Екологічна безпека — мета екологічної політики держави

Доктринальні підходи щодо визначення екологічної безпеки в спеціальній та еколого-правовій літературі.

ЕБ-окремий вид безпеки, стан захищеності життєво важливих інтересів від внутрішніх та зовнішніх загроз.(Тихомиров)

ЕБ(Качинський)- забезпеч. Захищеності життєво важливих інтересів людини, сус-ва, д-ви від реальних та потенційних загроз, що створ. Антропогенними або прир. Чинниками для НПС.

ЕБ(Серов)- стан захищеності життєво важливих інтересів у процеси взаємодії людини і природи. Від загроз:

1. загроза з боку природ. Об’єктів

2. навмисно з боку агресій, тероризму

1. загроза зумовлена знищенням, пошкодженням прир. Ресурсів

ЕБ(Попова; Анісімов)- Безпечне довкілля коли його стан відповідає встановл. у зак-ві лімітам, нормативам що стосуються його чистоти, ресурсомісткості, незабрудненості.

ЕБ(Андрєйцев)- складова національної і транснаціональної безпеки, тобто такий стан розв. сусп. Правовідносин і відповідних ї правових зв’язків , за яких система правових норм, інших держ.-правових і соц. засобів гарантує раво громадян на безпечне для життя і здоровя довкілля, забезпечення регулювання екологонебезп. д-сті , запобігання погіршення стану довкілля .

Законодавчі визначення екологічної безпеки.

Перше визначення ЕБ було закріплено в ЗУ „Про охорону навк.середовища” від 21.07.91. Регулює еколог.,природно-ресурсові,антропо-охоронні, природно-охоронні відносини. Один з розділів присвячено регулюванню еколог.безпеки.

Екологічно безпечний стан навк.природн.середовища, при якому забезпеч.попередження погіршення еколог.стану та виникнення небезпеки для здоровя людини. Відповідно до ЗУ еколог.безпека гарантується громадянам України шляхом здійснення широкого комплексу взаємоповязаних еколог.політ.економ.держ.-правових та інших заходів. Можна визначити певні недоліки данного визначення,оскільки ЕБ визначається через стан навколишнього природного середовища.

Слід звернути увагу на сис-му нормативів,що визначають ЕБ. В ст.30 приводиться перелік нормативів і стандартів,які б дозволяли встановити екологічний склад порушення права особи на ЕБ. Ця сис-ма нормативів потребує постійного поповнення.

Друге визначення ЕБ(що враховує екологічний ризик)

Держстандарт України Безпека промисл.підприємств терміни і визначення ДСТУ 2156-93.

В Європі поряд з прийнятими стандартами розроблені механізми їх реалізації,економ.заходи для забезпечення цих стандартів.

В Україні діють обовязкові держстандарти,яких зобовязані дотримуватись підприємці. Але на законому рівні немає чітких правових механізмів і важелів,які зумовлювали і стимулювали виробника до додержання цих стандартів. Відповідно до Держстандарту ЕБ – відсутність неприпустимого ризику,повязана із завданням будь-якої шкоди. Держстандарт оперує поняттям екологічного ризику,оскільки в додатку до стандарту ЕБ – сукупність дій ,станів та процесів,які прямо або опосередковано призводять до суттєвих збитків для навк.природ.середовища, населення, матеріальних обєктів. Аналізуючи це визначення можна визначити поняття ЕКОЛОГІЧНОЇ НЕБЕЗПЕКИ – наявність недопустимого ризику та наявність еколог.шкоди та поняття ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ – наявність допустимого еколог.ризику та відсутність будь-якої шкоди і виключення будь-яких негативних наслідків.

ЗУ „Про основи нац.безпеки” від 19.07.03 „ЕБ – складова нацбезпеки держави визначається як стан захищеності життєво важливих інтересів суспільства,особи і держави від зовн.і внутр.загроз. ЗУ визначає низку внутр.і зовн.загроз в еколог.сфері. Законодавство України не містить переліку еколог.інтересів, натомість є перелік субєктивних прав всфері екології. Еколог.інтереси не можна персоніфікувати, а субєктивні права можна.

Екологічна безпека — мета екологічної політики держави.

Закон України "Про охорону навколишнього природного се­редовища" від 25 червня 1991 року визначає екологічну безпеку як стан навколишнього природного середовища, за якого забез­печується запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров'я людей. Вона гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємо­пов'язаних політичних, економічних, організаційних, державно-правових та інших заходів (ч. II, ст. 50). Можна припустити, що екологічна безпека подається в об'єктивному (ч. І, ст. 50) та суб'єк­тивному (ч. II, ст. 50) значенні, беручи до уваги, що законом вона гарантується як певна юридична можливість, тобто суб'єктивне право громадян України, яке можна ідентифікувати з екологіч­ним правом громадян на безпечне для життя і здоров'я навко­лишнє природне середовище, закріплене ст. 50 Конституції Укра­їни та ст. 9 вищезазначеного екологічного закону.

Зі змісту ч. І, ст. 50 випливає також і те, що в наведеному законі юридично зафіксована спроба визначити екологічну без­пеку як відповідний біологічний, хімічний, фізичний стан сере­довища, що не є небезпечним для здоров'я людей. При цьому це має бути саме такий стан довкілля, за якого здійснюється систе­ма запобігання настанню небезпеки, тобто загрози.

Важливим сегментом сучасної екологічної політики держави є організаційно-управлінські та нормативно-правові важелі її реалізації, яким в Основних напрямах державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки приділено особливу увагу як гарантуючим засобам її прогнозованої результативності.

Як наголошується в Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 р., схваленій Кабінетом Міністрів України від 17 жовтня 2007 р. № 880 , відчувається відсутність ефективної системи управління у сфері охорони довкілля, що зумовлює удосконалення системи інтегрованого екологічного управління шляхом включення екологічної складової у програми розвитку секторів економіки.

Теоретичні основи механізму реалізації Основних напрямів державної екологічної політики за всіма складеними компонентами — забезпечення якості довкілля, екологічної безпеки та раціонального й ефективного використання природних ресурсів — склали свого часу авторські напрацювання і доктринальні підходи, викладені в моделі Концепції програми правового забезпечення природоохоронної діяльності на основі практики застосування екологічного законодавства , положення якої відтворені в Основних напрямах державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.

Передбачено, що механізм реалізації державної екологічної політики містить:

1. Державну інституційну інфраструктуру проведення екологічної політики.

2. Систему екологічного законодавства і його кодифікування.

3. Економіко-правове забезпечення.

4. Еколого-експертне обґрунтування й оцінку еколого-небезпечних заходів і діяльності.

5. Міжнародно-правове регулювання і співпрацю.

Організаційно-правові основи забезпечення державної екологічної політики направляються на визначення трьох основних рівнів управління: а) національного; б) регіонального;в) місцевого (пооб’єктного).

І. Національний рівень управління передбачає вирішення таких питань у сферах:

1. Проблеми безпеки: а) забезпечення екологічної безпеки як складової національної безпеки; б) розробка політики регулювання ядерної (антиядерної) безпеки; в) ліцензування екологічно небезпечних видів діяльності; г) державна політика стосовно зон надзвичайних екологічних ситуацій; ґ) здійснення державного екологічного контролю щодо забезпечення вимог, норм і нормативів екологічної безпеки, у тому числі ядерної та радіаційної безпеки.

2. Напряму з охорони середовища (ландшафтного напряму): а) проведення державної політики в частині збереження біорізноманітності (ландшафтів); б) державний контроль у цій сфері; в) реалізація міжнародних угод і виконання Україною взятих на себе зобов’язань, підтримка міждержавних відносин у сфері охорони середовища.

3. Природноресурсного напряму:

а) формування економічного механізму природокористування; б) регулювання використання природних ресурсів; в) встановлення нормативів якісного стану природних ресурсів; г) регулювання використання ресурсів державного значення; ґ) проведення єдиної науково-технічної політики щодо охорони, раціонального використання і відновлення природних ресурсів.

Варто зазначити, що реалізація державної політики в галузі екологічної безпеки реалізується шляхом розроблення, погодження та виконання міждержавних, державних, регіональних, місцевих та інших програм, які спрямовані на втілення пріоритетів еколо­гічної безпеки, чітке дотримання вимог законодавства у цій сфері.

Окрема стаття про норми, нормативи та вимоги екологічної безпеки має забезпечувати чітке визначення норм, нормативів та вимог екологічної безпеки, закріпити їх систему з погляду зов­нішньої та внутрішньої екологічної безпеки, передбачити їхнє місце у системі екологічного законодавства України. Сьогодні еколо­гічне законодавство виділяє такі нормативи екологічної безпеки:

а) гранично допустимі концентрації забруднювальних речо­вин у навколишньому природному середовищі (ГДК);

б) гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного,радіаційного, іншого шкідливого впливу на нього (ГДР);

в) гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продук­тах харчування (ГДВ).