Багатогранність таланту І.Кавалерідзе (режисер, скульптор, драматург)

Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе (* 1 (13) квітня 1887, хутір Ладанський, нині Роменський район, Сумська область— † 3 грудня 1978, Київ) — український скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно. Народний артист УРСР (1969).

Скульптури:

У творчому доробку Кавалерідзе — численні пам'ятники:

· княгині Ользі (Київ, 1911; зруйнований 1919, відновлений 1996)

· Тарасу Шевченку (Ромни, 1918; Полтава 1925; Суми, 1926 — зруйнований на початку 1960-х рр.)

· Григорію Сковороді (Лохвиця, 1922; Київ, 1977)

· Артему (Бахмут, 1924; Святогірськ, 1927)

· Леніну з комсомольцями

· Ярославу Мудрому (проект 1944–1960 рр., встановлений у 1990-х рр.)

Автор проекту пам'ятника Богдану Хмельницькому в Кобеляках (1962), скульптурного портрету Федора Шаляпіна(1909), скульптурних композицій «Амвросій Бучма в ролі Миколи Задорожного» (1954), «Прометей» (1962), «Лев Толстой» (1965), «Святослав у бою», «Запорожець на коні», «О.Пушкін і М.Гоголь», «Марко Кропивницький», «Летять журавлі»; меморіальних таблиць і горельєфів.

Кіно:

Діяльність у кіно розпочав 1911 року. Працював художником, сценаристом і режисером на Одеській (1928–1933) і Київській (1934–1941) кіностудіях.

Із 1957 по 1962 — режисер-постановник на Київській кіностудії ім. О. Довженка.

Неодноразово за свою творчість був звинувачений у «націоналістичному ухилі».

Як кінорежисер поставив фільми «Злива» (1929), «Перекоп» (1930), «Коліївщина» (1933), «Прометей» (1936), Наталка Полтавка (1936), «Запорожець за Дунаєм» (1937), «Григорій Сковорода» (1958), «Повія» (1961; за твором Панаса Мирного).

Скульптор і художник О. Архипенко

Олекса́ндр Порфи́рович Архи́пенко (*18 травня (30 травня) 1887, Київ — †25 лютого 1964, Нью-Йорк) — український та американський скульптор і художник, один із основоположників кубізму в скульптурі. Почесний член Об'єднання Митців Українців в Америці (ОМУА) та дійсний член Американської Академії Мистецтва і Літератури.

Роботи Архипенка визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; він запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції. Одним з перших Архипенко використовувати експресивні можливості «нульової», наскрізної форми — такою є пустота між піднятою рукою в скульптурі «Жінка, що вкладає волосся», 1915 року.

Більшості його композицій властива манера кубізму, конструктивізму та абстракціонізму.

Творчість Архипенка мала великий вплив на розвиток модерністського мистецтва, у тому числі архітектури та дизайну в країнах Європи та Америки. Твори Архипенка перевернули світові уявлення початку XX ст. про скульптуру. Саме Архипенко вперше «склав» єдину форму з різних нееквівалентних форм, вводячи у композиції скло, дерево, метал, целлулоїд. Пластика, рух, проявлена конструкція і конструктивність, ліричність — основні якості його творів, які були високо оцінені сучасниками — Г. Аполлінером, П. Пікассо, Ф. Леже, М. Дюшаном, Р. і С. Делоне, А. Родченко, П. Ковжуном, послідовниками і дослідниками.

Мініатюри М. Сядристого

Мико́ла Сергі́йович Сядри́стий (* 1 вересня 1937, Колісниківка, Харківщина) — український майстер мікромініатюри. Майстер спорту СРСР, абсолютний чемпіон України з підводного спорту. Заслужений майстер народної творчості України.

Створенням мікромініатюр займається понад 40 років. Всі мініатюри виконує тільки вручну, за своєю неповторною для кожної роботи технологією.

Художні і технічні мікромініатюри Миколи Сядристого розширюють уявлення про людські можливості.

Створив мистецькі та технічні мікромініатюри:

· на вишневих і тернових кісточках (портретні барельєфи Т. Шевченка, С. Крушельницької, Данте та ін.),

· на зрізах зернят дикої груші і яблуні (акварельні портрети І. Франка, В. Симоненка, Мікеланджело, Е. Гемінґвея),

· з пелюсток безсмертника найменша у світі книга (розмір 0.6 мм; має 12 сторінок, зашита павутинкою, обкладинку виготовлено з пелюстки безсмертника;

· Т. Шевченка),

· на половині виноградного зернятка (на вставленому склі — карта Закарпаття),

· найменші в світі шахи (шахівниця з фігурками розміщена на голівці шпильки; показана позиція гри однієї з партій Альохіна і Капабланки), в т. ч. найменшу на Землі шахову фігуру. Золотий пішак у 3 мільйони разів менший за макову зернину.

· підкував блоху.

· найменший у світі збірний виріб — маленький працюючий золотий замок (в 50 тисяч разів менше за шпилькову голівку і має ключик). У кубічному міліметрі можна вмістити 50 тисяч таких замків.

Творчість К. Білокур

Білоку́р Катери́на Васи́лівна (* 25 листопада (7 грудня) 1900, народилася в селі Богданівка, Пирятинського повіту, Полтавської губернії — померла 10 червня 1961, с. Богданівка, Яготинський район, Київська область). Українська художниця, майстер народного декоративного живопису, представниця «народного примітиву» («наївного мистецтва»)

В основному Катерина Білокур малювала квіти. Нерідко в одній картині поєднувала весняні й осінні — така картина і створювалася з весни до осені. 6 жоржин на картині «Колгоспне поле» малювала три тижні.

Крім квітів, є автором пейзажів та портретів.

Декілька разів зверталася до сюжету лелеки, котрий приносить дитину, але відмовилася від цієї ідеї через подив і нерозуміння оточуючих, котрі чекали від неї лише квітів.

Аквареллю й олівцем працювала мало. Художницю більше приваблювали олійні фарби. Сама робила пензлі — вибирала з котячого хвоста волосини однакової довжини. Для кожної фарби — свій пензлик. Самотужки опанувала техніку ґрунтування полотна.

Є представницею так званого «наївного мистецтва» — групи художників, що не здобули академічної освіти, проте стали частиною загального художнього процесу.