Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Природно-соціальні небезпеки. Проблеми для безпеки життєдіяльності створюють біологічні чин­ники природного та антропогенного походження



Проблеми для безпеки життєдіяльності створюють біологічні чин­ники природного та антропогенного походження, які у великих кілько­стях перебувають в природному середовищі, на виробництві і в побуті. Біологічне забруднення пов'язане з присутністю в воді, повітрі і ґрунті патогенних мікроорганізмів, личинок і лялечок синантропних мух, яєць гельмінтів і таке інше. Деякі мікроорганізми викликають масове роз­повсюдження захворювань у вигляді епідемій і пандемій.

Епідемія — масове розповсюдження інфекційного захворювання лю­дини в будь-якій місцевості, країні, яке суттєво перевищує загаль­ний рівень захворюваності.

Окрім того розповсюдженню захворювань сприяють певні соціальні умови, викликаючи так звані соціальні хвороби.

Соціальні хвороби — це захворювання людини, виникнення і роз­повсюдження яких пов'язане переважно з несприятливими соціально-економічними умовами (венеричні захворювання, туберкульоз та ін.).

Отже, до природно-соціальних небезпек належать: епідемії інфек­ційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД, наркоманія тощо.

В Україні зафіксовано 9 мільйонів випадків інфекційних захворю­вань на рік. Розглянемо деякі найвідоміші інфекційні хвороби, викли­кані вірусами.

Найбільш поширена вірусна інфекція — грип, яка виникає як епі­демія щорічно. Перша в історії епідемія грипу була відмічена 1889 р., інша — охопила практично всю Європу в 1918-1920 роках, при цьому загинуло 20 млн. осіб.

Вірус грипу дуже мінливий, має типи А, В, С, О, а також багато інших підтипів. Найбільш розповсюджені віруси групи А (гонконгзький грип, китайський грип). Грип передається при контакті з хворими людьми через дрібні крапельки, які потрап­ляють в повітря при кашлі та чханні хворого. Інкубаційний період становить 1-2 дні. Симптоми грипу: хворого морозить, піднімається висока температура, відчувається сильний головний біль, біль у м'язах. Існує небезпека ускладнення вто­ринною інфекцією (наприклад, пневмонією, запаленням середнього вуха, плевритом тощо), яка може призвести навіть до смерті. В окремих випадках грип викликані ускладнення у вигляді ураження серця, суглобів, нирок, мозку та мозкових оболо­нок. Щорічно в світі хворіє на грип від 5 до 15% населення, смертельних випадки від грипу налічується близько 2 млн.

Усім добре відомо, що захворювання легше попередити, ніж вилікувати. Найбільш ефективною та доступною формою профілактики грипу є завчасна активізація захисних сил організму. Комплексні гомеопатичні препарати, такі як афлубін та імунал, можуть надати в цьому неоціниму допомогу.



Інший спосіб захисту від інфекційних захворювань — вакцинація. Всі сучасні вакцини створюються за таким принципом: навесні в Азії (вірус грипу приходить до нас з Азії) виділяють три найбільш агре­сивних і розповсюджених різновиди хвороби, і на них виробляється вакцина до початку осені. При застосуванні вакцини захист від за­хворювання досягає рівня 90-98%.

*Хвороба Боткіна, або вірусний гепатит, досить поширена вірус­на інфекція. Відомо мінімум сім збудників захворювання — А, В, С, D, Е, G і TTV, різних за симптоматикою та серйозністю наслідків. Найрозповсюдженіший і найменш небезпечний — гепатит А. Його з повним правом можна віднести до так званих хвороб „брудних рук”, пов'язаних із нехтуванням правил гігієни. Збудник гепатиту А потрапляє в організм людини також із забрудненою водою та їжею. Як правило, гепатит А не дає важких і хронічних форм. Хворі виліковуються вже через два тижні.

Вірус С, який спеціалісти називають «ласкавим вбивцею», — найпідступніший. Досить тривалий час захворювання проходить безсимптомно, але в більшості випадків закінчується важкими ураженнями печін­ки. Частіше цією формою гепатиту заражаються при медичних маніпу­ляціях, наприклад, при переливанні крові.

Дуже небезпечний і, на жаль, досить розповсюджений гепатит В. Вірус гепатиту В характеризується тривалим інкубаційним періодом, персистенцією в організмі й важкими наслідками. Він здатний трива­лий час не виявляти своєї присутності, очікуючи моменту ослаблення захисних реакцій організму. Причинами, що викликають активізацію вірусу, можуть стати простудні захворювання, грип, невиправданий прийом антибіотиків тощо.

Гепатити посідають п'яте місце серед найпоширеніших інфекцій, доступаючись лише ОРВІ, грипу, вітряній віспі й краснусі. Цифри, які реєструються в Україні, — близько 150 тисяч хворих за рік, навряд чи повністю відображають реальну картину розповсюдження захворювання. У значної частини інфікованих захворю­вання протікає безсимптомно, і такі хворі до лікарів не звертаються. Лікувати цю інфекцію досить складно, легше попередити.



Що робити, щоб запобігти цій небезпечній хворобі? Ось основні правила: мийте руки перед їжею, кип'ятіть воду, обливайте кип'ятком овочі і фрукти, при сексуальних контактах користуйтесь презерватива­ми. Можна ще додати рекомендацію по застосуванню індивідуальних засобів захисту від захворювань, які передаються через кров. Найна­дійніший захист від гепатиту В — вакцинація.

Необхідно детальніше зупинитися на такому захворюванні, як туберкульоз, через те, що епідемія туберкульозу в Україні стала реальністю. Наведемо деякі сумні факти про туберкульоз (або, як казали раніше, сухоти).

За всю історію людства від туберкульозу померло понад 300 млн. осіб. Паличкою Коха (збудник туберкульозу) інфіковано 2 млрд. осіб, тобто майже третина населення Землі, 10% інфікованих захворіє.

Хворий на відкриту форму туберкульозу інфікує 10-15 осіб за рік.

Від туберкульозу помирає більше дорослих, ніж від усіх інших інфекційних захворювань разом узятих.

• 26% усіх померлих у слабо розвинених країнах загинуло від туберкульозу.

Третина хворих на СНІД помирає від туберкульозу.

• На туберкульоз хворіють частіше люди віком від 15 до 44 років, тобто найбільш працездатна частина населення, це збільшує негативний економічний ефект хвороби.

Неправильне застосування антитуберкульозних препаратів призвело до того, що понад 50 млн. осіб хворіють на стійку до ліків форму туберкульозу.

У світі щорічно з'являється не менше 8 млн. хворих на туберкульоз і помирає близько 2 млн. За прогнозами ВООЗ кількість хворих у найближчі часи може ви­рости до 90 млн., 30 млн. з них можуть померти ще в цьому десятиріччі. Тому з 1993 р. ВООЗ оголосила цю хворобу «глобальною небезпекою для людства».

Оскільки туберкульоз вважається соціальною хворобою, причини загострення епідемічної ситуації з ним в нашій країні цілком зрозумілі (йдеться про зарплати, житлові умови, якість харчування, стреси, шкідливі звички, і, нарешті, складну екологічну ситуацію).

Туберкульоз(сухоти) — це різноманітне за своїми проявами інфек­ційне захворювання.

Туберкульозна паличка (паличка Коха) може викликати ураження не тільки органів дихання (легень, бронхів, гортані), а й кишечника, се­чостатевих органів, наднирників, шкіри, кісток, суглобів, головного мозку тощо, але в переважній кількості випадків (80-90%) спостерігаєть­ся ураження легень. Основне джерело розповсюдження інфекції — хворий на туберкульоз, який виділяє мокроту з бактеріями. Зараження відбувається, коли здорова людина вдихає дрібні крапельки рідкої або частки висохлої мокроти хворого на туберкульоз. Палички Коха можуть потрапити і через ушкоджену шкіру або слизову оболонку носа чи рота, а також при вживанні в їжу молока, м'яса від хворої на туберкульоз худоби.

Прояви хвороби залежать від стану організму, характеру та ступеня ушкодження окремих органів і систем. Загальними ознаками для всіх форм хвороби є: * підвищення температури, * потовиділення ночами, погіршення сну і апетиту, *втрата ваги, *дратівливість, *зниження працездатності. При туберкульозі легень також спостерігається кашель сухий або з виділенням мокроти, може виникнути легенева кровотеча

Як же можна запобігти захворюванню на туберкульоз? Насамперед щеплен­ням. Існуюча вакцина (так звана БЦЖ) була запропонована французькими дослідниками А.Кальметом і К.Гереном 1921 р. Це жива послаблена культура бак­терії туберкульозу. Вакцинована людина, отримавши послаблений штам тубер­кульозної палички, виробляє на неї імунітет. Але навіть невелике послаблення імунітету, наприклад, після грипу, веде до того, що вакцинована людина стає беззахисною перед туберкульозом.

Визначемо ще деякі досить поширені захворювання. Кишковий тракт — це природне місце існування багатьох видів бак­терій, і більшість з них при звичайних умовах нешкідливі. Однак бага­то мешканців кишечника — небезпечні патогенні мікроорганізми, до них належать збудники черевного тифу, паратифу, дизентерії, холери і сальмонельозів.

Розрізняють дві групи харчових захворювань мікробного походження: харчові інфекції і харчові отруєння (інтоксикації).

*Харчові інфекції. Харчові інфекції (дизентерія і холера) виникають при активному розмноженні і утворенні токсинів збудників в організмі. Ці заразні захворювання передаються від однієї людини до іншої через харчові продукти, воду, рідше іншими шляхами. Разом з їжею в організм вносяться збудники різних захво­рювань. Найбільшу небезпеку представляють збудники шлунково-кишкових захво­рювань. Їжа служить для них лише переносником, доставляє їх в ті органи люди­ни (наприклад, в шлунково-кишковий тракт), де вони здатні активно розмножу­ватись і виробляти токсини.

Харчові інфекції заразні та дуже небезпечні через те, що більшість продуктів харчування, з якими вони можуть розповсюджуватись, вжи­ваються людьми кожного дня.

*Харчові отруєння. Збудники харчових отруєнь на відміну від збудників харчових інфекцій здатні жити та розмножуватись на продуктах. При цьому харчові продукти стають отруйними внаслідок накопичення в них токсинів. Особ­ливістю харчових отруєнь є досить швидкий прояв ознак хвороби. Через 2-24 го­дини після вживання їжі можуть виникнути блювота, різкі болі в області живо­та, головний біль і загальна слабкість, пронос, а в окремих випадках і більш важкі симптоми з наслідками.

Найбільш небезпечними харчовими отруєннями є ботулізм та от­руєння, які викликають стафілококи.

* Харчові токсикоінфекції. Ця група захворювань займає проміжне по­ложення між харчовими інфекціями та харчовими отруєннями. Проходять вони подібно до отруєнь, як гострі шлунково-кишкові захворювання, але вони заразні. Пояснюється це здатністю збудників розмножуватись як у продуктах харчуван­ня, так і організмі людини.

Викликаються токсикоінфекції різними бактеріями, але найчастіше сальмонелами. Харчові токсикоінфекції, які викликаються сальмоне­лами, називають сальмонельозами. Серед харчових бактеріальних от­руєнь вони посідають перше місце.

Природним джерелом патогенних сальмонел є тварини: худоба, свині, коні, собаки та різні гризуни.

* Захворювання, які передаються статевим шляхом. В останні роки в Україні різко погіршилось становище щодо захворюваності на хвороби, які передаються статевим шляхом (ЗПСШ).

Згідно з міжнародною класифікацієюВООЗ, сьогодні налічується близько ЗО захворювань, які передаються статевим шляхом. У цю кате­горію входять декілька груп, наприклад:

хвороби, які викликають віруси — генітальнийгерпес, СНІД, вірусні генітальні бородавки та ін.;

* паразитарні — короста та ін.; оптимальні умови для передавання створю­ються при статевих контактах;

• бактеріальні — сифіліс, гонорея, а також різноманітні уретрити, бакте­ріальний вагіноз;

грибкові — кандідоз на статевих органах та ін. Можуть виникати і без зара­ження, а як наслідок антибіотикотерапії, але передаються і статевим шляхом.

У табл. 4 додатку 1 зібрані відомості про захворювання, які переда­ються статевим шляхом.

Враховуючи складну ситуацію в Україні щодо розповсюдження цих захворювань, слід зазначити, що важливе значення має профілактика, а саме: слід уникати випадкових зв'язків, користуватись презерватива­ми, дотримуватись санітарно-гігієнічних правил.

Розглянемо найбільш поширені захворювання, які передаються ста­тевим шляхом.

* Сифіліс це хвороба всього організму, перші прояви якої найча­стіше бувають на статевих органах. Людина заражається сифілісом від хворого. Зараження, як правило, відбувається статевим шляхом, дуже рідко можливе зараження через поцілунки, а також через предмети домашнього вжитку (ложки, чашки, цигарки тощо).

Збудник сифілісу — бліда трепонема, яка не стійка в зовнішньому середовищі Висока температура, різні дезінфікуючі засоби згубно діють на трепонему. Вона дужі швидко гине при висиханні. Проте в організмі людини трепонема досить стійка.

Під час статевих контактів з хворою людиною бліда трепонема потрапляє ш мікротравми слизової оболонки статевих органів і проникає в кров'яне русло. При класичному перебігу сифілісу розрізняють чотири періоди: інкубаційний та три клінічних (первинний, вторинний та третинний). Інкубаційний період хворобі триває 3-4 тижні. Потім, як правило, на статевих органах утворюється безболісні кругла ранка, або виразка, червоного чи брудно-жовтого кольору, тверда на дотик, яка зовсім не турбує хворого. Це, так званий, твердий шанкер. Через 7-8 днів після появи шанкеру збільшуються найближчі до нього лімфатичні вузли, найчастіше — пахвинні. Через деякий час починають збільшуватись інші лімфа­тичні вузли. Це і є первинний сифіліс.

Значне розмноження блідих трепонем та їх розповсюдження по організму відбу­вається наприкінці первинного періоду сифілісу. Наступає своєрідний трепонемний сепсис, який досить часто супроводжується слабкістю, нездужанням, безсон­ням, головним болем, втратою апетиту, іноді біллю в кістках та суглобах, підви­щенням температури тіла до 37-38 °С.

Якщо в цей період не розпочати лікування, то через 3 місяці з часу зараження хвороба переходить у вторинний сифіліс. Його тривалість становить зазвичай 2-4 роки, але може розтягнутися і до 20 років. На шкірі, слизових оболонках, на статевих органах з'являються дрібні рожеві плями або тверді мідно-червоні вуз­лики, які не турбують хворого. Якщо хворого не лікувати, то через 2-3 місяця ці ознаки зникають, але це не означає, що хворий одужав. Ознаки хвороби зника­ють із зовнішніх ділянок тіла, але уражаються серце, печінка, кровоносні судини, кістки, нервова система, суглоби.

Через декілька років (3-5-10) з'являються ознаки третинного періоду хворо­би — горбинки й вузлики (так звані гуми}, які, розпадаючись, зумовлюють глибокі виразки. У хворих, крім шкіри і видимих слизових оболонок, вражаються печінка, серце, нирки, кістки, суглоби, а також нервова та ендокринна системи, органи чуття. При цьому нерідко хворий вмирає. До тяжких форм сифілісу належить і прогресивний параліч, при якому у хворих виникають тяжкі психічні розлади.

Слід пам'ятати, що сифіліс виліковується. Лікування тим ефектив­ніше, чим раніше воно розпочате. Від зараження сифілісом можна вбе­регтися. Для цього треба уникати випадкових статевих контактів, користуватись презервативами.

* Гонорея. Збудником гонореї є бактерія — гонокок. Заражаються гонореєю найчастіше при статевому контакті з хворою людиною. Перші прояви хвороби з'являються через 3-5 днів після зараження. Перебіг хвороби у чоловіків і жінок має деякі відмінності.

У чоловіків, коли починається хвороба, свербить і пече у сечівнику, виникає різкий біль під час сечовипускання. Потім з'являються гнійні виділення. При цьому спосте­рігаються почервоніння і набряк слизової оболонки біля зовнішнього отвору сечів­ника. Якщо хворого не лікувати, то хвороба прогресує і уражається весь сечівник.

У більшості жінок, на відміну від чоловіків, гонорея проходить без суб'єктив­них симптомів, але з ураженням майже всіх відділів сечостатевої системи, а також прямої кишки. Інфекція спочатку проникає в сечівник і шийку матки. При цьому з'являються гнійні виділення із сечівника і статевих органів. Подразнюється сли­зова оболонка піхви. Якщо хвора не лікується, то процес запалення переходить на слизову оболонку матки, труб і яєчників. Внаслідок запалення звужується просвіт труб. Якщо уражені обидві труби, то жінка не може завагітніти. Коли інфекція потрапляє в черевну порожнину, може розвинутися перитоніт (запалення очеревини). У жінок іноді уражаються суглоби, м'язи, кістки, внутрішні органи і нервова система.

Дуже небезпечний безсимптомний перебіг захворювання, коли хворий не має ніяких суб'єктивних відчуттів. Це створює великий резервуар інфекції. У зв'язку з малосимптомним та безсимптомним перебігом процесу хворі продовжують статеві зв'язки, своєчасно не звертаються за медичною допомогою, що сприяє розповсюдженню інфекції.

Гонорею виліковують. І чим швидше розпочато лікування, тим краї наслідки. Уберегти себе від зараження можна. Для цього потрібно пам'ятати про небезпеку випадкових статевих контактів. Також уберегтись від гонореї можна, застосовуючи презервативи.

*Онкологічні захворювання. В останні роки збільшилась кількість хворих на рак як в Україні, так і в усьому світі. Кожна четверта людина в світі має шанс захворіти па рак, котрий посідає друге місце серед причин смертності. Щорічно в Україні фіксується 160 тисяч нових випадків, на обліку перебуває більше 700 тисяч онкохворих.

Сутність природи раку полягає в тому, що клітини тканини перероджуються і можуть розповсюджуватись на інші органи. Звичайні клітини завжди ростуть, діляться і відмирають.

* Ракова клітина — це така клітина, яка виходить з-під контролю власного організму: її ростом організм не керує.

Зараз відомі деякі механізми переродження клітин, і тому лікарі впевнені, що 60-70% всіх ракових захворювань можна запобігти, якщо уникати тих факторів, які провокують клітини до ненормального росту. Такі причини, як куріння та забруднення довкілля відомі давно. З'ясували також, що вплив ультрафіолетового випромінювання на шкіру збільшує ризик виникнення раку шкіри. Їжа людини містить багато канцерогенів — речовин, які викликають рак. Нещодавно установили зв'язок між харчуванням з великою кількістю жирів і раком молочної залози. Відомо, що харчування з великою кількістю клітковини суттєво знижує вірогідність раку кишечника. Деякі види раку — спадкові, в своїй основі мають ген, який відповідає за схильність до раку в майбутньому житті. Серед них і такі розповсюджені, як рак молочної залози, поліпоз кишечника, рак легень та інші. Серед тих, хто належить до так званих ракових родин, це захворювання трапляється у 2-3 рази частіше. Але не слід вважати, що хворої неминуча. Велике значення мають профілактика, спосіб життя. Таке важке захворювання, як сімейний поліпоз, передається майже в 100% випадків. У таких випадках необхідно регулярно перевірятися у лікаря. Раннє діагностувань захворювання дозволяє ефективніше його лікувати.

Основний критерій ефективності в онкології — так зване п'ятирічне виживання. Якщо за цей період часу хвороба не рецидивує, рак вважається вилікуваним, тому що після 5 років рецидиви бувають у дуже небагатьох пацієнтів онкологічних лікарень.

Табл. 5 додатку 1 статистичних даних про ефективність лікування (розроблена Асоціацією американських онкологів) називає не тільки відсоток п'ятирічного виживання, але й найбільш суттєві фактори ри­зику при виникненні різних форм раку.

Як видно з таблиці, успіхи в лікуванні різних форм раку неоднакові, деякі форми, як і раніше, надзвичайно важко піддаються лікуванню. Тим важливіше знати фактори ризику й прагнути уникати їх.

* СНІД — синдром набутого імунодефіциту. За оцінками 00Н та ВООЗ у світі налічується 50 мільйонів осіб, інфікованих вірусом імунодефіциту людини. Більше 16 мільйонів осіб померли від СНІДу. Більшість випадків інфіку­вання припадає на африканські країни. Половина нових випадків інфекції припа­дає на молодих людей у віці 15-24 років.

За офіційними даними фонду ЮНЕЙДС (об'єднана програма 00Н з питань СНІДу) в минулому році Україна визнана епіцентром розповсюдження ВІЛ-інфекції у Східній Європі. На 1 січня 2000 року зареєстровано 28 965 випадків інфікування серед громадян України, 283 випадки — серед іноземців. При цьому спостері­гається стрімкий розвиток темпів епідемії в останні роки. Але треба мати на увазі, що реальна кількість ВІЛ-інфікованих значно більша, оскільки реальне вияв­лення всіх ВІЛ-інфікованих майже неможливе.

Особливе значення має той факт, що 80% всіх ВІЛ-інфікованих становлять ін'єкційні наркомани у віці статевої активності (від 15 до 30 років). Найбільша кількість випадків ВІЛ-інфекції сьогодні реєструється в Одеській, Миколаївській, Донецькій, Дніпропетровській областях. Автономній Республіці Крим та місті Київ.

Перші випадки СНІДу було зареєстровано в червні 1981 р. в Центрі контролю за захворюваннями в Атланті (США).

У 1982 р. Центр контролю за захворюваннями у США офіційно повідомив про реєстрацію нового захворювання, названого синдромом набутого імунодефіциту.

Перші повідомлення про СНІД свідчили, що це хвороба виключ­но гомосексуалістів. Однак невдовзі було виявлено, що СНІД часто вражає також наркоманів, які вводили внутрішньовенне героїн бруд­ним шприцом або голкою.

*СНІД — трагедія людства, з нею ми увійшли у XXI ст. СНІД — це глобальна смертельна інфекція, яку людство досі не може подо­лати.

Небезпека захворіти на СНІД виникла і серед тих, хто не був гомосексуалістом і наркоманом. Стало очевидним, що хвороба передається статевим шляхом і через кров. Захворіти можна і при звичайному (гетеросексуальному) контакті за умови, коли один з партнерів — носій СНІДу.

Відкритим лишається питання: коли виник збудник СНІДу? А чи дійсно зазначені вище хворі були першими? Ретроспективний аналіз історій хвороб, а потім вивчення заморожених зразків крові та окре­мих органів дали підставу для висновку, що в Африці, США випадки СНІДу були вже в 1968 р. і навіть раніше.

Честь відкриття вірусу, який викликає СНІД, належить французькому вченому професору Пастерівського інституту в Парижі Люку Монтаньє (1983). Менш аніж за рік надійшло ще одне повідомлення про відкрит­тя вірусу, що викликає СНІД, з Америки від професора Національного інституту раку Роберта Галло.

Отже, СНІД — смертельне захворювання людини, що викликається ВІЛ (вірусом імунодефіциту людини).

- при статевому контакті з інфікованою людиною

- під час переливання крові та під час пересадки органів та тканин

- при неодноразовому використанні голок та шприців наркоманами, нанесенні татуювання

- при пошкодженні шкірних покривів, слизових оболонок медичним інструментом, забрудненим .ВІЛ, при контакті з інфікованими ВІЛ тканинами та органами

- від інфікованої матері — плоду під час вагітності чи при годуванні грудним молоком

Хвороба не передається: через рукостискання, через поцілунок, через їжу, через предмети домашнього вжитку, при купанні в басейні, душі, через спортивні предмети; через укуси комах, при догляді за хворими.

Попри поширену думку про неспроможність науки подолати СНІД, хочеться вірити, що ця хвороба буде переможена в найближчому май­бутньому.

Треба пам'ятати, що сьогодні вирішення проблеми попередження СНІДу залежить від кожного з нас. Здоровий спосіб життя, критичне ставлення до себе і оточення в плані інтимних статевих відносин, відпо­відальне виконання своїх обов'язків тими, чия трудова діяльність пов'я­зана з ризиком передачі інфекції (медики, перукарі та інші) допоможе створити надійний заслін для СНІДу. СНІД — це ніби тест для людей на здоровий глузд та совість.

* Наркотики та наркоманія. Кількість наркоманів зростає в усьо­му світі, в тому числі і в Україні. Наркоманія в Україні, на думку спеціалістів, давно набула ознак епідемії. Кількість людей, які вживають наркотики переважає 82 500 (за офіційними даними на 1999 р). Реальна цифра людей, що вживають наркотики, за оцінками МВС, в 10-12 разів більша, і може скласти 600-800 тисяч, а тенета наркобізнесу ловлять все нові жертви. За даними Інтерполу, в Україні зареєстровано 65 ти­сяч розповсюджувачів наркотиків.

Молоді необхідно усвідомити, що вживання наркотиків не просто шкодить здоров'ю людини, а й знищує, вбиває її. Наркоманія — це насамперед проблеми молоді. Дослідження показали, що середній вік початку прийому наркотиків — 13-15 років, а в деяких містах нашої країни ще менший — 9-13 років. Наркоманія — це важка хвороба, яка дуже швидко розвивається. Середня тривалість життя людини після початку регулярного прийому наркотиків становить 7 років. Наркомани рідко доживають до 30-річного віку. Як свідчать дослідження, часто вживати нарко­тики починають зовсім випадково, через цікавість. Молодь «знайомиться» з нар­котиками на дискотеках і вечірках, в компанії з друзями. Існують й інші причини збільшення кількості наркоманів, а саме: економічна криза, безробіття, проблеми в особистому житті. Все це змушує людину за допомогою наркотиків шукати «кращого життя», але це життя без майбутнього.

Незважаючи на те, що зловживання наркотиками стало однією з найгостріших світових проблем XX—XXI ст., досвід вживання людьми наркотичних речовин вимірюється тисячоліттями. Початкове вживан­ня наркотиків було пов'язане з релігійними та побутовими звичаями. Багато тисяч років тому наркотики почали використовуватись служи­телями різних релігій для досягнення стану містичного екстазу при ви­конання культових обрядів та ритуалів.

Першою рослиною з психоактивними властивостями, про яку є згадка в історії, був мак. Ще п'ять тисяч років тому його використовували шумери, які жили па землях Ниж­ньої Месопотамії (сучасний Ірак). На глиняних табличках, які були знайдені через сто­ліття в Ниппурі, залишились рекомендації щодо приготування та вживання опіуму.

Про гашиш як ліки від кашлю та проносу говориться в 2737 р. до н.е. в лікувальнику китайського імператора Шен-Нуна, складеному ще в стародавньому Китаї. Гашиш ви­користовувався як знеболювальний засіб при хірургічних операціях, в Індії він також використовувався як ліки.

Стародавні культури використовували в релігійних цілях галюциногені іі гриби. Ще з XVI ст. іспанські хронікери повідомляють про наркотичні гриби з Мексики.

Праіндіянці століттями, а то й тисячоліттями просувались через джунглі Центральної Америки у землі Мачу-Юнга (тепер Болівія) — це і є батьківщина страшного зілля коки. Кущ цей вічнозелений, 2-2,5 м заввишки. Після жування листочків коки знесилена лю­дина без відпочинку може подолати десятки кілометрів, не відчуваючи спраги і голоду. Правда, потім настає втома, знехіть до всього, байдужість і розумова тупість.

Окрім поодиноких географічних осередків вживання різноманітних речовин, які мають психоактивні властивості, Європа не знала більшості

сильних наркотиків до кінця XII ст., коли хрестоносці привезли з Ближ­нього Сходу опіум. Перші препарати опіуму мали назву «лаудан». На початку минулого століття, в 1805 р., аптекар Зертюрнер виділив пер­ший алкалоїд опіуму і дав йому назву «морфін» на честь грецького бога сну Морфея. Трохи пізніше, 1832 р. Робіке виділив кодеїн, а 1848 р. Мерк виділив із опіуму папаверин.

Масове вживання наркотиків в Європі почалось в XIX ст., коли група інтелектуальних авантюристів почала експериментувати над власною свідомістю, вживаючи наркотики, які привезли з Єгипту та Індії (га­шиш, опіум).

1938 рік став дуже важливим в історії наркоманії. Цього року швей­царському хіміку Альберту Хофману вдалося синтезувати лізергінову кис­лоту (ЛСД-25), що стало початком розвитку масового вживання нарко­тиків в обсягах, які до цього не мали прецеденту в історії людства.

У XX ст. з розвитком технічного прогресу та початком лаборатор­ного виробництва алкалоїдів опіуму і кокаїну наркоманія перейшла в інший вимір — масовість та епідемічне розповсюдження, переставши бути проблемою однієї особистості, стала соціальною проблемою.

* Класифікація наркотиків та типи залежності. Сьогодні нар­команія є світовою проблемою, вона присутня на всіх континентах і демонструє тенденцію до непохитного зростання.

Група експертів ВООЗ визначила наркоманію як «стан епізодично­го або хронічного отруєння, викликаний багаторазовим введенням наркотику». Комітет експертів ВООЗ розрізняє в наркоманії як хворобі два стани — залежність та звикання.

Залежність характеризують:

- сильне бажання або непереборна потреба (нав'язливий стан) подальшого

- прийому наркотику, а також спроби отримати його за будь-яку ціну

- тенденція збільшення дозування через розвиток залежності

- психічна (психологічна або емоційна) залежність від ефекту наркотику

- згубні наслідки для особистості і суспільства

Звикання характеризують:

- бажання подальшого прийому наркотику з метою поліпшення настрою

- незначна тенденція (або її відсутність) до збільшення дозування

- деякий ступінь психічної залежність від ефекту наркотику, але відсутність фізичної залежності (відсутність абстинентного синдрому)

- негативні наслідки стосуються тільки особистості наркомана

Психічна залежність — це форма взаємовідносин між наркоти­ком і особистістю, і ці взаємовідносини залежать як від специфіч­ності ефекту наркотику, так і від потреб особистості, котру цей наркотик задовольняє.

Чим швидше наркотик задовольняє ці потреби та викликає очікуваний емо­ційний стан, тим складніше перебороти звичку вживання цього наркотику. В умо­вах сильної психічної залежності позитивний психологічний стан особистості залежить тільки від того, чи є наркотик під рукою. Врешті-решт він стає необ­хідною умовою нормального стану особистості. В випадку відсутності наркоти­ку людина катується, і щоб виправити настрій або поліпшити стан, наркоман намагається знайти його за будь-яку ціну. Відсутність наркотику, до якого лю­дина звикла і від якого стала психологічно залежною, може найдраматичнішим чином вплинути на все його життя. Потреба в наркотику стає найголовнішою в житті наркомана, він перестає виконувати свої обов'язки, кидає сім'ю і друзів, концентруючи всі свої інтереси на добуванні та вживанні наркотиків.

Психічна залежність, згадки про приємні відчуття є головними факторами, пов'язаними з хронічним отруєнням психотропними наркотиками, а в окремих випадках ці фактори можуть бути єдиними.

Фізична залежність — це стан адаптації, який виражається в явних порушеннях фізіології у випадку припинення вживання нар­котиків. Це явище перебуває в безпосередньому зв'язку з фармаколо­гічною дією наркотику на живу клітину.

Класичною ознакою виникнення фізичної залежності є поява абстинентного синдрому, який фактично свідчить про «наркотичний голод». Абстинентний син­дром характеризується низкою проявів у психічній та фізичній областях, специ­фічних для кожного окремого виду наркотику. Цей стан полегшується або зникає після введення того самого наркотику або речовини, яка має такі ж психофармакологічні властивості.

Толерантність є адаптаційним станом, проявляється у зниженні інтенсивності реакції організму на ту саму кількість наркотику, або виникає потреба в збільшенні дози для досягнення ефекту, котрий раніше досягався при дії меншої кількості того самого наркотику.

Усі наркотики за походженням можна розділити на дві групи — природні і синтетичні. Що ж таке наркотик ?

Наркотиком вважається кожна речовина рослинного чи синте­тичного походження, яка при введенні в організм може змінити одну чи декілька функцій та внаслідок багаторазового вживання призве­сти до психічної або фізичної залежності. Відчути дію наркотику і не втягнутись неможливо.

Наркотики та їх ефекти. З точки зору психофармакологічного впливу наркотики можна розподілити на три великі групи:

наркотики, які пригнічують діяльність центральної нервової систе­ми (опіати, барбітурати);

наркотики, які збуджують діяльність центральної нервової системи (амфетаміни, кокаїн, гашиш);

наркотики, які викликають галюцинації (марихуана, мускатний горіх, ЛСД, мескалін, псилоцибін).

Серед речовин, які при надходженні в організм депресивне впли­вають на вищу нервову діяльність, виділяють опіум та його похідні,

а також барбітурати.

Їх загальною ознакою є здатність до зняття психологічної напруги і до послаблення невпевненості у собі й сором'язливості; вони змінюють емоційну реакцію на біль, уповільнюють реакції, порушують координа­цію руху. Вживання цих препаратів у великих дозах викликає сон, сер­йозні порушення свідомості, призводить до безпам'ятства і навіть смерті. Ефекти цих наркотиків використовуються в медицині. Ми зупинимось на дії опіуму та його похідних, а також на дії барбітуратів, через те, що ці психоактивні речовини найчастіше вживають наркомани.

Опіум та його похідні.

Опіум — це психоактивна речовина, яка має найдовшу історію. Опіум — це молочний сік, який отримують з надрізаних головок опіум­ного маку.

Мак вирощують у всьому світі, але за вмістом морфіну найкращим вважаєть­ся балканський і малоазіатський мак. Вміст морфіну є головним фактором, який визначає ефективність та якість опіуму.

Спосіб вживання опіуму з метою отримання наркотичного сп'яніння зале­жить від географічних та культурних особливостей, а також традицій. В Ірані і Туреччині опіум їдять, китайці його найчастіше курять, а європейці та аме­риканці вводять шляхом ін'єкцій. Від способу вживання залежить інтенсивність дії препарату та яскравість відчуттів.

Найбільш швидко і сильно діє опіум, який вводиться шляхом ін'єкцій. Цей спосіб вживання більш діє в фізичному, а не в психологічному плані. Після уколу наступає фізичне оніміння та спокій, стан характеризується повним розслабленням. Функція інтелекту наближається до нуля. Ці ефекти опіуму притягують напружених, емоційно незрілих людей, які намагаються штучно розслабитись та досягнути стану спокою.

Знаючи склад опіуму, можна зрозуміти, що його дія є сумарним ефектом всіх алкалоїдів, які входять до його складу (морфін, кодеїн, тебаїн, наркотин, папа- верин).

Протягом перших декількох місяців прийому опіуму переважають позитивні ефекти, і наркомани, прагнучи до їх повторення, приймають опіум досить час­то. Цей період являється вступом до психологічної залежності. Пізніше, через розвиток толерантності, щоб досягнути колишнього ефекту, необхідно збільшу­вати дози. Незважаючи на те, що приємні ефекти слабшають, наркоман вже не може відмовитись від наркотику, тому що потрапляє в фізичну залежність. Він приймає наркотик не для задоволення, а прагне уникнути абстинентної кризи.

Найбільш частими ускладненнями хронічного зловживання опіумом є:

• опіумна гарячка;

• вірусне запалення печінки;

• гнійні інфекції шкіри та тканин, запалення та затвердіння вен.

Морфін. Морфін — найбільш відомий алкалоїд опіуму, виділений у 1805 р.

Це білий кристалічний порошок, який не має запаху, його легко розпізна­ти за терпким смаком. Він використовується як знеболювальний засіб у меди­цині. До морфіну швидко виникає толерантність, і хронічні морфіністи можуть приймати наркотик в дозах, більших за терапевтичні в 20-200 разів. Але необ­хідно пам'ятати, що толерантність ніколи не є абсолютною, а це означає, що існує межа, за якою доза стає смертельною. Толерантність розвивається про­тягом приблизно трьох тижнів щоденного вживання.

Наркомани найчастіше приймають морфін шляхом ін'єкцій, щоб швидше досягнути ефекту. Найбільш розповсюдженим ефектом впливу морфіну є його пригнічена дія на центральну нервову систему.

У невеликих кількостях морфін викликає ейфорію та приємну сонливість, яка супроводжується відчуттям розслабленості й безтурботності. Людина відчуває себе впевнено і безпечно. Думки можуть бути багатими і змістовними, але ними неможливо керувати. Довготривала концентрація уваги зазвичай стає немож­ливою, повністю зникає прагнення до активних дій. Людина стає апатичною, цікавиться тільки собою, не відчуває потреби спілкування. Гострота зору зни­жується, настає стан летаргії. Досить частим ускладненням при прийомі мор­фіну є смерть через передозування препарату, а також підвищена чутливість до нього.

Про вживання морфіну можуть свідчити такі симптоми: * важкі запори, які чергуються з проносом, * шрами та гнійні запалення від недотримання правил стерильності при ін'єкціях, * звужені зіниці і головний симптом — розвиток абстинентного синдрому при раптовому припиненні прийому морфіну.

Морфін — наркотик, до якого дуже швидко настає звикання. Вже через декілька днів постійного вживання препарату формується залежність.

Героїн. Героїн — це напівсинтетичний похідний морфіну, вперше отриманий в Німеччині в 1898 р. Дессером як ліки, які ліквідують за­лежність від морфіну.

Героїн у 20-25 разів сильніший за морфін і вдвічі сильніший в плані зви­кання. У хімічно чистому вигляді він являє собою сіро-коричневий порошок. Нелегальні торговці додають до нього кофеїн, лактозу, лимонну кислоту і навіть таку отруту, як стрихнін, котрі підсилюють його дію, водночас збільшуючи вагу.

Героїн сам по собі має слабку фармакологічну дію, але він дуже швидко перетворюється у мозку в морфін, тобто ефект героїну насправді є ефектом

морфіну. Чистий морфін не в змозі подолати гематоенцефалічний бар'єр й у ве­ликих кількостях потрапити в головний мозок, в той час як молекули героїну без перешкод проходять цей бар'єр і тільки в мозковій тканині трансформу­ються в молекули морфіну.

Героїн — наркотик, який найшвидше викликає звикання. Вже че­рез кілька днів може виникнути сильна фізична залежність. З цієї причини героїн не використовують у медицині. Героїн в організм вводиться шляхом ін'єкцій. Після уколу героїну зазвичай виникає дрімота, зіниці максимально звужені, пульс та дихання вповільнені. Наркоман, який перебуває під впливом героїну, безпечний. Вживання героїну блокує сексуальні подразники та гасить сексуальні потреби.

Найпоширенішою причиною смерті наркоманів є передозування наркотиків. Навіть відносно невеликі дози героїну можуть стати причиною смерті наркомана внаслідок набряку легень та шоку. Серед психічних ускладнень найчастіше трапляється звикання на всіх рівнях. Спочатку переважає бажання повторити приємне відчуття, пізніше — страх перед абстинентною кризою.

Барбітурати. Барбітуратами називають ліки, які є похідними бар-бітуратової кислоти. Всі вони викликають пригнічення мозкових центрів, які контролюють вищу нервову діяльність. З цієї причини барбітурати використовують для лікування безсоння й зняття напруги та невпевненості.

У медичних цілях препарати вводяться в організм шляхом ін'єкцій, через рот або через пряму кишку. Наркомани їх ковтають або вводять шприцом. У невеликих дозах барбітурати виявляють заспокійливу дію та знімають боль­ові відчуття, які спровоковані спазмами гладкої мускулатури. В середніх дозах вони викликають більш сильне почуття спокою та сон, а в високих дозах бар­бітурати роблять сон набагато глибшим, і пацієнт може впасти в довгостроко­ву сплячку або навіть померти від паралічу дихального центру.

Барбітуратна наркоманія з урахуванням її ефектів та наслідків більш небезпечна, ніж опіоманія. При отруєнні організму барбітуратами нарко­ман більше хворий психічно та емоційно збуджений, у нього порушена координація рухів та підвищена схильність до епілептичних припадків, які проявляються у фазі абстиненції.

Довгострокове вживання барбітуратів призводить до виникнення психічної та фізичної залежності. Психічна залежність безпосередньо пов'язана з ефек­тами наркотику. В особистостей напружених та нерішучих залежність виникає швидко, через те що наркотик вивільняє їх від неприємних переживань, про­понуючи натомість приємні. Це стає причиною частого вживання барбітуратів.

Найбільш численною групою серед психостимулюючих засобів є амфетаміни. Також сильну стимулюючу дію має кокаїн.

Амфетаміни.Перші амфетаміни були отримані 1920 р. і — як сильні стимулятори та засоби, які знімають втому й млявість, одразу почали застосо­вуватись у медичній практиці. Пізніше виявилось, що вони також знижують апетит, і ця їх властивість досить широко сьогодні застосовується.

Найчастіше вживаються такі амфетаміни: бензедрин, декседрин, метедрин. Вживання амфетаміну швидко призводить до психічної залежності, можливо навіть швидше за інші відомі наркотики. При прийомі в середніх дозах амфетамін підвищує активність та витривалість організму, викликає відчуття емоційного підйому та ейфорії. Перебуваючи під його впливом, людина схильна переоцінювати свої можливості. Повторне внутрішньовенне введення амфетаміну тільки підсилює ці ефекти.

Внаслідок розвитку толерантності дози доводиться збільшувати — деколи в сотні разів. Хоча ці величезні дози рідко бувають небезпечними для фізичного здоров'я людини, вони досить часто викликають у поведінці зміни психічного характеру: галюцинації, манію переслідування, серйозні викривлення в свідо­мості, особливо, якщо препарат вводити внутрішньовенне.

•Кокаїн. Кокаїн — це алкалоїд, який міститься в листі південноамери­канської рослини коки.

При будь-якому введенні в організм кокаїн має збуджуючу дію. При вдиханні кокаїн викликає подразнення та сухість слизової оболонки носа. Тривале вживання наркотику може призвести до перфорації носової перегородки, і за цією ознакою кокаїномана можна легко пізнати. Ін'єкції кокаїну дуже подразнюють шкіру. Вени, в які вводиться кокаїн, швидко мертвіють.

Через те, що кокаїн не викликає толерантності взагалі, або викликає її в незначному ступені, наркомани довго можуть дотримуватись того ж самого дозування. Вони не потрапляють в фізичну залежність, як, наприклад, опіомани, але психічна залежність від кокаїну виражена досить сильно.

Перший ефект кокаїну приємний: проходить втома, з'являється відчуття сили та переваги, наркоман відчуває підвищення інтелектуаль­них можливостей та фізичної сили. Він стає діяльним, відчуває впев­неність в собі, знаходиться в постійному русі, відчуває потребу весь час говорити і доводити свою значущість для суспільства. Але цей стан триває недовго і замінюється депресією і неспокоєм. Щоб поліпшити самопочуття, потрібно знову ввести кокаїн в організм.

Постійне і часте вживання кокаїну викликає дуже несприятливі у стани, такі як параноя, марення, галюцинації та манія переслідування. Кокаїноман думає, що за ним хтось стежить, що йому постійно загрожує небезпека. Психічні відхилення можуть перейти в психоз, який супроводжується галюцинаціями, в котрих довкілля набуває мініатюрних розмірів.

Галюциногени. У той час як інші наркотики викривлено сприймають реальність, або нейтралізують її неприємні прояви, викликаючи ілюзію, галюцицогенні наркотики пропонують бачення зовсім іншого світу, іншої реальності, яка існує незалежно від нас. Іноді цей, інший, світ притягує настільки, що той, хто пізнає його хоч раз, вже не хоче повертатися або бажає бувати в цьому ілюзорному світі якомога частіше. Саме в цьому криється найбільша небезпека безконтрольного застосування галюциногенних наркотиків.

Галюциногенні наркотики викликають досить серйозні порушення в психічній сфері, які супроводжуються викривленням сприйняття часу і про­стору, а також змінами сприйняття своєї особистості. Людина, яка перебуває під їх впливом, виявляється викинутою в інший світ, в якому звуки і барви здаються більш живими й наповненими іншим сенсом. Ці процеси можуть супроводжуватись підвищеною зоровою чутливістю, яка призводить до появи марень та галюцинацій.

Марихуана наркотик рослинного походження. Її готують з висушеного листя та суцвіть індійської коноплі. Ця конопля росте в місцевості з переважно теплим кліматом, насамперед, в Мексиці, в Африці, в Індії і на Середньому Сході. Її можна також вирощувати в помірному кліматі. Марихуану курять у вигляді цигарок, за допомогою трубки або кальяну.

Більшість курців марихуани після вживання наркотику спочатку відчувають короткочасний страх та неприємну напругу, яка швидко змінюється гарним настроєм та ейфорією, нападами пеконтрольованого сміху та підвищеною по­требою у спілкуванні. Порушується сприйняття часу і простору, кольори і зву­ки здаються більш насиченими. Наркомани впевнені, що можуть читати дум­ки своїх співрозмовників та передавати свої думки іншим.

Підвищення дози марихуани викликає серйозні зміни в емоційній сфері:

* послаблення уваги, * порушення пам'яті, * помилкове некритичне ставлення до свого стану. Окрім того, можуть проявлятися галюцинації та різні фобії. Вислови наркомана незрозумілі для оточення. Він демон­струє прояви манії переслідування, при цьому може бути небезпечним.

Багато авторів вважає, що помірне вживання марихуани не викликає несприятливих змін в організмі та фізичної залежності. Пропагандисти ідеї легалізації марихуани стверджують, що цей наркотик менш шкідли­вий, ніж навіть алкоголь. Можливо, до певної міри це і так. Однак не можна розглядати небезпеку вживання марихуани виключно з точки зору її фармакологічних ефектів. Небезпеку потрібно шукати, насамперед, в особистості самого наркомана. На відміну від азіатів, представники зах­ідної цивілізації рідко зупиняються на цьому наркотику. Марихуана стає відправною точкою для вживання сильніших наркотиків.

ЛСД-25. Діетиламід лізіергінової кислоти (ЛСД-25) — найбільш відомий, найбільш вивчений і водночас найбільш вживаний психоделічний наркотик. Найчастіше цей галюциноген зустрічається у вигляді порошку або розчину, не має кольору, смаку та запаху. Швидкість дії ЛСД залежить від способу вживання, кількості препарату та індивідуальної чутливості. Наркотик, який вживається через ротову порожнину, починає діяти через 45 хв., в особливо чутливих до препарату осіб — через 15 хв. Після ін'єкції

ефект проявляється вже через лічені хвилини. Перші відчуття бувають, як правило, приємними. У людини виникає почуття очікування чогось надзвичайного. Потім починають проявлятися симптоми збудження нервової системи, виникає почуття необгрунтованого страху, тіло починає тремтіти, людину нудить. Ці явища часто супроводжуються запамороченням та частим серце­биттям. Зіниці дуже розширені, і часто для полегшення світлобоязні людині необхідно навіть вночі носити темні окуляри. Після того, як молекули нар­котику досягли головного мозку, починається зміна стану свідомості, яка триває декілька годин, і багаті галюцинаторні переживання.

Існує така класифікація ускладнень, які виникають внаслідок хрон­ічного зловживання ЛСД:

гострий стан психозу і паніки. Іноді вони можуть виступати разом з суїцидальними реакціями, зі схильністю до вбивства;

• явище відлуння. Це означає можливість спонтанного повторення психоделічної зміни свідомості, яке може настати через декілька тижнів або місяців після припинення вживання наркотику, в надзвичайно гострій формі та супро­воджується гострою манією переслідування. У цьому стані людина може закін­чити життя самогубством або застосувати насильство по відношенню до інших;

довгостроковий стан слабкої концентрації уваги, апатія, байдужість до усього навколишнього. Людина, яка хронічно зловживає ЛСД, кидає сім'ю, друзів, роботу і в повній ізоляції проводить весь свій час у роздумах про ЛСД та його властивості;

проблемою, яка має велике теоретичне і практичне значення, є хромо­сомні порушення. Вони були виявлені у деяких наркоманів, які вживали ЛСД.

Людина і наркотик. Процес звикання до наркотику розвивається поступово протягом тижнів, місяців, і навіть років, тому важко виз­начити межу часу, на котрій людина стає наркоманом. Але навіть не­зважаючи на термін виникнення залежності, життя наркомана зазнає кардинальних змін, коли це відбувається. Тоді всі його дії спрямовані на те, щоб дістати наркотики, які стають єдиною річчю на світі, яка здатна принести йому задоволення. Сім'я, друзі, робота, навчання, їжа, секс, здоров'я — все це відходить на другий план. Усі наркомани, незважаючи на те, чим вони займаються, де живуть, скільки у них грошей, який їх рівень розумового розвитку, в цьому відношенні живуть однаково. Їх перша думка одразу після пробудження — де і як дістати наркотик. Немає такої жертви, яку не можна б було принести заради наркотику.

З часом наркомани перестають реагувати на інші види задоволення. Ніщо для них не може буди кращим за наркотичний «кайф» і ніщо не може бути страшніше за абстинентну кризу, тобто «ломку». В цей пе­ріод наркоман здатний на вбивство, крадіжку, зраду заради мінімаль­ної дози наркотику. Усі дні життя наркомана, за суттю, однакові.

Наркоманія — це важке захворювання, що завдає серйозної шкоди здоров'ю, призводить до деградації особистості, інвалідності і смерті в молодому віці.

Наркомани є найбільш небезпечною групою ризику захворюван­ня на СН1Д (серед хворих на СНІД 70% це наркомани). Це зумов­лено як фактором введення наркотиків ін'єкцією, так і ризикова­ною психічно неадекватною поведінкою в різних життєвих ситуац­іях, в тому числі і сексуальній.

Звичайно, наркоманами не народжуються. Найчастіше наркотик пробу­ють з цікавості, через легковажність, копіювання когось, а іноді до вживання наркотиків привчають більш «досвідчені друзі». Наркоманія поширюється за законами епідемії: хворий на наркоманію втягує в свої тенета все нові й нові жертви. Ті, хто вживає наркотики, без них вже обійтись не можуть, і дози вживання їх з кожним днем все збільшують. Наркоман стає рабом цієї звич­ки. Розповсюджувачі наркотиків пропонують їх безкоштовно доти, поки людина не стає залежною від них. Потім вона приноситиме їм гроші й до­сить великі. Відсутність грошей штовхає наркоманів на злочин.

Торгівля наркотиками дає величезні прибутки. Зберігання, транспортуван­ня й торгівля наркотиками карається законом.

Погляньте на тих, хто звик до наркотиків — це люди без майбутнього. Сьо­годні вони втратили своє здоров'я й загрожують здоров'ю власних дітей і сус­пільству. У наркоманів народжуються діти з тяжкими фізичними та психічними вадами. Зовнішній вигляд наркомана далекий від привабливого: сіре обличчя, суха шкіра, волосся та зуби поступово випадають. У них значно послаблена пам'ять, вони не в змозі запам'ятати прочитане.

Наркоманія — це не пустощі, не проведення вільного часу в товаристві друзів, а небезпечна хвороба. Не кожному вдається вирватись з полону цієї хвороби, яка може призвести до смерті в молодому віці.

4.5. Небезпеки в сучасному урбанізованому середовищі

Сучасній людській цивілізації властиві стрімкі темпи урбанізації. Вони вирішальне зумовлені двома факторами — «демографічним вибухом» другої половини XX ст. та науково-технічною революцією в усіх сферах.

Урбанізація (від лат. иrbanos — міський) означає процес зростан­ня міст і міського населення та підвищення Їх ролі в соціально-економічному та культурному житті суспільства. Способи виник­нення міст в історії людства були різними. Міста виникали як сумісні поселення ремісників, що полегшувало їх виробничу діяльність, як центри торгівлі, як воєнні укріплення (фортеці).

Процес світової урбанізації розпочався в Європі, де вперше почали формуватися міста завдяки концентрації засобів виробництва, великої промисловості. Становлення урбанізації почалося на зламі XVIII— XIX ст., коли міста в Західній Європі зосереджували найважливіші засоби виробництва й посідали ключові позиції у світовій економіці. Локальний розвиток міст породив певну просто­рову послідовність світового процесу урбанізації: Західна Європа — Північна Америка — Австралія та Океанія — Східна Європа — Латинська Америка — Азія — Африка.

Уже сьогодні в багатьох країнах світу, особливо економічно розвинених, частка міського населення становить 85-90% і більше в загальній його чи­сельності. За прогнозами Комісії 00Н з народонаселення, на початку XXI ст. у містах буде мешкати не менше 51% усього населення земної кулі, тоді як 1970 р. частка міського населення становила 38,6%. З'являються і зроста­ють багатомільйонні міста — мегаполіси (Нью-Йорк, Лондон, Токіо та ін.), збільшується їх кількість, розміри та проблеми.

Проявився процес урбанізації і в Україні. До 1918 р. країна була аграрною і в містах проживало 18% населення. Інтенсивна урбанізація в Україні розпочалася в 1926-1939рр., коли було взято курс на індустріалізацію народного господарства, ' тобто всього лише за 13 років чисельність міського населення зросла у 2,4 рази. За 1940-1970 рр. чисельність міського населення в Україні зростала вже значно нижчими темпами, бо за ЗО років воно збільшилось лише у 1,9 рази. З середини 50-х років XX ст. почався новий етап інтенсивного зростання кількості міст і чисель­ності міського населення в Україні. Тільки за останні ЗО років частка міського населення в Україні зросла у 2,2 рази та становила на кінець XX ст. близько 70% загальної чисельності населення. За кількістю великих міст (з населенням понад 100 тис.) наша держава тепер посідає одне з провідних місць серед країн світу, таких міст зараз — 61. В Україні є 7 міст з населенням, яке перевищило або май­же сягає мільйона осіб: Київ, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Харків, Запоріж­жя та Кривий Ріг. До речі, для Києва останні ЗО років був характерний надзви­чайно інтенсивний демографічний розвиток: чисельність його населення зросла майже у 2,5 рази і досягла на 2000 рік 2млн 600 тисяч мешканців.

Урбанізацію неможливо розглядати без зв'язку з розвитком суспільного виробництва, зокрема важкої індустрії, енергетики, хімічної промисловості тощо. Разом з нарощуванням промислового потенціалу, створенням нових галузей виробництва у великих містах зростає чисельність населен­ня. Сучасні великі міста — це центри зосередження багатогалузевої промисловості, розгалуженої транспортної мережі в густо населених жит­лових масивах. Причому найважливішим джерелом зростання міського населення була й все ще залишається міграція сільських жителів у міста. На неї припадає більше половини приросту міського населення в Україні.

Сучасне місто надає своїм жителям багато переваг економічного, соціального та суб'єктивного характеру, а саме:

наявність місць роботи та можливість зміни роботи;

зосередження закладів науки та культури;

забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги;

• можливість створювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя;

розвиток міжнародної та регіональної культури.

Незважаючи на переваги міського життя, міське середовище для людей є штучним і відірваним від природного, того, в якому тисячо­літтями проходило їхнє життя. Штучне міське середовище шкідливо впливає на здоров'я населення через забруднення атмосферного по­вітря, дефіцит сонячного проміння, води, а також стресових факторів, зумовлених напруженим ритмом життя, скупченістю населення, не­достатністю зелених насаджень тощо. Також небезпеку для здоров'я людей у місті становлять шумові, вібраційні навантаження, транспортні проблеми, вплив електричних, магнітних, іонізаційних полів.

Отже, в умовах великого міста загострюються всі сторони жит­тєзабезпечення людей: * постачання достатньої кількості повноцін­них продуктів харчування та питної води, * контроль і запобігання забруднення повітря, *водних ресурсів, ґрунтів, ^утилізація та захоронення нагромаджуваних шкідливих виробничих та побутових відходів, а також асоціальні проблеми, пов'язані з різким зменшен­ням вільного «життєвого» простору, зростанням міст у висоту, збіль­шенням захворювань, зумовлених забрудненням та інші.

Визначимо основні небезпеки життя в урбанізованому середовищі.

Забруднення атмосфери міст

Основними джерелами забруднення атмосфери міста є транспорт, енергетичні системи міста та промисловість.

У містах зосереджена основна маса транспортних засобів. Це вантажний, власний та громадський транспорт. Автотранспорт дає 70% усіх токсичних викидів в атмосферу. В Україні зареєстровано більше 1 млн вантажних автомобілей та близько 3 млн легкових. Частка автотранспортного забруднення атмосфери в загальній їх кількості становить в Ужгороді — 91 %, Ялті, Полтаві — 88%, Львові — 79%, Києві — 75%. За останній час в міському повітрі виріс об'єм оксидів вуглецю, вуглеводнів, оксидів азоту, сажі. Але найбільшу небез­пеку окрім оксидів азоту становлять сірчані та свинцеві сполуки, їх вміст у міському повітрі значною мірою зріс. Міста не пристосовані до такої кількості автотранспорту. Довжина пробігу без зупинок між світлофорами становить лише 400-600 м, внаслідок чого середня швидкість руху вдень в центрі міста (зокре­ма, Києва) і на великих автошляхах знижується до 12-20 км/год, а це збільшує витрати палива в 3-4 рази. Відповідно збільшуються й викиди. Автотранспорі також призводить до специфічних форм забруднення повітря. При русі стира­ються шини, і тисячі тон гуми у вигляді пилу потрапляють у повітря. Міськиї автомобільний транспорт не тільки забруднює повітря продуктами згоранні палива, він сприяє зростанню надходження свинцю в навколишнє середовище. В Україні поки ще використовують бензин із вмістом свинцю 0,36 г/л, тоді як в Англії, Німеччині та США — 0,013-0,15.

Міста — основні споживачі енергії. Місто споживає енергію у різних фор­мах. Досить широко використовується викопне паливо — кам'яне вугілля, нафтопродукти та природний газ. Це вже само по собі визначає забруднення міст продуктами згорання. До житлових будинків та виробничих приміщень енергія потрапляє у формі електрики, газу, парового опалення.

Зниження якості атмосферного повітря небезпечне для здоров'я міських мешканців. Людина за добу вживає в середньому 25 кг повітря. Навіть, якщо відносний вміст забруднювачів в повітрі незначний, їх сумарна кількість, яка потрапляє в організм людини при диханні, може виявитись токсичною. Найбільш поширеною шкідливою домішкою повітряного середовища є чад­ний газ. Надмірна кількість цього газу в повітрі призводить до швидкої втом­люваності людини, головного болю, запаморочення, ослаблення пам'яті, порушення діяльності серцево-судинної та інших систем організму.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!