![]() Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу! ![]() Дисциплины:
Архитектура (936) ![]() |
![]() Головним лікувально-профілактичним закладом курорту є санаторій. 5 часть
Комплекси лікувальної гімнастики складаються приблизно з 25 % загаль-норозвиваючих і 75 % спеціальних вправ. У заняття тривалістю 35-45 хв включають вправи з палицями, гантелями, набивними м'ячами, на гімнастичній стінці, упори, виси, спочатку змішані при переломах нижніх кінцівок, різні види ходьби. Основну увагу приділяють спеціальним фізичним вправам на розвиток сили, швидкості, витривалості і координації. Використовуються складні і точні рухи, які мають особливо велике значення для забезпечення різноманітної функції руки. При переломах нижніх кінцівок рекомендують вправи, що підсилюють їх опороздатність, відновлюють повноцінний механізм ходьби. У випадках інвалідизації у цей період удосконалюють рухові компенсації, формують нові рухові навички. Лікувальний масаж призначають для усунення залишкових явищ після перелому, нормалізації скорочувальної здатності та тонусу м'язів, ліквідації контрактур. Використовують місцевий і підводний душ-масаж. Під час ручного масажу при гіпотрофії м'язів застосовують прийоми стимуляції— пасивні розтягнення і скорочення м'язів у швидкому темпі, струшування і шмагання. Фізіотерапія націлена на прискорення відновлення функції ушкодженої кінцівки, завершення формування повноцінного кісткового мозоля, відновлення працездатності, загартування організму. Застосовують електростимуляцію, соляно-хвойні і йодобромні ванни, грязелікування, повітряні і сонячні ванни, душ, обливання, обтирання, лазня, кліматолікування. Механотерапія використовується для ліквідації тугорухливості у суглобах, контрактур та зміцнення м'язів уражених кінцівок. Застосовують апарати маятникового і блокового типів та велотренажери при травмах нижніх кінцівок і веслові тренажери — при ушкодженнях рук. Працетерапія професійна, націлена на відновлення виробничих навичок і працездатності. Застосовують трудові процеси, що підвищують загальну працездатність (столярні і слюсарні роботи, пиляння і рубання дров, роботи з вилами, граблями, лопатою та ін.) і такі, що наближаються за структурою та енерговитратами до виробничих. Працездатність відновлюється, у середньому, після перелому плечової кістки через 10-16 тиж, обох кісток передпліччя — 12-14 тиж і однієї з них — 8-12 тиж; перелому стегна — 5-7 міс; обох кісток гомілки — 3-5 міс, великогомілкової — 12-14 і малогомілкової — 5-6 тиж. Внутрішньосуглобові (епіфізарні) переломи супроводжуються крововиливом в порожнину суглоба, пошкодженням його хряща, сумки, зв'язкового апарату, порушенням конгруентності суглобових поверхонь при зміщеннях відламків. Вимушена нерухомість суглоба, яка необхідна для загоєння перелому, спричиняє додаткові зміни в його будові. При цьому страждає хрящ, утворюються спайки, розпушуються кістки, в середині суглоба може розростатися кістковий мозоль, що призводить до тугорухливості, контрактури, анкілозу, деформуючого артрозу. Регенерація кісткової тканини відбувається гірше, ніж при діафізарних переломах. Тривала іммобілізація травмованих суглобів, що проводиться гіпсовими пов'язками, витяганням, остеосинтезом спричиняє типові м'язові атрофії. При пошкодженнях кульшового суглоба атрофується великий сідничний м'яз, колінного — чотириголовий та литкові м'язи, плечового — дельтоподібний і великий грудний м'яз, ліктьового — триголовий м'яз плеча і розгиначі пальців кисті. Лікують Внутрішньосуглобові переломи оперативно і консервативно. Запорукою відновлення функції в ушкодженому зчленуванні є ранні рухи в суглобі. У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетерапію. Лікувальну фізичну культуру призначають на 2-3-й день за двома періодами: І іммобілізаційний, II постіммобілізаційний. У І період, іммобілізаційний, ЛФК, окрім загальних, має такі завдання: розсмоктування крововиливу у суглобі, стимуляція регенеративних процесів, ' попередження внутрішньосуглобових спайок, тугорухливості та атрофії м'язів кінцівки. Призначають дихальні, загальнорозвиваючі, ідеомоторні вправи, ізометричне напруження м'язів (2-3 с), активні рухи у вільних від іммобілізації суглобах та в симетричних травмованих сегментах рухи здоровою кінцівкою. У комплексах лікувальної гімнастики співвідношення загальнорозвива-ючих і спеціальних вправ таке саме, як при діафізарних переломах кісток: 75 % і 25 % у І період, 50 % і 50 % у II період та 25 % і 75 % у III період. Окрім лікувальної гімнастики, тривалість якої у II період 10-15 хв, застосовуються самостійні заняття 4-6 разів на день та ранкова гігієнічна гімнастика. У випадках внутрішньосуглобових переломів нижніх кінцівок хворих спочатку слід готувати до ходьби, а згодом навчати ходити за допомогою милиць, ціпка. Для цього зміцнюють м'язи рук, плечового поясу, здорової ноги і, якщо дозволяє іммобілізація, — спускають з ліжка хвору кінцівку. Далі адаптують хворого до положення стоячи на здоровій нозі і милицях, що відбувається при металоостеосинтезі в 1-3-й тиждень, а при іншій іммобілізації значно пізніше. Хворого навчають ходити за допомогою милиць, не спираючись на хвору ногу. Осьові навантаження протипоказані, оскільки вони травмують і деформують суглоб. При ходьбі по рівній поверхні, спусканні зі сходів крок хворою ногою повинен співпадати з рухом милиць чи палиці вперед. При підйомі сходами здорову ногу ставлять на верхню сходинку, а потім підтягують до неї милиці і хвору кінцівку. ![]() Заміна постійної іммобілізації на зйомну дає можливість виконувати обережні рухи в ушкодженому суглобі з невеликою амплітудою, вправи на розслаблення м'язів. Пасивні вправи не застосовують через небезпеку зміщення відламків. У II період, постіммобілізаційний, центральним завданням ЛФК є відновлення рухливості у суглобі, рухових навичок, зміцнення м'язів кінцівки. У комплексах лікувальної гімнастики застосовують вихідні положення і пристосування, що полегшують рух і збільшують його амплітуду. Пасивні рухи виконують обережно. Обов'язково використовують вправи на розслаблення, ізометричні напруження м'язів (5-7 с), статичні утримання кінцівки, вправи з предметами і без них, з опором, у теплій воді. Наприкінці цього періоду при деяких переломах починають включати дозовані осьові навантаження за рахунок часткового переносу маси тіла при ходьбі за допомогою милиць на хвору ногу. Делікатно навантажується ушкоджена кінцівка при ходьбі у басейні. До форм ЛФК І періоду додається лікувальна ходьба, гідро-кінезитерапія. Рис. 4.29. Вправи при вбитих та високих переломах плеча за методикою К.Ф. Древінг Наведені завдання і принципи побудови методики ЛФК при внут-рішньосуглобових переломах у лікарняний період реабілітації будуть дещо видозмінюватись залежно від локалізації і характеру перелому, методу лікування, тривалості іммобілізації, віку хворого. Непорушним правилом у лікуванні всіх внутрішньосуглобових переломів є максимально можливе раннє застосування рухів в ураженому суглобі і пізнє осьове навантаження. Внутрішньосуглобові переломи плечової кістки у проксимальному відділі — це переломи головки і анатомічної шийки плеча. Вони виникають після падіння на лікоть або удару по зовнішній поверхні плечового суглоба. При переломах без зміщення або вбитих переломах кінцівку іммобілізують за допомогою клиновидної подушки чи косинки на 3-4 тиж. При вбитих переломах, коли руку іммобілізують за допомогою косинки, рухи в плечовому суглобі призначають з 2-3-го дня за методикою К.Ф.Древінг (рис. 4.29). У положенні стоячи хворий нахиляється трохи вперед у бік ушкодженої руки і за допомогою здорової виймає її з косинки, Фізична реабілітація
обережно опускає і випрямляє повністю. Потім виконують такі вправи: маятникоподібні покачування розслабленою хворою рукою вперед і назад; енергійні стискання і розтискання пальців; згинання і розгинанння в ліктьовому суглобі за допомогою здорової руки; піднімання і опускання обох плечей, що виконується з підтримкою здоровою рукою хворої в ділянці кисті і передпліччя; відведення ліктя зігнутої під гострим кутом хворої руки, якою тримаються за косинку на рівні верхньої частини груднини; колові рухи хворою кінцівкою при нахиленому тулубі у бік ушкодженої руки. Вправи виконують по 6—10 разів кожну у повільному темпі, з паузами для відпочинку. Повторювати їх рекомендується 6-10 разів на день протягом перших двох тижнів. На 3-му тижні у заняття включають вправи, що поступово збільшують амплітуду рухів у плечовому суглобі і сприяють підніманню руки до горизонтального рівня. Найбільшої амплітуди досягають при нахилі тулуба вперед під прямим кутом. У цьому положенні пасивне звисання руки вже забезпечує амплітуду руху в 90°, а активне піднімання Її ще на 90° (до горизонтального рівня) доводить рух до 180°. Для досягнення такого обсягу у вертикальному положенні треба виконати рух у два рази більший за амплітудою (рис. 4.30), який ще протипоказаний у цей період у положенні стоячи, як і вправи, що зміцнюють м'язи плечового пояса і верхніх кінцівок. При нахилі тулуба під прямим кутом виконують такі вправи: коливальні рухи прямих рук вперед і у бік по горизонталі, розведення їх до горизонталі; коливальні рухи руками із зімкнутими пальцями і піднімання їх до рота, лоба при розведених у боки ліктях. Вправи повторюють 4-6 разів, потім слід випрямитися і відпочити. Одночасно з наведеним положенням застосовують ще такі — вертикальне з невеликим нахилом у бік травмованої руки та стоячи прямо. У цих положеннях призначають маятникоподібні рухи вперед і назад з відведенням рук за спину; по- вільне піднімання зігнутих рук з ковзанням долонею вздовж тулуба; обертання прямої опущеної руки навколо повздовжньої вісі, відведення ушкодженої зігнутої руки у бік з підтримкою здоровою; піднімання ліктів у бік, назад та обертання їх при положенні кистей біля плечей, рук перед грудьми. Крім того включають ізометричні напруження м'язів плечового пояса. При здатності хворого активно піднімати травмовану руку до горизонтального рівня і утримувати її в такому положенні протягом декількох секунд можна переходити до виконання вправ наступного періоду, це настає, приблизно, наприкінці 4-го тижня. У II період на 4-5-му тиж застосовують активні вправи ушкодженою кінцівкою вище горизонтального рівня у вертикальному положенні, що сприяє відновленню нормальної амплітуди рухів у плечовому суглобі. Рекомендуються такі вправи: 1. В.п. — тулуб нахилений вперед, руки прямі із зімкнутими пальцями вперед. Коливання рук з підніманням та короткочасною затримкою їх над головою. 2. В.п. — те саме. Руки на голову і випрямитись. 3. В.п. — стоячи, руки на голові. Зведення і розведення ліктів. 4. В.п. — стоячи, руки перед грудьми. Підвести здорову руку під нижню третину плеча хворої і згинати і розгинати її у ліктьовому суглобі на рівні плечових суглобів. 5. В.п. — стоячи або сидячи, з опорою ліктьовим суглобом зігнутої хворої руки на рівні плеча на спинку ліжка, рейку гімнастичної стінки. Згинання і розгинання руки у ліктьовому суглобі. 6. В.п. —те саме. Піднімання і опускання передпліччя нижче і вище опори (обертання головки плеча). 7. В.п. — стоячи на відстані півкроку від гімнастичної стінки, руки на рейці гімнастичної стінки на рівні плечей. Згинання і розгинання рук. 8. В.п. — стоячи, руки на рейці гімнастичної стінки вище рівня плечових суглобів. Злегка підтягнутися, стаючи на носки. 9. В.п. — стоячи, руки вперед. Розведення і зведення рук. 10. В.п. — основна стійка. Піднімання руки вгору і опускання. На початку періоду вправи виконують по 3-6 разів, а у подальшому кількість повторень збільшується, поступово зростають навантаження, акцентується увага на зміцнення дельтоподібного м'яза. Рекомендуються вправи у воді. Під час занять треба постійно контролювати, щоб вправи не спричинили появу болю в ураженому суглобі. При переломах плечового суглоба зі зміщенням відламків після їх репозиції накладають торакобрахіальну гіпсову пов'язку (див. рис. 4.14, 4) або відвідну шину, які знімають через 4-5 тиж. ЛФК призначається з 2-го дня і методика її аналогічна тій, що застосовують при консервативних методах лікування діафізарних переломів плечової кістки. У випадках іммобілізації косинкою вона відповідає такій, що використовується при вбитих переломах плеча. Переломи кісток ліктьового суглоба лікуються важко і при деяких видах часто ускладнюються тугорухливістю або пронаційною контрактурою. Це пояснюється складною анатомічною будовою і функціями біомеханічних взаємовідношень кісток, що його утворюють. У ліктьовому зчленуванні розрізняють переломи дистального кінця плечової кістки — переломи зовнішнього і внутрішнього її виростків, черезвиросткових та Т- і V-подібних міжвиросткових переломів (рис. 4.31) і переломи проксимального відділу ліктьової і променевої кісток. До останніх відносять перелом ліктьового і вінцевого відростка ліктьової кістки, головки і шийки променевої кістки. В переважній більшості випадків механізм травми ліктьового суглоба прямий — падіння на лікоть або удар.
Лікують переломи без зміщення шляхом накладання на зігнуту під кутом 90-100-110° у ліктьовому суглобі руку задньої гіпсової лонгети від пальців кисті до плечового суглоба при переломах плечової кістки або до середини чи верхньої третини плеча при переломах кісток передпліччя. При зміщенні відламків застосовують оперативну репозицію з їх фіксацією спицями, шурупами, болтами з наступним накладанням гіпсової пов'язки.
Іммобілізація переломів кісток ліктьового суглоба проводиться у два періоди — абсолютної іммобілізації і відносної іммобілізації, коли травмовану кінцівку тимчасово звільняють від гіпсової пов'язки для проведення занять ЛФК. Тривалість цих періодів обумовлена консервативним чи оперативним методом лікування, характером перелому і його локалізацією (табл. 4.3). Відповідно до двох періодів іммобілізації переломів кісток ліктьового суглоба І період ЛФК поділяють на два етапи. На першому етапі під час абсолютної іммобілізації на основі загальнорозвиваючих і дихальних вправ використовують спеціальні вправи для вільних від іммобілізації суглобів пальців і плечового суглоба, ідеомоторні рухи у ліктьовому суглобі. Залежно від характеру і локалізації перелому, методу лікування вносяться корективи у застосування фізичних вправ. Так, згинання пальців у кулак хворим з переломами внутрішнього виростка і внутрішньої частини виростка плечової кістки, у яких застосований консервативний метод лікування, треба робити дуже делікатно. Скорочення згиначів пальців і кисті, що беруть участь у цьому русі і кріпляться до названих утворень, можуть призвести до зміщення відламків. З тієї самої причини не рекомендується рано застосовувати розгинання пальців, променевозап'яс-ткового суглоба при переломі зовнішнього виростка плеча, до якого кріпляться розгиначі пальців і кисті. Тому реабілітологу необхідно ретельно стежити за точністю виконання вправ хворими з переломами кісток ліктьового суглоба. У заняття лікувальною гімнастикою з З-4-ro дня іммобілізації включають ізометричні напруження м'язів, спочатку протягом 2-3 с, а наприкінці тижня P о з л і л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях Таблиця 4.3. Орієнтовні терміни абсолютної і відносної іммобілізації при різних травмах ліктьового суглоба (за 3. M. Атаєвим, Т. В. Волковою, 1971)
— 5-7 с. Комплекс повторюється 2-3 рази на день, тривалість його 10-15 хв, у подальшому доводять до 20-30 хв. Протягом дня рекомендується проводити лікування положенням: ушкодженій кінцівці надають відведеного і підвищеного положення, що сприяє зменшенню набряку, болю і попередженню тугорух-ливості в плечовому суглобі. На другому етапі І періоду ЛФК під час відносної іммобілізації основною метою є поступове відновлення рухливості у ліктьовому суглобі і функції м'язового апарату кінцівки. При виконанні спеціальних вправ при знятій на час заняття ЛФК іммобілізації слід дотримуватись таких умов: вправи виконувати з полегшених вихідних положень (опора руки на поверхню стола, занурення її у воду, ковзка поверхня); застосовувати тільки такі активні рухи, амплітуда яких обмежується безболісним розтягненням м'язів; виключаються обтяження, масаж суглоба і теплові процедури. Вправи проводять у горизонтальній площині, сидячи за столом, виконують ковзні рухи передпліччям по полірованій поверхні стола (рис. 4.32, 1), а для ще більшого зменшення тертя використовуються роликові візки (рис. 4.32, 3); згинання і розгинання у ліктьовому суглобі з підтримкою здоровою рукою (рис. 4.32, 4); покачування в ньому з вихідного положення сидячи поперек стільця з опорою плеча на спинку стільця (рис. 4. 32, 2); активні рухи у плечовомуі променевозап'ястко-вому суглобах, суглобах пальців рук (рис. 4.32, 5, 6). У кінці заняття проводять корекцію положенням: руку вкладають між двома мішечками з піском (рис. 4.32, 7). Фізична реабілітація На цьому етапі ЛФК значний ефект дають вправи у воді, температура якої має бути 34-36°С. Руку занурюють у воду до верхньої третини плеча і гідростатичний тиск та рівномірне тепло дає змогу розслабити м'язи і більш вільно виконувати дозволені рухи у ліктьовому, променевозап'ястковому суглобах і пальцями. Як і на попередньому етапі застосування фізичних вправ, слід враховувати характер і локалізацію перелому та метод лікування. При переломах ліктьового відростка акцент робиться на розгинання передпліччя, а не на згинання, оскільки це може призвести до зміщення кісткового відламка, а при переломах вінцевого відросгка слід застосовувати вправи у згинанні передпліччя, що сприяє зростанню відламка. При всіх переломах, окрім травми головки і шийки променевої кістки, призначають вправи у супінації передпліччя, що знижує ймовірність виникнення такого ускладнення переломів ліктьового суглоба, як пронаційна контрактура. Після закінчення заняття фізичними вправами руку вкладають у лонгету і фіксують бинтами. Протягом дня хворий 3—4 рази виконує вправи, що йому призначали під час періоду абсолютної іммобілізації. У II період разом із вправами попереднього етапу і з урахуванням методичних рекомендацій щодо їх використання застосовують вправи, що збільшують рухи у ліктьовому суглобі. Вправи виконують у положеннях сидячи за столом з опорою плеча на його площину, сидячи на стільці, стоячи з нахилом тулуба вперед, з яких виконують згинання і розгинання у ліктьовому суглобі, вправи без предметів і з предметами, з допомогою здорової руки. Поступово включають ротаційні рухи передпліччя, вправи з невеликими навантаженнями, з опором, біля гімнастичної стінки. Рекомендується щоденно виконувати вправи у воді при температурі 35-36°С. Протипоказані вправи, що викликають больові відчуття у ліктьовому суглобі, — виси, упори, перенесення важких предметів тощо. Переломи кісток зап'ястка не дуже часта травма. Виникають вони при падінні на долонну поверхню кисті або при ударі. Ушкоджується переважно найбільша серед них човникоподібна кістка, рідше півмісяцева та тригранна. Лікування перелому човникоподібної кістки проводиться здебільшого консервативно: накладають гіпсову пов'язку від основи пальців із захопленням основної фаланги 1-го пальця до ліктьового суглоба (рис. 4.33) на З міс і більше. Така тривала іммобілізація пов'язана з особливостями кровопостачання в відламках човникоподібної кістки. ЛФК призначають на 2-й день і її методика аналогічна тій, що застосовують при переломі променевої кістки в типовому місці. Переломи п'ясткових кісток — на другому місці серед переломів кисті. Найчастіше спостерігається переломо-вивих основи 1-ї п'ясткової кістки (перелом Бенета) і перелом основи її без ушкодження суглоба. Механізм травми може бути непрямий, коли потерпілий падає на променеву сторону кисті з притиснутим першим пальцем, і прямий від удару. Іммобілізація проводиться гіпсовою пов'язкою із захопленням основної фаланги 1-го пальця і решти пальців від їх основи і до ліктьового суглоба на 4—5 тиж. При нестійкому зіставленні відламків застосовують скелетне витягання за нігтьову фалангу або проводиться металоостеосинтез з наступною іммобілізацією гіпсовою пов'язкою на 3-4 тиж. ЛФК проводять з урахуванням характеру травми і способу іммобілізації. Однак незалежно від цього у І період необхідно ворушити не лише пальцями, що вільні від іммобілізації, а й ретельно виконувати ізольовані рухи в їх суглобах, проводити співдружні рухи в суглобах здорової кінцівки. У II період вправи у звільнених від нерухомості суглобах виконують спочатку в полегшених умовах — з неповною амплітудою, опорою передпліччя, ліктя на площину стола, з підтримкою кисті і ушкодженого пальця, з викорис- Фізична реабілітація
Рис. 4.33. Іммобілізація при переломі кісток зап'ястка Рис. 4.34. Іммобілізація при переломі фаланг танням ковзких поверхонь, теплої води. Рекомендується у воді захоплювати пальцями губки, поролонові м'ячі та циліндри, дрібні предмети, стискати пальці у кулак, зводити і розводити їх, виконувати рухи в променевозап'ястко-вому суглобі. У наступному мірилом збільшення амплітуди рухів є їх безболісність. Продовжують використовувати вправи, що відновлюють рухливість в п'ястково-фалангових і міжфалангових суглобах, тренують захоплення, утримання і обертання пальцями різних за діаметром предметів. Переломи фаланг пальців — нерідкість на виробництві і за частотою є найпоширенішими серед інших переломів кисті. Механізм травми прямий. Частіше за все спостерігаються переломи основної і середніх фаланг, рідше нігтьових. Вони можуть бути внутрішньосуглобовими, навколосуглобо-вими і діафізарними. При переломах без зміщення відламків ушкоджений палець у зігнутому положенні іммобілізують гіпсовою лонгетою або металевою шиною, яка накладається від його кінчика до середньої третини передпліччя на 3 тиж. Інші пальці не фіксують. У випадках зміщення відламків їх фіксують тонкою металевою спицею або ін'єкційною голкою і накладають гіпсову шину на палець і кисть на 2-3 тиж. Інколи застосовують скелетне витягання за нігтьову фалангу, що здійснюється натягнутою гумовою трубкою, що прив'язана до попередньо вмонтованої у гіпсову пов'язку металевої петлі (рис. 4.34). При переломах нігтьової фаланги іммобілізація може проводитися липким пластирем, що накладають на дві останні фаланги, або ушкоджений палець фіксують гіпсовою пов'язкою. Застосування ЛФК при переломах фаланг пальців не зазнає принципової різниці у порівнянні з лікуванням фізичними вправами при інших ураженнях кисті, але залежно від локалізації і характеру перелому має деякі особливості. У І період при переломі фаланг одного пальця з першого дня проводяться рухи суміжними з ним здоровими пальцями, а з третього дня — посилання імпульсів до рухів в ураженому пальці та променевозап'ястковому суглобі. При переломі пальця зведення і розведення здорових пальців, згинання і розгинання І і II пальців виконують активно. Згинання і розгинання IV і V пальців виконують тільки пасивно через анатомічні особливості будови кисті (наявність перемичок між сухожилками поверхневого і глибокого згиначів), і з 7-8-го дня згинання і розгинання в міжфалангових суглобах цих пальців можна робити активно. У разі переломів фаланг IV пальця приблизно тиждень виконують Рис. 4.35. Вправи для пальців кисті тільки пасивні згинання і розгинання у міжфалангових суглобах III і V пальців. Аналогічні рухи в суглобах III і IV пальців проводять такий же час у випадках переломів фаланг V пальця. У II період застосовують активні згинання і розгинання у міжфалангових і п'ястково-фалангових суглобах ушкоджених пальців (рис. 4.35). Для досягнення ізольованого руху в кожному з цих зчленувань рекомендується фіксувати проксимальні фаланги ушкодженого пальця і кисть. У комплекси включають рухи у променевозап'ястковому суглобі, вправи для відновлення захоплення, координації і точності рухів пальцями і кистю, сили м'язів ушкодженої кінцівки. Комплекс фізичних вправ подано нижче. Орієнтовне заняття з лікувальної гімнастики при ушкодженнях п'ясткових кісток і фаланг пальиів у II період (за П.В. Юр'євим, 1980) ВСТУПНА ЧАСТИНА 1. В.п. — основна стійка. Піднятися на носки, руки вгору, подивитися на них. Повернутися у в. п. 4-6 разів. 2. В.п. — те саме. Обертальні рухи у променевозап'ясткових суглобах. По 12 разів у кожний бік. 3. В.п. — стійка ноги нарізно. Руки за голову, в сторону, вгору, вниз. 6-8 разів 4. В.п. — руки у замок. Вільні рухи в променевозап'ясткових суглобах. Тильне і долонне згинання. 8-12 разів Вправи зпалицею 5. В.п. — палиця перед собою вертикально. Хват за кінець палиці. Печергові перехвати правою і лівою рукою зверху вниз і зворотно. По 6-8 разів в обох напрямках. 6. В.п. — палиця вперед горизонтально хватом знизу. Згинання рук у ліктьових суглобах. 8-12 разів. 7. В.п. — палиця у правій руці горизонтально. Підняти руку вгору, опустити. Те саме лівою рукою. По 8-Ю разів. 8. В.п. — палиця у правій руці вперед вертикально. Ротаційні рухи в променевозап'ястко-вому суглобі. Те саме лівою рукою. По 8-12 разів. 9. В.п. — палиця у правій руці. Протягання палиці через щілини стиснутих пальців. Те саме лівою рукою. По 10-12 разів. 10. В.п. — те саме. Імітація веслування на байдарці. 16-20 разів. ОСНОВНА ЧАСТИНА В.п. — сидячи за столом 1. Стиснути кисті в кулак, великий палець зверху притискає чотири інших. Те саме, але чотири пальці притискаються іншими, великий палець зверху. По 10-15 разів. 2. Обертальні рухи кожним пальцем окремо. По 8 разів. 3. Згинання пальців в нігтьових і середніх фалангах. 20-25 рухів. 4. Розведення і зведення пальців. 16-18 разів. 5. Почергово піднімання кожного пальця. По 5 разів. 6. Піднімання кожного пальця і рухи ним праворуч і ліворуч. 7. Наближення до кінцевої фаланги великого пальця кожної фаланги інших пальців. 8. Послідовне згинання пальців у нігтьових, середніх, п'ястково-фалангових суглобах. Випрямлення ковзанням долонею по поверхні стола. По 15-20 рухів. 9.^ Пальці розведені нарізно. Починаючи з мізинця послідовно зігнути всі пальці в кулак. Також послідовно розігнути пальці, починаючи з великого. Потім зігнути, починаючи з великого, а розігнути, починаючи з мізинця. Ч~1о 10-12 рухів. 10. Пальці стиснути в кулак. Розігнути і знову зігнути кожен палець окремо. 10-12 рухів. 11. Великий палець приведений до долоні. Одночасно зігнути чотири пальці і відвести великий. 14-18 разів. 12. Пальці розведені і спираються на стіл. Статичні напруження м'язів кисті. 5-7 разів. 13. Великий і вказівний пальці спираються на стіл. Вправа "шпагат". По 3 рази кожним пальцем. 14. Кисть долонею вгору. Захоплення великим пальцем почергово кожного пальця з одночасним розведенням інших. В.п. — руки спираються на лікті, кисті з'єднані 1. Пальцями правої руки відхиляють назад пальці лівої і навпаки. 7 разів.
![]() |