Історичний розвиток Київської Русі

1. І період: територіального зростання Русі і поступової консолідації держави

Упродовж І періоду держави Київська Русь, починаючи від правління Олега з малолітнім князем Ігорем, відбулося об’єднання слов’янських а також фіно-угорських племен на півночі, уличів та тиверців на півдні у одну велику державу на чолі з київським князем. Олег здійснив ряд походів на південь проти Візантії (866, 907 рр.) та на схід проти Хозар (909-910 рр.), проти Хозар та їх Прикаспійських союзників у 912 р. Походи були на той час успішними. Русь одержала можливість торгівлі на самих потужних ринках Малої та Середньої Азії. Разом з тим, ослаблення Хозар відкрило шлях новій загрозі зі Сходу – печенігам та їх етнічно близьким тюркським народам. Сам Олег у 912 році покинув Русь, а не помер як у повісті Нестора-літописця, та переїхав доживати у маєтку, що отримав у спадщину десь у Данії.

Князь Ігор продовжував політику «збирання земель», розширення впливовості Русі, але загинув у 945 році від древлян у м. Іскоростень (не пробачили та й не могли витримати сплати данини понад встановленого). Поки підростав малолітній князь Святослав, країною правила дружина Ігоря, княгиня Ольга. При ній була проведена перша реформа на Русі – податкова, створені осередки центральної влади київського князя на місцях («погости»). Ольга першою з князів прийняла християнство, почала налагоджувати мирні зв’язки з Візантією. Невдала спроба Ольги ввести на Русі християнство стала причиною політичного перевороту – прихильники язичництва «посадили на стіл» князя Святослава (964-972 рр.) (Див. Атлас 7кл., ст. 9)

Святослав провів кілька вдалих походів на схід. Протягом 964-966 рр. підкорив в’ятичів, переміг волжських булгар, розгромив хозарів, обклав даниною племена Північного Кавказу. Водночас Святослав відкрив шлях на Русь кочовикам Східної та центральної Азії. У 968 році Святослав виступив у похід на південь проти Візантії: цей похід був успішним, але Святослав змушений був вернутися у Київ, щоб дати відсіч печенігам. Наступного року, залишивши синів правити: Ярополка у Києві, Олега – Іскоростені, а Володимира у Новгороді, Святослав пішов у похід проти Болгарії, а звідти на Візантію, але потерпів поразку під Адріанополем від імператора Цимісхія, з яким у 971 році у м. Доростолі підписав мирну угоду. Повертаючись додому у 972 році Святослав попав у засідку печенігів на дніпровських порогах (о. Хортиця), де й загинув. Печенізький хан Куря наказав зробити чашу з черепа князя.

2. ІІ період: піднесення і розвиток Київської Русі

По смерті Святослава розпочалася боротьба за владу між його синами, яку виграв

Володимир – київський князь у 980-1015 рр. Князь Володимир розширив володіння Русі на півночі – до Онезького озера; на півночі – до верхів р. Дон, р. Рось і Південного Бугу; на сході – до межиріччя р. Волга і р. Оки; на заході – до р. Дністер, Карпат і р. Західний Буг. Русь простягнулася на території загальною площею 800 тис. км². Це була найбільша держава у Європі.

Володимир провів три значні реформи:

- Адміністративну: посадив на удільні князювання синів (12), родичів та близьких дружинників, встановив спадковість влади;

- Військову: заснував регулярне військо з власників земель і тим самим заснував феодальне землеволодіння. Ця реформа укріпляла кордони Русі та послабила роль Боярської Ради;

- Релігійну: ввів християнство на Русі;

- Розпочав правову реформу: запровадив зведення законів усного права «Устав земляний», що ліг в основу «Правди Ярослава» (1016 р.) – збірки юридичних норм, введених у дію сином Ярославом (1019-1054 рр.), прозваного Мудрим.

По смерті Володимира Великого у 1015 році розпочалася боротьба за владу між його синами у якій переміг Ярослав і став князем у Києві з 1019 року, але повноправним князем став лише по смерті брата Мстислава (1036 р.), Чернігівського князя. Період правління Ярослава – це час найвищого розвитку Русі. За часів Ярослава Мудрого запроваджено збірку законів «Руська правда», засновано Києво-Печерську лавру, збудовано багато церков, в т.ч. Софію Київську, зведену на честь перемоги над печенігами у 1036 році. Важливе місце приділяв Ярослав Мудрий зовнішнім зв’язкам, а саме розвитку дружніх стосунків з сусідами, особливо у Європі.

3. ІІІ період: політичного ослаблення Київської Русі

По смерті Ярослава Мудрого правління перейшло до його синів – Тріумвірату: Ізяслава, Святослава і Всеволода, який розпався після поразки від половців у битві над р. Альта у 1068 році під Переяславом (Див. Атлас 7 кл., ст..11). Розпочався період міжусобної боротьби. Спробою припинити війни був з’їзд князів у Любечі у 1097 році, але лише на деякий час. Нове об’єднання Русі на чолі з київським князем сталося за князівства Володимира Всеволодовича, прозваного Мономахом (1113-1125 рр.). «Шапка Мономаха» - це перша «корона» царської влади. Князь Володимир Мономах не лише зміцнив владу у країні, відновив стабільність, а й наніс кілька нищівних ударів половцям.

Політику батька продовжив його син Мстислав (1125-1132 рр.). По його смерті Русь розпалася на окремі землі (Див. Атлас 7 кл., ст..11) – централізована форма держаної влади змінилася на поліцентричну.

4. ІV період: занепад Київської Русі

Після розпаду Київської Русі найбільш помітна роль у політичному житті належала Новгородській землі, Полоцькому, Смоленському, Володимиро-Суздальському, Чернігівському, Переяславському, Волинському та Галицькому князівствам. На початку ХІІІ століття по впливовості на перші місця вийшли Новгород (республіка), який все більше вписувався у європейське життя, Волинське і Галицьке князівства та Ростово-Суздальське. Останні, починаючи з середини ХІІ століття вели боротьбу за київський престол, не раз його грабуючи. Останнє пограбування східно-руські князі здійснили на чолі з Андрієм Боголюбським, сином Юрія Долгорукова (Чернігівський князь, засновник Москви). Андрій Боголюбський вивіз з Києва усі раретети князівської влади, церковні реліквії, приймав участь у хрестових походах, пізніше вів боротьбу з орденом тамплієрів.

У 1223 році відбулася битва між малочисленим (до 30 тис.) монгольським військом і багатотисячним (до 100 тис.) військом князів на р. Калка (Кальміус) у Приазов’ї. Недовіра князів, бажання ослабити один одного стало причино. Розгрому руського війська, частина князів загинула. Найбільшу стійкість проявили загони Галицько-Волинського князя Данила, який у 1238 році розпочав новий процес консолідації Русі, поставивши у Києві свого воєводу. Проте цьому статися не вдалося – на Русь йшла монголо-татарська навала. Протягом 1237-1239 рр. була завойована Східна Русь. 7 грудня 1240 року монголи захопили Київ і рушили на захід, пройшли галицько-волинські землі, руйнуючи все на шляху, вдерлися у Європу і дійшли до самого Адріатичного моря. Тут монгольський хан Батий зупинився і рушив назад на Схід. У пониззі Волги монголо-татари заснували державу Золота Орда із столицею у м. Сарай. Руські землі не входили до складу Золотої Орди, але платили данину, князі на престол сходили лише з дозволу ханів Золотої Орди (ярлик). На території руських князівств були розміщені ставки наглядачів (смотрящих) – баскаків, які також збирали данину та проводили акції терору проти непокірних. Давньоруський період в історії України закінчився. Щодо монголо-татарського іга існує дві протилежні думки: 1) іга не було, а був союз Східної Русі з Ордою (Гумільов, Васильєв та ін); 2) іго було і принесло занепад розвитку слов’янських народів: росіян, українців, білорусів.