Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)


 

 

 

 



Особливості композиції поеми «Сон» Т. Шевченка



Поема «Сон» написана Т. Шевченком у Петербурзі 1844 р., після його першої подорожі в Україну, під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності. Поема — нищівна сатира на деспотичний режим Миколи І.

Жанр твору:сатирична громадянсько-політична поема, а авторський підзаголовок комедія більше вказує не стільки на жанрові особливості твору, скільки на характер відображення дійсності.

Проблематика твору:показ страшного життя укр. народу; співчуття оборонцям волі, що страждають на каторгах, осуд українців, які заради чинів забувають свій край, свою мову, втрачають національну та людську гідність, засудження самодержавної лірики російського царату.

Композиція твору спрямована на показ широкої панорами царської Росії. Після вступу, який має характер філософських роздумів («У всякого своя доля»), подано три картини: Україна, Сибір, Петербург. Отже, поему умовно можна поділити на вступ та 3 частини.

«Сон» написаний від першої особи у формі розповіді. Це дало авторові змогу виразити власне ставлення до зображуваних подій. Поет викор. для викладу змісту прийом сну, що допомагає йому миттєво переміщатися в просторі, а також показувати пригоди ліричного героя. Прийом сну надає поемі та зображуваним у ній подіям умовності, фантастичності, проте саме такий прийом дозволяє відобразити моральну деградацію такого суспільства, де мати жне пшеницю, а дитина – вмирає з голоду, де на лоні прекрасної природи відбуваються жахливі людські трагедії, де найкращі представники суспільства, борці за волю, борці за справедливість – страждають у кайданах, а мерзенні підлабузники й нікчеми , «золотом облиті», товпляться біля царського трону.

Образ оповідача в поемі наближений до автора і є виразником його думок, його ставлення до подій, відтворених у поемі. Оповідач ніби пролітає у сні над безмежними просторами України і Росії, де спостерігає страшні картини життя народу, знущання поміщиків, чиновників, царя. Ці картини начебто витвір сонної уяви. Як самостійний персонаж оповідач бере безпосередню участь у всіх подіях, про які розповідає.

В частині поеми, де герой переноситься до Сибіру, його сподівання сховатись від пануючого на землі зла – не справджуються, адже перед ним відкривається нова картина неволі — життя каторжників. Серед них є і злодії, і борці за свободу, політичні засланці. Тут автор зображує «царя волі». Це збірний образ, позбавлений конкретних рис. «Цар волі» є уособленням служіння народові, віри й героїзму. Оповідач, зливаючись воєдино з автором поеми, наголошує на тому, що традиції декабристів живуть у суспільстві.

Далі картина каторги змінюється картиною царської столиці. Автор змінює тут і стиль розповіді, і характер героя-оповідача, який перетворюється на простакуватого селянина, що вперше потрапив до столиці. Зміна образу оповідача — це засіб сатиричного зображення для використання зневажливої мови, іронічної розповіді. Характерною деталлю Петербурга є образ земляка з цинковими ґудзиками, який уособлює продажність чиновників. І знову засіб контрасту в показі життя панівного класу (царя та панства) і простого народу підсилює сатиричне зображення панівної верхівки.

Нищівна сатира Шевченка досягає найвищого напруження й виразності у викритті коронованих осіб, придворних і усіх правлячих кіл. Перед царським палацом і в самому палаці відбувається справжня комедія. При змалюванні образів самодержавної верхівки автор вдається до сатиричного гротеску, а образи царів являють собою гіперболічний шарж: поет порівнює їх із сичами, царицю — із засушеним опеньком, царя — з ведмедем.

Гротескним є кінцевий епізод поеми, де цар перетворюється на жалюгідне кошеня (образ крайньої безпомічності), епізод викликає іронічну усмішку як оповідача, так і самого Шевченка, які набувають тотожності.

На мій погляд, Тарас Шевченко обрав прийом сну не лише задля того, щоб зручніше переміщатися в просторі, а й щоб не так прямолінійно, не від власного лиця, а через умовний сон висловити свою особисту думку, слова, що наболіли… Проте ця хитрість, на жаль, не врятувала Шевченка від наслідків, адже саме поема «Сон» стала істинною причиною арешту Шевченка й заслання на солдатчину в казахські степи, а імператор проголосив Шевченка своїм ворогом.

Іван Франко назвав поему «Сон» «сміливим маніфестом слова проти темного царства», «першим у Росії сміливим і прямим ударом на гниль і неправду кріпацтва».


Просмотров 3560

Эта страница нарушает авторские права



allrefrs.ru - 2023 год. Все права принадлежат их авторам!