Тема №2 Російський романтизм

1. Життєвий і творчий шлях М.В.Гоголя

2. Романтичний період в творчості М.В.Гоголя:наслідування, пошуки, новації.

3. Збірник українських повістей «Вечори на хуторі поблизу Диканьки»: літературні і фольклорні джерела,зображення життя народу, гумор і сатира.

Мико́ла Васи́льович Го́голь (рос. Николай Васильевич Гоголь; прізвище при народженні Яно́вський, з 1821 року — Го́голь-Яно́вський; * 20 березня (1 квітня) 1809 року, Сорочинці, Полтавська губернія — † 21 лютого (4 березня) 1852 року, Москва) — російський та український[ прозаїк, драматург, поет, критик, публіцист, визнаний класик української та російської літератури.

У 1818–1819 роках — навчався в Полтавському повітовому училищі.

У 1821–1828 — у Ніжинській гімназії вищих наук, де вперше виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших. Майстерно зіграв роль Простакової у виставі «Недоросль». Учасник цього спектаклю К. Базилі, пізніше відомий публіцист і дипломат. У гімназії Гоголь особливо охоче вивчав давню українську історію, народні звичаї та усну народну творчість, з якими знайомився не лише з друкованих джерел, а й на ніжинських базарах, у передмісті Магерки, де мав багато знайомих. Пізніше ніжинські типи, окремі сценки увійшли до творів письменника.

У Ніжині Гоголь написав свої перші літературні твори і опублікував деякі з них у рукописних журналах та альманахах. Тут з'явилися його вірші «Италия», «Новоселье», «Непогода», «Две рыбки», «Битва при Калке», поема «Ганс Кюхельгартен», сатири «Насмешнику некстати», «Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан», драматичні твори.

Твори

· Вечори на хуторі біля Диканьки

· Миргород

Повісті (1835–1842 рр.) :

· Невський проспект

· Ніс

· Портрет

· Шинель

· Записки божевільного

· Рим (уривок)

· Ревізор

· Мертві душі

Твори Гоголя багаторазово екранізувалися. Його твори використані кількома композиторами при створенні опер та балетів. Крім цього, Гоголь був персонажем кількох фільмів та інших художніх творів.

1910 року у Російській імперії був випущений фільм «Жизнь и смерть А. С. Пушкина» (виробництво Московського відділку французького Товариства «Гомон»), де, серед іншого, О. Пушкін читає свої твори Гоголю.
За мотивами повісті «Вечори на хуторі біля Диканьки» 1961 року кіностудія «Мосфільм» випустила кольоровий фільм.
1967 року на кіностудії «Мосфільм» режисером Олександром Птушко був знятий фільм «Вій» за одноіменним твором Гоголя.
1972 року кіностудія ім. Олександра Довженка за сценарієм Івана Драча, створеним за мотивами ранніх творів М. Гоголя, випустила фільм російською мовою«Пропавшая грамота».
1977 року на тій же кіностудії «Мосфільм» Леонідом Гайдаєм був створений фільм «Инкогнито из Петербурга», за п'єсою М. Гоголя «Ревізор», а 1996 року був екранізований спектакль Московського театру сатири під цією ж назвою.
2003 року був екранізований балет у постановці Ігоря Моісєєва «Ночь на Лысой горе» за мотивами творів Миколи Гоголя.
Компанія Step Creative Group випустила два квести: «Вечори на хуторі біля Диканьки» (2005) і «Вечір напередодні Івана Купала» (2006).
Першою грою за повістю Гоголя стала «Вій: Історія, розказана заново» (2004)^[20].
2009 року в Україні режисерами Петром Пінчуком та Євгенієм Березяком створений фільм «Дума про Тараса Бульбу». У той же час у Москві режисером Володимиром Бортком поставлений фільм «Тарас Бульба», з очевидним пропагандистським відтінком.
Мотиви гоголівських творів та їх персонажі використані у фільмі режисера Костянтина Худякова «Марево», завершеному у 2010 році.

На Україну проводиться щорічний мультидисциплінарний фестиваль сучасного мистецтва ГОГОЛЬFEST, названий на честь письменника.

Прізвище письменника відбилося в назві музичної групи Gogol Bordello, лідер якої, Євген Гудзь, є вихідцем з України.

Зображення Гоголя можна зустріти на поштових марках і монетах.

На честь письменника названо астероїд 2361 Гоголь

2. В кінці 90-х років читач був вражений появою трьох томів «Нарисів та оповідань» нового письменника - М. Горького. «Великий і оригінальний талант», - такою була спільна думка про новий письменника та його книгах .
Зростаюче в суспільстві невдоволення і очікування рішучих змін викликали посилення романтичних тенденцій в літературі. Особливо яскраво цітенденції позначилися у творчості молодого Горького, в таких оповіданнях, як «Челкаш», «Стара Ізергіль», «Макар Чудра», у революційних піснях. Герої цих оповідань - люди «з сонцем у крові», сильні, горді, красиві. Ці герої - мрія Горького. Такий герой повинен був «посилити волю людини до життя, розбудити в ній заколот проти дійсності, проти всякого гніту її».
Центральним образом романтичних творів Горького раннього періоду є образ героя, готового на подвиг в ім'я блага народу. Величезне значення в розкритті цього образу має оповідання «Стара Ізергіль», написаний в 1895 році. В образ Данко Горький вклав гуманістичне уявлення про людину, яка всі сили віддає служінню народові.
Данко - «молодий красень», сміливий і рішучий. Щоб вивести свій народ до світла і щастя, Данко приносить себе в жертву. Він любить людей. І ось його молоде і гаряче серце спалахнуло вогнем бажання врятувати їх, вивести їх з мороку.
«Що зроблю я для людей!?» - Сильніше грому крикнув Данко. І раптом він руками розірвав собі груди, і вирвав з них своє серце, і високо підняв його над головою ». Висвітлюючи шлях людям яскравим світлом свого палаючого серця, Данко сміливо повів їх вперед. І темрява була переможена. «Кинув погляд поперед себе на широчінь степу гордий сміливець Данко, кинув він радісний погляд на вільну землю і засміявся гордо. А потім упав і помер ». Помирає Данко, гасне його сміливе серце, але образ юного героя живе як образ героя-визволителя. «У житті завжди є місце подвигу», - говорить стара Ізергіль.
Ідею подвигу, піднесеного і облагороджує, Горький вклав у свою знамениту «Пісню про Сокола», написану в 1895 році. Сокіл - уособлення борця за народне щастя: «О, коли б у небо хоч раз піднятися!. Ворога притиснув би я ... до ран моїх грудях і ... захлинувся б моєї він кров'ю! Про щастя битви!. »
Соколу притаманні презирство до смерті, хоробрість, ненависть до ворога. В образі Сокола Горький оспівує «божевілля хоробрих». «Божевілля, хоробрість - ось мудрість життя! О, сміливий Сокіл, в бою з ворогами минув ти кров'ю. Але буде час - і краплі крові своїй гарячої, як іскри, спалахнуть в мороці життя і багато сміливих сердець запалять божевільної жагою свободи, світла! »
У 1901 році Горький написав «Пісню про Буревісника», в якій з надзвичайною силою висловив своє передчуття наростаючої революції. Горький оспівував близьку, безсумнівну революційну бурю: «Буря! Скоро гряне буря! Це сміливий Буревісник гордо майорить між блискавок над ревучим гнівно морем, то кричить пророк перемоги: «Хай сильніше гряне буря!» Буревісник - втілення героїзму. Він протиставлений дурному пінгвіна, і гагарам, і чайок, які стогнуть і метушаться перед бурею: «Тільки гордий Буревісник майорить сміливо і вільно над ревучим гнівно морем». Журнал «Життя», в якому була надрукована ця пісня, був закритий.
Сучасник Горького А. Богданович писав: «Від більшості нарисів М. Горького віє цим вільним подихом степу і моря, відчувається бадьорий настрій, щось незалежне і горде, ніж вони різко відрізняються від нарисів інших авторів, що стосуються того ж світу убогості і знедоленості» .
Інші розповіді такого ж роду: Мальва (1897), де Мальва - жіноча іпостась Челкаша, і Мій супутник (1896) - за створеним характером кращий з цієї серії. Примітивний і аморальний грузинський князь Шакро, з яким оповідач йде пішки з Одеси до Тбілісі, - дійсно чудове створення, гідне стати поряд з найкращими горьківськими замальовками характерів. В оповіданні немає ні краплі ідеалізації Шакро, хоча очевидно, що «художня симпатія» автора цілком на його стороні. Багатьох шанувальників завоювала раннього Горькому його манера «описувати природу».
Типовий приклад цієї манери - початок Мальви знаменитим першим абзацом, що складається з двох слів: «Море сміялося». Але слід визнати, що сьогодні ці описи втратили свіжість і вже не вражають. Близько 1897 реалізм починає переважувати: у Колишніх людях (1897) реалізм домінує, і героїчні вчинки капітана Кувалди не можуть розвіяти сумну атмосферу місця дійств.

3. Збірка ця вийшла в двох томах (1831 р., 1832 р.) і стала важливим явищем в російській літературі. Пушкін відразу ж підтримав Гоголя, виділивши в його першій збірці «жвавість опису», свіжі картини малоруської природи, веселість «простодушну і разом лукаву». У «Вечорах...» яскраво виявилася глибока любов Гоголя до України, рідного народу з його широкою завзятістю, оптимізмом, ненавистю до пригноблювачів. Композиція «Вечорів...» не зовсім звичайна. Її можна порівняти з пушкінськими «Повістями Бєлкіна». Як і в Пушкіна, всю збірку об'єднує розповідач — але не дворянин, а простий пасічник Рудий Панько, який вже в передмові підкреслює демократичну настроєність всього оповідання. Звідси і народність стилю, що передала демократичний погляд на дійсність, народні оцінки. В той же час у ряді повістей явно відчувається лукава усмішка автора, відтворюючого чужу свідомість, - просту і незатійливу.У першій збірці відбита романтична мрія письменника про красу, про просте, природнє і вільне життя людини, ніким і нічим не пригноблена. Образи сільських красунь і молодецьких парубків, що втілюють кращі риси народної вдачі, були відтворені Гоголем з любов'ю і пройняті внутрішнім ліризмом. У ряді розповідей, що увійшли до циклу «Вечорів...», письменник малює ідеальний в його представленні світ, де незмінно перемагають добро і молодість, де для щастя немає жодних серйозних перешкод, де кохання вільне, де навіть нечиста сила дуже добродушна. Наприклад, в «Ночі перед Різдвом» згадується про плямочку, що з'явилася на небі, схожу спочатку чи то на німця, чи то на губернського чиновника-стряпчого. А насправді був не німець і не стряпчий (їх поява дійсно була б досить дивною і не з'ясованою на хуторі поблизу Диканьки), а просто чорт, що тут же пустився доглядати відьму. І як би будь-яка нечиста сила не прагнула шкодити людям - нічого у неї не виходить, тому що герої Гоголя, що глибоко відчувають красу природи, красиві, щедрі, сміливі, люблячі широкий простір, пісні і жарти, - такі герої нічого не бояться: ні сільського голову, ні диявола («Ніч перед Різдвом», «Травнева ніч...», «Зникла грамота»).

Проте в цій найсвітлішій, найвеселішій книзі Гоголя відчуваються вже контрасти світла і темряви. У «Вечері напередодні Івана Купала» і особливо в «Страшній помсті», що передувала «Тарасу Бульбі», йдеться про похмурі сили, що втручаються в людське життя, про найжахливіший злочин — зраду рідного народу. Особливе місце в циклі «Вечорів...» займає повість «Іван Федорович Шпонька і його тіточка», пов'язана з іншими повістями за принципом контрасту. Зникає натхненна поезія, романтична стихія пісень, танців, веселості, фантастики. У житті поміщиків, власників хутора Витребеньки і села Хортище, лише нудьга і сірість буденного існування. Зовнішня незавершеність повісті — своєрідний художній прийом, використаний щоб підкреслити безглуздя і беззмістовність життя Шпоньки, розповідь про яке можна закінчити де завгодно. Реалістична манера листа, що виявилася в цій повісті, сатирична її спрямованість знайдуть продовження і розвиток в подальшій творчості Гоголя.

Оповідання в «Вечорах...» будується на основі двох стильових тенденцій. З одного боку, це традиції розповіді, відтворення манери оповідача (Рудого Панька і його друзів), де широко використовуються елементи просторіччя, народний говір. Але чується в «Вечорах...» і голос автора, для якого характерна книжкова лексика із стійкими літературними зворотами. Саме авторський голос повідомляє веселим розповідям відтінок смутку, печалі. Це особливо помітно в «Сорочинській ярмаркі». Пройнята сміхом і ярмарковими, карнавальними радощами повість закінчується сумними роздумами автора про скороминущість щастя на землі. Таким чином, в «Вечорах...» представлені різні змістовні мотиви, стильові тенденції, що створюють складну естетичну єдність, злитність романтичних і реалістичних початків, що є характерним і для подальшого творчого розвитку письменника.