Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)


 

 

 

 



Поеми Шевченка періоду заслання



П'ятого квітня 1847 р. під час переправи через Дніпро Т. Шевченка було заарештовано за доносом студента Київського університету Петрова. Поет повертався до Києва, поспішаючи на весілля до Миколи Костомарова. На той час М. Костомарова, П. Куліша та інших членів Кирило-Мефодіївського товариства було заарештовано. У Шевченка вилучили малюнки і поетичні твори. Частина рукописів і малюнків зберігалася у друзів і знайомих поета, у яких теж чинилися обшуки. Внаслідок постійного переховування частину творів, на жаль, було втрачено.

6 квітня 1847 р. Шевченка під конвоєм було відправлено до Петербурга і ув'язнено в казематі Третього відділу. Зі спогадів Костомарова відомо, що поет тримався впевнено, іноді навіть жартував. Поведінка його дивувала всіх. На допитах Шевченко поводився мужньо.

30 травня того ж року Шевченку оголосили вирок: «Художника Шевченко, за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус, с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений».

Про твердість духу поета свідчить і той факт, що, перебуваючи в ув'язненні, він не переставав писати вірші, які вже на засланні об'єднав у цикл «В казематі» з підзаголовком «Моим соузникам посвящаю».

Циклом «В казематі» розпочинається третій період творчості великого Кобзаря — період років заслання. До нього увійшли 13 віршів, сповнених смутку, суму і самотності. Ув'язнений поет линув думкою до рідного краю, уявляв різні людські долі, яким теж властиве почуття самотності. Чоловічі й жіночі образи уярмленого народу постають перед нами в поезіях «Ой одна я, одна», «Не кидай матері — казали...», «Чого ти ходиш на могилу?..», «Ой три шляхи широкії».

До циклу «В казематі» згодом поет додав ще два вірші, написані в Орській фортеці, у яких, звертаючись до своїх однодумців, просить їх любити одне одного, любити Україну. «І за неї, безталанну, Господа моліте».

Глибиною самоаналізу позначена поезія «Мені однаково, чи буду...», у якій великий син України виражає не лише любов до неї і тугу за рідним краєм, а і здатність до самозречення в ім'я вітчизни. Ліричний герой ладен відмовитись від щастя жити на батьківщині, готовий відмовитись від особистих інтересів, хоча доля ніколи і не жалувала його. Він «в неволі виріс меж чужими», очевидно, що самотнім у неволі він прийме й смерть. Герой вважає, що так мало зробив для рідної землі, що ніхто навіть не згадає його. І хоча він загине на чужині, але доля України все одно турбує його.

Він навіть на чужині не відділяє себе від свого народу, і власну недолю сприймає як частку страждань всієї поневоленої України.

Отже, вірш «Мені однаково...» являє собою приклад безмежного патріотизму Великого Кобзаря.

Опинившись на чужині, в нестерпних умовах солдатчини, Тарас Шевченко не втрачав мужності. Оскільки Шевченко вважався особливо небезпечним політичним злочинцем, його дуже спішно, за вісім днів, було переправлено до Оренбурга, а потім до Орської фортеці. Там для поета почалися довгі місяці нестерпної муштри і наруги над людською гідністю. Пізніше у своїх повістях Шевченко відзначить, що по прибуттю в Оренбурзький край йому впала в очі велика кількість військових. Тут також було багато політичних засланців.

До Шевченка прихильно поставився комендант Орської фортеці генерал-майор Ісаєв, дозволивши йому жити на приватній квартирі і спілкуватись з польськими засланцями. Але після смерті Ісаєва життя Шевченка змінилось. Його було переведено в казарму, де він щоденно підлягав муштрі і неодноразово перебував на гауптвахті. Писати і малювати поетові було заборонено, а приладдя для малювання, відібрані під час арешту, з Третього відділу не повернули.

Зміна клімату позначилась на здоров'ї поета. Спочатку він захворів на ревматизм, а потім на цингу.

Втіхою зраненій душі стала поезія, але Шевченко змушений був переховуватись. Кожен рік (1847-1850) поет робив невеликі книжечки і носив їх за халявою чобота. У них він заносив свої вірші. А самі книжки називав «захалявними».

Свою творчість Т. Г. Шевченко активізував під час Аральської експедиції (1848-1849 pp.), до складу якої він офіційно увійшов як художник.

Після закінчення навігації на Аральському морі експедиція зупинилась на зимівлю на острові Кос-Арал. Цей час виявився для Шевченка дуже продуктивним. Крім значної кількості малюнків, він написав і багато ліричних творів. Більша частина їх сповнена мотивами туги та смутку.

У травні 1849 р. експедиція починає друге плавання по Аральському морю, а в кінці вересня того ж року через Каракумську пустелю повертається до Оренбурга, де Шевченко разом з польським засланцем Броніславом Залеським опрацьовує матеріали експедиції. У цей час поет ходив у цивільному одязі, жив на приватній квартирі. Але за доносом одного з офіцерів про порушення царської заборони писати й малювати 23 квітня 1850 р. Шевченка було заарештовано і відправлено до Орської фортеці, а восени того ж року до Новопетровської фортеці на безлюдний півострів Мангишлак, де поетові довелося тяжко страждати протягом семи років. Свідченням цьому є хоча б той факт, що за перші чотири роки заслання Шевченко написав більше ста ліричних творів, серед яких сім поем, а за наступні сім років заслання — один вірш.

У ліриці періоду заслання знайшли своє продовження мотиви лірики періоду « Трьох літ». Поетичним заспівом до «невільницької» лірики став вірш «Думи мої, думи мої...», яким автор відкрив свою першу «захалявну» книжечку.

Патріотичною тематикою пройняті всі вірші, які відкривають «захалявні» книжки Т. Шевченка. Ця ж тема простежується в багатьох інших поезіях цього періоду. Велику увагу Шевченко приділяє темі призначення поета і поезії. Покликання поета — «святую правду возвістить!» («Пророк»), адже поетові «легшає в неволі», коли він знає, що його слова «радують одиноку душу» («Не для людей, тієї слави...»), що «серце б'ється — ожива, як їх почує» («Ну що б, здавалося, слова...»), адже душа поета «жива в святих своїх речах, і ми, читая, оживаєм і чуєм Бога в небесах »(«Мені здається, я не знаю...»).

Дружба з польськими засланцями навіяла поетові ще одну тему — тему братання слов'янських народів. У вірші «Полякам» Шевченко вказує на той факт, що ворожнечу між двома братніми народами посіяли «неситі ксьондзи, магнати» з проголошенням Брестської унії.Розпалюючи ворожнечу між народами, католицизм прикривався Божим ім'ям. Поет закликає поляків брататися з українцями:

Подай же руку козакові

І серце чистеє подай!

Продовженням теми дружби народів став вірш «У Бога за дверима лежала сокира», присвячений казахському народу. В алегоричній формі — образі сокири — поет зобразив самодержавну Росію, яка вкрай спустошила квітучий колись край: «і стала тьма», «ридають люди», «і мерк... Божий світ».

Поета-патріота продовжує цікавити й тема історичного минулого України. Так, своєрідним аналізом наслідків Полтавської битви стала поезія «Іржавець».

Тема повстанського руху на Волині та Поділлі цікавила Шевченка ще з часів перебування в Україні у 1846 році. Він скористався нею на засланні для написания поеми, а згодом і повісті «Варнак».

У поемі автор знову звертається до теми «кріпаки та кріпосники».

Герой поеми — убогий сирота — виростав разом з поміщицькими синами, разом з ними навчився грамоти, почав замислюватись над долею кріпака.

Але юнак мріяв про щастя, обрав собі наречену, та «старої пані бахур сивий украв той крам», пустив дівчину покриткою. Хлопець затаїв у серці ненависть, а згодом назбирав ватагу месників, таких, як і сам, хлопців, і почав боротьбу з панством. Спочатку помстились за наругу над дівчиною своїм панам. Під час весілля паничів «княжат, панят і молодих — всіх перерізали», а потім почали знищувати «все, що паном звалось, без милосердія і зла».

Проте в лавах повстанців наростала жорстокість і вони з месників перетворились на звичайних вбивць. Герой поеми зневірився в доцільності помсти, «думав сам себе зарізать, щоб не нудить світом», та побачив бані київських храмів і

Пішов собі тихо в Київ

Святим помолитись

Та суда, суда людського

У людей просити.

Отже, поетові вдалося зберегти і відобразити в поемі реалістичні риси психології селянських бунтівників: ненависть до кріпосників, жадобу помсти і в той же час роздвоєність, докори сумління, набожність.

Не менш реально зображено в поемі моральне звиродніння кріпосників. Найяскравішими прикладами цього служать картини побуту панів. Так, перед весіллям вони гуляли, у карти грали, але найголовніше, «молодих дівчат в селі, мов бугаї, перебирали. Звичайне, паничі». І герой поеми — Варнак — став жертвою панської розбещеності. Але водночас він і повсталий месник, активний представник тогочасної дійсності.

«Варнак» відрізняється від попередніх поем Шевченка своєю будовою. Поет звів до мінімуму ліричні відступи з авторською характеристикою героя твору. Лише у вступі Т. Шевченко повідомляє про обставини знайомства з героєм поеми. Про подальші події ми дізнаємося завдяки розповіді самого героя і його самохарактеристиці, тобто поема має монологічну форму.

 

 


Просмотров 1675

Эта страница нарушает авторские права



allrefrs.ru - 2022 год. Все права принадлежат их авторам!