Стратегічні бар’єри входження на ринок

Піонером у дослідженні бар'єрів входженні на ринок став Дж. Бейн, який визначив бар'єри як "міру, якою у довготривалій перспективі наявні фірми здатні підвищувати свої ціни продажу понад мінімальні середні витрати на виробництво і збут продукції ... не викликаючи при цьому припливу у галузь нових потенційних учасників". Таким чином він визначив сутність бар'єрів через їх наслідки. До бар'єрів Дж. Бейн відносив економію на масштабі; вимоги щодо капіталовкладень, які необхідні для входження; урядові обмеження (тарифи, патенти); абсолютні переваги існуючих фірм стосовно витрат: кращі технології (захищені патентами або комерційною таємницею), контроль над джерелами постачання дешевої сировини та матеріалів, крива навчання. На думку Дж.Бейна, усунення бар'єра входження не завжди означає підвищення суспільного добробуту.

Бар'єри входження ті фактори об'єктивного чи суб'єктивного характеру, що перешкоджають новим фірмам організовувати прибуткове виробництво у галузі.

Під бар'єрами виходу розуміють всі фактори об'єктивного чи суб'єктивного характеру, що перешкоджають фірмі без істотних втрат вийти з галузі. Вони пов'язані із неповерненими витратами.

Бар'єри поділяють: Нестратегічні – створюються фундаментальними умовами галузі, факторами об'єктивного характеру і зазвичай не залежать від діяльності фірм галузі. Стратегічні - створюються фірмами, мають суб'єктивний характер, пов"язані із політикою фірм на ринку. Стратегічні бар'єри створюються свідомою діяльністю фірм, стратегічною поведінкою, що перешкоджає входженню нових фірм. До них відносяться наступні заходи фірм: зберігаючі інновації, довгострокові контракти із постачальниками, отримання патентів та ліцензій, збереження не завантажених потужностей, а також всі способи підвищення мінімально ефективного обсягу випуску для галузі (збільшення витрат на рекламу та НДДКР. маркетингові дослідження, витрати по створенню іміджу фірми).

Основні види стратегічних бар’єрів:

1. Цінова стратегія (ціноутворення, що обмежує входження): модель цінового лідерства ; динамічна модель ціноутворення, була розроблена Д.Гаскинсоном. Він довів, що домінуюча фірма, яка очікує входження, буде максимізувати прибуток, використовуючи поточні прибутки для нейтралізації впливу входження та протидіючи зменшенню частки прибутку і, відповідно, майбутніх прибутків. Головна ідея полягає у тому, що інтенсивність входження або розширення конкурентного оточення змінюється разом із ціною, яку встановлює домінуюча фірма. Чим вищою с ціна, тим швидше у галузь увійдуть нові фірми. Математичними методами теорії оптимального контролю проблема довгострокової максимізації прибутку вирішується шляхом знаходження часових відрізків, коли встановлення ціни надає найвищу величину дисконтованого поточного прибутку. Висновки з моделі: до тих пір, доки середні витрати конкурентів настільки високі, що перевищують ціну, яку монополіст міг би встановити для максимізації короткострокових прибутків - монополіст завжди перевищує свої довгострокові витрати шляхом обмеження та утримання своєї ціни нижче рівня короткострокової максимізації прибутку. Можна виділити три варіанти поведінки домінуючої фірми: 1)домінуюча фірма, що втрачає позиції: фірма не має переваг у витратах, іміджі,
Р₀ < Р < Р_max, частка фірми на рийку зменшується; 2) ціноутворення, що виштовхує фірми з ринку: у фірми середні витрати є значно меншими, ніж у аутсайдерів, що дозволяє встановлювати ціну менше, ніж середні витрати потенційних конкурентів. Внаслідок фірми виходять з ринку, а домінуюча фірма знову підвищує ціну, що уповільнює входження. 3) асимптотичне лімітуюче ціноутворення: якщо існує достатньо часу, то частка ринку домінуючої фірми, що має переваги у суперників щодо витрат, буде наближатися до величини, після досягнення якої подальше розширення ринку пов'язане з великими витратами. У цих умовах фірма буде проводити класичну
політику лімітуючого ціноутворення, підтримуючи ціну на рівні середніх витрат фірм конкурентного оточення.

Обмеження входження на основі стратегічного розміщення підприємств: знайти ринок або мережу ринків, що недостатньо обслуговується.

3) Бар'єри на основі диференціації продукції.

Моделі домінантної фірми.

Особливість цінової поведінки домінуючої фірми полягає в тому, що вона не зацікавлена в тім, щоб за рахунок зниж. ціни позбутися конкурентів. З іншого боку, наявність конкурентів і небезпека входження новачків змушує домін. Фірму підтримувати ціни на рівні нижчому, ніж вони були б у випадку монополії. Тому часто дану ринкову структуру можна розглядати як проміжну між монополією й олігополією

Зазвичай виділяють 2 осн. типи цінового лідерства — лідерство підпр–ва з істотно нижчими витратами, ніж у конкурентів та лідерство підпр–ва, що домінує на ринку, але за рівнем витрат не відрізн. Істотно від конкурентів.

Статична модель Форхаймера)

Передумови моделі. 1. Існує одна фірма, що має нижчі витрати й більший розмір, ніж будь-яка інша фірма галузі. 2. Всі фірми, крім домінуючої, є ціноотримувачами й визначають свій випуск, порівнюючи свої граничні витрати й галузеву ціну. 3. Число фірм у галузі фіксовано.4. Домінуюча фірма знає криву галузевого попиту. 5. Домінуюча фірма знає криву пропозиції конкурентного оточення і може передбачати її величину за різного рівня цін.

Р,З

На своїй залишковій кривій попиту домінуюче підпр-во встановлює ціну або визначає випуск, керуючись правилом: МС = MR. Але оскільки його крива MR складається із двох сегментів, можливі два типи рівноваги: 1. рівновага домінуючого підпр-ва і його конкурентного оточення; 2. конкурентне оточення зникає, а домінуюче підпр-во стає монополістом. Конкретний результат залежить від хар-ру кривої витрат домінуючого під-ва.

1-й Результат має місце, якщо витрати домінуючого підприємства дещо нижчі від витрат конкурентів. Тоді LMC_d перетинає перший, більш високий сегмент MR_d (крапка Е_х на мал. 11.11, б) і оптимальний випуск домінуючого підприємства складе Q_d , а ціна — Р. Тоді різниця між попитом і випуском домінуючого підпр-тва (Q -Q_d) виявиться рівній величині пропозиції конкурентів (Q_f на мал. 11.11, а). У цьому випадку конкуренти збережуть своє положення

2-й Результат має місце, якщо витрати домін. фірми істотно нижчі витрат конкурентів, так що його крива граничних витрат LMC _d перетинає не верхньому, попередньому розриву, а нижній, наступний за ним сегмент MR_rf (крапка Е₂ на мал. 11.11, б). Тоді домін. фірма зупиниться на випуску Q*_d і ринковій ціні Р*. Так як ця ціна нижче точки закриття навколишніх підприємств, Р* <P = minLAC випуск кожного з них (у тому числі Q_f) виявиться нульовим, а випуск домінуючого підприємства й буде випуском галузі. Тобто, домін. фірма стане монополістом.

(динамічна модель Гаскінсона)

Крива пропозиції конкурентного оточення, S(P), горизонтальна.

Крива кінцевого попиту домінуючого під-ва буде в цьому випадку теж горизонтальної при ціні Р, а це значить, що при ціні Р и крива граничного доходу також горизонтальна (1) = MR). При ціні нижче Р кривої залишкового попиту буде спадний відрізок кривої ринк попиту D_r(P) (мал. 11.13, б). Точці її зламу відповідає розрив кривої граничного доходу, за яким лежить спадний сегмент.

Тут також можливі рівноваги двох типів залежно від характеристики витрат домінуючого підприємства. Якщо його граничні витрати порівняно високі (MC_d на мал. 11.13, б) і їхня крива перетинає горизонтальний сегмент MR_r, випуск домін. фірми складе Q_d , ціна — Р. Тоді випуск всіх конкурентів становитиме Q_f = Q -Q_d при нульовому ек. прибутку (оскільки Р = АС ). Це значить, що приплив нових підприємств, приваблених можливістю одержати позитивний приб-к, сприяє підтримці ціни продукції на рівні середніх витрат, перешкоджаючи тим самим зниженню домін. фірмою ціни нижче цього рівня.

2-га рівновага буде мати місце, коли гран. витрати домін. фірми істотно нижчі, ніж у конкурентів (крива МС_d на мал. 11.13, б). У цьому випадку ціна домін. фірми, Р*, настільки низка, що жоден з конкурентів не зможе залишитися в галузі. І домінуюче підприємство, як і у випадку, представленому на мал. 11.11, б, стає монополістом.

Припущення Гаскінсона –домінантна фірма, що очікує входження, буде максимізувати прибуток, використовуючи поточні прибутки для нейтралізації впливу входження та протидіючи зменшенню частки прибутку.

Відтік конкурентів спостерігатиметься, тоді коли їхні витрати будуть більшими за ціну лідера. Притік, коли їхні витрати будуть меншими за ціну лідера.

До тих пір, поки середні витрати конкурентів будуть більше ціни лідера, ця фірма буде завжди перевищувати свої довгострокові витрати шляхом обмеження та утрримання своєї ціни нижче рівня коротко строк. макс.прибутку.

Варіанти поведінки домінуючої фірми:

-Максимальна ціна - фірма втрачає свої позиції)

-Мінімальна ціна - для витісення суперників)

-Асимптотичне лімітуюче ціноутворення

Стратегічна конкуренція.

Стратегічна кон-ція – поведінка фірми з метою поліпшення майбутніх позицій на ринку; у своїй крайній формі може передбачати дії, що спрямовані на ↓ к-ті конкурентів шляхом їх витіснення з ринку або обмеження входження.

Форми: 1.Стратегія витіснення має назву «хижацьке ціноутворення» - крайня форма прояву. 2.Стратегія щодо запобігання входження – «стратегія протидії входження»

Цінові стратегії протидії входження: 1-Модель домінантної фірми. 3 варіанти поведінки домінуючої фірми: 1.Фірма, яка втрачає позиції на ринку (Ро<Р<Рmax) 2.Ціноутвореня, що виштовхує фірми з ринку (Р<Ро) 3. Асимптотичне лімітуючи ціноутворення (Р=Ро –лімітуюче ціноутворення).

Р-конкурентна ціна, до to відбувається розширення конкурентного оточення. Домінуюча фірма надає перевагу коротко строк ціноутв-ню, якщо дисконтна ставка висока і майбутні прибутки для неї менш цінні ніж поточні. 2-Динамічна модель Гаткінсона:головна ідея – інтенсивність входження або розширення конкурентного оточення змінюється разом із ціною, яку встановлюють домінуючі фірми. Чим вища ціна, тим швидше в галузь увійдуть фірми. Динаміка входження х-ться рівнянням dq(t)/dt=k(t)*(P(t)-Po); Po – мін сер витрати потенційних конкурентів, P(t) – ціна домінуючої фірми в період t, q(t) – обсяг випуску фірми конкурентного оточення, dq(t)/dt – швидкість розширення конкурентного оточення, k(t) – швидкість реакції конкурентів на стимул до отримання прибутку. 3-Модель Сайласа-Бейна:фірма, що входить на новий ринок вважає, що у відповідь на появу нового учасника існуючі фірми будуть продовжувати випуск продукції у попередньому обсязі.

Ро – ціна до появи нового учасника, АВ – ф-ція залишкового попиту. Фірма може обирати обсяг в-ва так, щоб входження було неприбутковим.

Р1 – гранична ціна, q1 –обсяг, який перешкоджає входженню інших фірм.

Моделі стримання входження за масштабом: фірма П1 існує, фірма П2 планує увійти. Якщо фірма П1 обирає обсяг q1’ то її прибуток буде А.

* Стратегія підвищення втрат конкурентів * Стратегія перехоплення ініціативи та захоплення торгових марок

34. Основні бар’єри входження на ринки товарів і послуг України

Серед вагомих чинників, що впливають на розвиток бізнесу в Укр, слід виокремити макроек стабільність, наявність ринк інфрастр-ри та кваліфікованого персоналу, стан розвитку фінансових ринків тощо. Зростання ек-ки за останні роки позитивно впливає на розвиток підприємств загалом та на зростання ролі приватного сектора зокрема. Окремо слід указати на роль держави. Уповноважені державою органи влади визначають умови входження на ринок, затверджують правила гри на ньому та здійснюють контроль за їх дотриманням. Сукупність усіх цих умов та правил формує регуляторне середовище. Складовими регуляторного середовища є процедури реєстрації під-в, лі ценз-ня, сертифікації та стандартизації продукції, отримання дозволів і погоджень, проходження митних процедур, порядок проведення перевірок госп д-ті тощо. Відповідно фор-ються певні бар’єри входження на ринок та виходу з нього.

1. адм--прав: - надмірна к-ть контролюючих орг-цій і об'єктів нагляду; 1. Недосконалість законодавчої бази. 2. Відсутність доступу до інфо про вимоги, що ставляться з боку контролюючих органів до під-ців. 3. Відсутність завчасної інформації про час та терміни перевірок. 4. Високий ступінь бюрократизації роботи. 5. Необґрунтованість вимог. 6. Відсутність відповідей на запити підприємців. 6. Складність одержання інфо про повноваження контролюючих організацій; 7. Відсутність ефективної системи контролю над діяльністю державних службовців з боку держави і громадськості та інші.

2. Недосконалість системи оподаткування та реєстрації нових під-в:надмірність сукупної маси податкових платежів (прибутковий податок, ПДВ, податок на прибуток під-в і орг-цій, інші податки і збори, передбачені чинним законодавством); велика кількість баз для оподатковування (доход, виторг, торговельна націнка, прибуток, фонд заробітної плати і т.д.); велика трудомісткість податкового обліку; наявність авансових платежів по ряду податків; жорсткість податкового тягаря з боку місцевих органів влади; часті зміни регуляторних актів, нерегульовані перевірки, недосконалість митної системи, відсутність прозорості та простоти процесу сертифікації, проблемність одержання різнопланових дозволів, складність процесів ліценз-ня та реєстрації нових під-в.

ЦД – це встановлення продавцем різних цін на різні одиниці одного і того ж товару, що продається одному або різним покупцям, при однакових витратах та якості товару, коли ціна залежить від к-ті товару, що купляється, хар-к покупця або різних умов попиту. Поняття ЦД було впроваджено в ЕТ А.Пігу (визначив 3 види ЦД).

ЦД викор-ється фірмами як засіб реалізації та збереження монопольної влади з метою макс-ції прибутку за рахунок перерозподілу спож надлишку на власну користь або блокуючого та хижацького ціноутв-ня як метод впливу на існуючих та потенційних конкурентів.

ЦД можна проводити лише при:

-наявності ринк влади у продавця, що надає можливість впливати на попит шляхом регулювання ціни;

-можливості класифікувати покупців по групам з однаковими ціновими перевагами;

-виключення перепродажу товару однією групою покупців іншим, а також ств-ня штучних бар’єрів розподілу покупців.

Розрізняють наступні види ЦД:

-у просторі (продаж у місті та у селі);

-у часі (білети на вечірні та денні сеанси);

-за доходами споживачів (послуги для багатих та бідних);

-за обсягами споживання блага (мінімально необхідна к-ть та зверх норми);

-за соц статусом споживачів (квитки для працюючих та пенсіонерів).

Пігу виділив 3 типи ЦД:

* ЦД 1 ступеня має місце коли кожна одиниця товару продається за ціною, яку кожний споживач згоден віддати за цю одиницю, тобто за ціною попиту. Для кожного покупця ці ціни будуть різними. Цей вид ЦД передбачає як персональні, так і міжособистісні відмінності цін попиту.

* ЦД 2 ступеня має місце, коли ціни на продукцію однакові для всіх споживачів, але розрізняються в залежності від обсягу покупки.

Розрізняють наступні способи реалізації ЦД 2 ступеню: *продаж оптом; *складений тариф, коли робиться внесок за право купляти у відповідності з попитом, а далі призначається ціна у відповідності до попиту.

До ЦД 2 ступеню належить ціноутв-ня за наступними видами:

- Ціноутв-ня на основі простого тарифу передбачає зміну ціни всього обсягу покупки в залежності від обсягу покупки;

- Блочного тарифу – зміна ціни після накопичення обсягу.

- Встановлення подвійного тарифу передбачає, що ціна розпадається на 2 компоненти: фіксований складник (за право зробити купівлю) і разову ціну (за кожну одиницю придбаного товару);

- при встановленні мінімального обсягу покупки.

* ЦД 3 ступеня - коли галузевий попит може бути представлений у вигляді окремих груп покупців (на основі сегментації) з різними ф-ціями попиту.

При ЦД 3 ступеню продавець повинен призначати меншу ціну на продукцію в сегментах ринку з високою ціновою еластичністю попиту.

Розрізняють практичні види ЦД, які застосовуються для спож та вир товарів.

Для спож товарів - це викор-ня складеного тарифу, пов’язані продажі, нелінійне ціноутв-ня, сезонне ціноутв-ня.

Для вир товарів – зональне ціноутв-ня, базисний пункт постачання, трансфертне ціноутв-ня, премії за терміновість постачання.

Пов’язані продажі – це коли продаж одного товару обумовлений купівлею іншого товару.

Нелінійне ціноутв-ня – встановлення ціни в залежності від обсягу покупки.

Сезонне ціноутв-ня – встановлення ціни в залежності від коливання попиту.

ЦД за Ф.Махлупом. Виокремлює 3 головні групи:

-індивідуальна дискримінація, що засновується на відмінностях між покупцями;

-груповадискримінація, де використовується різниця між групами покупців;

- продуктова дискримінація, за якої на різну продукцію призначаються дискримінаційні ціни.

Укр закон-во на сьогоднішній день ЦД не забороняє, відсутні навіть такі терміни.

36. Суть та види цінової дискримінації.

ЦД – це встановлення продавцем різних цін на різні одиниці одного і того ж товару, що продається одному або різним покупцям, при однакових витратах та якості товару, коли ціна залежить від к-ті товару, що купляється, хар-к покупця або різних умов попиту. Поняття ЦД було впроваджено в ЕТ А.Пігу (визначив 3 види ЦД).

ЦД викор-ється фірмами як засіб реалізації та збереження монопольної влади з метою макс-ції прибутку за рахунок перерозподілу спож надлишку на власну користь або блокуючого та хижацького ціноутв-ня як метод впливу на існуючих та потенційних конкурентів.

ЦД можна проводити лише при:

-наявності ринк влади у продавця, що надає можливість впливати на попит шляхом регулювання ціни;

-можливості класифікувати покупців по групам з однаковими ціновими перевагами;

-виключення перепродажу товару однією групою покупців іншим, а також ств-ня штучних бар’єрів розподілу покупців.

Розрізняють наступні види ЦД:

-у просторі (продаж у місті та у селі);

-у часі (білети на вечірні та денні сеанси);

-за доходами споживачів (послуги для багатих та бідних);

-за обсягами споживання блага (мінімально необхідна к-ть та зверх норми);

-за соц статусом споживачів (квитки для працюючих та пенсіонерів).

Пігу виділив 3 типи ЦД:

* ЦД 1 ступеня має місце коли кожна одиниця товару продається за ціною, яку кожний споживач згоден віддати за цю одиницю, тобто за ціною попиту. Для кожного покупця ці ціни будуть різними. Цей вид ЦД передбачає як персональні, так і міжособистісні відмінності цін попиту.

* ЦД 2 ступеня має місце, коли ціни на продукцію однакові для всіх споживачів, але розрізняються в залежності від обсягу покупки.

Розрізняють наступні способи реалізації ЦД 2 ступеню: *продаж оптом; *складений тариф, коли робиться внесок за право купляти у відповідності з попитом, а далі призначається ціна у відповідності до попиту.

До ЦД 2 ступеню належить ціноутв-ня за наступними видами:

- Ціноутв-ня на основі простого тарифу передбачає зміну ціни всього обсягу покупки в залежності від обсягу покупки;

- Блочного тарифу – зміна ціни після накопичення обсягу.

- Встановлення подвійного тарифу передбачає, що ціна розпадається на 2 компоненти: фіксований складник (за право зробити купівлю) і разову ціну (за кожну одиницю придбаного товару);

- при встановленні мінімального обсягу покупки.

* ЦД 3 ступеня - коли галузевий попит може бути представлений у вигляді окремих груп покупців (на основі сегментації) з різними ф-ціями попиту.

При ЦД 3 ступеню продавець повинен призначати меншу ціну на продукцію в сегментах ринку з високою ціновою еластичністю попиту.

Розрізняють практичні види ЦД, які застосовуються для спож та вир товарів.

Для спож товарів - це викор-ня складеного тарифу, пов’язані продажі, нелінійне ціноутв-ня, сезонне ціноутв-ня.

Для вир товарів – зональне ціноутв-ня, базисний пункт постачання, трансфертне ціноутв-ня, премії за терміновість постачання.

Пов’язані продажі – це коли продаж одного товару обумовлений купівлею іншого товару.

Нелінійне ціноутв-ня – встановлення ціни в залежності від обсягу покупки.

Сезонне ціноутв-ня – встановлення ціни в залежності від коливання попиту.

ЦД за Ф.Махлупом. Виокремлює 3 головні групи:

-індивідуальна дискримінація, що засновується на відмінностях між покупцями;

-груповадискримінація, де використовується різниця між групами покупців;

- продуктова дискримінація, за якої на різну продукцію призначаються дискримінаційні ціни.

Укр закон-во на сьогоднішній день ЦД не забороняє, відсутні навіть такі терміни.

37. Вплив цінової дискримінації на добробут та напрямки регулювання

1) вплив на розподіл доходу і перерозподіл на користь продавця; сприяє нерівності. 2) вплив на економічну ефек-ть: призводить до неефективного розподілу ресурсів, оскільки ц.д. ознака монополії, але ц.д. 1 та 2-го ступеню сприяє зниженню надлишків потужностей. Що в свою чергу підвищує ефет-ть ц.д. 3-го ступеня, що призводить до росту надлишкових потужностей та спаду ефек-ті. 3) вплив на інтенсивність конкуренції: несестиматична ц.д. підриває олігопольну дисципліну та загострює конкуренцію; систематична – підвищує бар’єри входження. Знищує конкурентів; послаблює конкуренцію. 1) Цінова диск-я 1-го ступеню(абсолютна) – існує тоді, коли кожному споживачеві встановлюють індивідуальну ціну на рівні його готовності платити за благо, тобто найвищу з цін, за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці товару (РИС.А)

2) 2-го ступеня полягає у встановленні ціни в залежності від обсягів продажу (РИС.Б) 3) Ц.д. 3-го ступеню(на сегментованих ринках) – вона застосовується тоді, запроваджується, коли можна виділити, кілька окремих груп споживачів з різною еластичністю попиту, тобто можна визначити так звані сегменти ринку.

Це найпоширеніший варіант ц.д., який застосовується, скажімо, на ринках залізниці,і в цьому випадку монополіст отримує можливість отримати більші прибутки. Регулювання в Україні відбувається за допомогою ЗУ „Про захист від недобросовісної конкуренції” та ЗУ „Про захист економічної конкуренції”, а також антимонопольного законодавства.

38. Хиж ціноутв-ня.

Хижацька поведінка – це дії фірми, що призводять до витісненню з ринку конкурента, що хар-ється такою самою чи навіть вищою ефективністю з метою підтримки або монополізації ринку. Хиж дії є цінові та нецінові. Мета хиж поведінки - боротьба з ефективними конкурентами з метою отримання монопольного становища на ринку.

Хиж ціноутв-ня – це стратегія фірми щодо встановленні цін на рівні, нижчому від собів-ті, з метою витіснення конкурентів з певного ринку та набуття або посилення монопольної влади.

Практика хиж ціноутв-ня передбачає інв-ції у втрати з боку “хижака” з метою отримання високих прибутків у перспективі, коли він стане монополістом.

Умови для викор-ня хижацького ціноутв-ня:

1. фірма-“хижак” повинна мати значні фін ресурси, щоб фін-ти втрати впродовж тривалішого періоду, ніж “жертва”;

2. якщо “жертва” не схоче, або не зможе встановити ціну на “хижацькому рівні”, “хижакові” доведеться задовольняти попит як власних споживачів, так і споживачів “жертви”, що також збільшить витрати фірми-“хижака”;

3. якщо “жертва” буде мати можливість повернутися на ринок, то збитки внаслідок хижацького ціноутв-ня втрачають сенс, тобто необхідні заходи щодо ств-ня високих бар’єрів входження на ринок.

Хиж практику ціноутв-ня дуже важко застосовувати. Якщо оцінити вн ринок певного товару такої країни як Укр та припустити конкуренцію на ньому з боку потужної ТНК, то стає зрозумілим, що вітчизняні фірми на ринку не мають шансів протистояти антиконкурентним діям даних фірм, причому сьогодні укр антимонопольне закон-во та суд-во не готове до розгляду таких справ, оскільки вони не визначаються в закон-ві як заборонені, з одного боку, та не має методики розслідування даних справ, розгляду їх в суді.

Закон-ва всіх країн єдині у визнанні незаконності хиж ціноутв-ня, чого не можна сказати відносно економістів.

Хиж ціноутв-ня може бути успішною стратегією якщо, фірма, на яку вона спрямована, має фін обмеження; низькі ціни сигналізують про низькі витрати або безкомпромісного хижака; із самого початку захоплена мін частка ринку за для довгострокового успіху.

Хиж ціноутв-ня є дуже ефективним із поєднанням стратегії перехоплення контролю. Коли воно застосовується з метою переконання конкурентів у продажу своїх активів за меншою ціною замість того, щоб доводити їх до банкрутства. Але при жорсткому контролю за горизонтальними злиттями така практика не може бути ефективної тому єдиним способом усунення конкурентів є саме хижацьке ціноутв-ня.

Теор обґрунтування практики застосування хиж дій з боку фірм має велике значення для практики антимонопольного регулювання. Вірне визначення хиж ціноутв-ня допомагає уникнути монополізації ринку та зловживання монопольним становищем з боку фірм, що вже його мають внаслідок об’єктивних або суб’єктивних причин. Оскільки світова практика не має чіткого правила щодо встановлення хиж ціноутв-ня, усвідомлення досвіду застосування існуючих правил надає можливість захистити ринок та вітчизняні фірми від можливого застосування хиж дій з боку конкурентноздатних, що мають великий досвід іноземних потужних компаній. Захист конкурентноздатних укр фірм вимагає розробки методики виявлення практики хиж-ва та застосування її у держ регулюванні.

39. Узгоджені дії суб’єктів господарювання: сутність та напрямки регулювання.

Узгоджені дії - укладення суб'єктами гос-ня угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка суб'єктів гос-ня. Це домовленості під-ців про певну ринкову поведінку, які можуть вилитися у встановлення однакових цін, територіальний чи товарний розподіл ринку. Узгодженими діями є також ств-ня суб'єкта гос-ня, об'єднання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами гос-ня, що створили зазначений суб'єкт гос-ня, об'єднання, або між ними та новоствореним суб'єктом гос-ня, або вступ до такого об'єднання. Узгоджені дії можуть знищувати конкуренцію, тому без дозволу Антимонопольного комітету вони заборонені.

Антиконкурентні узгоджені дії - узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Вертикальні узгоджені дії -об’єднання, коли суб'єкти гос-ня, до складу яких входять учасники узгоджених дій, не конкурують і за існуючих умов не можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів, і при цьому перебувають або можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках.

Горизонтальні узгоджені дії - об’єднання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами гос-ня, що створили зазначений суб'єкт господарювання, об’єднання, або між ними та новоствореним суб'єктом гос-ня, або вступ до такого об’єднання, коли суб'єкти господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, конкурують або можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів.

Змішані узгоджені дії - об’єднання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, до складу якого входять учасники узгоджених дій, конкурують або можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому перебувають або можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках, а інша частина не конкурують і за існуючих умов не можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому не перебувають або не можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках.

Конгломератні узгоджені дії - об’єднання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, об’єднання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання, або вступ до такого об’єднання, коли суб'єкти господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, не конкурують і за існуючих умов не можуть конкурувати між собою на одному ринку товарів і при цьому не перебувають або не можуть перебувати у відносинах купівлі-продажу на відповідних товарних ринках (продавець - покупець, постачальник - споживач).

Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету Укр про надання дозволу на узгоджені дії суб'єктів гос-ня - встановлює вимоги до заяв на узгоджені дії суб'єктів господарювання, порядок їх подання та розгляду Антимонопольним комітетом Укр.

Типові вимоги до узгоджених дій суб'єктів гос-ня для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету Укр на узгоджені дії суб'єктів господарювання - встановлює вимоги до узгоджених дій, у разі відповідності яким узгоджені дії дозволяються і не потребують згоди органів Антимонопольного комітету Укр.

Дозволяються і не по требують дозволу органів Антимонопольного комітету Укр будь-які узгоджені дії, крім створення суб'єкта гос-ня, об'єднання учасниками, вартісні порогові показники яких перевищують (12 чи 1 млн. євро), якщо сукупна частка на ринку товару всіх суб'єктів гос-ня, до складу яких входять учасники узгоджених дій, на будь-якому задіяному ринку товару не досягає 5 відсотків.

Дозволяються і не потребують дозволу будь-які узгоджені дії, крім випадків (12 та 1 млн. євро) при наявності водночас таких умов:

Жоден із суб'єктів гос-ня, до складу яких входять учасники узгоджених дій, не займає монопольного (домінуючого) становища на будь-якому задіяному ринку товару і не має виключних чи переважних прав чи повноважень від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктів природної монополії чи інших монопольних утворень.

сукупна частка на ринку всіх суб'єктів господарювання, до складу яких входять учасники горизонтальних, змішаних узгоджених дій, на будь-якому задіяному ринку товару не досягає 15 відсотків, або сукупна частка на ринку всіх суб'єктів господарювання, до складу яких входять учасники вертикальних, конгломератних узгоджених дій, на будь-якому задіяному ринку товару не досягає 20 відсотків.

Дозвіл на створення суб'єктів господарювання, об'єднань не поширюються на узгоджені дії, якщо:

сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів усіх суб'єктів гос-ня, до складу яких входять учасники узгоджених дій, за останній фін рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за курсом НБУ, що діяв в останній день фін року, і при цьому:

вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох суб'єктів гос-ня, до складу яких входять учасники узгоджених дій, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом НБУ, що діяв в останній день фін року у кожного, та вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Укр хоча б одного суб'єкта гос-ня, до складу якого входять учасники узгоджених дій, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом НБУ, що діяв в останній день фін року.

Дозвіл не поширюється на:

горизонтальні або змішані узгоджені дії, що призводять чи можуть призвести до фіксації цін, обмеження обсягів реалізації товарів, розподілу ринків або продавців, покупців, споживачів.

Не потребують дозволу Антимонопольного комітету України або його органів створення:

Суб'єкта гос-ня, об'єднання двома та більше суб'єктами гос-ня, яке призводить чи може призвести до посилення координації конкурентної поведінки між суб'єктами гос-ня, що створюють цей суб'єкт гос-ня, або між ними та новостворюваним суб'єктом гос-ня, або вступ до такого об'єднання, якщо засновники (учасники):

поєднані за рахунок відносин контролю завдяки перебуванню у власності, управлінні (користуванні) більш як 50 відсотків часток (акцій, паїв);

об'єднані в один концерн, створений на основі повної фін залежності від одного або групи під-в і дозвіл на створення якого, а також дозвіл на вступ до якого надано Антимонопольним комітетом України або його органами.

40. Сутність та типи продуктової диференціації, її вплив на структуру ринку.

Д-я товару-відокремлення продукту окремої фірми в очах споживача від інших продуктів даного класу; - це форма нецінової конкуренції.фактори продук-ї деф=ї можуть бути як зовнішні. Так і внутрішні.Д=я має місце до тих пір, доки самі споживачі розцінюють товарні морки,як недосконалі замінники; у пеаному вигляді прод-ва д-я є суб’єктивною хар-ю поведінки покупців.Види:1)за місцем розташування фірми. Що випускає продукт;2) за фіз.-ми розбіжностями;3)за обслуговуванням;4)за суб’єктивним іміджем фірми,що створюється перед споживачами. Типи:- горизонтальна д-я – порівняння товарів.що потребують рівну кіль-ть ресурсів для вир-ва але різні за характеристиками; - вертикальна – порівняння товарів, які упорядковані у відповідності з певними якісними параметрами.

Структура ринку- сукупність усіх елементів ринку, що формують основні напрямки його діяльності.(Вплив придумай сам!); - сукупність елементів ринку, що взаємодіючи між собою, визначають основні напрями його функціонування; сукупність окремих ринків у межах нац.ек-ки або внутр.ринку, світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними .

Наслідки монопольної влади на галузевому ринку.
У першу чергу, якщо галузь стала монопольною, страждають споживачі: раніше вони купували більшу кількість товару за нижчою ціною; їх споживчий надлишок становив велику величину. Тепер їм доводиться платити дорожче за меншу кількість товару; споживчий надлишок скорочується. Величина різниці споживчих надлишків при вільній конкуренції та при монополії являє собою сукупні втрати споживачів від монополії. При цьому частина споживчого надлишку трансформується в монопольний прибуток, а інша частина являє собою чисті втрати споживачів від монополії.
Освіта монополії призводить до витіснення з ринку конкурентів. Раніше виробники в галузі отримували премію за виробництво з більш низькими, ніж рівноважна величина, витратами виробництва. Тепер частина цього надлишку дістається монополії, а інша частина являє собою чисті втрати виробників від монополії. Таким чином, сукупні чисті втрати від монополії складаються із сум, які не дісталися виробникам і споживачам в результаті скорочення випуску галузі, пов'язаного з монополією. Ця величина зветься''чистих втрат'', оскільки вона не дістається нікому: ні монополії, ні державі в разі регулювання, ні споживачам, ні виробникам. Це чистий недопроизведенного продукт галузі.
Х-неефективність.
Лібенстін припустив, що монополія є технічно менш ефективною, ніж конкуренція, оскільки наявність бар'єрів для входу захищає фірму-монополіста від конкурентного тиску, що підриває стимули мінімізувати витрати і випускати максимальний обсяг виробництва при даних ресурсах. Так як монополіст може використовувати ресурси галузі неефективно, його витрати для виробництва кожного обсягу випуску вище відповідних витрат фірми-конкурента. Різниця між ефективним рівнем витрат в галузі та реальним рівнем витрат монополіста становить Х-неефективність виробництва.
Х-ефективність.
З іншого боку можлива і зворотна ситуація: витрати виробництва в умовах монополії нижче, ніж в умови конкуренції. Таке відбувається там, де монополізація галузі Поваляєв фірмі використовувати переваги економіки на масштабах виробництва, рухаючись вправо вздовж кривої знижуються середніх витрат, тобто обсяг випуску монополіста хоча і скорочується в порівнянні з випуском галузі в цілому, але залишається вище, ніж обсяг виробництва окремої фірми- конкурента. Інноваційна активність монополіста може бути вище, ніж конкурента, що також сприяє зниженню витрат галузі. У даних умовах монополії буде спостерігатися Х-ефективність, і економіка тільки виграє від монополії.

41. Моделі ринку монополістичної конкуренції

Відносно вільний вхід на ринок та вихід з нього

Багато продавців та покупців

Абсолютна інформованість

Вир-во диференційованої продукції, що дає виробнику певну монопольну владу на ринку

Просторова диференціація (Хоттелінг і Салопп)
Модель Хотеллінга.
Товарні марки відрізняються один від одного тільки віддаленістю від споживача. Споживач буде віддавати перевагу ту фірму, до якої він ближче розташований. Встановлення ринкових цін при фіксованому місцезнаходження фірм визначається величиною транспортних витрат. Якщо фірми знаходяться на різних відстанях від споживача, то найближча фірма може призначити більш високу ціну на свій товар. Тому зручно розташована фірма володіє певною ринковою владою, що й дозволяє їй призначати трохи вищі ціни. Однак чим далі розташовані споживачі від однієї фірми і чим ближче до іншої, то менше виявляється монопольне вплив першої фірми на попит, тим сильніше буде проявлятися ступінь цінової конкуренції між ними. Просторова диференціація веде до поділу ринку на три сегменти: сегмент монопольної влади першої фірми (МВ1), сегмент цінової конкуренції (ЦК) і сегмент монопольної влади другої фірми (МВ2).
Р (1) = Р1 + tX, X-відстань до фірми 1
Р (2) = Р2 + t (1-X)
X *= (P2-P1 + t) / 2t, Х *- відстань від граничного споживача до фірми 1
D1 = NХ *, N-загальна кількість споживачів на ринку
D2 = N (1-X *)
Кожна фірма прагне максимізувати прибуток:
П1 = (Р1-С1) Х *,
П2 = (Р2-С2) (1-Х *)
Р1 *= Р2 *= С + t, рівноважна ціна.

Збільшення транспортних витрат веде до зсуву ліній попиту ближче до місць розташування фірм, так що область цінової конкуренції скорочується, а область монопольного впливу кожної з фірм зростає, хоча при цьому рівень ціни, яку споживачі готові платити за товар, скорочується. Ця модель показує двояке вплив транспортних тарифів на становище фірм: з одного боку збільшення тарифів веде до звуження локальних меж ринку і зростанню ринкової влади продавця на регіональному ринку, а з іншого боку скорочує платоспроможний попит.
Модель Салоп.
Споживачі і фірми розподілені рівномірно уздовж окружності, що облямовує місто.

Покупець має можливість придбати як будь-якої товарної марку даного продуктового ряду, так і у випадку більш високої корисності інший продукт. Корисність споживача від покупки одиниці товару складе: U = U *- k (tt *), U *- корисність споживача при споживанні його улюбленого продукту, k-норма трансформації переваг, що показує ступінь зменшення корисності при споживанні іншого товару, (tt *) - відстань від споживача до місця розташування його улюбленої товарної марки. Найбільша корисність досягається в тому випадку, якщо споживач купує свою улюблену товарну марку. Функція корисності зменшується в міру віддалення від предпочитаемого товару.
Мета споживача полягає в тому, щоб максимізувати споживчий надлишок:
CS = U (t)-P. Споживач купить свій улюблений товар якщо тільки: U *- P *> CSj, CSj-споживчий надлишок при споживанні товару іншого продуктового класу. При високих цінах фірми виявляються в монопольних зонах впливу. Кожна фірма діє як локальний монополіст. У міру того як ціни падають все більше число споживачів пред'являє попит на даний продукт, фірми виявляються в зонах конкуренції. Тому сукупний попит на товар має характер ламаної кривої.

42. Вертикальна диференціація

Диференціація продукту означає розробку низки суттєвих властивостей продукту відмінних від товарів конкурентів (субститутів) - нецінова конкуренція.
Продукт може характеризуватися через набір його властивостей: якість, місце розташування продавця щодо споживачів, час продажу, довговічність, інформаційна доступність його властивостей для споживачів, додаткові послуги, що надаються під час або після продажу. Кожне з цих властивостей може виступати як фактор продуктової диференціації. В умовах досконалої конкуренції ринок продукту однорідний, кожна фірма продає товар ідентичний товару, який пропонує будь-яка інша фірма ринку. При монополістичної конкуренції ринкову владу над товаром дає фірмі диференціація продукту.
Моделі вертикальної диференціації продукту.
Модель вертикальної диференціації товару заснована на роботах Габцевіча і Тисі. Вона передбачає розподіл товарів відповідно до їх якістю. Рівновага на ринку залежить від форми функції витрат на поліпшення якості товару. Якщо витрати зростають пропорційно поліпшенню якості товару так що: dC (U) / dU>> 0, де С (U)-функція витрат, U-якість товару, d-функція витрат, то вертикальна диференціація товару приймає вигляд горизонтальної диференціації. Завжди є можливість увійти на ринок з маркою товару, що займає проміжне положення, зайняти свою нішу ринку, знайшовши своїх покупців, так що витрати на нову марку повністю компенсуються споживачами, які воліють товар даної якості. Якщо функція витрат пологіша і якщо продавці пропонують товари за цінами, рівним граничним витратам випуску, то ціна на ринку виявляється приблизно однаковою, незалежно від якості товару. У цьому випадку споживачі віддадуть перевагу отримати більш якісний товар за тією ж ціною. Високоякісні товари витісняють низькоякісні продукти.
Концепція «рекламних ринків» Дж. Саттона. На ринках з пологої функцією витрат (слабкою реакцією витрат на поліпшення якості товару) виробники низькоякісного продукту віддадуть перевагу прийняти превентивні заходи для збереження свого обсягу продажів. Такими заходами, зокрема, можуть служити витрати на рекламу. Надлишкові витрати на рекламу виступають як фактор бар'єру входу, оскільки реклама націлюється не на попит як такої, а на потенційних конкурентів, які можуть запропонувати більш якісний товар. Високі витрати на рекламу підвищують сукупні витрати виробництва і збуту товару, роблячи функцію витрат крутіший. Тим самим виробники менш якісного товару закріплюють за собою місце на ринку, перешкоджаючи входу можливих продавців більш якісного товару.
Якщо функція витрат крута, то можна виділити граничного споживача, якому все одно товар якої якості купувати.
Споживачі, для яких суб'єктивні переваги перевищують характеристику граничного покупця, будуть купувати тільки високоякісні товари (перший сегмент).
Споживачі з більш низькими суб'єктивними уподобаннями будуть купувати низькоякісні товари або не купувати їх взагалі.
Таким чином, попит можна розбити на три сегменти:
Для першого сегменту високоякісних товарів попит складе D2 = N (1-F ((P2-P1) / (s2-s1)))
Для другого сегмента низькоякісних товарів попит дорівнюватиме D1 = N (F ((P2-P1) / (s1-s2))-F (P1/s1))
Для третього сегменту попит дорівнюватиме нулю D0 = 0, F-щільність розподілу споживачів, s-об'єктивне якість тов, N-сукупне число споживачів.

46. Вертикальна інтеграція та її наслідки

Вертикальна iнтеграцiя - це посилення вертикальних стосункiв мiж покупцем (споживачем) та продавцем (постачальником) шляхом злиття або внутрiшнього розвитку. На вiдмiну вiд iнших видiв вертикальних зв'язкiв, таких як мережi та ринковi структури, вертикальна iнтеграцiя являє собою ексклюзивний тип стосункiв мiж виробником та його постачальником. Рiзнi ступенi вертикальних стосункiв можуть досягатися використанням кiлькох органiзацiйних пiдходiв на зразок прямого злиття чи викупу, постiйних контрактiв та перехресного володiння акцiями. Особливо слiд вiдмiтити, що у перехiдних економiках слабке iнституцiйне середовище та м'якi бюджетнi обмеження посилюють стимули пiдприємства до вертикальної iнтеграцiї через такi причини. По-перше, погане виконання та захист контрактiв законодавчою системою збiльшує невизначенiсть стосовно вчасностi поставок сировини та матерiалiв, а також оплати кiнцевого продукту i тому пiдвищує витрати, пов'язанi з ненадiйним торговельним партнером, якого важко покарати за збитки. По-друге, проблема нестабiльного постачання матерiалiв може бути особливо серйозною на раннiх стадiях реформування через ефект "дезорганiзацiї", коли старi виробничi зв'язки, значною мiрою, розiрванi, а вартiсть встановлення нових виробничих стосункiв є надто високою. По-третє, за умови недорозвинених фiнансових ринкiв обмеження лiквiдностi є додатковим стимулом для вертикальної iнтеграцiї. По-четверте, у перехiдних економiках великi пiдприємства (зокрема тi, в яких держава володiє значним пакетом акцiй) часто стають предметом м'яких бюджетних обмежень.

Негативнi ефекти вертикальної iнтеграцiї для економiки в цiлому, пов'язанi зi зменшенням конкуренцiї на сумiжних ринках та збiльшенням бар'єрiв на шляху входження. Зменшення конкуренцiї на сумiжних ринках виникає тодi, коли вертикальна iнтеграцiя призводить до звуження пропозицiї чи попиту для решти ринкових агентiв. Щоб подолати такi бар'єри, нове пiдприємство повинно вкласти значнi iнвестицiї для створення власної вертикально iнтегрованої структури з метою захисту вiд небажаної монопольної влади iснуючого конкурента.

Для України як для країни з перехідною економікою характерна так звана квазіінтеграція - контроль над поведінкою без контролю над власністю. Можна виділити 2 особливих типи квазіінтеграціі, властивих економіці Україні. 1й тип - давальницькі відносини. Передбачають збереження права власності постачальника проміжної продукції на кінцевий продукт за умови оплати доданої вартості його виробнику. 2й тип - використання альтернативних форм розрахунків: бартер, розрахунок готівкою, векселями різних емітентів, казначейськими зобов'язаннями та іншими фінансовими інструментами. Подібні розрахунки були покликані пом'якшити проблему неплатоспроможності підприємств, а також виникли в силу відсутності механізму банківського комерційного кредитування і вексельного обігу. Негативні моменти даної системи - дозволяє ухилятися від податків, а також накладення обмежень на підприємство у виборі каналу збуту і постачання, що знижує конкуренцію.

47Вертикальні обмеження.

Застосування вертикальних обмежень можна розглядати як певну бізнесову практику, до якої вдаються деякі постачальники, дилери або виробники й роздрібні торговці і яку можна розглядати як певну, хоча й неповноцінну, заміну вертикальної інтеграції. Мова йде про практику, яка допомагає досягти деяких цілей вертикальної інтеграції і полягає у використання замість повного злиття фірм контрактних засобів. Серед основних видів вертикальних обмежень можна виділити: підтримку роздрібних цін, територіальні обмеження, ексклюзивне партнерство та продаж з "навантаженням". Вони часто зустрічаються в різних комбінаціях та формах. Підтримка роздрібних цін (ПРЦ) означає, що постачальник вимагає від дилера продавати свою продукцію за певною заздалегідь визначеною ціною – вертикальна фіксація ціни. Як правило, ПРЦ передбачає встановлення або мінімальної, або максимальної роздрібної ціни. Варто звернути увагу, що вертикально інтегровані фірми також встановлюють власні роздрібні ціни для кінцевих споживачів, — отже, фактично ПРЦ є частковою заміною вертикальної інтеграції. Суть ідеї ПРЦ полягає в тому, що роздрібна маржа р₁- МС, встановлена в результаті дій виробника, має призвести до інтенсифікації бутової діяльності роздрібного продавця, що в свою чергу призводить до зміщення кривої попиту в напрямі D’. Чистий результат – збільшення обсягів продажу до q’.

Залежно від величини зміщення кривої попиту у різних випадках фіксації мінімальної чи максимальної ціни, ПРЦ може забезпечити як збільшення, так і зменшення ефективності.

Територіальним обмеженням називається угода між постачальником та дилером про те, що постачальник не допускатиме в межах певної території роботи інших своїх дилерів — визначаючи її у такий спосіб як ексклюзивну ринкову територію даного дилера. Такі угоди набули значного поширення в автомобільній галузі. Важливою вигодою територіальних обмежень є те, що вони сприяють зменшенню витрат на збут і дають змогу кожному дилерові реалізувати економію на масштабі. Тобто завдяки розподілу фіксованих витрат на більший обсяг продажу витрати на збут скорочуються. Ексклюзивне партнерство можна розглядати як спосіб досягнення аналогічних вертикальній інтеграції результатів з допомогою контракту. Передбачає укладення між постачальником і дилером контракту, згідно з яким дилер купуватиме всі необхідні йому товари лише у даного постачальника. Ексклюзивне партнерство часто виявляється досить ефективною організаційною формою, оскільки сприяє скороченню трансакційних витрат. Серед потенційних вигід можна назвати скорочення витрат на збут з боку постачальника і витрат на пошук партнерів з боку дилера. Продаж з «навантаженням» - практика, коли певний постачальник погоджується давати певному споживачеві певний продукт лише за умови, що останній погодиться задовольняти свої потреби в іншому виді продукції, купуючи його в цього самого постачальника. Найпоширенішою є думка, згідно з якою продаж з навантаженням дає можливість одержувати вищі прибутки за допомогою механізму цінової дискримінації. Проте існує погляд, що розглядає таку практику як засіб розширення монополії з одного виду продукції на інший.

48.Особливості вертикальних відносин в Україні.

Для України як для країни з перехідною економікою характерна так звана квазіінтеграція - контроль над поведінкою без контролю над власністю. Можна виділити 2 особливих типи квазіінтеграціі, властивих економіці Україні. 1й тип - давальницькі відносини. Передбачають збереження права власності постачальника проміжної продукції на кінцевій продукт за умови оплати доданої вартості його виробнику Виникненню в Україну послужила проблема неплатоспроможності виробників проміжної продукції. 2й тип - використання альтернативних форм розрахунків: бартер, розрахунок готівкою, векселями різних емітентів, казначейськими зобов'язаннями та іншими фінансовими інструментами. Подібні розрахунки були покликані пом'якшити проблему неплатоспроможності підприємств, а також виникли в силу відсутності механізму банківського комерційного кредитування і вексельного обігу. Негативні моменти даної системи - дозволяє ухилятися від податків, а також накладення обмежень на підприємство у виборі каналу збуту і постачання, що знижує конкуренцію.
Вертикальна iнтеграцiя - Це Посилення вертикальних стосункiв мiж покупцем (Споживача) та продавцем (постачальником) шляхом злиття або внутрiшнього розвитку. На вiдмiну вiд iнших видiв вертикальних зв'язкiв, таких Як мережi та рінковi структури, вертикальна iнтеграцiя являє собою ексклюзивний тип стосункiв мiж виробника та йо постачальником. Рiзнi ступенi вертикальних стосункiв можут досягатіся використання кiлькох органiзацiйніх пiдходiв на зразок прямого злиття чи викупу, постiйніх контрактiв та Перехресних володiння акцiямі.
Особливо слiд вiдмiтіті, Що у перехiдніх економiки Слабкий iнстітуцiйне середовище та м'якi бюджетнi Обмеження посілюють стимули пiдпріємства до вертікальної iнтеграцiї через такi прічіні.По-перше, погане виконання та захист контрактiв законодавчо системою збiльшує невізначенiсть Стосовно вчасностi поставок сировини та матерiалiв, а кож оплати кiнцевого продукту i тому пiдвіщує витрати, пов'язанi з ненадiйнім торговельний партне