Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Причини та початок громадянської війни. Бойові дії у 1918-1919 pp



Керівництво більшовицького Раднаркому в Росії усвідомлювало, що без матеріальних та людських ресурсів України справа пролетарської революції приречена на поразку. Необхідно було встановити диктатуру пролетаріату у формі радянської влади в Україні.

Але наприкінці 1917 р. український національний рух ше йшов по висхідній лінії, про що свідчать результати виборів до Всеросійських установчих зборів — в Україні за більшовиків проголосувало лише 10 % виборців, п за українські партії — майже 75 %.

За таких несприятливих обставин більшовицькі організації України вирішили енергійними діями завоювати маси і перехилити шальку політичних терезів на свій бік. Було розгорнуто широку агітаційно-пропагандистську кампанію, основою якої стало твердження про контрреволюційність та буржуазність Центральної Ради.

Крім того, більшовики активно підтримували ліве крило українських партій, намагаючись підірвати вплив, авторитет Центральної Ради, її внутрішню єдність.

Дестабілізуючим фактором став і зовнішньополітичний тиск, який дедалі більше набирав характеру воєнної загрози (наприкінці листопада більшовики утворили в Мотилеві при Ставці революційний польовий штаб, який готувався для боротьби не тільки з прихильниками старого режиму, а й з прибічниками УЦР; 1 грудня 1917 р. новий верховний головнокомандувач більшовик М. Криленко звернувся з відозвою до українського народу).

Ці та інші політичні, організаційні й воєнні кроки більшовиків було спрямовано на створення сприятливих внутрішніх і зовнішніх умов лля реалізації основного завдання — захоплення влади в Україні та встановлення більшовицького режиму на її території.

Спочатку це завдання більшовики намагалися вирішити легітимним (законним) шляхом. Широка агітаційно-пропагандистська кампанія, підрив внутрішньої єдності Центральної Ради, зовнішній силовий глек тощо, на думку більшовиків, мали забезпечити їм більшість серед делегатів Всеукраїнського з'їзду рад. Спираючись на цю більшість, можна було вихолостити національний характер Центральної Ради та шляхом переобрання трансформувати її у Центральний виконавчий комітет (ЦВК) рад України, який у перспективі міг би стати однією із середніх ланок централізованого апарату управління Радянської Росії. Проте цей стратегічний план більшовикам реалізувати не вдалося.



Після відхилення ультиматуму, починаючи з 5 грудня 1917 р., Центральна Рада перебувала у стані війни з Радмаркамам Росії.

Захопивши Харків, більшовицькі війська в середині грудня оволоділи важливими залізничними вузлами — Лозовою, Павлоградом, Синельниковим, що дало змогу блокувати калелінські війська на Дону і Донбасі та створити вигідний плацдарм для вирішальних боїв з УНР. Цього періоду обидві протидіючі сторони збирали та концентрували сили. Діями радянських військ керував харківський центр, до складу якого входили В.Антонов-Овсієнко, М.Муравйов та Г.Орджонікідзе.

У Києві 15 грудня було утворено Особливый комітет і оборони України (М. Порш, С. Петлюра, В. Єшенко). Опорою Центральної Ради були підрозділи Вільного козацтва (Гайдамацький кіш Слобідської України, Галицький курінь січових стрільців тошо) та добровольчі формування (26 грудня Генеральний Секретаріат прийняв рішення про створення армії УНР на засадах добровільності та оплати).

Основну ударну силу протидіючої сторони становили частини регулярної російської армії, що перейшли на бік більшовиків, підрозділи моряків та червоногвардійці промислових центрів України і Росії.



Вирішальні події розпочалися 25 грудня, коли В. Антонов-Овсіенко віддав наказ 30-тисячному радянському війську про наступ проти УНР. Просуваючись прискореним темпом, війська, очолювані М. Муравйовим, досить швидко оволоділи Катеринославом, Олександрівськом, Полтавою, Лубнами, перед ними відкривався шлях на Київ.

За цих обставин для Центральної Ради головними стали три завдання:

мобілізувати та організувати український народ для відсічі агресору;

формально відмежуватися від більшовицького режиму;

створити передумови для самостійних переговорів з Німеччиною та її союзниками.

Спробою реалізувати ці завдання і став IV Універсал, ухвалений 11 січня 1918 р. Лейтмотивом цього документа була теза: "Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу".

Центральна Рада закликала всіх громадян республіки захищати "добробут і свободу" у боротьбі з "більшовиками та іншими нападниками.

На жаль, цей важливий юридичний акт було проголошено надто пізно, коли кульмінаційний момент українського національного руху вже було пройдено. На початку 1918 р. Центральна Рада втрачає позицію за позицією — у середині січня радянську владу було встановлено в Миколаєві, Одесі, Херсоні та інших містах України.

Нерішучість та непослідовність Центральної Ради призвели до того, що у вирішальний момент 16 січня 1918 р. у бою під Крутами (станція між Ніжином та Бахмачем), де вирішувалася доля Києва, вона могла розраховувати лише на багнети 420 студентів, гімназистів та юнкерів, більшість з яких загинули в нерівному протистоянні.

Ситуація стала критичною, коли проти Ради 16 січня повстали робітники столичного "Арсеналу". І хоча це повстання було придушено (понад 200 робітників потрапили в полон і були безжалісно розстріляні, загальні втрати повстанців перевищили 1 тис. осіб), утримати Київ все ж не вдалося.

Після п 'ятидобового бомбардування більшовииькі війська М. Муравйова 26 січня 1918 р. увійшли до столиці УНР. Український уряд змушений був перебазуватися до Житомира, а невдовзі до Сарн.

 

Отже, грудневий ультиматум Раднаркому призвів де війни між Раднаркомом і Центральною Радою, яка в критичних умовах своїм IV Уні-версалом проголосила суверенність, незалежність УНР.

Проте проголошення універсалу не даю змоги зберегти контроль за територією України. Під тиском переважаючих сил радянських військ Центральна Рада втратила територію, владу, вплив.


Просмотров 435

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2020 год. Все права принадлежат их авторам!