![]() Дисциплины:
Архитектура (936) ![]()
|
Головним лікувально-профілактичним закладом курорту є санаторій. 7 часть
8. Почергово згинання ніг до живота (носки "на себе"). 10 разів кожною ногою. 9. Розведення і зведення носків ніг з максимальною ротацією всієї ноги. 10 разів. 10. Почергово піднімання прямих ніг до кута 90° в кульшових суглобах (носки "на себе"), 10 разів кожною ногою. 11. Скорочення чотирьохголових м'язів стегна 20-30 разів. 12. Піднімання прямої травмованої ноги до кута 90° в кульшовому суглобі з одночасним згинанням і розгинанням пальців і стопи. 10 разів. 13. Відпочинок у положенні лежачи на спині з піднятими ногами. 5-Ю хв. Хворому перед тим як почати ходити на милицях чи з палицею після зняття іммобілізації у взуття вкладають зроблений індивідуально супінатор. Він підтримує склепіння стопи і сприяє зменшенню набряку при ходьбі. Тому супінатор слід носити у будь-якому взутті і користуватись ним не менше року. При ходьбі треба звертати увагу хворого на необхідність пересування звичними кроками, а не приставними, на правильне виконання всіх її елементів. Стопи слід ставити паралельно на ширину власної стопи; ногу, що виносять уперед необхідно згинати у колінному суглобі і у момент ставлення стопи на п'ятку вона має бути випрямленою, а перекат стопи — повним. Повне осьове навантаження з супінатором при ізольованих переломах без зміщення дозволяють через 6-8 тиж, зі зміщенням — через 10-12 тиж, а при переломах кісточок зі зміщенням і вивихом стопи — через 4-5 міс. Для попередження підвертання стопи у зв'язку зі слабкістю зв'язково-м'язового апарату і зменшення набряку слід продовжувати бинтувати гомілковостопний суглоб елас- Фізична реабілітація
тичним бинтом чи одягати го-мілковостопник.
Оперативне лікування переломів застосовують при великих зміщеннях відламків з вивихом стопи чи відкритих переломах у ділянці гомілковостопного суглоба. Фіксація відламків проводиться спицею, дротом, гвинтами, цвяхами, болтами (рис. 4.42) з наступним накладанням гіпсової пов'язки від пальців до колінного суглоба. ЛФК — як при консервативному лікуванні. Металеві фіксатори видаляють після повної консолідації відламків.
Перелом таранної кістки виникає при падінні з висоти на стопу, різкому гальмуванні автомашини при упорі ступнями в її підлогу або ва-жілі управління та ін. При переломах без зміщення на 6-8 тиж накладають гіпсову пов'язку від пальців до колінного суглоба, зі зміщенням — на 8-12 тиж. Оперативне лікування застосовують при переломах з вивихом і після остео-синтезу накладають таку ж гіпсову пов'язку на 3-4 міс. ЛФК подібна до тієї, що застосовують при переломах кісточок. Хворим рекомендують носити супінатор чи ортопедичне взуття рік і більше. Перелом п'яткової кістки виникає при падінні з висоти на п'ятки (нерідко травмуються дві ноги одночасно, а інколи поєднуються з компресійними переломами хребців у нижньогрудному — поперековому відділах хребта). При переломах без зміщення накладають гіпсову пов'язку від пальців до колінного суглоба на 6-8 тиж, а зі зміщенням — на 8-12 тиж. У випадках перелому зі зміщенням і ушкодженням суглобових поверхонь застосовують скелетне витягання за п'яткову кістку та надкісточкову ділянку або проводять металоостеосинтез спицями, шурупами з наступним накладанням на 2,5-3 міс гіпсової пов'язки. ЛФК подібна до тієї, що застосовують при переломах кісточок. Після зняття іммобілізації рекомендують носити супінатор чи ортопедичне взуття понад рік. Переломи плеснових кісток виникають під дією прямої травми — при падінні важких предметів на тильну поверхню стопи. Частіше травмується декілька кісток, нерідко поєднуючись з переломами фаланг пальців. Переломи можуть локалізовуватися як у суглобах, так і у діафізах кісток, або разом в тих і других. При переломах плеснових кісток без зміщення на 4-6 тиж накладають таку саму гіпсову пов'язку, що і при переломах кісточок. Дозовані осьові навантаження дозволяють через 3 тиж, повні — через 6—7 тиж. При переломі зі зміщенням накладають на 3—4 тиж скелетне витягання за кінцеві фаланги відповідних пальців на спеціальній рамі, що вмонтова- на у гіпсову пов'язку (рис. 4.43). Тривалість іммобілізації гіпсовою пов'язкою 6-7 тиж. Дозовані осьові навантаження розпочинають після зняття скелетного витягання, а повні — через 3-5 тиж після іммобілізації гіпсовою пов'язкою.
При безуспішності консервативного лікування і відкритих переломах застосовують металоосте-осинтез дротом, спицями та ін. Після операції накладають гіпсову пов'язку на 6 тиж, у якій хворому
дозволяють дозовані навантаження через 3 тиж після хірургічного втручання. ЛФК як при переломах кісточок. Пацієнтам необхідно носити супінатор протягом року. Переломи фаланг пальців виникають внаслідок прямої травми. При переломах нігтьових і середніх фаланг без зміщення на 1-2 тиж накладають на відповідний палець декілька циркулярних шарів липкопластиря. Після зняття цієї іммобілізації можна поступово навантажувати кінцівку і приблизно через тиждень приступають до ходьби з повною опорою. При переломах основних фаланг без зміщення строк іммобілізації гіпсовою пов'язкою, що накладається від кінчиків пальців до колінного суглоба, становить 3 тиж, а при зміщенні — 4—6 тиж. Після зняття іммобілізації основне завдання ЛФК, особливо при внутріш-ньосуглобових переломах основних фаланг пальців, — це відновлення рухливості в плесно-фаланговому зчленуванні та зміцнення склепіння стопи. Реалізують ці завдання вправами, що застосовуються з такою самою метою при переломах кісточок. Опороздатність кінцівки відновлюється приблизно через 2-3 тиж після закінчення іммобілізації. Ушкодження п'яткового (ахіллового) сухожилка бувають у вигляді часткового або повного його розриву, що виникає при виконанні стрибків чи підскоків внаслідок надмірно різкого скорочення триголового м'яза гомілки, сила якого виходить за межі міцності ахіллового сухожилка. Пацієнти відмічають "тріск" у ньому в момент травми, що супроводжується різким болем в ділянці сухожилка і м'яза. Спостерігається западання в місці розриву, обмеження рухів в гомілковостопному суглобі, неможливість встати на пальці стопи. При частковому розриві сухожилка накладають на 3-4 тиж гіпсову пов'язку від пальців стопи до середньої третини стегна у положенні легкого підошовного згинання стопи для зближення його кінців. Повний розрив сухожилка зшивають, після чого кінцівку фіксують на 5-6 тиж також гіпсовою пов'язкою, але у положенні крайнього підошовного згинання, а в колінному суглобі — під кутом 145°. Ушкоджену кінцівку вкладають на шину Белера. Через 3 тиж гіп- сову пов'язку вкорочують до колінного суглоба, а стопу встановлюють у менш зігнуте положення. У І період, що розпочинається на 2-3-й день після операції, використовують загальнорозвиваючі, дихальні і спеціальні вправи. Спеціальні вправи — це активні рухи пальцями стопи та у кульшовому суглобі спочатку за допомогою здорової ноги і пізніше без неї, ідеомоторні вправи, ізометричні напруження м'язів стегна. Одночасно з цим хворий робить 1-2-секундні напруження триголового м'яза гомілки, які повторюють 10-15 разів 3-4 рази на день. У подальшому експозиція напружень збільшується до 5-7 с, а кількість повторень наприкінці періоду дорівнює 30-50 за один раз. Хворим з 3-4 дня дозволяють ходити на милицях без опори на ногу у межах відділення. Через 3 тиж після операції, коли звільнюють колінний суглоб від іммобілізації, до попередніх вправ додають рухи у суглобі в положенні сидячи і лежачи. Після зняття іммобілізації нерідко спостерігається постіммобілізаційна згинально-розгинальна контрактура гомілковостопного суглоба, гіпотонія і гіпотрофія триголового м'яза гомілки, набряки в ділянці кісточок і тилу стопи. Тому головні зусилля ЛФК у II період націлені на ліквідацію цих ускладнень і відновлення опори на передній відділ стопи та опороздатності кінцівки у цілому. В перші 2 тиж для поступового, безболісного збільшення обсягу рухів стопою рекомендують виконувати вправи в теплій воді самостійно та за допомогою тяги за лямку (рис. 4.44). Застосовують спеціальні вправи активні й активно-пасивні для гомілковостопного суглоба у положеннях сидячи і лежачи при суворо поступовому розширенні обсягу тильного згинання стопи. Рекомендують перекачування стопами м'яча і гімнастичної палиці, качання качалки обома ногами, підйом на носок спочатку долаючи вагу гомілки, а у наступному — гантелі 3-5 кг, покладеної на стегно. Найкраще відновлюють функцію стопи і кінцівки в басейні. Там хворий через тиждень після початку II періоду пересувається на носках, а ще через тиждень-півтора виконує підйом на носок оперованої кінцівки. На суші такі дозовані навантаження починаються пізніше, ніж у воді, приблизно на 2-3 тиж. Хворий починає ходити з ціпком через 2,5-3 міс після операції, частково навантажуючи ушкоджену кінцівку. Повне осьове навантаження дозволяють через 3,5-4 міс у III період, центральним завданням якого є відновлення сили триголового м'яза, навчання правильної ходьби без зовнішньої опори. Рекомендують виконувати піднімання на носки, перекати з п'яток на носки, напівприсідання з підйомом на носки спочатку з частковим розвантаженням від маси тіла за рахунок вихідних положень, стоячи і тримаючись руками за рейку гімнастичної стінки або спинку стільця. При ходьбі відпрацьовують перекат стопи і заключний поштовх її переднім відділом, навичку правильної ходьби. Широко застосовують спортивно-прикладні вправи, ручний і апаратний масаж. Повне відновлення функції і працездатності відбувається через 6-7 міс, після чого спортсменам технічних і циклічних видів можна приступати до тре- Рис. 4.44. Спеціальні вправи для гомілковостопного суглоба нувань, а спортсменам швидкісно-силових та ігрових видів — на 1-3 міс пізніше. Лікувальний масаж при внутрішньосуглобових переломах у лікарняний період реабілітації спрямований на зменшення болючості, активізацію крово- і лімфообігу, трофічних і регенеративних процесів, попередження атрофії м'язів, контрактур, пролежнів. Залежно від методу лікування і характеру іммобілізації його призначають на 2-3-й день або через тиждень. Масажують здорову кінцівку. Використовують сегментарно-рефлекторний масаж відповідних паравертебральних зон, а на ушкодженій — роблять позавогнищевий масаж. Після зняття іммобілізації застосовують щадний масаж кінцівки з одночасними активними і обережними пасивними рухами. При цьому уражений суглоб не масажують через можливість надмірного утворення кісткового мозоля і розвитку кісткової тканини в оточуючих суглоб тканинах під впливом механічних подразників. Все це утруднює здійснення рухів у суглобі і погіршує відновлення функції у ньому. Фізіотерапію призначають з 1-2-го дня для знеболювання, розсмоктування крововиливу у суглобі, ліквідації набряку і покращання крово- і лімфообігу, стимуляції кісткового зрощення, попередження наслідків травми та іммобілізації. Застосовують електрофорез новокаїну, УВЧ- і діадинамотера-пію, магнітотерапію, УФО, солюкс. Після зняття іммобілізації використовують парафіно-озокеритні аплікації, електростимуляцію, соляно-хвойні і скипидарні ванни, душ тощо. Загальнозміцнюючу працетерапію застосовують під час іммобілізації при внутрішньосуглобових переломах верхніх і нижніх кінцівок. Залежно від локалізації перелому і характеру іммобілізації трудові процеси будуть мати просту чи більш складну структуру рухів. Найбільше значення працете- рапія має при травмі рук, особливо при переломах кисті і пальців. Хворим рекомендують оволодіти навичками самообслуговування (особиста гігієна, користування столовими приборами), виконувати полегшені трудові дії здоровими пальцями ушкодженої руки з допомогою здорової, такі, як скручування бинтів, змотування ниток, складання марлевих серветок, ліплення з пластиліну тощо. Після зняття іммобілізації хворому можна запропонувати роботу на ручній чи ножній швейній машинці, викруткою, ручною дреллю, в'язання, плетіння, різьблення по дереву, роботи на горизонтальному і вертикальному побутовому стенді та ін. У післялікарняний період реабілітації затосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, механотерапію, працетерапію. Лікувальна фізична культура проводиться за III періодом. Головні завдання: повне відновлення функцій суглоба і кінцівки, усунення залишкових і координаційних порушень, попередження деформуючого артрозу, тренування кінцівки та організму у цілому до довготривалих ста-тико-динамічних навантажень побутового і виробничого характеру. Широко використовують вправи без снарядів, зі снарядами і на снарядах, махові вправи і вправи на координацію рухів, спортивно-прикладні вправи, гідрокінези-терапію. При переломах верхніх кінцівок основну увагу приділяють відновленню сили і витривалості м'язів, що зміцнюють травмований суглоб, маніпулятивній діяльності руки, особливо складних високодиференційованих рухів кистю і пальцями. Під час занять фізичними вправами не можна допускати перевтоми м'язів, появи болю. Це може спричинити набряк, рефлекторне напруження м'язів, обмеження амплітуди рухів у суглобі. Особливо уважно слід ставитися до ліктьового суглоба, який дуже швидко реагує на погрішності у методиці появою названих явищ та кістоутворенням у м'яких тканинах у ділянці суглоба, розростанням кісткових деформацій у вигляді "вусів", "шпор" тощо. Пацієнтам не менше 6 міс після перелому не рекомендується робити упори, виси та інші вправи, які можуть спричинити ускладнення і загальмувати повне відновлення функції ліктьового суглоба. При внутрішньосуглобових переломах нижніх кінцівок у цьому періоді відновлюють функцію опори, припиняють ходьбу за допомогою предметів, дозволяють поступово ходити з повним осьовим навантаженням. Останнє можливо після переломів шийки стегна через 5-6 міс, кісток колінного суглоба — через 3-5 міс, гомілковостопного — через 2,5-4,5 міс. У заняття включають різні види ходьби, біг, стрибки, підскоки, зіскакування, танцювальні кроки. Рекомендуються теренкур різної складності, ходьба на лижах, катання на велосипеді, ковзанах, туризм. При виконанні цих вправ пацієнтам, що мали перелом кісточок, слід протягом року і більше обов'язково фіксувати гомілковостопний суглоб еластичним бинтом або одягати гомілковостопник і носити супінатор. Особам похилого і старечого віку, які перенесли перелом шийки стегна і, взагалі, будь-який внутріш-ньосуглобовий перелом нижньої кінцівки, біг, стрибки та інші фізичні вправи, що стрясають і суттєво навантажують організм у заняття не включають. Основний акцент у них роблять на тренування ходьби без опори чи з палицею, ходьбі по сходах, що одночасно відновлює і функціональний стан організму. Лікувальний масаж застосовують з метою ліквідації залишкових явищ після внутрішньосуглобового перелому, нормалізації скорочувальної здатності і тонусу м'язів, ліквідації контрактур, використовують місцевий і підводний душ-масаж, масажують м'язи кінцівки, особливо ті, що типово атрофуються при внутрішньосуглобових переломах: плечового — дельтоподібний і великий грудний м'язи, ліктьового — триголовий м'яз плеча і розгиначі пальців кисті, кульшового — великий сідничний м'яз, колінного — чотириголовий і литковий м'язи. В цей період допускають масаж ділянки суглобів, окрім ліктьового, діючи на тканини, що їх оточують прийомами погладжування і розтирання. При м'язових контрактурах масажують укорочені м'язи, використовуючи: погладжування — площинне, охоплююче і щипцеподібне; розтирання — колоподібне кінцями пальців, штрихування, пиляння, перетинання; ніжні розтирання і вібрації. Одночасно з масажем застосовуються редресуючі рухи в ураженому суглобі і такі, що сприяють ліквідації контрактури і тугорух-ливості в ньому. Фізіотерапію призначають для зміцнення м'язів, прискорення відновлення повної функції суглоба і кінцівки, завершення формування повноцінного кісткового мозоля, відновлення працездатності, загартовування організму. Застосовують електростимуляцію, парафіно-озокеритні аплікації, грязелікування, ванни з шавлії, соляно-хвойні і йодобромні ванни, повітряні і сонячні ванни, душ, обливання, обтирання, лазню, кліматолікування. Механотерапію призначають у випадках обмеження рухливості у суглобі, контрактури. Залежно від локалізації перелому застосовують апарати маятникового, блокового типу та веслові тренажери при ушкодженнях суглобів рук і велотренажери при травмах суглобів нижніх кінцівок. Працетерапія спрямована на відновлення загальної і професійної працездатності. Використовують роботи на ручній і ножній швейній машинці, різьблення по дереву, віджимання білизни, столярні, слюсарні, гончарні роботи, працю у садку, трудових майстернях і таку, що наближена до виробничої. Працездатність відновлюється після вбитих переломів шийки плечової кістки через 5-8 тиж, а інших — 8-12; ліктьового суглоба — 2-4 міс; шийки стегна — 7—12 міс, колінного суглоба — 3,5—6 міс, гомілковостопного — 2,5-5 міс. При переломах ліктьового суглоба не рекомендують близько року носити важкі речі у травмованій руці. Вивих — це ушкодження, при якому виникає стійке зміщення суглобових поверхонь кісток, з виходом однієї з них за межі порожнини суглоба. У випадках повної відсутності контакту між суглобовими поверхнями головки і западини вивих називається повним, а при частковому — неповним, або підвивихом. Розрізняють набуті вивихи і вроджені. Останні спостерігаються у кульшових суглобах і є результатом дефектів розвитку суглобових поверхонь під час внутрішньоутробного розвитку плоду. Набуті вивихи поділяють на травма- тичні, що виникають внаслідок механічної травми, / патологічні, що можуть бути наслідком туберкульозного або сифілітичного ураження суглобів, пухлини чи остеомієліту. Травматичні вивихи спостерігаються у переважної більшості хворих і виникають внаслідок непрямої травми при падінні з опорою на зігнуту чи розігнуту кінцівку. Вивих у суглобі може також виникати через надмірне раптове скорочення м'язів при киданні каменя, метанні гранати, списа, у борців, гімнастів, волейболістів та ін. Ознаки вивиху: біль, деформація суглоба і різке обмеження рухів у ньому, вимушене положення кінцівки, зміна її довжини. Вивихи майже завжди супроводжуються розривом суглобової сумки, зв'язок і гемартрозом. Травмуються м'язи — одні розтягуються і подовжуються, інші скорочуються і зменшуються. Власне останній стан м'язів зумовлює швидку і стійку патологічну фіксацію у неприродному положенні кістки, що вивихнута. При цьому спостерігається така залежність: чим більше часу пройшло після вивиху, тим ретракція м'язів більш стійка і менш зворотня. Тому вивих необхідно якомога швидше ліквідувати, оскільки у перші години вправити його легше, ніж у подальшому. Однаккатегорично неприпустимі спроби вправляння вивиху особами, що не мають права на лікування подібних травм. . Лікування травматичних вивихів проводять у три етапи: вправлення вивиху, короткочасна фіксація кінцівки, відновлення функції суглоба. Вправлення вивиху проводять консервативним і оперативним шляхом. Перший метод застосовують при свіжих вивихах та уроджених вивихах стегна. Оперативним шляхом усувають застарілі вивихи, давність яких більше тижня, та звичні вивихи. Ці та вивихи стегна, ускладнені вивихи лікують у стаціонарі, а більшість інших — у поліклініці. Після усунення вивиху кінцівку фіксують гіпсовою, пластмасовою чи м'якою пов'язкою в середньофізіологічному або функціонально зручному положенні, що забезпечує рівномірне напруження м'язів і сприятливі умови для загоювання суглобової сумки та зв'язок. Термін фіксації визначається тривалістю відновлення цілісності ушкоджених м'яких тканин суглоба, локалізацією вивиху і складає в середньому 15-20 днів. На цьому етапі призначають засоби фізичної реабілітації, які на відновному етапі стають основними у комплексному лікуванні вивихів. Використовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетерапію, інколи механотерапію. Принципи, форми й методика їх застосування в основному аналогічні тим, що використовують при внутрішньосуглобових переломах відповідної локалізації. Лікувальна фізична культура призначається на 2-3-й день після вправлення вивиху і проводиться у три періоди:І —іммобілізаційний, II — постіммобілізаційний і III — відновний. Тривалість занять лікувальною гімнастикою, кількість самостійних занять на день, співвідношення за-гальнорозвиваючих і спеціальних вправ у комплексах збігаються з тими, що використовують у практиці лікування хворих з переломами кісток. У І період ЛФК має такі завдання: підвищення загального психоемоційного тонусу та упередження проявів травматичної хвороби; поліпшення трофічних процесів; розсмоктування крововиливу у суглобі; прискорення регенерації суглобової сумки і зв'язок; попередження внутрішньосуглобових спайок, малорухливості і атрофії м'язів кінцівки. Застосовують загальнорозвиваючі, дихальні і спеціальні вправи у вигляді рухів у суглобах, вільних від іммобілізації; 2-3-секундних ізометричних напружень м'язів, ідеомоторних вправ. ЛФК застосовують у формі ранкової гігієнічної та лікувальної гімнастики, самостійних занять і, якщо дозволяє іммобілізація, — лікувальної ходьби, гідро-кінезитерапії. У II період головне завдання ЛФК — це відновлення рухів в ураженому суглобі, зміцнення м'язів, що оточують суглоб, відновлення функції ураженої кінцівки. Використовують разом з загальнорозвиваючими та дихальними вправами активні рухи в травмованому суглобі, але суто в межах його природної площини. Їх виконують спочатку у полегшених умовах і положеннях, за допомогою здорової кінцівки, з поступовим збільшенням амплітуди рухів. У комплекси включаються 5-7 ізометричних напружень м'язів, вправи на розслаблення, статичні утримання кінцівки в різних положеннях, вправи з предметами і без них, з опором, у воді. У цей період махові вправи протипоказані, тому що незміцніла сумка та зв'язки можуть не витримати такого навантаження і це призведе до їх розтягнення, розхитаності суглоба і до вивиху, який може стати звичним. ЛФК застосовують у формі ранкової гігієнічної і лікувальної гімнастики, самостійних занять, лікувальної ходьби, гідрокіне-зитерапії. У III період провідним завданням ЛФК є повне відновлення функції ушкоджених суглобів і кінцівки, організму в цілому та підготовка його до фізичних навантажень побутового і виробничого характеру. В цей період ускладнюється виконання вправ II періоду, які проводять з навантаженнями і опором. В комплексах лікувальної гімнастики збільшується кількість вправ, що зміцнюють м'язи навколо суглоба і поліпшують працездатність пацієнта. Великої уваги приділяють вправам з широкою амплітудою рухів, в тому числі махові обертання, кидки. Однак ці рухи у найближчі 3-5 міс не повинні бути різкими, розмашистими, виконуватись у швидкому темпі. ЛФК може застосовуватись у всіх формах, але основний акцент робиться на лікувальну гімнастику, самостійні заняття, спортивно-прикладні вправи та ігри, теренкур. Лікувальний масаж як і при внутрішньосуглобових переломах спрямований на активізацію крово- і лімфообігу, трофічних і регенеративних процесів; попередження атрофії та нормалізації скорочувальної властивості і тонусу м'язів. Його призначають на 3-7-й день у вигляді легкого відсмоктуючого масажу ушкодженої кінцівки. Після зняття іммобілізації кінцівку масажують повністю, обминаючи вправлений суглоб. Фізіотерапію призначають для знеболювання, попередження запальних явищ у суглобі, прискорення розсмоктування крововиливу, ліквідації набряку, зміцнення м'язів і сумково-зв'язкового апарату суглоба. Відразу ж після вправлення вивиху призначають діадинамо-терапію, електрофорез новокаїну на ділянку суглоба, а на другий день — УФО. У наступні дні призначають УВЧ- і мікрохвильову терапію, солюкс, магнітотерапію, ультразвук. Після зняття іммобілізації рекомендуються парафіно-озокеритні аплікації, через місяць після травми — електростимуляція м'язів.
Механотерапію застосовують після зняття іммобілізації у випадках контрактур та зменшення амплітуди рухів у вправленому суглобі. Використовують прилади маятникового і блокового типу. Рухи не повинні завдавати болю, не слід також форсувати широкоамплітудні рухи, що може призвести до розтягнення сумково-зв'язкового апарату суглоба.
Працетерапія націлена на відновлення загальної і професійної працездатності. Спочатку хворим рекомендують оволодіти навичками самообслуговування, а після зняття іммобілізації пропонують роботу на ручній чи ножній швейній машинці, в'язання, плетіння, роботу з використанням ручної дрелі, пилки, викрутки, у садку, на присадибній ділянці. Вищезгадані підходи до застосування засобів фізичної реабілітації при травматичних вивихах природно будуть мати свої особливості, що залежать від локалізації ушкодженого суглоба, характеру травми, методу лікування, виду іммобілізації та її тривалості. Найчастіше спостерігаються вивихи у плечовому суглобі, потім у ліктьовому, далі у кульшовому і великого пальця кисті. Вивихи плеча становлять більше половини всіх вивихів. Виникають вони переважно при падінні на відведену і витягнуту вперед руку, при насильному надмірному обертанні руки у цьому суглобі. Залежно від положення головки плеча після вивиху розрізняють передній, нижній і задній вивихи. Найчастіше виникають передні піддзьобовидні вивихи, рідше нижні пахвові. При таких вивихах ділянка плечового суглоба деформується, загострюється, потерпілий набуває характерної пози — нахиляється у бік травмованої кінцівки і підтримує її за передпліччя здоровою рукою (рис. 4.45). Після вправлення вивиху кінцівку іммобілізують на 3-4 тиж пов'язкою Дезо або гіпсовою лонгетою від променевоп'ясткового суглоба до здорової лопатки, а на 2-й день призначають ЛФК. У І період разом із загальнорозвиваючими і дихальними вправами застосовують спеціальні, для вільних від іммобілізації суглобів, ізометричні напруження м'язів передпліччя і плеча, посилання імпульсів до руху у фіксованих плечовому і ліктьовому суглобах. У II період, після зняття іммобілізації зігнуту в лікті хвору руку на 2-3 тиж підвішують на косинці для зняття рефлекторного напруження і роз- слаблення м'язів. Спочатку вправи для травмованої руки, такі, як згинання і розгинання, відведення і приведення плеча, виконують не виймаючи її з косинки та з допомогою здорової руки. Рекомендуються зведення лопаток, піднімання і обертання надпліччя та ін. Вправи виконують у повільному темпі, з невеликою амплітудою в положенні сидячи. При виконанні спеціальних вправ, якщо не відчувається болю у травмованому суглобі, можна на час занять лікувальною гімнастикою косинку знімати. Рухи в плечовому суглобі виконують в полегшених умовах, з опорою на передпліччя, напівзігнутою або зігнутою рукою, поступово збільшуючи амплітуду рухів плеча. В заняття включають вправи з гімнастичними предметами, легким обтяженням і опором. Добре розслаблює м'язи і прискорює відновлення обсягу рухів у плечовому суглобі заняття у лікувальному басейні. Під час виконання фізичних вправ слід стежити за тим, щоб хворий усі рухи рукою виконував із залученням плечового суглоба, а не за рахунок рухів лопатки і ключиці.
У III період застосовують вправи для відновлення сили і витривалості тих м'язів, що оточують і зміцнюють плечовий суглоб, та м'язів плечового пояса. Використовують вправи з обтяженнями, опором, спортивно-прикладні, ігри. У застосуванні інших засобів фізичної реабілітації при вивихах плеча є деякі особливості. Лікувальний масаж призначають на 7-10-й день після вправлення вивиху, електростимуляцію застосовують для двоголового, триголового та дельтоподібного м'язів. Основну увагу при застосуванні праце-терапії приділяють зміцненню саме цих м'язів. Призначають роботу пилою, ножівкою, рубанком і ін. Працездатність відновлюється приблизно через 2,5-3 міс. До тренувань спортсменів допускають не раніше ніж через 4 міс. Вивихи у ліктьовому суглобі займають друге місце після вивихів плеча і становлять чверть усіх вивихів. Розрізняють передні і задні вивихи обох кісток передпліччя й ізольовані вивихи променевої та ліктьової кісток.У дітей молодшого віку може виникати пронаційний вивих головки променевої кістки при підтягуванні дитини за кисть або передпліччя, підніманні її за одну руку або падінні на проноване передпліччя. Близько 90 % усіх вивихів ліктьового суглоба є задніми вивихами обох кісток передпліччя. Вони виникають при падінні на витягнуту вперед руку. Ділянка ліктьового суглоба деформується, збільшується у розмірі, на задній поверхні плеча утворюється дугоподібний вигин. Характерна поза хворого: кінцівка помірно зігнута у ліктьовому суглобі і потерпілий підтримує її здоровою рукою (рис. 4.46).
![]() |