Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Головним лікувально-профілактичним закладом курорту є санаторій. 9 часть



Головні завдання IV періоду: подальше зміцнення м'язів тулуба, збіль­шення мобільності хребта, відновлення повного осьового навантаження на нього і нижні кінцівки, правильної постави і механізму ходьби. У положенні стоячи (рис. 4.60) виконують нахили тулуба назад, у бік, напівприсіди з пря­мою спиною, почергово відведення і приведення ніг, перекочування з п'ятки на носок тощо. Використовують вправи з предметами, біля гімнастичної стінки і ті, що відновлюють рухові навички і ходьбу, закріплюють правильну поставу. Заняття лікувальною гімнастикою тривають 45-60 хв. Призначають ранкову і гігієнічну гімнастику, самостійні заняття, лікувальну ходьбу в межах палати, відділення з наступним відпочинком у положенні лежачи на спині.

Компресійні переломи шийних хребців здебільшого лікують консервативним методом у два етапи: спочатку витяганням за підбо­ріддя за допомогою петлі Гліссона на нахиленій площині масою власного тіла (рис. 4.61, 1), а через 15-30 діб витягання замінюють на гіпсовий полукорсет (рис. 4.61, 2) або гіпсовий нашийник. В ньому хворий лежить, сидить, ходить і через 8-10 тиж його звільняють від іммобілізації.

Методика застосування ЛФК в комплексному лікуванні компресійних пе­реломів шийного відділу під час витягання петлею Гліссона спочатку така са-


ма, як і при переломах в нижньогрудному і поперековому відділах. Однак ру­хи головою в петлі Гліссона виконувати не дозволяють, а рухи ногами викону­ють тільки в полегшених умовах.

Після заміни витягання на гіпсовий полукорсет або гіпсовий нашийник хворому дозволяють сидіти і ходити. Головну увагу приділяють попереджен­ню атрофії м'язів шиї, плечового пояса і верхніх кінцівок, зміцненню м'язів тулуба, відновленню правильної постави і навичкам ходьби. Окрім загально-розвиваючих вправ, що виконують у положенні лежачи, сидячи і стоячи, реко­мендують вправи на рівновагу і координацію, 2-3-секундні, а потім 5-7-се-кундні, ізометричні напруження м'язів шиї, піднімання надпліч і колові рухи в обидві сторони, можливі обмежені повороти в боки і нахили голови у різних напрямках.



Після зняття іммобілізації завданнями ЛФК є відновлення рухливості в шийному відділі хребта, зміцнення м'язів шиї, плечового поясу і верхніх кін­цівок. Всі спеціальні вправи мають виконуватися з поступовим збільшенням амплітуди рухів, без болю і неприємних відчуттів у ділянці перелому. В пер­ші дні для усунення вертикального додаткового навантаження на шийний від­діл хребта заняття рекомендують проводити у положенні лежачи, а згодом си­дячи й стоячи. У комплекси лікувальної гімнастики і самостійні заняття вклю­чають нахили, повороти і колові рухи головою, утримання її горизонтально у положенні лежачи на боці, трохи піднятою у положенні лежачи на спині. Зас­тосовують статичні напруження м'язів шиї при легкій протидії рук реабіліто-лога, у подальшому опір відхиленню голови від вертикалі хворий робить власними руками. У заняття включають вправи на рівновагу і координацію рухів.

Лікувальний масаж призначають приблизно в ті самі терміни, що й ЛФК. Застосовують масаж нижніх кінцівок для попередження тромбоем-болій, пролежнів, активізації крово- і лімфообігу. Масажують також м'язи пе­редньої черевної стінки, що зменшує ймовірність появи атонічного запору. Наприкінці першого чи з початком другого місяця після перелому хворому по­казаний масаж спини. За 2-2,5 тиж перед вставанням проводять масаж нижніх кінцівок для підвищення тонусу м'язів і забезпечення наступної ходьби. При переломах шийного відділу після зняття напівкорсета починають масажувати шию і плечовий пояс, застосовуючи погладжування, легкі розтирання і розми­нання.



Фізіотерапію застосовують на 2-й день після травми для зменшен­ня болю, стимуляції трофічних і регенеративних процесів. Використовують УВЧ-терапію, діадинамотерапію, електрофорез новокаїну, УФО, в середині другого місяця — електрофорез кальцію.

Працетерапію використовують для підвищення тонусу хворого. Пропонують нескладні трудові процеси: робити ватні кульки, згортати сервет­ки, скачувати бинти, ліплення з пластиліну, в'язання, плетіння тощо.

У післялікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, Працетерапію.


Рис. 4.62. Функціональна оцінка стану хребта

Лікувальну фізичну культуру націлено на зміцнення м'язового корсета, покращання опороздатності, ресорної функції хребта і його рухливості в усіх напрямках; закріплення навичок правильної постави, трива­лої ходьби; тренування організму і відновлення фізичних якостей та праце­здатності. Використовують вправи помірної і великої інтенсивності, з вихідних положень, що розвантажують хребет, уникаючи положення сидячи при компресійних переломах у грудному і поперековому відділах. Цим пацієнтам сидіти можна не раніше ніж через 3 міс після травми, якщо вони здатні вільно ходити протягом двох годин, не відчуваючи при цьому болю і дискомфорту в ділянці ушкодження. Тоді їм дозволяється сідати на стілець, а під поперек під­кладають валик для збереження поперекового лордозу. Багато уваги приділя­ють лікувальній ходьбі, теренкуру, ходьбі на лижах, ближньому туризму. Неза­лежно від локалізації компресійного перелому протягом 8-Ю міс після травми виключають: біг, стрибки, підскоки, зіскоки з приладів, вправи зі скакалкою та інші подібні рухи, що стрясають хребет, у тому числі тривала поїздка в місько­му транспорті, на возі.

Багатосторонню дію на функції хребта та оточуючі його м'язи справляють фізичні вправи у воді і плавання. Тому пацієнтам рекомендуються заняття у ба­сейні, що за короткий час відновлюють гнучкість і рухливість хребта, не вик­ликаючи больових відчуттів.

У процесі лікування через 4 міс після травми перевіряють функціональний стан хребта (рис. 4. 62). З вихідного положення стоячи виконують: 1 — нахи­ли з прямою спиною, руки вгору; 2 — нахили з круглою спиною, долонями діс­тати підлогу; 3 — вправа "насос" — нахили тулуба у лівий та правий бік; 4 — руки вгору, прогнутися. Якщо всі вправи виконуються вільно і безболісно, то­ді функціональний стан хребта оцінюють позитивно.

Лікувальний масаж призначають, щоб нормалізувати скорочу­вальну здатність і тонус м'язів, особливо шиї, верхнього плечового пояса, спи-


ни, сідниць і нижніх кінцівок. Використовують класичний масаж, підводний душ-масаж.

Фізіотерапію призначають для зміцнення м'язів, завершення формування повноцінної структури хребців, загартування організму. Засто­совують електростимуляцію ослаблених м'язів, соляно-хвойні і йодобромні ванни, обливання, обтирання, душ, повітряні і сонячні ванни, кліматоліку-вання.

Працетерапію відновну і професійну проводять тривалий час. При виконанні трудових процесів слід звертати увагу на те, щоб у зоні уш­кодження зберігався лордоз. Роботи, що пов'язані з підніманням і перенесен­ням важких предметів, значними фізичними навантаженнями, можливі не ра­ніше ніж через 1-1,5 року після перелому, оскільки повна консолідація і від­новлення структури кістки хребця відбувається протягом 10-12 міс після травми. Особи інтелектуальної праці і ті, що не зв'язані з суттєвими фізич­ними навантаженнями, стають до роботи через 5-8 міс. Однак при переломах шийного відділу хребта не допускається тривала робота з нахиленою вперед головою.

4.2.4. Особливості фізичної реабілітації при травмах опорно-рухового апарату у спортсменів

Головною особливістю фізичної реабілітації при ушкодженнях опорно-рухового апарату у спортсменів є максимально раннє застосування фізич­них вправ та специфічних рухових навичок у комплексі традиційних мето­дів лікування травм. Процес реабілітації спортсменів націлений не тільки на завершення відновлення функцій ушкодженої ділянки та організму в ці­лому у межах побутових і професійних навантажень, але й на відновлення спортивної працездатності. Ця особливість ставить перед ЛФК додаткові завдання:

• створення впевненості у повному відновленні здоров'я і поверненні до занять спортом;

• підтримання загальної тренованості і фізичних якостей;

• відновлення специфічних для даного виду спорту рухових навичок і за­гального рівня фізичної підготовленості;

• відновлення спортивної працездатності і повернення до нормального навчально-тренувального процесу і змагальної діяльності;

• навчання методів самострахування з урахуванням перенесеної травми. В усіх періодах і етапах реабілітації застосовують вправи для підтри­мання та відновлення сили і витривалості. У період іммобілізації рекомен­дують ізометричні напруження м'язів, вправи для підтримання загальної працездатності. В комплекси лікувальної гімнастики включають допустимі для даного стану хворого вправи того виду спорту, яким він займався. Залежно від характеру і локалізації травми в окремих випадках дозволяєть­ся виконувати елементи спортивного тренування за умови виключення ри­зику порушення процесу регенерації та виникнення додаткової травми.


Рис. 4.63. Схема накла­дання тейпа на деякі ді­лянки верхньої і нижньої кінцівок

 


 


Широко застосовують самостійні заняття, які повторюють багато разів про­тягом дня.

Після зняття іммобілізації окрім відновлення амплітуди рухів, сили м'язів травмованої ділянки застосовують вправи на витривалість, координа­цію, відновлення швидкості реакції і специфічних рухових навичок. Вико­ристовують гімнастичні вправи на повітрі і у воді, елементи спортивних ігор, ходьбу, біг, плавання. Під час занять не слід надмірно форсувати навантажен­ня, застосовувати вправи максимальної інтенсивності, особливо швидкісно-силові.

У післялікарняний період реабілітації у реабілітаційному центрі, лікар­сько-фізкультурному диспансері, поліклініці або санаторії на фоні притаман­них для цього періоду форм і засобів ЛФК використовують вправи, що за сво­єю специфікою, обсягом і інтенсивністю поступово виходять за межі ЛФК, від­повідають спортивній спеціалізації пацієнта, плавно підвищують загальну фізичну підготовленість і відновлюють спортивну працездатність, що надасть йому можливість у подальшому приступити до спортивних тренувань. Для зменшення ризику повторних пошкоджень рекомендується захисне бинтуван­ня травмованої ділянки з використанням еластичних бинтів, надколінників, го-мілковостопників, функціональних фіксуючих пов'язок (рис. 4.63) з лейкоп-ластиря (тейпування).

ЛФК під час відновного лікування поєднується з лікувальним маса­жем, фізіотерапією, працетерапією і, у разі необхідності, механотерапією. Методика застосування цих засобів суттєво не відрізняється у спортсменів і неспортсменів, що перенесли травми опорно-рухового апарату. Однак враховуючи значно вищий функціональний стан організму перших та від­сутність супутніх захворювань серцево-судинної, дихальної, нервової і ен-


Таблиця 4.5. Орієнтовні терміни допуску спортсменів до тренувальних занять після деяких травм опорно-рухового апарату

Характер ушкодження   Термін відновлення занять   Характер ушкодження   Термін відновлення занять  
Переломи       Дво-трикісточкові переломи   6 міс  
Діафіза плеча   3-4 міс   Плеснових кісток   1,5-4 міс  
Виростків плеча   4-5 міс   Фаланг пальців стопи   3-4 тиж  
Передпліччя   2,5-3 міс   Травми      
Зап'ястка   3-6 міс          
П'ясткових кісток   1,5-2 міс   Менісків: оперативне   3-4 міс  
        лікування      
Фаланг пальців кисті, ребер (поодинокі)   4-6 тиж   Надколінника і виростків стегна   3-6 міс  
Хребта (неускладнені)   6-12 міс   Передньої і задньої   6-12 міс  
Кісток таза (без порушення   4-6 міс   хрестоподібних зв'язок:      
тазового кільця)       оперативне лікування      
Діафіза стегна   6 міс   Бокових зв'язок: оперативне   4-6 міс  
Виростків стегна   12 міс   лікування      
Гомілки (закриті)   6 міс   Вивих плеча   6-8 тиж  
Великогомілкової кістки   3-4 міс   Вивих у ліктьовому суглобі   4-6 міс  
(закриті)       Вивих пальців кисті   3-4 тиж  
Малогомілкової кістки,   3-4 тиж   Ушкодження ахіллового   6-12 міс  
ЗОВНІШНЬОЇ КІСТОЧКИ       сухожилка      

докринної систем, лікар сміливіше призначає фізіотерапевтичні процеду­ри загальної навантажувальної дії (парові ванни, російська лазня, загальні грязьові ванни та ін.) або інколи додатково додає деякі процедури протя­гом дня.

Термін повернення до тренувальних (табл. 4.5) і змагальних навантажень спортсменів, що перенесли травми опорно-рухового апарату, дещо більший, ніж у хворих фізичної праці з аналогічними ушкодженями у зв'язку з тим, що першим необхідно відновити не тільки фізичну та професійну працездатність а й спортивну. Тому ЛФК, її форми і засоби на етапах реабілітації спортсменів слід добирати більш ретельно, обов'язково з урахуванням виду спорту, віку і кваліфікації потерпілого.


4.3. ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ ОПЕРАТИВНИХ ВТРУЧАННЯХ НА ОРГАНАХ ГРУДНОЇ І ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИН

Операції на органах грудної і черевної порожнин проводять у випадках їх ушкоджень або захворювань, що продовжують прогресувати, не зважаючи на тривале консервативне лікування. При травмах внутрішніх органів і при дея­ких гостровиникаючих захворюваннях проводяться екстренні (невідкладні) операції. При хронічних захворюваннях хірургічне втручання виконують у плановому (нетерміновому) порядку.

Процес лікування хірургічних хворих поділяється на передопераційний і післяопераційний періоди. Останній у свою чергу поділяється на: ранній післяопераційний (від моменту після операції до піднімання хворого з ліжка);

пізній післяопераційний (з моменту піднімання до виписки хворого зі ста­ціонару); віддалений післяопераційний (від виписки до повного відновлення працездатності). Фізичну реабілітацію застосовують в усіх періодах ліку­вання.

4.3.1. Оперативні втручання на органах грудної порожнини

Внутрішньогрудні операції проводять з приводу важких захворювань і уш­коджень життєво важливих органів грудної порожнини. Хірургічне втручання показане при хронічних процесах нагнивання у легенях, тяжких формах тубер­кульозу, злоякісних пухлинах і зводяться до видалення уражених тканин, сег­менту, долі або всієї легені. Оперативно лікують уроджені і набуті пороки сер­ця, ішемічну хворобу серця та ін. Суть хірургічного втручання на серці: роз­ширення клапанних отворів, зашивання дефектів у перегородках, штучне про­тезування клапанів і судин.

Операції на органах грудної порожнини травматичні, довготривалі, техніч­но складні і виконуються з використанням апарату штучного кровообігу і штучно керованого дихання. Вони здійснюються на фоні значних порушень в організмі, що зумовлені важким і тривалим захворюванням. Тому хворих ре­тельно готують до хірургічного втручання і застосовують оптимальні засоби лікування після операції, серед яких основну роль відіграють засоби фізичної реабілітації.

Лікарняний період реабілітації. Засоби фізичної реабілітації при плано­вих операціях використовують у передопераційний, ранній та пізній післяопе­раційний періоди.

У передопераційний період застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фі­зіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру проводять згідно призначе­ного напівпостільного чи вільного режиму. Окрім головного завдання, спря­мованого на лікування основного захворювання, перед нею ставлять ще й \^.


конкретні завдання, що пов'язані з майбутнім хірургічним втручанням: підви­щення нервово-психічного і загального тонусу хворого, створення у нього упевненості в успіху операції; зміцнення його фізичних сил, розкриття резер­вних можливостей, стимуляція функцій організму.

ЛФК використовують у формі лікувальної гімнастики, що проводять інди­відуально або у малих групах, самостійних занять 3-4 рази на день, ранкової гігієнічної гімнастики, лікувальної ходьби. Хворого навчають прийомів мало-болючого відкашлювання, техніки повертання на бік, піднімання таза у поло­женні лежачи на спині, тренують черевний тип дихання, зміцнюють дихальну мускулатуру, освоюють вправи та прикладні рухові навички, що будуть потріб­ні хворому у ранній післяопераційний період.

Лікувальний масаж застосовують для підвищення загального тонусу і зміцнення організму, заспокійливого впливу на хворого, поліпшення діяльності внутрішніх органів. Проводять масаж кінцівок; роблять погладжу­вання, розтирання, ніжну вібрацію грудної клітки. Використовують сегментар­но-рефлекторний масаж, діючи на паравертебральні зони D^ — Dp C^ — С^ спинномозкових сегментів.

Фізіотерапія спрямована на покращання функціонального стану ЦНС та інших систем організму хворого, стимуляцію його імунних і реактив­них сил, санацію вогнища хронічної інфекції, попередження післяоперацій­них ускладнень. Призначають мікрохвильову терапію на ділянку легень, УФО, УВЧ-терапію ділянки шийних симпатичних вузлів, електросон, аеро-іонізацію, душ дощовий температурою 34-35°С, хвойні, кисневі, перлинні ванни.

Післяопераційний період. В ранній і пізній післяопераційний періоди застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру призначають через декілька годин після операції і проводять згідно призначеного суворо постільного, напівпостільного і вільного рухового режимів, що відповідають 1-4-й фазам компенсації та функціональним можливостям фізіологічних систем. Фази компенсації відрізняються одна від одної ступенем функціональної активності фізіологічних систем організму, характером і обсягом використання компенса­торних реакцій і тому кожній фазі відповідає визначениий руховий режим. Ви­діляють такі фази (В.В.Клапчук, 1970):

1. Перебудова і формування тимчасових пристосувально-компенсаційних реакцій різних функціональних систем (найближчі години після операції). Режим суворо постільний.

2. Мобілізація і відокремлення провідних тимчасових компенсаційних ре­акцій (1-3-тя доба після операції). Режим постільний.

3. Нестійка стабілізація та міжсистемна інтеграція механізмів ком­пенсаційних пристосувань (4-7-ма доба після операції). Режим напівпос-тільний.

4. Становлення окремих ланок постійної компенсації (8-14-та доба після операції). Режим вільний.


Рис. 4.64. Фіксація ру­ками ділянки післяопе­раційної рани при від­кашлюванні: 1 — з допомогою; 2 — само­стійно

 


 


5. Локалізація та закріплення компенсаційних реакцій, перехід до постійної компенсації (14-30-та доба після операції). Режим щадно-тре­нуючий.

6. Наближення до кінцевого пристосувального ефекту компенсації пору­шення вихідних функцій (від 1 до 3-4-го місяця після операції). Режим трену­ючий.

7. Завершення основних процесів компенсації, досягнення найбільшого пристосувального ефекту і припинення значного підвищення компенсаційних процесів (з 3-4-го до 5-7-го місяця після операції). Режим інтенсивно-трену­ючий.

Протипоказання до призначення ЛФК, окрім загальних, такі: значне змі­щення середостіння та порушення ритму серцевої діяльності, коронарного чи мозкового кровообігу; спонтанний пневмоторакс; наростаюча підшкірна емфі­зема, накладення трахеостоми, кровохаркання.

Суворо постільний режим призначають у перші години після операції. Завдання ЛФК у цей період: попередження ранніх післяопераційних усклад­нень — ателектазу, пневмонії, тромбоемболії; сприяння перебудові організму, формування тимчасових компенсаторних реакцій. Допускають рухи у дисталь­них відділах кінцівок, помірне 2-3-секундне ізометричне напруження м'язів кінцівок. Рекомендують щогодинно робити 8-10 глибоких дихальних рухів, спонукати хворого до відкашлювання мокротиння з обов'язковою фіксацією післяопераційної ділянки руками реабілітолога, а згодом власними (рис. 4.64). Це робить відкашлювання менш болісним.

Постільний режим орієнтовно триває 1-2 доби. Завдання ЛФК: покращан­ня вентиляції легень, стимуляція дренажної функції бронхів і відкашлювання, активізація легеневого крово- і лімфообігу та розсмоктування ексудату; по­дальше запобігання післяопераційним ускладненням, у тому числі парезу ки­шок, затримки сечовипускання; мобілізація компенсаторних реакцій; підготов­ка до переходу в положення стоячи і ходьби. У комплексах лікувальної гімнас­тики переважають дихальні вправи, під час заняття, що триває 8-10 хв, хворо­го переводять у положення сидячи. Рекомендують надувати гумові камери та


іграшки, виконувати повільні повороти тулуба, імітування ходьби, виконання відведень і приведень ніг з відривом від ліжка, самостійні заняття 3-5 разів на день.

Напівпостільний режим триває з 3-4-ї до 7-10-ї доби після операції. Завдання ЛФК: стимуляція компенсаторних і пристосувальних процесів;

покращання прохідності бронхіального дерева і вентиляції легень, запобі­гання плевральних зрощень; покращання діяльності серцево-судинної і ди­хальної систем, шлунково-кишкового тракту; активізація процесів обміну і регенерації; зміцнення м'язів грудної клітки і формування рухливого після­операційного рубця; попередження порушень постави і збільшення обсягу рухів у плечовому суглобі оперованого боку; відновлення навички правиль­ної ходьби.

ЛФК призначають у формі занять з лікувальної гімнастики тривалістю 15 хв, ранкової гігієнічної гімнастики, самостійних занять 4-6 разів на день. Спочатку рухи проводять у положенні лежачи й сидячи. Застосовують дихаль­ні і загальнорозвиваючі вправи у рівному співвідношенні. На 5-7-й день хво­рому дозволяють вставати з допомогою і ходити в межах палати, а згодом — по відділенню. Слід звертати увагу хворого на підтримання правильної поста­ви. Наприкінці режиму заняття фізичними вправами проводять в малих групах по 2—3 особи, що дозволяє їм взаємно стимулювати і морально підтримувати один одного під час виконання рухів.

Вільний режим при гладкому, тобто без ускладнень, перебігу післяопе­раційного періоду триває від 8-11-ї доби після операції до виписування. Завдання ЛФК: удосконалення діяльності серцево-судинної і дихальної систем, зміцнення м'язів тулуба, коригування деформацій грудної клітки і порушень постави, становлення виформовуваних постійних компенсацій;

реадаптація до стереотипних навантажень побутового характеру і подаль­ша підготовка до розширення рухової активності. До форм ЛФК поперед­нього режиму додається лікувальна ходьба у вигляді 30-40-хвилинних прогулянок у повільному і середньому темпі, підйом по сходах. Фізичні навантаження підвищуються за рахунок збільшення часу занять лікуваль­ною гімнастикою до 20 хв, використання вправ з невеликим обтяженням. Допускається включення ігрових елементів для підвищення емоційного тонусу.

Лікувальний масаж призначають в 1-2-гу добу після операції для сприяння відходження мокротиння, підвищення тонусу дихальної муску­латури, покращання легеневої вентиляції, активізації крово- і лімфообігу, об­мінних і регенеративних процесів, попередження пневмоній, ателектазів, тромбоемболій та інших післяопераційних ускладнень, зменшення больових відчуттів, поліпшення загального тонусу. Застосовують сегментарно-рефлек­торний масаж, діючи на паравертебральні зони поперекових L^ — Lp грудних D^ — D^ і шийних С^ — С^ спинномозкових сегментів. Роблять масаж спини і грудної клітки, використовуючи легкі погладжування, розтирання, розминан­ня, вібрації, постукування.


Масаж грудної клітки проводять, фіксуючи однією рукою операційний шов. Навколо нього роблять ніжні погладжування і розтирання. Застосовують непрямий масаж легенів у вигляді безперервної вібрації, ритмічних натиску­вань і ніжні поплескування над легеневими полями, а також неперервна ніжна вібрація в області серця та поверхневі ритмічні натискування долонею над сер­цем і в ділянці нижньої третини грудини. Виконують стискання грудної кліт­ки, стрясіння, розтягнення. Останнє роблять так: натискаючи долонями з боків на грудну клітку пропонують хворому зробити видих і в момент початку вди­ху швидко забирають руки, знімаючи таким чином тиск. При відкашлюванні рекомендують проводити легкі постукування і вібрації, притримуючи грудну клітку в області шва.

При масажі нижніх і верхніх кінцівок спочатку використовують поглад­жування, розминання і легку вібрацію, а з призначенням хворому напів-постільного режиму масаж проводять більш енергійно, застосовуючи відпо­відні прийоми. Весь час приділяють увагу масажу руки з боку виконаної операції. Добре діє на шлунково-кишковий тракт та сечовипускання масаж живота.

Фізіотерапія застосовується з першого дня після операції і наці­лена на попередження інфекції, зменшення болю, стимуляцію кашельного рефлексу, покращання бронхіальної прохідності і легеневої вентиляції, попе­редження післяопераційних ускладнень, активізацію лімфо- і кровообігу, реге­неративних процесів. Застосовують УФО області шва, інгаляції аерозоля і електроаерозоля зі знеболюючими та відхаркуючими засобами, електрофорез новокаїну, діадинамо- і УВЧ-терапія, солюкс, киснева та мікрохвильова тера­пія, електростимуляція м'язів.

У післялікарняний період реабілітації застосовують ЛФК лікувальний масаж, фізіотерапію і працетерапію.

Лікувальна фізична культура у віддалений післяоперацій­ний період застосовується відповідно до 5-7-ї клініко-фізіологічної фази і проводиться у реабілітаційному центрі, спеціалізованому санаторії, полікліні­ці згідно з призначеним щадним, щадно-тренуючим і тренуючим режимом. Завдання ЛФК: підвищення нервово-психічного і загального тонусу хворого;

збільшення функціональної здатності серцево-судинної і дихальної систем, закріплення постійних компенсацій; зміцнення м'язів тулуба, ліквідація пору­шень постави; адаптація до поступового збільшення фізичних навантажень, підготовка до навантажень побутового і виробничого характеру. В комплекси лікувальної гімнастики включаються вправи з предметами, обтяженнями, опором.

Застосовуються ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальна ходьба, терен­кур, рухливі і спортивні ігри за спрощеними правилами, близький туризм. Три­валість заняття з лікувальної гімнастики у щадний період 20-25 хв, щадно-тре­нуючий — 25-30 хв і тренуючий — 30-40 хв.

Лікувальний масаж спрямований на ліквідацію залишкових явищ після операції, нормалізацію скорочувальної здатності і тонусу м'язів,


особливо руки на боці операції і тулуба. Використовується сегментарно-реф­лекторний, місцевий і загальний масаж, підводний душ-масаж.

Фізіотерапія призначається для нормалізації нервово-психічно­го стану пацієнта, покращання діяльності серцево-судинної і дихальної систем, зміцнененя ослаблених м'язів, підвищення захисних сил організму, загартування людини, сприяння відновленню працездатності. Застосову­ють^ електрофорез брому комірцевої зони, електросон, електроаерозольте-рапію; електростимуляцію м'язів; хвойні, кисневі, вуглекисні і радонові ванни, обливання, обтирання, душ; повітряні та сонячні ванни, кліматолі-кування.

Працетерапія має свої особливості, що пов'язані не тільки з ефективністю хірургічного лікування, а й зі станом працездатності, що бу­ла у пацієнта до операції. Так, особи, яких оперували з причини набутих вад серця ревматичного походження, у своїй більшості хворіли давно і про­тягом багатьох років були інвалідами. Вони через хворобу не набули або втратили професійну працездатність і кваліфікацію. Тому цих і подібних їм хворих слід вчити професії чи відновлювати виробничі навички і праце­здатність.

Особи, у яких відносно недавно виникла хвороба, наприклад ішемічна хвороба серця, мають професію і відповідну кваліфікацію. Однак працездат­ність внаслідок хвороби значно знижена. У таких осіб після операції працете-рапія спрямована на відновлення професійної працездатності, повернення па­цієнта до праці у повному чи обмеженому обсязі.

Питання про здатність пацієнта виконувати попередню роботу вирішує лі­карсько-консультативна комісія. При різкому зниженні працездатності або стійкому частковому її обмеженні рішення про можливість працювати та приз­начення тієї чи іншої групи інвалідності приймає медико-соціальна експертна комісія.


Просмотров 331

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2020 год. Все права принадлежат их авторам!