Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Споживання як кінцевий результат розподілу



Кінцевим результатом розподілу і перерозподілу є споживання. Споживання складається із особистого споживання, яке здійснюється у домашніх господарствах, виробничого споживання, де відбувається заміщення вартості спожитого капіталу і нагромадження для наступного зростання виробництва, державного споживання, яке слід розглядати як суспільне споживання, де об’єктом купівлі-продажу є продукти і блага, якими користуються всі члени суспільства.

Особисте споживання здійснюється за рахунок індивідуальних доходів сімей і соціальної допомоги що і складає кінцеві доходи населення. Баланс доходів і витрат населення є бюджетом сім’ї. Джерелами доходів бюджету сім’ї є:

1) трудові доходи (заробітна плата, премії тощо);

2) доходи від підприємницької діяльності (прибуток, процент);

3) доходи від власності (рента, дивіденди);

4) доходи від підсобного господарства;

5) соціальні доходи (виплати із суспільних фондів споживання, виплати із фондів соціального страхування, субсидії, дотації, компенсації, допомога по безробіттю тощо).

Суспільне споживання здійснюється за рахунок національного доходу.

 

Виробниче споживання –це результат діяльності виробничих підприємницьких структур і джерелами його забезпечення є прибуток та інвестиції.

 

Індивідуальне споживання, суспільне споживання та виробниче споживання – це складові національного споживання, тому його можна розглядати як видатки вітчизняних покупців на придбання різних товарів і послуг.

де НС – національне споживання;

С – споживання індивідів;

І – інвестиції в капітал;

Д – державне споживання.

Через споживання доходи населення виконують такі функції:

1) забезпечення добробуту – забезпечують певний рівень життя населення;

2) мотиваційну – сприяють ефективному включенню до виробничого процесу шляхом створення системи нових стимулів;

3) соціальну – формують відповідну якість життя, що охоплює умови праці, життя і відпочинку, соціальні гарантії та забезпеченість, охорону правопорядку і дотримання прав людини, природно-кліматичні умови і стан навколишнього середовища, наявність вільного часу й можливості його ефективного використання з метою фізичного і духовного розвитку, а також суб’єктивні відчуття спокою, комфортності та стабільності.

Рівень добробуту і якість життя населення визначають стан економічного та соціального розвитку і залежать вони від рівня сімейних доходів. За своєю величиною рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим від прожиткового мінімуму.



Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Всі ці набори входять у так званий споживчий кошик. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

– дітей віком до 6 років;

– дітей віком від 6 до 18 років;

– працездатних осіб;

– осіб, які втратили працездатність.

За Законом України “Про прожитковий мінімум” його застосування здійснюється для:

· загальної оцінки рівня життя, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;

· встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат;

· визначення права для призначення соціальної допомоги;

· визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров’я, освіти, соціального обслуговування та інших;

· встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

· формування Державного бюджету.

 

 

Отже, прожитковий мінімум – це базовий державний соціальний стандарт, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти.

 



Прожитковий мінімум є індикатором визначення межі бідності в суспільстві й відбиває якісний рівень у споживанні населення. Цей показник розділяє сім’ї на дві умовні групи за рівнем споживання – забезпечених та малозабезпечених. Оскільки крайнім проявом бідності є злиденність, то в економічній науці використовують поняття фізіологічного мінімуму, під яким розуміють вартісну величину середньодушового сукупного доходу, що забезпечує такий рівень задоволення потреб у харчуванні, нижче від якого існування людини недопустиме. Фізіологічний мінімум – межа, що розділяє дві найнижчі групи сімей за рівнем споживання – малозабезпечених (бідних) та незабезпечених (злиденних).

Для характеристики якості життя ООН запропонувала агрегований показник: індекс розвитку людини рл), до складу якого входить індекс рівня бідності (індекс прожиткового мінімуму):

,

де і має значення від 1 до 5;

Іх1 – індекс очікуваної тривалості життя при народженні;

Іх2 – індекс рівня освіти;

Іх3 індекс рівня бідності;

Іх4 індекс рівня безробіття;

Іх5 індекс реального ВВП на душу населення.

Закономірності, які характеризують зміни в структурі витрат сімей і окремих осіб в залежності від зростання величини отримуваного ними доходу, досліджувалися німецьким статистиком ХІХ ст. Ернстом Енгелем. Закон Енгеля називають ще “якісними схемами поведінки”. В міру зростання доходу загальне споживання всіх благ буде зростати, але в різних пропорціях. Наприклад, із збільшенням доходу, витрати на продукти харчування будуть збільшуватися, але з одночасним переходом від поганих до хороших продуктів харчування. В загальному обсязі витрат частка продуктів харчування буде скорочуватися при зростанні витрат на такі блага, як відпочинок, подорожування і заощадження. Таким чином, зростання доходів призведе до зростання частки споживання “екстра”- благ. Схематично Е. Енгель це зобразив таким чином:

 

 

 
 

 


 

 

Рис.15.5. Структура витрат сімей і окремих осіб за Е. Енгелем

Точка А (відрізок АЕ) на прямій EF вказує на частку витрат на продукти харчування, відрізок АВ– на одяг, відрізок ВС – на автомобілі, відрізок СD – на відпочинок, подорожі, розваги, відрізок DF – на заощадження. Витрати на продукти харчування і на одяг становлять менше 25% (10 тис. гр. од. : 40 тис. гр. од.). Витрати на продукти харчування, одяг, автомобіль і на відпочинок в сукупності становлять 50% і 50% становлять заощадження. Це свідчить про високий рівень життя родини.

Сучасна інтерпретація закону Енгеля вказує не тільки на зміни в структурі споживання під впливом зростання доходів, а й дає можливість визначити рівень добробуту населення. Якщо в структурі використання доходу сім’ї витрати на харчування, одяг і комунальні послуги становлять 1/3 (до 35%), то така родина перебуває на межі бідності. Якщо ж і з зростанням доходу зростають витрати на відпочинок та на задоволення культурних потреб, то це свідчить про зростання добробуту. Як видно з рис. 15.5, заощадження є найбільш бажаним або “екстра”-благом. Пряма ОF, сорокап’ятиградусна лінія, показує рівність між витратами і доходами.

Статистичні дані по Україні за 2005 рік про частку населення із середньодушовими сукупними витратами у місяць, нижчими від прожиткового мінімуму, яка становить 55,3% (щоправда в порівнянні з 2003 роком вона зменшилася на 20,9% (76,2–55,3%) свідчить про те, що трохи більше половини населення проживає у бідності. [8, 422]. Отже, існування бідності в Україні сьогодні можна вважати проблемою в державі, хоча вона не набула крайньої форми, що в міжнародній практиці визначається за абсолютним критерієм межі бідності: 1 дол. США на день для однієї особи. Для адекватного відображення проблем бідності в Україні, як і в інших перехідних країнах, рівень крайньої бідності встановлений у 4,3 долари США на добу. Зважаючи на актуальність проблеми, Україна поставила перед собою більш вагоме завдання: скорочення до 2015 року питомої ваги населення, вартість добового споживання якого не перевищує 4,3 дол. США в два рази.

Стратегія подолання бідності затверджена Указом Президента України від 15.08.2001 №637/2001. В ній передбачено протягом 2004–2011 рр. створення сприятливих умов для підвищення якості людського потенціалу, рівня життя населення та поліпшення демографічної ситуації. При цьому об’єктивним якісним критерієм подолання бідності визначено скорочення частки домогосподарств із рівнем споживання, нижчим від прожиткового мінімуму.

Реалізація поставленого завдання залежить, передусім, від економічного зростання та його перетворення на загальний добробут, орієнтації соціально-економічної стратегії на ефективне використання робочої сили шляхом підвищення стандартів оплати праці, створення нових робочих місць, удосконалення системи соціального захисту для забезпечення державної підтримки найбідніших верств населення та зменшення глибини бідності.

 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!