Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Дайте оцінку загальним тенденціям розвитку української художньої культури в кінці ХІХ ст



. Кінець ХVIII –XIX століття були надзвичайно важливим етапом у розвитку української культури. Поширення ідей Гуманізму й раннього Просвітництва не лише сприяли загальному суспільному прогресу, а й формували почуття національної гідності, духовності, людяностіУ цей період, як і в попередній, український народ зробив свій неповторний внесок до світової культурної скарбниці, а імена найвидатніших діячів української науки, культури, освіти, мистецтва того часу були знаними по всій Європі.Культурне життя на Україні великою мірою визначалось розвитком літератури. Творчість П.Гулака-Артимовського, Е.Гребінки, Г.Квітки-Основ’яненка, І.Котляревського, Т.Шевченка свідчили про формування нової української літератури. з чітко вираженими рисами національної своєрідності. Характерною ознакою тогочасного літературного процесу було українсько - російське мовне єднання.Також в цей період відмічались зміни й в архітектурі. Замість пишності й розкутості українського бароко прийшов стриманий, академічний стиль класицизму.Цивільні споруди зводилися з урахуваннями їх призначення – головною метою архітектора стало не створення зовнішньої краси, а внутрішнього комфорту (високі стелі, вентиляція, освітлення, тощо).Перехід від бароко до класицизму позначився і на плануванні міст. Обов’язково виділявся адміністративний центр із площею, на якій розміщувалися помпезні будинки урядових установ, квартали були прямокутними, композиції ансамблів, окремих архітектурних комплексів, палацо-паркових ландшафтів мали відкритий характер..Мальовнича українська природа надихала багатьох митців. Художники-пейзажисти М.Сажин, І.Сошенко прагнули до її най реалістичного відображення. Нові соціальні мотиви започаткував у своїй творчості Т.Шевченко, який присвятив свої полотна, як і поетичне слово, зображенню тяжкого життя поневоленого народу.Важливе господарське і художньо-естетичне значення мало гончарство, розвинуте багатьма поколіннями народних митців. Розвиток фарфорових і фаянсових заводів сприяла занепаду гончарного промислу.Творчі здібності українського народу розкривалися також у традиційному театральному мистецтві, яке перебувало у формі народних драм, лялькового і “живого” вертепу, інтермедії. Продовжували ще існувати деякий час “кріпацькі театри “.Згодом сприятливі умови для розвитку сценічного мистецтва склалися на Полтавщині, де завдяки І.Котляревському та М.Щепкіну започаткував свою історію професійний український театр. Взагалі у процесі формування української нації театр виступав як один із важливих чинників.Поряд с тим продовжував існувати російський професійний театр, що відіграв позитивну роль у вихованні естетичних смаків публіки, у залученні її до кращих зразків реалістичного мистецтва.У зміцненні реалістичних і демократичних принципів важливу роль відіграв Т.Шевченко. Його драма “Назар Стодоля” – одна із перших в українській драматургії в якій сюжет побудований на соціально-класовому конфлікті. Глибоке розуміння великим Кобзарем ідейно-політичної та художньо виховної сили театру, зробили його і М.Щепкіна реформаторами вітчизняної культури. Взаємний духовний вплив двох визначних митців змінювали демократичний напрям у розвитку сценічного мистецтва.Поетичне життя і музична обдарованість українського народу забезпечувала високий рівень розвитку музично-пісенної творчості. Продовжували побутувати землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні та ін. Широкою популярністю користувалися пісні-романси.Схарактеризувавши основні галузі української культури, слід зазначити, що в цей період – період розвитку нової літератури, спостерігалось помітне посилення її органічної єдності з людиною, яка є творцем духовних цінностей і сама культурно зростає у процесі діяльності.



 

 

Визначте роль Емського указу та Валуєвського циркуляру на подальшу долю української художньої культури у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Валуєвський циркуляр (1863) — таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва до територіальних цензурних комітетів, в якому наказувалося призупинити видання значної частини книг, написаних українською мовою. Згідно з указом заборонялась публікація релігійних, учбових і освітніх книг, однак дозволялась публікація художньої літератури.Мотивом до видання циркуляру став страх царської влади, що публікації книг українською мовою стимулюють зростання сепаратистських, пропольських та антицарських настроїв.
Дію Валуєвського циркуляру було закріплено і розширено шляхом виданняЕмського указу.
Емський указ — розпорядження російського імператора Олександра II (1876), спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери і обмеження її побутовим вжитком.Указ забороняв ввозити на територію Російської імперії з-за кордону книги, написані українською мовою, видавати нею оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот, театральні вистави і публічні читання.Заборонено навчання українською.
Гальмівний ефект Валуєвського циркуляру для українців був відчутним.У 1864—1869 pp. число укр. книжок зменшилося до 24. Перестали діяти недільні школи, послабилась праця в громадах, частина членів яких була заарештована й заслана.Валуєвський циркуляр був ударом по усьому загалу українофілів, однак за його рядками дослідники «розпізнають» й декілька конкретних імен. Це Володимир Антонович (поляк, що став українцем), Микола Костомаров (організовував видання дешевих книг українською мовою для народу) та Пилип Морачевський (подав на розгляд переклад Нового Заповіту).Емський указ не був скасований офіційно, однак втратив чинність 17 жовтня 1905 року з виданням так званого "Манiфеста громадянських свобод" імператором Миколою II.



Наслідки Еу: На підставі Емського указу було закрито Південно-Західний Відділ Російського Географічного Товариства у Києві, припинено видання «Кіевского телеграфа», ліквідовано Громади, звільнено ряд професорів-українців з Київського університету (М.Драгоманова, Ф.Вовка, М. Зібера, С.Подолинського та ін.). В 1878 на Паризькому літературному конгресі М. Драгоманов виступив на захист української мови і культури і різко засудив Емський указ.
Емський указ не був скасований офіційно, однак втратив чинність 17 жовтня 1905 року з виданням так званого "Манiфеста громадянських свобод" імператором Миколою II.
Вперше повний текст указу за журналом Особого Совещания для пресечения украинофильской пропаганды було оприлюднено у книжці Ф. Савченка «Заборона українства 1876 р.» сторінки 381-383.

Наслідки Вц:Протягом 7 років після видання Валуєвського циркуляру вийшло 23 українських книги - стільки ж, скільки за один 1862 рік. На думку Костомарова М.І.,"малоросійська література перестала існувати в Росії", а по вираженню М. П. Драгоманова, в українофільського руху наступив "антракт" до 1872 року.На думку історика Міллера А.І., скорочення публікацій викликано було не тільки дією циркуляра, не забороняв художню та наукову літературу, але й дією інших чинників: закриттям "Основи", посиланням одній частині українофілів і переїздом інший їх частини на службу в Царство Польське . Міллер А.І. посилаючись на Драгоманова, вказує в якості причин також і слабкість українофільського руху в цілому. Сам Драгоманов М.П. писав у "Громаді", посилаючись на розмову зі співробітником журналу "Основа", що активісти українофільського руху, дізнавшись про циркулярі, "не дуже засмучувалися з цього приводу і навіть зраділи, тому що книжок готових не було і вони думали уникнути ганьби і наготувати книг " У 1865 році вийшов новий закон про пресу, формально скасував розпорядження Валуєва . Українофіл Драгоманов М.П. писав: "По тому закону зовсім заборонити книгу міг тільки суд, і такий порядок зберігався до 1873 року (після цього міг уже затримувати книгу і кабінет міністрів). А суд був гласний, і зобов'язаний був спиратися на закони. Таким чином, про українські книги не було (та немає й досі) явного закону, щоб не можна було їх друкувати, - а валуєвський заборона 1863 р. був тільки таємний циркуляр цензорам від міністра " Подальші державні установки в цьому напрямку знайшли своє відображення в Емський указ.

 

 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!