Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Рівність, свобода і справедливість як аксіологічні аспекти права



Слово «справедливість» походить від слова «право» (правий, правда), а в латинській мові означає justitia (справедливість) – від jus (право). Від своїх джерел, від Вед і Упанішад, від Гесіода і Гомера справедливість трактувалася як «сущий світоустрій», духовна основа історії. Помітимо, що в даному випадку справедливість тлумачилась як деяка матриця природних процесів і людських здійснень. У понятті справедливості, взятої в її світоглядному відношенні, як би укладене питання: чи можуть світ і суспільство бути зробленими, чи можлива в них належна пропорція, домірність і упорядкованість? Справедливість в очах давніх виступала як міра, закон і принцип. Богиня Діке покладається як початок і носій права, правди і справедливості.

 

Протилежністю справедливості виступає несправедливість, руйнування порядку, деструкція існуючого. Коли ж справедливість виражає досягнуту для даного історичного періоду гармонійність, оптимальність людських відносин, свідомість її не фіксує. І в цьому плані вона співзвучна свободі. І справедливість, і свобода, коли вони наявні, стають подібними повітрю. Без них не можливо гідно жити.

 

Право є міра реалізації свободи й у той же час є норма політичної справедливості. Іншими словами право є нормативно закріплена справедливість. Право ґрунтується на ідеї справедливості. За думкою Гегеля право не є добро без блага. Справедливо те, що виражає право, відповідає праву і випливає з духу права.

 

З часів Аристотеля виділяють два види справедливості: розподільна і що врівноважує. Розподільна справедливість як принцип означає розподіл загальних благ за гідністю, відповідно до пропорційного внеску і внеску того чи іншого члена суспільства. Тут можливе як рівне, так і нерівне наділення відповідними благами (владою, почестями, грошима). Критерієм справедливості, що врівноважує, є арифметична рівність. Сфера застосування цього принципу – область цивільно-правових угод, відшкодування збитку, покарання і т.п. Принцип справедливості говорить: не всім те саме, а кожному своє (за гідністю), тому що для нерівних рівне стало б нерівним.



 

Співіснування людей на ґрунті взаємного визнання прав і свобод являє собою такий порядок їхнього співіснування, що може бути названий справедливим, чи «справедливістю». Саме справедливість виступає основою ідеї права, виражає його сутність, а особливий акт визнання визначає як справедливість, так і феномен права в цілому.

 

Справедливість виступає і мірою відносно гідності цінностей, мірою їх рівноваги і субординації. Справедливість виступає особливим механізмом, що підтримує міру рівноваги правових цінностей і одночасно є визначальним моментом домінування при конфліктному зіткненні цих цінностей.

 

Сучасна епоха з її процесами глобалізації особливо вимагає міжкультурного діалогу по обґрунтуванню справедливості і, отже, розробці принципів універсальної справедливості. У зміст універсальної справедливості включаються: а) вимога рівності («діяти однаково в однакових умовах»), що формулюється як вимога неупередженості і заборона сваволі; б) ідея взаємозв'язку вчиненого і розплати за це, що знайшло втілення в «золотому правилі»; в) вимога рівноваги між втратою і придбанням («справедливого обміну»), що має сенс не тільки для господарської діяльності.

 

Універсальну справедливість характеризує, насамперед, визнання таких правових цінностей, як життя, власність, добре ім'я («честь»), що втілюються у визнанні прав людини, насамперед, її права на свободу, які можна знайти вже в давньому карному праві.



 

Загальний принцип, який можна виявити, аналізуючи різні втілення ідеї справедливості, полягає в тому, що по відношенню один до одного люди мають право на визначений відносний стан рівності чи нерівності, відповідно до якого розподіляються труднощі чи блага. Призначенням справедливості традиційно вважається підтримка і відтворення рівноваги чи рівної міри. Вона застосовується як для критичної оцінки поведінки людини з позиції визначених правил, так і для критики самих цих правил і їх застосування.

 

Два аспекти справедливості (змістовний і формальний) відбивають дві сторони проблеми справедливості у праві, що стосуються критерію оцінки справедливості чи несправедливості закону, з одного боку, і його застосування в конкретних справах – з іншої. Але незалежно від того, схвалюємо ми чи ні змістовну концепцію справедливості, на якій базується закон, ми можемо і повинні розглядати правову систему з погляду формальної справедливості. Суть формальної справедливості полягає в послідовному (тобто безсторонньому, об'єктивному) застосуванні правил. І саме на ній як безумовних мінімальних вимогах моралі стосовно права робить акцент правовий позитивізм.

 

Загальним і безумовним моментом усіх сучасних концепцій справедливості є ідея прав людини, тобто визнання однакового поводження з людьми і відмовлення від привілеїв та імунітету, зв'язаних з національними і релігійними ознаками.

 

Відповідно до двох вимірів соціального буття – персональним і інституціональним – існують і два поняття справедливості: а) справедливість як характерна риса особистості, що відноситься до чотирьох головних ознак людини поряд з розважливістю, мужністю і розумом (мудрістю); б) справедливість, що стосується соціальних інститутів (родина, господарство, школа), а також політична справедливість, що стосується права, держави і політики. Їх можна також позначити, як «суб'єктивна» і «об'єктивна» справедливість.



 

Без справедливості як якості особистості, без відповідних ціннісних орієнтацій не може функціонувати і справедлива правова система. Так само, для підтримки цих ціннісних орієнтацій на справедливість правові інститути повинні бути відповідним чином організовані.

 

Якому ж з цих компонентів справедливості варто віддати пріоритет в умовах сучасних трансформацій? При недостатній розвиненості як відповідних установок особистості, так і недостатньої втіленості принципів справедливості в даних інститутах, лише одночасна увага до обох компонентів здатна принести успіх. У той же час, існує і пріоритетний момент, що полягає у виробленні відповідних критеріїв справедливості і їх обґрунтуванню, тобто розробці теорії справедливості.

 

Якщо розуміти справедливість як вищий принцип людського життя й основу здійснення людської суспільної сутності, то особливої уваги заслуговують три елементи значення поняття «справедливість», що були виділені О. Хеффе: а) справедливість має природу морального обов'язку; б) ближче усього вона знаходиться до обов'язків, що визнаються добровільно і коштують вище простого примуса; в) її міра полягає в дистрибутивній користі – справедливим є корисне кожній людині.

 

У залежності від прийняття чи неприйняття цих елементів справедливості існують теорії, що скептично відносяться до ідеї справедливості, і теорії, що розділяють цю ідею. Сучасні теорії справедливості відносяться до типу договірних теорій. Вони орієнтуються на теорію Еммануїла Канта1.

 

Основними шляхами обґрунтування критерію справедливості є уявлення про природу людини і про основну політичну мету та ідеал суспільства.

 

Саме образ людини багато в чому визначає вибір концепції справедливості. Сучасні концепції справедливості містять у собі образ людини як істоти одночасно здатної до самовдосконалення, тобто гідної, так і істоти автономної, тобто розумної і здатної до самообмеження. Тому найбільш придатним буде такий принцип справедливості, що забезпечить найкращі умови для самореалізації й автономії особистості, міру співвідношення свободи і рівності.

 

Інституціональний захист людини як суб'єкта ґрунтується на визнанні людської гідності і забороняє приниження гідності як невід'ємного права людини.

 

На закінчення ми сформулюємо ряд висновків по даній темі:

 

 

по-перше: поняття цінності розкриває внутрішній, духовний аспект ставлення людини до природи, до інших людей, до самої себе і до Бога. Цінності являють собою ряд «ідеальних об'єктів», між якими спостерігається деякий порядок;

 

 

по-друге: похідними для розуміння права як цінності, є розуміння його як форми здійснення свободи, як загальної міри свободи індивідів. Вільні індивіди – суть і зміст права;

 

 

найбільш значущим вираженням права є визнання автономії кожного члена суспільства, його незалежність. Основною правовою цінністю є справедливість, що може розумітися як прагнення діяти відповідно до прав і обов'язків, відплачуючи кожному своє і забезпечуючи умови для реалізації здібностей кожного.

 


Просмотров 1652

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!