Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)


 

 

 

 



Основні риси романтизму як художньої системи. Специфічні риси українського романтизму



Перш за все, варто зазначити, що витоки романтизму розпочалися наприкінці 18 ст. Р. був ідейним рухом у літ-рі, науці й мистецтві в Німеччині, Англії й Франції, з поч. 19 ст. поширився в Польщі та Австрії, а з середини 19 ст. охопив й інші країни Європи та Півн. і Півд. Америки. Виниклий після французької революції, в умовах утверджуваного на зламі 18–19 ст. абсолютизму, Романтизм був реакцією проти раціоналізму доби просвітництва і застиглих форм, схем і канонів класицизму та подекуди проти сентименталізму. Визначальними рисами для романтизму стали:

- ідеалізм у філософії;

- культ почуттів, а не розуму;

- звернення до народності (історизм): захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого;

- «два світи» (реальний та омріяний): втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й навіть у фантастику.

Р. призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів – балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

(Про «два світи» в романтизмі)

Романтизм одразу ж заперечує раціоналізм попередньої доби. Романтики розуміли, що не можна і не варто пояснювати світ з позицій раціо, бо він складний і мінливий, неоднозначний та суперечливий.. Так само і людина є істотою багатогранною та суперечливою. Романтики змінюють погляд на світ і людину в ньому. Європейський романтизм, меншою мірою — і український також, характеризується існуванням ніби двох світів — світу реального і бажаного. Трагічна суперечність між ідеальним та реальним часто призводить до певної трагічності у творах романтиків, відчаю, але цей відчай не глобальний. Романтики створюють нового героя — людину сильну, яка протиставляє себе загалу, сірій масі, вона може і хоче боротися проти обставин та несправедливості.

(Про історизм в романтизмі)

Романтизм виступив за свободу життя, звернення до живих конкретних людей, право кожного вірити в те, у що він вірить, бути щасливим на свій лад. Для романтиків природа постала як абсолютна реальність, об'єкт поклоніння, а не результат уявлення і покори. Їх стихія — поезія, афоризм, буяння думки, сміх та іронія. Тому не дивно, що рідною мовою людства стає саме поезія, звідси й постає необхідність в дослідженні рідної мови, народної творчості, народного життя, що виражає "душу народу", вивчення фольклору, етносу. Якщо до цього часу народ розглядався як абстрактна одиниця, що при спільності побутової культури і мови все-таки не могла претендувати на роль суб'єкта історичного процесу, то завдяки романтизму народ отримав душу, субстанційну єдність, став суб'єктом культури. Цим самим романтизм відіграв важливу роль у розвитку національної самосвідомості людей, їх духовної культури

Треба звернути увагу, що український романтизм має багато спільного з романтизмом загальноєвропейським, однак водночас він є глибоко національним явищем, яке живлене українським корінням, українським світосприйняттям і українською історією.

Романтизм як етнокультурна домінанта першої пол. 19 ст. в Україні народився з власних національних джерел філософської думки, успадкувавши весь її попередній розвиток. Європейський же - вибудовував свої естетичні погляди на філософії Гердера (український подекуди послуговувався філософією Сковороди).

Саме в рамках українського романтизму вперше визріли та сформувалися ідеї національного державотворення, українська ідея як основоположна засада цього процесу, ідея народності, а також чимало інших важливих світоглядних проблем. Водночас у романтизмі була осмислена і узагальнена ідея українства, що стає виразником національної самосвідомості, ідейним побудником борців за українську незалежність і свободу. Нарешті, саме романтизмові ми завдячуємо становленню української національної літератури та літературної мови.

М. Грушевський, характеризуючи стан культурного розвитку України 18 — поч. 19 ст., основною його ознакою вважав появу нового ставлення до української мови, ідею народності і романтичного захоплення нею. Витоки останнього він пов'язував з англійським та німецьким середовищем, особливо ідеями Гердера. Стосовно кола репрезентаторів, представників романтизму на Україні, то, на думку Грушевського, до нього належать М. Максимович, молодий М. Гоголь, гурток харківських інтелігентів (П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка, М. Костомаров), поглядам яких ще бракує політичної забарвленості. Останнє вноситься Т. Шевченком, а діяльність Кирило-Мефодіївського братства стає першою спробою теоретичного оформлення української ідеї в політичній і суспільній сферах. Обробку літературної народної мови на Галичині під впливом романтизму і слов'янського відродження здійснювала "Руська трійця" — М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич.

Не можна не згадати, що чималий внесок в остаточне становлення українського романтизму вніс Тарас Шевченко. Адже саме він - автор виданого в 1840 р. «Кобзаря», в якому Шевченко оспівуючи "вільне життя", звеличив патріотизм пригнобленого народу в боротьбі проти польських, турецьких, татарських поневолювачів. В своїй ранній творчості (1838-1843 рр.) Тарас Шевченко виступає як романтик і реаліст одночасно.

Характерні риси Шевченкового романтизму:

- захоплення історичним минулим;

- інтерес до незвичайного, яскравого, таємничого, фантастичного;

- піднесений стиль мовлення;

- розчуленість (сентиментальність).

Основні мотиви ранньої творчості:

- сирітство та соціальна нерівність («Тяжко-важко в світі жити»);

- трагічна доля жінки-покритки і розбещеність панів («Катерина», «Мар’яна-черниця»);

- героїчне минуле України («Іван Підкова», «До Основ’яненка», «Тарасова ніч», «Гайдамаки», «Гамалія»).

У поемі «Гайдамаки», наприклад, поет стає на шлях революційного демократизму. Поема звучить як заклик до насильницької розправи над поміщиками і царем.

Головну причину поневірянь народних мас Шевченко вбачав у кріпацтві та гнобленні самодержавства. Революційний демократизм Шевченка з особливою силою виявився в його поезії, починаючи з 1844 р (другий етап творчості). Таким чином, в поемі «Сон», поет показав історію України як історію пригнобленого селянства. Він саркастично висміяв дворянських писак, які ідеалізували селянське життя, він зневажав лібералів, котрі тільки на словах вимагали: «Волі. Волі. І братства братського». Т. Шевченко називав їх "палачами, людоїдами". Виявляючи антинародний характер царської влади, Шевченко виступив проти ілюзій, поширених у народі, розвінчав міф про «добрих царів». Саме Шевченко виступив як поборник революційного знищення кріпацтва, він першим в Україні звертається до народу із закликом до повстання.


Просмотров 2171

Эта страница нарушает авторские права



allrefrs.ru - 2023 год. Все права принадлежат их авторам!