Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Головним лікувально-профілактичним закладом курорту є санаторій. 6 часть



2. Переплести пальці, притиснути один до одного. Роз'єднуючи їх, чинити опір. 5-7 разів.

3. Пальці розведені і зіставлені один з одним. Статичні напруження м'язів. 4-6 разів.

4. Вправа "щиголь". По 3 рази кожним пальцем.

5. Пальці переплетені. Повороти кистей долонями від себе і до себе. По 6-8 разів.

6. Злегка розвести зігнуті пальці правої кисті. Кінчики пальців лівої кисті покласти на ніг­тьові фаланги пальців правої кисті. Розгинати пальці правої, роблячи енергійний опір лі­вою. 4-6 разів.

7. Великий палець лівої кисті тримати вертикально вгору. Зачепитися за нього вказівним пальцем правої кисті і енергійно згинати його, долаючи опір великого. Повторити цей рух кожним пальцем 4-6 разів.

Вправи з короткою паличкою

1. Катання палички в піднятій кисті з опорою на лікоть : а) поміж двома пальцями (один — завжди великий); б) поміж великим і чотирма іншими ; в) поміж кистей. Виконувати 2-3 хв.


2. Захоплення максимальної кількості паличок однією кистю і розкладання їх по одній на стіл. Виконувати 1,5-2 хв.

3. Захоплювання різних предметів: кубиків різної величини, мозаїки, кульок. Виконувати 3-5 хв.

Вправи з малим м'ячем

1. Стискання м'яча кистю. 10-22 рази. ^ 2. Підкинути і зловити м'яч. 8-11 разів.

3. Стискання м'яча двома пальцями (один — завжди великий). По 3 рухи кожним пальцем.

4. Випустити м'яч з рук і зловити його хватом зверху. 8-10 разів.

5. Кинути м'яч однією рукою з-за спини і зловити другою. 10-12 разів кожною рукою.

6. Бити м'ячем об підлогу долонею і тильною поверхнею кисті. По 20-30 разів.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА В.п. — кисть на столі долонею вниз.

1. Відведення великого і V (мізинця) пальців і приведення їх. 5-8 разів.

2. Розведення IV-V-III-II пальців. 6-8 разів.

3. Зігнути середні фаланги, великий палець відвести, розігнути фаланги, великий палець привести. 6-8 разів.

Перелом шийки стегна виникає переважно у жінок похилого віку при падінні і ударі великого вертлюга і становлять близько чверті усіх пе­реломів стегнової кістки. Вони поділяються на медіальні (внутрішньосугло-бові) і латеральні (позасуглобові), вбиті та зі зміщенням відламків. Лікують вбиті переломи шийки стегна консервативно, а при зміщенні відламків засто­совують оперативний метод. Зрощення медіальних переломів настає через 4-6 міс і відбувається повільніше, ніж зрощення латеральних (2,5-3 міс), що пов'язане з анатомічними особливостями внутрішньосуглобових переломів:



відсутність окістя у ділянці шийки стегна, погане кровопостачання прок­симального відламка, менш сприятливі умови зіставлення і утримання фрагментів.

Клінічний перебіг травматичної хвороби в осіб з переломами шийки стегна важкий: по-перше, через характер ушкодження; по-друге, через вікові зміни в системах організму, супутні захворювання та вимушене тривале пе­ребування у ліжку. Це може спричинити розвиток гіпостатичної пневмонії, серцево-судинні розлади, трофічні порушення, що можуть призвести до за­гибелі хворого. Тому цим пацієнтам приділяють підвищену увагу і у ком­плексному лікуванні значне місце відведено ЛФК та іншим засобам фізичної реабілітації.

При консервативному лікуванні звичайно застосовують скелетне витя­гання за бугристість великогомілкової кістки чи виростки стегна. Хворому надається положення у ліжку, як при переломах діафіза стегна: він лежить на спині, під матрацем дерев'яний щит, ушкоджена кінцівка покладена на шину Белера, ніжки ліжка у ногах піднято на 30-50 см. Скелетне витягання зніма­ють приблизно через 2 міс і на 2-3 тиж накладають клейове витягання за стегно і гомілку або манжетне тягою 2-3 кг за гомілковостопний суглоб. Гіп-




сову пов'язку, що має фіксувати ушкоджену кінцівку і таз у цілому, останнім часом практично не застосовують через ряд труднощів і незручностей для хворих похилого віку і підвищеної імовірності виникнення у них названих ускладнень.

ЛФК призначають з 2-3-го дня і в І період виключно велике значення мають вправи, що сприяють поліпшенню кровообігу і функцій серцево-су­динної системи, діяльності шлунково-кишкового тракту, попереджають по­яву застійних явищ у легенях і пролежнів. Застосовують дихальні вправи з використанням грудного, черевного і змішаного типів дихання, які поєдну­ють з вправами для рук, тулуба, неушкодженої ноги, розвитком її опорної функції.

Кінцівкою, що витягається, виконують активні вправи пальцями, тиль­не і підошовне згинання стопи, колові рухи нею, ізометричні 2-3-секундні напруження м'язів стегна і гомілки, особливо таких, що відводять стегно і ротують його в середину, ідеомоторні вправи. Показані піднімання таза з опорою на стопу здорової ноги, підсаджування в ліжку з допомогою балкан-ської рами. Приблизно через 2-3 тиж починають з невеликою амплітудою активні рухи у колінному суглобі ушкодженої кінцівки, для чого гамачок стандартної шини замінюють змінним і зменшують масу тяги. В заняття включають вправи для зміцнення м'язів плечового пояса, верхніх кінцівок, здорової ноги, що у наступний II період допоможе хворому пересуватися за допомогою милиць.

У II період завдання і методика ЛФК подібні до тих, що використовують при діафізарних переломах стегна. Крім дихальних і загальнорозвиваючих вправ для верхніх кінцівок, плечового пояса, тулуба і здорової ноги, застосову­ють спеціальні рухи, що поступово відновлюють функцію ушкодженої кінців­ки, готують хворого до переходу у вертикальне положення. До цього хворих похилого віку готують більш тривало, що пов'язано з віковими змінами та з детренованістю судин головного мозку за час постільного режиму, що можуть спричинити ортостатичну реакцію (запоморочення, непритомність). Застосо­вують венозну і вестибулярну гімнастику — окорухові вправи в поєднанні з поворотами і нахилами голови, в положенні лежачи і сидячи у ліжку, а потім звісивши ноги з ліжка.

Коли хворий може самостійно сидіти тривалий час на ліжку без суттє­вих суб'єктивних і об'єктивних змін загального стану, тоді його перево­дять в положення стоячи. Спочатку він стоїть біля ліжка, тримаючись за спинку, далі з опорою на милиці. Милиці потрібно зразу відрегулювати та­ким чином, щоб маса тіла при опорі на них припадала на кисті рук, а не на пахву, оскільки може виникнути стиснення розташованих там судинно-нервових утворень, що спровокує розвиток так званого милиційного паре­зу рук.

Після адаптації хворого до положення стоячи і милиць його навчають ходьби без опори на ушкоджену кінцівку. Через 3-4 міс після перелому хво­рому дозволяють ходити на милицях з частковим осьовим навантаженням і через 5-6 міс — з повним або частково розвантажуючи травмовану ногу за до-


Рис. 4.36. Перелом ший­ки стегна (1) і металоос-теосинтез перелому три­лопатевим цвяхом Сміт-Петерсона (2)

 


 


помогою палиці. Терміни часткових і повних осьових навантажень при пере­ломах шийки стегна настають пізніше, ніж при діафізарних переломах, на 1-1,5 міс. Форсування осьових навантажень при внутрішньосуглобових пе­реломах стегна неприпустиме, оскільки це спричинить повторну травму суглоба.

При оперативному лікуванні з'єднання відламків проводять за допомо­гою переважно металевих фіксаторів. Найчастіше використовують трилопате­вий цвях Сміт-Петерсона або його модифікації (рис. 4.36). Металоостеосин-тез звичайно не потребує жорсткої зовнішньої іммобілізації і ушкоджену кін­цівку укладають на шину Белера або обкладають мішечками з піском для по­передження зовнішньої ротації. Все це дає змогу значно раніше, ніж при кон­сервативному методі лікування, виконувати рухи у суглобах оперованої ноги та активізувати хворих. Цвях витягується не раніше ніж через рік після операції. У деяких хворих, переважно в осіб старечого віку, він залишається довічно.

І період триває до зняття швів, яке відбувається на 9-10-й день. Заняття ЛФК розпочинають на 2-й день після оперативного втручання. Застосову­ють такі ж вправи, що і при консервативному лікуванні: дихальні і загально-розвиваючі вправи і вправи для підтримання опороздатності здорової ноги. Спеціальні вправи теж не зазнають принципових змін при металоостеосин-тезі, але строки їх застосування, вихідні положення, з яких виконуються фі­зичні вправи, тривалість постільного рухового режиму суттєво відрізняють­ся і скорочуються. На фоні активних рухів пальцями травмованої ноги, зги­нання і розгинання та колових рухів стопою, ізометричних напружень м'язів стегна і гомілки, ідеомоторних вправ, що застосовуються у перші дні, на З-тю добу хворий з допомогою реабілітолога починає згинати і розгинати колінний суглоб. Наступного дня йому це дозволяють робити самостійно з використанням ковзних поверхонь, роликових візків, піднімати випрямлену ногу з підтримкою стегна і гомілки на висоту кроку, сідати у ліжку з допо­могою. Зрозуміло, що на час занять шину Белера усувають. На 5-й день у по­ложенні лежачи на животі, на боці здорової ноги виконують згинання і роз­гинання гомілки, піднімання коліна без відриву стоп одна від одної. Далі хворому дозволяється сідати звісивши ноги з ліжка, піднімати і опускати


ушкоджену ногу, розгинаючи її, самостійно підні­мати пряму ногу в горизонтальному положенні на ліжку.

 

У II період акцентують увагу хворого на зміц­ненні м'язів плечового пояса, рук, здорової ноги і при задовільному стані наприкінці 2-го тижня він з допомогою переходить в положення стоячи на не-ушкодженій кінцівці. Після адаптації до цього поло­ження його навчають ходьби на милицях без наван­таження на хвору ногу. Часткове осьове наванта­ження дозволяють через 3-4 міс, а повне — через 5—6 міс. Недотримання цих термінів може призвес­ти до асептичного некрозу ушкодженої головки стегна, її деформації з наступним розвитком дефор­муючого артрозу.

Рис. 4.37. Ендопротез го­ловки стегна

Останнім часом при деяких невбитих медіаль­них переломах головки стегна через можливі сер­йозні ускладнення з боку дихальної і серцево-су­динної систем, травмованої кістки проводять не остеосинтез, а заміщення уш­кодженої головки і шийки стегна штучним півсуглобом — ендопротезом (рис. 4.37). Його виготовляють з кераміки, металу, алопластичних матеріалів. Перевага ендопротезування в тому, що оперовану кінцівку можна рано наван­тажувати — через 3-4 тиж, а при використанні кісткового цементу для закріп­лення ендопротеза в стегновій кістці — з З—4-ї доби.

Переломи кісток колінного суглоба відносять до важ­ких внутрішньосуглобових травм. В цьому зчленуванні розрізняють переломи зовнішнього і внутрішнього або обох виростків стегнової та великогомілкової кісток, міжвиросткового підвищення, надколінника. Вони супроводжуються крововиливом у порожнину суглоба (гемартроз) і нерідко ушкодженням меніс­ків, бокових і хрестоподібних зв'язок. Травми цих анатомічних утворень колін­ного суглоба часто виникають окремо і теж відносять до його внутрішніх уш­коджень. Тому вони будуть висвітлені разом з внутрішньосуглобовими перело­мами кісток колінного суглоба.

Лікування травми колінного суглоба у стаціонарі починають з ліквідації крововиливу, що зменшує біль і попереджає випадіння фибрину та утворення внутрішньосуглобових спайок. Хворому роблять пункцію суглоба, видаляють кров і вводять розчин новокаїну. Після цього залежно від характеру і локалі­зації ушкодження застосовують консервативний чи оперативний метод лі­кування.

Переломи виростків стегнової і великогомілко­вої кісток виникають найчастіше після безпосереднього удару по боко­вій поверхні колінного суглоба, падіння з висоти на прямі ноги, падіння на зіг­нутий колінний суглоб.

Спостерігають ізольовані переломи зовнішнього або внутрішнього і обох виростків як стегнової кістки, так і великогомілкової. Вони можуть бу-


ти без зміщення кісткових фрагментів і зі зміщенням відламків, що є голов­ним показником до застосування консервативного чи оперативного методу лікування.

Консервативне лікування застосовують при переломах виростків без змі­щення. При переломі виростка великогомілкової кістки без зміщення наклада­ють гіпсову пов'язку від кінчиків пальців до сідничної складки на 4-6 тиж, а стегна — тазостегнову на 8-10 тиж. Інколи перелом одного виростка зі змі­щенням лікують таким же чином, або методом скелетного витягання. У випад­ках перелому виростка великогомілкової кістки витягання проводиться за п'ят­кову кістку протягом 4-6 тиж з наступним накладанням глибокої гіпсової лон­гети на 1-1,5 міс. До скелетного витягання за горбистість великогомілкової кіс­тки вдаються при переломах виростків стегна, яке через 6 тиж замінюють на клейове на 2 тиж.

У І період, який розпочинається з 2-го дня після травмування, окрім загальнорозвиваючих і дихальних вправ, для хворої кінцівки рекоменду­ються ізометричні напруження чотирьохголового м'яза стегна, ритмічна "гра надколінником", активні рухи пальцями і уявні — у колінному сугло­бі. Необхідно піднімати з допомогою та опускати на нетривалий час з ліж­ка ушкоджену ногу у гіпсі, надаючи після цього їй підвищеного положен­ня. При скелетному витяганні допускається піднімання таза з опорою на зігнуту здорову ногу. Акцентують увагу на зміцненні м'язів плечового по­яса, рук, здорової ноги і після 7-20-го днів, при іммобілізації гіпсовою пов'язкою, дозволяють ходити з милицями, не навантажуючи травмовану ногу.

У II період для відновлення рухливості у колінному суглобі проводять ру­хи з полегшених вихідних положень, на ковзній поверхні, в теплій ванні. Зги­нанню сприяють вправи за допомогою здорової ноги спочатку з положення ле­жачи на спині, потім — на животі. Комплекси лікувальної гімнастики допов­нюють вправами для відновлення сили і витривалості м'язів, зміцнення м'язів травмованої ноги, склепіння стопи. Хворий продовжує ходити за допомогою милиць, але осьові навантаження протипоказані. Призначають самостійні за­няття 7-8 разів на день, гідрокінезитерапію. Під час занять у басейні хвору но­гу теж не навантажують, для чого використовують вихідне положення стоячи здоровою ногою на спеціальній підставці та сидячи на підвісному стільці. До­зовані навантаження розпочинають через 3-4 міс після перелому, а повні — че­рез — 4-5 міс.

Оперативне лікування застосовують при зміщенні відламків та перело­мах з ушкодженням зв'язкового апарату або менісків колінного суглоба. Виростки скріплюють металевими болтами, гвинтами, шурупами (рис. 4.38), розірваний зв'язковий апарат зшивають, ушкоджені меніски ви­даляють. Після операції кінцівку фіксують гіпсовою пов'язкою на 4-8 тиж і ЛФК проводять за такою самою методикою, як і при переломах виростків без зміщення. Металеві предмети видаляють через 6-8 міс після металоос-теосинтезу.


Перелом міжви-росткового підвищен-н я великогомілкової кістки мо­же бути без зміщення і зі зміщен­ням. Основний метод лікування — консервативний. Іммобіліза­цію проводять задньою гіпсовою лонгетою або циркулярною гіп­совою пов'язкою від пальців до верхньої третини стегна на 3-4 тиж. Дозовані осьові наван­таження розпочинають після зняття іммобілізації і через 2-3 тиж хворий може ходити без зовнішньої опори.

 

Перелом надколін-н и к а нерідке явище і виникає, звичайно, внаслідок прямої трав­ми: падіння на зігнуте коліно або

Рис. 4.38. Перелом внутрішнього виростку ве­ликогомілкової кістки зі зміщенням (1) і мета-лоостеосинтез перелому шурупом (2)

удару по надколіннику. Переломи можуть складатися з двох фрагментів і бути багатоуламчастими. При переломах надколінника без зміщення накла­дають гіпсовий тутор від кісточок до сідничної складки на 3-4 тиж. Хворо­му дозволяють ходити на милицях і на початку другого тижня розпочина­ють дозовані осьові навантаження. Після зняття іммобілізації він може хо­дити без зовнішньої опори. При зміщенні відламків їх зшивають і після операції накладають гіпсовий тутор або глибоку задню гіпсову лонгету на 4 тиж і подальше лікування проводять як і при переломах без зміщення. У випадках багатоуламчастого перелому надколінника його видаляють і після операції накладають аналогічні гіпсові пов'язки приблизно на такий же термін.

Внутрішньосуглобові ушкодження колінного суглоба (рис. 4.39), до яких відносять травми менісків, бокових і хрестоподібних зв'язок, найчастіше бува­ють у спортсменів, артистів балету та цирку і складають близько половини всі­єї патології опорно-рухового апарату в них.

Ушкодження менісків виникає внаслідок зовнішньої ротації гомілки або стегна всередину при фіксованій стопі, падінні на прямі ноги, при присіданні з наступним різким ривковим переходом у вертикальне по­ложення, різкому розгинанні гомілки, наприклад, коли футболіст намагаєть­ся дуже сильно вдарити по м'ячу і промахується. Внутрішній (медіальний) меніск травмується в декілька разів частіше зовнішнього (латерального), що пояснюється більш жорстким його з'єднанням з внутрішньою (великогоміл­ковою) боковою зв'язкою. З цієї причини нерідко поєднуються ушкодження медіального меніска і бокової зв'язки з тієї ж сторони. У випадках, коли нас­тав розрив цих двох анатомічних утворень колінного суглоба, а травмуюча дія продовжується, тоді виникає ще й розрив передньої хрестоподібної


Рис. 4.39. Деякі еле­менти правого колінного суглоба: а — вид спереду; б — вид зверху на внутрішньосугло-бову поверхню: 1 — стегнова кістка; 2 — великогомілкова кістка; 3 — задня хрестопо­дібна зв'язка; 4 — передня хрестоподібна зв'язка; 5 — зовнішньобокова зв'язка; 6 — зовнішній меніск; 7 — внут­рішній меніск; 8 — внутріш-ньобокова зв'язка; 9 — роз­рив внутрішнього меніску; 10 — малогомілкова кістка

 


 


зв'язки. Таке сполучене ушкодження назвали "нещасною тріадою" (рис. 4.40).

Ушкодження меніска проявляється болем в ділянці щілини суглоба на бо­ці травми, зміною контуру суглоба через гемартроз, синовит, блокадою сугло­ба. Вона є наслідком защемлення відірваної частини меніска між суглобовими поверхнями стегнової і великогомілкової кісток. Інколи блокада суглоба супро­воджується специфічним щиголем. Колінний суглоб раптово набуває положен­ня фіксованого згинання під кутом близько 130°. Намагання розігнути чи зігнути ногу спричиняє різке посилення болю. Блокада суглоба може тривати декілька днів, а інколи вона мимовільно зникає після якогось активного руху ногою.

Травми менісків лікують консервативно і оперативно. Радикальним ліку­ванням пошкодженого меніска є його видалення (меніскектомія), тому що ро­зірвані меніски при консервативній терапії не зрощуються. Після меніскекто-мії кінцівку іммобілізують на 10-12 днів задньою гіпсовою лонгетою від паль­ців стопи до верхньої третини стегна.

ЛФК після операції призначають на 2-й день. У І період виконують спеціальні вправи: рухи пальцями стоп, у гомілковостопних і кульшових суглобах, 2-3-секундні ізометричні напруження м'язів стегна, ритмічні скороченння чотирьохголового м'яза, піднімання прямої ноги з допомо­гою. Хворому дозволяють ходити з допомогою милиць без опори на хвору ногу. На 5-й день під час заняття ногу тимчасово звільнюють від лонгети і дозволяють виконувати відведення, приведення, ротацію, статичне утри­мання ноги з допомогою, а на 6-7-й день — обережні рухи в колінному суглобі на ковзкій поверхні. Вправи виконують у вихідному положенні ле­жачи на спині і на боці, у повільному темпі, плавно і вони мають бути без­болісними.


У II період після зняття швів з 9-10-го дня вводять вихідні поло­ження лежачи на животі, сидячи, упор стоячи на колінах. Комплек­си насичують вправами, що спри­яють збільшенню амплітуди рухів у колінному суглобі, використо­вуючи полегшені вихідні поло­ження, блокові пристрої, роликові візки та самодопомогу здоровою ногою та руками. Приблизно на 13-14-й день після операції вклю­чають махові рухи кінцівкою, вправи з опором, обтяженням, гідрокінезитерапію у басейні або у ванні (36-37°С). Хворому з 15-го по 19-й день дозволяють приступати на хвору ногу при ходьбі з милицями і на 20-21-й день його звільняють від користу­вання ними. До 30-го дня реко­мендується ходити з палицею, що зменшує осьові навантаження на ногу і при відсутності болю в оперованому суглобі можна пересуватися з повним осьовим навантаженням без зовнішньої опори.

 
Рис. 4.40. "Нещасна тріада": розрив медіальної бокової зв'язки (1), медіального меніска (2), передньої хрестоподібної зв'язки (3) колінного суглоба

У III період повністю відновлюють функцію суглоба і кінцівки, загаль­ну працездатність. Збільшують обтяження і опір при виконанні вправ на зміцнення м'язів стегна, послідовно переходять до рівномірного розподілу маси тіла на обидві ноги під час заняття фізичними вправами. Продовжу­ють процедури гідрокінезитерапії. Працездатність відновлюється через 5-6 тиж. До тренувань можна допустити не раніше ніж через 2-3 міс, а у видах спорту, що пов'язані з великими навантаженнями на ноги — через 4-5 міс.

В комплексі лікувальних засобів після меніскектомії застосовують фізіоте­рапію і лікувальний масаж. Першу призначають на 2-3-й день у вигляді УВЧ-та діадинамотерапії, а через 2 тиж використовують парафіно-озокеритні аплі­кації, мікрохвильову терапію, ванни, електростимуляцію. Лікувальний масаж проводять після зняття швів на 10-12-й день. Масажують м'язи стегна і гоміл­ки, обходячи колінний суглоб. Застосовують підводний душ-масаж. Через 1,5-2 міс масажують бокові поверхні суглоба, використовуючи погладжування і розтирання.

Викладені загальні підходи до застосування ЛФК та інших засобів фізич­ної реабілітації при ушкодженнях менісків можуть бути поширені на лікуван­ня травм зв'язок колінного суглоба. Слід пам'ятати, що: у ранні терміни після операції протипоказані вихідні положення лежачи на боці, стоячи, що запобі-


гає розтягненню зв'язок; збільшення амплітуди рухів проводять більш обе­режно і поступово; початок рухів у колінному суглобі значно пізніший і після відновлення бокових і хрестоподібних зв'язок їх дозволяють виконувати на 21-23-й день після операції (табл. 4.4).

Ушкодження внутрішньої і зовнішньої бокових зв'язок (див. рис. 4.39, 5, 8) колінного суглоба спостерігається у вигляді часткового або повного розриву. Найчастіше травмується внутрішня зв'язка при різкому відхиленні або ротації гомілки назовні. Повні розриви лікуються оперативно, часткові — консервативно. При консервативному лікуванні кін­цівку іммобілізують задньою гіпсовою лонгетою на 3-4 тиж. При оператив­ному лікуванні період іммобілізації гіпсовою пов'язкою триває до 6 тиж. Ком­плексне лікування з використанням засобів фізичної реабілітації дає можли­вість відновити працездатність через 10-12 тиж після травм і приступити до тренувань через 6-8 міс.

Ушкодження хрестоподібних зв'язок (див. рис. 4.39, З, 4) колінного суглоба є наслідком ротації гомілки назовні при одночасному її відведенні і розгинанні у колінному суглобі, ударі. Розриви бувають повні і не­повні. Передня хрестоподібна зв'язка травмується значно частіше задньої. При частковому ушкодженні накладають гіпсову пов'язку на 5-6 тиж, а при повно­му розриві її відновлюють оперативно з наступною іммобілізацією гіпсовою пов'язкою на 6-8 тиж. Працездатність відновлюється через 10-12 тиж після операції, а повне відновлення спортивної працездатності настає через 10-12 міс.

Переломи кісток гомі л ко в о с т опно г о суглоба складають майже половину всіх переломів кісток гомілки. Серед них найчас­тіше спостерігають переломи кісточок, таранної і п'яткової кісток. Вони суп­роводжуються гемартрозом і нерідко ушкодженням зовнішніх бокових зв'язок, насамперед таранно-малогомілкової. Різко порушується функція го-мілковостопного суглоба при розриві п'яткового (ахілового) сухожилка, при переломах плюсневих кісток та фаланг пальців, що дає змогу розглядати трав-

Таблиця 4. 4. Середні терміни початку активних рухів в колінному суглобі (за З.М. Атаєвим, 1971)

Характер травми   Метод лікування   Термін активізації, дні  
Ушкодження бокових зв'язок   Хірургічний   21-28  
Ушкодження хрестоподібних зв'язок   Хірургічний   21-28  
Ушкодження меніска   Хірургічний   6-7  
Перелом надколінника   Консервативний   21-28  
    Хірургічний:      
    а) зшивання   14-28  
    б)видалення    

 


ми цих анатомічних утворень разом в одному підрозділі.

 

Переломи кісточок виникають при раптовому підверненні стопи при осьовому навантаженні найчастіше взимку під час ожеле­диці. Залежно від механізму травми розрізняють пронаційні, супінаційні і ротаційні переломи кіс­точок. Перші виникають при підверненні стопи назовні (пронації) з одночасним її відведенням. У таких випадках спостерігається ізольований перелом внутрішньої кісточки. Супінаційні пе­реломи виникають при підверненні стопи всере­дину (супінації) і при такому положенні ламаєть­ся зовнішня кісточка. При надмірному обертанні стопи назовні і усередину настає ротаційний ізольований перелом зовнішньої кісточки. У ви­падках подальшого збільшення травмуючої сили виникає перелом другої кісточки або перелом малогомілкової кістки при пронаційних перело­мах і великогомілкової — при супінаційних. Переломи кісточок можуть бути без зміщення і зі зміщенням відламків та супроводжуватись підвивихом і ви­вихом стопи. Залежно від характеру перелому застосовують консервативний чи оперативний методи лікування.

Рис. 4.41. Вгіпсоване стремено для ранніх осьових нанаван-тажень

З консервативних методів лікування застосовують, в основному, гіпсову пов'язку. Її накладають від пальців стопи до колінного суглоба на 3—4 тиж при ізольованому переломі кісточки без зміщення, на 6-8 тиж при переломах обох кісточок без зміщення, на 8-12 тиж при переломах зі зміщенням і вивихом сто­пи. В гіпсову пов'язку часто вгіпсовують металічне стремено (рис. 4.41), спи­раючись на яке можна раніше застосовувати осьові навантаження і при цьому щадити ушкоджений суглоб.

У І період, який розпочинають на 2-й день після травми, разом із загаль-норозвиваючими вправами застосовують спеціальні: активні рухи пальцями стопи, у колінному і кульшовому суглобах, ізометричні напруження м'язів стегна і гомілки, ідеомоторні вправи. Хворим рекомендують періодично опускати травмовану ногу з ліжка, а потім надавати їй підвищеного поло­ження. Це сприяє покращанню кровообігу в іммобілізованій кінцівці і змен­шенню набряку. Хворому спочатку дозволяють ходити на милицях без на­вантаження травмованої ноги. На 4-6-й день, а інколи раніше, при ізольо­ваних переломах без зміщення можна ходити на милицях і наступати на стремено. При переломах зі зміщенням дозовані навантаження розпочина­ють через 5-6 тиж, а зі зміщенням відламків і вивихом стопи — через 8-12 тиж.

У II період після зняття іммобілізації головну увагу приділяють віднов­ленню рухів у гомілковостопному суглобі, боротьбі з набряком стопи, зміц­ненню м'язів і опороздатності ушкодженої кінцівки, попередженню плоско-


стопост! і зміцненню склепіння стопи. Вправи виконуються у положенні ле­жачи, сидячи і стоячи. Вони складаються з вільних рухів стопою, спочатку згинання і розгинання, а пізніше приведення, відведення та колових рухів. Застосовують вправи з опорою стопи на качалку, в перекачуванні стопою те­нісного м'яча, циліндра, гімнастичної палиці, в захваті пальцями стопи дріб­них предметів. У цей період доцільно розробляти суглоб у теплій воді. Реко­мендується додатково робити місцеві ванночки щодня на ніч для зменшення набряку.

Для зменшення набряків, які виникають практично при всіх переломах кісточок, рекомендується бинтувати ушкоджену ногу еластичним бинтом від пальців до колінного суглоба, знімаючи його на ніч, під час масажу, занять фізичними вправами. Хворому також показано лежати з трохи піднятими пря­мими ногами по 10—15 хв 3-4 рази на день. Через 5 хв після лікування таким положенням йому пропонується виконувати комплекс спеціальних вправ, що наведений нижче. Три перші вправи виконують у повільному темпі, а інші — у середньому.

1. Скорочення чотирьохголових м'язів стегна. 20-30 разів.

2. Згинання і розгинання стоп. 10-20 разів.

3. Згинання і розгинання пальців. 10-20 разів.

4. Пауза для відпочинку. 1-2 хв.

5. Згинання і розгинання пальців. 10-20 разів.

6. Колові рухи стопами. 10 разів в кожний бік.

7. Згинання і розгинання стоп з максимальною амплітудою. 10-20 разів.


Просмотров 298

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2020 год. Все права принадлежат их авторам!