Головним лікувально-профілактичним закладом курорту є санаторій. 8 часть

Після вправлення вивиху на зігнуту у ліктьовому суглобі під прямим кутом руку накладають гіпсову лонгету від основи пальців до верхньої третини плеча на 10-12 днів. Під час іммобілізації вико­нують рухи у нефіксованих суглобах, ізо­метричні напруження м'язів передпліччя і плеча. Після зняття гіпсової лонгети роз­починають рухи у ліктьовому суглобі з поступовим збільшенням амплітуди, зок­рема: згинання, розгинання, супінацію і пронацію.Пасивні рухи і масаж ліктьо­вого суглоба протипоказані^ оскільки існує загроза розвитку кісткового процесу в м'яких тканинах, що оточують суглоб. Працездатність відновлюється через 1,5-2 міс після вивиху.

Вивих великого пальця кисті у п'ястково-фаланговому зчлену­ванні виникає внаслідок падіння на руку і надмірного розгинання пальця або удару по ньому спереду. Утворюється характерна деформація у вигляді спускового гачка рушниці (рис. 4.47). Після вправлення ви­виху палець фіксують гіпсовою або дротя­ною шиною у трохи зігнутому положенні на 2-3 тиж. Працездатність відновлюється через 3-4 тиж.

Вивихи стегна в кульшо­вому суглобі виникають від непря­мого удару значної сили, що може статися при падінні з висоти на ногу, стисканні під час автомобільних аварій тощо. Залежно від положення головки стегнової кістки

відносно вертлюжної западини розрізняють чотири основних види вивиху стегна: задньоверхній, або клубовий; задньонижній, або сідничний; передньо-верхній, або надлобковий; передньонижній, або затульний. Найчастіше трап­ляються клубовий і сідничний вивихи. Залежно від виду вивиху нога набуває характерного положення. При клубовому вивиху стегно помірно зігнуте, при­ведене і обернене до середини (рис. 4.48). При сідничному вивиху стегно більш зігнуте, а інші ознаки окреслені різкіше.

Після вправлення вивиху хворого вкладають на ліжко зі щитом під матра­цем і застосовують протягом 2-4 тиж клейове витягання за гомілку та стегно, які знаходяться в дещо зігнутому та відведеному в кульшовому суглобі поло­женні. Можна іммобілізувати кінцівку задньою гіпсовою лонгетою з фіксаці-

єю кульшового, колінного і гомілковостопного суглоба приблизно на такий самий час.

При витяганні через 3-5 днів починають виконувати пасивні, пасивно-ак­тивні, а потім активні рухи у кульшовому суглобі (рис. 4.49). Після закінчення іммобілізації хворому дозволяють ходити на милицях, не стаючи на хвору но­гу. Дозовані навантаження розпочинають через 4-5 тиж, повні — через ^ 2-2,5 міс. У процесі лікування проводиться масаж кінцівки, обминаючи куль­шовий суглоб, призначають електропроцедури, ходьбу і фізичні вправи у ба­сейні. Працездатність відновлюється через 3 міс після вивиху.

Переломи кісток таза відносять до найбільш тяжких ушкоджень опорно-рухового апарату. При ізольованих переломах травматичний шок виникає у кожного третього-четвертого потерпілого, а при множинних — майже у всіх. Травми супроводжуються значною втратою крові, можливе ушкодження тазо­вих органів, сечоводу і прямої кишки. Виникають переломи внаслідок прямо­го удару чи стиснення таза, що відбувається, здебільшого, при падінні з вели­кої висоти, обвалах, транспортних аваріях.

Залежно від локалізації перелому, ступеня порушення цілісності тазового кільця розрізняють: крайові переломи кісток таза, переломи без порушення безперервності тазового кільця, переломи з порушенням безперервності тазо­вого кільця, переломи вертлюжної западини (рис. 4. 50).

Лікують переломи кісток таза переважно консервативно. При крайових пе­реломах, до яких відносять переломи крила клубової кістки, куприка, крижів, відрив верхньої і нижньої остей сідничного горба, хворих на 2—4 тиж кладуть у ліжко зі щитом під матрацем. Залежно від локалізації перелому, обмежують­ся постільним режимом або кінцівку ураженим боком викладають на шину Бе-лера і роблять клейове витягання.

Фізична реабілітація

Переломи без порушення безперервності тазового кільця можуть бути у вигляді ізольованих переломів лобкової або сідничної кісток, переломів гори­зонтальних гілок обох лобкових або сідничних кісток чи одночасного перело­му сідничної кістки і горизонтальної гілки лобкової кістки на протилежних сторонах (див. рис. 4. 50, 2). При таких переломах механічна міцність тазово­го кільця істотно не порушується і опороздатність практично відновлюється в терміни первинного зрощення перелому, тобто приблизно через 4 тиж. Тому на цей час хворого вкладають у ліжко з дерев'яним щитом під матрацем у поло­женні "жаби"; хворий лежить на спині, п'ятки з'єднані, коліна розведені і зіг­нуті під кутом приблизно 140° й утримуються у цьому положенні за допомо­гою підкладеного під них валика відповідної висоти (рис. 4. 51). Таке положен­ня забезпечує розслаблення м'язів таза і стегна, що послаблює біль у ділянці перелому.

Переломи кісток таза з порушенням безперервності тазового кільця мо­жуть бути у передньому його відділі, задньому і в обох відділах одночасно. До перших відносять одно- або двосторонні переломи лобкових і сідничних кіс­ток, до других — вертикальні переломи крижів чи клубової кістки, до третіх — різні комбінації перших і других. Ці переломи є тяжкими і потребують не­гайних реанімаційних заходів. Іммобілізація, що триває 6-10 тиж, проводить­ся за системою постійного клейового або скелетного витягання за бугристість великогомілкової кістки чи виростки стегна на стороні ураження таза або з двох сторін. У випадках розриву лобкового зчленування під ділянку таза під­водять спеціальний гамак з щільної тканини, який закріплюється на балкан-ській рамі (рис. 4.52). Він створює рівномірне стиснення таза з боків, забезпе­чуючи зіткнення кінців лобкового зчленування. Ноги вкладають паралельно на

стандартні шини або застосовують постійне клейове витягання за обидві кін­цівки протягом 6-8 тиж. Після закінчення іммобілізації таз фіксують за допо­могою м'яко-еластичного бандажу, яким надалі необхідно користуватися про­тягом 6 міс.

Переломи вертлюжної западини, без зміщення уламків, лікують постійним клейовим або скелетним витяганням за виростки стегна на шині Белера, три­валість якого 4-5 тиж. Цей термін збільшується приблизно вдвічі при їх пере­ломах зі зміщенням та ускладнених центральним вивихом стегна.

У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальну фізичну культуру призначають на 2-3-й день і проводять у три періоди. У І та II — осьові навантаження протипоказані, впра­ви виконують у положенні лежачи, а у III період можна включати осьові наван­таження в положенні стоячи.

Головними завданнями І періоду є: поліпшення психоемоційного стану хворого; запобігання запаленню легенів, утворенню тромбоемболій, пролеж­нів, порушенням фізіологічних відправлень; стимуляція процесів регенерації і протидія атрофії м'я­зів. Комплекси лікувальної гімнас­тики складаються з дихальних вправ, рухів руками, стопами, зги­нання і розгинання у колінних суг­лобах, не відриваючи стегна від ва­лика і п'яток від ліжка. Рекоменду­ються ізометричні напруження м'язів стегна і гомілки, сідничних, незначне піднімання таза, імітація ходьби по площині ліжка. Ліку­вальна гімнастика доповнюється самостійними заняттями 3-5 разів на день, ранковою гігієнічною гім­настикою.

У хворих без порушень безпе­рервності кісток тазового кільця І період триває 10-14 днів, а з пору­шенням — 5-6 тиж. Останніх слід готувати до ходьби на милицях, ви­користовуючи вправи для плечово­го поясу, рук, нефіксованої ноги, з милицями. Під час скелетного ви­тягання застосовують вправи, що використовують при подібній ім­мобілізації при переломах діафіза стегна, за виключенням підсаджу-

вання і сидіння у ліжку. Після зняття іммобілізації в II та III періоди ЛФК про­водиться приблизно так само, як у хворих, що не мали порушення безперер­вності тазового кільця.

У II періоді, що триває 10-12 днів головним завданням зміцнення м'язів ніг, тазового пояса, тулуба, збільшення амплітуди рухів у суглобах нижніх кін­цівок, підготовка до вставання і ходьби. Навантаження зростає за рахунок збільшення тривалості занять, числа повторень, складності рухів. Спеціальні вправи І періоду ногами проводять без підтримки стегон валиком і доповню­ють активними і почерговими утриманнями піднятої прямої ноги спочатку з допомогою, а потім самостійно; відведенням ніг в боки і згинанням їх до жи­вота, вводять нове вихідне положення — на животі.

Перехід на живіт здійснюють так: хворий переміщується на край ліжка, руку, що розташована ближче до середини ліжка, витягує вздовж тулуба; ру-коїо, яка лежить на краю ліжка, він захоплює узголів'я ліжка і за допомогою реабілітолога перекочується на живіт. З цього вихідного положення викону­ють розведення і піднімання прямих ніг, згинання у колінах, піднімання та­за і через декілька днів хворого ставлять на ноги. Робиться це так : хворий переміщується на край ліжка, ногу, що лежить на краю, опускає на підлогу. Потім, спираючись на руки, випрямляється і опускає другу ногу (рис. 4.53). Сидіти дозволяють у післялікарняний період реабілітації, значно пізніше, ніж вставати й ходити, щоб не призвести до зміщення відламків, особливо при переломах таза з порушенням його безперервності. Перехід у вер­тикальне положення свідчить про можливість осьових навантажень III пе­ріоду.

Завданнями III періоду є — відновлення опороздатності нижніх кінцівок і повної амплітуди рухів у суглобах; оволодіння навичками правильної ходьби і постави; збільшення сили м'язів тулуба і тазового пояса. Вправи виконують з положень лежачи на спині, боці, животі і сіоячи з предметами і без них, з лег­ким обтяженням і опором. У комплекси лікувальної гімнастики включають різ­номанітні вільні рухи ногами вздовж осей кульшового суглоба, нахили тулуба, спираючись на спинку стільця напівприсіди. Остання вправа при розриві лоб­кового зчленування виконується без розведення ніг. Хворого навчають ходьби без кульгання і похитування тулубом (качача хода), стежать за поставою, лікві­дують нерівномірність кроків. Для цього використовують ходьбу невеликими кроками, по розміченій чи слідовій доріжці. Застосування фізичних вправ у ба­сейні підвищує ефективність навчання і скорочує час відновлення правильної ходьби.

Хворі з порушеннями безперервності тазового кільця починають ходити на милицях і протягом 1-4 тиж поступово навантажують ногу на ураженому боці. Осьові навантаження в повному обсязі при переломах таза в задньому, передньозадньому відділах дозволяються через 3-4 міс після травми. У випад­ках перелому вертлюжної западини ходьба на милицях без опори на ногу з уш­кодженої сторони починається через 2,5-3 міс, з частковою опорою на неї — через 3,5-4 міс, з повною опорою — через 4-6 міс.

P о з л і л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Оперативний метод лікування застосовують при великому розход­женні лобкових кісток, при розриві лобкового зчленування або велико­му зміщенні кісток таза. Відламки фіксуються дротом або металевою пластиною з гвинтами. Після опе­рації хворому надають положення, як при скелетному витяганні при переломах таза. Тому ЛФК у І пері­од проводять за такою самою мето­дикою, а у II і III періоди — як приУме. 4.53. Вставання з ліжка після перелому

переломах з порушенням безперер- ^таза вності тазового кільця.

ЛФК у лікарняний період застосовують у формі ранкової гігієнічної і ліку­вальної гімнастики, самостійних занять 3-4 рази на день, лікувальної ходьби, гідрокінезитерапії.

Лікувальний масаж призначають на 3-4-й день для активізації периферичного кровообігу, зменшення набряку нижніх кінцівок, попереджен­ня тромбоемболій, пролежнів. Масажують нижні кінцівки, а після переходу з положення лежачи на спині в інші положення — ще й м'язи спини. Перші 7—10 днів масаж іммобілізованої кінцівки проводиться з обмеженням розти­рання, розминання і вібрації. Використовують сегментарно-рефлекторний ма­саж паравертебральних зон іннервації S^-Sp L^-Lp D^-D^.

Фізіотерапію застосовують з перших днів. Вона спрямована на зменшення болю, покращання крово- і лімфообігу, ліквідацію набряку, попе­редження пневмоній, тромбоемболій, атрофії м'язів, стимуляцію кісткового зрощення. Використовують УФО, електрофорез новокаїну, а у подальшому — кальцію, діадинамотерапію, УВЧ-терапію, мікрохвильову терапію, електро­стимуляцію.

Працетерапію використовують як загальнозміцнюючу і хворим пропонують нескладну трудову діяльність, що відвертає від негативних думок про травму.

У післялікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, Працетерапію.

Лікувальна фізична культура спрямована на повне від­новлення сили і витривалості м'язів нижніх кінцівок, тазового пояса і тулуба, нормалізацію постави і здатність до тривалої правильної ходьби, адаптацію організму до зростаючих фізичних навантажень, відновлення й утримання на належному рівні працездатності пацієнта. Використовують вправи великої ін­тенсивності, що виконують у середньому і швидкому темпі. У цей період пос­тупово застосовують усі форми ЛФК. Особливу увагу, як і раніше, приділяють зміцненню м'язів тулуба, тазового пояса, ніг. З цією метою широко використо­вують лікувальну ходьбу, теренкур, ближній туризм, прогулянки на лижах, плавання. При здатності хворого ходити вільно і безперервно протягом 2 год,

не відчуваючи болю в ділянці ушкодження, йому дозволяють сидіти.

Лікувальний масаж призначають для усунення залишкових явищ після перелому, нормалізації скорочувальної здатності і тонусу м'язів, особливо, гомілки, стегна, сідниць, спини. Застосовують класичний масаж, підводний душ-масаж.

Фізіотерапія націлена на зміцнення м'язів, завершення формування кісткового наросту, відновлення працездатності, загартування організ­му. Застосовують електростимуляцію ослаблених м'язів, соляно-хвойні і йодобромні ванни, душ, об­ливання, обтирання, повітряні і сонячні ванни, клі-матолікування.

Працетерапію застосовують, переваж­но, для відновлення та підвищення загальної пра­цездатності. Однак протягом півроку, а іноді і

більше, слід уникати тих робіт, що пов'язані з підніманням і перенесенням вантажів, тривалим стоянням, особливо у вимушеній позі, значними фізич­ними напруженнями. Залежно від характеру перелому, віку та професії хво­рого, працездатність відновлюється: після крайових переломів — через

5-6 тиж; переломів без порушення безперервності тазового кільця — через

6-8 тиж; з порушенням його безперервності при відсутності ускладнень з боку тазових органів — через 3-6 міс; переломів вертлюжної западини — через 5-7 міс.

Переломи хребта належать до найбільш тяжких і небезпечних ушкоджень опорно-рухового апарату. Вони порушують його опорну, ресорну, рухову і за­хисну, щодо спинного мозку, функції.

Спостерігаються переломи тіла, дужок, відростків одного або кількох хребців без порушення чи з травматизацією спинного мозку. Більшість уш­коджень хребта складають компресійні переломи, при яких настає клино­видне здавлення тіл одного або кількох хребців (рис. 4.54). Найчастіше це відбувається у поперековому (І-ІІ хребець), нижньогрудному (ХІ-ХІІ хре­бець) і шийному (V-VI хребець) відділах хребта. Переломи у нижніх ді­лянках хребта виникають при падінні з висоти на ноги, сідниці або різко­му ударі по сідничним буграм при зігнутому вперед тулубі (рис. 4.55 1, 2). Переломи шийних хребців трапляються при падінні з висоти на голову, при ударі головою об дно під час пірнання (рис. 4.55 3, 4) у поєднанні зі згинанням хребта або різкому насильному згинанні голови вперед. Ком­пресійні переломи можуть бути наслідком падіння вантажу на голову та спину.

Лікування компресійних перелоглів спрямоване на розвантаження ушкод­женої ділянки хребта, утримання її у цьому положенні до виправлення форми і анатомічної цілісності сегмента, відновлення функцій хребта, зміцнення

Рис. 4.55. Механізми травми при компресійних переломах хребта:

1,2 — поперекового відділу; 3,4 — шийного відділу

м'язів тулуба. Застосовують здебільшого консервативний, рідше оперативний методи лікування.

Компресійні переломи грудних і поперекових хребців лікують в основному функціональним методом, що розроблений К.Ф. Древінг. Хворого кладуть на спину на плоске ліжко з дерев'яним щитом під матрацем, узголів'я ліжка піднімають на 30—60 см над рівнем підлоги (рис. 4.56). Витягання здійснюється на цій нахиленій площині власною вагою тіла за рахунок лямок, що проведені через пахвові впадини і закріплені до уз­голів'я ліжка. Під ділянки фізіологічних лордозів підкладають ватно-марлеві валики. Таке положення хворого усуває осьове навантаження на хребет, роз­прямляє компресовані хребці, відновлює природний поперековий лордоз і дає змогу рано починати фізичну реабілітацію.

У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальну фізичну культуру при функціональному методі лікування застосовують з 2-5-го дня і проводять у чотири періоди. В І і II — осьові навантаження протипоказані, вправи виконують у положен­ні лежачи. У III період осьові навантаження поступово починають вводити за рахунок вихідного положення стоячи на колінах, а в IV, коли хворий піднімається на ноги, — переходять до повного осьового навантаження на хребет.

Завданнями І періоду, що триває 10—12 днів, є: усунення загальних і міс­цевих проявів травматичної хвороби, попередження пневмоній і тромбоем-болій, атонії кишечнику, протидія атрофії м'язів, стимуляція процесів реге­нерації. Лікувальна гімнастика проводиться 10-15 хв з вихідного положен­ня лежачи на спині, в повільному темпі і складається з дихальних і загаль-норозвиваючих вправ малої і помірної інтенсивності. При виконанні вправ для ніг треба, щоб п'ятки ковзали по ліжку, а прогинання виконувалися з опорою на потилицю, плечі, стопи. Лямки під час занять знімають. Призна­чають ранкову гігієнічну гімнастику, самостійні заняття 3-5 разів на день. Вправи виконують у повільному темпі, по 4-8 разів, з паузами для відпочин­ку. Закінчується І період, коли хворий здатний піднімати пряму ногу до ку­та 45°, не зазнаючи при цьому неприємних відчуттів в ушкодженій ділянці хребта. Вправи, що рекомендується виконувати у І період, наведено на рис. 4.57.

II період триває теж близько 2 тиж, тобто до кінця першого місяця перебу­вання хворого у лікарні. Головне завдання цього періоду — зміцнення м'язів спини та створення м'язового корсета, підготовка хворого до подальшого роз­ширення рухового режиму. Вирішенню цих завдань сприяє нове вихідне поло­ження лежачи на животі, перехід в яке проводиться в межах тижня після по­чатку II періоду.

Перехід у положення лежачи на животі рекомендується робити так: хво­рий пересувається на край ліжка, ногу, що лежить ближче до краю, кладе схресно на другу і знімає лямки. Руку, що знаходиться ближче до центра ліж­ка, випрямляє вздовж тулуба, а другою тримається за лямки, потім напружує м'язи спини, одночасно тягне за лямки і повертається на живіт у центр ліжка. Спочатку він це робить з допомогою, а у подальшому — самостійно декілька разів на день. У комплексах лікувальної гімнастики починають застосовувати вправи для м'язів спини, живота, верхніх кінцівок статичного і динамічного характеру. Дозволяється прогинати тулуб з опорою на руки, а потім і без опо­ри. Це добре зміцнює довгі м'язи спини. Такі екстензиційні вправи та інші ру­хи подібного характеру полегшуються завдяки нахиленому положенню ліжка. У комплекси включають 2-3-секундні, а потім 5-7-секундні ізометричні нап­руження м'язів спини і живота, почергово піднімання ніг (рис. 4.58). Трива­лість занять збільшується до 20 хв. Закінчується II період тоді, коли хворий здатний піднімати ноги разом до кута 45°, не зазнаючи при цьому неприємних відчуттів в ушкодженій ділянці хребта.

III період охоплює 2-й місяць лікування. Головними завданнями його є:

подальше формування м'язового корсета, зміцнення м'язів тулуба, тазового

Рис. 4.57. Вправи при переломах хребта у І період:

— відведення рук у боки не вище рівня плечей, не відриваючи їх від ліжка, 2 — тильне згинання стоп, 3 — знання рук у ліктьових суглобах, торкаючись плечей, 4 — почергове згинаня ніг, стопа ковзає по ліжку;

— піднімання ліктів з положення руки на грудях, 6 — повороти ніг на 180° по повздовжній осі, 7 — обер-ння ліктів, 8 — руки на грудях, відведення руки з одночасним поворотом голови, 9 — згинання пальців у кулак і розгинання, 10 — згинання і розгинання кистей

^а, кінцівок, покращання мобільності хребта і координації рухів, поступова дготовка його до осьових навантажень. Реалізація цих завдань пов'язана зі Іільшенням тривалості і щільності занять, включених у комплекси лікуваль­ні гімнастики вправ з опором і обтяженнями, більш тривалих ізометричних тружень м'язів, із введенням нових вихідних положень (упор стоячи на ко-

лінах та стоячи на колінах), застосуванням вправ для розвитку гнучко< хребта.

З цих вихідних положень виконуються (рис. 4.59, 1-18) легкі нахили в ( ки, назад, пересування вперед-назад і в боки, вправи на координацію, для в< тибулярного апарату та ін. Рухи тулуба вперед протипоказані.

Перехід в упор стоячи на колінах виконують з положення лежачи животі так: передпліччя зігнутих у ліктях рук розташовують вздовж Tyj

Рис. 4.58. Вправи при переломах хребта у II період:

1 — руки в боки, вниз, вперед, вгору, 2 — згинання і розгинання рук з напруженням, 3 — рух прямими ру­ками з одночасними пронацию і супінацією, 4 — відведеня руки з одночасним поворотом голови, 5 — ру­ки в боки, невеликі кола руками, 6 — колові рухи ліктями, 7 — зі инання однієї ноги, 8 — велосипедний рух однією ногою, 9 — піднімання зігнутої ноги, випрямлення і опускання, 10 — піднімання і відведення одні­єї Зігнутої ноги, 11 — піднімання прямої ноги, 12 - відведення прямої ноги, 13 — прої инання в грудному відділі хребта з опорою на лікті, 14 — піднімання тулуба з опорою на долоні і передпліччя, 15 — підніман­ня голови, 16 — піднімання голови і плечей без опори на руки, 17 — піднімання тулуба з опорою на прямі руки, 18 — піднімання тулуба з прогинанням у попереку без опори на руки

ба, кисті на рівні плечей — розігнуті лікті, стати спираючись на кисті і ко­ліна. Після засвоєння цього положення і вільного виконання вправ, таких, як почергове витягування, підйоми рук і ніг, одночасне витягування руки і ноги, хворий з упору стоячи на колінах переходить у положення стоячи на колінах.

Для переходу в положення стоячи на колінах нахил ліжка усувається. Хво­рий пересувається в упорі стоячи на колінах до узюлів'я ліжка і спираючись

с. 4.59. Вправи при преломах хребта у III період 1 — почергове згинання тулуба в боки з ков;

і рук вздовж тіла ("насос"), 2 — поворот тулуба одним плечем вперед, руку вгору, 3 — поворот тулуба і плечем вперед, руку вперед, 4 — в упорі стоячи на колінах прогинання спини, 5 — в упорі стоячи на

Лінах поперемінні рухи руками вперед, 6 — в упорі стоячи на колінах праву руку вперед, вгору, назад і вниз;

те саме — лівою, 7 — в упорі стоячи на колінах поперемінні рухи ногами назад, ковзаючи по ііжк) і опуска­ючи однойменну сторону таза, 8 — в упорі стоячи на колінах поперемінні піднімання ніг горизонтально на­зад на рівні таза, 9 — піднімання прямих ніг до кута 45^е, 10 — розведення і зведення прямих ніг відриваючи їх від ліжка, 11 — почергове піднімання прямих ніг, імітація ходьби, 12 — поперемінне відведення однієї но­ги в бік і приведення навхрест над др\гою, 13 — почергове перехрещування піднятих прямих ніг у повітрі, 14 — почергові рухи зігнутими ногами, що нагадують рухи ніг велосипедиста, 15 — піднімання таза, спира­ючись на потилицю, іікті і стопи, 16 — незначне піднімання тулуба з упором на потилицю, лікті та п'ятки, 17 — "напівміст" на одній нозі, 18 — колові рухи руками при піднятому тулубі, 19 — руки до плечей, підні­мання тулуба з прогинанням у поперековій ділянці, 20 — руки в боки, піднімання тулуба не змінюючи поло­ження рук, 21 — руки назад, піднімання тулуба не змінюючи положення рук, 22 — почергове піднімання на­зад прямої ноги, 23 — піднімання прямих ніг, 24 — одночасне піднімання т\л\ба і прямих ніг (Ластівка");

25 — стоячи на колінах повороти тулуба в боки; 26 — нахили в боки з ковзанням рук вздовж тіла

руками на спинку ліжка випрямляється. З цього моменту починаються осьові навантаження і адаптація хребта до вертикального положення (рис. 4.59, 19-26). Тривалість лікувальної гімнастики збільшується до 40-45 хв, а кіль­кість самостійних занять — до 5-6 на день.

Критерієм ефективності застосування ЛФК у створенні м'язового корсета і подальшої зміни рухового режиму є визначення силової витривалості м'язів спини та живота. Для оцінки перших враховують час утримання тулуба у позі

Рис. 4.60. Вправи при переломах хребта у IV період*

1,2 — розведення рук в сторони з одночасним підніманням на носки, 3 — невеликі пахи їй вперед з опорою і круглою спиною, 4 — невеликі нахили вперед без опори, 5 — нахили вперед прогнувши тупу б, р\ки вго­ру, 6 — невелим нахили назад, руки на пояс, 7 — нахили тулуба в боки, 8 — повороти тулуба в боки, 9 — почергове "качання" ногою вперед і назад, 10 — почергове піднімання зігнутої у коліні ноги, 11 — почерго­во відведення ноги вперед, вбік, назад, 12 — присідання з прямою спиною

"ластівка" з положення лежачи на животі, а других — піднятих під кутом 45° прямих ніг з положення лежачи на спині. Пробу вважають позитивною, якщо хворий здатний кожну з цих поз утримати протягом 2-3 хв. Якщо хворий ук­ладається в цей час, то йому можна дозволити встати і приступити до занять IV періоду.

IV період починається звичайно через 2 міс після травми і триває з момен­ту, коли хворий став на ноги до виписки з лікарні у межах 10-20 днів. Хворо­го необхідно навчити вставати, минаючи положення сидячи, тому що при цій позі притаманний поперековому відділу лордоз переходить у кіфоз і тягне за собою посилення компресії на тіла хребців, тобто повторює механізм травми. Перехід у положення стоячи виконують з положення лежачи на животі, мето­дику якого було описано при переломах таза.