Історія створення великої чорної породи свиней

Зміст

Вступ 3

1. Історія розвитку свинарства (аналітична частина) 5

2. Історія створення великої чорної породи 7

3. Характеристика свиней великої чорної породи 10

3.1. Розвиток і відтворна здатність 10

3.2. Відгодівельна та м’ясна продуктивність 13

3.3. Генеалогічна структура, племінна база і районування 16

3.4. Удосконалення племінних і продуктивних якостей 21

4. Розрахунок руху поголів’я свиней і виробництва свинини

(розрахункова частина). Необхідні умови для розрахунків 24

4.1. Розрахунок руху поголів’я свиней різних виробничих

груп станом на початок планового року 30

4.2. Розрахунок приплоду і вирощування ремонтного молодняку 31

4.3. Розрахунок квартального поголів’я свиней на відгодівлі та

здачі на м’ясо 33

4.4. Розрахунок потреби в кормах на виробництво

продукції свинарства 34

Висновки 38

Список використаної літератури 39

Додаток А – Титульний лист розрахункових таблиць 40

Додаток Б – Рух основного і перевіюваного стада 41

Додаток В – Розрахунок приплоду і вирощування ремонтного молодняку 42

Додаток Д – Планування відгодівлі свиней 43

Додаток Е – Планування здачі свиней на м’ясо 44

ВСТУП

Свинарство — це галузь сільськогосподарського виробництва, що забезпечує населення багатьох країн світу цінними продукта­ми харчування. За статистичними даними зараз у світі вироб­ляється понад 220 млн. тонн м'яса, з яких близько 41 % припа­дає на свинину[2].

У різних регіонах нашої країни свинарство з давніх часів було традиційною галуззю тваринництва! Цінні господарсько-корисні ознаки свиней — висока відтворна здатність, скороспілість та оплата корму, високий забійний вихід і енергетичність продуктів забою — гарантують їх перевагу у виробництв; м'яса порівняно з іншими видами сільськогосподарських тварин.) Свині дуже пло­дючі. При задовільних умовах годівлі й утримання від свино­матки можна одержати два опороси на рік, а в кожному опо­росі — по 10—12 поросят.

Завжди в українській хаті сало з хлібом були символами добробуту і працьовитості українського народу. На жаль за останні 15-20 років відбулися кардинальні зміни. Немає потреби говорити про актуальність свинарської галузі в сільському господарстві, адже тваринництво загалом є одним із найслабкіших місць сучасного сільського господарства в Україні. З початку року, за даними Держкомстату, м‘ясо подорожчало на 10,3%, ковбаса - 8%. Основна причина цього - недостатність сировини.Факти говорять про те, що з 1990 року поголів’я свиней і великої рогатої худоби в Україні зменшилося втричі, а споживання м’яса на душу населення- з 72 кг до 32 кг на рік. Це при тому, що фізіологічна норма становить 80 кг, європейці ж з‘їдають 100 кг, а американці до 140 кг.Незгасаючий попит і зростаючі ціни на м‘ясо роблять тваринництво, а особливо свинарство, перспективною сферою для серйозних інвестицій, представляючи довготривалі можливості для росту та розвитку ефективного бізнесу. У Західній Європі відносно невеликий вибір традиційних європейських порід домашніх свиней, різноманіття ж гібридів для відгодівлі вражає. Поряд з десятком великих німецьких селекційних фірм (PIC, BHZP, Hulsenberg, JSR, Topigs, UPB), кожна з яких виробляє для ринку мінімум 2-3 лінії свиноматок-гібридів і стільки ж батьківських ліній, гібридизацією також займаються десятки більш дрібних господарств. Сучасні свинарницькі комплекси в основному не використовують чистопородних свиноматок, оскільки біологічна стійкість до стресів та хвороб у ліній гібридних свиноматок в 2-3 рази краща. Виробництво свинини — це тривалий безпере­рвний цикл. Його неможливо раптово зупинити чи відновити знову. Надто ж, коли галузь свинар­ства має першочергове значенняу створенні продовольчої безпеки країни. Воно впливає та­кож на розвиток мясопереробної і шкіряної про­мисловості, комбікормової індустрії, виробників технологічного устаткування. Якщо свинарство загине, то зруйнується увесь економічний ланцюг. Цього допустити не можна, але й працювати зі збитками в умовах ринкової економіки ніхто не зможе [3].

1. Історія розвитку свинарства(аналітична частина)

Науковці вважають, що свиней використовували в господарстві ще близько 6000 років тому. Однак особливого значення як джерелу м’яса їм не надавали. У стародавньому Єгипті тільки найбідніші споживали їхнє м’ясо, в основному ж свиней використовували для втоптування в землю свіжо посіяного насіння культурних рослин. Можливо через специфічну поведінку цих тварин, негативне ставлення до них поширювалося й на людей, які з ними контактували. Стародавні єгиптяни забороняли пастухам навіть переступати поріг храмів.

Зовсім по-іншому ставилися до свиней давні греки та римляни. Саме вони почали застосовувати особливі методи утримання і вирощування свиней. Цих тварин тримали великими стадами і випасали на відкритих ділянках. Свині були навчені входити в загони і виходити з них за сигналом горна пастуха. До столу вищої римської знаті подавалося м’ясо свиней, вирощених особливим чином, привозили їх до Риму з Сардинії.

Інші народи, такі як галли, германці і франки високо цінували свиней. Згідно історичних даних, у Карла Великого було від 400 до 600 свиней, яких утримували на відгодівлі поблизу тогочасних легендарних європейських лісів. Однак з часом, у зв’язку зі швидким винищенням лісів в Європі і зменшенням природного корму, поголів’я значно зменшилося.

Тільки з початком промислової революції вирощування свиней знову стало перспективним. Різко зросли потреби у м’ясі і жирі, що й змусило замислитися над оптимізацією виробництва. Тварин уже більше не утримували стадами по лісах. Селяни тримали їх в постійних загонах, неподалік від великих міст або вирощували, як домашню худобу на задніх дворах, годуючи садовими і харчовими відходами. Свині при цьому часто були джерелом невеликого доходу, давали своїм господарям м’ясо, сало, ковбасу.

Перші успішні кроки в цілеспрямованому розведені свиней зробили англійці у XVIII столітті, які й започаткували селекційну роботу, схрестивши місцеві породи зі свинями із Східної Азії та Середземномор’я. Так з’явилася швидкоростуча, плодовита порода англійського Ландраса, що послугувала основою для всіх європейських порід [13].

Особливістю свиней, як виду тварин є невеликий вибір порід. В США вирошують короткі і сальні породи Duroc, Jersey, Chester Whites, Hampshire. У Європі, внаслідок інших потреб, а саме великої кількості споживачів нежирного м’яса, розводять німецьку, датську, бельгійську, Ландрассів, Хемпшири, Пітрейни та гібриди на їх основі. В промисловому свинарстві використовуються лише тварин, що виведені методом гібридизації.

Домінуючі нині в Європі високопродуктивні гібриди є продуктом багатолітніх наукових досліджень та цілеспрямованої селекційної роботи.

В світі існує 100 порід свиней. Основні породи (більше 75% порідних свиней) більшості країн Європи - крупна біла, або йоркшири (Італія, Австрія, Угорщина, Польща, Франція, Великобританія), і ландрас (Данія, ФРН, Норвегія, Нідерланди, ФРН, Швеція, Бельгія). У Великобританії, крім того, розводять уельську, крупну чорну, беркширську, білу довговуху, эссекську і ін. породи. У Бельгії близько 25 % поголів'я свиней складає порода пьетрен, яка була завезена і в інші країни, у тому числі і в СРСР. У США основні породи - беркширська, дюрок, гемпшир, польсько-китайська, честер біла; у Канаді - крупна біла, ландрас і лакомб. У азіатських країнах розводять ландрасів, середню білу, беркширів, в менших кількостях велику білу, гемпширів, велику чорну і ін.

Залежно від напряму продуктивності породи свиней класифікують:

· На беконних - ландрас, темворс і др.;

· М'ясо-сальні, або універсальні, - велика біла, гемпшир, польсько-китайська, дюрок і др.;

· Сальні - велика чорна, беркширська, мангалицька та інші.

В Україні зараз вирощуються - 22 породи свиней, декілька порідних груп і спеціалізованих м'ясних типів:

· М'ясні і беконні - естонська беконна, ландрас, дюрок, гемпшир, уржумська і др.;

· Універсальні (м'ясо-сальні) - велика біла (85,4 % порідного поголів'я свиней), українська степова біла, сибірська північна, брейтовська, литовська біла, латвійська біла, ливенська, миргородська, українська степова ряба, кемеровська, муромська і ін [5].

Історія створення великої чорної породи свиней

Порода свиней виведена в Англії в XIX ст. методом схрещування міс­цевих довговухих з неаполітанськими та китайськими свинями. В 1909 р. було організоване товариство

свинозаводчиків з розведення свиней цієї породи, затверджена племінна книга та розроблений стандарт породи.

Порода сального на­пряму продуктивності. За екстер'єром свині великої чор­ної породи мають широкий і глибокий тулуб. Голова у них середньої довжини, трохи виг­нутий профіль, вуха великі та звисають на очі, шия коротка, груди глибокі, тулуб бочкопо­дібний, щетина густа, масть чорна Жива маса дорослих кну­рів 290-300 кг, свиноматок - 200-250 кг. Багатоплідність сви­номаток10—11 поросят. Мо­лодняк на відгодівлі живої маси 100 кг досягає за 180-190днів.

Рис. 1, рис. 2. – свині великої чорної породи.

Велика чорна порода– одна із найстаріших порід у Великобританії.У свій час була широко розповсюджена в південних графствах країни від Суффолка до Ессекса на сході, Девоншира і Корнуелла на заході. Це були великі висловухі тварини, грубої статури, чорної і чорно-рудуватої масті, міцної конституції, добре пристосований до умов вільного утримання. Є свідчення того, що сучасні великі чорні свині отримані в результаті схрещування розводилися на цій же території з раніше існуючими корнуэльськими і чорними эссекськими свиньми. Такі схрещення і цілеспрямована тривала селекція додали породі полегшеного типу і хороші м'ясні форми. Становленню породи багато в чому сприяло створення в 1899 р. суспільства по розведенню великих чорних свиней. У міру збільшення тварин білої масті або переважно з білою шкірою, поголів’я великих чорних свиней значно скоротилось. Крім того, з переходом свинарства на безвигульне утриманя тварин у великих чорних свиней намітилася небажана тенденція до ослабіння кінцівок. Проте це одна з порід найбільш конституціонально міцних і плідних свиней, не вимогливих до умов утримання і добре використовуючих пасовища. Свиноматки цієї породи хороші годувальниці, вигодовують багатоплідні і життєздатне потомство. Виключно добрі результати отримують при схрещуванні їх з кнурами великої білої породи, що дають потомство переважно білої масті, яке володіє високою життєздатністю, швидкістю росту і м'ясною продуктивністю[1].

В нашу країну їх завезли в основному в 1947 році. Це тварини густого м'ясо-сального типу, спокійного темпераменту, міцної конституції та чорної масті, добре пристосовані до пасовищного способу утримання й легко переносять спеку. Дорослі кнури в умовах господарств мають живу масу 300-340 кг, свиноматки — 200-240 кг [5].

На державному породовипробуванні у свиней великої чорної породи середньодобові прирости становили 733 г при затраті корму на 1 кг приросту 4,07 к. од. і досягненні живої маси 100 кг за 186 днів. Багатоплідність маток — 9-11 поросят. Кнурів цієї породи широко використовують для промислового схрещування з тваринами великої білої та інших порід. Схрещування сприяє скороченню строків відгодівлі на 5-10 днів, збільшенню середньодобових приростів на 3-5% і економії кормів на кожному кілограмі приросту на 0,12-0,15 к. од. порівняно з чистопородним молодняком контрольних груп [7].

Помісний молодняк народжується білої масті. В умовах оптимальної відгодівлі великі чорні свині у 9-10 місяців можуть досягати 190-210 кг. Основні генеалогічні лінії породи: Граніта, Нарциса, Елеве; родин: Васерблюми, Ітоки, Ліри.

Свиней великої чорної породи розводять і масово використовують для схрещування в багатьох регіонах України. Розводять свиней цієї породи у Донецькій, Луганській, Сумській та Вінницькій областях. Провідним племгоспом є "Червона зірка" Костянтинівського району Донецької області Провідними племзаводами вважаються "Красная звезда" Донецької і "Тернівський" Сумської областей.

Головним в роботі з поголів'ям цієї породи є підвищення показників відгодівельних і м'ясних якостей тварин. Назріла необхідність завезення невеликої кількості кнурів великої чорної породи з інших країн з метою "освіження крові" [5].