Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Внутрішня політика ЧСР у 30-ті pp



Криза розпочалась у Чехословаччині дещо пізніше, але виявилась більш тривалою та руйнівною, ніж в інших країнах. У 1930 р. вона охопила більшість галузей чехословацької економіки. Навесні 1933 р. криза промислового та сільськогосподарського виробництва, зовнішньої торгівлі та фінансової системи досягла найбільшої гостроти.

Промислове виробництво становило 60 % рівня 1929 р. Закрилися майже 15 % підприємств, а інші використовували лише частину своїх потужностей. Оптові ціна на сільгосппродукцію знизилися вдвоє, чистий прибуток з 1 га угідь зменшився в Чеських землях утроє, ще більше — в Словаччині та Підкарпатській Русі, де для дрібних та середніх господарств виробництво стало збитковим. У 1934 р. була введена хлібна монополія та встановлені високі внутрішні ціни.

В 1933 р. в країні налічувалося понад 1 млн безробітних, із яких допомогу отримували лише 40 %. Решта змушена була задовольнятися мізерним продовольчим пайком.

Довготривала економічна криза відбилася на всіх сторонах суспільного життя. Вона загострила класові суперечності, а також боротьбу різних політичних угруповань.

У зв'язку з розширенням коаліційного уряду колишні поза конституційні структури влади, такі як «П'ятірка» або «Вісімка», тепер були замінені Політичним комітетом аграріїв. Однак диктат у ньому аграріїв уможливлював прийняття будь-яких компромісних рішень. Тим часом банкіри та підприємці вимагали від уряду підтримки експорту, а також рішучих адміністративних заходів щодо подолання кризи. В 1931 р. був прийнятий закон про державну підтримку зовнішньої торгівлі. За рахунок зниження податків, скасування боргів та прямих дотацій банки й промислові корпорації отримали з державного бюджету необхідні кошти.

Соціальне напруження з суспільстві досягло вищої межі в березні-квітні 1932 р., коли під час загального страйку в Північно-Чеському вугільному басейні 25 тис. шахтарів, об'єднавшися під гаслом «Єдність, страйк, перемога!» непохитно обстоювали свої права.

До складу страйккому ввійшли представники різних партій та профспілок, що примусило уряд і підприємців піти на поступки. Компартія (КПЧ) організувала спільні акції працюючих та безробітних, у результаті яких удалося домогтися збільшення грошової та продовольчої допомоги. Характерною рисою суспільного життя Чехословаччини в роки кризи стала подальша поляризація політичних сил. Зростали лави партій лівої та правої орієнтації. Так, із 1930 по 1932 рр. чисельність КПЧ збільшилася втроє. З'явилися правонаціоналістичні й відверто фашистські партії. Національна фашистська община, керована амбіційним генералом Р. Гайдою, тяжіла до правого крила аграріїв, а Національна ліга на чолі з колишнім лідером національно-визвольної партії І. Стршибрним — до націонал-демократів. Однак чеський фашизм не дістав масової підтримки.



Широкого розмаху фашистський рух набрав лише в прикордонних районах Північної та Північно-Західної Чехії завдяки активності Німецької націонал-соціалістської партії. В жовтні 1933 р. вона була заборонена і стала називатися Судетсько-німецький вітчизняний фронт, а в березні 1934 р.— Судетсько-німецька партія. Партію очолював К. Генлейн, який майже відкрито спирався на політичну та фінансову підтримку гітлерівської Німеччини.

Помітно поправіли традиційні чеські політичні партії. Посилилися позиції відверто сепаратистських течій у партіях національних меншин, насамперед у найчисленнішіи з них — Глінківській словацькій народній партії (ГСНП), яка робила ставку на націоналізм та войовничий клерикалізм.



Прийнятий улітку 1933 р. закон «Про надзвичайні розпорядливі повноваження» надав урядові право зі згоди президента та оминаючи парламент приймати рішення й видавати постанови з широкого кола соціально-економічних питань. Після цього були зменшені державні асигнування на допомогу по безробіттю, на охорону здоров'я, освіту, соціальне забезпечення, знижена зарплата державних і муніципальних службовців.

Нові норми, введені в закони «Про захист республіки», «Про надзвичайні заходи», «Про контроль за друком», надавали урядові право забороняти й розпускати політичні партії. Під приводом «захисту демократії від загрози справа і зліва» урядом була зупинена або заборонена діяльність різних ліворадикальних (КПЧ—1933—1934 рр.), радикально-націоналістичних, фашистських організацій, а також розповсюдження їхніх друкованих видань. Щоправда, ці каральні заходи нерідко мали косметичний або суто формальний характер.

Процес перегрупування політичних сил, що відбувався в середині 30-х років, спричинювався прагненням обох провідних партій — аграрної та націонал-демократичної — до авторитаризму. Країна стояла перед альтернативою: або демократичним силам удасться зберегти мир і відвернути небезпеку втрати республікою цілісності, або праворадикальні сили мобілізуються, й існування республіки опиниться під загрозою.

Націонал-демократи робили ставку на утворення під своєю егідою опозиційного політичного блоку, що дало б їм змогу на парламентських виборах травня 1935 р. спертися на ширшу соціальну базу. Було створено Національне об'єднання, до якого ввійшли навіть профашистські угруповання — Національна ліга та Національний фронт.

Підсумки виборів свідчили, що праві сили переоцінили свої можливості. Аграрна партія залишалася найсильнішою серед чеських та словацьких партій. Національне об'єднання отримало 5,6 % голосів виборців (17 мандатів), Національна фашистська община — 2% (6 мандатів). Судетсько-німецька партія здобула 44 місця в парламенті, КПЧ — 30. У Словаччині Глінківська партія, утворивши Автономістський блок, отримала 6,9 % голосів і 22 місця в парламенті.

Президент Чехословаччини 21 листопада 1935 р. повідомив лідера аграріїв і прем'єр-міністра М. Годжу про намір подати у відставку і рекомендував на цю посаду Е. Бенеша. Незважаючи на маневри правих, 18 грудня більшістю голосів уже в першому турі президентом було обрано Є. Бенеша (1884 - 1948).

Мюнхенський диктат та розчленування держави.

Після того, як у середині березня 1938 р. відбувся «аншлюс» Австрії, гітлерівська Німеччина перевела свій зловісний погляд на чергову жертву — Чехословаччииу. Ще на початку 1937 р, генеральний штаб за вказівкою А. Гітлера розробив відповідний «план Грюн». Англія і Франція явно надавали Німеччині свободу дій у Центральній та Південно-Східній бароні, сподіваючися таким чином виторгувати собі безпеку за рахунок малих держав цього регіону.

Керівництво Чехословаччнни розуміло, що насильницька анексія Австрії значно ускладнила міжнародне та військово-політичне становище республіки. Єдиний засіб запобігти прямій агресії воно вбачало в досягненні компромісу з Німеччиною, насамперед шляхом угоди з її «п'ятою колоною» — Судетсько-німецькою партією. Саме в цьому напрямі тиснули на Прагу Англія і Франція, які настійно радили піти задля миру в Європі на максимальні поступки А. Генлейну.

У квітні 1938 р. з'їзд Судетсько-німецької партії висунув вимоги надання широкої автономії для північно-західннх районів країни, виправлення економічної та національно-політичної «несправедливості», допущеної щодо німців з 1918 р. Празький уряд погодився на переговори з генлейнівцями, в ході яких вони незмінно висували все нові вимоги з метою завести переговори в глухий кут. У зв'язку з призначеними на травень достроковими муніципальними виборами генлейнівці розгорнули широку кампанію шантажу й терору.19 травня 1938 р. розпочалася передислокація німецьких та польських військ, зосереджуваних біля кордонів Чехословаччнни. Згідно з «планом Грюн» приводом для вторгнення мало стати вбивство гітлерівською агентурою німецького посланника в Празі. Враховуючи настрої населення, уряд 21 травня оголосив часткову мобілізацію. Армійські підрозділи зайняли прикордонні укріплення. Шантаж цього разу успіху не мав, і А. Гітлер мусив заявити, що ніяких планів нападу не існує.Становище Чехословаччнни було вкрай обтяжене капітулянтською позицією керівництва західних країн. Так, 22 квітня з Парижа надійшло повідомлення, що Франція, як і Англія, не зможе надати допомогу Чехословаччині в разі нападу на неї Німеччини. А на початку травня англійський та французький уряди після спільної зустрічі порадили керівництву Чехословаччнни піти на поступки А. Гітлеру. Аналогічну позицію зайняли США.

В червні 1938 р. К. Генлейн висунув нову серію вимог, виконання яких фактично означало ліквідацію суверенної чехословацької держави. В липні до Праги прибули «неофіційна місія» на чолі з лордом Ренсіменом і делегація, очолювана послом США в Німеччині X. Вільсоном. Під тиском «союзників» уряд Чехословаччини змушений був прийняти майже всі вимоги генлейнівців. Але вони припинили переговори і в ніч на 13 вересня розпочали збройний путч, його, однак, швидко було придушено, Судетсько-німецьку партію заборонено, а К. Генлейн та його найближчі спільники втекли до Німеччини.

Тоді настав час для здійснення «плану зет», розробленого англійським урядом. План мав на меті збереження панівних позицій Англії в Європі. На першому етапі його здійснення передбачалося пожертвувати Чехословаччиною. 15 вересня Н. Чемберлен вилетів до Берхтесгадена на зустріч з А. Гітлером, під час якої було узгоджене переданий Судетської області Німеччині. В Лондоні нарада представників урядів Англії й Франції прийняла рішення запропонувати Празі терміново розпочати переговори про передання Німеччині тих територій Чехословаччини, де переважає німецьке населення, та розірвати договори, пов'язані із зобов'язаннями військового характеру. Замість цього Чехо-словаччині обіцялися міжнародні гарантії нових кордонів. Президент Е. Бенеш відхилив ці пропозиції.

21 вересня англійський та французький посланники на зустрічі з Е. Бенешем заявили, що у випадку неприйняття пропозицій їхніх урядів Чехословаччини нестиме всю відповідальність за розв'язання війни. В цих умовах чехословацьке керівництво вирішило підкоритися та обстоювати гарантії.

Так Франція, Англія (за згодою США) поступово, крок за кроком готували Чехословаччину до капітуляції перед А. Гітлером. Головною метою їхньої політики «втихомирювання» агресора було згладити суперечності з Німеччиною, відкупитися від її вимог за рахунок інших.

Уряд СРСР у судетській кризі займав послідовну позицію. Ще 15 березня 1938 р. через посланника Чехословачини було повідомлено, що СРСР готовий виконати зобов'язання за договором про взаємодопомогу. Радянська сторона пропонувала розпочати переговори генеральних штабів СРСР, Франції й Чехословаччини для обговорення методів надання військової допомоги. В травні Й. Сталін через К. Готвальда передав Е. Бенешу, що СРСР надасть військову допомогу навіть у випадку, коли Франція не зробить цього.

29-30 вересня 1938 р. в Мюнхені відбулася міжнародна конференція з участю А. Гітлера, Е. Даладье, Б. Муссоліні, Н. Чемберлена. У відповідності з угодою, підписаною керівниками чотирьох країн, Чехословаччини мала до 10 жовтня передати Німеччині Судети, але гаранти нових кордонів надавалися їй тільки після задоволення територіальних претензій Польщі та Угорщини. Представників Чехословаччини викликали на засідання лише для того, щоб повідомити про прийняті рішення.

В перших числах жовтня Німеччина окупувала прикордонні райони Чехословаччини, захопивши при цьому й зону, в якій Мюнхенською угодою передбачалося проведення плебісциту. Водночас польські війська зайняли Тешинську Область. У листопаді Угорщині відійшли південні та південно-західні райони Словаччини, а також південна частина Підкарпатської Русі. Чехословаччина втратила близько 25 % населення, третину території, понад 40 % промисловості, значну частину сировинних і паливних ресурсів найважливіші комунікації та міцні оборонні споруді на кордонах.

Країна опинилась у стані глибокої політичної та морально-психологічної кризи. Обдурена довіра породила суспільну апатію. Народ був дезорієнтований, армія деморалізована, дискредитована капітуляцією коаліція правлячих партій розпалася. Частина збанкрутілих партійних лідерів емігрувала.

Післямюнхенський період існування чехословацької держави ввійшов в історію під назвою «друга республіка» й став невеликою паузою перед її остаточною окупацією, її агонією. Політики, які прийшли до влади, зробили все можливе для підкорення економіки та політичного режиму країни Німеччині. Е. Бенеш 5 жовтня 1938 р. пішов у відставку з посади президента і згодом виїхав до США, де став професором Чиказького університету.

 

 

3.

Чехославаччина 1929-1939р


Просмотров 459

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2020 год. Все права принадлежат их авторам!