Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Симфонічна та камерно-інструментальна МУЗИКА



У першій половині XX ст. форму­ються два основні напрями україн­ського симфонізму: лірико-епічний і конфліктно-драматичний. Яскраве втілення вони знайшли у творчості учнів школи Рейнгольда Глієра.- Л. Ре-вуцького (Друга симфонія у трьох час­тинах) і Б. Лятошинського. Принципи симфонічної поемності розвиваються в музиці С. Людкевича, зокрема у фан-тазії-поемі «Веснянки» та «Галицькій рапсодії» - музичній пам'ятці січовим стрільцям. Чимало творів для духово­го оркестру патріотичного звучання с для цих оборонців української держав-й ності написав Я. Ярославенко (на­приклад, «Марш січовиків»).

Вагому симфонічну спадщину зали­шив видатний композитор Б. Лято-шинський. Непересічне значення в іс­торії української музичної культури сучасності мала його Третя симфонія (1955). У ній із філософською глиби­ною і композиторською майстерністю втілено тему війни і миру через кон­фліктне зіткнення двох антагоністич­них образних сфер: зла, насильства (перша тема) і гуманності, людяності (друга, журлива тема). У чотирьох частинах симфонії основні музичні те-ми-образи розвиваються і зазнають ін­тонаційно-образного перетворення. Велична й урочиста кінцівка твору символізує перемогу добра над злом. У 60-80-х роках формуються нео-фольклорний (М. Скорик, Л. Грабов-ський, Л. Дичко, Є. Станкович) та

неокласичний (Є. Станкович, В. Силь­вестров, В. Бібік) напрями симфоніч­ної творчості. Поєднання самобутніх взірців гуцульського фольклору із су­часними виразовими засобами - ха­рактерна ознака симфонічного стилю Мирослава Скорика. Наприклад, у «Карпатському концерті» та циклі «Гуцульський триптих» він оркестро­вими засобами відтворює звучання на­родних інструментів Карпатського ре­гіону - трембіти, флояри, цимбалів. Водночас використовує сонорні ком­плекси та інші прийоми сучасної се­рійної техніки. Такий синтез надає музичній мові композитора самобут­нього і неповторного забарвлення.

Значним досягненням української симфонічної музики стали програмні «Симфонічні фрески» Л. Грабовського за мотивами малюнків Б. Пророкова «Це не повинно повторитися», в яких втілено ідею протесту проти війни.

Євген Станкович - один із провід­них українських композиторів-симфо-ністів сучасної доби. До основних сти­льових ознак його творчості належать монументальність ідейного задуму, глибинні зв'язки з фольклором Закар­паття, новаторство у сфері застосуван­ня музичних форм і техніки. Творам композитора притаманні яскрава дра­матичність, контрастне зіткнення про­тилежних образно-емоційних сфер -радості й страждання, напруженості і філософської споглядальності. У до­робку митця масштабні та камерні симфонії, балети «Ольга», «Проме­тей», «Вікінги», музика до кінофіль­мів. Він одним із перших у вітчизня­ній музиці застосував прийоми полі-стилістики (цитування композиторів-класиків), колаж.



-~На засіданні Міжнародної музич-1 ної ради при ЮНЕСКО одночастинну Камерну симфонію № З Є. Станковича було визнано одним із десяти най­кращих музичних творів світу за 1985 р. Це стало яскравим свідченням широкого визнання здобутків українського митця. У цьому творі досить незвичний камерний склад інструмен­тів: флейта соло і 12 струнних. Туж­ливі наспіви флейти чергуються з тривожним звучанням струнних. Сим­фонія вражає як образами скорботи, трагедійності життя, так і світлими епізодами задушевної лірики споді­вань, мрій. Так за допомогою музич­них контрастів композитор передає контрасти життя.

В останні десятиліття в українській музиці з'явилися цікаві симфонічні по­лотна, в яких знайшли відображення нові теми сучасності. З-поміж них -чимало програмних творів, що втілю­ють образи історії нашої Батьківщини. За симфонію № 3, присвячену «Па­м'яті жертв голодомору 1932-1933 ро­ків на Україні», ЇЇ автора - Миколу Дремлюгу було нагороджено Держав­ною премією ім. Т. Шевченка. «Твор­чою сповіддю» назвав цей монумен­тальний симфонічний твір композитор. Найяскравішим «модерністом» is українській музиці вважають Вален­тина Сильвестрова - композитора, який належить до представників української інтелігенції 60-х років. Йо­го творчість упродовж тривалого часу несправедливо замовчувалася. Ціка­во, що визнання до нього прийшло спочатку за кордоном: В. Сильве­стров став лауреатом Міжнародної премії США, Міжнародного конкур­су молодих композиторів у Нідерлан­дах. І лише останнім часом музика композитора зазвучала в Україні, йо­го було удостоєно Державної премії ім. Т. Шевченка.



Він працює у симфонічному, ка­мерно-інструментальному жанрах, часто використовує для втілення сво­їх задумів оригінальні склади інстру­ментів (як, наприклад, у симфоніях для камерного оркестру «Спектри» та «Медитація»).

Молоді композитори України роз­вивають кращі традиції українських майстрів симфонічної музики, про­довжують експериментальні пошуки в галузі найсучаснішої композиторської техніки - алеаторики, сонористики, додекафонії, тембрової колористики, комп'ютерної музики.

XX ст. - період становлення нових для української музики камерно-ін-струментальних жанрів - одночастин­них та циклічних. Пригадаймо, що ка­мерна музика - це вид музики, при­значений для виконання в невеликих приміщеннях. Його виникнення пов'я­зане з практикою домашнього музику­вання в колі знавців-аматорів. Камер­ні твори виконуються соло чи в ансам­блі - з двома (дует), трьома (тріо), п'ятьма (квінтет) і більше вокалістами або інструменталістами. Найпошире­ніші інструменти, що застосовуються в камерній музиці, - скрипка, альт, віо­лончель, фортепіано, флейта.

У першій половині XX ст. музика для камерно-інструментальних ансам­блів не набула значного розвитку в творчості українських композиторів, оскільки побутували вони у досить вузькому колі інтелігенції. Композитори віддавали перевагу дрібним фор­мам - прелюдіям, етюдам, поемам, циклам мініатюр, обробкам народних пісень і танців для фортепіано та ін­ших інструментів.

Багато піаністів включають до сво­го репертуару лірико-епічну «Пісню» для фортепіано Л. Ревуцького, що на­прочуд щиро передає дух народного світосприйняття, нагадує фольклорні джерела, зокрема українські пісні-ду-ми. У цій невеликій п'єсі композито­рові вдалося розкрити глибину і пое­тичність музичного образу, він засто­сував наспівно-декламаційну мелоди­ку, яскраву гармонію, мелізми^, що асоціюються з кобзарськими награван­нями на бандурі.

Майстром інструментальних мініа­тюр справедливо вважають В. Барвінського, який залишив багатожанрову камерно-інструментальну спадщину для різних інструментів та їх складів (квінтет, тріо, квартет). Його унікаль­на «Збірка українських колядок і щед­рівок» містить 22 фортепіанні обробки українських стародавніх церковних наспівів Карпатського і Центрального регіонів України. Музика композитора має глибоко національний характер. Завдяки лаконізму піаністичних засо­бів, різнобарвній колористичній гармо­нії, фактурно-тембровим ефектам він створює власний витончений стиль.

Вершинним досягненням вітчизня­ної камерно-інструментальної музики є монументальний «Український квін­тет» Б. Лятошинського, навіяний тра­гічними подіями війни. Його теми ні­би виростають з інтонаційних джерел українського фольклору - дум, істо­ричних пісень, плачів. У цьому творі композитор виявив високу ансамблеву майстерність.

Для камерної музики В. Сильве-строва характерні пошуки тембрового співвідношення різних інструментів, застосування нетипових ансамблевих складів і форм, використання прийо­мів полістилістики («Кіч-музика» для фортепіано, тріо для флейти, труби і челести1) та ін.

З-поміж творів для народних ін­струментів найбагатший репертуар для бандури. І це не дивно, адже цей інструмент є одним із національних символів України. Музика для банду­ри привертала увагу багатьох україн­ських композиторів. Сучасне бандур­не мистецтво важко уявити без творів М. Дремлюги, який створив різножан­ровий репертуар для цього інструмента.

Чимало цікавих музичних образів втілюють українські композитори, ви­користовуючи віртуозні можливості баяна («Карпатська сюїта» В. Зубиць-кого), духових інструментів (марші Є. Юцевича, Я.и Верещагіна).

Ще за часів Й. С. Баха, В. Моцар­та, Р. Шумана, П. Чайковського існу­вала традиція писати музику спеці­ально для дітей. У XX ст. її продовжи­ли К. Дебюссі, С Прокоф'єв, Б. Бар-ток. В українській музичній культурі основоположником дитячого фортепі­анного репертуару був Віктор Косен-ко (1895-1938). Йому належить чудо­вий фортепіанний цикл «24 дитячі п'єси», що розкриває яскравий і ра­дісний світ дитинства. Цикл містить різноманітні твори. Широку популяр­ність в юних піаністів здобули таєм­ничо-загадкові «Казочка» і «Балетна сценка», наспівні «Колискова» і «Ме­лодія», веселі та швидкі «Дощик» і «За метеликом», пейзажні п'єси «На-галявині» й «Пастораль». У цьому циклі В. Косенко вперше в україн­ській музиці ввів у практику навчан­ня учнів молодших класів угі 24 то­нальності.

Цікаві фортепіанні цикли «Дитяча музика» № 1 і № 2 створив В. Силь­вестров. Як і його попередники, він розкриває у своїх циклах картини ди­тячого життя, сповненого веселих ігор і розваг («Скерцо», «Марш»), зами­лувань чарівними картинами природи («Озеро»), таємничих подій («Каз­ка»).


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!