Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






МИСТЕЦТВО ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 50-х- 80-х років



Наприкінці 50-х років розпочався новий етап у розвитку українського об­разотворчого мистецтва. Жорсткий ідеологічний тиск на творчість митців ДЄЩО послабився. І хоча дотримання «принципу соціалістичного реалізму» залишалося обов'язковим для радян­ських художників, його тісні межі роз­ширилися. В образотворчому мистец-тні стала можливою більша порівняно з попереднім періодом свобода у вибо­рі тем, засобів втілення художнього задуму, виявленні національної само­бутності.

Чимало художників прагнули відій­ти від прямолінійного копіювання жит­тя. Вони зверталися до символічних об­разів, поетичної інтерпретації навко­лишнього світу. Саме поетизація стала однією з провідних тенденцій наступ­них десятиліть не лише в образотворчо­му, айв інших видах мистецтва (при­гадаймо високі здобутки українського поетичного кіно). Кращі українські художники: Тетяна Яблонська, Анато­лій Петрицький, Олексій Фіщенко, Валентин Литвиненко, Вадим Одай-ник, Галина Бородай та інші творили поезію засобами живопису та графіки.

Для цього періоду характерний по­тяг до національного коріння. Митці верталися до образів видатних діячів історії, культури, вивчали народне мистецтво, звичаї, побут. Глибоке ро­лу міння народних традицій, відчуття національного колориту притаманні гиорам Валентина Задорожного, Вік­тора Зарецького, Тетяни Яблонської, Георгія Якутовича, Андрія Коцки та багатьох інших митців.

Великого значення набуло мону­ментально-декоративне мис­тецтво, в якому відбувалися сміли-пі експериментаторські пошуки. Се­ред оригінальних, яскравих творів українських монументалістів - віт-раж-триптих в Національному універ­ситеті імені Тараса Шевченка (худож­ники Ф. Глущук, В. Задорожний, В. Перевальський), мозаїка «Акаде­мія XVII ст.» в Інституті теоретичної фізики (художник М. Стороженко), оздоблення інтер'єру Палацу дітей та юнацтва у Києві за мотивами твор­чості народної художниці М. Прий-маченко (художники А. Рибачук і В. Мельниченко). Ада Рибачук та Володимир Мельниченко створили та­кож унікальний твір - барельєфну СТІну меморіально-поховального ком­плексу на Байковому кладовищі в Ки­сні, в якому репрезентували власне філософське осмислення життя та смерті. Ця грандіозна праця була по-варварському знищена владою.

ЖИВОПИС

Однією з провідних тем україн­ського станкового живопису впро­довж тривалого часу залишалася Ве­лика Вітчизняна війна. Художники відтворювали героїзм воїнів, пафос боротьби. Проте більший емоційний відгук у глядача викликають твори, в яких виявлено нестандартний підхід до розкриття теми. Серед кращих жинописних творів - картини «Медсе­стра» Асхата Сафаргаліна, сповнена зворушливого почуття, ліричного на­строю; «В ім'я життя» Олександра Хмельницького - символічний образ иеликої емоційної сили; «А льон цві­те» Василя Гуріна - глибоке філо­софське полотно, сумне і світле вод­ночас.



Багато митців продовжували роз­питок української образотворчої_шев­ченкіани, намагаючись дати власне тлумачення особистості й творчості Великого Кобзаря. До мистецької класики увійшла картина відомого ук­раїнського живописця Михайла Бо-жія «Думи мої, думи мої». Художник зобразив Т. Шевченка у стрімкому русі на тлі пейзажу, в стані напруже­ної роботи думки. Цьому та іншим тиорам митця («Медсестра», «Апасіо­ната», «У Михайлівському») прита­манні психологічна проникливість, емоційна схвильованість. Його пейза­жі та натюрморти демонструють тонке розуміння природи, справжню красу живопису.

Гордістю української культури ста­ла творчість видатної художниці Тетяни Яблонської (1917-2005). Ви­сока професійна майстерність, різно­бічність інтересів, невтомний творчий пошук, глибина задумів - ось грані цієї непересічної особистості.

І Це у повоєнні роки Т. Ябдонська створила одне з кращих полотен того часу - «Хліб». Картини художниці раннього періоду («Весна», «Над Дніпром», «Мати») виконані в кра­щих академічних традиціях. Вони щи­рі, сповнені руху, живого почуття, і завжди - живописної свободи.

На початку 60-х років Т. Яблонська звертається до народного мистецтва, ЩО зумовило зміну її художнього сти-ЯЮ. Тоді ж з'явилися картини «Бабине лііо», «Лебеді», «Наречена», «Паперо-пі квіти», «Літо», яким притаманне ШЮііщнне трактування, пластичність і виразність силуетів, побудова колориту на співвідношенні чистих дзвінких барв. Художниця захоплювалася живо­писом Катерини Білокур, Параски Власенко й особливо Марії Прийма-ченко. Вона справедливо вважала, що народне мистецтво вчить ясності ху­дожньої мови, гармонійності компози­ції, емоційної виразності.



У наступний період творчості Т. Яб-лонська створила глибоко філософські картини-роздуми «Безіменні висоти», «Юність», «Життя продовжується». Живопис цих творів надзвичайно делі­катний, народжений легкими дотиками тонкого пензля. Художниця знову «впустила» у свої картини простір. У манері вріконання багатьох творів відчувається вплив імпресіонізму. В ос­танній період творчості Т. Яблонська

віддавала перевагу пейзажному жан­ру. Природа була для неї невичерпним джерелом натхнення.

Українське образотворче мистецтво важко уявити без творчості закарпат­ських митців. Особливо вражає мо­гутня постать Федора Манайла (1910-1978), який ще в довоєнні роки став одним із кращих європейських ху­дожників. В епіцентрі творчих пошу­ків митця - природа Карпат та стихія народного життя. Під його пензлем карколомна гра форми та кольору ут­ворювала напрочуд цілісні й гармо­нійні картини - «Весілля», «Сніда­нок», «В лісі», «Сонячна мить»х «Го­рами - долинами» та ін. Здається, у реальній природі не існує такої кіль­кості барв, як на палітрі цього май­стра. Усі його твори написані з неймо­вірним темпераментом та експресією. Ф. Манайло був консультантом на зйомках кінофільму С. Параджанова «Тіні забутих предків», який завдяки його внеску набув особливої вираз­ності й етнографічної точності.

Духом експериментаторства, тяжін­ням до європейської культурної тради­ції вирізняється львівська художня школа. Якщо для закарпатської шко­ли характерна живописна емоційність, то для львівської - графічна манера виконання, вишуканість та інтелекту­альність. Такими є твори відомих ху­дожників Зіновія Флінти («Осінь», «Бабине літо», «Мелодії Баха», «Роз­думи»), Любомира Медвідя (цикл «Перші колгоспи на Львівщині», трип­тих «Емігранти», «Плинність часу» та ін.). Справжнім здобутком українсько­го мистецтва стали роботи цих митців у портретному жанрі. Портрети діячів культури Л. Медвідя (Лесі Українки, С. Людкевича, М. Гоголя, Л. Толсто­го) привертають увагу оригінальністю манери виконання, несподіваністю композиційної побудови, глибиною й особливою загостреністю образів.

Один із найсамобутніших україн­ських художників - Валентин Задорожний (1921-1988). Він пра­цював у різних жанрах - монумен­тальному і станковому живопису, гра­фіці, гобелені, різьбленні по дереву, скульптурі. Митець використовував і творчо переосмислював кращі тради­ції народного мистецтва, глибоко ро­зумів основи національної культури. Його твори «Маруся Чурай», «Все­ленська вечеря», «Чучинська Оран-та», «Кручені паничі» та інші зачаро­вують насиченістю й контрастним зі­ставленням барв, виразністю ліній, легкістю ритму, декоративним звучан­ням. В. Задорожний - один із тих художників, які стояли на сторожі націо­нальної традиції у мистецтві, ніколи не поступалися офіційному тискові.

Протистояли офіційному мистецтву й чимало інших митців: Феодосій Гу-менюк, Віктор Зарецький, Григорій Гавриленко, Анатолій Гайдамака, Іван Марчук.

Нині Україна пишається творчістю Івана Марчука - художника, який здобув світове визнання. У його твор­чості простежуються різні художні напрями і методи (від реалізму до сюрреалізму та абстракціонізму); жан­ри (портрети, натюрморти, пейзажі й оригінальні фантастичні композиції, подібні на сновидіння). В його карти­нах нерозривно переплелися традиція та новаторство. Усі твори митця - від традиційних до найбільш авангард­них - мають глибоку духовну основу. І. Марчук виробив неповторну манеру живопису. Зображення ніби виткані з міріадів переплетених волокон. Знач­ну кількість творів художника об'єд­нано у цикли - «Цвітіння», «Біла пла­нета», «Загублена музика», «Проро­стання», «Голос моєї душі». Останній цикл - основний у творчості І. Марчу­ка, він працює над ним постійно.

Особливо зачаровують пейзажі І. Марчука «Останній промінь», «Зійшов місяць над Дніпром», «Ніч яка місячна» та ін. Це справжня пое­зія місячної ночі, сповнена фантастич­ного сяйва. Художник, ніби чаклун, перетворює звичайні дерева та хати на казкові й таємничі. Серед багатьох творів митця привертає увагу картина «Пробудження». На ній із плетива трав і квітів неначе виринають облич­чя прекрасної жінки, її тендітні прозо­рі руки. Це - Україна, яка пробуджу­ється після довгого тяжкого сну.

Україна по-праву пишається не ли­ше професійними, а й народними майстрами: Марією Приймаченко, Параскою Власенко, Єлизаветою Ми-роновою, Іваном Сколоздрою, Тетя­ною Патою, Федором Панком та ін. Творчість кожного з них неповторна, вона дарує людям радість, приносить у життя відчуття свята.

Свого часу знаменитий французь­кий художник П. Пікассо був глибоко вражений роботами М. Приймаченко. Він назвав її «геніальною українкою». І справді, важко не захоплюватися подвижницьким служінням мистецтву цієї дивовижної жінки. Вона створила класний світ, у якому живуть фантас­тичні істоти з надзвичайно виразними очима, персонажі народного фолькло­ру, квіти, немов наділені людською душею. Більшість творів М. Прийма­ченко має життєрадісний характер: «Весілля», «Свято», «Букет», «Соро-ки-білобоки». Однак є й такі, в яких нтілено драматичне відчуття світу: «Дика видра птичку ухопила», «Заг­роза війни» та ін. Безпосередність пе­реплелася в них зі зрілою мудрістю, простота - з інтуїтивним відчуттям ритму, кольору, композиції.

ГРАФІКА

Мистецтво графіки традиційно на­лежить до найрозвиненіших видів ху­дожньої творчості в Україні. Важли-ішм її напрямом у 60-80-х роках за­лишалася книжкова ілюстрація.

У роботі над книгою розкрилося непересічне обдаровання Анатолія Базилевича. Багата творча уява й ви­сока майстерність знайшли яскраве вті­лення в ілюстраціях до творів «Пан Халявський» Г. Квітки-Основ'янен-ка, «Енеїда» та «Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Пригоди бравого іюяка Швейка» Я. Гашека, збірки ук­раїнських народних казок та ін.

Значний внесок у розвиток графіч­ного мистецтва належить Олександру Данченку. Створені ним ілюстрації до «Кобзаря» Т. Шевченка, «Енеїди» І. Котляревського, «Декамерона» Дж. Боккаччо - одні з кращих в ук­раїнському образотворчому мистецтві.

Характерним для української гра­фіки є широке використання кольору. Великим досягненням у цій галузі стали пройняті тонкою ліричністю лі­ногравюри Валентина Литвиненка й особливо Олексія Фіщенка. Окрім кольорової ліногравюри, він працю­вав у техніці акварелі, пастелі та ма­люнка. Широке визнання здобули його серії «Канів», «Тарасова земля», «Моя Батьківщина», «Карпати», «Моє місто», «Село на Україні», «Ритми. Київ». Творчості цього митця прита­манні майстерне поєднання форми й кольору, дивовижна виразність ліній, силуетів.

Серед плеяди блискучих майстрів графіки особливе місце посідає по­стать Георгія Якутовича (1930-2000). Його творчість вражає широтою діа­пазону, досконалістю володіння складними графічними технологіями, невичерпною фантазією, філософ­ською глибиною. Особливу увагу ху­дожника привертали твори класиків української літератури, образи націо­нальної історії. У його багатому твор­чому доробку - ілюстрації до повістей М. Коцюбинського «Fata Morgana» та «Тіні забутих предків», драм І, Ко­черги «Ярослав Мудрий» і «Свіччине весілля», повісті М. Гоголя «Вій», лі­тературних творів доби Київської Ру­сі - «Повість минулих літ» та «Слово про Ігорів похід». У них майстер до-сяг узгодженості всіх елементів книги як єдиного витвору мистецтва.

Яскрава сторінка творчої біографії Г. Якутовича - участь у створенні кі­нофільмів «Тіні забутих предків» та «Захар Беркут». Внесок художника в їх візуальне вирішення настільки значний, що дає право вважати його співавтором цих кіношедеврів нарівні з режисерами.

Власний шлях у мистецтві проклав Сергій Якутович. В ілюстраціях цьо­го художника дістали оригінальну ін­терпретацію твори світової класики «Петро І» О. Толстого, «Три мушке­тери» О. Дюма, «Обломов» І. Гонча­рова, «Тіль Уленшпігель» Ш. де Ко-стера та ін.

Мистецтво графіки збагатила твор­чість таких майстрів, як Андрій Чебикін, Олександр Івахненко, Надія Ло­пухова, Микола Компанець та ін. Усім їм притаманна індивідуальна манера виконання, висока професійна куль­тура, пошуки нових шляхів худож­нього вираження.

СКУЛЬПТУРА

Українська скульптура кінця 50-80-х років XX ст. представлена імена­ми Михайла Лисенка, Валентина Бо-рисенка, Анатолія Куща, Дмитра Крвавича, Еммануїла Миська, Вален­тина Зноби та ін.

Один із найвизначніших скульпто­рів цього періоду - Василь Бородай.

Він працював у монументальній і станковій скульптурі. До здобутків українського мистецтва належать йо­го твори портретного жанру: портре­ти письменника П. Панча, композито­ра Л. Ревуцького, художників В. Ка-сіяна та Т. Ябдонської. Скульпторові вдалося виразно передати індивіду­альність особистостей цих митців, стан творчого натхнення. Він упевне­но будує пластичну форму, знаходить оригінальні композиційні рішення. Один із кращих творів митця -пам'ятний знак на честь 1500-ліття заснування Києва «Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь».

Оригінальна інтерпретація класич­них традицій, неповторна індивіду­альна манера виконання - відмітні ри­си творчості талановитих скульпторів Анатолія Фуженка, Юлія Синькевича, Михайла Грицюка. Такі їхні твори, як портрет І. Миколайчука (А. Фужен-ко), «Прометей» (Ю. Синькевич), «Юна» (М. Грицюк) та інші увійшли до скарбниці української культури. У співавторстві митці створили па­м'ятник Т. Шевченку в Москві - один із кращих пам'ятників Кобзареві.

Серед плеяди українських скульп­торів цього періоду особливу увагу привертає творчість Галини Кальчен­ко (1926-1975). її неординарний та­лант виявився в поєднанні досконалої професійної майстерності з духовною глибиною, емоційною наповненістю. Г. Кальченко добре розуміла значення пластичної форми як головного зобра­жального засобу мистецтва скульпту­ри. Вона створила низку шедеврів портретного жанру. Особливо звору­шують її жіночі образи (К. Білокур, О. Кобилянської та ін.), в яких втіле­но тендітну жіночність і водночас нез­ламну силу духу.

Г. Кальченко - видатний майстер монументальної пластики. Створені нею пам'ятники вражають масштаб­ною пропорційністю, виразністю та красою силуету. Саме таким - надзвичайно пластичним, вишуканим, одухотвореним - є пам'ятник Лесі Українці у Києві - один із кращих творів українського монументального мистецтва.

 


Масол

Музика

Проте попри всі зазначені історич­ні обставини українська музика про­довжувала поступальну ходу. З дру­гої половини XX ст. в єдиній Спілці композиторів України почали плідно працювати відомі в нашій країні й за її межами митці Віталій Кирейко, Микола Дремлюга, Микола Колесса, Мирослав Скорик, Євген Станкович, Леся Дичко та ін.

У 60-90-х роках XX ст. відбуваєть­ся стильове оновлення композитор­ської школи, поширюється експери­ментаторство в галузі сучасної техні-

км, з являються нові, зокрема камерні та синтетичні, жанри (опера-балет, балет-симфонія, хор-опера тощо).

Численні опери та балети створив Віталій Губаренко (лірична моно­опера «Листи кохання» за новелою французького письменника А. Барбю-са, опера-балет «Вій» за гоголівським сюжетом). Збагатили скарбницю му-:шчно-театральних жанрів опера 1С. Данькевича «Богдан Хмельниць­кий», балет В. Кирейка «Лісова піс-мя» за мотивами п'єси Лесі Українки, фольк-опера «Цвіт папороті» та бале­ти Є. Станковича. Було створено пер­ші рок-опери.

Значним успіхам у сфері музичної освіти і виховання сприяла багато­жанрова творчість українських компо­зиторів для дітей та юнацтва (А. Філі-менко, М. Сильванський, Ю. Рожав-ська, Б. Фільц та ін.).

Загалом у музичній культурі 60 — 80-х років формуються й виявляються дві системи - офіційна музика соцреа-лізму", що попри загальну естетику творів на замовлення та «ювілейних штампів» мала значні творчі здобутки, й офіційно не визнана у власній краї­ні творчість композиторів-шістдесят-ммків, які сповідували далекі від псевдо­реалізму естетичні ідеали, реалізуючи їх переважно в інструментальній не-мрограмній музиці, зокрема камерній. Модерністські напрями в українській музичній культурі репрезентували уч­ні й послідовники Б. Лятошинського. У річищі неофіційної художньої систе­ми розвивається творчість представни­ці и українського авангарду В. Годзя-щ.кого («Розрив площин» для фор­тепіано), В. Загорцева («Градації»), І і. Сильвестрова («Спектри»), Л. Гра-бонського («Константи»). Ці компо-Витори першими в українській музиці мочали застосовувати додекдфонну} систему (або серійну техніку), соно-ристику2, алеаторику3. Так, «Візе­рунки» Л. Грабовського для гобоя, ар-фм й альта, написані під впливом праці англійського фізика Т. Юнга, скла­даються з нетривіальних навіть за наз­вою, а надто композиторською техні­кою, композицій («Первозданність», «Вібрація матерії», «Катаклізми», «Розпад» та ін.).

Молода генерація українських ком­позиторів, що підхопила естафету но­ваторства шістдесятників (О. Кива, В. Зубицький, Г. Сасько, К. Цепко-ленко, О. Козаренко, Ю. Ланюк та ін.), активно відгукується на запити часу, відображуючи у своїй творчості пульс сьогодення. Оригінальним яви­щем стала українська популярна му­зика (В. Івасюк, Т. Петриненко та ін.), авторська (бардівська) пісня.

У другій половині XX ст. значних змін зазнала організація музичного життя і концертної діяльності: у бага­тьох регіонах України було створено мережу обласних філармоній, концерт­них залів, будинків культури, музич­них театрів, організовано симфонічні, камерні та духові оркестри, оркестри народних інструментів, численні ака­демічні та народні хори. Національну хорову культуру розвивають профе сійні капели «Думка», «Трембіта», Український народний хор, засікшаний Г. Верьовкою (з 1965 p. - його імені), перлиною якого є солістка Ні­на Матвієнко. До провідних мистець­ких колективів України належить ан­самбль пісні і танцю ім. П. Вірського. Високого рівня сягає українське во­кальне мистецтво. Відомі в Україні та за її межами імена співаків Івана Па-торжинського, Бориса Гмирі, Івана Козловського, Оксани Петрусенко, Ана­толія Солов'яненка, Дмитра Гнатюка, Володимира Гришка, Євгенії Мірош­ниченко, Ольги Басистюк, Вікторії Лук'янець та ін.

Упродовж XX ст. у Києві, Харкові, Львові та Одесі сформувалися само­бутні виконавські школи - інструмен­тальні (орган, фортепіано, скрипка, флейта, бандура, баян тощо), а також симфонічного та хорового диригуван­ня (М. Колесса, С. Турчак, П. Мурав-ський, А. Авдієвський та ін.).

Розширилася мережа музичних шкіл та училищ. Нині у країні працюють п'ять вищих навчальних закладів -консерваторій, інститутів, академій (у Києві, Одесі, Львові, Харкові, Донецьку). Систему спеціальної му­зичної освіти доповнюють училища й інститути культури та мистецтва з музичними факультетами, зокрема естрадними. Інтенсивно розвиваєть­ся музикознавство, фольклористика, музична педагогіка, створюються музичні радіо- і телепрограми, запо­чатковано спеціалізовані періодичні видання (журнали «Музика», «Ми­стецтво та освіта» та ін.). І Останні десятиліття позначені ви-( ходом української музики на міжна-^родну арену. Набув визнання Міжна­родний фестиваль «Київ-Музик-Фест», в рамках якого виконуються твори су­часних композиторів України та укра­їнської діаспори1. Відомо, що у близь­кому і далекому зарубіжжі живе близько 15 мільйонів українців. Мит­ці діаспори зробили посильний внесок в українську музичну культуру, їм на­лежить значна роль у налагодженні міжнародних контактів і популяриза-

ції української музики у світі. Цінності, створені ними, поєднують у собі на­ціональні традиції з тенденціями зарубіжної культури. Композитори ук­раїнського походження активно вико­ристовують у різноманітних музичних жанрах вітчизняний фольклор. Вони звертаються до тем і сюжетів, пов'яза­них з Україною та її історією, зокре­ма до творів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Олеся, Б. Лепкого та ін. Так, Андрій Гнатишин з Відня та Ігор Соневицький із США розвива­ють багатовікові традиції української духовної музики, Юрій Фіяла (Кана­да) написав «Українську симфонію», симфонічну поему «Тіні забутих пред­ків» за твором М. Коцюбинського, Микола Фоменко - опери «Івасик-Те-лесик» і «Маруся Богуславка», соло­співи «Любіть Україну» та «Балада про Байду».

Пошуки у сфері нових засобів му­зичної виразності притаманні творчос­ті українських митців франції Федо­ра Якименка, брата Я. Степового-Якименка (фортепіанна поема «Ура-нія», опера «Фея снігів») та Мар'яна Кузана («Афоризми» для фортепіано, квартет для електронних інструмен­тів). У творах першого з них відчува­ються імцресіоністичні пошуки, дру­гого - модерністські.

Велику роль у популяризації укра­їнської пісні у світі відігравали хорові та інструментальні колективи, насам­перед хор О. Кошиця, автора духов­ної музики, хорових обробок народ­них пісень, а також «Візантійський хор» з Нідерландів під орудою Ми­рослава Антоновича, капела бандурис­тів ім. Т. Шевченка з американського міста Детройта (керівники й дириген­ти Григорій Китастий, Володимир Ко­лесник), оркестри й хори під орудою Ярослава Барнича, почесного грома­дянина міста Вінніпег, автора улюбле­ної в народі пісні «Гуцулка Ксеня».

За кордоном жили й творили відомі співаки: Михайло Голинський - воло­дар «Золотого ключа» музики Торон­то; Ірина Маланюк, яка співпрацюва­ла з видатним диригентом Г. фон Ка-раяном і увійшла в історію музичної культури як талановитий інтерпрета­тор складних оперних партій Р. Ваг­нера і Р. Штрауса; Євгенія Зарицька, яка виступала на багатьох оперних сценах світу («Ла Скала», «Ковент-Гарден», «Моцартеум»); Павло Плішка - соліст «Метрополітен-опера». З-поміж інструменталістів - піаністи Любка Колеса і Дарія Гординська-Ка-ранович, піаніст, композитор і дири­гент Вірко Балей, бандуристи Василь Ємець (США) та Володимир Міша-лов (Австралія). Традиції школи коб­зарського мистецтва плідно розвива­ються також завдяки виданню журна­лу «Бандура» у США.

Розвитку музикознавства і педаго­гіки сприяла діяльність Українського музичного інституту у Нью-Йорку, Українського музичного інституту ім. М. Лисенка в Торонто. Досліджен­ня музикознавців діаспори зосереджу­валися переважно навколо питань іс­торії української культури.

Із здобуттям Україною незалежнос­ті розпочалося відродження націо­нальної музичної культури, повернен­ня незаслужено забутих або забороне­них імен і творів. У журналах, газе­тах, книжках, на радіо й телебаченні з'явилася низка публікацій і програм, що висвітлювали так звані білі плями історії вітчизняної музики. Активізу­валися зв'язки з українською діаспо­рою різних країн світу, щонайперше -США і Канади.

Наприкінці століття в умовах твор­чої свободи, налагодження міжнарод­них зв'язків в українську музичну культуру проникають потужні струме­ні західноєвропейського постмодер­нізму. Молоді композитори-професіо-нали активно звертаються до новітніх засобів у звукообразній та технічній сферах, інтонаційних шарів джазу, поп-культури. Ці експериментальні по­шуки по-своєму реалістично віддзер­калюють складність сучасного куль­турного простору.

Музична культура XX ст. - це бар­виста панорама стилів і жартів, тра­дицій та інновацій. Вітчизняна музика в усі часи полонила серця мільйонів українців. Нині її з великим інтере­сом відкривають для себе народи ін­ших країн.

Масол


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!