Кодифікація термінів – це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання

Сьогодні в Україні видається велика кількість словників з різних галузей знань. Це в основному словники таких типів: перекладні, енциклопедично-довідкові, тлумачно-перекладні.

Стандартизація термінології – це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов’язковою для вживання в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах.

Тема 2

1)

Лексикографія - (гр. lexikos - словесний, словниковий; grapho - пишу) розділ мовознавства, об"єктом вивчення якого є принципи систематизації слів та стійких словосполучень.

Предметом лексикографії є ї практика укладання словників різних типів. Словник - це зібрання, реєстр слів (словосполучень, фразеологізмів, морфем та ін. мовних одиниць), розташованих у певному порядку, як правило - алфавітному.

Існують 2 типи словників: енциклопедичні та лінгвістичні (філологічні). Енциклопедичні словники носять понятійно-довідковий характер, вони не описують слово, як мовну одиницю, а подають інформацію, певні дані, відомості про ті факти та явища, які цими словами позначаються.

У лінгвістичних словниках об'єктом розгляду є слово як одиниця мови. вони охоплюють різні частини мови.

Лінгвістичні словники бувають двох видів:

1) двомовні;

2) одномовні;

Філологічні словники можуть бути одномовні, двомовні і багатомовні.

Серед одномовних словників найважливішим типом є словник тлумачний. В ньому засобами рідної мови розкривається (витлумачується) значення слова, характеризуються його граматичні й стилістичні властивості, подаються типові словосполучення (речення) і фразеологічні звороти, де вживається слово у відповідному значенні («Словник української мови», Т 1-11, 1970–1980).

Словник етимологічний — лексикографічна праця, в якій з'ясовується походження слова: розкривається первісне значення, реконструюється найдавніша форма слова, вказується, чи слово запозичене, чи власне українське («Етимологічний словник української мови» у 7 томах).

Словник асоціативний — словник, у якому представлені результати асоціативного експерименту. Статті в А. С. розташовують за алфавітом. Назвою статті в асоціативних словниках служать слова-стимули, після яких наводять викликані ними реакції в алфавітному порядку; реакції з однаковою частотністю упорядковують за алфавітом у межах відповідної групи (Бутенко Н. П. Словник асоціативних норм української мови. — Львів, 1979; Бутенко Н. П. Словник асоціативних означень іменників в українській мові. — Львів, 1989; Мартінек С. В. Український асоціативний словник: У 2 т. — Львів, 2007).

Словник іншомовних слів — словник, у якому розкривається значення іншомовних слів, що ввійшли до лексичного складу рідної мови, і вказується, з якої мови вони засвоєні («Словник іншомовних слів», Довіра, 2000).

Словник історичний — один з різновидів тлумачного словника, в якому подаються слова певної історичної епохи за даними писемних пам'яток, з'ясовується їх значення, наводяться ілюстрації («Словник староукраїнської мови XIV–XV ст.», Т 1-2, 1977–1978).

Словник орфографічний — подають нормативне написання слів і їх граматичних форм відповідно до чинного правопису. Найновішим в українській лексикографії є "Орфографічний словник української мови" С. Головащука, М. Пещак, В. Русанівського, О. Тараненка (близько 120 тисяч слів), створений на основі 4-го видання "Українського правопису" (1993). Цей словник показує сучасний стан розвитку всіх сфер літературної мови, включаючи й найновіші запозичення.

Словник орфоепічний — служить довідником правильної нормативної вимови і нормативного наголосу.Такими в українській мові є словник-довідник "Українська літературна вимова і наголос" (1973, укладачі І. Вихованець, С. Єрмоленко, Н. Сологуб, Г. Щербатюк), "Орфоепічний словник" М. Погрібного (1984).

Словник перекладний (двомовний словник) — словник, у якому реєстрове слово в різних його значеннях перекладається відповідниками іншої мови.

Словник синонімів — у ньому подані ряди синонімів, що групуються навколо стрижневих слів, розташованих в алфавітному порядку.

Словник термінологічний — словник, у якому подана система термінів певної галузі науки, виробництва, мистецтва.

Тема 5

1)

Наукова стаття — вид наукової публікації, яка описує дослідження чи групу досліджень, пов'язаних однією темою, та виконана її науковими авторами. Наукові статті публікуються у періодичних наукових журналах або в неперіодичних збірниках наукових робіт. Наукова стаття є одним з найбільш поширених способів публікації наукових результатів.

2)

Як і будь-яка наукова робота, стаття має свої головні частини, серед яких виокремлюють:

заголовок;

вступ;

головну частину;

висновок.

1. Правильний заголовок. Заголовок повинен привернути увагу читача і змусити його читати текст далі, не покидаючи сторінку. Він повинен бути цікавим, зрозумілим, інформативним, мати закінчену думку, вміщатися в одну стрічку та читатися «одним поглядом». Саме по заголовку читач визначає, чи варто йому читати статтю і чи отримає він корисну (або цікаву) інформацію.

2.- Вступ: утримує увагу читача і сприяє продовженню читання. Повинен містити інформацію про головну думку і короткий виклад її змісту.

3. Виклад основного тексту статті або безпосередньо подробиці, які зацікавлять читача. При написанні основного тексту слід суворо дотримуватися теми та головних принципів:

лаконічність;

грамотність;

аргументованість.

4. Статтю потрібно писати простими реченнями – так інформація є більш доступною читачеві для розуміння чи запам’ятовування.

5. Потрібно поділяти текст на абзаци. Для зручного читання слід використовувати не більше 5-10 речень в одному абзаці.

6. Щоб слідкувати за темою, використовуйте план, де перераховані два-три переконливі аргументи для головної частини, і кілька фраз для переконливого висновку.

7. Дотримуємося логічної послідовності. Важливо плавно робити перехід від одного абзацу до іншого, не втрачаючи при цьому основної думки та не забуваючи про акценти, які привертають увагу до необхідних моментів.

8. При написанні статті слід дотримуватись літературної мови і стилю, уникаючи народних висловів та жаргонів, якщо того не вимагає аудиторія або стиль статті.

9. Намагайтеся при викладенні тексту уникати слів, значення яких може бути незрозуміле читачеві.

10. Не варто зловживати сполучниками «але», «і», «а» на початку речення.

11. Обов’язково перевіряйте текст на наявність орфографічних та пунктуаційних помилок.

12. Висновок статті повинен бути її логічним завершенням та містити ключові позиції статті, які читач може взяти за інформативну основу.

Загалом структура тексту у статті має бути такою:

заголовок – коротке, лаконічне, інформативне речення;

вступ –2-3 речення про зміст і цілі статті (не більше 10% усього тексту);

головна частина – розглянута в логічній послідовності суть досліджуваного питання (близько 80% тексту);

висновок – кілька речень, у яких автор підводить підсумок досліджуваного питання (не менше 10% загального тексту).

4)

1. Наукова робота обов’язково повинна мати вступ, зміст, висновки та список використаних джерел.

2. Прізвище, ініціали автора (авторів) та наукового керівника, назва вищого навчального закладу в конкурсних роботах не вказуються.

3. На титульному аркуші зазначається: наукова робота на тему: “ ... ” (вказується тема роботи).

4. У відомостях про автора та наукового керівника (додаток 3) заповнюється тільки перша частина бланку, що закінчується підписами автора та наукового керівника.

5. У рецензії на наукову роботу заповнюється тільки перша частина бланку, що закінчується науковим ступенем та вченим званням рецензента.

6. Текст друкується шрифтом Times New Roman; міжрядковийінтервал – 1,5; кегль – 14; з одного боку аркуша паперу формату А 4 (210 х 297 мм); ліве поле – 30 мм, праве поле –10 мм, верхнє і нижнє поля – 20 мм.

7. До наукової роботи, у разі наявності, додаються акти про впровадження її результатів, копії патентів, статей автора тощо.

Тема 6

1.2.3