Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Формування зведеного бюджету доходів і витрат



Завершальним етапом процесу наскрізного бюджетування є складання зведеного бюджету. Він являє собою розрахункову оцінку доходів і витрат підприємства, а також його структурних підрозділів (центрів відповідальності) на майбутній період.

Бюджет доходів і витрат можна використовувати:

· у бізнес - плануванні для складання плану доходів і витрат у розрізі бізнес - проектів;

· у фінансовому плануванні для розробки прогнозного звіту про прибутки і збитки, платіжного балансу і т.д.;

· у бухгалтерському й управлінському обліку для формування звітності про доходи і витрати і визначення фінансових результатів діяльності бізнес - одиниць (центрів фінансового обліку);

· для розробки бюджету руху коштів на прогнозований період.

Значення бюджету доходів і витрат для керівництва підприємства полягає також у тім, що він дозволяє вибрати найкращий варіант розрахунку прибутку, визначити його за видами діяльності і розрахувати критичну точку беззбитковості інвестиційного проекту чи нового виду бізнесу (якщо мова йде про напрямок діяльності, що відкривається знову,). При розрахунку прибутку по підприємству в цілому і по видах діяльності важливе значення має обрана їм облікова політика, а саме правильне рознесення загальновиробничих і загальногосподарських накладних витрат по центрах фінансового обліку. Універсального алгоритму розподілу зазначених витрат по бізнес – одиницях не існує, і кожне підприємство розробляє його самостійно з урахуванням специфіки своєї комерційної діяльності. Доходи і витрати розраховують роздільно, і тільки після цього їх об’єднують у зведений бюджет (табл.8.13).

Дохідну частину бюджету поділяють на три групи:

1. доходи від реалізації продукції;

2. доходи від інших видів операційної діяльності;

3. доходи від фінансової діяльності.

Видаткова частина складається з:

1. витрат по експлуатаційній діяльності, безпосередньо пов'язаних з виробництвом і збутом продукції;

2. витрат по сплаті податків (без непрямих податків – ПДВ і акцизів);

3. витрат по фінансовій діяльності.

Особливу увагу необхідно звернути на витрати по сплаті податків. Частину з них враховують у складі витрат виробництва (комунальний податок, плата за природні ресурси), іншу частину відносять на фінансовий результат (податок на прибуток, податок на майно, податок на рекламу). Непрямі податки (ПДВ, акцизи, мито), як правило, не беруть участь у процесі бюджетування доходів і витрат. Зіставленням доходів і витрат визначають загальний фінансовий результат діяльності підприємства в майбутньому періоді: перевищення доходів над витратами (бюджетний профіцит) чи перевищення витрат над доходами (бюджетний дефіцит). По розглянутому підприємству на майбутній квартал профіцит бюджету запланований у сумі 20 772,2 тис. руб., чи 8,0%. Перегляд бюджету можливий, але тільки у випадку його дефіциту. На багатьох підприємствах величину чистого прибутку порівнюють з виручки від реалізації продукції чи з власним капіталом. Якщо, на думку керівництва, планова рентабельність знаходиться на недостатньо високому рівні, то й у цьому випадку можливий перегляд окремих статей бюджету. Після закінчення кварталу складають звітний бюджет доходів і витрат, який порівнюють із плановим як по дохідних, так і видаткових статтях. За результатами аналізу виконання бюджету керівництво підприємства вживає заходів по усуненню недоліків у фінансово-господарській діяльності (наприклад, по збільшенню доходів і зниженню витрат).



До розробки БДіВ пред’являють такі вимоги:

· контролювати зміни доходів і витрат у динаміці та за окремими структурними підрозділами (видами) бізнесу;

· визначати і контролювати рентабельність виробництва (бізнесу);

· установити ліміти умовно-постійних витрат за окремими структурними підрозділами (видами) бізнесу;

· установити нормативи (умовно-змінних) і інших витрат та контролювати дотримання їх за окремими структурними підрозділами / видами бізнесу.

При розробці бюджету необхідно визначити його основні статті доходів, і витрат. Насамперед треба поділити усі види витрат на дві основні групи, визначити, які витрати відносяться до прямих (змінних) витрат, а які – до постійних (умовно-постійних), хоча немає єдиного, універсального критерію віднесення конкретних витрат виробництва до прямих чи постійних.



Для складання бюджету доходів і витрат необхідно насамперед визначити:

1. загальний оборот бізнесу і його динаміку на майбутній бюджетний період на основі прогнозів відділу збуту;

2. норматив резерву для розрахунків з бюджетом за загальним оборотом (ПДВ, що не відшкодовується, акцизи, спеціальні податки тощо) як фіксованого на весь бюджетний період відсотку від загального обороту, що може бути різним для різних видів бізнесу залежно від специфіки господарської діяльності;

3. які види витрат відносяться до прямих (змінних) витрат, а які – до постійних (накладних) витрат.

Ті ж самі витрати для підприємств однієї і тієї ж галузі чи навіть для однопрофільних структурних підрозділів одного і того ж підприємства можуть бути в одному випадку віднесені до змінних, а в іншому – до постійних витрат. Єдиним універсальним критерієм їх диференціації може бути зміна цих витрат прямо пропорційно зі зміною обсягів продажу.

При розробці бюджету необхідно включити в нього насамперед ті статті витрат, які відповідають найбільш важливим (критичним) для даного бізнесу ресурсам. Однак ця проблема посилюється ще і тим, що для кожного окремого підприємства навіть однієї і тієї ж галузі чи регіону в якості критичних можуть виступати різні ресурси. Які ресурси повинні бути виділені у формі бюджету доходів і витрат як окремі статі – цілком залежить від менеджерів підприємства.

Розглянемо порядок складання бюджету за міжнародними стандартами. Складання бюджету доходів і витрат необхідно починати з розробки прогнозів збуту і бюджету продажу. Проблема полягає в тому, який показник вибрати для фінансової оцінки обсягу продажу; загальний оборот чи чистий продаж (прогноз нетто-виручки від реалізації), що розраховується за різними способами. В ідеалі слід оперувати в бюджеті доходів і витрат обома показниками. Тому, що для управління фінансами підприємства менеджеру важливо знати не стільки те, що він отримає від реалізації продукції (послуг), а й те, що залишиться в його розпорядженні після обов’язкових розрахунків з бюджетом. Крім того, для оцінки фінансової можливості проекту чи бізнесу, прогнозованого фінансового стану підприємства важливо, щоб усі фінансові результати можна було зіставити один з одним. Тому за кордоном прийнято оперувати в бюджеті доходів і витрат чистими продажами як основним показником фінансової оцінки прогнозованої динаміки обсягу продажу.

Загальний оборот на майбутній бюджетний період визначається за вартістю відвантажених (виготовлених) відповідно до прогнозу збуту товарів (послуг) підприємства за фактичними відпускними цінами (включаючи всі обов’язкові розрахунки з бюджетом з обороту; на утримання житла і т.д.) для зовнішніх споживачів. Загальний оборот включає ПДВ і всі інші податки з обороту, а також митні платежі й акцизи. Для виробничих структур загальний оборот включає також приріст незавершеного виробництва (напівфабрикатів для наступного використання у внутрішньозаводському обороті), по планованих (нормативних) витратах. Вартість напівфабрикатів у БДіВ відображається за трансфертними (внутрішніми) цінами без врахування усіх видів податків і платежів у бюджеті з обороту. Проблемою при цьому є визначення прибутку окремого бізнесу чи структурного підрозділу в трансферних цінах (можуть бути випадки, коли трансферна ціна не включає прибуток і визначається тільки собівартістю продукції (послуг). У будь-якому випадку рішення цієї проблеми – задача менеджерів конкретного підприємства.

Якщо в БДіВ обсяг продажу розрахований за загальним оборотом, то для переходу до чистого продажу має бути визначений резерв для розрахунків з бюджетом з обороту. Даний показник встановлюється окремо керівниками підприємства за конкретним видом бізнесу. В ідеалі він повинний бути незмінним протягом усього бюджетного періоду (протягом 12 місяців). Після закінчення року при складанні бюджету на перший квартал наступного бюджетного періоду нормативи можуть бути переглянуті.

Зробити це складно, тому цей норматив потрібно визначати ”із запасом”. Резерв для розрахунків з бюджетом включає усі платежі, що підприємство сплачує із загального обороту і включає ПДВ, що не відшкодовується, акцизи, місцеві податки, митні платежі й інші збори залежно від різних особливостей.

При постановці бюджетування норматив такого резерву може бути визначений для підприємства двома методами:

1. на основі частки ПДВ, що не відшкодовується і інших платежів за минулий (звітний) період у загальному обороті підприємства і переносі (екстраполюванні) цієї частки на майбутній бюджетний період;

2. шляхом уточнення (коригування) на майбутній бюджетний період фактично сформованого нормативу з урахуванням ймовірних змін ставок платежів, порядку чи умов їхнього здійснення.

При визначенні нормативів резерву для розрахунку з бюджетом необхідно використати дані бухгалтерського обліку підприємства за останні періоди (рік, квартал).

Чисті продажі, чи чиста виручка від реалізації, обчислюється як різниця між загальним оборотом і резервом для розрахунків з бюджетом. Саме ця позиція бюджету приймається за 100% при встановленні лімітів (нормативів) витрат і прибутку. Далі мають визначатися змінні (прямі) витрати. Прямі витрати, чи собівартість реалізації товарів, робіт, послуг, відбивають у бюджеті ті види очікуваних витрат, що прямо пропорційно чи майже прямо пропорційно пов’язані зі зростанням обсягу продажу бізнесу чи структурного підрозділу і ця частка чистої виручки від реалізації залишається майже незмінною протягом 1-3 років. Ці витрати важливі при визначенні точки беззбитковості бізнесу чи проекту, тобто визначення того обсягу продажу (чистої виручки), при якому усі доходи (чиста виручка) покривають усі (прямі і ”накладні”) витрати. Залежно від виду бізнесу конкретний склад витрат, які відносяться до змінних, може змінюватися, але в цілому тут виділяють три основні статті з наступною більш детальною розбивкою залежно від специфіки бізнесу:

а) оплата сировини, товарів, матеріалів й комплектуючих виробів, що придбаваються у постачальників чи субпідрядників;

б) оплата операційних (виробничих, експлуатаційних) витрат, безпосе-редньо пов’язаних з зростанням (зменшенням) обсягу продажу (загального чи чистого обороту);

в) витрати на заробітну плату основного виробничого персоналу, що прямо пов’язані з обсягами продажу підприємства.

Ліміти (нормативи) прямих витрат повинні встановлюватись відповідно до структури собівартості продукту бізнесу як частка чистої виручки від реалізації (у відсотках). Перегляд нормативів (особливо у бік зниження) повинний бути обумовлений серйозними змінами в технології й організації виробництва, що забезпечують реальне зниження прямих витрат (упровадження нового обладнання, технології, переорієнтація на більш дешевих постачальників і субпідрядників, тощо). Збільшення частки прямих витрат може бути обумовлено зростанням вартості комплектуючих і сировини в результаті інфляції при неможливості (через конкуренцію) адекватного підвищення відпускних цін. У будь-якому випадку керівництво підприємства чи структурного підрозділу повинно обґрунтувати причини зміни нормативів прямих витрат.

Усі змінні витрати характерні для виробничих структур. У випадках, коли важко віднести які-небудь витрати до прямих чи накладних витрат (неможливо вирішити, чи змінюються дані витрати прямо пропорційно з обсягом продажу), доцільніше такі види витрат у бюджеті включати в накладні (і встановлювати їхні ліміти). До них можуть бути також віднесені ті види витрат, що як правило відносяться до змінних (прямих) витрат, але в даному випадку не можуть бути з необхідною точністю визначені. Наприклад, напівфабрикати для наступного використання в інших стадіях технологічного процесу виробничого підприємства (у допоміжних, механічних, заготівельних і інших цехах).

Конкретний склад статей змінних витрат буде змінюватися для різних видів бізнесу.

Для торгово-закупівельних підприємств по статті ”оплата сировини” повинні відбиватися закупівлі товарів і продукції в постачальників, по статті ”операційні витрати” – витрати по їхній доставці і збереженню, по статті ”витрати на оплату праці” – заробітна плата працівників складів, вантажників, експедиторів і навіть працівників охорони, що працюють позмінно. Тут необхідно встановити перелік тих працівників, заробітна плата яких включається до змінних витрат. Принцип розподілу тут один – якщо для збільшення обсягу продажу потрібно аналогічне збільшення кількості працівників відповідних категорій, то їхня заробітна плата повинна бути віднесена до прямих витрат.

Для туристичної фірми до змінних витрат будуть включені, наприклад, витрати, пов’язані з обслуговуванням одного клієнта, які необхідно оплатити зовнішнім постачальникам чи контрагентам (наприклад, вартість путівки, квитків, екскурсійного обслуговування в пунктів призначення і т.п.).

Для інвестиційної компанії змінні витрати можуть містити в собі насамперед вартість цінних паперів, куплених для проведення відповідних операцій. Всі інші види витрат (включаючи усі витрати на оплату праці) будуть частиною накладних витрат.

Якщо витрати на заробітну плату для жодної з категорій персоналу не можуть бути однозначно пов’язані з динамікою чистої виручки (чистого продажу), то це означає, що усі витрати з оплати праці відбиваються тільки в накладних витратах. В бюджетах витрати на заробітну плату краще відразу ж відображати з нарахуваннями на неї у відповідні фонди. Нарахування на заробітну плату є частиною змінних витрат; і заробітна плата, що відноситься до постійних (накладних) витрат, повинна відображатись в бюджеті окремо.

За наявності чистого продажу і змінних витрат можна визначити валовий чи маржинальний прибуток. Валовий прибуток – це різниця між чистими продажами і змінними (прямими) витратами. Для багатьох видів бізнесу це перша контрольна точка в оцінці фінансової ефективності проекту чи прогнозованого фінансового стану підприємства. Наприклад, для виробничих структур частка валового прибутку в чистих продажах за західними мірками повинна бути не нижче 33%. Саме це значення даного показника розглядається ”у них” у якості одного з індикаторів фінансової стійкості фірми. Окремі російські автори вважають, що частка валового прибутку для виробничих структур повинна бути вищою (до 40-45%).

Якщо частка валового прибутку в обсягу чистого продажу нижче 33%,то це, не означає, що даний вид бізнесу не перспективний. Адже середня ”маржа” дистриб’юторів на Заході складає 8-12% (у Росії – 15-17%). Якщо норма валового прибутку нижче критичного рівня, то значну увагу варто приділяти накладним витратам, пошуку шляхів їх економії, підвищення відпускних цін, зміні асортименту на користь виробів і послуг з більш високою ”маржею”. У сфері управління фінансами немає і не може бути якогось одного універсального показника, значення якого має абсолютне критичне значення. Необхідна збалансованість за багатьма фінансовими показниками, враховуючи і рівень маржинального прибутку тому, що поліпшуючи одні показники, можна погіршити інші. В будь-якому випадку потрібно знати, на яку величину того чи іншого показника потрібно орієнтуватися, який рівень контролювати. У випадку, коли показник валового прибутку менше 33% (40-45% в умовах Росії), необхідно почати одне з наступних дій (рішень):

а) закрити проект (ліквідувати чи перепрофілювати бізнес або структурний підрозділ);

б) разом з менеджерами бізнес-одиниці визначити напрямки зниження прямих витрат (зниження заробітної плати основного персоналу, пошук більш дешевих джерел постачання сировини, матеріалів чи надання послуг зі сторони, підвищення продуктивності праці чи зниження матеріалоємності) і переглянути відповідні ліміти витрат у бюджеті;

в) проаналізувати накладні витрати для того, щоб визначити на прийнятний рівень прибутку окремого бізнесу чи структурного підрозділу.

Постійні витрати – це витрати, опосередковано пов’язані з господарською діяльністю, є умовою існування підприємства як організації. Це витрати, які не можна безпосередньо віднести на вартість окремого продукту, витрати зв’язку). Сюди включають усі види витрат, величина яких не залежить прямо пропорційно від обсягу реалізації. При плануванні таких витрат необхідно передбачати зниження їхньої частки у чистому виторзі в міру зростання обсягу продажу.

У бюджетуванні виділяють три групи постійних витрат: адміністративні (управлінські), витрати на збут та інші витрати. За окремим бізнесом вони можуть розподілятися на дві групи: витрати одиниці бізнесу, структурного підрозділу і загальноорганізаційні витрати.

Адміністративні витрати включають заробітну плату працівників апарату управління підприємства, загальноцехові і загальнозаводські витрати різного призначення, частину накладних витрат, пов’язаних з їх діяльністю (наприклад, послуги допоміжних цехів, додаткова заробітна плата, представницькі, витрати на відрядження, службовий транспорт, оренда, послуги юристів, консультантів і зовнішніх аудиторів, господарські нестатки, канцтовари і малоцінне офісне устаткування і т.д.).

Витрати на збут включають витрати з продажу, розсилання і доставки продукції споживачу (реклама, тощо). Методи визначення витрат на рекламу залежать від стратегії маркетингу.

У бюджеті доходів і витрат передбачається, що частка витрат на рекламу зростає повільніше, ніж темпи зростання виручки від реалізації.

Ліміти накладних витрат усіх категорій повинні встановлюватись у формі фіксованих сум на майбутній період, що забезпечують відповідні нормативи показників прибутку. При зростанні обсягу продажу допускається збільшення лімітів накладних витрат бізнесу чи структурного підрозділу при обов’язковому дотриманні двох умов:

а) показники прибутку не повинні погіршуватись;

б) відрахування на потреби підприємства повинні збільшуватись прямо пропорційно зі зростанням витрат на окремий бізнес чи структурний підрозділ.

При економії накладних витрат структурного підрозділу всі адміністративні витрати повинні бути профінансовані у повному обсязі.

Iнші витрати містять у собі амортизаційні відрахування (визначаються окремо за кожним об’єктом основних засобів і нематеріальних активів), сплату відсотків за кредит і різні екстраординарні витрати. Склад останніх цілком визначається менеджерами підприємства.

В сучасних умовах більшість керівників вітчизняних підприємств не звикли грамотно працювати із зовнішнім інвестором чи великим акціонером (що припускає непрозорість інформації про фінансовий стан окремого підприємства, істотні і цілком з’ясовні розбіжності між бюджетами і фінансовою звітністю). Такий підхід по суті означає, що при бюджетуванні в багатопрофільних компаніях холдингового типу, у яких бюджети доходів і витрат складаються також окремо для структурних підрозділів (дочірніх компаній), прибуток (обов’язкові платежі), отриманий головною компанією в цілому від окремих бізнесів (структурних підрозділів), може відноситись в їхніх бюджетах доходів і витрат на собівартість (як частина інших накладних витрат). Крім того, якщо для оптимізації податків підприємству чи компанії необхідно зменшити також прибуток, то саме екстраординарні витрати дочірньої компанії можуть виступати головним цільовим показником бюджету доходів і витрат, що буде встановлювати і відслідковувати материнська компанія (наприклад, у вигляді статті ”Розрахунки з АТ”). Фактично він може підмінити в якійсь частині показник чистого прибутку (дивіденди), використовуватись у відповідних фінансових коефіцієнтах, що характеризують результативність операцій дочірньої структури. I якщо в бюджеті частка накладних витрат компанії в чистому виторзі від реалізації планується до зниження із зростанням обороту навіть поза залежністю від спеціальних організаційно-технічних заходів за винятком особливих випадків (наприклад, рекламна кампанія нового продукту), то в останньому випадку вона може максимізуватися. Ліміти амортизаційних відрахувань повинні встановлюватись у бюджетах у формі фіксованих на бюджетний період сум з врахуванням суми активів, що знаходяться у розпорядженні менеджерів підприємства, структурного підрозділу чи окремого бізнесу; оптимізації податкових платежів (якщо нормативні акти допускають прискорену амортизацію).

У бюджеті доходів і витрат також можуть виділятись накладі витрати окремого бізнесу чи структурного підрозділу і загальноорганізаційні витрати. У цьому випадку окремі статті адміністративних витрат і витрат на збут можуть поділятись на дві частини і відображатися відповідно в складу двох груп накладних витрат.

У складі загальноорганізаційних (загальнозаводських) витрат конкретного бізнесу чи структурного підрозділу окремо повинні враховуватись витрати на оплату напівфабрикатів, що надходять у даний структурний підрозділ з інших бізнесів-одиниць, основних і допоміжних цехів чи структурних підрозділів підприємства (не виділених у самостійні бізнес-одиниці). У випадках, коли витрати напівфабрикатів не можуть бути розраховані у якості й у складі прямих витрат по окремих структурних підрозділах, доцільно такі витрати в бюджеті включати в накладні і розподіляти аналогічно іншим видам загально-організаційних витрат. Для цього весь обсяг приросту запасів і незавершеного виробництва (виготовлених напівфабрикатів) у підприємстві, розрахований за нормативами на майбутній бюджетний період, необхідно розподілити між бізнесами-одиницями відповідно до прийнятого критерію (наприклад, пропорційно прямим витратам на основне виробництво, загальному обсягу товарної продукції, чисельності персоналу, фонду основної заробітної плати і т.п.). Критерії розподілу повинні бути єдиними для всіх структурних підрозділів і підприємства в цілому.

Далі в бюджеті доходів і витрат можуть відбиватися позареалізаційні доходи. Дані витрати звичайно містять у собі планові доходи підприємства чи компанії від продажу частини своїх активів, від здачі їх в оренду, від реалізації відходів, штрафи, неустойки за прострочення платежів споживачами по договорах тощо. Рівень цих статей і цільові нормативи цілком залежать від конкретних заходів, передбачених на бюджетний період.

Чистий прибуток сформується після відрахування з валового (маржинального) прибутку всіх накладних витрат і додатка позареалізаційних доходів. Відповідно до міжнародних стандартів саме цей прибуток є об’єктом для оподатковування, тому її називають ще прибутком до сплати податків і відповідно він є також основним показником для визначення резервів податку на прибуток. Він планується за ставкою податку на прибуток, установленої для відповідного виду бізнесу у відповідний період. Чистий прибуток визначається після вирахування з валового прибутку податку на прибуток, а також інших платежів, які сплачують з прибутку підприємства. Це той прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства чи фірми, з якого формується власний капітал бізнесу в частині збільшення (зменшення) нерозподіленого прибутку. Чистий прибуток є головним цільовим показником бюджету доходів і витрат, відповідно до якого оптимізуються окремі статті даного бюджету. Він є джерелом погашення інвестиційного (довгострокового і середньострокового) кредиту, позики і виплати дивідендів. Усі ці витрати підприємства на собівартість виробництва не відносяться.

Ці обставини визначають рівень норми чистого прибутку, тобто її частку в чистих продажах. Якщо бізнес не може розвиватись без залучення кредитів, о норма чистого прибутку повинна складати 20-25%. У протилежному випадку повернення кредиту на таких умовах неможливо. Чим триваліше термін, на який береться кредит, тим менше може бути норма чистого прибутку, при якій фірма-позичальник може забезпечити повернення кредиту. Процентна ставка при цьому має навіть другорядне значення, хоча в сукупності (короткостроковий кредит за високої ставки) робить нереальним фінансування інвестиційних проектів у сфері промислового виробництва, за рахунок банківських кредитів. Норма чистого прибутку в розмірі 10-15%, характерна для високорентабельних видів бізнесу в промислово розвинутих країнах світу, припускає насамперед можливість одержання кредиту на 10-15 років і більш, про що при нинішньому вкрай низькому рівні банківського менеджменту в Україні (відсутності банківської системи як такої) у сполученні з економічною політикою Уряду не приходиться і мріяти.

Певним аналогом бюджету доходів і витрат можна вважати форму № 2 ”Звіт про фінансові результати”, оскільки в чистому вигляді цю форму застосовувати для бюджетування не варто. Вона не придатна для ефективного управління фінансами підприємства. Разом з тим майже вся вихідна інформація, що необхідна для бюджетування, знаходиться в розпорядженні бухгалтерських служб. Отже, для того, щоб одержати її, потрібно забезпечити сумісність бюджетних форм (особливо форми бюджету доходів і витрат, що задає в бюджетуванні структуру собівартості) із установленими формами бухгалтерської звітності. Це можливо тільки при модифікації форми № 2.

Нижче представлені зразки форм основних бюджетів, складені на основі модифікованих відповідно до міжнародних стандартів і форм № 2 і 4.

Модифікація їх заключається в наступному:

1. Введені додаткові статті – загальний оборот і резерв для розрахунків з бюджетом із загального обороту, не передбачені формою № 2, для більш точного відображення прогнозу продажу і планування динаміки незавершеного виробництва (якщо підприємству приходиться з цим зіштовхуватись).

2. Виділено валовий прибуток, для чого ввести позицію, до фіксує різницю між чистими продажами (чистою нетто-виручкою і собівартістю реалізації). Можуть знадобитися додаткові корегування за структурою собівартості реалізації для більш точного відображення в бюджеті змінних (прямих) витрат.

3. У формі бюджету доходів і витрат вилучити статті операційного прибутку. Виділення операційного прибутку від реалізації й операційних прибутків від фінансово-господарської діяльності у формі № 2 обумовлено винятково фіскальними цілями. У сутності ці показники у формі № 2 виконують функцію і валового прибутку (оскільки іншого показника, що характеризує перевищення отриманого доходу над собівартістю немає), і валового прибутку (оскільки обидва ці показники виступають як об’єкти оподатковування, так до того ж з несальдуємим прибутком і збитком).

4. У складі витрат на збут адміністративних витрат доцільно виділити додаткові, більш деталізовані статті витрат (якщо такі є важливими чи критичними для даного бізнесу).

5. Окремою статтею необхідно виділити амортизацію для усіх видів бізнесів, що оперують великими основними засобами розподілу загально-організаційних витрат між окремими структурними підрозділами. Для цього потрібно лише одне – розрахунковий баланс цього підрозділу, щоб визначити суму його загальних активів.

Як скласти форму для конкретного підприємства?

1. Визначити склад і структуру всіх поточних витрат.

2. Розподілити на прямі і накладні витрати, а усередині цих двох груп на підгрупи (з виділенням умовно-постійних і умовно-перемінних витрат).

3. Виділити критичні витрати, що доцільно установити як цільові показники (лімітів) БДіВ.

4. Визначити рівні (нормативи) лімітів на майбутній період.

Заходи для підготовки форми № 2 для бюджетування:

· Увести статті загального обороту і резерву за розрахунками з бюджетом.

· Виділити валовий (маржинальний) прибуток.

· Уточнити структуру собівартості реалізації і більш чітко виокремити змінні витрати.

· Вилучити статті операційного прибутку від реалізації і від фінансово-господарської діяльності.

· Деталізувати при необхідності статті витрат на збут і адміністративних витрат.

· Виділити амортизацію.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!