Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Вимоги до допоміжних приміщень



До допоміжних відносяться приміщення адміністративні, санітарно-побутові, громадського харчування, охорони здоров’я, культурного обслуговування, конструкторських бюро, для навчальних занять та громадських організацій. Допоміжні приміщення різного призначення слід розміщувати в одній будівлі з виробничими приміщеннями або прибудовах до них у місцях з найменшим впливом шкідливих факторів, а якщо таке розміщення неможливе, то їх можна розміщувати і в окремих будівлях. Висота поверхів окремих будівель, прибудов чи вбудов має бути не меншою 3,3 м, висота від підлоги до низу перекрить – 2,2 м, а у місцях нерегулярного переходу людей – 1,8 м. Висота допоміжних приміщень, що розміщені у виробничих будівлях, має бути не меншою 2,4 м. Площа допоміжних приміщень має бути не меншою ніж 4 м2 на одне робоче місце у кімнаті управлінь і 6 м2 – у конструкторських бюро; 0,9 м2 на одне місце в залі нарад; 0,27 м2 на одного співробітника у вестибюлях та гардеробних. До групи санітарно-побутових приміщень входять: гардеробні, душові, туалети, кімнати для вмивання та паління, приміщення для знешкодження, сушіння та знепилювання робочого одягу, приміщення для особистої гігієни жінок та годування немовлят, приміщення для обігрівання працівників. У санітарно-побутових приміщеннях підлоги мають бути вологостійкими, з неслизькою поверхнею, світлих тонів, стіни та перегородки – облицьовані вологостійким, світлих тонів матеріалами на висоту 1,8 м. В гардеробних приміщеннях для зберігання одягу мають бути шафи розмірами: висота 1650 мм, ширина 250…400 мм, глибина 300 мм. Кількість шаф має відповідати спискові кількості працівників.

5) ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ НА РОБОЧРМУ МІСЦІ – це комплекс заходів, що забезпечують трудовий процес та ефективне використання знарядь виробництва і предметів праці.

Робоче місце – це зона, оснащена технічними засобами, в якій відбувається трудова діяльність працівника чи групи працівників.

Організація праці на робочому місці полягає у виборі робочої пози та системи робочих рухів, визначення розмірів робочої зони та розміщення у ній органів керування, інструментів, заготовок, матеріалів, пристроїв та ін., а також у виборі оптимального режиму праці та відпочинку.



Робоча поза. Правильно вибрана робоча поза сприяє зменшенню втоми та збереженню працездатності працівника. Робоча поза може бути вільною або заданою (табл. 2.3).

Вільна поза роботи означає можливість працювати позмінно сидячи і стоячи. Це найзручніша поза, бо дає змогу чергувати завантаження м’язів і зменшує загальну втому.

Задані робочі пози – сидячи або стоячи. Робоча поза «сидячи» найзручніша, вона може застосовуватися для робіт з невеликими фізичними зусиллями, з помірним темпом, що потребують великої точності. Поза «стоячи» є найтяжча, бо потребує витрачання енергії на виконання роботи, на підтримку тіла у вертикальному чи нахиленому положенні.

Таблиця 2.3

Характеристика робочих поз людини

Робоча поза Зусилля, Н Рухливість під час роботи Радіус робочої зони, мм Особливості діяльності
Сидячи - стоячи 50−100 Середня (можливість періодичної зміни пози) 500...750 Великий просторовий огляд і зони досяжності виробів руками
Сидячи до 80 Обмежена 380...500 Невелика статична стомлюваність, спокійне положення рук, можливість виконання точної роботи
Стоячи 100−120 Велика (вільність пози і рухів)   750 та більше Процес використання фізичного навантаження, великий просторовий огляд; швидка стомлюваність

 



Система робочих рухів. Основним принципом у виборі системи робочих рухів є принцип «економії рухів», який сприяє підвищенню продуктивності праці і, водночас зменшенню стомлюваності, кількості помилок і травматизму.

Принципи «економії рухів» полягають у такому: обидві руки повинні починати і закінчувати рух одночасно; руки не повинні бути бездіяльними, окрім періодів відпочинку; рухи рук повинні виконуватися одночасно у протилежних і симетричних напрямках; найкращою є така послідовність дій, яка вміщує найменше число елементарних рухів; руки треба звільняти від усякої роботи, яка може успішно виконуватися ногами чи іншими частинами тіла; за змоги об’єкт праці має закріплюватися за допомогою спеціальних пристроїв, щоб руки були вільні для виконання операцій.

Робота має організовуватися так, щоб ритм робочих операцій був, за змоги, чітким і природним, а послідовність рухів такою, щоб один рух легко переходив у інші. Рух менш стомлювальний, якщо він відбувається у напрямку, що збігається з напрямком сили тяжіння. Різкі коливання швидкості та невеликі перерви в русі мають бути виключені.

Варто також враховувати низку положень щодо швидкості руху рук людини: там, де потрібна швидка реакція, треба використовувати рух «до себе»; швидкість руху зліва направо для правої руки більша, ніж у зворотному напрямку; обертові рухи у 1,5 разу швидші, а ніж поступальні; плавні криволі­нійні рухи рук швидші, а ніж прямолінійні з миттєвою зміною напрямку; рухи з великим розмахом швидші; рухи, орієнтовані механізмами, швидші, а ніж рухи, орієнтовані «на око»; рухи слід обмежувати обмежувачами скрізь, де це можливо. Макси­мальна частота рухів руки (під час згинання та розгинання) – близько 80; ноги – 45, корпусу – 30 раз на хвилину, а пальця – 6 раз і долоні – 3 рази на секунду.



Оснащення робочого місця. Оснащення та обладнання робочого місця залежить від виконуваної роботи (технологічних операцій), від характеру роботи (розумова, фізична, тяжка, монотонна) та від умов праці (комфортні, нормальні, несприятливі).

Безпосередньо на робочому місці потрібно передбачати інформаційне устаткування та органи управління, а також технологічне оснащення (опорні елементи, швидкодіючі затискачі, шарнірні монтажні головки, настільні бункери і касети з гніздами тощо); додаткове обладнання (робочий стіл, сидіння оператора, підставка для ніг, шафа для інструментів та ін.); транспортні засоби (транспортери, підвісні конвеєри тощо.); пристрої для укладення матеріалів, заготовок, готових виробів; засоби сигналізації; засоби безпеки.

Робоче місце працівника (особливо оператора) характеризує два поля: інформаційне поле (простір із засобами відображення інформації) і моторне поле (простір з органами управління та об’єктом праці).

Вимоги виробничої санітарії до робочого місця. Кожне робоче місце повинно :

• бути обладнано необхідними засобами колективного захисту;

• укомплектовано необхідними ЗІЗ;

• мати достатнє природне та штучне освітлення;

• мати параметри мікроклімату відповідно до санітарних норм;

• мати вентиляцію.

6) РЕЖИМ ПРАЦІ ТА ВІДПОЧИНКУ. Під час роботи від працівника вимагається підвищена увага, певна швидкість виконання окремих технологічних операцій, швидка переробка отриманої інформації, точна координація рухів і ін., що може викликати перевантаження і перевтому організму та зниження працездатності. До таких же наслідків призводить і монотонна робота під час виконання спрощених одноманітних операцій у примусовому режимі та заданій позі (наприклад, під час робіт на конвеєрах чи поточно-механізованих лініях). Таку перевтому можна зменшити створенням оптимального режиму праці і відпочинку.

Під оптимальним режимом праці і відпочинку розумі­ють таке чергування періодів праці і відпочинку, за якого досягається найбільша ефективність трудової діяльності людини і хо­роший стан її здоров'я. Оптимальний режим праці і відпочинку дося­гається: паузами та пе­рервами в роботі (для приймання їжі, обігріван­ня, охолодження), змі­ною форми роботи (на­приклад, розумової і фізичної), зміною умов довкілля (наприклад, роботою за низьких і нормальних температу­р), усуненням моно­тонності в роботі, відпочинком у спеціальних кімнатах психологічно­го розвантаження, використанням психічного впливу музики.

Чергування праці і відпочинку встановлюють залежно від зміни працездатності людини впродовж робочого дня (рис. 2.6). На початку зміни завжди існує стадія «входження у робочий ритм» або щораз більшої працездатності (1), коли відбувається відновлення робочих навичок. Тривалість цього періоду 0,5...1,5 години залежно від характеру праці і тривалості попередньої перерви в роботі. Швидкість і точність дій у цей період невеликі. Потім настає стадія високої стійкої працездатності (2) тривалістю до 3 годин залежно від характеру роботи, ступеня підготовки та стану працівника. Після цього настає стадія зменшення працездатності або стадія розвитку втоми (3), рухи сповільнюються і увага розсіюється, сприйняття притупляється. У цей час, звичайно, роблять обідню перерву.

Після обідньої перерви впрацьовування настає швидко – за 10...15 хвилин, бо робочі навички не втрачено. Працездатність у другій поло­вині дня трохи нижча, ніж до обіду, і становить 80...90% дообіднього рівня. Через 2,5...3 години після обідньої перерви працездатність зменшується і наприкінці робочого дня приблизно сягає рівня, який був на початку робочого дня.

Для зменшення стомлення встановлюють регламентовані перерви в роботі у періоди, що передують зменшенню працездатності. Так, при тяжкій фізичної праці рекомендують часті (через 2...2,5 години) короткі перерви (по 5...10 хвилин), а за розумової праці ефективні довгі перерви на відпочинок і переключення на фізичну працю. Загальну тривалість відпочинку встановлюють у відсотках до трива­лості робочої заміни: за фізичної праці вона має становити 4...20%, із нервовою напругою – 14...25%, а за розумової праці – до 10...12%.

 

 

 

Рис. 2.6. Зміна працездатності (продуктивності праці) впродовж робочого дня:

1 – стадія входження в трудовий прощес (щораз більшої працездатності); 2 - стадія високої стабільної працездатності; 3 - стадія зменшення працездатності (розвитку втоми).

Зараз, при дефіциті м’язових зусиль (рухова недостатність) з одно­часним збільшенням нервової напруги така форма відпочинку, як спо­кій, не може задовольнити потреби організму. Тому під час перерв у роботі рекомендують активний відпочинок, наприклад, спеціально розроблені комплекси виробничої гімнастики.


Просмотров 597

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!