Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Е.Хемінгуей ввів у літературу поняття "втрачене покоління"



Поняття "втрачене покоління" з´явилася у літературу в XX столітті. Цей термін запровадив з подачі американки Гертруди Стайн Е. Хемінгуей. "Усі ви - втрачене покоління", - кинув власник паризького гаража механікові, який погано відремонтував автомобіль Гертруди Стайн. Вона підхопила ці слова, поширила загалом на молодь, що скуштувала боїв на Марні й під Верденом. Відтак його використовували для характеристики всіх тих, хто був скалічений Першою світовою війною. Вперше у літературі це поняття використав Е. Хемінгуей як епіграф до роману "Фієста" і дав тим самим назву цілому літературному напрямові.

"З´явилося покоління, яке зросло на те, щоб знайти всіх богів мертвими, всяку віру в людину - порушеною", - так ще 1920 року в романі "По цей бік раю" писав Френсіс Скотт Фіцджеральд.

"Втраченість" - це зневіра в прийдешньому, відсутність ідеалів, розчарування, духовна спустошеність тощо.

Тему "втраченого покоління" розкрили у своїх творах англієць Р. Олдінгтон "Смерть героя" (1929), Е. Хемінгуей "У наш час" (1925), "Фієста" (1926), "Прощавай, зброє", Е. М. Ремарк "На західному фронті без змін" (1929), "Повернення" (1931), "Три товариші" (1938).

Такої масової і страхітливої війни, як у 1914-1918 роках, історія доти ще не знала. Та причина не лише у цьому. Перша світова війна на початку уявлялася багатьом "священною битвою" - чи то за "німецьку культуру", чи то за "європейську демократію", а виявилося, що це цинічна боротьба за поділ світу, за ринки збуту, за сфери впливу. І в тих, хто йшов в атаку під кулеметним вогнем, хто мокнув і мерз в окопах, хто задихався у жовтих хмарах газу, неначе спала з очей полуда. Разом з вірою вони втратили і надію.

Передусім така зневіра стосувалася образу повоєнного світу. І через те, що юнаки навчилися бачити й розпізнавати істину, і через те, що змінився, деградував сам світ. І ось що ще знаменне: настрої "втраченого покоління" не були пов´язані з приналежністю до переможців чи переможених. Американці Фіцджеральд і Хемінгуей, французи Дюамель і Доржелес, англієць Олдінгтон були не менш розчаровані, ніж німці Ремарк і фон дер Врінг, ніж австрієць Рот. Усі вони зазнали поразки - не від ворожої армії, а від життя як такого. Неправдиво почали звучати слова "священний", "славний", "жертва". Те, що здавалося стійким і незмінним - культура, гуманізм, розум, наука, індивідуальна свобода особистості - розвалилося, як картковий будинок, обернулося пустотою.



Е. М. Ремарк вустами свого героя Пауля Боймера так характеризував це покоління: "Ми вже не молодь. Ми вже не хочемо завойовувати світ. Ми втікачі. Тікаємо від самих себе. Від свого життя. Нам було лише 18 років, ми тільки починали любити життя і світ, а нам довелося стріляти в них. Перший снаряд влучив у наше серце. Нас відрізало від справжньої діяльності, від прагнень, від процесу. Ми вже не віримо в них: ми віримо у війну".

Письменники самі пережили страхіття війни і реально зобразили їх у своїх прозових творах, які належали до творів про війну і мали певні особливості.

Характерні риси романів "втраченого покоління":

o Письменники розмірковували не так про саму війну, її причини і перебіг подій, а про те, що війна коїть з людиною.



o Проза письменників засвідчила, що людина, яка опинилася на фронті, призвичаїлася до війни, як до щоденності. Людина на війні стала її часткою, "гарматним м´ясом".

o Ті персонажі, які пройшли через війну, зіткнулися з єдиною істиною смерті, втратили "звичні істини". Вони почали болісно реагувати на фальш, лицемірство суспільства, прагнули створити власні аксіоми життя.

o Чоловіча дружба, загартована війною, залишалася для них тим найкращим, найдосконалішим, справжнім, що могла бути в людському житті у повоєнний час.

Таким чином, "втрачене покоління" - досить типове породження історичної доби XX століття. Йому властива певна двоїстість, суперечливість світовідчуття. Поряд з невірою бачимо готовність вірити, поряд із жорстокістю життєвої позиції - вболівання за ближнього.

Риси творчості письменника:

o Рушієм сюжетної лінії в нього частіше був не розвиток конфлікту, не зіткнення протиріч, а посилення незадоволеності, внутрішнього дискомфорту героя. Звідси - наростання емоційної напруги, гра висловленого і невисловленого. Ідейна, проблемна сторона конфлікту виносилася автором за межі сюжету, про неї можна лише здогадуватись, адже вона рідко формувалася явно і не стала основною у сюжеті;

o У більшості творів відсутня чітка композиційна схема. Звичайно читач нічого не знав ні про життя героя, ні про його уподобання та інтереси. Зав´язка виходить ніби за межі сюжету. У багатьох творах такою зав´язкою стала війна, що визначала драму людського життя. Дія розпочалася власне у момент кульмінації - це апогей суму і тривоги. Розв´язка конфлікту також здебільшого відсутня, оскільки для самого героя вирішення проблем було неможливим;

o Використання прийому контрасту. Життєві катастрофи, трагічні переживання різко контрастували з побутовими діями, звичайними справами і розмовами людей. На контрастах і були побудовані романи Хемінгуея;



o Передача роздумів героя не від першої, а від другої особи, що сприяло напруженості внутрішнього монологу, непомітно втягувало в ситуацію і самого читача;

o Лаконізм;

o Психологічна майстерність;

o Чіткість і виразність описів природи чи людської діяльності;

o Його твори - приклад служіння митця ідеям справедливості і людяності, чесності і мужності;

o Лексика творів досить проста, розмовна, герої Хемінгуея часто вживали і не зовсім "джентельменські" слова, вони не приховували за респектабельною поведінкою своїх справжніх почуттів;

o Автор не тяжів до метафор, здебільшого використовував слова не в переносному, а у прямому їх значенні. Порівнянь небагато, і вони прості й конкретні, тобто передавали внутрішній стан героя. Мова відзначалася простотою, виразністю і лаконізмом (так званий "телеграфний стиль").

o Метою Хемінгуея було не повне розкриття мотивів поведінки людей. Він намагався дати поштовх до розвитку уяви читача, викликати не просто цікавість до долі героя, а й прилучити до співучасті у вирішенні його життєвих проблем. Автор нічого не підказував, лише подавав скупі факти, надаючи читачеві можливість самому дійти певних висновків;

o Герої письменника - "герої кодексу". Якими б не були теми і сюжети творів, він завжди залишався у колі загальнолюдських морально-етичних категорій: честь, мужність, людська самоповага, велич кохання. Письменник сповідував філософію своєрідного стоїцизму, витримку під ударами долі, стійкості у найнебезпечніших ситуаціях. Це був хемінгуеївський моральний кодекс, і його персонажі стали "героями кодексу", як їх згодом стали називати літературні критики.

o Введення у літературу "принципу айсберга", який на одну восьму височів над водою, а сім восьмих його заховані під поверхнею. Прозаїк вважав, що саме так має творити митець: він не повинен говорити все, більша частина змісту має бути закладена у підтексті. Поетика Е. Хемінгуея характеризувала натяками та недомовками. Він змалював тільки факти, але за ними легко вгадувалися складні психологічні процеси, душевні драми героїв. Уникаючи деталізованих описів, авторських пояснень, "саморозкриття" персонажів, він перетворив багато оповідань на короткі драматичні сцени, зменшив додаткові відомості до майже драматургічних ремарок. Слова, байдужі й нейтральні, часто допомагали не виявити, а навпаки, приховати думки і переживання. Коли людині стадо вкрай погано, коли її душила біль і туга, вона говорила про якісь дріб´язкові речі - про їжу, дорогу, погоду, спорт. Внутрішня напруга відчувалася лише в інтонаціях, у розірванім синтаксисі, у багатозначності пауз, у настійливому, ніби автоматичному повторі однієї і тієї самої фрази. Тільки у моменти найвищого емоційного напруження приховане виривалося зовні у якомусь слові чи жесті. Хемінгуей - майстер відбору і продуманої послідовності фактів. Він тяжів до виразності й лаконізму, зосереджуючи увагу на деталях, які несли у собі велике емоційне навантаження. Добре володіючи складним мистецтвом натяків, досягав максимальної виразності художньої деталі. Символічна деталь дала змогу авторові не тільки відобразити певний факт чи явище, а й передати внутрішній пафос оповіді. Реалістична символіка посилила ліричне звучання творів, надала їм філософської багатозначності.

o Війна і смерть стали предметом.

o Час, простір, герої - все звужувалося так, щоб увійти в "магічне коло" головного персонажа. Але водночас специфіка реалізму полягала у тому, щоб це вузьке коло не замкнуло в собі читача, щоб герой виявився не тільки як певна людська особистість, але й як продукт своєї епохи.

Роботу над романом "Прощавай, зброє!" Ернест розпочав у березні 1928 року і повністю закінчив у США у червні 1929-го року. Під час роботи над цим твором, закінчив життя самогубством батько автора. Ця подія ще раз нагадала письменникові про трагізм людського життя і наклала трагічний відбиток на його власну долю. Вона відобразилась і на символіці назви нового роману: в англійській мові вираз "A farewell to arms" одночасно означав і "прощавай, зброє" і "прощавайте, руки" (руки тих, хто нас любив). Таким чином, з перших сторінок роману звучала тема втрат, які переслідували головних героїв.


 


Просмотров 2091

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!