Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Тема 15. Судово-бухгалтерська експертиза



Судово-бухгалтерська експертиза і її відмінність від ревізії, що проводиться за ініціативою правоохоронних органів. Права і обов’язки експерта – бухгалтера.

Особливості досліджень експертом – бухгалтером матеріалів справи.

Висновок експерта – бухгалтера.

Оцінка висновку експерта – бухгалтера слідчим і судом.

 

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ “СУДОВА БУХГАЛТЕРІЯ”

 

ТЕМА   Види занять, години    
п/п   Лекції Практ. та семін. СРС Всьо-го
           
1. Основні положення судової бухгалтерії та основи бухгалтерського обліку.       -  
2. Бухгалтерський баланс. -
3. Рахунки та подвійний запис. -
4. Використання бухгалтерських документів і матеріалів інвентаризації при виявленні та розслідуванні корисливих злочинів в економіці.             -    
5. Облікова політика підприємства і її юридична оцінка. - -
6. Облік необоротних активів. Відображення в документах та записах на рахунках слідів противоправної діяльності.                
7. Облік виробничих запасів. Відображення в обліку ознак розкрадань та інших порушень, а також порушень господарських договорів.                
8. Облік високоліквідних активів. Дані обліку при виявленні та розслідуванні розкрадань грошових коштів.             -    
9. Облік розрахунків з оплати праці. Використання інформації при доказуванні розкрадань грошових коштів, розгляді податкових і трудових спорів.             -    
10. Облік виробництва та випуску продукції. Дані про собівартість продукції при доказі податкових порушень та злочинів.                
11. Облік операцій по відвантаженню та реалізації готової продукції. Використання облікових документів при виявленні та розслідуванні корисливих злочинів.                
12. Облік власного капіталу. Використання даних обліку при виявленні та доказі економічних злочинів.     -    
13. Документальна ревізія як форма фінансово - економічного контролю. Особливості ревізії, яка проводиться за ініціативою органів дізнання та попереднього слідства.   -   -    
14. Аудит - як форма незалежного фінансово- економічного контролю.   -   -    
15. Судово-бухгалтерська експертиза. - -
           
  РАЗОМ:
                 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ТА ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ І ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ



ТЕМА 1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ СУДОВОЇ БУХГАЛТЕРІЇ ТА ОСНОВИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ



Семінарське заняття – 2 години.

І. РОЗГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ:

5. Визначення понять: мета, предмет, метод, структура судової бухгалтерії, її завдання та зв’язок з іншими науками.

6. Поняття господарського обліку, його види та їх характеристика.

7. Предмет і метод бухгалтерського обліку.

8. Використання елементів методу бухгалтерського обліку, їх загальна характеристика.

Для докладнішого розгляду зазначених питань пропонується підготувати реферат за однією із тем:

4. Облікова політика організації та її юридична оцінка.

5. Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

6. Організація бухгалтерського обліку на підприємстві.

ІІ. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ У ФОРМІ ТЕСТУВАННЯ.

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ ТЕМИ

Судова бухгалтерія – це спеціальна комплексна дисципліна, що досліджує теоретичні та практичні питання використання спеціальних економічних і бухгалтерських знань в конкретних галузях юридичної практики. Судова бухгалтерія має своїм завданням вивчення деструктивних відхилень у господарській практиці, пов’язаних з економічними злочинами, господарськими правопорушеннями, недоліками в господарській діяльності.

Судова бухгалтерія є комплексною прикладною дисципліною, яка містить елементи економічних та юридичних галузей знань. Вона поділяється на загальну та особливу частини. В загальній частині розглядаються питання бухгалтерського, економічного та документального аналізу господарської діяльності. Особлива частина вивчає питання вдосконалення і порядку призначення та використання в процесі правочинної діяльності матеріалів інвентаризації, аудиту, фінансового моніторингу, документальної ревізії, судово-бухгалтерської експертизи та інших економічних експертиз.

Під об’єктами судової бухгалтерії розуміють матеріальні носії інформації економічного характеру, в яких відображаються як позитивні, так і негативні зміни економіки, бухгалтерського обліку та контролю, аналізу господарської діяльності.



Головними інструментами керування матеріальним виробництвом є господарський облік і контроль. Єдність системи обліку на підприємстві, в галузі, в державі забезпечується трьома нерозривно пов’язаними видами обліку: оперативно-технічним, статистичним та бухгалтерським.

Оперативний (оперативно-технічний) облік використовується для реєстрації окремих господарських операцій та процесів спостереження і контролю за ними з метою керівництва господарською діяльністю.

Статистичний облік вивчає та контролює масові суспільно-економічні й окремі типові господарські явища та процеси, застосовуючи для цього особливі наукові прийоми та способи.

Бухгалтерський облік являє собою систему безперервного, суцільного, документально обґрунтованого і взаємопов’язаного відображення господарських засобів, джерел їх формування та процесів, які узагальнені в грошовому виразі.

Суть предмета бухгалтерського обліку розкривається через його об’єкти, до яких належать активи, зобов’язання, власний капітал та господарські операції підприємства.

Метод бухгалтерського обліку – це сукупність способів і заходів, з допомогою яких господарська діяльність підприємств відображається в обліку. Метод містить такі складники: документація та інвентаризація, оцінка та калькуляція, рахунки бухгалтерського обліку та подвійний запис, баланс та звітність.

Джерела, рекомендовані до заняття:

Нормативні акти

2. Конституція України. К.: - 1996.

3. Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999р №96-ХІV.

Спеціальна література

Основна: 1, 2, 7, 12, 14.

Додаткова: 3,6, 9, 13, 15.

ТЕМА 2. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ БАЛАНС. РАХУНКИ ТА ПОДВІЙНИЙ ЗАПИС

Семінарське заняття – 2 години.

 

І. РОЗГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ:

10. Бухгалтерський баланс, його зміст і будова.

11. Зміни в балансі, зумовлені господарськими операціями.

12. Дайте визначення рахунків бухгалтерського обліку.

13. Які рахунки називають активними, а які – пасивними, їх будова.

14. Суть подвійного запису операцій на рахунках.

15. Бухгалтерська проводка, їх види.

16. Синтетичні й аналітичні рахунки. Взаємозв’язок між ними.

17. Призначення субрахунків.

18. Взаємозв’язок між балансом і рахунками.

 

Для докладнішого розгляду зазначених питань пропонується підготувати реферат за однією із тем:

1.Бухгалтерський баланс та його значення для користувачів інформації.

2.Використання оціночних показників та даних аналітичного обліку в юридичній практиці.

ІІ. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ У ФОРМІ ТЕСТУВАННЯ.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ ТЕМИ

Активи підприємств і організацій, їхній стан та розміщення, а також власний капітал і зобов’язання відображаються в бухгалтерському балансі, який є показником майнового становища підприємства на певну дату в узагальненому грошовому виразі. Графічно бухгалтерський баланс підприємства має вигляд таблиці на дві частини: активу (ліва частина) та пасиву (права). Головним елементом балансу є стаття. Стаття бухгалтерського балансу – це показник стану окремого виду активів, зобов’язань та власного капіталу на відповідну дату.

Статті балансу змінюються під впливом господарських операцій. Розрізняють чотири види змін балансу у зв’язку з господарськими операціями: активні, пасивні, активно-пасивні в бік збільшення й активно-пасивні в бік зменшення.

У діяльності правоохоронних органів показники балансу використовуються для виявлення різних порушень фінансової та розрахункової дисциплін; встановлення фінансових наслідків порушень і зловживань, що мали місце. Показники балансу можуть мати вагу доказів у справах слідства та судочинства.

Рахунки бухгалтерського обліку є способом групування економічно однорідних активів, зобов’язань, власного капіталу та операцій. Вони призначені для обліку конкретного виду об’єктів. За своєю формою бухгалтерський рахунок має вигляд таблиці, ліва частина якої називається «дебет», а права – «кредит». Особливістю будь – якого рахунку є те, що кожна його частина призначена для роздільного відображення збільшення й зменшення сум. По відношенню до балансу розрізняють активні рахунки, пасивні та активно – пасивні рахунки. За способом групування та узагальнення звітних даних бухгалтерські рахунки поділяються на синтетичні та аналітичні. Усі господарські операції на синтетичних і аналітичних рахунках бухгалтерського обліку здійснюються з використанням методу подвійного запису, тобто кожна операція записується одночасно на двох взаємопов’язаних бухгалтерських рахунках у такій самій сумі. Ці записи дозволяють досягти рівності активу й пасиву бухгалтерського балансу.

Систематизований перелік рахунків, які використовуються в процесі обліку поточних операцій, називають планом рахунків ( перелік рахунків і субрахунків із зазначенням їхніх найменувань і окремих для кожного цифрових шифрів, які застосовуються для спрощення обліку).

Джерела, рекомендовані до заняття:

Нормативні акти

5. Закон України „ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” від 16 липня 1999 р №96-ХІV.

6. П(С)БУ 2 “Баланс”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р №87.

7. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30. 11. 99 р № 291.

8. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку” затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р №88.

Спеціальна література

Основна:1,2, 7, 12, 14.

Додаткова: 3, 6, 13, 15.

 

ТЕМА 3. ВИКОРИСТАННЯ БУХГАЛТЕРСЬКИХ ДОКУМЕНТІВ ТА МАТЕРІАЛІВ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ ПРИ ВИЯВЛЕННІ ТА РОЗСЛІДУВАННІ КОРИСЛИВИХ ЗЛОЧИНІВ В ЕКОНОМІЦІ

Семінарське заняття – 2 години.

 

І. РОЗГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ:

  1. Бухгалтерський документ. Вимоги до змісту і оформлення документів. Класифікація бухгалтерських документів.
  2. Облікові регістри та їх види.
  3. Порядок виправлення помилок в документах згідно з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.
  4. Документ з точки зору Кримінально-процесуального кодексу України. Вилучення облікової документації.
  5. Інвентаризація. Порядок проведення й оформлення результатів інвентаризації.
  6. Способи виявлення нестач.
  7. Способи виявлення лишків.
  8. Прийоми дослідження облікової документації.

8.1.Методи документальної перевірки.

8.2.Методи фактичної перевірки господарських операцій.

 

Для докладнішого розгляду зазначених питань пропонується підготувати реферат за однією із тем:

1. Комп’ютерні технології обробки економічної інформації та їх вплив на захисні функції бухгалтерського обліку.

ІІ. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ У ФОРМІ ТЕСТУВАННЯ.

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ ТЕМИ

Документація є важливим елементом методу бухгалтерського обліку. Це спосіб первісного спостереження за господарськими операціями та обґрунтуванням бухгалтерських записів. Носій інформації, що дає право на здійснення господарської операції і є доказом її існування, має назву документа. Первинні документи мають бути складені під час проведення кожної господарської операції, а якщо немає такої можливості – одразу після її завершення. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати обов’язкові реквізити. Записи в облікові реєстри здійснюються на підставі первинних документів. Форми облікових реєстрів, порядок записів в них, обробки та використання необхідної інформації визначається відповідними документами про порядок їх застосування. Виправлення помилок у первинних документах та облікових реєстрах можливо проводити: коректурним способом, способом сторно та додаткових записів.

Інвентаризація – визначення фактичних залишків товарно – матеріальних цінностей та грошових коштів, а також усіх розрахунків підприємства. Перебіг інвентаризації складається з низки етапів. Результати інвентаризації оформлюють інвентаризаційним описом. Для порівняння даних, встановлених під час зняття фактичних залишків, складають також порівняльну відомість, з допомогою якої може бути виявлено різницю між фактичними і документальними даними у вигляді залишків або нестачі цінностей. Перед виведенням підсумкового результату в разі виявлення залишків або нестачі визначаються причини їх утворення ( пересортування або природні збитки).

Інвентаризації та аналіз їхніх підсумків є одним із шляхів одержання доказів під час розслідування справ про розкрадання.

Джерела, рекомендовані до заняття:

Нормативні акти

1. Закон України „ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” від 16 липня 1999 р №996-ХІV.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України.

3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку” затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р №88.

Спеціальна література

Основна:1,2, 7, 12, 14.

Додаткова: 3, 6, 13, 15.

 

ТЕМА 4. ОБЛІК НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ ТА ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ. ВІДОБРАЖЕННЯ В ДОКУМЕНТАХ ТА ЗАПИСАХ НА РАХУНКАХ ОЗНАК ПРОТИПРАВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Семінарське заняття – 2 години.

 

І. РОЗГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ:

 

7. Склад необоротних активів.

8. Основні засоби: визначення, склад, оцінка.

9. Методи розрахунку амортизації.

10. Документування господарських операцій з обліку основних засобів.

11. Нематеріальні активи: визначення, оцінка.

12. Відображення в документах і записах на рахунках протиправної діяльності.

13. Поняття запасів та їх значення.

14. Поняття, класифікація і оцінка виробничих запасів.

15. Оцінка запасів при їх вибутті.

16. Документальне оформлення операцій з обліку виробничих запасів.

17. Відображення в обліку ознак крадіжок та інших злочинів, а також порушень господарських договорів.

18. Закономірності відображення ознак слідів злочинної діяльності в бухгалтерській інформації.

Для докладнішого розгляду зазначених питань пропонується підготувати реферат за однією із тем:

1.Експертне дослідження операцій з виробничими запасами.

ІІ. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ У ФОРМІ ТЕСТУВАННЯ.

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ ТЕМИ

Загальний порядок бухгалтерського обліку основних за­собів визначається Положенням (стандартом) бухгалтерсь­кого обліку 7 «Основні засоби».

До основних засобів належать матеріальні активи, що ут­римуються підприємством з метою їхнього використання в процесі виробництва чи постачання товарів і послуг, надан­ня в оренду іншим особам або для здійснення адміністра­тивних і соціокультурних функцій, очікуваний термін ко­рисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він перевищує рік).

Однакові за технічними характеристиками, призначен­ням і способом використання об'єкти основних засобів може бути об'єднано в групи, наприклад: 1) земельні ділянки: 2) капітальні витрати на поліпшення земель; 3) будівлі й споруди; 4) машини та обладнання; 5) транспортні засоби; 6) інструменти, пристрої та інвентар; 7) робочі і продуктивні тварини: 8) багаторічні насадження; 9) інші основні засоби.

Об'єкт основних засобів визнається за актив, якщо існує ймовірність того, що підприємство одержуватиме в майбут­ньому економічні вигоди, пов'язані з використанням цього об'єкта, і його вартість може бути достовірно визначено. На­явність достатньої впевненості в тому, що основні засоби втілюють у собі майбутні економічні вигоди для підприєм­ства, потребує підтвердження, що підприємство отримає ви­нагороду у зв'язку з їхнім використанням і погоджується на пов'язаний із цим ризик.

Об'єкт основних засобів не вважається активом, якщо він перебуває в оперативному чи довірчому управлінні.

Основні засоби відображуються в бухгалтерському обліку за первісною вартістю. Первісна вартість об'єкта основних засобів обраховується за його собівартістю, яку становлять:

— ціна придбання за відрахуванням будь-яких наданих торговельних скидок;

— мито;

— інші податки, які не відшкодовуються підприємству;

— інші витрати, безпосередньо пов'язані з їх придбан­ням (створенням) і приведенням до робочого стану.

Детальніше методологічні основи обліку основних засобів (оцінку, амортизацію тощо) викладено в Положенні (стан­дарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби».

Облікована на бухгалтерських рахунках первісна вар­тість основних засобів, як правило, не змінюється, за таки­ми винятками: переобладнання об'єкта (розширення, до­будова, модернізація, реконструкція), здійснене в поряд­ку капітального вкладення; переоцінка основних фондів за рішенням Уряду України. Внаслідок переоцінки визна­чається нова вартість — відновлена, яка потім виконує роль первісної. Але вартість основних засобів постійно змен­шується під дією фізичної та моральної зношуваності. Ре­альна вартість основних засобів на поточну чи іншу дату характеризується їхньою залишковою вартістю, обчислен­ня якої є необхідним в разі вибуття конкретного об'єкта з підприємства або його переміщення. Залишкова вартість визначається розрахунковим шляхом, виходячи із первіс­ної (відновленої) вартості та суми зношеності.

Для правильної організації обліку основні засоби групу­ються за такими ознаками: призначення, використання, на­лежність.

Під одиницею обліку основних засобів розуміють об'єкт — завершений пристрій з усіма приладами та оснащенням, або окремий конструктивно відособлений предмет, призначе­ний для виконання самостійних функцій, або комплекс кон­структивно об'єднаних предметів, що становлять єдине ціле під час виконання певної роботи. Якщо один об'єкт основ­них засобів складається з частин, які мають різний термін корисного використання (експлуатації), то кожна з цих ча­стин може визнаватися в бухгалтерському обліку окремим об'єктом основних засобів.

Для зарахування на склад основних засобів окремих об'єктів, обліку введення їх в експлуатацію складається акт приймання-передачі основних засобів за формою 03-1 (Ф. № 03-1).

Цей акт разом з технічною документацією передається в бухгалтерію підприємства, яка на підставі цих документів виписується інвентарна картка. Для обліку основних засобів за місцем їхньої ек­сплуатації складається інвентарний список (Ф. № 03-9). На підприємствах з невеликою кількістю інвентарних об'єктів облік основних засобів може бути організований в інвентарній книзі або відомості.

.Бе­зоплатна передача основних засобів оформлюється актом приймання-передачі основних засобів (Ф. 03-1), вибут­тя — актом на списання основних засобів (Ф. 03-3), реалізація надлишків основних засобів — видатковою накладною і рахунком-фактурою. Акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих і модернізованих об'єктів (Ф. 03-2) застосовується для оформлення приймання-передачі основних засобів під час капітального ремонту чи реконструкції.

Амортизація обчислюється згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби».

Для обліку наявності й руху основних засобів передбачено рахунок 10 «Основні засоби».

Матеріали разом із сировиною, комплектувальними виробами та іншими матеріальними цінностями, призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг,обслуговування виробництва й адміністративних потреб, належать до виробничих запасів, які у свою чергу об­ліковуються разом з готовою продукцією, товарами та іншими матеріальними цінностями як запаси.

Специфічна особливість виробничих запасів полягає в тому, що в процесі виробництва вони використовуються по­вністю, тому для кожного нового процесу виробництва їх треба повністю замінювати новими.

Виробничий процес потребує постійного забезпечення підприємства необхідними матеріальними цінностями.

На різних підприємствах виробничі запаси можуть мати різне призначення залежно від функції, яку вони викону­ють у процесі виробництва. За призначенням матеріали по­діляють на такі види:

1) сировина та основні матеріали;

2) допоміжні матеріали ;

3) паливо;

4) тара;

5) запасні частини;

6) комплектувальні вироби та інші матеріальні цінності, призначені для виробництва.

Головними типовими документами оприбуткування ма­теріалів є товарно-транспортні накладні, прибуткові орде­ри, акти приймання тощо. Матеріали, що надходять до скла­ду, ретельно перевіряються, встановлюється відповідність їхньої якості, кількості, асортименту умовам постачання та супровідним документам. У разі відсутності розходжень ма­теріали приймаються. Існують два варіанти оформлення надходження: 1) позначка безпосередньо на документі по­стачальника; 2) прибутковий ордер.

За наявності розбіжностей щодо якості або кількості ма­теріалів, які надійшли, у супровідних документах поста­чальника, а також стосовно матеріалів, що надійшли без платіжних документів, складається акт приймання мате­ріалів, який є підставою для оприбуткування фактично прийнятих матеріалів. Прибутковий ордер у цьому разі не заповнюється. У разі надходження вантажу до складу без документів відділ постачання пише наказ складу про прий­мання вантажу без документів. Завідувач складу передає наказ разом із прибутковими ордерами до бухгалтерії.

На практиці виробничі запаси іноді надходять до складу без рахунків постачальника. Такі поставки називають не­відфактурованими. Бухгалтерія зобов'язана організувати окремий облік рахунків на ці матеріали та вжити заходів щодо вчасного отримання рахунків від постачальника.

До складу можуть надходити матеріали із своїх цехів: продукція власного виробництва й надмірно отримані або невикористані матеріали, а також матеріали, отримані вна­слідок ліквідації основних засобів, малоцінних та швидко­зношуваних предметів, браку виробництва, відходів. Ці ма­теріали оприбутковують на складі з допомогою накладних, оформлюваних матеріально відповідальною особою складу у двох примірниках, один із них залишається для складу (цеху), звідки вибувають матері­альні цінності, і є підставою для їх списання, а другий пере­дається до складу (цеху), куди надходять цінності.

Відпуск матеріалів для внутрішньогосподарських потреб оформлюється згідно з вимогами, що становлять єдність розпорядчого та виправдувального документів. Ба­гаторазове відпускання тих самих матеріалів можна офор­млювати лімітно-забірними картками.

Внутрішнє переміщення матеріалів зі складу на склад оформлюється накладною.

Сор­товий, кількісний технічний облік матеріалів здійсню­ється на складі з допомогою карток за формою № М-12.

Суть аналітичного обліку виробничих запасів полягає в тому, що на кожний вид матеріальних цінностей (за номен­клатурними номерами) відкривається аналітичний раху­нок, в якому об'єкти обліку відображуються за їхньою кількістю (у визначених одиницях виміру) та сумою вартості (за запровадженою системою оцінки).

Використовують аналітичний бухгалтерський облік на рахунках для контролю за зберіганням та рухом матеріаль­них цінностей, для їхньої оцінки, зіставлення з даними складського обліку, а також для підтвердження підсумків інвентаризації.

Для обліку надходження та використання матеріалів зас­тосовують такі синтетичні рахунки: 20 «Виробничі запаси»; 22 «Малоцінні предмети та ті, що швидко зношуються».

 

Джерела, рекомендовані до заняття:

Нормативні акти

1.Закон України „ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” від 16 липня 1999 р №96-ХІV.

2.П(С)БУ 7 “Основні засоби ”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.99 р №92.

3.П(С)БУ 9 «Запаси» , затверджене наказом Мінфіну України № 246 від 20.10.1999 р.

Спеціальна література

Основна:1,2, 7, 12, 14.

Додаткова: 3, 6, 13, 15.

 

 

ТЕМА 5. ОБЛІК ВИСОКОЛІКВІДНИХ АКТИВІВ. ДАНІ ОБЛІКУ ПРИ ВИЯВЛЕННІ ТА РОЗСЛІДУВАННІ РОЗКРАДАНЬ ГРОШОВИХ КОШТІВ

Семінарське заняття – 2 години.

І. РОЗГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ:

  1. Основні поняття з обліку касових операцій та інших коштів.
  2. Документування касових операцій.
  3. Види розкрадань (крадіжок) з каси.
  4. Порядок відкриття банками рахунків в національній та іноземній валюті.
  5. Форми розрахунків. Форми безготівкових розрахунків.
  6. Документування господарських операцій по рахунках в банках.
  7. Види розкрадань (крадіжок) в сфері банківських операцій.
  8. Дані обліку при доказі розкрадань, неповернення із-за кордону коштів в іноземній валюті.

 

Для докладнішого розгляду зазначених питань пропонується підготувати реферат за однією із тем:

1. Експертне дослідження операцій з іноземною та національною валютами в касах підприємства.

2. Експертне дослідження легалізації (відмивання) доходів через банківські та інші фінансово-кредитні установи.

ІІ. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ У ФОРМІ ТЕСТУВАННЯ.

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ ТЕМИ

До високоліквідних активів відносять грошові кошти в касі та на рахунках в банках. Порядок оформлення та обліку касових операцій в Ук­раїні здійснюється згідно з Порядком ведення касових опе­рацій у національній валюті в Україні (далі — Порядок), який затверджено Постановою Ради Національного банку України від 2 лютого 1995 р. № 21 у редакції від 13 жовтня 1997 р. № 334 (зареєстровано в Міністерстві юстиції Украї­ни 4 листопада 1997 р. за № 530). Відповідно до цього доку­мента підприємство може мати у своїй касі готівку в межах установлених норм. Готівка з каси підприємства має витрачатися строго за призначенням.

Надходження готівки та видача її з каси підприємства оформлюються прибутковими та видатковими касовими ор­дерами, які виписуються бухгалтерією. Разом з іншими рек­візитами в ордерах зазначається, на підставі яких розпоряд­чих документів їх складено.

Усі готівкові операції реєструються касиром у пронуме­рованій та прошнурованій касовій книзі, яка опечатана пе­чаткою. Кількість аркушів у касовій книзі завіряється підписами керівника підприємства та головного бухгалте­ра. Аркуші книги заповнюються в двох примірниках. Дру­гий примірник є касовим звітом. Він містить дані про зали­шок готівки на початок робочого дня, перелік всіх прибут­кових та видаткових операцій, залишок на кінець робочого дня. Звіт під розписку передається в бухгалтерію.

Згідно з наведеним вище Порядком ліміти залишку го­тівки в касі встановлюються для всіх підприємств, які ма­ють рахунки в установах банків і здійснюють касові операції з готівкою.

Готівкову виручку, одержану від реалізації товарів (робіт, послуг), та інші касові надходження підприємств може бути використано у необхідних розмірах для забезпечення госпо­дарських потреб, зокрема й на оплату праці та виплату диві­дендів. З цією метою підприємство має право послугуватися також готівкою, одержаною з кас банків. Згідно з п. 7 згада­ного Порядку видача готівки під звіт здійснюється з кас підприємства за умови повного звіту конкретної особи за ран­іше видані під звіт суми. Касові операції оформлюються доку­ментами, типові форми яких затверджені наказом Міністер­ства статистики України від 15 лютого 1996 р. № 51 і мають застосовуватися без змін на всіх підприємствах незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості й форми власності.

Приймання готівки касою підприєм­ства здійснюється за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, ним упов­новаженою. Факт приймання готівки засвідчується квитан­цією за підписами головного бухгалтера або особи, ним упов­новаженої, і касира, яка засвідчена печаткою касира або відбитком касового апарату.

Видача готівки з каси підприємств здійснюється за ви­датковими касовими ордерами або належно оформленими платіжними відомостями (видатковими документами).

У прибуткових і видаткових касових ордерах зазначаєть­ся підстава для їхнього складання і перелічуються додані до них документи.

Касові документи можуть бути вилучені у підприємства за постановою слідчих, судових органів, прокуратури, арбі­тражного суду, Державної контрольно-ревізійної служби і Державної податкової адміністрації.

Не частіше ніж один раз на квартал на кожному підпри­ємстві проводиться раптова ревізія каси з покупюрним пере­рахуванням усієї готівки і перевіркою інших наявних у касі цінностей.

Найпоширеніші способи розкрадання готівки з каси:

- розкрадання грошових коштів шляхом привласнення депонованих сум;

- розкрадання грошових коштів, призначених для заробітної плати, шляхом - підроблення розрахунково-платіжної відомості;

- розкрадання готівкових грошових коштів з каси шляхом підроблення авансового звіту по відрядженню;

- розкрадання грошових коштів шляхом часткового або повного їх не оприбуткування по касі підприємства.

Підприємства, орга­нізації та установи у процесі своєї діяльності мають розра­хункові відносини. Законодавством встановлено, що всі платежі здійснюються шляхом безготівкових розрахунків згідно з інструкцією № 7 «Про безготівкові розрахунки в гос­подарському обороті України» (далі — Інструкція), затвер­дженою Постановою Ради Національного банку України від 2 серпня 1996 р. № 204. Ця Інструкція розроблена згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність в Ук­раїні», іншими законодавчими актами України та норма­тивними актами Національного банку України.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організа­ціями та установами всіх форм власності, банками та їхніми установами, підприємцями без статусу юридичної особи здійснюються в національній валюті України через банк шляхом перерахування коштів з рахунку платника на ра­хунок одержувача коштів. Форми розрахунків обумовлю­ються сторонами під час підписання договору.

Існують такі форми розрахунків:

1) платіжні доручення;

2) платіжні вимоги-доручення;

3)чеки;

4)акредитиви;

5) векселі;

6) зарахування взаємозаборгованості;

7) акцептна форма розрахунків.

Способи розкрадання грошових коштів з рахунків в банках:

- не пов’язані з виконанням підробних записів в банківських документах;

- пов’язані з підробкою в банківських документах.

Джерела, рекомендовані до заняття:

Нормативні акти

1.Закон України „ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” від 16 липня 1999 р №96-ХІV.

2. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом від 28.11.02 р. № 249-ІV.

Спеціальна література

Основна:1,2, 7, 12, 14.

Додаткова: 3, 6, 13, 15.

ТЕМА 6. ОБЛІК РОЗРАХУНКІВ З ОПЛАТИ ПРАЦІ. ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЇ ПРИ ДОКАЗУВАННІ РОЗКРАДАНЬ ГРОШОВИХ КОШТІВ, РОЗГЛЯДІ ПОДАТКОВИХ І ТРУДОВИХ СПОРІВ

Семінарське заняття – 2 години.

І. РОЗГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ:

  1. Заробітна плата: поняття, види і форми.
  2. Документування господарських операцій.
  3. Особливості використання бухгалтерських документів при виявленні розкрадань під час нарахування і виплати заробітної плати.
  4. Виявлення й доказ розкрадань грошових коштів, скоєних під видом депонованої заробітної плати.
  5. Використання даних бухгалтерського обліку при розгляді податкових спорів.
  6. Використання обліково-бухгалтерських документів при розгляді трудових спорів.

 

Для докладнішого розгляду зазначених питань пропонується підготувати реферат за однією із тем:

1. Експертне дослідження операцій з праці та її оплати.

ІІ. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ У ФОРМІ ТЕСТУВАННЯ.

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ ТЕМИ

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, нарахована, як правило, в грошовій формі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу відпо­відно до трудового договору.

Загальну суму грошових коштів, що підлягає розподілу між працівниками, називають фондом оплати праці незалеж­но від джерел фінансування. Відповідно до Інструкції зі ста­тистики заробітної плати, затвердженої Міністерством ста­тистики України (від 11 грудня 1995 р. № 465/1001) фонд оплати праці складається з основної та додаткової заробітної плат, а також стимулювальних і компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану ро­боту згідно з нормами праці (часу, виробітку, обслуговуван­ня) та службовими обов'язками. Вона встановлюється у ви­гляді тарифних ставок і відрядних розцінок для робітників та службовців.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю по­над встановлені норми, за трудові досягнення та винахід­ництво, за особливі умови праці. Вона включає в себе до­плати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, пе­редбачені чинним законодавством, премії за виконання виробничих завдань та функцій. Іншими стимулюючими та компенсаційними виплатами є виплати у формі вина­городи за результатами праці за рік, премії за спеціальни­ми системами й положеннями, компенсаційні та інші гро­шові й матеріальні витрати, не передбачені актами чинного законодавства. До фонду основної заробітної плати нале­жать:

— заробітна плата, нарахована за виконану роботу згідно із встановленими нормами оплати праці та службовими обо­в'язками за окремими розцінками, тарифними ставками працівників, а також відповідно до встановлених посадових окладів незалежно від форм і систем оплати праці, запро­ваджених на підприємстві;

— суми відсоткових або компенсаційних відрахувань за­лежно від обсягу доходів, одержаних від реалізації про­дукції;

— суми авторського гонорару діячам мистецтва, праців­никам редакцій газет і журналів, радіо, телебачення тощо й оплати праці, нарахованої за ставками авторської вина­городи, затвердженими на певному підприємстві.

Фонд додаткової заробітної плати складають:

— надбавки і доплати до тарифних ставок і посадових ок­ладів у розмірах, передбачених чинним законодавством;

— премії працівникам, керівникам, спеціалістам та іншим службовцям за результатами виробництва, врахову­ючи премію за економію конкретних видів матеріальних ресурсів;

— винагороди (відсоткові надбавки) за вислугу років, стаж роботи (за певною спеціальністю на даному вироб­ництві), що передбачені чинним законодавством;

— оплата праці штатних працівників підприємства за ви­конання робіт за договорами цивільно-правового характе­ру, включаючи договір підряду за умови, що розрахунки з працівниками за виконану роботу здійснюються безпосеред­ньо цим підприємством, тощо.

Інші виплати, що не належать до складу фонду заробіт­ної плати:

— суми вихідної допомоги, передбаченої законодавством;

— одноразова допомога та добові, що виплачуються в разі переведення, зарахування й направлення на роботу в іншу місцевість;

— суми, які збереглися за місцем останньої праці замість добових та квартальних за відрядженими працівниками;

— допомога за тимчасовою непрацездатністю, вагітністю та пологами, одноразова допомога в разі народженні дити­ни та ін.

Контроль за правильністю використання фонду заробіт­ної плати в кожному підрозділі підприємства за відображен­ням усіх витрат із заробітної плати здійснюється на рахун­ках бухгалтерського обліку, Основними показниками праці та заробітної плати, що підлягають обліку, є: кількість працівників; їхні професії, кваліфікація; витрати робочого часу; кількість виготовле­ної продукції; розмір фонду заробітної плати за категорія­ми працівників та ін.

Основними формами оплати праці є відрядна та почасова. Технічне нормування дає можливість здійснювати оплату праці працівників згідно з її кількістю, складністю, тариф­ною системою, яка враховує різницю рівнів кваліфікації пра­цівників, а також фактично відпрацьований час, обсяг виго­товленої продукції або виконаних робіт чи послуг. Відрядна оплата праці передбачає безпосередню залежність заробітної плати працівників від обсягу виконаної роботи та величини розцінок. Цю форму використовують в разі оплати праці, яка підлягає нормуванню. Відрядна оплата праці складається з таких систем: прямої, прогресивної, акордної та преміаль­ної. Вона може бути індивідуальною та бригадною.

Погодинна форма оплати праці встановлює залежність заробітку працівника від відпрацьованого ним часу, облік якого ведеться на підприємстві. Погодинна форма оплати праці складається з таких систем: простої погодинної та по­годинної преміальної.

Форми та системи оплати праці регулює керівник підприємства. Держава здійснює регулювання оплати праці шляхом встановлення мінімальної заробітної плати і неопо­датковуваного мінімуму.

До складу витрат на оплату праці належать виплати за­робітної плати, нараховані згідно з відрядними розцінками, тарифами, ставками та посадовими окладами, які встанов­люються залежно від результатів праці, її обсягу й якості, а також стимулюючі та компенсаційні виплати відповід­но до запроваджених на підприємстві систем преміювання і форм оплати праці.

На підприємствах застосовують оплату праці за трудовим договором, що укладається між підприємством та праців­ником для виконання конкретної роботи.

У нових умовах господарювання широко застосовується оплата праці за контрактом. На підставі Постанови Кабіне­ту Міністрів України від 19 серпня 1994 р. № 170 затверд­жено Положення про порядок складання контрактів про прийом на роботу працівників, згідно з яким встановлюють­ся порядок складання контракту та його зміст, вирішують­ся питання організації праці за контрактом.

Облік використання робочого часу, а також контроль за станом трудової дисципліни на підприємствах здійснюють­ся за допомогою табельного обліку. Під час прийняття на роботу працівникові надається табельний номер, а в тру­довій книжці робиться запис про його зарахування на підставі наказу керівника підприємства.

На кожного працівника у відділі кадрів підприємства відкривається картка особистого обліку, де вказуються не­обхідні анкетні дані та всі зміни, що відбуваються в його роботі. Бухгалтерія також заводить на кожного працівни­ка особовий рахунок.

Облік використання робочого часу ведеться в табелі. Зав­даннями табельного обліку є контроль за явкою на роботу та вчасним її закінченням, виявлення причин запізнення та невиходу на роботу, одержання даних про фактично відпрацьований час, складання звітності про наявність пра­цівників та їх переміщення, про стан трудової дисципліни.

Заробітна плата нараховується не лише відповідно до відпрацьованого часу, виконаного обсягу робіт та продукції, а й, згідно з чинним законодавством, відповідно до інших умов або інших причин, що стосуються діяльності певного підприємства. Наприклад, операції, передбачені технолог­ічним процесом, оплачуються за нарядами на підрядні ро­боти, а оплата часу простою не з вини працівників оформ­люються листом обліку простою. Для оплати виправлення браку продукції виписують окремий наряд з позначкою «Виправлення браку».

Нарахування грошової суми плати, призначеної для ви­плати кожному працівникові, здійснюється шляхом нара­хування заробітної плати за місяць та утримання з цієї суми необхідних відрахувань. На багатьох підприємствах розра­хунки здійснюють у розрахунковій або розрахунково-платіжній відомості, у лівій частині якої зазначається сума нарахованої заробітної плати за видами праці і в правій — відрахування з заробітної плати та сума до видачі. Розра­хунково-платіжна відомість складається помісячно щодо кожного цеху, допоміжних служб, дільниць, відділів з гру­пуванням прізвищ працівників за категоріями.

Заробітна плата нараховується на підставі відповідних первинних і зведених документів.

Облік праці та основної заробітної плати працівників здійснюється на основі різних спеціальних документів, що застосовуються при індивідуальному і масовому вироб­ництві.

Головним первинним документом в індивідуальних ви­робництвах з обліку праці, виробітку та основної заробітної плати є наряд. У серійних виробництвах використовується маршрут­ний лист разом зі змінним рапортом. Цей документ випи­сується на відповідну партію продукції на весь технологіч­ний шлях її проходження в певному цеху. Наряд виписуєть­ся на одного працівника, який виконує відповідну операцію. У промисловому масовому виробництві кожен член виконує, як правило, однорідну роботу: його закріплюють за відпо­відною операцією. У цьому разі облік праці здійснюється переважно із застосуванням змінного рапорту без маршрут­ного листа або картки розрахунку заробітної плати.

Первинними документами доплати працівникові є:

— доплатний листок у разі, коли з незалежних від працівника причин виникають відхилення від встановленого технологічного процесу, що потребує додаткових витрат часу до встановлених нормою;

— простійний лист, тобто лист на оплату простою не з вини працівника;

— табель, для фіксування фактичного часу нормованої та понаднормової праці кожного працівника та роботи в нічний час.

Облік заробітної плати в системі рахунків — це синте­тичний облік нарахування і розподілу заробітної плати, ви­значення суми, що належить працівникові, та внесення на­рахованої оплати праці на відповідні рахунки витрат за стат­тями та об'єктами калькуляції. Синтетичний рахунок заробітної плати ведеться на двох субрахунках активно-па­сивного рахунку № 66 «Розрахунки з оплати праці». За кредитом субрахунку № 661 «Нарахування по заробітній платі» відображається заробітна плата працівників та служ­бовців за звітний місяць; за кредитом субрахунку № 662 « Роз­рахунки з депонентами» обліковується вчасно не сплачена заробітна плата. За дебетом рахунку № 66 відображаються всі відрахування із заробітної плати, перерахування та виплати.

Заробітна плата є одним із елементів витрат виробницт­ва і однією з найважливіших статей собівартості продукції. Для зарахування її до складу витрат уся нарахована в роз­рахункових та розрахунково-платіжних відомостях заробі­тна плата групується за призначенням витрат (для цехів, відділів та інших структурних підрозділів) у спеціальній відомості, або табуляграмі розподілу.

Узагальнення слідчої практики свідчить про значне по­ширення зловживань у сфері нарахування заробітної пла­ти на підприємствах. Отже, вміння аналізувати операції з нарахування і виплати заробітної плати сприяє підвищен­ню якості розслідування кримінальних справ.

 

Джерела, рекомендовані до заняття:

Нормативні акти

1.Закон України „ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” від 16 липня 1999 р. № 96-ХІV.

2.Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.03 р. № 889-ІV.

Спеціальна література

Основна:1,2, 7, 12, 14.

Додаткова: 3, 6, 13, 15.

 

 

ТЕМА 7. ОБЛІК ВИРОБНИЦТВА І ВИПУСКУ ПРОДУКЦІЇ, ОПЕРАЦІЙ ПО ВІДВАНТАЖЕННЮ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ. ВИКОРИСТАННЯ ОБЛІКОВИХ ДОКУМЕНТІВ ПРИ ВИЯВЛЕННІ І РОЗСЛІДУВАННІ ЕКОНОМІЧНИХ ЗЛОЧИНІВ

Семінарське заняття – 2 години.

І. РОЗГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ:

  1. Основні вимоги до визнання та оцінки витрат.
  2. Формування та облік собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).
  3. Облік загальновиробничих витрат.
  4. Категорії крадіжок (розкрадань) з виробничих територій (площ).
  5. Дані про собівартість продукції при доказі податкових порушень.
  6. Особливості обліку реалізації продукції, які впливають на способи скоєння і методику виявлення злочинів.

 

Для докладнішого розгляду зазначених питань пропонується підготувати реферат за однією із тем:

1. Господарська діяльність та її дослідження судово-бухгалтерською експертизою.

2.Експертне дослідження операцій з виробництва і реалізації продукції громадського харчування.

ІІ. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ У ФОРМІ ТЕСТУВАННЯ.

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ ТЕМИ

Витрати — це зменшення еко­номічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіта­лу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилу­чення або розподілу власниками).

Облік витрат на виробництво продукції в промисловості здійснюється на підставі Типового положення про плануван­ня, облік і калькуляцію собівартості продукції (робіт, по­слуг), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 26 квітня 1996 р. № 473, а також Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», затверджено­го Постановою Верховної Ради України від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР, та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Собівартість промислової продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво та збут. Витрати на вироб­ництво продукції (робіт, послуг) утворюють виробничу (за­водську) собівартість, а сукупні витрати на виробництво і збут — повну собівартість промислової продукції. Со­бівартість товарної (реалізованої) продукції характеризують витрати на виробництво і збут протягом усього операційно­го циклу. Операційний цикл — це проміжок часу між прид­банням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Дані обліку витрат на виробництво продукції використо­вуються для визначення результатів діяльності структурних підрозділів і підприємства загалом, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва, а також для планово-економі­чних і аналітичних розрахунків.

За місцем виникнення витрати на виробництво продукції групуються за цехами, дільницями, службами та іншими адміністративне відокремленими структурними підрозділа­ми виробництв. Залежно від характеру та призначення процесів, що виконуються, виробництво поділяється на основ­не, допоміжне виробництво з обслуговування тощо.

До основного виробництва належать цехи та дільниці, безпосередньо задіяні у виробленні продукції. Допоміжне виробництво призначене для обслуговування цехів основ­ного виробництва: здійснення робіт з ремонту основних за­собів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту обладнання, різними видами енергії, надання транспортних послуг. Такими є, наприклад, ремонтні, екс­периментальні цехи, енергетичні, транспортні та інші підрозділи. До виробництв і господарств з обслуговування належать транспорт, житлово-комунальне господарство та культурно-побутові заклади, підсобні сільськогосподарські підприємства, інші структурні підрозділи, не задіяні у ви­робленні товарної продукції.

Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт, послуг (у тому числі окре­мих виробів, виготовлених за індивідуальними замовлення­ми) чи груп однорідних виробів. Витрати на виробництво продукції класифікуються за економічними елементами, статтями калькуляції, за засобами перенесення вартості на продукцію, за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат, за періодичністю.

Під економічними елементами розуміють економічно од­норідні витрати з такою класифікацією: матеріальні витра­ти; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні по­треби; амортизація; інші операційні витрати.

Одним із основних завдань обліку виробництва є правиль­не виявлення втрат від браку, простоїв, нестач та псування матеріалів, напівфабрикатів тощо. Облікові дані дозволя­ють встановити не тільки обсяг збитків, а й причини та осіб, винних у невиробничому використанні державних коштів.

У разі виявлення браку працівники відділу технічного контролю складають акт про брак, де вказують характер де­фектів, шифри продукції і операції, на яких встановлено брак, винних осіб, причини та інші дані, необхідні для об­ліку браку і визначення збитків. На підставі первинних до­кументів облік втрат від браку здійснюється на спеціально­му калькуляційному рахунку « Брак у виробництві». У цьо­му разі робиться такий запис: дебет рахунку 24 «Брак у виробництві», кредит рахунку «Виробництво».

Втрати від простоїв поділяють на два види: внутрішні, що виникають від внутрішніх неполадок, та зовнішні, що зумовлені порушеннями в поставці матеріалів, палива, енергії. До складу втрат від простою включають оплату праці робітників за час простоїв, вартість сировини, мате­ріалів, палива, енергії, що непродуктивне витрачалися в пе­ріод простою, а також відповідну частку втрат на утриман­ня та експлуатацію обладнання.

Втрати від псування матеріалів і готової продукції, не­стачі матеріальних цінностей на складах, а також незавер­шеного виробництва з вини матеріально відповідальних та інших посадових осіб відшкодовуються ними в сумі завда­них збитків. У разі не виявлення винних осіб втрати можуть бути списані на собівартість продукції. У синтетичному об­ліку ці операції вказуються за дебетом рахунку «Нестачі і втрати від псування цінностей» і за кредитом рахунків «Си­ровина і матеріали», «Паливо», «Виробництво», «Напів­фабрикати» та ін.

Після перерахування витрат зі збірно-розподільних ра­хунків до дебету рахунку «Виробництво» по завершенні звітного місяця важливим етапом є розподіл витрат між готовою продукцією та продукцією, яка ще перебуває у ста­ні виготовлення. Правильно організований облік вироб­ництва має дуже важливе значення в боротьбі з випуском необлікованої продукції.

Одним із основних показників, що характеризують діяльність підприємств, є загальний обсяг реалізації товар­ної продукції.

Готова продукція — це матеріальний результат вироб­ничої діяльності підприємства, коли запаси набувають нової якості. Крім випуску речової продукції (машини, одяг тощо), підприємство може виконувати роботи для інших підприємств або надавати послуги (ремонтні роботи, пере­везення вантажів замовників своїм автотранспортом тощо). На відміну від тієї, яка в обліку зазначається як «готова про­дукція», цей вид продукції називають «виконані роботи і послуги». Отже, продукція підприємства складається з го­тової продукції та виконаних робіт і послуг.

Готова продукція на підприємстві проходить такі опе­рації:

— випуск продукції з виробництва і здавання на склад;

— зберігання продукції на складах підприємства;

— відпуск продукції покупцям з одного місця або відван­таження покупцям із кількох місць;

— відпуск продукції для внутрішніх потреб основних цехів;

— реалізація продукції.

Готова продукція оформлюється здавальною накладною і передається на склад. На невеликих підприємствах готова продукція безпосередньо з виробництва, минаючи склад, відвантажується покупцям. Виконані роботи і послуги оформлюються актом.

Готова продукція обліковується в кількісному виразі за її видами на картках або в книгах складського обліку. В картці або книзі вказується назва продукції, її номенкла­турний номер, одиниці виміру, розмір, ціна за одиницю, марка. Облік готової продукції на складі здійснюється у міру її надходження на склад або відпуску зі складу. В книгах складського обліку або картках робляться записи про над­ходження та відпуск готової продукції і щоденно підрахо­вуються її залишки.

На підставі здавальних накладних, що виписуються у двох примірниках, складається відомість випуску готової продукції. Здавальні накладні складаються рахівниками цеху-відправника, підписуються представниками цеху та відділу технічного контролю і разом з продукцією відправ­ляються на склад. У накладних мають бути відображені такі реквізити: порядковий номер, час і місце здійснення опе­рації, прізвище представника, який здає продукцію, прізви­ще представника, який одержує продукцію, прізвище кон­тролера ВТК, одиниці виміру, шифр групи виробів, ціна, кількість зданих виробів. Один примірник накладної з підписом особи, яка прийняла продукцію, повертається ви­робникові.

Готова продукція відображається в бухгалтерському об­ліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вар­тістю або чистою вартістю реалізації. Первісною вартістю готової продукції є собівартість виробництва, що визна­чається за Положенням (стандартом) бухгалтерського об­ліку 16 «Витрати».

Собівартість виготовленої продукції складається з таких фактичних витрат:

— на придбання запасів для виготовлення продукції;

— сума, що сплачується за інформаційні, посередницькі та інші подібні послуги у зв'язку з пошуком і придбанням запасів;

— сума ввізного мита;

— непрямі податки у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

— на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їхнього використання, включаючи витрати зі страхування та відсотки за комер­ційний кредит постачальників;

— прямі матеріальні витрати;

— на оплату праці;

— на доопрацювання і підвищення якісно-технічних ха­рактеристик готової продукції;

— інші витрати, безпосередньо пов'язані з виготовлен­ням та доведенням продукції до стану, придатного для ви­користання за призначенням.

Готова продукція в бухгалтерському обліку відображуєть­ся за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу її ціна знизилась, або продукція зіпсована, застаріла, або вона якось інакше втратила первісну очікувану економічну вигоду.

Чиста вартість реалізації готової продукції визначаєть­ся за кожною одиницею продукції шляхом вирахування з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут.

Сума, на яку первісна вартість продукції перевищує чи­сту вартість її реалізації, є втраченою і списується на ви­трати звітного періоду з відображенням указаної вартості в позабалансовому обліку. Після встановлення осіб, які ма­ють відшкодувати витрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості (або до інших активів) і доходу звітного періоду.

Для синтетичного обліку готової продукції використо­вується активний балансовий рахунок 26 «Готова продук­ція.

Продукція, що не відповідає умовам договору і техніч­ним вимогам та стандартам (крім браку), а також не прий­няті замовником роботи, відображаються на синтетичному рахунку 23 «Виробництво»; брак готової продукції — на синтетичному рахунку 24 «Брак у виробництві».

Для правильного обрахування фактичної собівартості го­тової продукції, виконаних робіт і послуг доцільно на кінець звітного періоду визначати залишки незавершеного вироб­ництва, тобто продукції в незавершеній стадії виробницт­ва. Залишки незавершеного виробництва відображаються за дебетом рахунку 23 «Виробництво».

Якщо готова продукція підприємства повністю пере­дається для використання на цьому ж підприємстві, то вона на рахунку 26 «Готова продукція» може не обліковувати­ся, а вказується на рахунку 20 «Виробничі запаси» або на інших рахунках залежно від її призначення. Готова продук­ція відвантажується покупцям відповідно до договорів по­стачання. Відпуск готової продукції зі складу покуп­цеві здійснюється згідно з наказом відділу збуту. На при­значену для реалізації продукцію виписується накладна, яку підписують працівники складу і представник покупця (або транспортно-експедиційного відділу). В кінці дня всі оформлені на відвантажену продукцію документи переда­ються до бухгалтерії.

 

Джерела, рекомендовані до заняття:

Нормативні акти

1.Закон України „ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 р №96-ХІV.

 

Спеціальна література

Основна:1,2, 7, 12, 14.

Додаткова: 3, 6, 13, 15.

 

 

ТЕМА 8. ОБЛІК ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ. ВИКОРИСТАННЯ ДАНИХ ОБЛІКУ ПРИ ВИЯВЛЕННІ І РОЗСЛІДУВАННІ ЕКОНОМІЧНИХ ЗЛОЧИНІВ

Семінарське заняття – 2 години.

 

І. РОЗГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ:

  1. Капітал та його складові.
  2. Статутний капітал в товаристві з обмеженою відповідальністю, акціонерному товаристві.
  3. Використання даних бухгалтерського обліку при доказі права на власність.
  4. Розкрадання грошових коштів під видом виплати дивідендів.
  5. Відмивання грошових коштів чи іншого майна, придбаного незаконним шляхом.
  6. Використання обліково-бухгалтерських документів при розслідуванні злочину, пов’язаного з придбанням та збутом майна, за відомо добутого незаконним шляхом.

 

Для докладнішого розгляду зазначених питань пропонується підготувати реферат за однією із тем:

 

1.Експертиза формування і використання капіталу підприємства.

2.Експертиза фінансової стабільності і ліквідності підприємства.

 

ІІ. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ У ФОРМІ ТЕСТУВАННЯ.

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ ТЕМИ

Власний капіталце загальна вартість засобів підприємства, які належать йому на правах власності і використовуються ним для формування його активів. Такі активи формуються за рахунок інвестованого в них власного капіталу і представляють собою чисті активи підприємства.

До власного капіталу відносяться: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток), неоплачений капітал, вилучений капітал.

Основним елементом власного капіталу є статутний капіталодин із основних показників, що характеризує розмір і фінансовий стан підприємства. Він відображається в сумі, що зареєстрована в установчих документах як сукупність внесків (часток, акцій за номінальною вартістю, пайових внесків) засновників (учасників) підприємства. Виключенням є інвестиційні проекти, п яких статутний капітал відображається в бухгалтерському обліку і звітності в міру його сплати та в розмірах, що фактично склалися на звітну дату.

Формування статутного капіталу за рахунок внесків засновників (учасників) фіксується в засновницьких документах підприємства. Розмір статутного капіталу, а також рішення про його збільшення або зменшення обов'язково реєструється в Державному реєстрі господарських одиниць. Сума статутного капіталу за балансом підприємства та сума, зареєстрована в Державному реєстрі, повинні бути тотожними.

Сума, яка на дату реєстрації підприємства заявлена, але фактично не внесена засновниками, представляє собою неоплачений капіталпідприємства. Не вкладені кошти засновників (учасників) зменшують реальний розмір статутного капіталу і в балансі відображаються зі знаком мінус.

Пайовий капітал - це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарсько-фінансової діяльності. Він складається з сум пайових внесків членів споживчого товариства, житлово-будівельних кооперативів, кредитних спілок та інших підприємств, а також паїв членів колективних

сільськогосподарських підприємств (КСП) в сільському господарстві, одержаних в результаті розподілу на паї колективної власності.

Додатковий капіталскладається із емісійного доходу, тобто доходу одержаного від розміщення акцій власної емісії за цінами, які перевищують номінальну вартість; дооцінки активів; безоплатного одержання необоротних активів; іншого додаткового капіталу.

Суми вилученого капіталувідображають вартість акцій власної емісії, які на даний момент не розміщені серед акціонерів. Вилучений капітал не впливає на суму власного капіталу. Він показує, що капітал належить підприємству, але не закріплений за конкретною фізичною особою (акціонером). Вилучений капітал повинен бути перепроданий або анульований.


Просмотров 732

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!