Актор, сценарист, режисер І. Миколайчук

Іва́н Васи́льович Миколайчу́к (* 15 червня 1941, Чортория, Кіцманський район, Чернівецька область — † 3 серпня 1987, Київ) — український кіноактор, кінорежисер, сценарист.

34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, дві режисерські роботи.

Лауреат Шевченківської премії 1988 (посмертно).

В УРСР носив тавро «неблагонадійного».

Хотинська фортеця

Хотинська фортеця (рум. Cetatea Hotinului) — фортеця 13–18 століття у місті Хотин на Дністрі, що у Чернівецькій області, Україна. Сьогодні на території фортеці розташований Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця». Одне з семи чудес України.

Найкраще збереженим залишився Хотинський замок.

Сьогодні на території Хотинської фортеці створено Державний історико-архітектурний заповідник. Тут полюбляють проводити свята козацької звитяги та знімати фільми.

У 2010 та 2011 роках на території Хотинської фортеці проводився міжнародний фестиваль з історичного середньовічного бою «Битва націй». У 2012 році організатори вирішили провести фестиваль у Варшаві.

91) Тетя́на Ни́лівна Ябло́нська (нар. 11 (24) лютого 1917, Смоленськ — пом. 17 червня 2005, Київ) — українська художниця-живописець, Народний художник СРСР.

1941 року закінчила Київський художній інститут (нині НАОМА — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), майстерню Федора Кричевського.

Велику популярність й офіційні визнання здобула її тематична картина «Хліб» (1949)

Свою творчу діяльність починала як послідовниця соціалістичного реалізму, переважно у сюжетних композиціях. Її приваблювали теми активного руху, праці, спорту. Але чимало робіт сповнені ліризмом, особливо присвячених материнству, тонким психологізмом у портретах, автопортретах. Стилістично манера письма Т.Яблонської зазнавала змін за весь період її довгого й плідного творчого життя, зокрема, у багатьох творах відчувається її захоплення імпресіонізмом (наскільки це було можливо у межах офіційно затвердженогосоцреалізму.
Відомі твори:

· «У парку»

· «Перед стартом» (1944)

· «Весна» (1950)

· «Над Дніпром» (1954)

· «На будові» (1957)

· «Наречена» (1966)

· «Колиска» (1968)

· «Життя йде» (1971)

У 1960-х роках звернулася до джерел народного мистецтва, шукаючи в мистецьких традиціях ритміки форм і кольорів. Це дало її мистецтву нову формотворчу живучість, зокрема у таких творах:

· «На ярмарку в Солотвині» (1960)

· «Весілля» (1963)

· «Разом з батьком» (1962)

· «Травень» (1965)

· «Літо» (1967) та ін.

У багатьох творах вона наблизилася до руху нового українського мистецтва —бойчукістів, які прагнули до гармонійного поєднання традицій змодерністичними напрямами сучасності.

Член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (з 1953 року), дійсний член Академії мистецтв СРСР (з 1975 року), учасниця міжнародних виставок радянського мистецтва. Дійсний член (академік) Академії мистецтв України (1997 — 2005)

Картина «Хліб» зберігається в Третьяковській галереї (Москва) як зразковий твір «соціалістичного реалізму».

З 1944 по 1953 рр. викладач Київського художнього інституту. З 1966 по 1973 завідувач кафедри композиції, керівник навчально-творчої майстерні монументального живопису у Київському державному художньому інституті. В листопаді 1979 нагороджена Державною премією СРСР в галузі мистецтва — за картину «Льон».

Яблонська — автор картини, на якій намальована стара хата Чендеїв.^[1]

2006 року на честь Тетяни Яблонської названа одна з вулиць Києва у Солом'янському районі.

Див. 79

Розстріляне Відродження».

Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

Термін «розстріляне відродження» належить Єжи Ґедройцю. Вперше це формулювання з'явилося у листі Єжи Ґедройця до Юрія Лавріненка від 13 серпня 1958 року — як пропозиція назви антології української літератури 1917–1933 років, що її на замовлення Ґедройця підготував Лавріненко: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917–1933 etc." Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія" може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?»

Антологія «Розстріляне відродження» з'явилася з ініціативи й коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці паризької «Культури» 1959 року й донині залишається найважливішим джерелом з історії української літератури того періоду.

Антологія представляє найкращі взірці української поезії, прози й есеїстики 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921–1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).

Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово».

Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян

Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації.