Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






ЙМОВІРНІ І АБСОЛЮТНІ ОЗНАКИ СМЕРТІ



СУДОВО-МЕДИЧНЕ

ВЧЕННЯ ПРО СМЕРТЬ.

ЙМОВІРНІ І АБСОЛЮТНІ ОЗНАКИ СМЕРТІ.

Лектор

к.м.наук, доцент кафедри патоморфології

зав. курсом судової медицини, медичного законодавства

Будко Ганна Юріївна

Танатологія- це наука про смерть.

Предмет танатології:

1. Термінальні стани.

2. Біохімічні, клінічні та морфологічні порушення, які супроводжують процес вмирання.

3. Танатогенез - безпосередню причину смерті.

4. Можливості оживлення організму та наслідки оживлення.

5. Евтаназія (легка смерть, уміння полегшити смерть). Класифікація танатології:

 

1. Загальна танатологія вивчає процеси вмирання, генез і причини, діагностичні можливості встановлення факту та часу смерті.

2. Окрема танатологія вивчає комплекс питань, пов'язаних з окремими, цілком конкретними причинами смерті, перебіг цього процесу за різноманітних ушкоджень та хвороб.

3. Судово-медична танатологія вивчає всі види насильної та раптової смерті.
Смерть - це незворотне припинення

всіх життєвих функцій організму. Медико-біологічна класифікація смерті:

I. Категорії причин смерті:

1)природна (фізіологічна) - закономірне закінчення діяльності організму;

2) неприродна - кінець життя внаслідок хвороби або ушкодження - раніше, ніж вичерпані фізіологічні потенціали організму.

II. Роди причин смерті:

1) природна смерть:

а) від недостатності фізіологічних потенціалів плодів та новонароджених;

б) від повного вичерпання фізіологічних потенціалів у глибокій старості.
2) неприродна смерть:

а) внаслідок хвороб;

б) внаслідок травм.
ПІ. Види причин смерті:

1) природна від недостатності фізіологічних потенціалів плодів та новонароджених:

а) недоношеність;

б) несумісні з життям вади розвитку;

2) неприродна внаслідок хвороб: серцево-судинної системи; органів дихання; центральної нервової системи; органів травлення; новоутворень і таке інше;

3) неприродна внаслідок травм: фізичних; термічних; баротравм; хімічних; отруєнь тощо. Класифікація смерті за соціально-юридичними обставинами її настання:



I. Категорії обставин смерті:

1) насильна;

2) ненасильницька.

II. Роди обставин смерті:

1)насильна:

а) убивство;

б) самогубство;

в) нещасний випадок.

2) ненасильницька:

а) раптова;

б) нагла.

НІ. Видиобставин смерті:1) убивство:

а) ненавмисне;

б) з необережності;


в) при перевищенні меж необхідної оборони;

г) дітовбивство.

2) самогубство:

а) доведення до самогубства.

3) нещасний випадок:

а) на виробництві;

б) у побуті;

в) на транспорті.

4) раптова смерть:

а) на фоні уявного здоров'я.

5) Нагла смерть:

а) смерть, яка настала внаслідок відомого захворювання, але не очікувана в даний час. Перехід від життя до смерті не є одномомиттєвим, цей процес називається вмиранням (термінальний стан). На початку термінального стану розвивається кисневе голодування, що спричиняє в органах і тканинах спочатку компенсаторно-пристосувальні, а потім — патологічні зміни. Характеристика термінального стану:

• централізація кровообігу спрямована на підтримку функцій головного мозку;

• порушення мікроциркуляції на периферії;

• порушення структури і функцій паренхіматозних органів;

• перехід енергетичного обміну речовин у центральній нервовій системі і в паренхіматозних органах на анаеробний гліколіз;

• накопичення молочної кислоти в м'язах і внутрішніх органах;



• утворення "хибного кола";

• наростання ацидозу;

• накопичення у крові біологічно активних речовин;

• розвиток парезів і паралічів судин мікроциркуляторного русла;

 

• підвищення судинної проникності, згущення крові, виникнення стазів, дрібнокрапкових крововиливів, тромбів;

• параліч периферичних судин зумовлює пригнічення скорочувальної функції міокарда, що призводить до зупинки серця.

Етапи вмирання (генез смерті):

передагональний стан - людина непритомна; артеріальний тиск безупинно знижується; тони серця послаблені (тахікардія переходить у брадикардію); дихання поверхневе, часте; рефлекси знижені;

термінальна пауза (1-4 хв.) - свідомість, дихання, пульс, рефлекси відсутні; брадикардія переходить у тимчасову асистолію;

 

агонія (конання) (від 3 до ЗО хв.) - свідомість втрачена, але час від часу на коротку мить повертається, дещо частішає пульс та серцебиття, а дихання, навпаки, рідке й глибоке; активізація бульбарних центрів і як наслідок тимчасове і короткочасне підвищення артеріального тиску; набряк легень; обличчя Гіппократа;

клінічна смерть (5-8 хв.)- повне пригнічення свідомості, рефлексів, дихання, діяльності серця -зворотній стан;

біологічна смерть - розвиток незворотних змін у діяльності центральної нервової системи, дихання
та кровообігу.

Процеси вмирання не завжди відбуваються однаково. Залежно від його тривалості розрізняють повільну та швидку смерть. Ознаки швидкої смерті:

вутворення пухких кров'яних згустків у крові, які протягом перших 1-2 годин після смерті розчиняються, і кров повністю втрачає здатність до вторинного зсідання;

• ціаноз обличчя, екхімози у кон'юнктиви, інтенсивні і поширені трупні плями;

• виділення сечі, калу, а також наявність рожевого слизу у дихальних шляхах;



• значне венозне повнокров'я внутрішніх органів;

• переповнення кров'ю правої половини серця, дрібно-крапкові крововиливи на поверхні серця і легень, а іноді в інших органах (плями Тард'є).

Під час швидкої смерті перебіг усіх етапів швидкоплинний, агонія може бути або зовсім відсутня, або вкрай коротка.


І

Повільна смерть характеризується тривалою агонією (впродовж діб і тижнів), саме тому її називають

агональною.

Ознаки повільної смерті:

• якщо смерті передує агонія, в серці і судинах виявляють щільні згортки крові — червоні при нетривалій агонії і жовто-білі або білі — при тривалій. Це пов'язано із швидкістю випадіння фібрину;

• трупні слабо виражені, не мають чітких меж;

• внутрішні органи бліді.
Вірогідні ознаки смерті

I. Припинення функції кровообігу:

1) відсутність пульсу на сонних артеріях;

2) відсутність серцебиття впродовж 1-2 хв.;

3) відсутність кровотечі при розрізах периферійних артерій;

4) відсутність скорочень серця при рентгеноскопії грудної клітки;

5) відсутність "зубців" на електрокардіограмі, так звана німа електрокардіограма.

II. Припинення функції дихання:

1) нерухомість грудної клітки та передньої черевної стінки;

2) відсутність дихальних шумів при аускультації;

3) відсутність екскурсії легенів при рентгеноскопії грудей.

III. Припинення функції центральної нервової системи:

1) втрата свідомості (непритомність);

2) відсутність рефлексів;

3) зміна форми зіниці на щілиноподібну при здавлюванні ока ("котяче око" або симптом Бєлоглазова);

4) німа електроенцефалограма. Ранні і пізні абсолютні ознаки смерті:

I.Ранні абсолютні ознаки смерті:

• Трупні плями.

• Трупне охолодження.

• Трупне заклякання.

• Трупне висихання.

• Аутоліз.

II. Пізні абсолютні ознаки смерті:

1. Руйнівні:

• Трупне гниття.

• Ушкодження трупа тваринами і рослинами.

2. Консервувальні:

• Жировіск.

• Муміфікація.

• Торф'яне дублення.

• Штучне консервування.

• Збереження трупа в певних середовищах (в холоді, соляних чи інших розчинах). Трупні плями

Після зупинки серця поступово припиняється рух крові по судинах. За законом тяжіння кров починає

збиратися у найнижчих частинах тіла, внаслідок чого майже через 30-60 хв. після смерті починають

утворюватися трупні плями. Яскраво виражені вони через 2-3 години після смерті. Терміни появи трупних

плям залежать від механізму настання смерті.

Трупні плями виникають тільки на тих ділянках тіла, які нещільно контактують з поверхнею, на якій лежить

тіло. У тих же ділянках тіла, де є такий контакт із поверхнею, трупні плями не утворюються. В окремих

випадках на фоні трупних плям можуть бути відбитки тих предметів, на яких розташовується труп.

Зміни трупних паям залежать від давності настання смерті і відбуваються стадійно. У розвитку трупних плям

виділяють три стадії:

1) гіпостаз

І фаза відновлення 1 хв. - до 8 годин; II фаза відновлення 5-6 хв. - 8-16 годин;

2) стаз

І фаза відновлення 10-20 хв. - 16-24 години; II фаза 30-60 хв. - 24-48 годин;

3) імбібіція

не змінюють колір - з моменту настання смерті пройшло більше ніж 48 годин.

З


Якщо змінити положення трупа у стадії гіпостазу, то всі трупні плями перемістяться на іншу поверхню тіла, а

шкіра первинної поверхні, стане блідою.

При зміні положення трупа в стадії стазу деякі з трупних плям переміщаються на нові ділянки, а інші

залишаються на місці. Більша частина трупних плям може переміститися в першій фазі стазу. Наприкінці

другої фази при перевертанні тіла розташування трупних плям або зовсім не змінюється, або змінюється

дуже незначно.

Трупні плями спостерігаються й при дослідженні внутрішніх органів.

На підставі наявності трупних плям можна встановити факт:

1) настання смерті;

2) давність настання смерті;

3) положення трупа після смерті та можливість його зміни;

4) характер предметів, на яких був розташований труп;

5) швидкість процесу вмирання;

6) орієнтовно визначити причину смерті за невластивим кольором трупних плям. Охолодження трупа

Метаболічні процеси в організмі супроводжуються виробленням тепла, внаслідок чого тіло людини має

певну температуру. Після настання смерті перестають діяти регуляторні системи, різко уповільнюється

метаболічна активність і припиняється теплопродукція. Внаслідок чого вже через 45-60 хв. температура тіла

поступово знижується.

При звичайній кімнатній температурі (+18°С) труп охолоджується в середньому перші 6 годин після смерті

на 1 °С за 1 годину, потім темп охолодження уповільнюється і становить уже 1°С протягом кожних 1,5-2

години післясмертного періоду. Температура тіла дорівнює температури навколишнього середовища через

24-36 годин.

У трупів людей виснажених та дітей, померлих від гострої втрати крові, від отруєння алкоголем, арсеном,

фосфором, роздягнені трупи, температура знижується швидше.

Повільніше охолоджуються трупи людей, які померли від сонячного та теплового ударів, отруєння чадним

газом, при механічній травмі довгастого, верхньої частини спинного мозку.

Рідко спостерігається випадки деякого підвищення температури тіла після смерті (від правця, сепсису,

холери), а вже потім вона знижується.

Трупне заклякання

Через 2-4 години після настання смерті в м'язовій тканині трупа починають розвиватися своєрідні зміни, які

дістали назву трупного заклякання. Насамперед трупне заклякання можна виявити в м'язах нижньої щелепи,

потім - у м'язах шиї, тулуба, рук і ніг. Через 24 години після настання смерті воно стає найінтенсивнішим.

Такий стан м'язів спостерігається в середньому 2-3 доби після чого трупне заклякання поступово

зменшується. Повністю трупне заклякання зникає у такій самій послідовності через 3-4 доби після настання

смерті. В живому організмі енергія для м'язового скорочення утворюється внаслідок відокремлення

фосфатних груп від АТФ і конвертації її в АДФ. При цьому з глікогену утворюється молочна кислота і

вивільняється енергія. Деяка частина цієї енергії утилізується для конвертації АДФ у АТФ. Такий процес

відбувається тільки за умов життя. Після смерті він припиняється, і кількість АТФ поступово зменшується за

рахунок її деградації і в м'язах накопичується молочна кислота. Актин і міозин незворотно перетворюються у

гель, внаслідок чого м'язи тверднуть і ущільнюються.

Наявність трупного заклякання виявляється на місці події під час огляду трупа шляхом визначення щільності

або розслаблення м'язів та можливості виконання пасивних рухів у суглобах кінцівок. За динамікою розвитку

трупного заклякання можна орієнтовно визначити час настання смерті. На практиці ступінь трупного

заклякання зіставляють з температурою тіла і стадією трупних плям.

Трупне висихання

Через кілька годин після настання смерті поступово починає проявлятися процес трупного висихання,

зумовлений випаровуванням рідини з тіла померлого. Насамперед, трупне висихання спостерігається в

тканинах, які за життя перебувають у вологому стані. Якщо очі трупа були відкритими, то в середньому через

4-6 год. на склері відповідно до меж відкритих повік виникають буро-жовті плями післясмертного висихання.

За формою вони нагадують трикутник, який розташовується на райдужній оболонці, а вершина спрямована

до кута ока - це плями Лярше.

Аутоліз

Після смерті внаслідок того, що реакція середовища організму стає кислою, відбувається активація

гідролітичних ферментів, які починають діяти на тканини і перетравлювати їх. Цей процес дістав назву

аутолізу і притаманний біологічним об'єктам. За умов аутолізу порушується структура клітин, вони


набухають, втрачають ядра, мутніють. В подальшому органи і тканини розм'якшуються, стають в'ялими та просочуються плазмою крові. Строки розвитку аутолізу у внутрішніх органах пов'язані насамперед з їх ферментною насиченістю.

Пізні трупні явища

До пізніх трупних явищ відносять такі, що призводять до значних різких змін зовнішнього вигляду трупа, його органів і тканин.

Пізні зміни в трупі починаються, власне, зразу ж після смерті, але розвиваються й проявляються повільніше й пізніше. До пізніх ознак смерті відносять такі: трупне гниття, муміфікація, жировіск, торф'яне дублення. Трупне гниття

Це дуже складний процес, що полягає у розкладанні білків під впливом життєдіяльності мікроорганізмів. При цьому утворюються гнильні гази, які роздувають кишки, проходять крізь їх стінки у підшкірну жирову клітковину, внаслідок чого шкіра набуває брудно-зеленого кольору.

Найінтенсивніше процес гниття відбувається у сліпій кишці, тому перші його ознаки спостерігаються у правій пахвині. Потім гнильні гази по підшкірній жировій клітковині розповсюджуються на всю поверхню живота. Поступово процес гниття охоплює кровоносні судини, які набувають зелено-фіолетового кольору й просвічуються крізь шкіру у вигляді сітки. Пізніше брудно-зелене забарвлення розповсюджується на грудну клітку, шию. Труп зеленіє, що пояснюється утворенням сульфіду феруму у результаті з'єднання сірководню, який виділяється у процесі гниття, із залізом крові. Внаслідок утворення газів труп роздувається до значних розмірів (трупна емфізема). З часом під верхнім шаром шкіри з'являються пухирі, наповнені сукровичною рідиною, згодом вони лопаються, і шкіра звисає клаптями.

Прояви трупного гниття залежать від причини смерті (наприклад, у разі смерті внаслідок тривалої тяжкої хвороби, що супроводжувалася агонією, гниття починається рівномірно по всьому тілу), умов зовнішнього середовища (значно прискорюється за високої температури та вологості й може зовсім припинитися за низької температури) тощо.

Трупи мертвонароджених дітей, як правило, стерильні й не мають гнильних мікробів, а тому, по-перше, гниття, звичайно, затримується на досить довгий час і, по-друге, його перші ознаки з'являються не на черевних покровах, а на найбільш вологих частинах тіла, куди потрапляють ззовні гнильні мікроби (зеленіють губи, повіки, крила носа; при цьому покров живота може бути зовсім не зачеплений гниттям).

Гниття трупів живонароджених дітей відбувається у такій самій послідовності, як і трупів дорослих людей. Це пояснюється потраплянням в організм дитини при диханні гнильних мікробів з повітря.

На процес гниття впливають умови поховання трупа. Якщо труп поховано в сиру землю пізньої осені, коли немає мух, то гниття значно уповільнюється. Трупи добре зберігаються у піщаних грунтах, де мало вологи й дуже повільно відбуваються гнильні процеси. Це може привести до повної консервації трупа та його муміфікації. Муміфікація та жировіск

Один з видів природної консервації - висихання трупа. Воно наявне, якщо труп перебуває в умовах, за яких швидко та інтенсивно втрачає вологу (в піску, крейдяному грунті), або ж коли є хороший протяг (на горищах, у печерах, склепах). Втрачаючи значну кількість вологи (до 80% і більше), труп перетворюється на скелет, обтягнутий шкірою; вона дуже суха, щільна, має рудувато-коричневий колір. Внутрішні органи висихають, зменшуються в об'ємі, і, врешті-решт, руйнуються, перетворюючись на безформену однорідну масу. Для муміфікації трупа дорослої людини за сприятливих умов потрібно один-два місяці, а дитячого трупа - досить двох-трьох тижнів. Такий зменшений у масі муміфікований труп може зберігатися протягом десятків і навіть сотень років.

Судово-медичне дослідження муміфікованого трупа, внаслідок його доброго зберігання, дає змогу встановити вік, стать, довжину тіла, певні анатомічні особливості особи, якій він належить; у деяких випадках - навіть її ідентифікувати. Крім того, іноді вдається виявити ушкодження й патологічні зміни і визначити їх природу.

Коли труп потрапляє в умови, де наявна висока вологість і відсутність або недостатнє надходження повітря, точніше, - кисню, відбувається його омилення, або ж утворення жировоску. Таке явище може спостерігатися при похованні в заболочених місцях, при потраплянні трупів у колодязі, ставки, копанки тощо.

Жири трупа розкладаються на гліцерин та жирні кислоти. Олеїнова кислота та гліцерин вимиваються з організму водою, а пальметинова і стеаринова - вступають у реакцію з лугоземельними елементами (кальцієвими та магнієвими солями) і утворюють мило. Тканини тіла набувають сіро-рудого кольору із зернистою будовою, що нагадує суміш воску з жиром (звідси - жировіск), вони ущільнюються.


Внутрішні органи досить добре зберігаються, але дуже крихкі, легко руйнуються. Труп легко ріжеться ножем, має специфічний запах згірклого сиру.

Для утворення жировіску потрібен приблизно рік. Висока температура прискорює цей процес.

Окрім того, що труп у стані жировоску довго зберігається, на його тканинах і органах можна виявити ушкодження, які допомагають визначити причину смерті, встановити індивідуальні прикмети для впізнання особи тощо. Лабораторними дослідженнями можна виявити отрути, які потрапили в організм прижиттєво. Торф 'яне дублення

Вкрай рідкісним є вид природного зберігання трупа, що утворюється у разі потрапляння мертвого тіла в торф'яні болота та ґрунти. Там під дією гумусових кислот відбувається дублення шкірних покровів. Вони стають цупкими, набувають темно-рудого кольору. Білки й вапно розчиняються, внутрішні органи і м'які тканини значно зменшуються в об'ємі або й зовсім руйнуються, кістки м'якнуть, легко розрізаються. У такому стані трупи можуть перебувати сотні років. Дослідження проводиться так само, як і при утворенні жировоску.

Природна консервація трупа можлива й у разі потрапляння його в інші умови - низька температура зовнішнього середовища (замерзання трупа); висока концентрація солей, занурення в нафту, дьоготь. Труп за цих обставин зберігається досить довго, і його можна дослідити повністю за звичайною схемою.

У практиці нерідко виникає потреба зберегти труп до поховання протягом кількох днів. З цією метою використовують методи штучної консервації - охолодження трупів у холодильних камерах, введення в судини консервуючого розчину, наприклад, формаліну та спирту, водночас у всі порожнини трупа кладуть вату, просякнуту цим самим розчином. У забальзамованих таким чином трупах процеси гниття не відбуваються, і вони зберігаються деякий час навіть за умов надходження повітря.

У сільській місцевості, особливо в жарку погоду, труп можна зберегти, помістивши його у глибоку суху яму, прикривши гілками сосни чи ялини (О. П. Громов).


Просмотров 867

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!