Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Головним лікувально-профілактичним закладом курорту є санаторій. 5 часть



Комплекси лікувальної гімнастики складаються приблизно з 25 % загаль-норозвиваючих і 75 % спеціальних вправ. У заняття тривалістю 35-45 хв включають вправи з палицями, гантелями, набивними м'ячами, на гімнастич­ній стінці, упори, виси, спочатку змішані при переломах нижніх кінцівок, різ­ні види ходьби. Основну увагу приділяють спеціальним фізичним вправам на розвиток сили, швидкості, витривалості і координації. Використовуються складні і точні рухи, які мають особливо велике значення для забезпечення різ­номанітної функції руки. При переломах нижніх кінцівок рекомендують впра­ви, що підсилюють їх опороздатність, відновлюють повноцінний механізм


ходьби. У випадках інвалідизації у цей період удосконалюють рухові компен­сації, формують нові рухові навички.

Лікувальний масаж призначають для усунення залишкових явищ після перелому, нормалізації скорочувальної здатності та тонусу м'язів, ліквідації контрактур. Використовують місцевий і підводний душ-масаж. Під час ручного масажу при гіпотрофії м'язів застосовують прийоми стимуляції— пасивні розтягнення і скорочення м'язів у швидкому темпі, струшування і шмагання.

Фізіотерапія націлена на прискорення відновлення функції ушкод­женої кінцівки, завершення формування повноцінного кісткового мозоля, від­новлення працездатності, загартування організму. Застосовують електрости­муляцію, соляно-хвойні і йодобромні ванни, грязелікування, повітряні і соняч­ні ванни, душ, обливання, обтирання, лазня, кліматолікування.

Механотерапія використовується для ліквідації тугорухливості у суглобах, контрактур та зміцнення м'язів уражених кінцівок. Застосовують апарати маятникового і блокового типів та велотренажери при травмах нижніх кінцівок і веслові тренажери — при ушкодженнях рук.

Працетерапія професійна, націлена на відновлення виробничих на­вичок і працездатності. Застосовують трудові процеси, що підвищують загаль­ну працездатність (столярні і слюсарні роботи, пиляння і рубання дров, робо­ти з вилами, граблями, лопатою та ін.) і такі, що наближаються за структурою та енерговитратами до виробничих. Працездатність відновлюється, у серед­ньому, після перелому плечової кістки через 10-16 тиж, обох кісток передпліч­чя — 12-14 тиж і однієї з них — 8-12 тиж; перелому стегна — 5-7 міс; обох кісток гомілки — 3-5 міс, великогомілкової — 12-14 і малогомілкової — 5-6 тиж.



Внутрішньосуглобові (епіфізарні) переломи супроводжуються кровови­ливом в порожнину суглоба, пошкодженням його хряща, сумки, зв'язкового апарату, порушенням конгруентності суглобових поверхонь при зміщеннях відламків. Вимушена нерухомість суглоба, яка необхідна для загоєння перело­му, спричиняє додаткові зміни в його будові. При цьому страждає хрящ, утво­рюються спайки, розпушуються кістки, в середині суглоба може розростатися кістковий мозоль, що призводить до тугорухливості, контрактури, анкілозу, де­формуючого артрозу. Регенерація кісткової тканини відбувається гірше, ніж при діафізарних переломах.

Тривала іммобілізація травмованих суглобів, що проводиться гіпсовими пов'язками, витяганням, остеосинтезом спричиняє типові м'язові атрофії. При пошкодженнях кульшового суглоба атрофується великий сідничний м'яз, ко­лінного — чотириголовий та литкові м'язи, плечового — дельтоподібний і ве­ликий грудний м'яз, ліктьового — триголовий м'яз плеча і розгиначі пальців кисті.

Лікують Внутрішньосуглобові переломи оперативно і консервативно. Запорукою відновлення функції в ушкодженому зчленуванні є ранні рухи в суглобі.




У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальну фізичну культуру призначають на 2-3-й день за двома періодами: І іммобілізаційний, II постіммобілізаційний.

У І період, іммобілізаційний, ЛФК, окрім загальних, має такі завдання:

розсмоктування крововиливу у суглобі, стимуляція регенеративних процесів, ' попередження внутрішньосуглобових спайок, тугорухливості та атрофії м'язів кінцівки. Призначають дихальні, загальнорозвиваючі, ідеомоторні вправи, ізометричне напруження м'язів (2-3 с), активні рухи у вільних від ім­мобілізації суглобах та в симетричних травмованих сегментах рухи здоровою кінцівкою.

У комплексах лікувальної гімнастики співвідношення загальнорозвива-ючих і спеціальних вправ таке саме, як при діафізарних переломах кісток:

75 % і 25 % у І період, 50 % і 50 % у II період та 25 % і 75 % у III період. Окрім лікувальної гімнастики, тривалість якої у II період 10-15 хв, засто­совуються самостійні заняття 4-6 разів на день та ранкова гігієнічна гім­настика.

У випадках внутрішньосуглобових переломів нижніх кінцівок хворих спо­чатку слід готувати до ходьби, а згодом навчати ходити за допомогою милиць, ціпка. Для цього зміцнюють м'язи рук, плечового поясу, здорової ноги і, якщо дозволяє іммобілізація, — спускають з ліжка хвору кінцівку. Далі адаптують хворого до положення стоячи на здоровій нозі і милицях, що відбувається при металоостеосинтезі в 1-3-й тиждень, а при іншій іммобілізації значно пізніше. Хворого навчають ходити за допомогою милиць, не спираючись на хвору но­гу. Осьові навантаження протипоказані, оскільки вони травмують і деформу­ють суглоб. При ходьбі по рівній поверхні, спусканні зі сходів крок хворою но­гою повинен співпадати з рухом милиць чи палиці вперед. При підйомі схода­ми здорову ногу ставлять на верхню сходинку, а потім підтягують до неї мили­ці і хвору кінцівку.

Заміна постійної іммобілізації на зйомну дає можливість виконувати обе­режні рухи в ушкодженому суглобі з невеликою амплітудою, вправи на роз­слаблення м'язів. Пасивні вправи не застосовують через небезпеку зміщення відламків.

У II період, постіммобілізаційний, центральним завданням ЛФК є від­новлення рухливості у суглобі, рухових навичок, зміцнення м'язів кінцівки. У комплексах лікувальної гімнастики застосовують вихідні положення і пристосування, що полегшують рух і збільшують його амплітуду. Пасивні рухи виконують обережно. Обов'язково використовують вправи на розслаб­лення, ізометричні напруження м'язів (5-7 с), статичні утримання кінцівки, вправи з предметами і без них, з опором, у теплій воді. Наприкінці цього пе­ріоду при деяких переломах починають включати дозовані осьові наванта­ження за рахунок часткового переносу маси тіла при ходьбі за допомогою милиць на хвору ногу. Делікатно навантажується ушкоджена кінцівка при ходьбі у басейні. До форм ЛФК І періоду додається лікувальна ходьба, гідро-кінезитерапія.


Рис. 4.29. Вправи при вбитих та високих переломах плеча за методикою К.Ф. Древінг

Наведені завдання і принципи побудови методики ЛФК при внут-рішньосуглобових переломах у лікарняний період реабілітації будуть дещо видозмінюватись залежно від локалізації і характеру перелому, ме­тоду лікування, тривалості іммобілізації, віку хворого. Непорушним пра­вилом у лікуванні всіх внутрішньосуглобових переломів є максимально можливе раннє застосування рухів в ураженому суглобі і пізнє осьове навантаження.

Внутрішньосуглобові переломи плечової кістки у проксимальному відділі — це переломи головки і анатомічної шийки пле­ча. Вони виникають після падіння на лікоть або удару по зовнішній поверхні плечового суглоба. При переломах без зміщення або вбитих переломах кін­цівку іммобілізують за допомогою клиновидної подушки чи косинки на 3-4 тиж.

При вбитих переломах, коли руку іммобілізують за допомогою косин­ки, рухи в плечовому суглобі призначають з 2-3-го дня за методикою К.Ф.Древінг (рис. 4.29). У положенні стоячи хворий нахиляється трохи впе­ред у бік ушкодженої руки і за допомогою здорової виймає її з косинки,


Фізична реабілітація


 


Рис. 4.30. Активне підні­мання руки на 180° у вертикальному і гори­зонтальному положенні тулуба


 


обережно опускає і випрямляє повністю. Потім виконують такі вправи: ма­ятникоподібні покачування розслабленою хворою рукою вперед і назад;

енергійні стискання і розтискання пальців; згинання і розгинанння в лік­тьовому суглобі за допомогою здорової руки; піднімання і опускання обох плечей, що виконується з підтримкою здоровою рукою хворої в ділянці кисті і передпліччя; відведення ліктя зігнутої під гострим кутом хворої ру­ки, якою тримаються за косинку на рівні верхньої частини груднини; коло­ві рухи хворою кінцівкою при нахиленому тулубі у бік ушкодженої руки. Вправи виконують по 6—10 разів кожну у повільному темпі, з паузами для відпочинку. Повторювати їх рекомендується 6-10 разів на день протягом перших двох тижнів.

На 3-му тижні у заняття включають вправи, що поступово збільшують амплітуду рухів у плечовому суглобі і сприяють підніманню руки до горизон­тального рівня. Найбільшої амплітуди досягають при нахилі тулуба вперед під прямим кутом. У цьому положенні пасивне звисання руки вже забезпечує амп­літуду руху в 90°, а активне піднімання Її ще на 90° (до горизонтального рівня) доводить рух до 180°. Для досягнення такого обсягу у вертикальному положен­ні треба виконати рух у два рази більший за амплітудою (рис. 4.30), який ще протипоказаний у цей період у положенні стоячи, як і вправи, що зміцнюють м'язи плечового пояса і верхніх кінцівок.

При нахилі тулуба під прямим кутом виконують такі вправи: коливальні рухи прямих рук вперед і у бік по горизонталі, розведення їх до горизонталі;

коливальні рухи руками із зімкнутими пальцями і піднімання їх до рота, лоба при розведених у боки ліктях. Вправи повторюють 4-6 разів, потім слід випря­митися і відпочити.

Одночасно з наведеним положенням застосовують ще такі — вертикальне з невеликим нахилом у бік травмованої руки та стоячи прямо. У цих положеннях призначають маятникоподібні рухи вперед і назад з відведенням рук за спину; по-


вільне піднімання зігнутих рук з ковзанням долонею вздовж тулуба; обертання прямої опущеної руки навколо повздовжньої вісі, відведення ушкодженої зігнутої руки у бік з підтримкою здоровою; піднімання ліктів у бік, назад та обертання їх при положенні кистей біля плечей, рук перед грудьми. Крім того включають ізо­метричні напруження м'язів плечового пояса. При здатності хворого активно під­німати травмовану руку до горизонтального рівня і утримувати її в такому поло­женні протягом декількох секунд можна переходити до виконання вправ наступ­ного періоду, це настає, приблизно, наприкінці 4-го тижня.

У II період на 4-5-му тиж застосовують активні вправи ушкодженою кін­цівкою вище горизонтального рівня у вертикальному положенні, що сприяє відновленню нормальної амплітуди рухів у плечовому суглобі. Рекомендують­ся такі вправи:

1. В.п. — тулуб нахилений вперед, руки прямі із зімкнутими пальцями вперед. Коливання рук з підніманням та короткочасною затримкою їх над головою.

2. В.п. — те саме. Руки на голову і випрямитись.

3. В.п. — стоячи, руки на голові. Зведення і розведення ліктів.

4. В.п. — стоячи, руки перед грудьми. Підвести здорову руку під нижню третину плеча хворої і згинати і розгинати її у ліктьовому суглобі на рівні плечових суглобів.

5. В.п. — стоячи або сидячи, з опорою ліктьовим суглобом зігнутої хворої руки на рівні плеча на спинку ліжка, рейку гімнастичної стінки. Згинання і розгинання руки у ліктьо­вому суглобі.

6. В.п. —те саме. Піднімання і опускання передпліччя нижче і вище опори (обертання го­ловки плеча).

7. В.п. — стоячи на відстані півкроку від гімнастичної стінки, руки на рейці гімнастичної стінки на рівні плечей. Згинання і розгинання рук.

8. В.п. — стоячи, руки на рейці гімнастичної стінки вище рівня плечових суглобів. Злегка підтягнутися, стаючи на носки.

9. В.п. — стоячи, руки вперед. Розведення і зведення рук.

10. В.п. — основна стійка. Піднімання руки вгору і опускання.

На початку періоду вправи виконують по 3-6 разів, а у подальшому кіль­кість повторень збільшується, поступово зростають навантаження, акценту­ється увага на зміцнення дельтоподібного м'яза. Рекомендуються вправи у во­ді. Під час занять треба постійно контролювати, щоб вправи не спричинили появу болю в ураженому суглобі.

При переломах плечового суглоба зі зміщенням відламків після їх репо­зиції накладають торакобрахіальну гіпсову пов'язку (див. рис. 4.14, 4) або відвідну шину, які знімають через 4-5 тиж. ЛФК призначається з 2-го дня і методика її аналогічна тій, що застосовують при консервативних методах лі­кування діафізарних переломів плечової кістки. У випадках іммобілізації ко­синкою вона відповідає такій, що використовується при вбитих переломах плеча.

Переломи кісток ліктьового суглоба лікуються важко і при деяких видах часто ускладнюються тугорухливістю або пронаційною контрактурою. Це пояснюється складною анатомічною будовою і функціями біомеханічних взаємовідношень кісток, що його утворюють. У ліктьовому


зчленуванні розрізняють переломи дис­тального кінця плечової кістки — перело­ми зовнішнього і внутрішнього її вирост­ків, черезвиросткових та Т- і V-подібних міжвиросткових переломів (рис. 4.31) і пе­реломи проксимального відділу ліктьової і променевої кісток. До останніх відносять перелом ліктьового і вінцевого відростка ліктьової кістки, головки і шийки промене­вої кістки. В переважній більшості випад­ків механізм травми ліктьового суглоба прямий — падіння на лікоть або удар.

 

Лікують переломи без зміщення шля­хом накладання на зігнуту під кутом 90-100-110° у ліктьовому суглобі руку задньої гіпсової лонгети від пальців кисті до плечового суглоба при переломах пле­чової кістки або до середини чи верхньої третини плеча при переломах кісток перед­пліччя. При зміщенні відламків застосовують оперативну репозицію з їх фік­сацією спицями, шурупами, болтами з наступним накладанням гіпсової пов'язки.

Рис. 4.31. Т-подібний міжвиростко-вий перелом плечової кістки у ліктьо­вому суглобі (1) і його фіксація болтом (2)

Іммобілізація переломів кісток ліктьового суглоба проводиться у два періоди — абсолютної іммобілізації і відносної іммобілізації, коли травмо­вану кінцівку тимчасово звільняють від гіпсової пов'язки для проведення занять ЛФК. Тривалість цих періодів обумовлена консервативним чи опе­ративним методом лікування, характером перелому і його локалізацією (табл. 4.3).

Відповідно до двох періодів іммобілізації переломів кісток ліктьового суг­лоба І період ЛФК поділяють на два етапи. На першому етапі під час абсолют­ної іммобілізації на основі загальнорозвиваючих і дихальних вправ використо­вують спеціальні вправи для вільних від іммобілізації суглобів пальців і плечо­вого суглоба, ідеомоторні рухи у ліктьовому суглобі. Залежно від характеру і локалізації перелому, методу лікування вносяться корективи у застосування фі­зичних вправ. Так, згинання пальців у кулак хворим з переломами внутрішньо­го виростка і внутрішньої частини виростка плечової кістки, у яких застосова­ний консервативний метод лікування, треба робити дуже делікатно. Скорочен­ня згиначів пальців і кисті, що беруть участь у цьому русі і кріпляться до наз­ваних утворень, можуть призвести до зміщення відламків. З тієї самої причини не рекомендується рано застосовувати розгинання пальців, променевозап'яс-ткового суглоба при переломі зовнішнього виростка плеча, до якого кріпляться розгиначі пальців і кисті. Тому реабілітологу необхідно ретельно стежити за точністю виконання вправ хворими з переломами кісток ліктьового суглоба.

У заняття лікувальною гімнастикою з З-4-ro дня іммобілізації включають ізометричні напруження м'язів, спочатку протягом 2-3 с, а наприкінці тижня


P о з л і л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Таблиця 4.3. Орієнтовні терміни абсолютної і відносної іммобілізації при різних травмах ліктьового суглоба (за 3. M. Атаєвим, Т. В. Волковою, 1971)

Характер і локалізація ушкодження   Метод лікування   Термін періодів іммобілізації, ДНІ  
абсолютної   відносної  
Перелом головки променевої кістки   Консервативний   7-Ю   10-14  
    Оперативний   4-7   10-14  
Перелом вінцевого відростка ліктьової кістки   Консервативний   6-8   10-14  
Перелом ліктьового відростка ліктьової кістки   Консервативний Оперативний   18-21 7-14   1-3 7-10  
Переломи виростка плечової кістки (черезвиросткові, Т- і V- подібні, переломи частини виростка)   Консервативний Оперативний   21-28 10-12   14-21 15-20  
Неускладнені вивихи кісток передпліччя   Консервативний   3-4   10-15  

— 5-7 с. Комплекс повторюється 2-3 рази на день, тривалість його 10-15 хв, у подальшому доводять до 20-30 хв. Протягом дня рекомендується проводити лікування положенням: ушкодженій кінцівці надають відведеного і підвищено­го положення, що сприяє зменшенню набряку, болю і попередженню тугорух-ливості в плечовому суглобі.

На другому етапі І періоду ЛФК під час відносної іммобілізації основ­ною метою є поступове відновлення рухливості у ліктьовому суглобі і функ­ції м'язового апарату кінцівки. При виконанні спеціальних вправ при знятій на час заняття ЛФК іммобілізації слід дотримуватись таких умов: вправи ви­конувати з полегшених вихідних положень (опора руки на поверхню стола, занурення її у воду, ковзка поверхня); застосовувати тільки такі активні рухи, амплітуда яких обмежується безболісним розтягненням м'язів; виключають­ся обтяження, масаж суглоба і теплові процедури. Вправи проводять у гори­зонтальній площині, сидячи за столом, виконують ковзні рухи передпліччям по полірованій поверхні стола (рис. 4.32, 1), а для ще більшого зменшення тертя використовуються роликові візки (рис. 4.32, 3); згинання і розгинання у ліктьовому суглобі з підтримкою здоровою рукою (рис. 4.32, 4); покачуван­ня в ньому з вихідного положення сидячи поперек стільця з опорою плеча на спинку стільця (рис. 4. 32, 2); активні рухи у плечовомуі променевозап'ястко-вому суглобах, суглобах пальців рук (рис. 4.32, 5, 6). У кінці заняття прово­дять корекцію положенням: руку вкладають між двома мішечками з піском (рис. 4.32, 7).


Фізична реабілітація

На цьому етапі ЛФК значний ефект дають вправи у воді, температура якої має бути 34-36°С. Руку занурюють у воду до верхньої третини плеча і гідростатичний тиск та рівномірне тепло дає змогу розслабити м'язи і більш вільно виконувати дозволені рухи у ліктьовому, променевозап'ястковому суглобах і пальцями.

Як і на попередньому етапі застосування фізичних вправ, слід враховува­ти характер і локалізацію перелому та метод лікування. При переломах ліктьо­вого відростка акцент робиться на розгинання передпліччя, а не на згинання, оскільки це може призвести до зміщення кісткового відламка, а при переломах вінцевого відросгка слід застосовувати вправи у згинанні передпліччя, що сприяє зростанню відламка.


При всіх переломах, окрім травми головки і шийки променевої кістки, призначають вправи у супінації передпліччя, що знижує ймовірність виник­нення такого ускладнення переломів ліктьового суглоба, як пронаційна кон­трактура.

Після закінчення заняття фізичними вправами руку вкладають у лонгету і фіксують бинтами. Протягом дня хворий 3—4 рази виконує вправи, що йому призначали під час періоду абсолютної іммобілізації.

У II період разом із вправами попереднього етапу і з урахуванням мето­дичних рекомендацій щодо їх використання застосовують вправи, що збільшу­ють рухи у ліктьовому суглобі. Вправи виконують у положеннях сидячи за сто­лом з опорою плеча на його площину, сидячи на стільці, стоячи з нахилом ту­луба вперед, з яких виконують згинання і розгинання у ліктьовому суглобі, вправи без предметів і з предметами, з допомогою здорової руки. Поступово включають ротаційні рухи передпліччя, вправи з невеликими навантаження­ми, з опором, біля гімнастичної стінки. Рекомендується щоденно виконувати вправи у воді при температурі 35-36°С. Протипоказані вправи, що викликають больові відчуття у ліктьовому суглобі, — виси, упори, перенесення важких предметів тощо.

Переломи кісток зап'ястка не дуже часта травма. Виника­ють вони при падінні на долонну поверхню кисті або при ударі. Ушкоджуєть­ся переважно найбільша серед них човникоподібна кістка, рідше півмісяцева та тригранна. Лікування перелому човникоподібної кістки проводиться зде­більшого консервативно: накладають гіпсову пов'язку від основи пальців із за­хопленням основної фаланги 1-го пальця до ліктьового суглоба (рис. 4.33) на З міс і більше. Така тривала іммобілізація пов'язана з особливостями крово­постачання в відламках човникоподібної кістки. ЛФК призначають на 2-й день і її методика аналогічна тій, що застосовують при переломі променевої кістки в типовому місці.

Переломи п'ясткових кісток — на другому місці серед переломів кисті. Найчастіше спостерігається переломо-вивих основи 1-ї п'яс­ткової кістки (перелом Бенета) і перелом основи її без ушкодження суглоба. Механізм травми може бути непрямий, коли потерпілий падає на променеву сторону кисті з притиснутим першим пальцем, і прямий від удару. Іммобілі­зація проводиться гіпсовою пов'язкою із захопленням основної фаланги 1-го пальця і решти пальців від їх основи і до ліктьового суглоба на 4—5 тиж. При нестійкому зіставленні відламків застосовують скелетне витягання за нігтьо­ву фалангу або проводиться металоостеосинтез з наступною іммобілізацією гіпсовою пов'язкою на 3-4 тиж. ЛФК проводять з урахуванням характеру травми і способу іммобілізації. Однак незалежно від цього у І період необхід­но ворушити не лише пальцями, що вільні від іммобілізації, а й ретельно ви­конувати ізольовані рухи в їх суглобах, проводити співдружні рухи в суглобах здорової кінцівки.

У II період вправи у звільнених від нерухомості суглобах виконують спо­чатку в полегшених умовах — з неповною амплітудою, опорою передпліччя, ліктя на площину стола, з підтримкою кисті і ушкодженого пальця, з викорис-


Фізична реабілітація


 


 

 

 


 


Рис. 4.33. Іммобілізація при переломі кіс­ток зап'ястка


Рис. 4.34. Іммобілізація при переломі фаланг


танням ковзких поверхонь, теплої води. Рекомендується у воді захоплювати пальцями губки, поролонові м'ячі та циліндри, дрібні предмети, стискати пальці у кулак, зводити і розводити їх, виконувати рухи в променевозап'ястко-вому суглобі. У наступному мірилом збільшення амплітуди рухів є їх безболіс­ність. Продовжують використовувати вправи, що відновлюють рухливість в п'ястково-фалангових і міжфалангових суглобах, тренують захоплення, утри­мання і обертання пальцями різних за діаметром предметів.

Переломи фаланг пальців — нерідкість на виробництві і за частотою є найпоширенішими серед інших переломів кисті. Механізм травми прямий. Частіше за все спостерігаються переломи основної і середніх фаланг, рідше нігтьових. Вони можуть бути внутрішньосуглобовими, навколосуглобо-вими і діафізарними. При переломах без зміщення відламків ушкоджений па­лець у зігнутому положенні іммобілізують гіпсовою лонгетою або металевою шиною, яка накладається від його кінчика до середньої третини передпліччя на 3 тиж. Інші пальці не фіксують. У випадках зміщення відламків їх фіксують тонкою металевою спицею або ін'єкційною голкою і накладають гіпсову шину на палець і кисть на 2-3 тиж. Інколи застосовують скелетне витягання за ніг­тьову фалангу, що здійснюється натягнутою гумовою трубкою, що прив'язана до попередньо вмонтованої у гіпсову пов'язку металевої петлі (рис. 4.34). При переломах нігтьової фаланги іммобілізація може проводитися липким пласти­рем, що накладають на дві останні фаланги, або ушкоджений палець фіксують гіпсовою пов'язкою.

Застосування ЛФК при переломах фаланг пальців не зазнає принципової різниці у порівнянні з лікуванням фізичними вправами при інших ураженнях кисті, але залежно від локалізації і характеру перелому має деякі особливості.

У І період при переломі фаланг одного пальця з першого дня проводяться рухи суміжними з ним здоровими пальцями, а з третього дня — посилання ім­пульсів до рухів в ураженому пальці та променевозап'ястковому суглобі. При переломі пальця зведення і розведення здорових пальців, згинання і розгинан­ня І і II пальців виконують активно. Згинання і розгинання IV і V пальців ви­конують тільки пасивно через анатомічні особливості будови кисті (наявність перемичок між сухожилками поверхневого і глибокого згиначів), і з 7-8-го дня згинання і розгинання в міжфалангових суглобах цих пальців можна робити активно. У разі переломів фаланг IV пальця приблизно тиждень виконують


Рис. 4.35. Вправи для пальців кисті

тільки пасивні згинання і розгинання у міжфалангових суглобах III і V паль­ців. Аналогічні рухи в суглобах III і IV пальців проводять такий же час у ви­падках переломів фаланг V пальця.

У II період застосовують активні згинання і розгинання у міжфалангових і п'ястково-фалангових суглобах ушкоджених пальців (рис. 4.35). Для досяг­нення ізольованого руху в кожному з цих зчленувань рекомендується фіксува­ти проксимальні фаланги ушкодженого пальця і кисть. У комплекси включа­ють рухи у променевозап'ястковому суглобі, вправи для відновлення захоплен­ня, координації і точності рухів пальцями і кистю, сили м'язів ушкодженої кінцівки. Комплекс фізичних вправ подано нижче.

Орієнтовне заняття з лікувальної гімнастики при ушкодженнях п'ясткових кісток і фаланг пальиів у II період (за П.В. Юр'євим, 1980)

ВСТУПНА ЧАСТИНА

1. В.п. — основна стійка. Піднятися на носки, руки вгору, подивитися на них. Повернути­ся у в. п. 4-6 разів.

2. В.п. — те саме. Обертальні рухи у променевозап'ясткових суглобах. По 12 разів у кож­ний бік.

3. В.п. — стійка ноги нарізно. Руки за голову, в сторону, вгору, вниз. 6-8 разів

4. В.п. — руки у замок. Вільні рухи в променевозап'ясткових суглобах. Тильне і долонне згинання. 8-12 разів

Вправи зпалицею

5. В.п. — палиця перед собою вертикально. Хват за кінець палиці. Печергові перехвати пра­вою і лівою рукою зверху вниз і зворотно. По 6-8 разів в обох напрямках.


6. В.п. — палиця вперед горизонтально хватом знизу. Згинання рук у ліктьових суглобах. 8-12 разів.

7. В.п. — палиця у правій руці горизонтально. Підняти руку вгору, опустити. Те саме лівою рукою. По 8-Ю разів.

8. В.п. — палиця у правій руці вперед вертикально. Ротаційні рухи в променевозап'ястко-вому суглобі. Те саме лівою рукою. По 8-12 разів.

9. В.п. — палиця у правій руці. Протягання палиці через щілини стиснутих пальців. Те саме лівою рукою. По 10-12 разів.

10. В.п. — те саме. Імітація веслування на байдарці. 16-20 разів.

ОСНОВНА ЧАСТИНА В.п. — сидячи за столом

1. Стиснути кисті в кулак, великий палець зверху притискає чотири інших. Те саме, але чо­тири пальці притискаються іншими, великий палець зверху. По 10-15 разів.

2. Обертальні рухи кожним пальцем окремо. По 8 разів.

3. Згинання пальців в нігтьових і середніх фалангах. 20-25 рухів.

4. Розведення і зведення пальців. 16-18 разів.

5. Почергово піднімання кожного пальця. По 5 разів.

6. Піднімання кожного пальця і рухи ним праворуч і ліворуч.

7. Наближення до кінцевої фаланги великого пальця кожної фаланги інших пальців.

8. Послідовне згинання пальців у нігтьових, середніх, п'ястково-фалангових суглобах. Випрямлення ковзанням долонею по поверхні стола. По 15-20 рухів.

9.^ Пальці розведені нарізно. Починаючи з мізинця послідовно зігнути всі пальці в кулак. Також послідовно розігнути пальці, починаючи з великого. Потім зігнути, починаючи з великого, а розігнути, починаючи з мізинця. Ч~1о 10-12 рухів.

10. Пальці стиснути в кулак. Розігнути і знову зігнути кожен палець окремо. 10-12 рухів.

11. Великий палець приведений до долоні. Одночасно зігнути чотири пальці і відвести ве­ликий. 14-18 разів.

12. Пальці розведені і спираються на стіл. Статичні напруження м'язів кисті. 5-7 разів.

13. Великий і вказівний пальці спираються на стіл. Вправа "шпагат". По 3 рази кожним пальцем.

14. Кисть долонею вгору. Захоплення великим пальцем почергово кожного пальця з одно­часним розведенням інших.

В.п. — руки спираються на лікті, кисті з'єднані

1. Пальцями правої руки відхиляють назад пальці лівої і навпаки. 7 разів.


Просмотров 344

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2020 год. Все права принадлежат их авторам!