Збереження генофонду локальних і зникаючих порід

За даними ФАО, в структурі м’яса свинина займає 40–50%. Постійне зростання виробництва свинини спостерігається в багатьох країнах світу, а пріоритетність у світовому виробництві м’яса належить саме галузі свинарства.

Свинина — якісний повноцінний продукт, а біологічна активність сала в п’ять разів вища, ніж масла. Свиняче сало утримує архедонову кислоту, яка є однією з незамінних жирних кислот і бере активну участь у будові клітин організму. В організмі людини сало засвоюється на 93%, а свинина — на 90–95%. За даними дієтологів, українське сало корисне й хворій, і здоровій людині.

До недавнього часу виробництвом товарної свинини в Україні займалися 658 великих промислових комплексів і спеціалізованих по свинарству підпри­ємств, більше 10 тис. колгоспних та радгоспних свиноферм, а та­кож значна кількість індивідуальних господарств.

На початок 2000 року в усіх категоріях господарств України нараховувалось 10,2 млн. голів свиней.

За даними переатестації племінних господарств зараз у країні працюють 56 племзаводів, 41 племгосп і 446 племінних свино­ферм. У них утримують 437,4 тис. свиней, у тому числі 40,0 тис. свиноматок і 5,3 тис. кнурів-плідників.

Існуюча племінна база, а також різні категорії товарних колекти­вних, державних і фермерських господарств з наявним у них маточ­ним поголів'ям здатні більш ефективно вирішувати питання забез­печення населення і харчової промисловості продукцією свинарства.

В Україні розводять п’ятнадцять порід свиней. Така кількість різноманітних популяцій забезпечує ефективний розвиток галузі та збільшення виробництва продукції в природно-економічних зонах. Однак практика вітчизняного й світового тваринництва свідчить про те, що зміна соціально-економічних умов впливає на структурні одиниці породи, а отже, вони в цілому зазнають постійних змін за чисельністю та місцем їх поширення.

В Україні до кінця 90-х років минулого століття серед десяти порід за темпами росту переважали велика біла, українська степова біла та миргородська породи. З 2000 року ринкові відносини в країні склалися так, що всі породи зменшилися кількісно, а деякі з них тепер зараховано до локальних і зникаючих. Загальний процес скорочення поголів’я свиней торкнувся й першої вітчизняної породи, яку вивів академік М. Ф. Іванов в Асканії-Новій, — української степової білої, й породи, яку вивів академік Л. К. Гребень, — української степової рябої.

На Півдні України це найбільш пристосовані й перспективні породи для промислового схрещування як з породами зарубіжної селекції — велика біла, ландрас, дюрок, — так і між собою.

Наоснові української степової білої породи створено українську степову рябу, а, створюючи асканійський м’ясний тип (АМТ) української м’ясної породи, водночас використали українську степову білу й українську степову рябу породи.

Про останні можна сказати, що за своїми еколого-біологічними якостями для Півдня України вони є неперевершеними, оскільки характеризуються міцною конституцією, мають високу природну резистентність організму, не вибагливі до кормів. Жива маса кнурів-плідників сягає 400–430 кг, маток — 350–370 кг.

Велику чорну породу свиней, виведену на південному заході Англії у другій половині XIX сторіччя, називають однією з найкращих порід у світі. В Україні ця порода є плановою з 1947 року. Свині великої чорної породи належать до тварин м’ясо-сальної продуктивності й мають цілу низку неперевершених екстер’єрних, фізіологічних, морфологічних та господарсько-корисних ознак [15].

Тварин великої чорної породи використовували для створення таких порід, як кемерівська, північнокавказька; в Югославії — моравської та славонської чорної; в Румунії — породи стрей, а в Україні — миргородської.

За даними Держплемреєстру України, генофонд локальних порід свиней зосереджено в 33 племінних господарствах у Чернігівській, Вінницькій, Хмельницькій, Сумській, Одеській, Полтавській, Запорізькій, Херсонській, Луганській, Миколаївській, Київській та Донецькій областях.

Загальна чисельність основних свиноматок останнім часом становить понад 2700 голів. Науковці Інституту свинарства УААН та Інституту тваринництва степових районів “Асканія-Нова” розробили “Програму селекції з локальними та зникаючими генотипами свиней України на 2003–2012 роки”, згідно з якою племзаводи і племрепродуктори, які розводять локальні породи, працюватимуть у наміченому для них напрямі, створюючи нові структурні одиниці чи удосконалюючи наявні завдяки методам внутрішньопорідної селекції та ввідного схрещування.

На перспективу для кожної породи визначено показники розвитку й продуктивності, а також чисельність поголів’я, в якого не передбачають.