Розділ 3. Фізична реабілітація 5 часть

гранули меланіну поглинають видиме і коротке інфрачервоне проміння, попе­реджаючи перегрівання глибоких тканин організму.

Одночасно на місці опромінення утворюється значна кількість біологічно активних речовин (гістамін, ацетилхолін та ін.), подразнюються численні ре­цептори шкіри, які є пусковими механізмами складних гуморальних і рефлек­торних реакцій. Це призводить до зміни обмінних процесів, діяльності прак­тично усіх систем організму.

Особливо чутлива до сонячної радіації нервова система. Під дією видимих променів і аферентної імпульсації від шкірних рецепторів підвищується збуд­ливість ЦНС, підсилюється тонус симпатичного відділу вегетативної нервової системи і нейрогуморальна функція гіпофізарно-адреналової системи, імуно­логічна реактивність організму.

Однак надмірне захоплення сонячним опроміненням буде призводити до негативних наслідків: зниження імунітету, загострення хронічних запальних процесів, стимулювання розвитку пухлин; викликати деякі хвороби шкіри, опіки, сонячний удар. Тому геліотерапію дозують і проводять у вигляді загаль­них і місцевих сонячно-повітряних ванн.

Дозуються сонячно-повітряні ванни в калоріях і біодозах або за тривалістю процедури у хвилинах. Останній метод простити, але ним можна користувати­ся, тому що він базується на точному калоражному методі, згідно з яким вихід­на лікувальна доза дорівнює 5 калоріям на 1 см² або 210 кДж-м~². Для більшос­ті території України інтенсивність сонячного випромінювання дорівнює прак­тично 1 калорії на 1 CM^xa"¹. Згідно з цим початковий час загального опромінен-

ня 5 хв: по 2 хв 30 с на передню і задню поверхню тіла. Потім щодень додають по 5 хв і доводять до 1 год. Тривалість сонячно-повітряної ванни у дітей спочат­ку 2-3 хв, а потім поступово — на 2-3 хв збільшується, до досягнення 30-50 хв.

При ознаках передозування сонячного опромінення, що виявляються у вигляді загальної слабкості, головного болю, серцебиття, безсоння, втрати апе­титу, яскравого почервоніння і болючості шкіри, підвищення температури ті­ла, сонячно-повітряні ванни відміняють.

Показана геліотерапія всім здоровим людям і у першу чергу особам, які працюють або живуть в умовах тривалої відсутності сонячного світла, а та­кож при більшості захворювань.

Протипоказаня: гостра стадія і період загострення захворювання, виснаження, кровотеча, наявність пухлини, захворювання крові, фотодерма-тоз, тиреотоксикоз, органічні ураження ЦНС.

Монохроматичне (когерентне) випромінювання. Його джерелом є оптичні квантові генератори або лазери. Вони відрізняються від інших видів штучного випромінювання тим, що мають одну постійну довжину хвилі (монохроматич-ність), частотні характеристики, що збігаються (когерентність). Ці властивості лазера дають можливість отримати випромінювання високої інтенсивності, енергію величезної потужності, пучок світла виключної націленості. У фізіо­терапії застосовуються низькоенергетичні гелій-неонові лазери. Випроміню­вання пожвавлює процеси мікроциркуляції, обмін у тканинах, справляє судин-норозширюючу дію і має протибольову і протизапальну властивість. Воно сти­мулює процеси регенерації при переломах кісток, пошкодженнях нерва, шкіри, слизових.

Показання до застосування лазерного випромінювання: больовий синдром при ортопедичних захворюваннях, захворювання периферичної нер­вової системи, переломи кісток, виразки і рани, що мляво загоюються, опіки. Протипоказання: загальні.

V група. Механічні коливання: інфразвук, ультразвук. Це звукові хвилі дуже низької частоти (менше 16 Гц) — інфразвук і занадто високої частоти (більше 20 000 Гц) — ультразвук, які є результатом коливань пружного середо­вища і не сприймаються людським вухом. Інфразвук застосовують у вигляді апаратного вібраційного масажу.

Ультразвук проникає у тканини на глибину 4-6 см і поглинається ними. Фі­зіологічна дія ультразвуку базується на механічному і тепловому чинниках і на спричинених ними змінах. У місці застосування розширюються судини, посилюється крово- і лімфообіг, окисно-відновні процеси, зменшуються набря­ки, прискорюється регенерація, виникає знеболюючий і протизапальний ефект. Ультразвук підвищує проникність шкіри, клітинних і тканинних мембран і ця властивість дала змогу вводити за його допомогою ліки — ультрафонофорез.

Показання до лікування ультразвуком: дегенеративно-дистрофічні і запальні захворювання суглобів і хребта, травми опорно-рухового апарату;

захворювання периферичної нервової системи, рубці та спайки поверхневих і глибоких тканин; хронічні захворювання легень, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, дискінезії кишок і жовчних шляхів та ін.

Протипоказання: гострі інфекційні захворювання, різко вираже­ний невроз і атеросклероз, порушення мозкового кровообігу, захворювання крові та схильність до кровотечі, вагітність.

Група VI. Штучне повітряне середовище. До цієї групи відносяться аероіони, гідроаероіони, аерозолі та електроаерозолі.

Аероіони — це частки молекул атмосферного повітря, що несуть різний електричний заряд: позитивний або негативний. Вони є постійно діючим чин­ником зовнішнього середовища. Над поверхнею Землі у кожному 1 см³ повіт­ря їх приблизно 1500, з яких близько 750 позитивних і 650 негативних аеро-іонів. На людину сприятливо впливають негативні аероіони.

Джерелом аероіонів є короткохвильова частина ультрафіолетових і косміч­них променів, розряди блискавки, радіоактивні випромінювання грунту. Кіль­кість аероіонів і їх співвідношення змінюються залежно від пори року і доби, метеорологічних і геофізичних чинників, чистоти повітря. Особливо багато їх на схилах гір і у долинах, біля водоспаду, на березі моря. Тому ці місцевості використовують для відпочинку і санаторно-курортного лікування.

Гідроаероіони утворюються при контакті аероіонів з молекулами води, внаслідок чого виникають у повітрі негативні іони.

Штучні апарати аероіонотерапії здатні змінювати співвідношення і кон­центрацію іонів у повітрі у десятки і сотні разів порівняно з природним вміс­том. Джерелом іонізації повітря є постійне електричне поле високої напруги (франклінізація), радіоактивні випромінювання, розпилена вода. Гідро- і аеро­іонізатори утворюють від 150 тис. до 5-6 млн негативних аероіонів в 1 см³ по­вітря.

Аероіони діють на людину переважно через дихальні шляхи і шкіру. По­дразнюючи численні рецептори шкіри, бронхо-легеневого апарату, слизових оболонок вони викликають складну нервово-рефлекторну реакцію. Під дією негативних аероіонів збільшується кількість поглинутого кисню і виділеного оксиду вуглецю, активізуються окисно-відновні процеси, знижується швид­кість осідання еритроцитів, згортання крові, нормалізується вміст форменних елементів крові. Загальний стан покращується, підвищується апетит, поглиб­люється сон, знижується підвищений артеріальний тиск, зменшується фізична і розумова втома, підвищується фізична працездатність.

Позитивні аероіони сповільнюють перебіг окисно-відновних процесів у тканинах.

Показання до застосування гідроіонотерапії: гострі і хронічні запа­лення дихальних шляхів, бронхіальна астма і гіпертонічна хвороба І і II стадії, функціональні розлади ЦНС, опіки, трофічні виразки, рани. Протипока­зання: тяжка форма бронхіальної астми, емфізема легень, коронарна не­достатність, активний туберкульоз легень, загальне виснаження.

Аерозоль (повітряний розчин) — це розпилені у повітрі дуже дрібні рідкі або тверді частини. У вигляді аерозолю в організм методом інгаляції можуть вводитись ліки, олії, настої, відвари. Для підвищення ефективності лікування аерозолями застосовують електроаерозольтерапію, при якій на організм додат­ково діє електричний заряд. Таким чином, механізм дії аерозолів та електро-

аерозолів зводиться до трьох основних чинників: фармакологічна властивість ліків, електричний заряд і температура аерозолів. Вони діють на слизові носо­глотки і повітроносних шляхів, підвищують активність миготливого епітелію, рівень оксигемоглобіну у крові, потужність вдиху і видиху; знижують підви­щений артеріальний тиск; подразнюють інтерорецептори бронхолегеневої сис­теми, впливаючи рефлекторно на органи і системи організму.

Показання до аерозольтерапії: гострі і хронічні запальні захворюван­ня верхніх дихальних шляхів, бронхів і легень, бронхоспазм при бронхіальній астмі; гіпертонічна хвороба І і II ступеня; професійні захворювання бронхів і легень, туберкульоз легенів, ожиріння та ін.

Останнім часом інтенсивно розвивається ще один напрям у аерозоль­терапії — спелеотерапія — тобто метод лікування тривалим перебуванням в умовах мікроклімату карстових печер, соляних копалень і шахт, який характе­ризується насиченням солями натрію або калію, постійною температурою і тиском повітря, газового та іонного складу, підвищеним змістом і перевагою негативних іонів, чистотою повітря і відсутністю алергенів. Таке природне міс­це в України є у Закарпатті в Солотвино, де функціонує спелеолікарня, що ви­користовує соляні копальні для лікування хворих на бронхіальну астму. Цей метод лікування проводиться нині й у загальних лікарнях і поліклініках у кабі­нетах штучної спелеотерапії (штучного мікроклімату), основу лікування в них становить аерозоль хлористого натрію, що розпилюють у приміщенні з постій­ною температурою і вологістю.

Група VII. Змінний атмосферний тиск — застосування з метою лікуван­ня перемінно підвищеного і зниженого атмосферного тиску за допомогою спе­ціального апарату барокамери. Застосовується переважно місцева баротерапія на ногу чи руку, яку вміщують у герметичну барокамеру Кравченка. Перепади тиску відтворюють ефект вакуумного масажу і призводять до змін у перифе­ричному кровообігу, диханні шкіри і обміні. Якщо у камеру додати кисень, то під час компресії буде покращуватись оксигенація крові і тканин (метод гіпер-барооксигенотерапії).

Показання до баротерапії: облітеруючі захворювання кінцівок, хво­роба Рейно. Протипоказання: варикозне розширення вен і трофічні виразки, тромбофлебіт, ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба.

Група VIII. Радіоактивні чинники: радонова вода і альфа-аплікатори.

Радонова вода застосовується переважно у вигляді ванн. Головним діючим компонентом води є радіоактивний радон і продукти його розпаду, що прони­кають в організм через шкіру, слизові, дихальні шляхи. Під їх впливом підси­люються окисно-відновні процеси, обмін речовин, стимулюється діяльність ендокринної системи; нормалізуються функції центральної нервової і серцево-судинної системи; проявляється болезаспокійлива дія при захворюваннях суг­лобів, м'язів, периферичних нервів.

Показання до застосування радонової води: артрити неспецифічного походження; захворювання серцево-судинної і нервової систем, шлунково-кишкового тракту; цукровий діабет, тиреотоксикоз на початкових стадіях, подагра.

Протипоказання: вагітність, наявність пухлин, гнійні процеси, захворювання крові, епілепсія.

Група IX. Водолікувальні чинники: прісна вода (гідротерапія), природ­ні та штучно виготовлені мінеральні води (бальнеотерапія).

Водолікувальні чинники діють на організм шляхом температурних, меха­нічних і хімічних подразнень. Співвідношення їх у різних методах водоліку­вання можна цілеспрямовано змінювати і тим самим створювати бажані відпо­відні реакції тканин, органів і систем організму.

Залежно від температури води водолікувальні процедури поділяють на: хо­лодні — нижче 20 °С, прохолодні — 20-33 °С, індиферентні — 34-36 °С, теп­лі — 37-39 °С, гарячі — вище 40 °С. Вода легко передає організму тепло і швидко відбирає його, рефлекторно змінюючи просвіт судин. При цьоМу ефект виявляється як у ділянці його застосування, так і в органах, що інервуються ти­ми ж сегментами спинного мозку, що й шкіра. Наприклад, зігрівання попере­кової ділянки викликає розширення судин нирок, а охолодження шкіри грудей — звуження судин легенів.

Холодна чи тепла вода викликає суттєве переміщення і перерозподіл кро­ві в організмі, основою яких є рефлекторні реакції з боку судин шкіри і внут­рішніх органів, що реагують протилежно: якщо судини шкіри звужуються, то судини внутрішніх органів розширюються і навпаки. Виключенням з цього правила є судини нирок і мозку, які реагують незалежно від судин шкіри.

Вода змінює температуру шкіри і внутрішню температуру тіла, процеси терморегуляції і обміну речовин, діяльність судинної, дихальної, ендокринної, м'язової систем. Термічний чинник формує якісно різну нервову аферентну ім-пульсацію, що діє на збудливість ЦНС: теплові процедури підвищують проце­си гальмування, холодні — процеси збудження.

Холодні процедури викликають фазні зміни судин. У першій фазі судини шкіри рефлекторно звужуються, кров переміщується до внутрішніх органів, шкіра стає блідою і холодною, виникає місцеве недокрів'я. Приблизно через хвилину настає друга фаза — активна гіперемія: на подразненій ділянці суди­ни розширюються, шкіра набуває рожево-червоного забарвлення, стає теплою. І, насамкінець, при довготривалій дії холоду, до якої не треба доводити, настає третя фаза — пасивна гіперемія: капіляри та дрібні вени залишаються розши­реними, а артеріоли звужуються. Швидкість кровотоку зменшується, настає венозний застій, шкіра набуває багряно-червоного, синюшного забарвлення, стає холодною на дотик.

При правильному застосуванні холодних процедур вони справляють тоні­зуючу дію, підвищують збудливість нервової системи, м'язів, сприяють обміну речовин і газообміну, сповільнюють частоту серцевих скорочень, частоту і гли­бину дихання, підвищують, а потім знижують артеріальний тиск. Холодні про­цедури загартовують людину, сповільнюють розвиток запальних процесів. Ра­зом з цим при неправильному їх застосуванні порушується функціональний стан організму, його працездатність і стійкість до захворювань. Якщо під час процедури шкіра стає блідою і холодною, з'являється ціаноз губ, кистей,

тремтіння та "гусяча шкіра⁾¹, що зумовлено скороченням м 'язів, які підніма­ють волосся на шкірі, то дію холоду слід припинити.

Теплові процедури, особливо гарячі, викликають короткочасний спазм су­дин шкіри, який швидко змінюється їх розширенням (активна гіперемія). В ці розширені шкірні капіляри і артеріоли переміщується значна кількість крові з внутрішніх органів. Артеріальний тиск знижується, частота серцевих скоро­чень і дихання збільшується; м'язи розслаблюються; підсилюється потовиді­лення, секреторна діяльність шлунка, підшлункової та наднирникової залоз;

покращується нирковий кровообіг і сечовиділення; сповільнюється перисталь­тика кишок.

Теплові процедури справляють антиспастичну та болезаспокійливу дію, сприяють розсмоктуванню травматичних набряків і крововиливів. Однак довготривалі гарячі ванни можуть призвести до пасивної гіперемії, перегріву організму, а при подальшому невірному їх застосуванні до детренування ме­ханізмів терморегуляції, зниження стійкості до дії чинників зовнішнього се­редовища.

Гідротерапія — лікування прісною водою у вигляді загальних і місцевих процедур. До загальних належать душ, обливання, обтирання, укутування, ванни, а до місцевих — ручна, ніжна і сидяча ванни, зрошення, грілка, компрес тощо. Для підсилення дії прісної води часто додають різноманітні ароматичні і лікувальні речовини, використовують розтирання шкіри щітками.

Душ — дія на тіло людини струму води відповідного тиску і температури.

Обливання, обтирання бувають загальні і часткові. Дія зумовлена темпера­турою води, яку поступово знижують і зменшують час процедур, та меха­нічними подразненнями, що виника­ють за рахунок інтенсивного розти­рання тіла чи його окремої ділянки. Застосовують ці процедури переваж­но при функціональних захворюван­нях нервової системи та для загар­товування організму (табл. 3.8).

Укутування (обгортання) прово­диться змоченим водою і викрученим простирадлом. Поверх нього пацієнта обвивають ковдрою (рис. 3.22) Укуту­вання можуть бути загальними і част­ковими і, залежно від бажаного ре­зультату, застосовують прохолодні, теплі і гарячі обгортання. Прохолодні укутування призначають як тонізуючу процедуру хворим на неврози, а також при гарячкових станах; теплі — ефек­тивні при безсонні, збуджених станах;

гарячі — при деяких гострих запаль-

них захворюваннях, ожирінні, а та­кож для форсованого зменшення маси тіла у спортивній практиці. При запаленнях легень, гострих бронхітах використовують частко­ві гірчичні обгортання грудної клітки. У тих випадках, коли люди­на погано переносить вологе уку­тування, застосовують сухе.

Компрес — вологі пов'язки, які застосовують місцеве. Вони можуть бути холодними, гарячими, зігріваючими і медикаментозними. Холодні компреси накладають на місце впливу на 3-4 хв і часто мі­няють. Загальна тривалість проце­дури від 10 до 40-60 хв. Показані вони при свіжих ударах, носових кровотечах, початкових стадіях гострого запального процесу. Гаря­чі компреси справляють позитивну дію при ниркових, печінкових, кишкових коліках.

Зігріваючий компрес — най­більш популярна домашня водолі­кувальна процедура. Компрес складається з чотирьох шарів (рис 3.23). Для першого шару, що

прилягає до тіла, використовують марлеву салфетку або іншу тканину, шо доб­ре всмоктує воду, яку добре змочують у воді, витискають і накладають на міс­це впливу. Зверху кладуть другий шар, ізолюючий, водонепроникний (клейон­ка, пергаментний папір), який повинен з усіх боків виступати на 2-3 см поза краї першого шару.

Третій — утеплюючий роблять розміром більше ізолюючого шару з вати, вовняної тканини, що має забезпечити зігрівання. Четвертий шар — фіксую­чий (бинт, рушник). Зігріваючий компрес накладають на 6-8 год. Він розсмок­тує запальні процеси і набряки, знімає судоми м'язів і спазми внутрішніх ор­ганів, впливає болезаспокійливе. Показані зігріваючі компреси на другий-тре-тій день після травм і ударів, при місцевих запальних процесах. Протипоказан­ня: гострі запальні процеси шкіри та її захворювання.

Різновидом зігріваючих компресів є спиртові і медикаментозні. У цих ви­падках перший шар змочують розведеним спиртом чи горілкою, ментоловим або мурашиним спиртом, жовчю, теплим камфорним маслом, димексидом, маззю Вишневського, які суттєво підсилюють лікувальну дію зігріваючого компресу.

Ванни — водолікувальні процедури, при яких у воду відповідної темпера­тури і складу занурюють пацієнта (загальна ванна) або частину його тіла (міс­цева ванна). Застосовують з гігієнічною, лікувальною і профілактичною ме­тою.За температурою води ванни поділяють на холодні, прохолодні, індифе­рентні, теплі і гарячі. Окрім того, застосовують ванни контрастні і з поступо­вим підвищенням або зниженням температури води. За складом ванни бувають прісні, медикаментозні, ароматичні, газові, мінеральні.

Прісні ванни — ванни з водогінної води відповідної температури. Остання визначає тривалість процедур: холодні і гарячі ванни — від 2 до 5 хв; індифе­рентні та теплі — від 10-15 до 20-30 хв. Рівень води при загальній ванні не по­винен бути вищим середини грудної клітки людини, яка лежить (рис. 3.24), щоб не утруднювати дихання і не впливати негативно на серце. Після прохо­лодних і холодних ванн слід проводити розтирання тіла, а після гарячих і теп­лих рекомендується прохолодний душ або обливання одним-двома відрами во­ди температурою 32-30 °С. Вплив прісних ванн на організм зумовлений, в ос­новному, температурою води, а також її механічним тиском (гідростатичним) на тіло за рахунок стовпа води близько 0,5 м.

Холодні (нижче 20 °С) і прохолодні (20-33 °С) ванни діють збуджуюче, ак­тивізують діяльність ЦНС, процеси терморегуляції і обміну речовин. Тому їх використовують як тонізуючу і загартовуючу процедуру, а також при порушен­нях жирового обміну. Холодні сидячі ванни показані при атонічному запорі, слабкості сечового міхура.

Ванни індиферентної температури (34-36 °С) тривалістю 10-15 хв мають освіжаючий та збадьорюючий вплив, а тривалістю 15-25 хв — заспокійливий. Показані вони при функціональних розладах нервової системи, вегетосудин-них дистоніях, початкових стадіях гіпертонічної хвороби.

Теплі (37-39 °С) ванни діють заспокійливо, зменшують біль і спазми, сти­мулюють процеси розсмоктування і сечовиділення. Показані вони при захво­рюваннях суглобів, центральної і периферичної нервової системи, нирок, спас­тичних паралічах, міозиті, міалгії, контрактурі.

Гарячі (40 °С і вище) ванни збуджують нервову і серцево-судинну систе­ми, підвищують обмін речовин, діють спазмолітично і болезаспокійливе. Їх застосовують при хворобах обміну речовин, у вигляді сидячої ванни — при на-

падах нирково-кам'яної хвороби, запальних процесах у ділянці ма­лого тазу. У спортивній практиці гарячі ванни використовують плав­ці, лижники, ковзаняри для норма­лізації функції м'язів, попереджен­ня перевантажень і травм, а також при ознаках переохолодження. Тривалість процедури — до 10 хв.

Контрастні ванни передба­чають поперемінне використання двох ванн з водою різної темпера­тури: одна — 38-42°С, інша 10-24°С. Спочатку пацієнт занурюється на

2-3 хв у гарячу воду, а потім на 1 хв — у холодну. Протягом процедури роблять

3-6 таких змін. При місцевих контрастних ваннах руки або ноги занурюють на 30-60 с у гарячу воду (42-45 °С), і на 10-20 с — у холодну (15-20 °С), повто­рюючи такі зміни 4-5 разів. Ефект контрастних ванн складається з дії води від­повідної температури на органи і системи організму, процеси обміну і термо­регуляції і, особливо, на нервову систему і судинні реакції. Тому їх застосову­ють при вегетосудинних дистоніях, пітливості, акорціанозі, варікозних розши­реннях вен, з метою загартовування.

Ванни з поступовим підвищенням температури води (за Гауффе) почина­ються з 37-38 °С, яку протягом 15-20 хв підвищують доливанням гарячої води до 41-42 °С. При місцевих ваннах для рук і ніг або для всіх кінцівок пацієнта обгортають простирадлом і на голову йому кладуть рушник, змочений холод­ною водою. Поступово протягом 10 хв додають гарячу воду у ванни і початко­ву температуру води в них підвищують до 44-^15 °С, а після появи поту на об­личчі продовжують ще 10-15 хв.

Після процедури людину витирають, загортають у нагріте простирадло і вкладають на 30-40 хв. Ці ванни діють подібно загальним, але переносяться по­рівняно легко, тому що значна частина тіла не контактує з гарячою водою і піт випаровується з поверхні без будь-яких перешкод, що позитивно впливає на процес терморегуляції і загальний стан організму. Ванни зменшують кількість серцевих скорочень, регулюють функцію серця, знижують артеріальний тиск, сприяють обміну речовин. Показані вони при гіпертонічній хворобі І-ІІ стадій, розладах мозкового кровообігу та кровообігу нижніх кінцівок, початкових про­явах атеросклерозу. Ножні ванни показані при приливах крові до голови, голов­ному болю, безсонні, гострих простудних захворюваннях дихальних шляхів, бронхіальній астмі, стенокардії.

Парові ванни з температурою водяної пари 45-65 °С і вище застосовують для лікування хронічних травм опорно-рухового апарату переважно у спорт­сменів, а також для підсилення окисно-відновних процесів після тренувань та для релаксації м'язів. Перевага цієї процедури перед парною лазнею чи сау­ною в тому, що на голову пацієнта не діє безпосередньо пара, тому що вона знаходиться поза ванною і людина не зазнає утруднень при диханні.

Парова (російська) і сухоповітряна (фінська, сауна) лазні є потужніми во­долікувальними процедурами. Різняться вони поміж собою тим, що перша має відносно невисоку температуру повітря до 45-70 °С і високу вологість — до 90-100 %. Сухоповітряна лазня характеризується високою температурою по­вітря до 90-140 °С і відносно низькою вологістю — 10-15 %. У багатогранній дії на організм їх об'єднують реакція на дію тепла, води, пари і багаторазові різкі зміни жару і охолодження тіла.

Все це активізує фізичну терморегуляцію, стимулює потовиділення і вод­но-сольовий обмін, виведення продуктів обміну речовин; очищує шкіру від злущених і старих клітин, що підвищує її тонус і еластичність. Лазня тренує серцево-судинну і дихальну системи, підсилює процеси гальмування у ЦНС і активізує діяльність вегетативної нервової і ендокринної систем, підвищує ре­активність організму, діє протизапально.

Слід підкреслити, що парова лазня справляє більше навантаження на ос­новні системи організму і процеси терморегуляції, ніж сауна. Тому вона підхо­дить для загартованих і фізично міцних людей, а сауна — для осіб похилого ві­ку, дітей і хворих з хронічними застудними захворюваннями, порушеннями пе­риферичного кровообігу, хронічними розладами шлунково-кишкового тракту і жирового обміну, дегенеративними і хронічними запальними захворюваннями опорно-рухового апарату, психосоматичними дисфункціями.

Користуватись лазнею частіше одного разу на тиждень не бажано. При не­вірному застосуванні парової і сухоповітряної лазні з'являються ознаки їх не­гативного впливу — безсоння, дратівливості, зниження апетиту, головного бо­лю, млявості і, у деяких випадках, можлива непритомність чи тепловий удар. Протипоказана лазня при інфекційних і паразитарних захворюваннях, вираженій гіпертонії, тромбофлебіті, епілепсії, психозах.

Медикаментозні ванни — це коли до прісної води додають лікарські пре­парати, трави та інші часто ароматичні речовини рослинного походження. Во­ни діють на організм своїми складниками, подразнюючи рецептори шкіри і мо­жуть проникати через неї в організм. Ароматичні летючі речовини впливають на аналізатор нюху, що разом з іншими чинниками підвищують настрій і обу­мовлюють позитивний психотерапевтичний ефект. Найчастіше застосовують хвойні, з шавлії, скипідарні і гірчичні ванни, рідше — содові, крохмальні, мар­ганцеві, галунові та ін.

Хвойні ванни (35-37 °С) мають приємний запах хвої і колір води. Вони ді­ють заспокійливо і рекомендуються при неврозах з підвищеною дратівливістю і втомою, поганому сні, початкових стадіях гіпертонічної хвороби.

Ванни з шавлії (35-37 °С) стимулюють трофічні процеси, мають протиза­пальну і болезаспокійливу властивість. Показані при запальних і дегене­ративно-дистрофічних захворюваннях суглобів, пошкодженнях м'язів і сумко­во-зв'язкового апарату, травмах периферичних нервів, деяких гінекологічних захворюваннях.

Скипидарні ванни (37-39 °С) збуджують рецепторний апарат шкіри, пок­ращують периферичний кровообіг, впливають на судинний тонус, діють знебо­лююче, протизапально, стимулюють трофічні процеси. Показані ванни

при захворюваннях опорно-рухового апарату, периферичної нервової системи, гіпертонічній хворобі, облітеруючих захворюваннях судин кінцівок. Проти­показання: хронічні захворювання печінки і нирок, підвищеній чутли­вості шкіри до скипидару.

Гірчичні ванни застосовують у вигляді загальних (36-38 °С) і місцевих (39-40 °С) ванн. Перші використовують при гострих і хронічних захворю-раннях органів дихання, гострих респіраторно-вірусних інфекціях. По­казані ножні ванни при неврозах, підвищеному артеріальному тиску. Гірчичні ванни для рук застосовують при початкових формах ішемічної хвороби серця, бронхіальній астмі, хронічних захворюваннях дихальних шляхів.