Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Байки Гулака-Артемовського: традиції та новаторство



У ранніх російських творах (поетичних і прозових) П. Гулак-Артемовський постає переконливим прихильником французького й польського класицизму і водночас виявляє симпатії до нових літературних стилів і напрямів, зокрема до просвітительського реалізму, в дусі естетичного кодексу якого написані в ті ж часи його кращі українські поезії.
Головними передумовами написання «Пана та Собаки» були насамперед активізація передової суспільної думки. Тому не випадково у байці «Пан та Собака» з просвітительських позицій порушується одна з кардинальних проблем соціального і політичного життя епохи — проблема кріпосного права. Перед нами недвозначно постає розгорнута в бурлескно-гумористичних тонах інвектива проти паразитизму, самодурства й розбещеності панства, сувора правда про рабське існування простих трударів. Увівши в байку гострий соціальний конфлікт, автор зображує характери її головних персонажів — і пана і Рябка — як представників двох протилежних суспільних «сфер» у реалістично-побутовій конкретності й виразності. Це вже не статичні класицистичні «портрети», не умовно-алегоричні маски (хоча алегоричним залишається увесь смисл байки), а життєві образи-персонажі, які розкриваються в динаміці — в діалогах, поведінці, в самохарактеристиках, а також в оповіді «простодушного» автора, який виступає стрижневою фігурою, що організує і спрямовує увагу читача навколо суспільного конфлікту. В усьому цьому, безперечно, виявилося новаторство П. Гулака-Артемовського як байкаря.
Важливу роль відіграла «казка» П. Гулака-Артемовського і в розвитку байкового жанру в Україні. Це була, по суті, перша літературна (віршова) байка, написана із свідомою орієнтацією автора на фольклорні, демократичні джерела, на традиції народної сміхової культури, на живу розмовну мову.
У 1819 р. П. Гулак-Артемовський опублікував в «Украинском вестнике» ще дві байки — «казку» «Солопій та Хівря, або Горох при дорозі» і «побрехеньку» «Тюхтій та Чванько». У першій з них наявні реалістичні зарисовки селянського побуту, яскраві розмовні діалоги, фольклорні елементи, зокрема приказки і прислів'я тощо, але загалом вона поступалася «Панові і Собаці» художньою майстерністю. Ця «казка» написана у тій же бурлескно-комічній манері, однак «простакуватість» у стилі (багатослів'я, вульгаризми та ін.) виявилася значно різкіше.
У другій байці «Тюхтій та Чванько» автор з властивим йому глузливим гумором картає «віршомазів»-графоманів, що своїми «творіннями» нікому не приносили естетичної насолоди. У доданій до «Тюхтія та Чванька» публіцистичній замітці «Дещо про того Гараська» П. Гулак-Артемовський, розвиваючи іронічний погляд на нікчемних тогочасних писак, виступає представником просвітительської орієнтації — настійливо проводить думку про необхідність проникнення митця в реальне життя і правдивого відтворення його відповідно до власного розуму.
Перу П. Гулака-Артемовського належить також невеликий цикл байкових мініатюр: «Дурень і Розумний», «Цікавий і Мовчун», «Лікар і Здоров'я» (1820). Ці, за визначенням автора, «приказки» (як і їхнє «першоджерело» — «Przypowielci» І. Красіцького), на відміну від його попередніх сюжетних «казок», написані у формі гранично лаконічних народних гуморесок або розгорнутих прислів'їв і не виходили за межі вузькопобутових тем, алегоричних повчань.
Пізніше Гулак-Артемовський ще раз повертається до байкового жанру. В 1827 р. він пише байки «Батько та Син», «Дві пташки в клітці», «Рибка» (перша й остання були надруковані того ж року у «Вестнике Европы»). В них, як і в ранніх «казках», поет часом торкається громадянських мотивів. У байці «Дві пташки в клітці» він, майстерно користуючись засобами алегорії, зоологічних уподібнень, чітко висловлює думку про те, що свобода краще неволі, навіть «ласої». Ідея твору, прогресивна за своєю суттю, не раз знаходила художнє втілення в інших байкарів. У байці «Рибка», позначеній стрімким розвитком дії, «трагікомічними» ситуаціями, є критичні випади проти «великих» риб-хижаків, у яких «пелька й живіт» «з ковальський міх». Щоправда, автор закликає «малих» не заздрити «великим», а задовольнятися тим, що послала доля, В цьому виявилася обмеженість просвітительських поглядів П. Гулака-Артемовського. Цілком життєву основу має художньо вивершена байка «Батько та Син», де в дусі дотепного народного гумору висміяно схоластичну систему навчання в старій дяківській школі.
Останній, цикл байок П. Гулака-Артемовського пов'язаний з творчістю І. Красіцького. Проте, як і раніше, український поет зовсім не повторював польського байкаря. Використовуючи його теми, мотиви, образи, Гулак-Артемовський художньо переосмислює, оригінально інтерпретує їх відповідно до своїх естетичних смаків, наповнює конкретно-побутовим національним змістом. Побудовані на реальному ґрунті, ці твори належали до іншого жанрового різновиду байки. За характером опрацювання традиційної фабули вони наближалися до усталеної на той час байки в російській літературі, творцем якої виступив І. Крилов. П. Гулак-Артемовський намагається уникати надмірної описовості, зниженої бурлескності, зайвої деталізації, характерних для його «казок»; чіткіше тепер проступають у нього жанрово-структурні ознаки байки — епічність розповіді, сюжетність, сконденсованість дії, своєрідна «сценічність»; дидактичний елемент випливає вже з самого оповідання, алегорія набуває ще більшої реальності. Поет, отже, прагне до переборення абстрактного раціоналізму і схематизму жанру.
Спираючись на багатющі надбання світової і російської байкарської культури (не оминаючи, зрозуміло, й попередньої української традиції), П. Гулак-Артемовський творив оригінальні вірші. У своїй поетичній практиці він випробовує, по суті, всі найголовніші різновиди жанру, йдучи від просторої байки-«казки» Лафонтена та І. Хемніцера через байку-«приказку» І. Красіцького (цю традицію продовжив Л. Боровиковський) до класичної криловської байки, з якою згодом успішно виступив Є. Гребінка. Жанр байки давав можливість поету, використовуючи власну спостережливість, фольклорні джерела (зокрема образотворчі елементи казки, приказки тощо), надавати своїм байковим персонажам соціально-конкретної визначеності, під алегоричним прикриттям змальовувати суспільні явища дійсності й оцінювати їх із позицій загально гуманістичних ідеалів. П. Гулак-Артемовський першим у новому національному письменстві подав високохудожні зразки просвітительської реалістичної байки, чим активно сприяв разом з іншими кращими своїми творами демократизації й інтенсифікації літературного процесу в Україні.
У 1827 р. український поет виступає на сторінках «Вестника Европы» з «малоросійськими баладами» «Твардовський» і «Рибалка». Перша з них — досить вільна переробка балади А. Міцкевича «Пані Твардовська». У баладі «Твардовський» Гулак-Артемовський загалом зберігає тематичні мотиви оригіналу, але надає їм виразної національної своєрідності. Сюжет переноситься на український ґрунт і розробляється в бурлескно-травестійній манері. Порівняно з Міцкевичем український автор помітно підсилює гумористичну тональність твору, досягає ще більшого комізму завдяки введенню нових незвичайних епізодів, жартівливих сцен і драматичних колізій, запозичених з народних переказів, анекдотів, демонологічних повір'їв. Основним засобом естетичної оцінки цього образу є сміх, насамперед травестійно-розважальний. Звертаючись до фольклорної поетики і народної мови, Гулак-Артемовський вдало використовує стильові прийоми (символи, гіперболізовані метафори, звукописи, емоційний розмовний діалог тощо), просторічну лексику, згрубілі вирази й ідіоми. Балада, що належить до типу гумористично-фантастичних, витримана в дусі народної поезії, написана коломийковим віршем, однак вище від надання їй «простонародного» характеру Гулак-Артемовський не піднявся. Цьому заважала передусім ще досить сильна в українській літературі й у творчості самого автора бурлескна стихія. І все ж «Твардовський», зберігаючи деякі жанрові прикмети балади (драматично-напружений сюжет з елементами незвичайності, казковості, експресивність оповіді тощо), засвідчував потяг до романтичних пошуків відбиття фольклорними засобами образності окремих сторін предметного, об'єктивного буття.
Другий твір Гулака-Артемовського — «Рибалка» — переспів однойменної балади Гете.
Фабула балади Гете (мрійливий юнак, зачарований русалкою, кидається у звабливе підводне царство) сягає у світову, зокрема й українську народну міфологію. У своєму переспіві Гулак-Артемовський на цей раз повністю зберігає тематичний і сюжетно-композиційний каркас оригіналу, але опрацьовує його в дусі національної традиції. Теплою задушевністю і ще глибшим ліризмом пройнятий, приміром, опис незвіданого підводного світу («Сонечко і місяць червоненький хлюпощуться... в воді на дні і із води виходять веселенькі!»); образи рибалки і водяної красуні подані в емоційно-мелодійному освітленні. Поет широко вплітає в художній контекст твору характерні для народної пісні зменшувально-пестливі звороти, елементи казкового епосу, розмовні окличні форми тощо. Все це увиразнює національний колорит балади, її сентиментально-романтичну тональність (щоправда, тут часом трапляються й бурлескно-травестійні інтонації).
Показово, що перші українські балади в добу романтизму (П. Білецького-Носенка, П. Гулака-Артемовського та ін.) при надзвичайно сильних фольклорних традиціях в Україні ще наприкінці XVIII — перших десятиліттях XIX ст. оминули, так би мовити, благодатний ґрунт баладної народної поезії і виникли на основі баладних сюжетів польської, німецької і російської літератур, хоча ці сюжети завдяки обробці їх засобами української народнопоетичної творчості набували виразного національного колориту.
Кращі твори П. Гулака-Артемовського збагатили культуру українського художнього слова. Гідним є внесок поета в розвиток українського вірша, зокрема завдяки майстерному використанню ним різностопного ямба, коломийкового вірша. Орієнтуючись у своїх художніх пошуках на досвід попередників, на досягнення сучасних йому прогресивних українських, російських, польських і чеських письменників, плідно використовуючи багатющі скарби фольклору, Гулак-Артемовський сприяв утвердженню реалістичних тенденцій в українському письменстві перших десятиліть XIX ст..




Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!