Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Старий і море» – повість-притча про людину. «Життєподібний» сюжет



Повість «Старий і море»
Повість «Старий і море», здається, народилася з репутацією класичного взірця художньої прози XX ст. Хемінгуей чув такі відгуки ще на етапі, коли давав прочитати її у рукописі ціну-вальникам літератури, думці яких довіряв. Сам письменник стверджував, що ця повість є кращим його твором і що її взагалі можна розглядати як епілог усього, що він написав і пережив у своєму житті.
Історія створення та публікації повісті. Ще 1936 р. Е. Хемінгуей надрукував у журналі «Есквайр» нарис «Блакитна вода», де розповів про те, як один старий рибалка, доклавши майже героїчних зусиль, спіймав велетенського марлина. Втім, похвалитися своєю здобиччю йому не вдалося, оскільки на рибину напали акули. Коли старого знайшли у морі, від марлина залишився майже один кістяк. У розпачі рибалка невтішно ридав.


1950 р. Хемінгуей повернувся до цього сюжету, поклавши його в основу художнього твору. Так виникла повість, що згодом дістала назву «Старий і море». Звісно, вона суттєво відрізнялася від колишньої журнальної публікації. Адже за чотирнадцять років, що минули з часів оприлюднення нарису, письменник значно збагатив свій життєвий і мистецький досвід. Не випадково, розповідаючи в інтерв'ю про процес роботи над «Старим і морем», Хемінгуей наголосив на тому, що за межами повісті залишився величезний масив матеріалу: «Повість "Старий і море", - зауважив він, -можна було розтягнути більш як на тисячу сторінок: там були б описані всі мешканці Села, їхнє життя, де вони народилися, як вони росли, як вони виростили своїх дітей тощо. Інші письменники роблять це бездоганно. Коли ви пишете, ви обмежені досягнутим у вашій царині. Ось чому я спробував піти іншим шляхом. Спочатку я викинув усе, без чого міг передати читачеві свій досвід. Я хотів, щоб прочитане здавалося йому пережитим, щоб у нього склалося враження, ніби це відбулося насправді. Завдання було дуже важким, і мені довелося багато попрацювати».

Важливу роль у вирішенні цього завдання відіграв власний життєвий досвід письменника. Хемінгуей був завзятим рибалкою і добре розумівся як на радощах, так і на труднощах цього ремесла. Нін мав серед рибалок чимало друзів, знав їхні родини та побут, часто виходив разом з ними у море, разом з ними випивав у маленькій корчмі, що її стіни були завішані фотокартками найбільших рибин, годинами слухаючи розповіді про море та рибу.




Одного разу, розповідає біограф Хемінгуея Б. Грибанов, йому «далося зловити туну вагою 514 фунтів. «Боротьба з нею тривала сім годин, і за весь цей час він втратив біля семи фунтів власної ваги. Незадовго до того у цю місцевість приїхав якийсь багатий старий з молодою нареченою, який зухвало заявив, що ловити туну не важко. Коли "Пілар" надвечір входила у гавань, все населення зібралося подивитися на здобич Хемінгуея - рибина була одинадцять з половиною футів завдовжки. На палубі "Пілар" поруч із рибиною стояв Хемінгуей, веселий, п'яний. Своїм басом він загримів на всю гавань: "Де ж той сучий син, який говорив, що це легко?"»


1 вересня 1952 р. з'явилося число журналу «Лайф», у якому була надрукована повість «Старий і море». Успіх цієї публікації був воістину феноменальний: упродовж 48 годин було розпродано 5 318 655 (!) примірників. Критики зустріли твір оваціями. Бурхливою була і реакція пересічних читачів: протягом трьох тижнів Хемінгуей щодня отримував 80-90 листів від прихильників, які радісно вітали його з новим досягненням. Високу оцінку здобула повість і серед найавторитетніших майстрів слова. Так, американський письменник, Нобелівський лауреат В. Фолкнер проголосив: «Час, можливо, покаже, що це - кращий твір будь-кого з нас. Я маю на увазі його (тобто Хемінгуея. - Є.В.) і моїх сучасників». Фолкнер мав рацію: сьогодні, через півстоліття після «буму», що вибухнув навколо перших публікацій «Старого! моря», цей твір зберігає славу нетлінного шедевра XX ст.



Особливості побудови сюжету та жанрова своєрідність твори У повісті широким планом змальовується епізод із рибальського життя старого Сантьяго. Як і в більшості своїх творів, Хемінгу ей «опускає» біографію свого героя, повідомляючи кількома фразами лише необхідну передісторію. З неї ми довідуємося, що старий упродовж останніх 84 днів повертався з риболовлі без улову. Перші сорок днів разом із Сантьяго у море виходив хлоп чик Манолін - відданий йому всім серцем учень, який прагнув опанувати секрет рибальського ремесла. Втім, побачивши, що старому більше не щастить, батьки змусили хлопчика псрейтмі на інший човен. Виконавши їхній наказ, він, проте, душею залишався зі своїм учителем, морально підтримуючи його у важнЯ годину і намагаючись хоч чимось допомогти йому на березі, Хлопчик любив Сантьяго як «незвичайного старого», схилявся перед ним як перед справжнім майстром і вірив у його успіх.


Сам-один старий рибалка вийшов у море і на 85-й день, коли доля нарешті послала йому багату здобич. То була рибина велиі чезних розмірів й надзвичайної краси - втілена мрія будь-якого рибалки. Перемога над такою чудо-рибиною означала для Сантьяго не просто вдале завершення його виходу в море, а досягнення головної мети та вищого сенсу всього його рибальського життя. А Двобій героя з могутньою рибиною був важким і виснажливі вим. Для обох суперників це була боротьба на межі життя тщ смерті. Довго рибина тягнула човен старого далеко в океан перш ніж він спромігся її подолати. Проте щастя перемоги було недовгим: на зворотному шляху прив'язану до човна рибину атакували акули. Старий що було сил захищав свою здобич, але врешті-решт зазнав поразки. Повернувшись до бухти з прив'язаним до човна гігантським кістяком, знесилений і спустошений, він заснув у своїй жалюгідній хатині. Коли вранці хлопчик, стривожений його тривалою відсутністю заглянув у двері, старий ще спав. Побачивши його скривавлені руки, Манолін заплакав, а коли Сантьяго прокинувся, він сказав: «Тепер ми знов будемо рибалити разом».




На побіжний погляд, сюжет повісті розроблений у реалістичному ключі. Тут немає жодних ознак дивовижного, фантастичного, надприродного, немає жодних порушень меж реалістичного світу. Реалістично виписані і характери персонажів, і пейзажі, і побутовий колорит, і деталі рибальської справи. На реалістичності зображеного у повісті наголошував і сам письменник. В одному з інтерв'ю він, зокрема, сказав: «У "Старому і морі" я намагався створити реального старого, реального хлопчика, реальну рибину і реальних акул. Проте якщо я зробив їх досить добре й досить правдиво, вони можуть означати багато дечого».

Ця очевидна багатозначність сюжету надала підставу деяким критикам для суто символічних трактувань, що ігнорувавши її реалістичний план.


Полемізуючи з прихильниками однобоко символічної інтерпретації твору, автор у запалі стверджував, що у цьому тексті взагалі відсутня будь-яка символіка. Втім, істину, як то часто буває, варто шукати посередині між крайнощами. З позиції такої «золотої середини» вірно схарактеризував художню специфіку повісті Б. Беренсон: «"Старий і море" Хемінгуея, - писав він, - це ідилія про море як таке, не про море Байро-на чи Мелвілла, а про море Гомера, і передана вона такою ж чарівною прозою, як епос Гомера. Жодний справжній митець не займається символами чи алегоріями, - а Хемінгуей справжній митець, - але кожний справжній твір мистецтва породжує символи та алегорії. Таким є і цей невеликий, але напрочуд вдалий твір».


Справді, у зовні реалістичний сюжет повісті вміщений багатий символічний підтекст, що надає зображуваному смислової «двоповерховості». На рівні цього підтексту повість про рибалку та море прочитується як інакомовний сюжет про взаємини людини з життєвою стихією. Тут, у прихованій частині тексту-«айсберга» порушуються засадничі філософські питання людського буття, виникають яскраві символи й самобутні асоціації. Саме наявність такого підтексту надає літературознавцям підставу визначати «Старого і море» як повість-притчу.


Проблематика повісті.

Одна з основних проблем твору -взаємини людини та природи.


З одного боку, Сантьяго притаманне почуття органічної єдності з природою. Його погляд і думки охоплюють увесь природний світ від безпорадної пташки до космічних стихій. Цей світ, наповнений жорстокою боротьбою і ніжною пульсацією різних форм життя, постає у свідомості рибалки як світ гармонійний і одухотворений. Старий милується красою і величчю природи, благоговійно схиляється перед її вищою мудрістю та грізною силою, щиро співчуває тендітним створінням природи, втягнутим у щоденну боротьбу за існування. Він і самого себе усвідомлює часткою природи. Це відчувається, зокрема, в епізоді, в якому він, згадуючи черепах, зауважує: «Адже і в мене таке саме серце, та й руки-ноги подібні до їхніх».

Розкриваючи глибокий ліризм його сприйняття природи, Хемінгуей вводить до оповіді таку деталь. Чимало молодих рибалок, читаємо ми у повісті, називали море «еі шаг» - тобто у чоловічому роді, і говорили про нього «як про суперника, як про бездушний простір, ба навіть як про ворога». А Сантьяго завжди вживав слово «море» у жіночому роді («1а шаг»), бо думав про нього «як про жінку, про живу істоту, що може й подарувати велику ласку, і позбавити її, а коли й чинить щось лихе чи нерозважне, то лише тому, що така вже її вдача».


З іншого боку, письменник змальовує драматичне протистояння людини та природи. Саме у цьому полягає зміст двобою рибалки з рибиною та його битви з акулами. У цій боротьбі старий виявляє непоказовий героїзм: раз у раз він гідно витримує нерівні бої за обставин, що загрожують йому загибеллю. У загальному філософському контексті повісті його протистояння рибині та акулам набуває характеру боротьби з «лихою долею» та з самим собою - тобто зі своєю старістю, неміччю, фізичним болем, сумнівами та відчаєм. Ця боротьба має своєю надметою ствердження моральної сили людського «я»: «...я покажу їй (рибині. - Є.В.), — подумки каже Сантьяго, — на що здатна людина й що вона може стерпіти».


Двоїсті взаємини людини та природи найповніше розкриваються у ставленні старого до рибини. Він сприймає її як серйозного, гідного суперника, в екстремальному змаганні з яким він має або загинути, або перемогти. Однак при цьому душа Сантьяго вільна від ненависті, агресивності, страху чи зухвалості. Навпаки, він захоплено милується грацією та міццю своєї рибини. Він не просто закоханий у це дивовижне створіння природи, а й відчуває до нього щире співчуття. У розпалі боротьби з рибиною герой навіть називає її своєю сестрою. Однак професійна гідність рибалки владно диктує йому битися до кінця, за будь-яку ціну добиватися перемоги. Образ рибалки, прив'язаного до рибини, яка то тягне його човен, то тягнеться за його човном (і сам рибалка не може збагнути, хто кого веде), виростає у символ складних, драматичних і в той же час по-своєму гармонійних взаємин єдності й протистояння людини та природи.


Характерно, що, висвітлюючи ці взаємини, письменник розвінчує міф про людину як про «господаря природи». «Людина, - говорить Сантьяго, - доволі нікчемна істота проти дужих птахів і звірів. Я таки справді радше волів би бути отим рибиськом, що пливе десь там, у темряві моря».

Поведінка головного героя у морі визначається етикою трудівника, яка стверджує пріоритет професійної майстерності, невіддільної від людської гідності, стоїцизму, мужності. В контексті теми моральних чеснот рибалки у повісті порушується проблема життєвих поразок та перемог особистості.


За логікою сюжету повісті перемога старого обертається на поразку: від рибини, здобутої ціною неймовірних зусиль і страждань, залишається лише кістяк, який водночас є і наочним доказом рибальського подвигу героя, і свідченням його фатальної невдачі. Така двозначність підсумків двобою рибалки з його долею підкреслюється двома місткими деталями у фіналі твору: описуючи реакцію оточуючих на рештки здобичі старого, письменник змальовує рибалок, що з подивом вимірюють довгою мотузкою довжину кістяка, а поруч з ними -подружжя туристів, яке, не уявляючи того, що відбулося, милується лише «досконалою формою» хвоста рибини.


Історія про те, як рибалка, що упіймав рибину своєї мрії, зміг привезти додому лише її кістяк, на рівні символічного підтексту прочитується також як інакомовна розповідь про одвічні спроби людини досягти своєї життєвої мети.

Ця розповідь вміщує у собі все: і етап тривалого очікування та відчайдушних надій, і важкий, сповнений борінь і страждань шлях до мети, і солодку мить її досягнення, і подальше розчарування, коли під досягнутого залишається лише спогад - такий собі «кістяк». 'А огляду на це тлумачення можна провести паралель між морською пригодою Сантьяго та творчим процесом. Так митець, що працює над головним твором свого життя, щодня витрачаючи сили на боротьбу з внутрішньою та зовнішньою протидією й насолоджуючись хвилинами творчих перемог, по завершенні книжки або картини переживає спустошеність і невдоволеність зробленим (наприклад відчуття того, що створене ним є лише «кістяком» невичерпно багатої стихії життя або - лише «кістяком» його мрії про досягнення досконалості).


Важливо зазначити, що питання досягнення життєвої мети (і спорідненого з ним питання осягнення сенсу існування) герой повісті вирішує на самоті, залишившись наодинці і зі своєю мрією, і з небезпечною морською стихією. Ця екзистенційна самотність надає образу Сантьяго трагічного забарвлення.


Утім, основний пафос твору не є трагічним. Крізь мотив ек-зистенційної самотності героя, крізь ситуацію його поразки впевнено пробиваються життєствердні інтонації. Адже навіть привізши кістяк замість рибини, старий продемонстрував свою професійну спроможність і моральну велич. Так він довів і хлопчикові, і самому собі, що справді є «незвичайним старим» - неперевершеним майстром своєї справи і людиною нездоланної сили волі. І його взаємини з юним Маноліном е своєрідною противагою стану самотності, пережитому під час морської пригоди. Хлопчик зігріває рибалку теплом безкорисливої любові, щирого поклоніння, ніжної турботи. У поєднанні образи старого та хлопчика символізують зв'язки екзис-тенційно самотньої людини з оточуючими, зв'язки духовної спадкоємності поколінь, зв'язки минулого та майбутнього, що забезпечують безперервність розвитку людства й безсмертя людяності.


Всепереможним гімном людині звучать у творі слова старого: «...людина створена не для поразки... Людину можна знищити, а здолати не можна». Повість Хемінгуея доводить, що у житті не буває безвихідних ситуацій, що справжні здобутки особистості вимірюються не зовнішнім успіхом, а внутрішніми перемогами над собою, що людина здатна гідно протистояти «лихій долі», якщо залишається людиною. Саме у ствердженні ідеї моральної непереможності особистості та оптимістичної віри у безмежні духовні можливості людини полягає гуманістичний пафос повісті «Старий і море».

У чому гуманістичний пафос повісті Е. Хемінгуея «Старий і море»?
Повість «Старий і море», на перший погляд, — твір, що не може бути бестселером. Сюжету закрученого точно бракує, та й герой дивний, якийсь негероїчний. Це старий Сантьяго, якому саме дуже не щастило з уловом. Був він старий і самотній, до того ж бідний настільки, що ні за що було й хліба купити. І все ж не випадково після всіх успішних і відомих романів Хемінгуей отримав нагороду саме за цю повість. У ній закладено глибокий людяний смисл.
Коли читаєш твір, переймаєшся проблемами старого рибалки. Бо тут щось і справді не так, неправильно. Хіба винен старий, що в нього нині такий період! Хіба не в кожного бувають у житті чорні смуги? Але батьки хлопчика, який учився рибалити в Сантьяго, не бажати нічого чути, наполягаючи, щоб син покинув старого. Хлопчик же по-людськи любив цього безпорадного старого. В нього не забракло душі не покидати Сантьяго, хоч і мав послухати батьків. І тоді старий рибалка вирішив ще раз випробувати долю. Годі й говорити, то була важка справа, бо впіймавши велику рибу, Сантьяго змушений був боротися за неї з акулами. Яка метафора! Скільки недоброзичливців чатують часом на твою удачу, аби відібрати. І треба змагатися з цілим світом за право бути улюбленцем долі, довести це право у боротьбі. Старий не був надто зарозумілий, і він дякував Богу за велику рибу, що дісталася йому. Він звертається до риби, як до мислячої істоти, викликаючи її на двобій. Вони нарівні: вона в нього на гачку, але й він посеред моря у благенькому човнику, а навколо не його стихія. Сантьяго приводить до берега лише кістяк великої риби. Здавалося, це знову поразка, адже їсти нічого. Та це не так. Він виграв двобій і дістався берега. Він живий. І всі тепер можуть побачити, яку рибу він упіймав. До нього знову повернулася удача!
Людина здатна перемогти себе, багато на що здатна. Та й хлопчик вірив у нього. І це чи найголовніше, — щоб обов'язково бодай хтось у тебе вірив!
То в чому гуманістичний пафос повісті Е. Хемінгуея «Старий і море»? Він саме в тому, щоб не забувати допомогти, поспівчувати й підтримати людину, якій нині нелегко. Хай буде обов'язково в кожного отой «хлопчик» з чуйною душею, що не покине й не зрадить.


Просмотров 1450

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!