліш?

 

ФЕДІР:

Не до їжі мені, мила!

Князь, неначе божевільний!

Ані суду, ані права

Не знайдеш на це свавілля!

 

Килим дай йому негайно

З візерунком злототканим –

Не якимсь, а зобразити

Всю країну, мов на карті!

 

МАРІЯ:

Не журися ти даремно!

Хай кричить, стара холеро!

Гнат і Хомо, вірні слуги,

Нумо, станьте коло мене!..

Марія сплескує в долоні – з‘являються двоє кремезних хлопців.

Зрозуміли, що потрібно –

Тож виконуйте сумлінно!

 

ХЛОПЦІ:

Пані, ви не сумнівайтесь,

Адже це нам не першина!

 

ШТУКАР:

Рано-вранці Федір вже в палаці. Чекає прийому і килим при ньому. Стоїть, усміхається, сторожі не лякається. Князь від здивування забув про снідання. Злість його точить, а показати не хоче. Робить вигляд старанно, ніби щиро радий!..

ФЕДІР:

Ти тут килим замовляв,

Так я справу вже владнав.

Колір в нього й візерунок –

Все таке, як ти бажав.

 

Ось поглянь, докладно видно,

Мов на карті, всю країну.

Килим цей тобі в дарунок

Виткала моя дружина!

 

КНЯЗЬ:

Ну, не знаю, що й казати!

На скількох же ти жонатий?

Чи відразу одружився

З цілим ткацьким комбінатом?

 

В тебе, Федоре, дружина,

Хоч розумна, та єдина!

А зіткати таке за ніч –

Їх дивізія потрібна!..

 

ФЕДІР:

Килим, твій не тішить погляд?

Або візерунок вбогий?

Ну, то я його під пахву –

І кінець розмові довгій.

Невелика в тім біда –

Я купцям його продам.

І нехай пливе з країни

Хоч в Париж, хоч в Амстердам!..

 

КНЯЗЬ:

Тебе зараз би узяти

Й батогами покарати,

Щоб не смів людей серйозних

Просто так на кпини брати!

 

Та себе не перевчити:

Звик по правді все чинити –

На, візьми ось на горілку,

Й звідси геть цієї ж миті!..

 

ШТУКАР:

Князь воєводу закликав, в пику йому заїхав! У князівської морди буряковий колір, а коли червоний писок – значить, небезпека близько. Вдарить один тільки раз, а втрапить в око якраз! Воєвода цю вправність перевірив на шкірі власній: лиш почали казку, а він вже мав пов‘язку!

КНЯЗЬ:

Ну, давай, звітуй іди!

Трошечки зганьбився ти?

Лиш це «трошечки» потягне

Років десь біля п‘яти!

 

Плечі ти широкі маєш,

А на спритність не страждаєш!

От собі за кошт державний

Вбогий розум підлатаєш!

 

ВОЄВОДА:

У в‘язницю посади

Мене хоч і назавжди –

Все одно не опаную

Хитромудрі ці ходи!

 

Мені б взяти в руки зброю

І вести війська до бою!

А мистецтво політичне

Я ніколи не засвою!..

 

КНЯЗЬ:

Ти кінчай мені цей крик:

Я не можу, я не звик!

А зроби так, щоб без шаблі

Був би Федору гаплик!

 

Якщо ж знов не зможеш ти

Вдало досягти мети –

Присягаюсь особисто

Тобі пику натовкти!

 

ШТУКАР:

Даремно воєвода марив про нагороду: із стрільцем розправа не вийшла на славу. Міркує, бідолашний, напружується страшно. А з голови – от прикрість!- всі думки розбіглись. Думав-думав, нічого не придумав. Як не крутись – без Яги не обійтись! Треба пхатись в діброву – питати поради знову!

 

ЯГА:

Суму твого в чім причина?

Що відбулось і хто винен?

Чи литовці гонорові?

Чи мадяри знахабніли?

 

З плісняви кисіль попробуй!

Ти не їв такого зроду!

Покуштуй – і враз забудеш

Про турботи і хвороби!

 

Смаколиком не назвеш,

Та лікує нерви все ж,

Будеш завтра вже здоровий,

Якщо тільки не помреш!..

 

ВОЄВОДА:

Я тут знову про стрільця!

Цій біді нема кінця!

Мене просто в божевільню

Заведе гризота ця!

 

Ото ж хитрий він який –

Носа втер всім навкруги!

Скільки ти не ворожила,

Килим роздобув-таки!

 

Він хоч з виду і простий,

Та кмітливий, разом з тим,

Чуєш, більш відповідально

Ти до справи підійти!

 

ЯГА:

Чаклуй, дід, і чаклуй, бабо,

Всі, над ким я маю владу,

Не баріться, розкажіть нам,

Як з стрільцем тим дати раду!

 

Так-так-так!.. Угу!.. З якими?..

От що я дізналась, милий:

Хай знайде стрілець оленя

Із рогами золотими!

Тої дивної породи –

Взагалі нема в природі!

Ствердить кожен краєзнавець

Це тобі слідом за мною.

 

ШТУКАР:

Кличе князь стрільця, славного молодця. Іще Федір не встиг стерти з чола піт, а в князівській голові – вже ідеї нові. Князь ідеями вибухає, а Федір втілювати має! Життя у Федора нелегке – наче хрін, гірке!

КНЯЗЬ:

Відпочинок відклади,

І мерщій збирайся ти!

Виникла державна справа –

Треба оленя знайти!

 

Якщо князеві ти вірний –

Мандруй хоч до краю світу,

Й злоторогого оленя

Привези мені ти звідти.

 

Не бурчи й не заперечуй,

А іди і забезпечуй!

Або лишишся миттєво

Ти без голови на плечах!

 

ШТУКАР:

Федір додому вернувся – від журби аж зігнувся! Сидить на лаві в тузі й печалі. Дружина-красуня обіймає, а він ніби не відчуває. Мовчить, страждає, ледь не ридає!

МАРІЯ:

Чом ти дивишся спідлоба?

Чи якась гризота нова?

Або несмачні галушки,

Чи біфштекс не до вподоби?

 

ФЕДІР:

Та який вже там обід!

Жди з палацу нових бід!

Вранці знову доведеться

Князеві давати звіт!..

 

Уже є ідея нова,

Ясно, нездійсненна знову –

Із рогами золотими

Оленя дай терміново!

 

МАРІЯ:

Не журися ти даремно!

Допоможемо, будь певний!

Гнат і Хомо, вірні слуги,

Нумо, станьте коло мене!

Марія сплескує в долоні – з‘являються двоє кремезних хлопців.

Зрозуміли, що потрібно,

Тож виконуйте сумлінно!

 

ХЛОПЦІ:

Пані, ви не сумнівайтесь,

Адже це нам не першина!

 

ШТУКАР:

Федір вже зранку стоїть у князя на ганку. Чекає прийому і олень при ньому. У князя від гніву закололо зліва. Розчавив би гниду, та не подає виду. Сидить, позіхає, свою злість ховає!..

ФЕДІР:

Добрий день! Мої вітання!

Глянь в вікно, як є бажання!

Замовляв оленя вчора –

Вже я виконав завдання!

 

Й роги в нього – ти поглянь! -

Наче жар в печі горять,

З нього буде серед ночі

Світло, наче з ліхтаря!

 

КНЯЗЬ:

Не бреши – нема цих звірів,

Ані в Лондоні, ні в Римі.

Що там Рим – в самім Багдаді

Може, трійко є від сили!

 

А тепер подумай, милий,

Де Багдад, а де наш Київ?

Встигнути туди і звідти

Можна виключно на крилах!

 

ФЕДІР:

Трясця матері твоїй!

Вже і олень не такий?

А учора душу вийняв:

Роздобудь, хоч землю рий!

Якщо ти і так багатий,

Хай вертає у Багдад він.

Хто це там при владі зараз?

Ото буде хлопець радий!

 

КНЯЗЬ:

Ти тут не показуй вдачу,

Бо таки візьму і страчу!

Твої натяки нахабні

Я всі наскрізь добре бачу!

Та щоб славу зберегти

Справедливого завжди –

П‘ятака дам на горІлку,

Й куди хочеш, туди йди.

 

ШТУКАР:

Князь воєводу викликає – просто з-під ковдри витягає. Воєвода панікує, тремтить і нервує, розуміє – це добра не віщує! Князь сидить на троні, на весь світ у злобі. Від люті чорний, наче справжній ворон!..

КНЯЗЬ:

Скільки там не мудрував ти,

Не вдалось стрільця здолати!

Некролог твій фіціяльний

Почали уже складати!

 

Тільки треба дійти згоди,

Яку першу кару зробим:

Чи подушкою придушим,,

Або, може, в діжці втопим?..

 

ВОЄВОДА:

Знаю, винен, государю!

Вже б хоч шаблею ударив!

Тільки щоб стрільцем тим більше

Мізки ти мені не парив!

 

Що я дурень – не суди!

Справу іншу лиш знайди!

Куди-небудь у атаку

Чи до штурму будь-куди!..

 

КНЯЗЬ:

Треба, щоб ти, воєводо,

Добре річ одну засвоїв:

Подолати стрільця треба

Не мечем, а головою!..

 

А як будеш, друже милий,

Телепнем таким, як нині, -

Я тебе, свиняче рило,

Сам запхаю під сокиру!..

 

ШТУКАР:

Наш дурень знов у задумі. А розуму й без того небагато в нього. Думав, думав, нічого не придумав. Закликав зграю псів – і до Яги поспішив. Та воєводу побачила – чкурнула аж у Мукачеве. Та, спам‘ятавшись, вернулась чимшвидше – аби на гірше не вийшло!..

ЯГА:

Щось ти нині не в собі!

Он, болячка на губі!

Ой, змарнуєш ти здоров‘я

В політичній боротьбі!

 

Покуштуй болиголову!

Заспокоює чудово!

І корисніший від меду,

Хоч на смак і не медовий.

 

Він велику силу має,

З нього іноді вмирають,

Але ті, які не вмерли,

До ста років доживають!

 

ВОЄВОДА:

Ти мені тут не крути!

Краще вірний шлях знайди!

Ти придумай, як стрільця нам

З цього світу геть звести!

 

Все, що ти наворожила,

Федір подолав уміло!

Роздобув-таки оленя

Із рогами золотими!

 

Тож облиш ти свої трави,

І мерщій берись до справи!

Виявляється, не взяти

Федю голими руками!..

 

 

ЯГА:

Добре я завжди хитрую

І підлоти не бракує,

Але щось сьогодні зранку

Препогано я чаклую!

 

І якась у тілі млость,

І у грудях пече щось!..

Я підозрюю віддавна

В себе остеохондроз!..

 

Ой, чогось мені погано!

Чуєш, клацаю зубами?

Коли вже дійшло до цього –

Я іду на лікарняний!..

 

ВОЄВОДА:

Хвора ти – то в чому річ?

Із ставка он жабу з‘їж!

Скарби рідної природи

Помагають нам найбільш!..

 

Мені мізки завертати

Не смій навіть починати!

Краще підлість для роботи

З користю застосувати!..

 

А дурити як почнеш,

Кісток потім не збереш!..

Хоч і друзі ми з тобою,

Шаблі спробуєш усе ж!..

 

ЯГА:

Чаклуй, дід, і чаклуй, бабо,

Всі, над ким я маю владу,

Не баріться, розкажіть нам,

Як з стрільцем тим дати раду!

 

Якщо Федір такий мудрий,

Хай зуміє вам добути

Те-Чого-На-білім-світі

Взагалі-Не-може-бути!

Ну, оце й усе, стрілець,

Скоро вже тобі кінець!

Це завдання ти не сповниш,

Будь хоч тричі молодець

 

ШТУКАР:

Кличе князь стрільця, славного молодця. Знову примха державного рівня. Коли ж скінчиться це божевілля! А казці між тим до кінця ще довго йти!

КНЯЗЬ:

Треба, друже мій, добути

Те-Чого-Не-може-бути!

Занотуй собі десь назву,

Щоби раптом не забути!

 

Як до ранку не здобудеш,

Тоді страчений вмить будеш,

Бо ти вдачею своєю

Кожен день мені паскудиш!

 

Ти губу не надувай,

А мерщій у путь рушай!

Це державна пильна справа –

Зрозумів? – Ну, то давай!

 

ШТУКАР:

Прийшов Федір додому невтішний – за саму смерть страшніший! Як крейда білий, лице заніміло. Сів при вікні, очі сумні. Марія до нього, а він як не бачить нічого. Коли страта близько, будеш журитись!

МАРІЯ:

Душу б ти мені відкрив,

Чом ти злий, як сто чортів?

Чи в салаті по-міланські

Надто мало трюфелів?

 

ФЕДІР:

Я твої, Марічко, страви

Надзвичайно поважаю,

Лиш життя моє, кохана,

Наче ліс якийсь, рубають!

 

Що робити? Як тут бути?

Князь звелів мені добути –

Уяви собі лиш тільки –

Те-Чого-Не- може-бути!

 

МАРІЯ:

Не журися ти даремно!

Краще думай про приємне!

Гнат і Хомо, вірні слуги, нумо, станьте коло мене!

Марія сплескує в долоні – з‘являються двоє кремезних хлопців.

Зрозуміли, що потрібно,

Тож виконуйте сумлінно!

Пауза.

ХЛОПЦІ:

Вибачаємося, пані,

Але це нам не під силу!

 

Нам би креслення чи план,

Ми б шукали тут і там.

Ну, а так де б не подались,

Не знайти нічого нам!

 

Де шукати? Як здобути?

Те-Чого-Не-може-бути!

Не знайдеш, хоча б спромігся

Усю землю перетнути!

 

МАРІЯ:

Нині з мене, мій коханий,

Допомоги небагато!

Така, видно, твоя доля, -

Самому у путь рушати!

 

Обережність зберігай,

В чистоті себе тримай.

Не заводь знайомств сумнівних

І розмов не починай!

 

Клопотів там не шукай,

Кривих стежок уникай,

Думай більше про здоров‘я,

Сир, сметану споживай!

 

ФЕДІР:

Ти, Марусенько, не бійся!

Якось буде, заспокійся!

Цілим я вернусь додому,

Волю сповнивши князівську!

 

Ти у відчай не впадай!

Наші квіти доглядай!

Хочеш – вишивай на п’яльцях,

Чи мозаїку складай!

 

 

А припхається який,

Що порушить спокій твій, -

Тебе вчити не потрібно:

Рогача хапай мерщій!

 

ШТУКАР:

Федір зібрався й за море подався. Взнав про це воєвода – ледь від радості не збожеволів. Поспішає, зараза, у палац до князя, доповісти, що задум вдався. Вже й дірку під орден висвердлив, товстомордий!..

КНЯЗЬ:

Звістка добра чи погана, -

Все кажи мені негайно!

Краще за брехню солодку,

Найприкріша, але правда!

 

Та якщо ця твоя правда

Знову буде недоладна,

То наступні десять років

Проведеш ти на засланні!..

 

ВОЄВОДА:

Звістка добра: нарозвидні

Федір залишив країну!

Тож мерзенний упиряка

Нам вже більше не набридне!

 

І нехай оця потвора

Собі плаває у морі –

Ми з тобою тую пику

Не побачимо ніколи!..

 

КНЯЗЬ:

Нянько, байдики кидай,

І роботу починай –

Усі сиві волосини

З тім’ячка повиривай!

 

Решту розчеши волосся,

Щоб гарнесенько вляглося,

Але легше з гребінцем ти,

Не ліси там в мене зовсім!..

 

 

НЯНЬКА:

Що я тут чесати маю?

Лисина он так і сяє?!

В тебе ж кожна волосина

Обліку вже підлягає!

 

І для чого так потрібна

В твої роки ще й дружина?

Та ж тебе, як чоловіка,

В три копійки не оцінять!..

 

КНЯЗЬ:

Хоч лисіючий і сивий,

Одружитись я повинен!

Шах он перський – зовсім лисий! –

Має сорок дві дружини!

 

Я ж всього одну-єдину

Хочу завести дружину!

Та невже я одну жінку

Не потягну по інтиму?

 

НЯНЬКА:

Так із шахом зрозуміло,

Там статура є і сила,

А тебе, цвіркун ти здохлий,

З-під корони он не видно!..

 

В тебе у твої літа

Сила все ж таки не та!

Заощадив би здоров‘я,

Адже років більше ста!

 

КНЯЗЬ:

Що старий я – це не гріх,

Аби в серці жар горів!

А узагалі, коханню

Є підвладним кожен вік!

 

Хоч ти віри і не ймеш,

Проти фактів не попреш!

Як підвладні всі коханню,

Так і я підвладний теж!..

 

НЯНЬКА:

З тебе чоловік такий,

Як з вужа отруйний змій –

Метушиться, а не вкусить,

Тільки з вигляду верткий.

 

Щоб чужу жону пірвати,

Треба пристрасть й силу мати!

А твоя задача перша –

До труни не поспішати!..

 

КНЯЗЬ:

(воєводі)

Ну, а ти чому мовчиш,

Лиш медалями дзвениш,

Чи не бачиш, як паплюжать

Нашу славу і престиж!

Няньці честь мою топтати

Як же можна дозволяти?

Ти ж у нас від оборони –

Тобі відсіч і давати!

 

ВОЄВОДА:

Так баби казати звикли

Про чоловіків лиш прикре!

Ти в собі не сумнівайся,

Ти іще коханець спритний!

 

Гордий профіль, твердість в рухах,

Як орел, могутній духом!

Тільки зсунь набік корону,

Щоб не висіла на вухах!

 

КНЯЗЬ:

(няньці):

Воєвода – друг мій щирий!

Все сказав мені правдиво!

Хоч він взагалі-то дурень,

Але іноді кмітливий!

 

А від тебе, від зарази,

Тільки сором і образи!

Тебе, мабуть, вражі сили

Вкорінили у палаці!

 

 

Шпигувати стережись,

А насмілишся – дивись:

Будуть наслідки для тебе

Надсерйозними колись!

 

ШТУКАР:

Князь до Марії їде – увагу їй приділити. Сам в кареті сидить, парфумами смердить, почет слідом – у шовках і сріблі, За почетом скриня – горіхи й насіння. Усе за протоколом – їде князь за любов‘ю.

КНЯЗЬ:

Щоб здійснити княжу волю,

Федір наш відбув за море!

Просто я його позбувся

(По секрету це говорю).

 

В самоті щоб не лишатись, -

Ти виходь за мене заміж!

Я і ніжний, і багатий, -

Дам усе, чого бажаєш!

 

МАРІЯ:

Ледве я за чоловіком

Встигла двері зачинити,

Вже злетілось гайвороння,

Щоб життя моє розбити!..

 

КНЯЗЬ:

Дівко, годі сумувати!

Пропонують – треба брати!

Князь-вдівець не кожен вечір

Йде до тебе заміж звати!..

 

Так що ти стовпом не стій,

Під вінець збирайсь мерщій!..

А від щастя ошаліла –

Валер‘янки он попий!..

 

МАРІЯ:

Тебе прошу відступитись,

За ким іншим волочитись,

Моя справа – мужа ждати

І на календар дивитись!..

 

КНЯЗЬ:

Марна праця – його ждати!

Чи він буде ще вертати!..

Він які-небудь гриб-фрути

Їсть де-небудь в Еміратах!..

 

Ти сама подумай добре:

Ти ось тут, а він – за морем!

Федір був, тепер – немає,

Залишився тільки спомин!..

 

МАРІЯ:

Хоч мечем мене рубай,

Або батогом шмагай, -

А дружиною твоєю

Я не стану, так і знай!..

 

КНЯЗЬ:

Ти упертість свою стримай

І конфлікту не поглиблюй!

Нещодавно із Парижу

Гільйотину я отримав!..

 

Тож послухай моїх слів,

І не вводь мене у гріх!

Я звичайні маю нерви,

А не металевий дріт!

 

МАРІЯ:

Звідси геть мерщій іди,

Остогид мені вже ти!

Не підеш – тоді я можу

Рогачем допомогти!..

 

КНЯЗЬ:

Варта, швидко її взяти –

І в кайдани закувати!

Що це ще за нова мода –

Рогачем князів штовхати!

 

У в’язницю як потрапиш,

Трохи розум там направиш!

Покомизишся, а вийдеш

До зими за мене заміж!..

 

 

МАРІЯ:

Бовдур, щоб мене спіймати,

Добре слід попрацювати!

До побачення, мій друже,

Не потрібно проводжати!..

Марія перетворюється на голубку і відлітає.

ШТУКАР:

Федір цілий рік у мандрах провів. Їв халву, хурмою ласував, - а своє в голові тримав. В світі дивовиж – хоч ложкою їж, а дива підходящого поки що не бачив. Федір переживає – адже час спливає!.. Вирішив ризикнути – до Єгипту зазирнути. Корабель пропливає поміж вод безкраїх, пливе на захід, схід ззаду лишає. Посеред походу зіпсувалась раптом погода. На порожнім місці якийсь риф з‘явився, корабель – хрясь! - і навпіл розвалився. Буря стихає – Федір очі відкриває: лежить на хвилі, нібито цілий. Бачить – острівець стирчить, як поплавець. На берег виплив, думав – Єгипет. Витяг карту, поглянув – ні, не Єгипет!

Буян, острів славний, трясця його мамі, - може, карта якась недоладна?! Сидить Федір на камені, вивчає нові обставини…

 

ФЕДІР:

Скільки по князівській волі

Я не мандрував за морем, -

Місця гіршого не бачив,

Цілком щиро це говорю!..

 

Ну і острів – страх який!

Лиш каміння і піски.

Ані річки, ані лісу

Я не бачу навкруги!

 

Добре, хоч життя не втратив,

Ще би їжу десь узяти –

Якби лобода тут була,

Лободу би став жувати!..

 

ГОЛОС:

Як хтось голод відчуває,

Хай до мене завітає!

Маю їжі цілі гори –

Все, чого душа бажає!..

 

Вже з‘явився на столі

Просто з печі свіжий хліб,

Он печеня із індички,

Он на вибір п‘ять підлив!

 

Ось ковбаси, ось сири,

Ось з півцентнера ікри,

 

І карибські є омари,

І донські осетери!

З‘являються столи з наїдками.

ФЕДІР:

Що за нова дивина?

Звідки голос цей луна?

Тут нема де і сховатись –

Зусібіч вода одна!

 

Прошу честь мені зробити

І цю учту розділити!

Якось гостю не годиться

Самотою їсти й пити!

 

Та й на острові такому

Краще вдвох, аніж одному –

Чи хильнути по чарчині,

Чи зіграти в підкидного!..

 

ГОЛОС:

Віриш, я і сам не знаю,

Як насправді виглядаю!..

Часом навіть сумніваюсь,

Чи я є, а чи немає!..

 

Це немовби жарт зловісний:

Їжа є – нема чим їсти,

Є тютюн – немає носа,

Лава є – нема чим сісти!..

 

Так століттями страждаю,

Сам-один тут пропадаю!

Вже повіситись надумав –

Але ж шиї теж немає!..

 

ФЕДІР:

Навіть важко це збагнути:

Все ж я зміг тебе добути, -

Те-Чого-На-білім-світі-

Взагалі-Не-може-бути!

 

 

Щоб життя не марнувати,

І з нудьги не пропадати,

Може б, в славне місто Київ

Ти згодився завітати?

 

Вирушай і освіжись,

На світ божий подивись!

Без пригод – хіба життя це? –

Не життя, а жах якийсь!..

 

ГОЛОС:

Раду мудру і корисну

З вдячністю я прийму, звісно!..

Мені хоч до бджіл у вулик,

Аби тільки в товариство!

 

Я готовий вирушати

Хоч вугілля добувати!

Працюватиму на совість

І без їжі і без плати!..

 

Кожну справу залагоджу,

В кожні двері я заходжу,

Хоч підковану блошицю

Я тобі дістати зможу!..

 

ФЕДІР:

Ну, блошиця , це б, сказати,

Так, майстерність показати!

Краще, друже, ти подумай,

Як нам звідси випливати!..

 

Роздобудь швиденько нам

Корабель або човна,

Якщо ти такий в цій справі

Суперпрофесіонал!..

 

Щоб ми зранку мали змогу

Вирушати у дорогу,

Надто довго мандрував я,

Час вертатися додому!..

 

ШТУКАР:

А князь між тим часу не гає –із людожерського племені гостя приймає. Великі держави уже дали драла – тепер ухопишся і за канібала! Князь перед послом в‘ється, аж зі шкіри пнеться: мовляв, ось тобі дівка, хапай її швидко! Значить, справи зовсім зіпсуті, як дійшло до такої скрути! Ну, гаразд, буває і гірше, аби лишень донька заміж вийшла!..

КНЯЗЬ:

Добрий день, веселий час!

Раді бачити у нас!

Вері гуд, салам алейкум,

Бона сера, вас іст дас!

 

Який рід ваш?.. Скільки років?..

Ви жонатий чи самотній?..

Може б, тет-а-тет хотіли

Побалакати із фройлен?..

 

НЯНЬКА:

Перед ким, скажи мені,

Ти співаєш ці пісні?

Твій посол, я вибачаюсь,

З пальми зліз тому три дні!..

 

Якби хоч кашкет вдягнув, -

Не такий би сором був, -

Але ж він в однім намисті

На прийом в палац прибув!..

 

КНЯЗЬ:

Ти – держави лютий ворог!

Я тебе зітру на порох!

Ти ж мені перепсувала

Всі стосунки за кордоном!..

 

Я отут гінців чекаю,

А вона їх виганяє!..

Врешті-решт, за кого дочку

Видавати заміж маю?..

 

НЯНЬКА:

Ти поглянь йому в лице:

Клаповух, в ніздрі кільце!

І подзьобана вся шкіра,

Як зозулине яйце!..

 

Навіть я – що вже казати? –

Із таким не стала б спати!

Так невже князівну нашу

За такого віддавати?..

КНЯЗЬ:

Коли шансів вже немає,

Злото в попелі шукають!

Дівку теж у сенсі вроди

Не зрівняєш з марципаном!

 

Їй тепер піде горбатий,

Косоокий й віспуватий,

Бо щось натовпу не видно

Із цих навіть кандидатів!..

 

НЯНЬКА:

Але ж він із диких місць,

Що побачить, те і їсть!

Згадай вазу бурштинову –

З‘їв її шановний гість!

 

Якби, гаспид, він просив

Дичини або коржів –

Але ж все жере, що бачить,

Від тарілок до ножів!

 

КНЯЗЬ:

Догодити гостю вмій,

Що не просить – дай мерщій.

Того начиння в нас повно,

Тож нічого не жалій!

 

Якщо він коржів не хоче,

Нехай їсть, що бачать очі.

Може, скорше з повним шлунком

Одружитися захоче!..

 

НЯНЬКА:

Тим послам отруту дати –

Вмить з‘їдять – аби без плати!

Може, він цілком безпечний,

Але все ж слід приглядати!

 

Попередити потрібно:

Їж усе, але знай міру!

Адже він в такім запалі

Може з‘їсти і князівну!

 

КНЯЗІВНА:

Щоб з таким іти у люди?

Дзуськи! Вік цього не буде!

Хоч би просто людожер був,

Так він ще і страхолюдний!..

 

Якби той твій троглодит

Всю мене озолотив,

Жодних почуттів взаємних

Він в мені б не пробудив!

 

КНЯЗЬ:

Ти в світлицю проведи,

І розмову заведи,

Звикнути до всього можна –

Призвичаїшся і ти!

 

А як вдасться троглодиту

Твою вроду розглядіти, -

Розпрощається навіки

З людожерським апетитом!..

 

КНЯЗІВНА:

Скільки, тату, ти не ний, -

Але вибір буде мій!

А за людожера заміж

Я не піду, хоч убий!

 

От якби б прийшли сюди

Федорові старости, -

В цю ж хвилину, без затримки,

Мою згоду мав би ти!..

 

КНЯЗЬ:

Знов базікання дурне, -

Хто про що, ти про одне!

Про стрільця щоб не згадала

І година не мине!..

 

Федір твій навіки згинув

Десь далеко в морі синім,

А якщо він вже втопився,

То нащо йому дружина!..

 

КНЯЗІВНА:

Коли це насправді сталось –

Так я їсти відмовляюсь!

Буде помста політична

Тобі, батьку, тут і зараз!

 

Припиняю ікру їсти,

Як завжди, щодня по мисці, -

Захворію на сухоти,

І помру тобі на злість я!..

 

КНЯЗЬ:

Куди б я не подивився –

Від рідні і до міністрів –

Всюди лиш одне бунтарство,

Непокора і шкідництво!..

 

Криком хочеться кричати,

А хто буде співчувати?

Ой, як в глушині я мрію

Лісником звичайним стати!..

 

ШТУКАР:

Рік пройшов, другий минає – Федір додому вертає. А немає дому, тільки слід по ньому, крокви і сволок, й кропива навколо. А в куточку сірим клубочком згорнулась пташка, голубка бідолашна!..

ФЕДІР:

Ну, дружинонько, давай,

Стіл святковий накривай!

Витягай мені із печі

Щонайкращий коровай!

 

Дай вареників з вишнями,

А до них ще глек сметани, -

Я від овочів заморських

Уже зовсім захирлявів!

 

В хаті ні душі немає,

Тільки вітер завиває!

Це вже справа підозріла,

Лихо сталось, відчуваю!

Голубка перетворюється на Марію.

МАРІЯ:

Із поверненням вітаю!

Давно тебе виглядаю!

Чи забув свою Марічку,

Адже цілий рік чекаю!

 

У чужих краях, напевно,

Розважатися приємно?

Мабуть, кралю десь сподобав

Й забувати став про мене?..

 

ФЕДІР:

Я побачив білий світ –

Леді, фрау, сеньйорит –

Але жодної з тобою

Порівняти б не посмів!

 

Плавав я усюди й скрізь,

Але є із цього зиск –

Те-Чого-Не-може-бути

Із собою я привіз!..

 

МАРІЯ:

Якби тільки ти дізнався

Задля кого так старався,

Так із рідної оселі

Ти б нікуди не подався!

 

Того ж дня, як ти поїхав,

Залицятись князь приїхав,

Обіцяв усе на світі,

І за себе заміж кликав!..

 

ФЕДІР:

От вір людям після цього!

Я із шкіри пнусь для нього,

Жили рву, а на подяку

Маю ляпаса такого!

 

Я цю наволоч паскудну

Покараю привселюдно!

З голови і аж по п‘яти

У синці його змалюю!

 

Досить вже порожніх слів!

Вже на дії час наспів!

Мені нічого втрачати,

Окрім власних ланцюгів!..

 

ШТУКАР:

Федір розлютився, зібрав товариство. Вирішила громада – князь зазнає кари. Устим узяв кіл, Охрім дрючка вхопив, Павло князю на згубу несе в руці коцюбу. Рушили в палати, князя на суд звати. Підійшли близько – воєвода з‘явився. Наблизився тихенько, роздивився гарненько, перспективи оцінив і з доповіддю поспішив!..

ВОЄВОДА:

Там коло воріт парадних

Зібралась… як то… громада!

Схоже це на бунт стихійний

Проти діючої влади!

 

Це стрілець у всьому винен,

Привід він, і він причина, -

Він підбурює здійснити

Зміну влади у країні!..

 

КНЯЗЬ:

Я тебе на службу взяв

І шаблюку гостру дав,

Щоби ти князівський спокій

Завжди ревно захищав!

 

Пройде дощик четверговий,

Дам іще медальку нову,

Тільки забезпеч, благаю,

Княжій владі охорону!

 

ВОЄВОДА:

Ой, медалька!.. Честь велика!..

В мене їх і так без ліку:

Навіть на спині з десяток,

Найсправжнісінька ялинка!..

 

Твою владу рятувати

Мені сенсу небагато!

За свою підлоту власну

Мусиш сам відповідати!..

 

ШТУКАР:

Дурнуватий- дурнуватий, а якої став співати! Князь зі злості мліє, а вдарити не сміє! Ті часи уже минули, коли бити можна було. Князь на ганок виходить, обличчя зробив суворе, а на площі вирує справжнє людське море!

 

КНЯЗЬ:

Як мені вас, сучі діти,

Вибачаюсь, розуміти?

Ми ж не Франція якась там,

Щоби тут бунти робити?..

 

Можу вас усіх заслати

У Москву або в Саратов –

Там вам вмить направлять розум,

Щоб не сміли бунтувати!

 

ФЕДІР:

За мій розум будь спокійний,

Він на диво нині світлий.

Відрізняю ще, на щастя,

Хто є чесний, а хто підлий!

 

Зізнавайся, нащо ти

Мене вислав у світи?

Не за тим, щоб мою жінку

У палац свій привести?..

 

КНЯЗЬ:

Де ж це ти, паскудний злодій,

До таких ідей доходив?

Хто навчив, щоб ти на мене

Цей огидний наклеп зводив!..

 

До лиця мені, ти зваж,

Цей відвертий епатаж?

Посилай вас, псів невдячних,

За кордони у вояж!..

 

ФЕДІР:

Ти не дуже тут розводься, -

Ми до тебе не у гості!

А пиндючитись не кинеш,-

Дам тобі по пиці просто!

 

Та ж про тебе слава, злодій,

Вже до Чернівців доходить!

Ти ж усій громаді в душу

Наплював в моїй особі!..

 

КНЯЗЬ:

Це ти, Федоре, даремно,

Про народ я дбаю ревно.

Із думками про громаду

Прокидаюся щоденно!..

 

За сніданок як сідаю,

Тут-таки народ згадаю.

І кисіль не йде до горла,

Та й ікру ледь-ледь ковтаю.

 

Вночі встану при вікні

І не йдуть до мене сни –

Про країну все хвилююсь,

Про людей, як там вони?

 

Всьому винен воєвода!

Інтриган він від природи!

Потоптав князівську гідність

Він, бридка свиняча морда!..

 

ВОЄВОДА:

Я ж за вас, мої панове,

Втратив на війні здоров‘я!..

Не піду ніде й ніколи

Я супроти мас народних!..

 

Прикладу усі знання,

Працюватиму щодня.

До верхівки панівної

Не належу більше я!..

 

Лиш Яга всьому причина!

В ній ворожа темна сила!

Поряд з нею Змій Горинич

Просто змійка безневинна!..

 

Зараз же отут з‘явись!

В очі людям подивись!

Ох, боюсь, вхоплю я шаблю

І ударю разів шість!..

 

ЯГА:

Я – фольклорний елемент,

Це засвідчить документ.

Взагалі, я можу звідси полетіти у момент!

 

І за спеку, й за пургу,

Сварять всі мене, Ягу,

А від мене шкоди менше,

Ніж з півонії в садку!

 

Випадково,ніби жартом,

Покотилась хибним шляхом!

Але ж я дитя природи,

Хай дурне, та все ж – дитятко!

 

Оцих двох слід покарати,

І пощади не давати!

Адже я тоді лиш погань,

Коли з ними не рівняти!..

 

ФЕДІР:

Бачачи пролаз таких,

Я аж трохи сторопів!

Один одного, напевно,

В чайній ложці би втопив!

 

Взагалі-то наші люди

На розправу і не люті,

Але вас-таки судити

Доведеться, друзі любі!

 

КНЯЗЬ:

Стрілець, старість пожалій,

Покарай, та не звірій!

Я зашлю себе у Суми,

Я зашлю себе у Стрий!..

 

Лиш на північ не зашлю,

Бо морозів не терплю,

Поки я там призвичаюсь, -

Помру з холоду й жалю!..

 

ВОЄВОДА:

Визнаю свою провину.

Міру. Ступінь. І глибини.

Мене прошу скерувати

Які-небудь вести війни.

 

Всюди мир – тоді прийму

Заслання або тюрму.

Але бажано – у липні,

І ще бажано – в Криму.

 

ЯГА:

А куди ж мене, вдову?

Хоч в Каховку, у Нову!

Я і так уже у лісі –

Далі нікуди! – живу!..

 

Щоб душа відпочивала,

Мені б десь коло Полтави!

Там у сенсі медицини

Надзвичайно добрі трави!..

 

ФЕДІР:

В ночви ми посадим вас,

Кинем в воду – й геть від нас!

Ночви якось вам підійдуть,

Бо ніхто ж човна не дасть!..

 

Хай несе вас океан

Аж на острів на Буян!

А щоб ви не здичавіли,

Я віддам вам свій баян.

 

Правда, він, - моя провина! –

Грає ноту лиш єдину.

Але ж хоч якась культура

Вам на острові потрібна!

 

КНЯЗІВНА:

Щодо князя – вирушати

Може він хоч чорту в лапи.

На усі його проблеми

Мені глибоко начхати!

 

Суд його за те скарав,

Що людей він утискав.

Адже він, упир триклятий,

Нас з тобою розлучав!

Завдяки тобі, стрілець,

Узурпатору кінець,

І тепер я можу вільно

Йти з тобою під вінець!..

 

ФЕДІР:

Я би радий, але в хаті

Дві дружини – це багато!

Ти звернись із цим до того,

Хто ще поки нежонатий!..

 

НЯНЬКА:

Та невже ти з глузду з‘їхав?

Сама риба пливе в сіті!

Це ж не кожному так щастя

Усміхається на світі!

 

Думаєш, що хлопців мало

Її погляду шукало?

Так за тебе значно кращим

Гарбуза вона давала!

 

Всі вони із хвилюванням

Прагнули її кохання,

У дворі не проштовхатись –

Отаке було змагання!

 

Нещодавно тут з‘являлись

Турок, грек і князь варязький, -

«Ні» на трьох одне здобули,

Просто в дверях й без пояснень.

 

А для бідного стрільця

Пиха геть не до лиця.

Дурню, забирай князівну

Й нумо, хутко до вінця!..

 

ФЕДІР:

В когось інші є звичаї –

Я ж єдину жінку маю,

І Марію свою милу

Ні на кого не міняю!

 

КНЯЗІВНА:

Значить, ти не маєш змоги

Діву втішити самотню?

Значить, вже мені нізвідки

Не чекати допомоги?

 

 

Як мою не вволиш волю,

То не нарікай на долю –

Я тебе в катівські руки

Просто звідси запроторю!

 

НЯНЬКА:

Де, скажи на милість, ката

Ти б змогла сьогодні взяти?

Як все тільки розпочалось,

Вмить змастив він салом п‘яти!

 

Мусиш бути у цей час

Ти прихильною до мас:

Тиранія вже не в моді,

Демократія у нас.

 

Взагалі, тікай ти звідси,

Ну, хоча б у цю… у Ніццу,

Якщо весь державний устрій

У країні розвалився!

 

Федір, їй пробач зухвалість,

Вона книжок начиталась,

І думки усі від того

В голові перемішались!

 

Захопилася Дюма, -

Глип, а клепки вже нема!

Перебіситься потроху –

Заспокоїться сама!..

 

ФЕДІР:

Ти у розпач не впадай!

Нишком сльози не втирай!

Що кохання в нас не вийшло –

Так за це вже вибачай!

 

А оскільки я б хотів,

Щоб була щаслива ти –

Я тобі в твоєму горі

Спробую допомогти!

 

Від Луганська аж по Рівне

Обшукаю я країну,

Й нареченого для тебе

Роздобуду неодмінно!

КНЯЗІВНА:

Ну гаразд! На це я згідна!

Але лиш за того піду,

Хто на тебе буде схожий,

Наче він тобі брат рідний!

 

Чи він буде моряком,

Чи шевцем, чи лісником, -

Лиш єдина є умова:

Щоб був твоїм близнюком!..

 

ФЕДІР:

Побажання я врахую,

Думаю, не розчарую,

Хоч таких, як я, на світі

Небагато вже існує.

 

Щодо розуму, гадаю –

В мене копії немає.

Ти помітила, напевно,

Тут я всіх перемагаю!

 

Але слово молодця

Все ж твердіше холодця:

Близнюка я роздобуду,

Якщо вже пообіцяв!

 

З вдячністю вклоняюсь низько

Вам, шановне товариство!

Нині день у нас великий,

Нині свято в нашім місті!

 

Нам тепер не сльози лити, -

А співати, їсти й пити!..

Те-Чого-Не-може-бути,

Поряд встань цієї ж миті!..

 

ГОЛОС:

Я стою тут весь цей час,

І чекаю на наказ,

Якщо скінчилась нарада –

Приготую стіл для вас!

 

 

ФЕДІР:

Пригощай всечесний люд

Стравами з усіх усюд!

Їжу подавай, якої

Зроду не бувало тут!

 

Не у сні, а наяву

Самаркандську дай халву,

І турецькі дай фісташки,

І ще перську дай айву!

 

Став на стіл усе підряд –

І варення, й шоколад,

Подавай голандську шинку

І чухонський сервелат!

 

Подавай сири швейцарські

І кокоси африканські,

А до того на додачу

Помаранчі дай іспанські!

 

А якщо хтось забажає,

Нехай меду наливає –

Та гаразд вже!.. Нині можна!..

Привід є, я так вважаю!..

 

ШТУКАР:

Я за тим столом сидів, із грибами млинці їв. Філат їв салат, Петро їв смажене ребро, Роман їв марципан. А Федір-стрілець їв холодець. А як з‘їв він холодець – тут і казочці кінець. Як вам не догодив я – це провина казкаря. Дурня б піймати, стусанів надавати, та не зробимо цього – бо що візьмеш з дурного! Адже в нас з віків прадавніх дурні чистий спокій мають!..

* * *

 


Просмотров 279

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!