![]() Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу! ![]() Дисциплины:
Архитектура (936) ![]() |
![]() Володіє англійською та німецькою мовами
Євге́н Кири́лович Марчу́к (* 28 січня 1941, Долинівка, Кіровоградська область) — 6-й Прем'єр-міністр України (керував урядом: 6 березня 1995 (до 8 червня, в. о.) — 27 травня 1996), генерал армії України, кандидат юридичних наук. Народився 28 січня 1941 р. в с. Долинівка Гайворонського району Кіровоградської області у селянській родині. У 1963 р. закінчив філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту ім. О. С. Пушкіна за спеціальністю учитель української мови і літератури. Від 1963 р. працював у Комітеті державної безпеки УРСР: 14 років був на оперативній і 17 років на керівній роботі в системі розвідки та контррозвідки. Пройшов усі службові щаблі КДБ УРСР: від молодшого лейтенанта до генерала. Генерал армії України (звання присвоєно указом Президента України 23 березня 1994 р.). 5 червня 1991 р. на засіданні Верховної Ради УРСР конституційною більшістю (344 голоси — «за») був призначений Державним міністром з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій УРСР. За поданням Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука 6 листопада 1991 року Є.Марчук конституційною більшістю (307 — «за») Верховної Ради першого демократичного скликання на конкурсній основі був призначений першим Головою Служби безпеки України (1991–1994). Указом Президента України Л.Кравчука від 1 липня 1994 року (між першим і другим туром президентських виборів 1994 року) Є.Марчук призначається віце-прем'єр-міністром в Уряді В.Масола, відповідальним за організаційно-правове, фінансове і соціальне забезпечення всієї оборонної і правоохоронної системи держави. 31 жовтня 1994 року Указом Президента Л.Кучми Є.Марчук призначається Першим віце-прем'єр-міністром України — Головою Координаційного комітету при Президентові України по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю. У зв'язку із тим, що Прем'є-міністр В.Масол подав у відставку з посади керівника Уряду, Президент Л.Кучма указом від 3 березня 1995 року призначив Є.Марчука виконувачем обов'язків Прем'єр-міністра. Під час підписання Конституційного договору між президентом і парламентом Указом Президента Л.Кучми Перший віце-прем'єр-міністр Є.Марчук призначений Прем'єр-міністром України. Згідно із тодішнім законодавством, Є.Марчук, будучи державним службовцем, мав право балотуватися до Верховної Ради України. У грудні 1995 р. на довиборах до Верховної Ради по Миргородському виборчому округу був обраний народним депутатом у першому турі (його підтримали 83,71% виборців при шести претендентах). У парламенті був обраний до Комітету з питань оборони і державної безпеки, а у жовтні 1996 року очолив фракцію «Соціально-ринковий вибір». Розбіжності у поглядах із президентом і його оточенням на подальший розвиток держави все більше давалися взнаки і Президент Л.Кучма своїм Указом від 27 травня 1996 року увільнив Є.Марчука «з посади Прем'єр-міністра України у зв'язку з виконанням ним функцій і повноважень народного депутата України на постійній основі». Пояснення Адміністрацією Президента Л.Кучми такого рішення в публічному дискурсі набуло фольклорного виразу: «за створення власного політичного іміджу». У березні 1998 року на чергових виборах до Верховної Ради України, не вступаючи у члени партії СДПУ(о), увійшов під другим номером до першої п'ятірки її списку, очолюваного президентом України Л.Кравчуком (1991–1994). Ставши народним депутатом, був обраний керівником фракції СДПУ, а згодом очолив Комітет з питань соціальної політики та праці. Через те, що СДПУ(о) прийняла рішення підтримати Л.Кучму на президентських виборах 1999 року, Є.Марчук у грудні 1998 р. склав із себе повноваження керівника фракції цієї партії в парламенті, а невдовзі взагалі вийшов з її складу і приєднався до депутатської групи «Незалежні» (05.1999-03.2000).. Євген Марчук, маючи відповідну підготовку і цілісну систему поглядів на подальший розвиток держави і суспільства, заявив про участь у президентських виборах 1999 р. Його підтримали партії Всеукраїнське політичне об'єднання «Державна самостійність України», Конгрес українських націоналістів, Партія «Соціал-демократичний союз», Українська республіканська партія, Українська селянська демократична партія, Християнсько-народний союз, низка регіональних організацій Всеукраїнської партії трудящих, які створили Всеукраїнське громадське об'єднання «У XXI сторіччя — з Євгеном Марчуком». Відзнаки та нагороди: Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (27 січня 2001) — за визначні заслуги у зміцненні національної безпеки України, плідну державну і політичну діяльність Нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора, Командорським Хрестом із зіркою за заслуги перед Республікою Польща, 7-ма медалями, іменною вогнепальною зброєю. Лауреат Міжнародної української премії ім. Г.Сковороди (1997). Кандидат юридичних наук. Володіє англійською та німецькою мовами. Марчук — одна з найбільших загадок української політики. У когось його мовчанка викликає повагу, у когось — роздратування, мовляв, нема чого сказати. Утім, стриманість у висловлюваннях є однією з головних професійних ознак працівника спецслужб. Марчук прийшов до великої політики із КДБ та Служби Безпеки, принісши із собою, відповідно, і особливий стиль роботи. Саме на його віце-прем’єрство припадає стрімке розв’язання кримської проблеми 94-го року. Але справжній політичний злет Марчука розпочався, коли він очолив уряд. Цей період, зокрема, відзначений вступом України до Ради Європи та конституційним процесом, коли гілки влади ділили між собою повноваження. ![]() Рівень стосунків Марчука з Президентом, які сам він характеризує як „робочі”, перетворив Раду з центру впливу на дійсно консультативний орган. Головними загрозам для України Марчук в той час визнавав ситуацію на енергоринку, діяльність спільних підприємств, корупцію та диверсифікацію джерел енергоносіїв. Загальні висновки Говорять, що кожній народ достойний тієї влади, яку він обирає.
![]() |