Стильові течії в українському мистецтві XVIII – XIX ст

Українська культураXVIII –XIX століть

Українська культура в Російській імперії - періоду 18 - 19 ст. розвивалась в суперечливих умовах.

З одного боку можна відмітити меценатську діяльність багатьох гетьманів України цього періоду, зокрема І. Мазепи, Д. Апостола та інших. Їхня діяльність дала поштовх для розвитку багатьох галузей науки та культури. З іншого - руйнівним чинником для української культури була великодержавницька політикаросійського царизму - ліквідація посади гетьмана у 1764р., зруйнування Січі Катериною ІІ, ліквідація територіально - адміністративного устроюГетьманщини у 1783 році., впровадження кріпосного права на Лівобережжі тощо. Проте XVIII сторіччя позначилося діяльністю таких відомих осіб якГ.Сковорода, відомого філософа України, Шеделя, Ковніра - відомих архітекторів, які створили визначні шедеври української барочної архітектури,Д.Туптала, Л.Мацієвича - відомих літераторів. Культура 18 століття заклала початок для розвитку справжньо української національної культури.

Для культури XIX сторіччя характерний подальший наступ на українську культуру русифікації - вона посилилась після польського повстання 1830 року, полягала в забороні вживання української мови, в забороні друкування та розповсюдження книжок українською. Русифікація торкнулася всіх сфер культурного життя України - від літератури і театру (було заборонено вистави українською) до архітектури. Але, багато хто вважає, що саме XIX сторіччя було найголовнішим періодом у розвитку української культури: саме в цей час відбувається формування української літературної мови (цьому поклав початок І.Котляревський), під впливом ідей товариств декабристів в Україні та програм "Кирило - Мифодїївського братства" відбувається формуваннянаціональної ідеї українського народу, національної свідомості. Цьому сприяла діяльність та творчість видатного українського письменника, громадського та політичного діяча - Т.Г.Шевченка. Завдяки діяльності багатьох науковців відбувається становлення української науки. Театр набуває рис національного театру дякуючи діяльності таких митців як І.Карпенко-Карий, С.С. Гулака-Артемовського, М.Кропивницького та інших. В цей період були написані твори, які стали класикою української літератури.

Стильові течії в українському мистецтві XVIII – XIX ст

Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI-го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст.

Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму.

Сентименталі́зм (фр. sentimentalisme, від фр. sentiment — почуття) — мистецький напрям в європейській літературідругої пол. 18 ст. Назва виникла від «Сентиментальної подорожі» Лоренса Стерна.

Виник як реакція проти просвітницького раціоналізму і літературних традицій класицизму. Письменники-сентименталісти надавали перевагу людським почуттям, захоплювалися природою і виводили, як героїв, простих людей. Початки сентименталізму пов'язані з творчістю англійських письменників першої половини 18 ст. С. Річардсона, Д. Томпсона, Т. Ґрея й ін. Сентименталізм вплинув на виникнення нових жанрів прози, а також на посилення уваги доелегії, ідилії, байки в поезії.

Романти́зм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі й мистецтві, що виник наприкінці 18 століття уНімеччині, Великій Британії й Франції, поширився на початку 19 століття в Російській імперії, Польщі йАвстрії, а з середини 19 століття охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки.

Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини; увага до особистості, її індивідуальних рис; неприйняття буденності й звеличення „життя духу“; наявність провідних мотивів самостійності, світової скорботи (національної туги) та романтичного бунту, нескореності; історизму та захоплення фольклором.