Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Поясніть за яких обставин відбулося включення західноукраїнських земель до складу СРСР”. Розкрити деструктивну роль радянської тоталітарної системи на теренах Західної України



23 серпня 1939 р. був підписаний радянсько-німецький пакт про ненапад, що містив у собі таємний протокол про розподіл сфер впливу в Європі. Згідно з цим таємним протоколом Східна Галичина разом з іншими територіями, згаданими в цьому документі, відходили до СРСР. 1 вересня 1939 р. нападом гітлерівської Німеччини на Польщу розпочалася Друга світова війна. Саме тоді, коли польські сили були майже розгромлені німецькими військами, Радянський Союз завдав удару Польщі зі сходу. 17 вересня війська сформованого спеціально для цього Українського фронту перейшли радянсько-польський кордон і майже без опору почали просуватися вглиб Східної Галичини. За кілька днів вона була окупована Червоною армією. Це робилося під приводом того, щоб врятувати "братів-українців" від безладдя, яке могло розпочатися з падінням Польщі. Для легітимізації радянського режиму у Східній Галичині 22 жовтня 1939 р. під контролем нової влади були проведені вибори в Народні Збори за безальтернативним списком кандидатів. У кінці жовтня Народні Збори ухвалили рішення про "возз'єднання" Східної Галичини з Українською РСР. Законодавче закріплення нових територій, приєднаних за рахунок Румунії, відбулося шляхом створення нової союзної республіки – Молдавської РСР та входження Південної Буковини і Придунав'я до складу Української РСР. "Радянізація" західних земель України Радянська влада на західноукраїнських територіях здійснювала нововведення у руслі політики будівництва соціалізму. На землях Східної Галичини було утворено шість областей – Львівська, Станіславська (пізніше Івано-Франківська), Волинська, Тернопільська, Рівненська і Дрогобицька. Нове життя будувалось адміністративними, вольовими методами. Приватна власність адміністративними методами перетворювалася на загальнодержавну. Було експропрійовано понад дві тисячі промислових підприємств, конфісковано понад мільйон гектарів землі, що належала поміщикам, монастирям, великим чиновникам. Земля передавалась безземельним та малоземельним селянам. 1940 р. почала здійснюватися колективізація. Безумовно, як і раніше в СРСР, провадилася вона передчасно, з порушенням принципу добровільності, з широким застосуванням репресій. Органами НКВС, мережа яких щільно вкрила весь край, були розгромлені всі політичні партії і громадські об'єднання, в тому числі і "Просвіти". Їх керівники і значна частина членів були названі "ворогами народу" і відправлені в тюрми. Арешту підлягали власники підприємств, адвокатських контор, банків, керівники кооперативних організацій, чиновники, священики, середні і великі землевласники. Серед заарештованих було багато студентів, вчителів та інших представників інтелігенції. Найпоширенішою формою репресій була депортація населення у внутрішні райони Радянського Союзу (Сибір, Казахстан), під яку підпало понад 1 млн. осіб."Радянізація" також супроводжувалась українізацією, яка мала показати місцевому населенню переваги радянського ладу у порівнянні з польською та румунською владою.Ту ж мету ставили заходи, спрямовані на поліпшення соціального захисту населення. Але вони не йшли ні в жодне порівняння з тим способом життя, який був нав'язаний мешканцям Західної України радянським режимом.



Опираючись на історичні дослідження можна визначити етапи радянізації Західної України в 1939 – 1940 рр. і ставлення до неї населення залежно від соціальної, релігійної та національної приналежності. Базуючись на партійних архівних матеріалах, дослідники чітко виокремлюють три періоди, відмінні за методами роботи, але спільні за суттю:

· перший – 17 вересня 1939 р. – 10 грудня 1939 р. (формування тимчасових органів влади під безпосереднім контролем військових частин Червоної армії);

· другий – 10 грудня 1939 р. – 3 лютого 1940 р. (перехід функцій тимчасових органів влади в руки створених органів радянської влади на місцях);

· третій – лютий 1940 р. – червень 1941 р. (розбудова партійних, радянських, правоохоронних і господарських структур управління). В умовах військового стану розпочалося повсюдне формування так званої "народної влади": у містах і повітах – управлінь, у волостях і селах – селянських комітетів "на чолі з комуністами" (яких тоді реально нараховувалося 20-30 осіб на воєводство спеціально відряджених ЦК КП(б)У, а волостей – більше сотні в кожному воєводстві). Ініціаторами їх створення виступало безпосередньо командування Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА). Усі заходи, які впроваджувалися в життя західноукраїнського регіону тимчасовими органами управління, повністю відповідали політиці партії більшовиків і радянської влади. Суспільний світогляд тоталітаризму, побудований на марксистсько-ленінсько-сталінській теорії, зіштовхнувся з протилежною ідеологією, яка базувалася на релігійно-гуманістичних засадах, напрацьованих століттями. Отже, колосальний досвід, набутий більшовицькою партією за кілька десятиліть у плані знищення опонентів, необхідно було відкласти на перспективу.



64. Визначте основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики, зміст соціально-економічних реформ Гетьманського уряду, Директорії, більшовиків в Україні в роки громадянської війни Внутрішня і зовнішня політика Гетьманського уряду.Дестабілізації ситуації в Українській державі сприяли численні терористичні акти бойових груп російських лівих есерів і чекістів, які організували вбивство в Києві німецького фельдмаршала Г. Ейхгорна. З травня до початку листопада 1918 р. у Києві перебувала чисельна делегація РСФСР — легальне гніздо шпигунства та підривної діяльності. За 230 днів гетьманського режиму в Українській державі було прийнято більше 300 законопроектів, відновлено роботу Українського Червоного Хреста, надано допомогу українським військовополоненим в Німеччині й Австрії, проведено попередню роботу з формування збройних сил: створено Генеральний штаб, штабні структури у восьми територіальних корпусах. До збройних сил намагалися залучати лише тих громадян, які продемонстрували "безумовну відданість ідеї незалежної України". Влітку 1918 р. в армії України було введено погони та військові звання, затверджено текст урочистої присяги на вірність гетьману, заборонено політичну діяльність у військах, складено реєстр піхотних та кінних полків, забезпечено перехід до схеми підготовки офіцерів: кадетський корпус — загальна козацька військова школа — Академія Генерального штабу. До армії було залучено 202 генерали, та оскільки більшість з них, як і старших офіцерів, була русифікована, виникло небезпечне розходження між принципами військового будівництва й суб'єктивними настроями офіцерства. Передбачалося здійснити масовий призов до війська, запис громадян до реєстрового козацтва.

Відновлення УНР. Незабаром після вступу до Києва повстанських військ, до столиці 19 грудня 1918р. урочисто в'їхала Директорія. 26 грудня в Декларації - програмному документі нової влади - було проголошено відновлення Української Народної Республіки з республіканською формою державного устрою і призначено перший уряд на чолі з В. Чехівським - Раду Народних Міністрів.Внутрішня політика Директорії.За дорученням Директорії уряд скасував гетьманське законодавство і відновив дію законів УНР (у тому числі закону УНР про національно-персональну автономію), ухвалив нові законодавчі акти - про передачу поміщицької землі селянам без викупу, закон про автокефалію Української православної церкви (1 січня 1919 p.), закон про скликання Трудового конгресу України (5 січня 1919 р.) та ін. Директорія прийняла постанову про негайне звільнення всіх призначених за гетьманату чиновників. Запроваджувався державний контроль над виробництвом і розподілом продукції. Відновлювалися 8-годиний робочий день, права на колективні договори, страйки, права профспілок. Нова влада заявила про запровадження демократичних свобод. Після проголошення 22 січня 1919 р. на Софійському майдані у Києві Акта Злуки Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) і УНР до складу Директорії УНР увійшов Є. Петрушевич. 23 січня 1919 р. в Києві було скликано Трудовий конгрес народу (400 делегатів), який висловив довіру Директорії. Сесія Трудового конгресу, який виконував роль передпарламенту об'єднаної України, враховуючи загострення воєнно-політичної ситуації в державі, тимчасово передала всю законодавчу, виконавчу і судову владу Директорії УНР. Голові Директорії доручили здійснювати функції глави держави. Напружена боротьба точилася серед прихильників класових та загальнодемократичних принципів будівництва української державності. Було вирішено дотримуватися "трудового принципу". Вибір такої форми влади зумовлений особливістю етносоціальної структури тогочасного українського суспільства, адже в ньому за соціально-класовою структурою в українському суспільстві домінувало селянство. Тому суперечності між етнічно українським селом та інонаціональним містом, українським селянством і чужоземним панством суттєво впливали на ідеологію державотворення доби Директорії. На думку провідників УНР, "трудовий принцип" передбачав владу трудового народу при позбавленні представників експлуататорських класів виборчих прав.

Більшовики

Заклик до припинення війни, укладення миру без анексії і контрибуцій, з яким виступили російські революціонери, був націлений на досягнення трьох завдань. По-перше, він служив гаслом, здатним об'єднати навколо більшовиків на антивоєнній основі широкі верстви змученого війною населення. По-друге, укладення миру дозволяло зосередитися на внутрішніх питаннях, щоб реалізувати радикальні комуністичні перетворень в Росії. По-третє, антивоєнна хвиля і революції, що очікувалися на заході, повинні були сприяти встановленню там політичних режимів, споріднених більшовицькому. Це могло б привести до створення цілого блоку держав з однотипним суспільно-політичним ладом, здатних протистояти "буржуазним державам". У керівництві більшовицької партії в 1917-1918 рр. йшли цілком серйозні дебати про те, який напрям вважати пріоритетним: усередині- чи зовнішньополітичне. Окремі діячі вищого керівництва РСДРП(б) - "ліві комуністи" Н.И.Бухарина і, частково, Л.Д.Троцкий допускали, що при певних обставинах внутрішні завдання, у тому числі завдання утримання влади в руках більшовиків, можуть бути принесені в жертву інтересам сприяння розгортанню світової революції. Говорячи про революцію на заході, більшовики розраховували передусім на соціальні вибухи в Німеччині і Австро-Угорщині. Особливі надії покладалися на останню, оскільки саме громадське бродіння в нових державах, що утворилися в східно-європейському регіоні, здавалося більшовикам, несло в собі потужний революційний потенціал. Німецька революція 1918-1919 рр. і створення регіональних радянських урядів в Німеччині. Очевидно, що доктринальні рамки зовнішньої політики більшовиків не допускали можливості скільки-небудь конструктивної співпраці з провідними світовими державами або відновлення чого-небудь.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!