Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)


 

 

 

 



Розділ 3. Фізична реабілітація 5 часть



гранули меланіну поглинають видиме і коротке інфрачервоне проміння, попе­реджаючи перегрівання глибоких тканин організму.

Одночасно на місці опромінення утворюється значна кількість біологічно активних речовин (гістамін, ацетилхолін та ін.), подразнюються численні ре­цептори шкіри, які є пусковими механізмами складних гуморальних і рефлек­торних реакцій. Це призводить до зміни обмінних процесів, діяльності прак­тично усіх систем організму.

Особливо чутлива до сонячної радіації нервова система. Під дією видимих променів і аферентної імпульсації від шкірних рецепторів підвищується збуд­ливість ЦНС, підсилюється тонус симпатичного відділу вегетативної нервової системи і нейрогуморальна функція гіпофізарно-адреналової системи, імуно­логічна реактивність організму.

Однак надмірне захоплення сонячним опроміненням буде призводити до негативних наслідків: зниження імунітету, загострення хронічних запальних процесів, стимулювання розвитку пухлин; викликати деякі хвороби шкіри, опіки, сонячний удар. Тому геліотерапію дозують і проводять у вигляді загаль­них і місцевих сонячно-повітряних ванн.

Дозуються сонячно-повітряні ванни в калоріях і біодозах або за тривалістю процедури у хвилинах. Останній метод простити, але ним можна користувати­ся, тому що він базується на точному калоражному методі, згідно з яким вихід­на лікувальна доза дорівнює 5 калоріям на 1 см2 або 210 кДж-м~2. Для більшос­ті території України інтенсивність сонячного випромінювання дорівнює прак­тично 1 калорії на 1 CM^xa"1. Згідно з цим початковий час загального опромінен-


ня 5 хв: по 2 хв 30 с на передню і задню поверхню тіла. Потім щодень додають по 5 хв і доводять до 1 год. Тривалість сонячно-повітряної ванни у дітей спочат­ку 2-3 хв, а потім поступово — на 2-3 хв збільшується, до досягнення 30-50 хв.

При ознаках передозування сонячного опромінення, що виявляються у вигляді загальної слабкості, головного болю, серцебиття, безсоння, втрати апе­титу, яскравого почервоніння і болючості шкіри, підвищення температури ті­ла, сонячно-повітряні ванни відміняють.

Показана геліотерапія всім здоровим людям і у першу чергу особам, які працюють або живуть в умовах тривалої відсутності сонячного світла, а та­кож при більшості захворювань.

Протипоказаня: гостра стадія і період загострення захворювання, виснаження, кровотеча, наявність пухлини, захворювання крові, фотодерма-тоз, тиреотоксикоз, органічні ураження ЦНС.

Монохроматичне (когерентне) випромінювання. Його джерелом є оптичні квантові генератори або лазери. Вони відрізняються від інших видів штучного випромінювання тим, що мають одну постійну довжину хвилі (монохроматич-ність), частотні характеристики, що збігаються (когерентність). Ці властивості лазера дають можливість отримати випромінювання високої інтенсивності, енергію величезної потужності, пучок світла виключної націленості. У фізіо­терапії застосовуються низькоенергетичні гелій-неонові лазери. Випроміню­вання пожвавлює процеси мікроциркуляції, обмін у тканинах, справляє судин-норозширюючу дію і має протибольову і протизапальну властивість. Воно сти­мулює процеси регенерації при переломах кісток, пошкодженнях нерва, шкіри, слизових.

Показання до застосування лазерного випромінювання: больовий синдром при ортопедичних захворюваннях, захворювання периферичної нер­вової системи, переломи кісток, виразки і рани, що мляво загоюються, опіки. Протипоказання: загальні.

V група. Механічні коливання: інфразвук, ультразвук. Це звукові хвилі дуже низької частоти (менше 16 Гц) — інфразвук і занадто високої частоти (більше 20 000 Гц) — ультразвук, які є результатом коливань пружного середо­вища і не сприймаються людським вухом. Інфразвук застосовують у вигляді апаратного вібраційного масажу.

Ультразвук проникає у тканини на глибину 4-6 см і поглинається ними. Фі­зіологічна дія ультразвуку базується на механічному і тепловому чинниках і на спричинених ними змінах. У місці застосування розширюються судини, посилюється крово- і лімфообіг, окисно-відновні процеси, зменшуються набря­ки, прискорюється регенерація, виникає знеболюючий і протизапальний ефект. Ультразвук підвищує проникність шкіри, клітинних і тканинних мембран і ця властивість дала змогу вводити за його допомогою ліки — ультрафонофорез.

Показання до лікування ультразвуком: дегенеративно-дистрофічні і запальні захворювання суглобів і хребта, травми опорно-рухового апарату;

захворювання периферичної нервової системи, рубці та спайки поверхневих і глибоких тканин; хронічні захворювання легень, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, дискінезії кишок і жовчних шляхів та ін.


Протипоказання: гострі інфекційні захворювання, різко вираже­ний невроз і атеросклероз, порушення мозкового кровообігу, захворювання крові та схильність до кровотечі, вагітність.

Група VI. Штучне повітряне середовище. До цієї групи відносяться аероіони, гідроаероіони, аерозолі та електроаерозолі.

Аероіони — це частки молекул атмосферного повітря, що несуть різний електричний заряд: позитивний або негативний. Вони є постійно діючим чин­ником зовнішнього середовища. Над поверхнею Землі у кожному 1 см3 повіт­ря їх приблизно 1500, з яких близько 750 позитивних і 650 негативних аеро-іонів. На людину сприятливо впливають негативні аероіони.

Джерелом аероіонів є короткохвильова частина ультрафіолетових і косміч­них променів, розряди блискавки, радіоактивні випромінювання грунту. Кіль­кість аероіонів і їх співвідношення змінюються залежно від пори року і доби, метеорологічних і геофізичних чинників, чистоти повітря. Особливо багато їх на схилах гір і у долинах, біля водоспаду, на березі моря. Тому ці місцевості використовують для відпочинку і санаторно-курортного лікування.

Гідроаероіони утворюються при контакті аероіонів з молекулами води, внаслідок чого виникають у повітрі негативні іони.

Штучні апарати аероіонотерапії здатні змінювати співвідношення і кон­центрацію іонів у повітрі у десятки і сотні разів порівняно з природним вміс­том. Джерелом іонізації повітря є постійне електричне поле високої напруги (франклінізація), радіоактивні випромінювання, розпилена вода. Гідро- і аеро­іонізатори утворюють від 150 тис. до 5-6 млн негативних аероіонів в 1 см3 по­вітря.

Аероіони діють на людину переважно через дихальні шляхи і шкіру. По­дразнюючи численні рецептори шкіри, бронхо-легеневого апарату, слизових оболонок вони викликають складну нервово-рефлекторну реакцію. Під дією негативних аероіонів збільшується кількість поглинутого кисню і виділеного оксиду вуглецю, активізуються окисно-відновні процеси, знижується швид­кість осідання еритроцитів, згортання крові, нормалізується вміст форменних елементів крові. Загальний стан покращується, підвищується апетит, поглиб­люється сон, знижується підвищений артеріальний тиск, зменшується фізична і розумова втома, підвищується фізична працездатність.

Позитивні аероіони сповільнюють перебіг окисно-відновних процесів у тканинах.

Показання до застосування гідроіонотерапії: гострі і хронічні запа­лення дихальних шляхів, бронхіальна астма і гіпертонічна хвороба І і II стадії, функціональні розлади ЦНС, опіки, трофічні виразки, рани. Протипока­зання: тяжка форма бронхіальної астми, емфізема легень, коронарна не­достатність, активний туберкульоз легень, загальне виснаження.

Аерозоль (повітряний розчин) — це розпилені у повітрі дуже дрібні рідкі або тверді частини. У вигляді аерозолю в організм методом інгаляції можуть вводитись ліки, олії, настої, відвари. Для підвищення ефективності лікування аерозолями застосовують електроаерозольтерапію, при якій на організм додат­ково діє електричний заряд. Таким чином, механізм дії аерозолів та електро-


аерозолів зводиться до трьох основних чинників: фармакологічна властивість ліків, електричний заряд і температура аерозолів. Вони діють на слизові носо­глотки і повітроносних шляхів, підвищують активність миготливого епітелію, рівень оксигемоглобіну у крові, потужність вдиху і видиху; знижують підви­щений артеріальний тиск; подразнюють інтерорецептори бронхолегеневої сис­теми, впливаючи рефлекторно на органи і системи організму.

Показання до аерозольтерапії: гострі і хронічні запальні захворюван­ня верхніх дихальних шляхів, бронхів і легень, бронхоспазм при бронхіальній астмі; гіпертонічна хвороба І і II ступеня; професійні захворювання бронхів і легень, туберкульоз легенів, ожиріння та ін.

Останнім часом інтенсивно розвивається ще один напрям у аерозоль­терапії — спелеотерапія — тобто метод лікування тривалим перебуванням в умовах мікроклімату карстових печер, соляних копалень і шахт, який характе­ризується насиченням солями натрію або калію, постійною температурою і тиском повітря, газового та іонного складу, підвищеним змістом і перевагою негативних іонів, чистотою повітря і відсутністю алергенів. Таке природне міс­це в України є у Закарпатті в Солотвино, де функціонує спелеолікарня, що ви­користовує соляні копальні для лікування хворих на бронхіальну астму. Цей метод лікування проводиться нині й у загальних лікарнях і поліклініках у кабі­нетах штучної спелеотерапії (штучного мікроклімату), основу лікування в них становить аерозоль хлористого натрію, що розпилюють у приміщенні з постій­ною температурою і вологістю.

Група VII. Змінний атмосферний тиск — застосування з метою лікуван­ня перемінно підвищеного і зниженого атмосферного тиску за допомогою спе­ціального апарату барокамери. Застосовується переважно місцева баротерапія на ногу чи руку, яку вміщують у герметичну барокамеру Кравченка. Перепади тиску відтворюють ефект вакуумного масажу і призводять до змін у перифе­ричному кровообігу, диханні шкіри і обміні. Якщо у камеру додати кисень, то під час компресії буде покращуватись оксигенація крові і тканин (метод гіпер-барооксигенотерапії).

Показання до баротерапії: облітеруючі захворювання кінцівок, хво­роба Рейно. Протипоказання: варикозне розширення вен і трофічні виразки, тромбофлебіт, ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба.

Група VIII. Радіоактивні чинники: радонова вода і альфа-аплікатори.

Радонова вода застосовується переважно у вигляді ванн. Головним діючим компонентом води є радіоактивний радон і продукти його розпаду, що прони­кають в організм через шкіру, слизові, дихальні шляхи. Під їх впливом підси­люються окисно-відновні процеси, обмін речовин, стимулюється діяльність ендокринної системи; нормалізуються функції центральної нервової і серцево-судинної системи; проявляється болезаспокійлива дія при захворюваннях суг­лобів, м'язів, периферичних нервів.

Показання до застосування радонової води: артрити неспецифічного походження; захворювання серцево-судинної і нервової систем, шлунково-кишкового тракту; цукровий діабет, тиреотоксикоз на початкових стадіях, подагра.


Протипоказання: вагітність, наявність пухлин, гнійні процеси, захворювання крові, епілепсія.

Група IX. Водолікувальні чинники: прісна вода (гідротерапія), природ­ні та штучно виготовлені мінеральні води (бальнеотерапія).

Водолікувальні чинники діють на організм шляхом температурних, меха­нічних і хімічних подразнень. Співвідношення їх у різних методах водоліку­вання можна цілеспрямовано змінювати і тим самим створювати бажані відпо­відні реакції тканин, органів і систем організму.

Залежно від температури води водолікувальні процедури поділяють на: хо­лодні — нижче 20 °С, прохолодні — 20-33 °С, індиферентні — 34-36 °С, теп­лі — 37-39 °С, гарячі — вище 40 °С. Вода легко передає організму тепло і швидко відбирає його, рефлекторно змінюючи просвіт судин. При цьоМу ефект виявляється як у ділянці його застосування, так і в органах, що інервуються ти­ми ж сегментами спинного мозку, що й шкіра. Наприклад, зігрівання попере­кової ділянки викликає розширення судин нирок, а охолодження шкіри грудей — звуження судин легенів.

Холодна чи тепла вода викликає суттєве переміщення і перерозподіл кро­ві в організмі, основою яких є рефлекторні реакції з боку судин шкіри і внут­рішніх органів, що реагують протилежно: якщо судини шкіри звужуються, то судини внутрішніх органів розширюються і навпаки. Виключенням з цього правила є судини нирок і мозку, які реагують незалежно від судин шкіри.

Вода змінює температуру шкіри і внутрішню температуру тіла, процеси терморегуляції і обміну речовин, діяльність судинної, дихальної, ендокринної, м'язової систем. Термічний чинник формує якісно різну нервову аферентну ім-пульсацію, що діє на збудливість ЦНС: теплові процедури підвищують проце­си гальмування, холодні — процеси збудження.

Холодні процедури викликають фазні зміни судин. У першій фазі судини шкіри рефлекторно звужуються, кров переміщується до внутрішніх органів, шкіра стає блідою і холодною, виникає місцеве недокрів'я. Приблизно через хвилину настає друга фаза — активна гіперемія: на подразненій ділянці суди­ни розширюються, шкіра набуває рожево-червоного забарвлення, стає теплою. І, насамкінець, при довготривалій дії холоду, до якої не треба доводити, настає третя фаза — пасивна гіперемія: капіляри та дрібні вени залишаються розши­реними, а артеріоли звужуються. Швидкість кровотоку зменшується, настає венозний застій, шкіра набуває багряно-червоного, синюшного забарвлення, стає холодною на дотик.

При правильному застосуванні холодних процедур вони справляють тоні­зуючу дію, підвищують збудливість нервової системи, м'язів, сприяють обміну речовин і газообміну, сповільнюють частоту серцевих скорочень, частоту і гли­бину дихання, підвищують, а потім знижують артеріальний тиск. Холодні про­цедури загартовують людину, сповільнюють розвиток запальних процесів. Ра­зом з цим при неправильному їх застосуванні порушується функціональний стан організму, його працездатність і стійкість до захворювань. Якщо під час процедури шкіра стає блідою і холодною, з'являється ціаноз губ, кистей,


тремтіння та "гусяча шкіра)1, що зумовлено скороченням м 'язів, які підніма­ють волосся на шкірі, то дію холоду слід припинити.

Теплові процедури, особливо гарячі, викликають короткочасний спазм су­дин шкіри, який швидко змінюється їх розширенням (активна гіперемія). В ці розширені шкірні капіляри і артеріоли переміщується значна кількість крові з внутрішніх органів. Артеріальний тиск знижується, частота серцевих скоро­чень і дихання збільшується; м'язи розслаблюються; підсилюється потовиді­лення, секреторна діяльність шлунка, підшлункової та наднирникової залоз;

покращується нирковий кровообіг і сечовиділення; сповільнюється перисталь­тика кишок.

Теплові процедури справляють антиспастичну та болезаспокійливу дію, сприяють розсмоктуванню травматичних набряків і крововиливів. Однак довготривалі гарячі ванни можуть призвести до пасивної гіперемії, перегріву організму, а при подальшому невірному їх застосуванні до детренування ме­ханізмів терморегуляції, зниження стійкості до дії чинників зовнішнього се­редовища.

Гідротерапія — лікування прісною водою у вигляді загальних і місцевих процедур. До загальних належать душ, обливання, обтирання, укутування, ванни, а до місцевих — ручна, ніжна і сидяча ванни, зрошення, грілка, компрес тощо. Для підсилення дії прісної води часто додають різноманітні ароматичні і лікувальні речовини, використовують розтирання шкіри щітками.

Душ — дія на тіло людини струму води відповідного тиску і температури.

Обливання, обтирання бувають загальні і часткові. Дія зумовлена темпера­турою води, яку поступово знижують і зменшують час процедур, та меха­нічними подразненнями, що виника­ють за рахунок інтенсивного розти­рання тіла чи його окремої ділянки. Застосовують ці процедури переваж­но при функціональних захворюван­нях нервової системи та для загар­товування організму (табл. 3.8).

Таблиця 3.8. Орієнтовна схема загартовування водою
Дні загарто­вування   Температура води,°С   Тривалість процедури, с  
l—3-й   36—34   180—150  
4—7-й   33—30   150—120  
8—11-й   30—28   120—100  
12—15-й   27—25   90—-60  
16—20-й   24—23   60—45  
21—25-й   22—21   60—45  
26—30-й   20—19   45—35  
31—35-й   19—18   35—25  
36—40-й   17—16   35—25  
41-^5-й      
46—50-й      
51—55-й      
56-й і далі     20—15  

 

Укутування (обгортання) прово­диться змоченим водою і викрученим простирадлом. Поверх нього пацієнта обвивають ковдрою (рис. 3.22) Укуту­вання можуть бути загальними і част­ковими і, залежно від бажаного ре­зультату, застосовують прохолодні, теплі і гарячі обгортання. Прохолодні укутування призначають як тонізуючу процедуру хворим на неврози, а також при гарячкових станах; теплі — ефек­тивні при безсонні, збуджених станах;

гарячі — при деяких гострих запаль-


 


них захворюваннях, ожирінні, а та­кож для форсованого зменшення маси тіла у спортивній практиці. При запаленнях легень, гострих бронхітах використовують частко­ві гірчичні обгортання грудної клітки. У тих випадках, коли люди­на погано переносить вологе уку­тування, застосовують сухе.

 

Компрес — вологі пов'язки, які застосовують місцеве. Вони можуть бути холодними, гарячими, зігріваючими і медикаментозними. Холодні компреси накладають на місце впливу на 3-4 хв і часто мі­няють. Загальна тривалість проце­дури від 10 до 40-60 хв. Показані вони при свіжих ударах, носових кровотечах, початкових стадіях гострого запального процесу. Гаря­чі компреси справляють позитивну дію при ниркових, печінкових, кишкових коліках.

Зігріваючий компрес — най­більш популярна домашня водолі­кувальна процедура. Компрес складається з чотирьох шарів (рис 3.23). Для першого шару, що

Рис. 3.22. Етапи вологого укутування: 1 — вологим простирадлом; 2 — ковдрою; 3 — поло­ження протягом процедури

прилягає до тіла, використовують марлеву салфетку або іншу тканину, шо доб­ре всмоктує воду, яку добре змочують у воді, витискають і накладають на міс­це впливу. Зверху кладуть другий шар, ізолюючий, водонепроникний (клейон­ка, пергаментний папір), який повинен з усіх боків виступати на 2-3 см поза краї першого шару.

Третій — утеплюючий роблять розміром більше ізолюючого шару з вати, вовняної тканини, що має забезпечити зігрівання. Четвертий шар — фіксую­чий (бинт, рушник). Зігріваючий компрес накладають на 6-8 год. Він розсмок­тує запальні процеси і набряки, знімає судоми м'язів і спазми внутрішніх ор­ганів, впливає болезаспокійливе. Показані зігріваючі компреси на другий-тре-тій день після травм і ударів, при місцевих запальних процесах. Протипоказан­ня: гострі запальні процеси шкіри та її захворювання.

Різновидом зігріваючих компресів є спиртові і медикаментозні. У цих ви­падках перший шар змочують розведеним спиртом чи горілкою, ментоловим або мурашиним спиртом, жовчю, теплим камфорним маслом, димексидом, маззю Вишневського, які суттєво підсилюють лікувальну дію зігріваючого компресу.


Рис. 3.23. Зігріваючий компрес: шари: 1 — вологий (внутріш­ній); 2 — ізолюючий; 3 — утеплюючий ; 4 — фіксуючий

 


 


Ванни — водолікувальні процедури, при яких у воду відповідної темпера­тури і складу занурюють пацієнта (загальна ванна) або частину його тіла (міс­цева ванна). Застосовують з гігієнічною, лікувальною і профілактичною ме­тою.За температурою води ванни поділяють на холодні, прохолодні, індифе­рентні, теплі і гарячі. Окрім того, застосовують ванни контрастні і з поступо­вим підвищенням або зниженням температури води. За складом ванни бувають прісні, медикаментозні, ароматичні, газові, мінеральні.

Прісні ванни — ванни з водогінної води відповідної температури. Остання визначає тривалість процедур: холодні і гарячі ванни — від 2 до 5 хв; індифе­рентні та теплі — від 10-15 до 20-30 хв. Рівень води при загальній ванні не по­винен бути вищим середини грудної клітки людини, яка лежить (рис. 3.24), щоб не утруднювати дихання і не впливати негативно на серце. Після прохо­лодних і холодних ванн слід проводити розтирання тіла, а після гарячих і теп­лих рекомендується прохолодний душ або обливання одним-двома відрами во­ди температурою 32-30 °С. Вплив прісних ванн на організм зумовлений, в ос­новному, температурою води, а також її механічним тиском (гідростатичним) на тіло за рахунок стовпа води близько 0,5 м.

Холодні (нижче 20 °С) і прохолодні (20-33 °С) ванни діють збуджуюче, ак­тивізують діяльність ЦНС, процеси терморегуляції і обміну речовин. Тому їх використовують як тонізуючу і загартовуючу процедуру, а також при порушен­нях жирового обміну. Холодні сидячі ванни показані при атонічному запорі, слабкості сечового міхура.

Ванни індиферентної температури (34-36 °С) тривалістю 10-15 хв мають освіжаючий та збадьорюючий вплив, а тривалістю 15-25 хв — заспокійливий. Показані вони при функціональних розладах нервової системи, вегетосудин-них дистоніях, початкових стадіях гіпертонічної хвороби.

Теплі (37-39 °С) ванни діють заспокійливо, зменшують біль і спазми, сти­мулюють процеси розсмоктування і сечовиділення. Показані вони при захво­рюваннях суглобів, центральної і периферичної нервової системи, нирок, спас­тичних паралічах, міозиті, міалгії, контрактурі.

Гарячі (40 °С і вище) ванни збуджують нервову і серцево-судинну систе­ми, підвищують обмін речовин, діють спазмолітично і болезаспокійливе. Їх застосовують при хворобах обміну речовин, у вигляді сидячої ванни — при на-


падах нирково-кам'яної хвороби, запальних процесах у ділянці ма­лого тазу. У спортивній практиці гарячі ванни використовують плав­ці, лижники, ковзаняри для норма­лізації функції м'язів, попереджен­ня перевантажень і травм, а також при ознаках переохолодження. Тривалість процедури — до 10 хв.

 

Контрастні ванни передба­чають поперемінне використання двох ванн з водою різної темпера­тури: одна — 38-42°С, інша 10-24°С. Спочатку пацієнт занурюється на

Рис. 3.24. Правильне положення у ванні

2-3 хв у гарячу воду, а потім на 1 хв — у холодну. Протягом процедури роблять

3-6 таких змін. При місцевих контрастних ваннах руки або ноги занурюють на 30-60 с у гарячу воду (42-45 °С), і на 10-20 с — у холодну (15-20 °С), повто­рюючи такі зміни 4-5 разів. Ефект контрастних ванн складається з дії води від­повідної температури на органи і системи організму, процеси обміну і термо­регуляції і, особливо, на нервову систему і судинні реакції. Тому їх застосову­ють при вегетосудинних дистоніях, пітливості, акорціанозі, варікозних розши­реннях вен, з метою загартовування.

Ванни з поступовим підвищенням температури води (за Гауффе) почина­ються з 37-38 °С, яку протягом 15-20 хв підвищують доливанням гарячої води до 41-42 °С. При місцевих ваннах для рук і ніг або для всіх кінцівок пацієнта обгортають простирадлом і на голову йому кладуть рушник, змочений холод­ною водою. Поступово протягом 10 хв додають гарячу воду у ванни і початко­ву температуру води в них підвищують до 44-^15 °С, а після появи поту на об­личчі продовжують ще 10-15 хв.

Після процедури людину витирають, загортають у нагріте простирадло і вкладають на 30-40 хв. Ці ванни діють подібно загальним, але переносяться по­рівняно легко, тому що значна частина тіла не контактує з гарячою водою і піт випаровується з поверхні без будь-яких перешкод, що позитивно впливає на процес терморегуляції і загальний стан організму. Ванни зменшують кількість серцевих скорочень, регулюють функцію серця, знижують артеріальний тиск, сприяють обміну речовин. Показані вони при гіпертонічній хворобі І-ІІ стадій, розладах мозкового кровообігу та кровообігу нижніх кінцівок, початкових про­явах атеросклерозу. Ножні ванни показані при приливах крові до голови, голов­ному болю, безсонні, гострих простудних захворюваннях дихальних шляхів, бронхіальній астмі, стенокардії.

Парові ванни з температурою водяної пари 45-65 °С і вище застосовують для лікування хронічних травм опорно-рухового апарату переважно у спорт­сменів, а також для підсилення окисно-відновних процесів після тренувань та для релаксації м'язів. Перевага цієї процедури перед парною лазнею чи сау­ною в тому, що на голову пацієнта не діє безпосередньо пара, тому що вона знаходиться поза ванною і людина не зазнає утруднень при диханні.


Парова (російська) і сухоповітряна (фінська, сауна) лазні є потужніми во­долікувальними процедурами. Різняться вони поміж собою тим, що перша має відносно невисоку температуру повітря до 45-70 °С і високу вологість — до 90-100 %. Сухоповітряна лазня характеризується високою температурою по­вітря до 90-140 °С і відносно низькою вологістю — 10-15 %. У багатогранній дії на організм їх об'єднують реакція на дію тепла, води, пари і багаторазові різкі зміни жару і охолодження тіла.

Все це активізує фізичну терморегуляцію, стимулює потовиділення і вод­но-сольовий обмін, виведення продуктів обміну речовин; очищує шкіру від злущених і старих клітин, що підвищує її тонус і еластичність. Лазня тренує серцево-судинну і дихальну системи, підсилює процеси гальмування у ЦНС і активізує діяльність вегетативної нервової і ендокринної систем, підвищує ре­активність організму, діє протизапально.

Слід підкреслити, що парова лазня справляє більше навантаження на ос­новні системи організму і процеси терморегуляції, ніж сауна. Тому вона підхо­дить для загартованих і фізично міцних людей, а сауна — для осіб похилого ві­ку, дітей і хворих з хронічними застудними захворюваннями, порушеннями пе­риферичного кровообігу, хронічними розладами шлунково-кишкового тракту і жирового обміну, дегенеративними і хронічними запальними захворюваннями опорно-рухового апарату, психосоматичними дисфункціями.

Користуватись лазнею частіше одного разу на тиждень не бажано. При не­вірному застосуванні парової і сухоповітряної лазні з'являються ознаки їх не­гативного впливу — безсоння, дратівливості, зниження апетиту, головного бо­лю, млявості і, у деяких випадках, можлива непритомність чи тепловий удар. Протипоказана лазня при інфекційних і паразитарних захворюваннях, вираженій гіпертонії, тромбофлебіті, епілепсії, психозах.

Медикаментозні ванни — це коли до прісної води додають лікарські пре­парати, трави та інші часто ароматичні речовини рослинного походження. Во­ни діють на організм своїми складниками, подразнюючи рецептори шкіри і мо­жуть проникати через неї в організм. Ароматичні летючі речовини впливають на аналізатор нюху, що разом з іншими чинниками підвищують настрій і обу­мовлюють позитивний психотерапевтичний ефект. Найчастіше застосовують хвойні, з шавлії, скипідарні і гірчичні ванни, рідше — содові, крохмальні, мар­ганцеві, галунові та ін.

Хвойні ванни (35-37 °С) мають приємний запах хвої і колір води. Вони ді­ють заспокійливо і рекомендуються при неврозах з підвищеною дратівливістю і втомою, поганому сні, початкових стадіях гіпертонічної хвороби.

Ванни з шавлії (35-37 °С) стимулюють трофічні процеси, мають протиза­пальну і болезаспокійливу властивість. Показані при запальних і дегене­ративно-дистрофічних захворюваннях суглобів, пошкодженнях м'язів і сумко­во-зв'язкового апарату, травмах периферичних нервів, деяких гінекологічних захворюваннях.

Скипидарні ванни (37-39 °С) збуджують рецепторний апарат шкіри, пок­ращують периферичний кровообіг, впливають на судинний тонус, діють знебо­лююче, протизапально, стимулюють трофічні процеси. Показані ванни


при захворюваннях опорно-рухового апарату, периферичної нервової системи, гіпертонічній хворобі, облітеруючих захворюваннях судин кінцівок. Проти­показання: хронічні захворювання печінки і нирок, підвищеній чутли­вості шкіри до скипидару.

Гірчичні ванни застосовують у вигляді загальних (36-38 °С) і місцевих (39-40 °С) ванн. Перші використовують при гострих і хронічних захворю-раннях органів дихання, гострих респіраторно-вірусних інфекціях. По­казані ножні ванни при неврозах, підвищеному артеріальному тиску. Гірчичні ванни для рук застосовують при початкових формах ішемічної хвороби серця, бронхіальній астмі, хронічних захворюваннях дихальних шляхів.


Просмотров 533

Эта страница нарушает авторские права



allrefrs.ru - 2023 год. Все права принадлежат их авторам!