Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)


 

 

 

 



У руслі традиції «Наталки Полтавки». Побутово-етнографічна драматургія



Орієнтуючись на «Наталку Полтавку», у якій вперше була представлена правда народного життя, драматурги головним об’єктом зображення обрали селянство з його традиційним побутово-звичаєвим укладом життя. Творчість українських драматургів тією чи іншою мірою відбивала народні погляди на життя і завдяки використанню усної поезії. Пісня облагороджувала образи дійових осіб з народу, вносила у твір ліричний струмінь, її образність і мова ставали мірилом художності.

Основні творці нової української драматургії — І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко, навіть Т. Шевченко.П’єса «Сватання на Гончарівці» (1835) була написана під прямим впливом драматургії І. Котляревського. Соціально-побутовий характер конфлікту, композиційне розташування дійових осіб, широке використання пісенного матеріалу ріднять п’єсу з «Наталкою Полтавкою». Водночас створення водевільних ситуацій, шаржоване загострення образу бувалого солдата Скорика, що зумів обійти всі перешкоди на шляху до одруження Уляни й Олексія, свідчать про орієнтацію автора й на «Москаля-чарівника». Героїня Квіткової«малоросійської опери» «Сватання на Гончарівці» (1835) опиняється перед вибором: або нелюбий, та ще й наче дурнуватий, хоч і багатий, або — кріпак, хоч і вродливий, і розумний, і коханий; тож і щасливий фінал п'єси не відкриває героям радісних перспектив. Розвинув утверджену І. Котляревським тенденцію зображувати — відповідно до життєвої реальності. «Сава Чалий» (1838) 1-ша п'єса на історичну тему , відчутно пов'язана з фольклорною традицією, М. Костомаров пише оригінальну національно-історичну героїчну трагедію у віршах «Переяславська ніч» (опублікована 1841 p.). Метою поета не так відображення історичної події з періоду початку визвольної війни під проводом Б. Хмельницького (народного повстання напередодні Великодня проти польських загарбників), як обґрунтування внутрішніх духовних причин того повстання: репресії щодо православних віруючих та служителів культу. Ідеологічний конфлікт твору має ще один, не менш важливий аспект: вибір засобів виборювання справедливості. «Гріх великий,— православний священик Анастасій,— Відплачувать злочинцям по-злодійськи, Бо нам не помсти треба, а свободи». Відповідно до християнської гуманістичної етики письменник переконує, що не можна злом перемогти зло і майже одночасно з Т. Шевченком (поема «Гайдамаки») приходить до думки про глибокий, безмежний трагізм, а зрештою — безперспективність і бездуховність взаємної помсти ворогуючих сторін, що веде лише до зростання кривавої різанини. Отже, перевага ідеї прощення й примирення над ідеєю помсти, стверджувана у творі, виходить за межі релігійних заповідей, виявляє свою громадянську, суспільно-політичну значущість.
За костомарівською «Переяславською ніччю» публікується третя дія драми Т. Шевченка «Никита Гайдай» 1842 p зверненої до того самого часу, з точністю до року, й до тієї само проблеми: «Славяне! несчастные славяне! Так нещадно и так много пролито храброй вашей крови междоусобными ножами...» Подібним чином і мирну розв'язку драми Т. Шевченка «Назар Стодоля» (1843) . «Назар Стодоля» є другим після «Наталки Полтавки» ключовим твором, що так само визначив усі наступні напрями осмислення дійсності в цьому жанрі. «Шельменко-денщик» (1836 p.), яку вваж. найвизначнішим твором Г. Квітки-драматурга. Тут майстерно побудовано інтригу, дія розгортається динамічно, що виразно відтіняє сонну одноманітність життя поміщиків провінційної Росії. Меткий, веселий, винахідливий Шельменко (характеризує його й саме його прізвище) не лише втручається у події — допомагає капітанові Скворцову викрасти вподобану ним панянку та обвінчатися з нею, а й влучно коментує репліки й дії всіх персонажів. Уперше він з'явився в сатирі «Дворянские выборы». З усіх п'єс із участю цього персонажа популярною залишається «Шельменко-денщик», де відсутні моменти, які виявили б його підлабузництво, жорстокість чи інші негативні риси. На перший план виходить авторська симпатія до того ж таки безправного «простолюдина», який виявляється і діловитішим, і дотепнішим, і рішучішим, і просто розумнішим як за свого пана, досить обмеженого офіцера Скворцова, так і за примітивно-тугодумних поміщиків — батьків Прісіньки.

Уже перші твори нової української драматургії були наснажені просвітительсько-гуманістичним пафосом, вірою в людину, в силу її розуму і волі. Письменники у зображенні життя виходили з просвітительської тези, що всі люди від народження рівні, що під простою одежиною часто б’ється серце з глибокими і щирими поривами.

Становленню нової драматургії в Галичині сприяв Іван Озаркевич – священник з Коломиї, активний громадський діяч, він не тільки став першим організатором західноукраїнського національного театру, а й прославився переробками п’єс І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, С. Писаревського.

 

96. Українська дівчина. Характер і доля. (За Квіткою-Основяненком)

У повісті «Маруся», головна героїня зображена як утілення найвищих людських якостей – згідно з народним і авторським етичним та естетичним ідеалом. Дівчина «на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна та ще к тому тиха, і смирна, і усякому покірна». Основну увагу в характеристиці Марусі письменник приділяє показу її почуттів і переживань. Тут, крім переживання традицій сентименталістів, велику роль відіграє ліризм народної пісенності, народнопоетичне зображення внутрішнього світу людини, сильних і піднесених почуттів. Повість «Маруся», ця поетична картина з багатьма точно відтвореними істотними реаліями тогочасної дійсності й водночас з ідеалізованими героями (Маруся, Василь, Наум), значною мірою являла собою образ виміряного Квітчиною просвітительсько-демократичною уявою народного життя України.

«Маруся»- ідеал сімейної дівчини. Старанна вдома і у господарстві, гарна хазяйка, шанує батьків, вірна чоловікові. Померла через нещасливий випадок – змокла і застудилась. Якщо в «Марусі» автор у трактуванні розвитку подій дотримується ідеї божественної наперед визначеності всього сущого, то в «Козир-дівці» та «Сердешній Оксані» життєвий шлях, доля героїв залежить від станових взаємин і волі до діяння самого героя. «Козир-дівка» - ідеал ділової дівчини. Тримає все в своїх руках і може постояти не лише за себе, а й за чоловіка. І доля її, завдяки старанням, щаслива. «Щира любов» - ідеал самопожертви. Як і Маруся ідеальна господиня, але заради щастя коханого вбиває своє щастя. Помирає від неможливості кохання. «Сердашна Оксана» - ідеал сильної і енергійної дівчини. В юності – душа села, ставши покриткою вона не здається і сміливо приходить додому з дитиною. Проте доля її – велика несправедливість. «Панна сотниківна» - ідеал віруючої дівчини. Заради своєї честі готова віддати життя. Як ми бачимо, кожна дівчина має свою долю і трохи протилежний характер. Але усі вони є ідеальними у свому характері. У більшості з них нещаслива доля, як і у всіх українських дівчат. А ще всі вони простого роду, із селянської родини. Сюжетна, основна частина більшості повістей і оповідань Квітки-Основ’яненка побудована за фольклорними зразками й своєю лінійною композицією, одномотивністю сюжету близька до народних казок, оповідань, переказів, балад. Оповідання будується за зразком анекдоту: в кінці сюжету – різкий злам.


Просмотров 1648

Эта страница нарушает авторские права



allrefrs.ru - 2022 год. Все права принадлежат их авторам!