Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Основні постулати теоцентризму



Головні принципи християнського віровчення приймають у релігійній філософії і теології форму провідних настанов. Отже, середньовічний сві­тогляд теоцентричний, оскільки головною ідеєю є ідея Бога, і це надпри­родне начало - Бог - виступає реальністю, що визначає все суттєве. Над­природне відіграє визначальну роль в існуванні природи, людини, суспільст­ва Сутність надприродного розкривається через основні принципи релігійно-філософського теоретизування.

Супранатуралізм (від лат. super - над і natura - природа), з позицій якого під особливим кутом зору розглядається розвиток, сенс історії і світу, людські цілі та цінності. їм надається особливий, надсвітовий статус, який дає змогу вийти за межі кінцевих життєвих та історичних ситуацій, укорінює думку про абсолютне, вічне, що перебуває поза межами всього земного, відносного, тимчасового.

Принцип сотеріологізму (від лат. soter - спаситель) орієнтує всю жит­тєву діяльність людини на «спасіння душі». Ісус Христос розглядається як спаситель світу і людства, який своєю смертю мученика на хресті спокутував гріхи людей. Саме ж спасіння інтерпретується як процес обожнення, з'єднан­ня людини з Богом у «царстві Божому». Сенс людського буття полягає не в пізнанні та перетворенні природи, а в з'єднанні з Богом у «царстві Божому».

Ревеляціонізм, або принцип богоодкровення (від лат. revelatio - одкро­вення), передбачає існування «таємного», яке необхідно знати людям для спасіння. Але своїм розумом вони не здатні здобути це знання, позаяк зміст одкровення рівноцінний трансцендентному буттю, яке є безмежно вищим за можливості пізнання Тому й виникає необхідність такої форми спілкуван­ня Бога і людини, як процес пере­дачі Богом людям своєї «таємни­ці», як акт божественного само­розкриття через пророків, апосто­лів, Священне письмо (Біблію).

Ревеляціонізм передбачає став­лення християнських філософів до початкового інтелектуального матеріалу не як до результату теоретичного дослідження люди­ни, а як до готової, вічної і не­змінної істини, яку люди повинні прийняти задля авторитету Бога, церкви. Цей підхід надалі зумовив виникнення авторитарного, догматичного типу мислення.

Креаціонізм (від лат. creatio - створення) - принцип, згідно з яким Бог створив світ з «нічого», актом своєї волі завдяки своїй могутності. Божественна могутність постійно підтримує буття світу, відбувається по­стійне творення його заново, з припиненням творчої сили Бога світ відразу ж повернувся б у небуття. Християнський Бог - трансцендентна сила. Він вічний, незмінний, самостійний, ні від чого не залежить і є джерелом усього сущого. Християнська філософія, крім того, має духовно-моральну спрямо­ваність, орієнтує людину на спасіння душі. Тому Бог - не тільки вище Буття, але й вище Благо, вища Істина і вища Краса.



Антропоцентризм (від гр. anthropos - людина) у контексті релігій­ного світогляду — це сукупність поглядів, що стверджують виняткову роль людини серед творінь Бога. Людину створено не разом з усіма істо­тами, а окремо, в особливий день творення. Вона - вершина творення, центр Всесвіту і кінцева мета творення. Це істота, яка володарює на Землі. Божественні якості людини - це розум і воля: здатність до судження, вмін­ня розрізняти добро і зло, а також робити вибір у бік добра чи зла. Оскіль­ки перші люди - Адам і Єва зробили цей вибір невдало, відтоді внаслідок гріхопадіння природа людини стала зіпсованою, звідси - її двоякість. Роз­двоєння людини - це хвороба душі, адже власними силами вона не здатна змінити гріховних нахилів, для цього необхідна постійна божественна допо­мога з метою досягнення божественної благодаті. Відношення природи і благодаті - центральна тема християнської антропології.

Важливим принципом релігійно-філософського теоретизування є про­віденціалізм (від лат. providentia - передбачення, провидіння). У христи­янській концепції історичний процес постає як розкриття Боголюдського відношення і характеризується, з одного боку, занепадом, регресом, спричи­неним гріхопадінням і відчуженням людини від Бога, а з другого, - сходжен­ням людини до Бога. Звідси провіденціалізм християнського світогляду: світ розвивається не сам по собі, а згідно з промислом Бога, який поши­рюється на все довкілля і надає природним і суспільним процесам осмис­леного і цілеспрямованого характеру. Божественний задум визначає історію людей, він проглядається крізь усі події і факти. На долю людини зали­шається або сприяння здійсненню цього плану, що скероване на спасіння, або протидіяння йому, що карається Богом



З провіденціалізмом тісно пов'язаний есхатологізм (від гр. eschatos -останній, logos - вчення) - вчення про кінець світу. Історія - це процес, який Бог спрямовує до мети - царства Есхатона («царства Божого»). Досягнення цього - кінцева мета і сенс людського існування, оскільки в «царстві Божому» людина перебуватиме у повній єдності з Богом.

Пізнавальні зусилля людини спрямовуються на здобуття «догріховного» обличчя, «образу і подібності Бога». Звідси трактування процесу пі­знання як богоуподібнення. Це не що інше, як відмова від своїх претензій, своєї суб'єктивності, свого «Я»; це самозречення людини, повний перехід у підпорядкування Богові.

Форма цього переходу - віра. Вона розглядається як особлива, над­природна, пізнавально-світоглядна позиція суб'єкта. Віра має глибинні емоційно-вольові основи і є психологічно первинною стосовно дискурсив­ного методу. Вона трактується як форма єдності людини з Богом, як канал, через який Бог впливає на пізнавальні здібності людини, оздоровлює та вдосконалює їх

Символізм. В епоху середньовіччя символ - це своєрідний виклик умін­ню людини знаходити приховане значення предмета або тексту. Оскільки всі таємниці буття знаходяться в Біблії, то її текст, слово є головним об'єктом аналізу. Тлумачення релігійних текстів {екзегеза) проходить чотири стадії:

етимологічний аналіз походження слів, їх первісне значення;

семантичний аналіз - з'ясування морального сенсу життя;

концептуальний аналіз - вияснення ходу думок автора тексту,

спекулятивна стадія - вияснення наслідків із засвоєного, системо-творча діяльність.

Середньовічна символіка починається з текстів Біблії, тобто зі слів. Для Данте Аліґєрі (XIII ст.) слово було загальним знаком, символом Звідси стає більш зрозумілим біблійне «Спочатку було Слово».

• Важливим етапом утвердження і розвитку середньовічної філософії є патристика (від лат. pater - отець). У цей період відбувається обґрунту­вання християнського вчення його найавторитетнішими мислителями -«отцями церкви». Важливе місце у міркуваннях патристів займає вчення про божественне проникнення в людське пізнання. Воно є основою місти­цизму. Яскраве вираження християнський містицизм знайшов у вченнях Іоанна Богослова, Василя Великого, Григорія Нисського (православна традиція), а також у Бернара Клевроського, Ажованні Бонавентури (като­лицька традиція), які є «отцями церкви» і авторитетами віровчення.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!