Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)


 

 

 

 



Головним лікувально-профілактичним закладом курорту є санаторій. 11 часть



Лікувальний масаж призначають у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації (ручний та апаратний масаж). Використовують сегментарно-реф­лекторний, класичний і підводний душ-масаж.

Фізіотерапію застосовують з метою профілактики і лікування на всіх етапах реабілітації. Лікувальна дія різноманітних фізичних методів, що використовують у терапії серцево-судинних захворювань, реалізується шляхом нервово-рефлекторного і гуморального механізмів.

Природні і преформовані фізичні чинники діють на організм через шкіру, слизові оболонки, дихальні шляхи і викликають зміни в чутливості судинних рецепторів, у першу чергу хеморецепторів каротидної і аортальної зон. Внас­лідок цього виникають рефлекси, що змінюють тонус артеріальних і венозних судин, артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень, збудливість судинору­хового і дихального центрів. Фізіотерапевтичні методи можуть підсилювати або знижувати процеси гальмування та збудження, стимулювати координуючу функцію кори головного мозку.

Під впливом фізичних чинників, енергія яких переходить у тепло при по­глинанні її тканинами, відбувається розкриття нефункціонуючих капілярів, прискорення кровотоку в них, збільшення об'єму протікаючої крові. Спостері­гається рефлекторний перерозподіл крові в організмі між судинами шкіри і внутрішніх органів (серце, мозок, печінка, нирки).


Фізичні чинники спричиняють фізико-хімічні зміни у тканинах, покра­щують мікроцикуляцію, підвищують кисневу ємність крові і клітинну про­никність, що сприяє дифузії газів, зменшенню гіпоксії, активізації обмінних процесів.

Фізіотерапевтичні методи поліпшують кровообіг, трофічні процеси у міо­карді і його скорочувальну функцію, що позитивно впливає на загальну гемо-динаміку. Вони тренують судини і терморегуляційні механізми, пристосову­ють і зменшують реакцію серцево-судинної системи і організму в цілому на зміни в атмосфері.

При серцево-судинних захворюваннях використовують такі лікувальні ме­тоди: гальванізацію, медикаментозний електрофорез, діадинамотерапію, елек­тросон, індуктотермію, УВЧ- і НВЧ-терапію, магнітотерапію, УФО, геліотера­пію, аероіонотерапію, аерозольтерапію, баротерапію, гідротерапію (душі, об­ливання, обтирання, укутування, ванни, сауна), бальнеотерапію (вуглекислі, кисневі, сульфідні, азотні, перлинні, хлоридні натрієві, йодобромні, радонові ванни), кліматолікування.

Механотерапію використовують у вигляді занять на тренажерах, переважно під час санаторно-курортного лікування, з метою підвищити фун­кції серцево-судинної системи і фізичної працездатності.

Працетерапію застосовують на заключних етапах реабілітації. Ви­користовують відновну Працетерапію, що націлена на відновлення тимчасово зниженої працездатності. У випадках тривалих важких серцево-судинних за-хворюваннь, що призвели до часткової втрати виробничих навичок, або коли хворі не встигли набути спеціальності і кваліфікації, застосовують професійну Працетерапію. Її мета — максимально можливе відновлення професійних на­вичок або підготовка хворого до оволодіння новою професією.

5.1.2. Нелостатність кровообігу

Недостатність кровообігу — це нездатність серцево-судинної системи за­безпечити доставку крові до тканин і органів у необхідній кількості для їх нор­мального функціонування, що може бути результатом ураження тільки серця чи судин або комбінацією їх. Вона розвивається при вадах серця, уроджених чи ревматичної етіології, гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, після інфаркту, при сифілітичному ураженні серця, хронічному гломерулонефриті, пневмо­склерозі. Патогенез хронічної недостатності кровообігу визначають основним захворюванням.

Найчастіше всього недостатність кровообігу пов'язана із захворюван­нями серця, що у подальшому порушують функцію всього апарату кровообі­гу. Це виявляється у зниженні ударного і хвилинного об'єму крові, сповіль­ненні швидкості кровотоку, зменшенні постачання кисню тканинам і вида­лення диоксиду вуглецю, порушенні обміну речовин; у появі застійних явищ і набряків спочатку на ногах, а потім і у внутрішніх органах, змінами їх діяльності.


Розрізняють гостру і хронічну недостатність кровообігу. Хворим з гос­трою серцевою недостатністю потрібна негайна допомога. Хронічна недостат­ність кровообігу має три ступеня.

І ступінь — початкова, скрита, проявляється тільки при значному фізич­ному навантаженні задишкою, серцебиттям, швидкою втомлюваністю. У стані спокою ці явища зникають.

II ступінь — характеризується у початковому періоді — II (А) — задиш­кою і серцебиттям при звичайному фізичному навантаженні, набряками ніг, що зникають за ніч, суттєвим зниженням працездатності. Поява задишки у стані спокою, ціанозу, постійних набряків, застійних явищ у черевній порожнині, ле­генях, розладів функцій органів вказує на перехід захворювання в II (Б) сту­пінь. Хворі в такому стані непрацездатні.

III ступінь — стан хворого прогресивно погіршується, порушується об­мін, відмічається виснаження, відбуваються незворотні зміни у внутрішніх ор­ганах. Працездатність повністю втрачена.

Недостатність кровообігу І ступеня — загальний стан хворих задовіль­ний. Вони лікуються у поліклініках і, періодично, у санаторіях і профілакторі­ях. Застосовуються всі засоби фізичної реабілітації.

Лікувальна фізична культура спрямована на розв'язання таких головних завданнь — адаптацію серцево-судинної системи і всього ор­ганізму до поступового збільшення фізичного навантаження, відновлення і підвищення фізичної працездатності.

ЛФК призначають у формі лікувальної і ранкової гігієнічної гімнастики, самостійних занять, лікувальної ходьби, теренкуру, гідрокінезитерапії, спор­тивно-прикладних вправ та ігор. У заняття лікувальною гімнастикою, що три­вають спочатку 20-25 хв, а у наступному 35-45 хв, включають дихальні впра­ви і рухи в середніх і великих м'язових групах, з обтяженнями, з предметами, з невеликим опором. У міру адаптації хворих до навантажень рекомендується включати у заняття дозований біг у повільному і середньому темпі, прогулян­ки на лижах, плавання, ігри. Заняття проводять груповим методом. Для загар­тування організму їх слід проводити на свіжому повітрі. З дозволу лікаря хво­рим можна займатися фізичними вправами у групах загальної фізичної підго­товки, любителів бігу, ходьби тощо.

Лікувальний масаж застосовують для підвищення загального тонусу організму, активізації периферичного крово- і лімфообігу, коронарної гемодинаміки і трофічних процесів у міокарді, зняття утоми після фізичних на­вантажень. Використовують загальний масаж, підводний душ-масаж, сегмен­тарно-рефлекторний масаж паравертебральних зон, верхньогрудних (Dg — D^) і нижньошийних спинномозкових сегментів (С.7 — С^).

Фізіотерапія націлена на покращання периферичного кровообігу і судинних реакцій, загального стимулювання діяльності серцево-судинної сис­теми, загартування організму. Призначають сульфідні, скипидарні, вуглекислі ванни, місцеві ванни з поступовим підвищенням температури (по Гауффе), об­ливання, обтирання, душі, кліматолікування.


Працетерапію застосовують для підтримання рівня загальної пра­цездатності і зміцнення організму. Рекомендують роботи у саду, городі, столяр­ні і слюсарні роботи.

Недостатність кровообігу її ступеня. Засоби фізичної реабілітації приз­начають в лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації.

У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру використовують відповідно до призначеного спочатку постільного режиму. Основні завдання: попереджен­ня ускладнень (пневмонія, тромбоемболія, порушення перистальтики кишеч­нику та ін.); покращання периферичного крово- і лімфообігу, боротьба із зас­тійними явищами; активізація екстракардіальних чинників і коронарного кро­вообігу, зміцнення міокарда, зменшення гіпоксії; поступове підвищення фізич­ної працездатності хворого.

Заняття проводять індивідуально або у малих групах із вихідного положення лежачи на спині, на правому боці. У комплексі лікувальної гімнастики, що триває 10-13 хв, обов'язково включають вправи для дистальних відділів кінцівок, що виконують в обов'язковому поєднанні з диханням. Допускають рухи у великих суглобах з обмеженою амплітудою, а в міру зниження проявів недостатності кровообігу вони виконуються в повному обсязі. Під час занять виконують перехід у положення сидячи. В цьому положенні рекомендуються дихальні вправи та ті, що імітують ходьбу.

При покращанні загального стану хворого і адаптації до фізичних наван­тажень йому призначають напівпостільний режим. Додатково вводять вихідні положення сидячи, стоячи. Рухи виконують з повною амплітудою, вони прово­дяться у великих м'язових групах у повільному і середньому темпі. Крім того, навантаження збільшують за рахунок кількості повторень вправ, часу занять (15-18 хв), рекомендують дозовану ходьбу у повільному темпі від кількох мет­рів (на початку режиму) і, поступово збільшуючи дистанцію, до 150-200 м (в кінці режиму).

Вільний режим призначають хворим при суттєвому покращанні здоров'я, основне завдання ЛФК — це підготовка їх до виписки з лікарні. В цей час фі­зичні навантаження продовжують постійно підвищувати: збільшується трива­лість заняття з лікувальної гімнастики до 25 хв, дистанція ходьби, включають ходьбу по східцях, використовують малорухливі ігри.

Лікувальний масаж націлений на покращання периферичного крово- і лімфообігу, зменшення застійних явищ, підвищення функціонального стану. У постільному руховому режимі масажують нижні кінцівки, а у наступ­них — ще спину, ділянку сідниць, руки, використовують сегментарно-рефлек­торний масаж.

Фізіотерапію застосовують для активізації периферичного крово­обігу, зменшення проявів гіпоксії та застійних явищ, стимуляцію обмінних процесів, покращання коронарного кровообігу і трофічних процесів у серцево-


му м'язі, нормалізації діяльності ЦНС. Призначають кисневу терапію, елек­трофорез лікарських речовин, аерозольтерапію, електросон.

Післялікарняний період реабілітації. До засобів фізичної реабілітації, що застосовувалися у попередній період, додається працетерапія.

Лікувальну фізичну культуру застосовують для стимуля­ції периферичного і екстракардіальних чинників кровообігу; зменшення гіпок­сії; зміцнення серцевого м'яза і активізації обмінних процесів у ньому; подаль­шого підвищення фізичної працездатності хворого і загального тонусу організ­му. Використовують лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, лікувальну ходьбу теренкур, малорухливі ігри. В заняття лікувальною гімнастикою, що тривають 25-30 хв включають прості гімнастичні вправи для м'язів кінцівок і дихальні вправи статичного і динамічного характеру з підсиленим і подовже­ним видихом. Темп виконання вправ повільний і середній, амплітуда рухів повна.

Лікувальний масаж використовують для активізації периферич­ного крово- і лімфообігу, зменшення застійних явищ; покращання трофічних процесів у міокарді, підвищення загального тонусу організму. Застосовують сегментарно-рефлекторний і класичний масаж. Масажують спину, міжреберні проміжки, ділянку серця, нижні і верхні кінцівки.

Фізіотерапію призначають для активізації периферичного крово- і лімфообігу, покращання коронарного кровообігу, трофічних процесів і скоро­чувальної здатності міокарда, загальної стимуляції функцій серцево-судинної, центральної і вегетативної нервової систем, обмінних процесів, термоадапта-ційних механізмів, загартування організму. Використовують медикаментозний електрофорез, гальванізацію, УФО, електросон, ванни кисневі, йодобромні, обтирання, аеротерапію.

Працетерапія націлена на попередження розвитку психопатологіч­них станів, підняття психоемоційного настрою пацієнта, розширення побуто­вих дій. Використовують трудові операції та цілісні дії, що сприяють макси­мально можливому відновленню професійних та побутових навичок або ово­лодінню іншими.

Недостатність кровообігу III ступеня. Загальний стан хворих важкий. ЛФК в формі лікувальної гімнастики призначають при покращанні стану паці­єнта, стабілізації недостатності кровообігу. Завдання: попередження усклад­нень; покращання периферичного і стимуляція екстракардіальних чинників кровообігу, нормалізація психічного стану.

Комплекси складають з вправ для дрібних та середніх м'язових груп, ру­хів у великих суглобах кінцівок з допомогою невисокого піднімання таза, по­вороту на правий бік, статичних дихальних вправ без поглиблення дихання. Вправи виконують із вихідного положення лежачи на спині з трохи піднятим узголів'ям, у повільному темпі, кількістю повторень 3-6 разів. Тривалість за­няття 6-8 хв.

З інших засобів фізичної реабілітації можна використовувати ліку­вальний масаж (поверхневі погладжування та обережні ніжні розтирання гомілок).


5.1.3. Атеросклероз

Атеросклероз — це хронічне захворювання артерій, при якому виникає ущільнення судинної стінки, звуження просвіту та зниження еластичності су­дин. В основі захворювання лежать порушення ліпідного обміну, що веде до збільшення холестерину в крові, відкладення його у внутрішню оболонку ар­терій, утворення атеросклеротичних бляшок, розростання сполучної тканини. Останні звужують просвіт артерій (рис. 5.2), погіршуючи кровопостачання тих тканин і органів, які вони живлять.Зміни внутрішньої оболонки, що втрачає при атеросклерозі свою гладкість і стає шорсткою, а також ущільнення і суттє­ве зниження еластичності судин разом з іншими чинниками можуть призвести до розриву судин, утворення тромбу (див. рис. 5.2).

Рис. 5.2. Просвіт артерій:

1 — нормальний; 2 — звужений через ураження атеросклерозом; 3 — відсутній через закупорку тромбом

Найчастіше атеросклерозом уражається грудна аорта, вінцеві артерії сер­ця, головного мозку, нирок, нижніх кінцівок. Виникненню захворювання і йо­го розвитку сприяють так звані чинники ризику: довготривалі нервово-психіч­ні перевантаження на фоні малорухливого способу життя, спадковість, нераці­ональне харчування з великим вмістом у продуктах жирів і холестерину, ожи­ріння, цукровий діабет, гіпертензія, паління.

Клінічна картина атеросклерозу визначається локалізацією ураження, сту­пенем порушення кровообігу в органі, супутніми захворюваннями, віком хворого. Атеросклероз вінцевих артерій викликає недостатність кровообігу у серцевому м'язі і є найчастішою причиною ішемічної хвороби серця: атеро­склеротичний кардіосклероз, стенокардія, інфаркт міокарда. Атеросклеро­тичне ураження судин головного мозку може призвести до крововиливу, ни­рок — підвищення артеріального тиску, нижніх кінцівок — гангрени.

5.1.4. Інфаркт міокарда

Інфаркт міокарда — найважча форма ішемічної хвороби серця, що пов'язана з утворенням вогнища змертвіння в серцевому м'язі внаслідок недос­татності його кровопостачання (рис.5.3). Причиною цього може бути спазм або тромбоз атеросклеротичне змінених коронарних артерій, недостатність колате­рального (обхідного) кровообігу серця. Розвиткові інфаркту сприяють чинники ризику, стенокардія, гіпертонія, підвищене згортання крові, психоемоційні нап-


руження і нервові потрясіння, фі­зичні перенапруження, алкогольна інтоксикація.

 

Тяжкість інфаркту залежить від локалізації і калібру звуженої або за­купореної артерії і, відповідно, роз­міру ділянки серця, позбавленої внаслідок цього кровопостачання. Розрізняють великовогнищевий, дрібновогнищевий і мікроінфаркт, а за глибиною ураження — інтраму-ральний, при якому некроз охоплює внутрішню частину міокарда, і тран-смуральний, коли він уражається на всю глибину (рис.5.3, 2). Вогнище некрозу поступово розсмоктується, заміщується сполучною тканиною і на його місці утворюється рубець.

Рис. 53. Інфаркт міокарда (показаний стрілкою): 1 — загальний вигляд серця; 2 — розріз стінки серця

Початок захворювання характеризується нападом інтенсивного болю за грудниною і в ділянці серця, що продовжується годинами, а інколи і довше, ти­повими електрокардіографічними змінами, серцевою недостатністю. Біль здавлює, стискує, має надривний характер, звичайно віддає у ліве плече, руку, шию, нижню щелепу, міжлопаткову ділянку. Від болю під час нападу стенокар­дії він відрізняється тяжкістю, тривалістю і відсутністю ефекту від застосуван­ня нітрогліцерину. Напад болю супроводжується спочатку збудженням, а потім пригніченістю, відчуттям страху, пітливістю, загальною слабкістю. Хворого терміново госпіталізують, призначають суворо постільний режим і застосову­ють медикаментозні засоби для ліквідації гострих проявів хвороби, поперед­ження ускладнень інфаркту міокарда. Поступово запроваджують комплекс за­ходів з реабілітації хворих.

Процес реабілітації хворих на інфаркт міокарда, відповідно до рекоменда­цій ВООЗ, прийнято поділяти на три фази : лікарняна (гостра), видужання (конвалесценція) і підтримуюча (постконвалесценція). Перша фаза включає виконання програм фізичної реабілітації на лікарняному етапі реабілітації, друга і третя — після виписки хворого зі стаціонару на санаторному, поліклі­нічному та диспансерному етапах реабілітації. Загальну схему фаз, етапів і термінів реабілітації хворих на інфаркт міокарда наведено в схемі 5.1. Слід підкреслити, що у хворих на інфаркт міокарда фізичний аспект реабілітації займає чільне місце, тому що час і ступінь відновлення фізичних можливостей пацієнта є визначальним у нормалізації психоемоційного стану, професійній і соціальній реабілітації.

У лікарняний етап реабілітації використовують програми, що передба­чають поступове, контрольоване розширення фізичних навантажень, самооб­слуговування, доступні види дозвілля, що залежать від функціонального стану хворого. Вони визначаються обширністю і глибиною інфаркту міокарда, наяв­ністю ускладнень, ступенем коронарної недостатності, віком. Залежно від цих


головних показників визначають ступінь активності або руховий режим, день початку фізичної реабілітації, обсяг і темпи розширення фізичної активності, терміни перебування хворого у лікарні. Фізична активність хворих у стаціона­рі регламентується суворо постільним, постільним (розширений постільний), напівпостільним (палатний) і вільним (загальнолікарняний) режимами.

З урахуванням наведеного в гострій фазі під час лікарняного етапу реабі­літації застосовують чотири програми фізичної реабілітації: 3-тижнева — при дрібновогнищевому інфаркті міокарда, 4-тижнева — великовогнищевому, 5-тижнева — трансмуральному і індивідуальна — при інфарктах з ускладнен­нями; призначають ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальна фізична культура в формі лікувальної гімнас­тики призначається у суворо постільному режимі на 2-4-ту добу хвороби за відсутності протипоказань і стабілізації показників серцево-судинної системи.

Протипоказання до застосування: загальний тяжкий стан хворого, вираже­ний больовий синдром, прогресуюча серцево-судинна недостатність, порушен­ня ритму і провідності, напади стенокардії, високий артеріальний тиск, вираже­ні лабораторні показники активності процесу, висока температура тіла.

Завдання ЛФК у суворо постільному режимі: попередження ускладнень, покращання периферичного кровообігу, трофічних процесів у міокарді, пси­хічного стану хворих. Комплекси лікувальної гімнастики складають з повіль­них рухів у дрібних і середніх суглобах кінцівок, рухів головою, короткочас­них ізометричних напружень і розслаблення м'язів ніг, статичних дихальних вправ без поглиблення дихання.

На 2-й день, при відсутності болю у серці і загальному задовільному ста­ні, дозволяється згинання ніг, без відриву ступень від ліжка, незначне підні­мання таза (рис. 5.4), поворот тулуба на правий бік. Методика повороту: хво-


рий почергово згинає ноги і відводить їх праворуч до зіткнення з ліжком, на­півзігнуту ліву руку направляє праворуч. Реабілітолог підводить руки під ту­луб хворого зліва і перекочує його на правий бік. При 3-тижневій програмі фі­зичної реабілітації це робиться у перший день, 4-5-тижневій — у 1-2-й день. Згодом хворому дозволяється повертатися самостійно декілька разів протягом дня. Тривалість заняття з лікувальної гімнастики 8-10 хв, призначається воно двічі на день. Вправи виконують у повільному темпі, по 4-6 разів для дрібних м'язових груп і по 2-4 рази — для середніх і великих. Після закінчення кожної вправи роблять паузу для розслаблення і відпочинку, вони займають близько третини загального часу заняття. Тривалість режиму 2-3 доби.

Постільний режим. Передбачено подальше розширення активності хворо­го і перехід в положення сидячи. До завданнь ЛФК додається: стимуляція ек-стракардіальних чинників кровообігу, підготовка і адаптація серцево-судинної системи до положення сидячи, навчання елементів самообслуговування. ЛФК застосовують у формі лікувальної і ранкової гігієнічної гімнастики, самостій­них занять 2-3 рази на день.

В заняття включаються вправи для кінцівок і тулуба, тренування вестибу­лярного апарату, дихальні динамічні вправи і вправи на розслаблення, паузи


 


Рис. 5.4. Допустимі фі­зичні вправи у суворому постільному режимі

 


для відпочинку. Рухи виконують з невеликим м'язовим зусиллям, неповною амплітудою, у повільному темпі для великих м'язових груп і у середньому — для дрібних. Кількість повторень для перших — 3-4, других — 8-10 разів. Ру­хи виконують у суворій відповідності з диханням. Тривалість заняття з ліку­вальної гімнастики 15-17 хв. У середині її основної частини здійснюється ко­роткочасний перехід у положення сидячи у ліжку спочатку пасивно, а пізніше активно. При 3-тижневій програмі фізичної реабілітації це відбувається на 3-й день, 4-тижневій — 7-8-й і 5-тижневій — 8-10-й день. Час сидіння у ліжку поступово збільшується і при відсутності погіршення самопочуття, запаморо­чення, різкої слабкості, неприємних відчуттів в ділянці серця, прискорення пульсу не більше ніж на 10 ударів за хвилину, патологічних типів реакції арте­ріального тиску хворого можна посадити у ліжку зі спущеними ногами і вклю­чити у комплекс лікувальної гімнастики прості вправи.

Методика переходу хворого з положення лежачи на спині в положення си­дячи: хворий повертається на правий бік, з допомогою реабілітолога почерго­во спускає ноги з ліжка і, спираючись на лікоть правої руки і кисть лівої, сідає. При перших спробах реабілітолог притримує хворого за плечі, а через 2-3 дні він сідає самостійно. Йому в цьому положенні дозволяють чистити зуби, уми­ватися, зачісуватися, голитися, оправлятися. Наприкінці періоду постільного режиму хворий повинен вільно сидіти 3—4 рази на день по 15-30 хв, пересіда­ти на стілець, минаючи положення стоячи. Йому дозволяють читати, слухати радіо, зустрічатися з родичами. Тривалість режиму 7-10 днів.

У напівпостільному режимі основними завданнями ЛФК є: підготовка і адаптація серцево-судинної системи до положення стоячи і ходьби; подальша активізація екстракардіальних чинників кровообігу; стимуляція репаративних процесів у міокарді і поступове його тренування; подальше розширення рухо­вої активності, підготовка до повного самообслуговування. Форми ЛФК до­повнюються лікувальною ходьбою. Тривалість заняття з лікувальної гімнасти­ки зростає до 20-25 хв і при однорідності складу хворих наприкінці режиму можливо проводити заняття у малих групах.

У комплексах збільшують кількість вправ для тулуба, ніг і зменшують для дрібних м'язових груп; включають рухи, що імітують ходьбу в положенні си­дячи. Вправи виконують по можливості з повною амплітудою, у повільному темпі для великих м'язових груп і у середньому — для менших. Основне ви­хідне положення сидячи, з якого хворий переходить у вертикальне положення. Встає він таким чином: сидячи на стільці, робить вдих і, спираючись руками на коліна, на видиху встає. Реабілітолог допомагає йому це зробити, підтриму­ючи під руку. Хворий стоїть, переступає на місці з ноги на ногу, адаптується до вертикального положення. На 2-й день йому дозволяють пройтись по палаті 5-10 м і потім щодня збільшують дистанцію у середньому на 10 м (табл. 5.1). Наприкінці режиму хворий проходить близько 100 м з декількома відпочинка-ми в положенні сидячи або стоячи. У 3-тижневій програмі фізичної реабіліта­ції хворий встає і ходить по палаті на 7-й день, 4-тижневій — 12-16-й, 5-тиж­невій — 18-20-й день. З цього часу ходьба стає одним з головних засобів у


Таблиця 5.1. Лікувальна ходьба в напівпостільному режимі

програмах фізичної реабілітації, в поступовому відновленні функцій і трену­ванні серцево-судинної системи і всього організму.

В напівпостільному режимі хворий 30-50 % денного часу проводить у по­ложенні сидячи, а решту — лежачи. Йому дозволяють їсти за столом, дивити­ся телевізор, грати в настільні ігри, малювати, приймати не лише родичів, а й інших відвідувачів. Тривалість режиму 7-Ю днів.

У вільному режимі ЛФК спрямована на адаптацію серцево-судинної сис­теми до поступового збільшення фізичних навантажень, подальше розширен­ня рухової активності, навчання ходьби по сходах, підготовку до побутових на­вантажень. Використовують такі форми ЛФК: лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, самостійні заняття 4-5 разів на день, лікувальну ходьбу. Застосову­ють вправи для всіх м'язових груп складніші за формою і координацією порів­няно з попереднім режимом, а також вправи з легкими предметами, гімнастич­ними палицями, булавами, волейбольними м'ячами, гантелями 0,5 кг. Їх вико­нують з вихідних положень сидячи і стоячи, з помірним зусиллям, повною ам­плітудою рухів, у повільному і середньому темпі. Тривалість заняття 25-30 хв. В нього включають ходьбу по коридору. Перший вихід відбувається на 8-10-й


день при 3-тижневій програмі фізичної реабілітації, 18-20-й — при 4-тижне-вій та 22-24-й день — при 5-тижневій.

Після того як хворий зможе ходити по коридору 150-200м, призначають ходьбу по східцях. Починають з 2-3 сходинок, щодня збільшуючи на таку саму кількість. Наприкінці режиму хворий має долати близько 20-25 сходинок, тоб­то бути здатним піднятися при виписці зі стаціонару на один поверх. Підйом та^спуск по східцях спочатку виконують приставним кроком, на видиху, із зу­пинкою на кожній сходинці, спираючись на поручень та з підтримкою реабілі-толога.

Після засвоєння ходьби по сходах у такому варіанті хворого навчають хо­дити звичайним кроком у повільному темпі з опорою на поручень. При підйо­мі або спуску рекомендується на 2—4 сходинки робити видих, далі — пауза від­починку, вдих і потім на видиху — долання наступних сходинок і т.д.

Лікувальну ходьбу проводять щоденно під керівництвом реабілітолога і 2-3 рази хворий ходить самостійно (табл. 5.2).

Здатність хворого вільно ходити по відділенню і по східцях у межах одно­го поверху дозволяє доповнити фізичні навантаження прогулянками. Перший вихід на вулицю здійснюється на 14-15-й день при 3-тижневій програмі фізич­ної реабілітації, 22-24-й при 4-тижневій та 26-28-й день — при 5-тижневій. Прогулянки спочатку роблять 2 рази на день на відстань 500-600 м у темпі 70-80 кроків за хвилину, далі — 1-1,5км в темпі 80-90, а потім — 2-3 км в темпі до 100 кроків за хвилину. Дистанція долається в 2-3 прийоми. Трива­лість режиму 10-15 днів.

У вільному режимі хворий повністю обслуговує себе, включаючи миття під душем, відвідання місць загального користування, бере участь у групових формах дозвілля. В заключному руховому режимі лікарняного етапу реабілі­тації хворий на інфаркт міокарда досягає рівня фізичної активності (самооб­слуговування, здатність подолати один поверх і пройти 1-3 км), що дозволяє виписати його з лікарні і направити для подальшої реабілітації в місцевий кардіологічний санаторій. Це відбувається на 21—23-й день після 3-тижневої програми фізичної реабілітації, ЗО—32-й — після 4-тижневої, 35-37-й — після 5-тижневої, а після індивідуальної програми — індивідуально.

Лікувальний масаж показаний за тих самих умов, що і ЛФК. Застосовують його для зменшення застійних явищ у кінцівках, особливо ниж­ніх, попередження тромбоемболій і гіпостатичних пневмоній, зменшення бо­лю в ділянці серця, стимуляції гемодинаміки і трофічних процесів у ньому;

усунення синдрому "плече-рука"; покращання рухової функції травного трак­ту, психоемоційного стану хворого.

Спочатку обережно масажують тільки в положенні лежачи на ліжку, першочергово стопи, гомілки, стегна, далі кисть, передпліччя, плече. Застосо­вують легкі поверхневі погладжування, ніжні розтирання. Після того як хворо­му дозволять повертатися на правий бік — масажують тими ж прийомами спи­ну і сідниці. У наступних рухових режимах (табл. 5.3) додається масаж живо­та, голови, комірцевої зони, прекардіальної ділянки, дозволяється неглибоке


Таблиця 5. 2. Лікувальна ходьба у вільному режимі

розминання м'язів кінцівок і спини. Під час лікарняного етапу реабілітації ме­тодика масажу носить щадний характер.


Просмотров 655

Эта страница нарушает авторские права



allrefrs.ru - 2023 год. Все права принадлежат их авторам!