Тема 14: «Українська СРР в умовах Нової економічної політики (1921-1928 рр.)»

План заняття №31

1. Політика радянської влади у сфері культури: українізація і розвиток національних меншин (коренізація).

I. Актуальність матеріалів. Повторення вивченого.

II. Українізація – це політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні у 20-ті роки. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу:

1) Висування українців на керівні посади;

2) Впровадження української мови в культурні та державні установи, пресу і навчальні заклади;

3) Розвиток національної за формою і радянської за змістом культури;

4) Створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.

Українізація здійснювалася в певних дозволених центром рамках під прямим керівництвом Наркомату освіти України (керівниками були Г.Гринько, О.Шумський, М.Скрипник).

Політика українізації і коренізації мала певну мету у радянського керівництва:

1) Показати українцям за кордоном, політикам потужних держав, що держава СРСР є більш народною та національно-терпимою і тим самим зняти звинувачення у диктатурі та тиранії;

2) Це була спроба налагодити «спільну мову» із населенням села, залучити на свою сторону інтелігенції;

3) Коренізація давала змогу зняти протиріччя між народними масами і партійним апаратом;

4) Забезпечити контроль та управління у галузі культурно-національного розвитку, підґрунтям якого по задуму більшовиків повинна була бути лише радянська ідеологія. Насправді це була спроба певної передишки у наступі на національні права народів СРСР крім росіян, щоб приспати національні меншини, побудувати єдину культуру – радянську. Тут доречно привести слова одного з героїв п’єси М.Куліша «Мина Мазало» дядька Тараса: «Це спосіб виявити усіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб духу не було». Так і сталося у 30-х роках: репресії із звинуваченням у націоналізмі, голодомор підтвердили ці сумно пророчі слова.

Реальними практичними кроками для здійснення політики коренізації (для України – «українізації») стали декрети ВУЦВУ від 27 липня та 1 серпня 1923 року. У Україні українізацію контролював комітет на чолі з секретарем ЦК КП(б)У В.Затонським, до складу входили В.Чубар, М.Скрипник, Л.Каганович, М.Попов, О.Шумський та ін. З усіх членів Комісії уціліли від репресій лише Каганович та О.Бойченко – згодом відомий український письменник. Як тільки українізація піднімала питання національного самовизначення, таку радянського керівництва з’явилося роздратування і звинувачення у крайнощах та буржуазному націоналізмі. Тут навіть була своєрідна персоніфікація – «хвильовізм» (Микола Хвильовий, його гасло «Геть від Москви»), «шумськізм», «волобуєвщина» (вчений-економіст, захищав господарську мас остійність українських підприємств), «скрипниківщина».

Па початку 30-х років українізацію, яку американський історик культури М.Семчишин назвав «українським ренесансом XX ст..», почали згортати. Остаточно політика коренізації в Україні була згорнута у 1938 році.

Наслідки коренізації:

· У 1930 році чисельність шкіл з українською мовою становила 85% від загальної кількості;

· На українську мову було переведено 75% державних установ;

· Українською мовою видавалося 90% газет і книжок;

· Кількість службовців-українців зросла з 35% до 54%;

· Українізація сприяла залученню до радянського культурного будівництва широкі маси інтелігенції;

· Головне – відбувся бурхливий розвиток української культури. Особливо це стосується літератури і мистецтва, насамперед, завдяки таким діячам як М.Хвильовий, М.Зеров, Г.Косинка, М.Рильський, В.Яловий, В.Сюсюра, Л.Курбас, О.Довженко, Г.Верьовка та іншим.

III. Завдання для самоконтролю:

1. Що називається «політикою українізації» в історії України 20-30-х років XX ст.?

2. Яку мету переслідувало радянське керівництво запровадивши політику коренізації?

3. Назвіть основні наслідки коренізації, як позитивні, так і негативні.

Тема 15 Закріплення Радянської Влади в Україні (1929 – 1983 р.р.)

План заняття №32

1.Індустріалізація, України; завдання, труднощі; ознаки, наслідки.

2.Колективізація, українського села та його наслідки.

Актуальність матеріалів. Повторення вивченого.

1.1. Повторення вивченого.

1.2. Актуальність матеріалів.

· Промисловий розвиток СРСР на базі НЕПу у середині 20- років досяг довоєнного рівня (1913р.р.). Проте, країна продовжувала відставати від неродових капіталістичних країн, особливо у виробництві. Електроенергії, сталі, чавуну, видобування вугілля і нафти.

Й. Сталін на ХIV з’їзді ВКП(б) у 1925році заявив, що СРСР відстала від передових країн на 50-100років, а досягти їх мусить за 10 років.

· СРСР знаходився в оточенні ворожих раїн, а тому економічний розвиток був необхідний для підвищення, обороноздатності.

· Індустріалізація мала і третю мету – це ліквідація приватних власників як клас, оскільки це суперечило комуністичній ідеології.

Індустріалізація України.

Офіційна дата початку індустріалізації СРСР - XIV з’їзд ВКП(б), що відбувся у грудні 1925року. Важливе місце у здійсненні накресленого курсу відбувалося Україні. На IX з’їзді КП(б)У в грудні 1925року. Наголошувалось на принципово важливій ролі важкої промисловості республіки для процесу модернізації СРСР.

1.1. Труднощі індустріалізації.

Проголошений курс на індустріалізацію майже одразу наштовхнувся на об’єктивні труднощі:

· СРСР міг розраховувати лише на власні сили і джерела фінансування.

· Не вистачало кваліфікаційних інженерів, робітників і керівників.

· Величезні за масштабом перетворення, мили здійснюватися, на гігантській території, а це загострило питання про розвинуту інфраструктуру, особливо шляхи, мости, комунікації.

У грудні 1927року на XV з’їзді ВКП(б) були затверджені директиви першого п’ятирічного плану розвитку СРСР(1928\29-1932 року) Одразу після затвердження п’ятирічного плану почалося його коригування. Так в Україні певного політичного наївністю були зміни контрольних цифр. Проти цього виступили спеціалісти господарники. Вони наполягали на науковому плані, алгоритми та системності. Саме науково обґрунтований план був затверджений у квітні 1929року на XVI партконференції. Проте він так і залишився на папері, бо вже в листопаді 1929року у газеті «Правда» з’явилася стаття Й. Сталіна «Рік великого перелому» в якій виголошується курс на стрімке форсування індустріалізації з головною метою – «стрибок у соціалізм» .

1.2 Характерні ознаки індустріалізації

· Непропорційний розвиток економіки – максимальне нарощування важкої промисловості за рахунки великої харчової та сільського господарства (ціни на г\с продукцію знижувалися, а промислові товари підвищувалися «ножиці цін»).

· Індустріалізація здійснювалася екстенсивним шляхом, а не за рахунок впровадження нових технологій. Основним джерелом підвищення продуктивності праці мав бути ентузіазм людей. Для цього було видумано соціалістичне змагання.

· Надмірна грошова емісія.

· Розширення продажу горілки.

· Збільшення вивозу закордон нафти.

· Режим економії.

· Посилення експлуатації праці на фабриках, заводах і в селі, а також використання праці мільйонів в’язнів ГУЛАГу.

1.3 Наслідки індустріалізації

Політика прискореної індустріалізації привело до важливих політичних і соціально-економічних наслідків:

· Насильницька колективізація

· Падіння життєвого рівня народу, особливо селян.

· Невдачі прискореної індустріалізації пояснювалися діями «Ворогів народу» - так розпочалися масові репресії компартії проти власного народу. В тій « м’ясорубці» загинула велика кількість партійних керівників, дуже часто це були герої громадянської війни, видні діячі господарства, культури, армійської справи.

Були також і позитивні наслідки індустріалізації (та чи варті вони були таких жертв?)

· Україна з аграрної країни перетворилась в індустріально-аграрну.

· У 1940році рівень промислового потенціалу у порівнянні з 1913 р збільшився у 7 разів

· За обсягом виробництва великої промисловості Україна випереджувала кілька розвинених країн.

· За три довоєнні п’ятирічки в Україні з’явилися сотні великих і середніх заводів, електростанцій.

Колективізація українського село та її наслідки.

Курс на колективізацію був проголошений XV з’їзді ВКП(б) у1927році, а з 1929року почалося її насильницьке формування здійснення.

2.1 Причини колективізації:

· Пошуки коштів, сировини і дешевої робочої сили. Одержати все це можна було від селянства, що становило більшість населення країни.

· Колективізація це курс єдиної політики соціального штурму. Створення колгоспів повністю під коректувало сільське господарство держави а ліквідувати дрібнотоварний селянський уклад, який на думку більшості був джерелом капіталізму у селян.

· Забезпечити населення країни дешевшими харчами та сировиною.

Постановою ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 року були визначні темпи колективізації для різних зон СРСР. В Україні колективізацію планувалася завершувати в основному (об’єднати у колгоспі 70% селянських індивідуальних господарств) до кінця 1930 року. Проте у колективізації виявилися противники – заможне селянство, яких серед більшості наказували «куркулями». Для того щоб зламати опір заможних селян в Україні( як і по всій території СРСР) розпочалася боротьба за «куркульством» під гаслом «ліквідації куркульста як класу». Жертвами репресій стали понад 1 млн. чоловік. Особливо трагічною була доля тих родин, яких висиляли на Північ в Сибір. Саме форсована колективізація в Україні стала головною причиною посилення ненависті до влади Рад в Україні, цим пояснюються часті повстання, бунти, бандитизм, а підчас Другої світової війни - співпраця з німецько-фашистськими окупантами.

2.2. Наслідки колективізації

· Сільське господарство стало колективним у 1932 році на 70%, а в 1937 – усі 96%

· На селі було утверджено командну економіку при повному підпорядкуванні колгоспів державі.

· Ліквідоване заможне селянство, найбільш мотивоване до продуктивної праці.

· Зниження продуктивності праці. Лише наприкінці 30-х років с\г досягло рівня до колективізації.

· Найстрашнішим наслідком став ГОЛОДОМОР 1932-33 років, який який багато хто називає геноцидом українського народу – тільки від голодної смерті загинуло близько 3.5млн. людей.

Завдання для самоконтролю

1. Назвіть мету індустріалізації СРСР

2. З чим були пов’язані труднощі індустріалізації?

3. Назвіть характерні ознаки індустріалізації.

4. Назвіть наслідки індустріалізації: Позитивні і негативні.

5. Якими були основні причини колективізації?

6. Назвіть наслідки колективізації. Чи були тут позитивні моменти?

7. Про що йшлося в Сталінському законі «про п’ять колосків»?

Література

1. Світлична В.В. Історія України – с.174-178

2. Бойко О.Д. історія України – с. 384-399

Тема 15 Закріплення Радянської Влади в Україні (1929-1938)

План заняття №33

1. Україна і процес формування тоталітарного режиму в СРСР.

2. Масові репресії в Україні та їх наслідки.

3. СРСР наш край в 20х та 30х роках XXст.

Актуальність матеріалів. Повторення вивченого.

§1 Україна і процес формування, тоталітарного режиму в СРСР.

Прискорена індустріалізація, суцільна колективізація з їх трагічними наслідками спричинили в СРСР ще більше в Україні дестабілізацію внутрішнього розвитку. Іншими словами – авторитет радянської влади суттєво впав, особливо серед інтелігенції та селян.

Для постійного керівництва СРСР постала потреба зміцнення державної влади і не тільки контролювати, а й спрямувати суспільні процеси. Цьому був покликаний тоталітарний режим, що сформувався в СРС 30ті роки XXст.

Термін «тоталітаризм» при характеристиці політичних процесів вперше було вжито італійськими опонентами диктатури Мусоліні, який створював в країні однопартійну фашистку систему. З 1929рокупочинаючи з публікації у газеті «Таймс» цей термін стали застосовувати для характеристики політичного режиму СРСР.

Про зміцнення тоталітаризму в Україні у 20 х – 30х роках свідчать такі тенденції та процеси:

1. Монополія влади – більшовики усунули з політичної арени усіх інших партій: есерів, української комуністичної партії , КП(б)У – фактичної філії РКП(Б). Члени цих партій пропонували альтернативні шляхи розвитку, висловлювалися за самостійність України в союзі з іншими республіками. Головною і єдиною партією в СРСР, а тому в Україні стала ВКП(б) вже у 1936році що проголошено було на XVI з’їзді ВКП(б), а затверджено в Конституції СРСР 1936 року(В Україні 1937р.)

2. Монополія на ідеологію - у суспільстві утвердилася лише одна комуністична ідея. Право на істину визнавалося лише за марксизмом, хоча у багатьох випадках особливо у господарській сфері економічні закони К. Маркса зухвало порушувалися . Усі засоби інформації, школа і культура підлягали цензурі.

3. Монополія на керівництво економікою – утвердження командно – адміністративних методів управління економікою. Часто партійні функціонери примушували спеціалістів у господарстві діяти з порушеннями усіх правил поведінки економічних агентів (тоді це директори підприємств, керівники підрозділів).Невдачі списували на саботаж, шкідливі дії «ворогів народу». Так розпочалися поодинокі репресії, які у 30-х роках набули характеру масового терору.