Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Проблеми належності, допустимості, доцільності та істинності методу юридичного дослідження



• допустимість методу - це проблема з якою стикаються (вчені всіх без винятку галузей науки, зокрема юридичних);

 

• вирішення питань, пов'язаних з допустимістю методу, лежить в площині етико-моральної, естетичної, культурологічної і т.д. проблематики;

 

• проблема допустимості, з якою стикається дослідник, зумовлена науковими і загально-світоглядними принципами, установками та стереотипами конкретного суб'єкта пізнання, включаючи співвідношення його індивідуальних установок з тими, що панують в суспільстві, притаманні окремому етносу, соціальній групі;

 

• багато в чому саме позиція щодо допустимості методу зумовлює структуру методології пізнання тощо.

 

Крім того, ще одним критерієм відбору методу пізнання для його подальшого включення до методології дослідження є доцільність. Проблема доцільності застосування методу, з одного боку, призводить до проблеми істинності, а з другого, і це основне, знову ж до проблеми допустимості.

 

Під час вирішення питання про доцільність застосування конкретного методу (прийому, способу і т. д.) фактично вирішується питання про те, якого ступеня достовірності (істинності) нам необхідне знання в даному випадку, та який обсяг ресурсів, у тому числі розумових, у процесі застосування того чи іншого методу є сенс витратити для отримання необхідної кількості істинного (певного ступеня істинності) знання. При цьому необхідно враховувати, що необов'язково наші зусилля призведуть до необхідних результатів, тобто наше припущення щодо характеру і ступеня істинності інформації, що необхідна нам для вирішення тієї чи іншої теоретичної та/ або практичної проблеми, забезпечить потрібне рішення.

 

Якщо ще раз звернутись до прикладу із зважуванням, то зрозумілим є те, що для визначення обсягу витрат при транспортуванні залізничним транспортом яких-небудь сипучих матеріалів, нас цікавлять втрати, які виміряються не грамами, і навіть не кілограми, а, як правило, сотнями кілограмів. Однак виміряти можна ці витрати і до сотих міліграма. Очевидно, що в останньому випадку ступінь істинності знання буде значно вищим, ніж вимірювання з допустимою помилкою в кілограми. Але оскільки витрати на вимірювання до міліграмів навряд чи в даному випадку виправдані з точки зору їх значення для вирішення практичних завдань, пов'язаних з транспортуванням зерна, але досить затратні, то швидше за все, ми застосуємо метод, який хоч і не буде максимально істинним, зокрема, в силу передбачуваної похибки в отриманій інформації, але який буде являти собою оптимальну міру істинності інформації і витрат на її отримання.



 

З точки зору допустимості, доцільність буде проявлятися в контексті тієї міри можливих відступів від етико-моральних, естетичних, культурологічних тощо принципів і установок, які собі може дозволити суб'єкт пізнання.

 

Наскільки є припустимим випробування ліків на людях у рамках гуманістичної системи цінностей (в її сучасному розумінні). Відповідь очевидна - неприпустимим. Але, мабуть, зовсім інакше можна відповісти на це питання, за всіх рівних умов, якщо такі випробування дослідник буде проводити власне на собі або на добровольцях.

 

Ще складніше буде вирішити поставлену проблему в межах християнського вчення. Тому, що виникає питання: "Чи не буде таке випробування ліків формою самогубства?". Особливо, якщо припустити, що ступінь ймовірності летального кінця такого дослідження для піддослідного є абсолютною.

 

Звичайно, іноді (точніше найчастіше) відповідь на питання про доцільність застосування того чи іншого методу (прийому, способу тощо) в тому чи іншому конкретному випадку може бути отримана лише після закінчення або в процесі застосування цього методу (прийому, способу тощо). Хоча буває іноді це достатньо легко визначити ще до початку дослідження.

 

Що стосується доцільності у контексті аспекту допустимості, то тут, перш за все, слід відзначити, що така постановка питання можлива лише в тому випадку, коли цінності розуміються не як універсальні і непорушні (в об'єктивному розумінні) феномени, а як певні установки, відступи від яких є припустимими або можливими в силу суб'єктивних побажань чи зовнішньо основоположних велінь чи обставин. В останньому випадку при виборі того чи іншого методу, застосування якого носить з точки зору допустимості дефектний характер, може виникнути проблема доцільності відступу від тієї чи іншої цінності в процесі пізнання. Щоб проілюструвати викладене, звернемось до правового експерименту як методу визначення шляхів правового регулювання.



 

З усього викладеного вище, неважко зробити висновок про те, що проблематика, пов'язана з відносністю, допустимістю, істинністю і доцільністю методу, є одним з актуальних питань як ТДП, так і будь-якої іншої юридичної науки. При цьому ця проблематика включає не лише проблему наповнення змістовної сторони понять відносність, допустимість, істинність, а й інші проблеми, зокрема:

 

• проблему співвідношення принципів методології з відносністю, допустимістю доцільністю та істинністю методу;

 

• проблему впливу завдань і цілей дослідження на відносність, допустимість, доцільність, істинність методу, особливо в контексті конкретного історичного етапу;

 

• проблему впливу конкретних форм прояву відносності, допустимості, істинності і доцільності методу і т. д.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!