II. §1. Освіта і наука в Україні 1917-1921 років

Визвольна боротьба українського народу 1917-1921 рр. відкрила нову сторінку в історії національної культури. Разом із тим жорстока класова і національно-визвольна боротьба розколювала суспільство, спотворювала світосприйняття людей і формувала складну і суперечливу культурно-ідеологічну обстановку. Кожен політичний режим, що утверджувався в Україні, прагнув ввести власну лінію в галузі культури. Кожен з них спирався на соціально і національно близькі йому верстви населенні, інтелігенцію, діячів культури, освіти, мистецтва, залишаючись байдужим або непримиренно ворожим до інших. В таких умовах культурний процес в Україні набуває своєрідних, властивих лише тій добі проявів і форм.

Просвіти.

Після Лютневої революції 1917 року в Росії на території України набули поширення національні культурно-освітні організації – «Просвіти», які найбільш активно діяли серед сільського населення. «Просвіти» організовували бібліотеки, драмгуртки, хорові колективи, лекції, налагоджували видавничу справу, розповсюджували українські книги, газети, часописи. На початку осені 1917 року в Україні вже діяли 952 культурно-освітні установи «Просвіти».

Більшовики із самого початку утвердження при владі спробували взяти під контроль «Просвіти», але військово-політичні події 1917-1920 років обмежували вплив радянської моделі на розвиток освіти і діяльність «Просвіт», який визначав їм комуністичний характер. Проте більшість «Просвіт» зберігали національно-культурну спрямованість у своїй діяльності. У червні 1921 року «Просвіт» було вже 4227 од. Не в змозі зламати національне спрямування роботи «Просвіт», більшовики під кінець 1921 року пішли на пряме знищення установ. Натомість більшовики всіляко підтримували ті освітні та культурні установи, які можна було використати для радянської політичної агітації: клуби, народні будинки, бібліотеки, хати-читальні, сільбуди, агітаційні майданчики, агітпоїзди та агітпароплави; друкували і розповсюджували брошури, листівки, плакати тощо.

Загальноосвітня та вища школа.

У 1917-1921 рр. різними режимами в Україні організовувалися спроби змінити стару систему народної освіти, тобто царську, і заснували нові, більш прогресивні та продуктивні її форми.

Центральна Рада широко підтримувала будівництво української школи. За короткий час було засновано 53 гімназії, укладені навчальні програми для шкіл, розроблено план українізації школи.

Більшовики свою діяльність організовували на підставі директив і розпоряджень, що видавалися в Росії. Згідно тих документів історію, літературу та інші гуманітарні дисципліни пропонувалося вивчати на засадах соціалізму, непримиренної боротьби з капіталізмом та націоналізмом. Скасовувалось викладання Закону Божого. За часів Гетьманату та Директорії українізація школи тривала, але російські школи це не зачіпало, лише в окремих з них вводилися уроки української мови. Наприкінці Гетьманату в Україні діяло 150 укр. гімназій.

У 1920 році радянська влада провела реформу народної освіти. Усі нижчі, середні, державні громадські і приватні школи реорганізовувалися в одну загальноосвітню трудову семирічну школу, що мала два ступені: 1-4 класи та 5-7 класи. Після завершення семирічки випускники могли продовжувати навчання у середніх професійно-технічних школах. Того ж року радянська влада розгорнула українізацію шкіл в УСРР.

Висновок: Не зважаючи на складні умови воєнного часу, в народній освіті України за 1917-1921 роки відбулися позитивні зміни:

1) зросла кількість загальноосвітніх шкіл у порівнянні з дореволюційним періодом;

2) зріс обліковий склад учнів, хоча більша їх частина рідко відвідувала школу;

3) розпочався наступ на неписьменність в Україні. (Декрет В.Леніна у грудні 1919 р. «Про ліквідацію неписьменності серед населення РСРФР»);

4) 6 жовтня 1918 року відкрився перший державний український університет у Києві, а 22 жовтня – у Кам’янець-Подільському.

5) у діючих вищих навчальних закладах спрощувалася система вступу до вищих навчальних закладах, що правда лише для робітників та селян, учасників більшовицької революції. Всього на кінець 1920 року в Україні працювало 38 вузів , у яких числилися 57 тис. студентів, що було більше, ніж до революції;

6) важливим досягненням у розвитку освіти було заснування 24 листопада 1918 року Української академії наук на чолі з В.І.Вернадським – видатний природознавець з світовим ім’ям, творець у 30-х роках новітньої філософської теорії. В.Вернадський під своїм керівництвом об’єднав найвідоміших вчених українського походження з усієї Росії: А.Кримський, Д.Багалій, М.Кащенко, В.Косинський, О.Левицький, М.Петров, С.Смаль-Стоцький, С.Тимошенко, М.Туган-Барановський, П.Тутковський.