Стаття 13. Закінчений та незакінчений злочини 1 часть

Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Ко­ дексу.

Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.

1. Усі вчинювані злочини поділяються на закінчені та незакінчені. Якщо особа пов­
ії к і ю реалізувала злочинний намір і вчинила закінчений злочин, необхідність виділяти
будь-якіетапи кримінальної діяльності відсутня. Така необхідність виникає у разі не-

н шедення задуманого злочину до його логічного завершення. Злочин може бути не і< «ведений до кінця з двох причин, які виключають одна одну: 1) за волею особи, в по-ИДІНЦІякої вбачається добровільна відмова при незакінченому злочині (ст. 17); 2) всу­переч волі особи, винної у вчиненні незакінченого злочину,- готування (ст. 14) або за-м.іху (ст. 15). У двох вказаних випадках стадії реалізації злочинного наміру, байдужі і і я закінченого злочину, набувають кримінально-правового значення.

Закон (ст. 13) виокремлює три стадії вчинення кримінально караного діяння: 1) го-і N мання до злочину; 2) замах на злочин; 3) закінчений злочин. Вони розрізняються за ч.ірактером діянь, моментом їх припинення, ступенем реалізації злочинного наміру. І Іерші дві стадії визнаються різновидами незакінченого (розпочатого) злочину (поперед-

ІІІ.ОЇ ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ).

2. Усі три вказані стадії не обов'язково мають місце під час вчинення будь-якого

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ III

Піаття ІЗ

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

злочину. Вчинення злочину можливе і без проходження стадій готування та/або замаху. Наявність незакінченого злочину визначається двома обставинами: 1) особливостями законодавчої конструкції того чи іншого складу злочину; 2) характеристикою суб'єк­тивної сторони злочинного діяння.

3. Закінчений злочин характеризується єдністю об'єктивних і суб'єктивних ознак,
повною реалізацією об'єктивної сторони суспільно небезпечного діяння, передбаченого
диспозицією статті Особливої частини КК. Йдеться про юридичну завершеність такого
діяння, яка може і не збігатися з уявленням про це з боку самої особи, яка його вчинює.
Так, розбій визнається закінченим з моменту нападу з метою заволодіння чужим
майном, незважаючи на те, чи вдалося злочинцеві досягти цієї мети.

4. Момент закінчення злочину зумовлюється особливістю конструкції його складу.
Злочин з матеріальним складом визнається закінченим з того моменту, коли фактично
настали суспільно небезпечні наслідки, передбачені статтею Особливої частини КК як
обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочину. Наприклад, вбивство є закінченим з
моменту настання біологічної смерті іншої людини, а крадіжка, грабіж і шахрайство - з
моменту, коли винний вилучив майно і дістав реальну можливість розпоряджатись чи
користуватись цим майном (при цьому зазначену можливість не слід ототожнювати з її
фактичною реалізацією). Якщо у нормі КК міститься альтернативна вказівка на кілька
суспільно небезпечних наслідків, злочин визнається закінченим з моменту настання
принаймні одного з таких наслідків. Наприклад, знищення або пошкодження лісових
масивів, передбачене ч. 2 ст. 245, буде закінченим з моменту спричинення загибелі лю­
дей, масової загибелі тварин або інших тяжких наслідків.

В умисних злочинах з матеріальним складом можлива як стадія готування, так і стадія замаху, однак із цього загального правила є винятки, зумовлені особливостями конкретних складів злочинів. Так, готування вважається несумісним з убивством у ста­ні фізіологічного афекту, оскільки у ст. 116 вказується на раптовість виникнення силь­ного душевного хвилювання, а тому встановлення елементів готування до позбавлення у подальшому життя іншої людини виключає кваліфікацію за цією статтею. Стадія за­маху неможлива, якщо законодавець пов'язує кримінальну відповідальність з настан­ням певних суспільно небезпечних наслідків, вказаних у диспозиції статті Особливої частини КК, яких у конкретній ситуації фактично не спричинено (наприклад, ч. 4 ст. 152 - зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки; ч. 1 ст. 364 - зловжи­вання владою або службовим становищем, що заподіяло істотну шкоду). Таким чином, відсутність тих чи інших суспільно небезпечних наслідків залежно від особливостей опису злочину у КК може свідчити як про відсутність конкретного складу злочину, так і про наявність незакінченого злочину.

Злочин з формальним складом, об'єктивна сторона якого вичерпується діянням і не включає як обов'язковий елемент суспільно небезпечні наслідки, вважається закінче­ним з моменту вчинення передбаченої диспозицією норми КК дії (бездіяльності), а в разі вказівки закону на кілька альтернативних діянь - з моменту повного виконання хоча б одного діяння (наприклад, ст. 199). Фактичне настання при цьому шкідливих наслідків не впливає на кваліфікацію вчиненого і може враховуватися при призначенні покарання. Злочини з формальним складом можуть мати стадію готування, а окремі з них - і стадію замаху (наприклад, замах на контрабанду, давання і одержання хабара, підроблення грошей).

Особливість усічених складів злочину полягає у тому, що момент їх закінчення пов'язується із вчиненням діяння, яке за своїм загальним кримінально-правовим зміс­том є попередньою злочинною діяльністю (зокрема бандитизм, розбій, вимагання, по­сягання на життя державного діяча). У таких злочинах можлива стадія готування, але стадія замаху виключається, оскільки саме на етап незакінченого злочину закон, з огля­ду на необхідність посилення кримінально-правового захисту певних соціальних цін­ностей, переносить момент закінчення кримінально караного посягання.

У злочинах, вчинюваних шляхом бездіяльності, стадія замаху може виражатися в

ЇМ і ивних діях суб'єкта, які є реалізацією злочинного наміру і спрямовуються на те, щоб надалі ухилитись від виконання обов'язку, покладеного на особу під загрозою кримі­нального покарання.

5. Умисний характер незакінченого злочину безпосередньо закріплено у статтях 14,
IS, Попередня злочинна діяльність виділяється і карається лише в процесі реалізації
прямого умислу. Цілеспрямованість, за наявності якої можна встановити відповідність
МІЖзадуманим злочином і реальним втіленням його в життя, притаманна діянням, в
яких особа бажає настання передбачуваних нею суспільно небезпечних наслідків. На­
приклад, замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний
передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з
незалежнихвід його волі обставин.

У тих випадках, коли винний усвідомлював суспільно небезпечний характер свого ііяння,передбачав його суспільно небезпечні наслідки і свідомо припускав їх настання, юбто діяв з непрямим умислом, однак результат не настав, відповідальність за замах ниключається. Дії суб'єкта кваліфікуються, виходячи з фактично спричинених наслідків.

Необережні злочини не мають стадій, адже: а) переважна їх більшість сконструйо-плиа як злочини з матеріальним складом, природа яких може бути встановлена лише після того, як настали суспільно небезпечні наслідки, тобто на етапі закінченого злочи­ну. Особливістю кримінальної відповідальності за них є те, що у разі, коли внаслідок необережних діянь шкідливі наслідки в силу певного збігу обставин не настали, ніхто у порядку кримінального судочинства не відповідатиме; б) у разі вчинення таких злочи-ніи суб'єкт не здійснює підготовчої діяльності, не спрямовує свої зусилля на досягнен­ня злочинного результату. Це випливає із законодавчих визначень злочинної самовпев­неності та злочинної недбалості (ст. 25). Неможливі стадії у злочинах із подвійною ( шішаною) формою вини, в яких психічне ставлення до похідних (віддалених) наслід-КІВхарактеризується необережністю (наприклад, ч. 2 ст. 121 в частині спричинення смерті потерпілого).

6. Не визнається видом незакінченого злочину (окремою стадією злочину) виявлен­
ня наміру (так званий голий умисел), під яким розуміється зовнішній прояв тим чи ін­
шим способом (усно, письмово, за допомогою конклюдентних дій тощо) наміру особи
вчинити злочин, проте без реальних дій, спрямованих на реалізацію цього наміру. Хоч
виявлення наміру є зовнішнім виявом внутрішніх психічних процесів, чинне законодав-
СТВОне встановлює караність такої поведінки. Вважається, що думки, бажання, наміри,
і іеї,не підкріплені реальними злочинними діяннями особи, нездатні заподіяти шкоди
очоронюваним законом соціальним цінностям. Закріплений у КК підхід про безкар­
ність виявлення наміру виходить із визнання злочином лише діяння - дії або бездіяль­
ності (ч. 1 ст. 11), грунтується на відомих ще римському праву тезах nullum crimen sine
н his (немає злочину без вчинення дії), cogitationis poenam nemo patitur (думки не кара­
ються), враховує конституційне положення про право кожного на свободу думки і сло-
М, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Якщо намір вчинити злочин
шаходить вияв у поведінці, яка сама по собі є створенням умов для вчинення злочину
(наприклад, здійснюється підшукування знаряддя злочину), кримінальна відповідаль­
ність настає за готування до злочину.

Від виявлення наміру потрібно відрізняти випадки кримінально караної погрози, передбаченої, наприклад, статтями 129, 195, 258. У таких випадках закон передбачає відповідальність не за небезпечні думки, а за закінчене суспільно небезпечне діяння, коли сам по собі факт виявленої зовні і доведеної до відома потерпілого погрози визна-I и.ся посяганням на певні соціальні цінності - життя особи, її власність, громадську безпекутощо.

Не є виявленням наміру передбачені КК діяння, формою вчинення яких є різнома-ні і ні публічні заклики (див., наприклад, ч. 2 ст. 109, статті 110, 436). Такого роду діян­ня, вчинювані у формі написання і проголошення слів, фраз, промов, утворюють само-I і піні посягання на відповідні об'єкти кримінально-правової охорони. Передбачені

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ III

Пштіпя 14

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

чинним КК випадки кримінально караних погроз і закликів є прикладом обмеження на законодавчому рівні конституційного права особи на вільне вираження своїх поглядів і переконань, яке допускається, зокрема, в інтересах національної безпеки, територіаль­ної цілісності або громадського порядку, для захисту прав інших людей, для підтри­мання авторитету і неупередженості правосуддя.

Конституція України (cm. 34).

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966р. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973 р. (статті 18, 19).

Постанова ПВС від 27 березня 1992 р. № 3 «Про судову практику у справах про зґвалтуван­ня та інші статеві злочини» (п. 19).

Постанова ПВС від 25 грудня 1992 р. № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (пункти 6-8).

Постанова ПВС від 7 липня 1995 р. № 9 «Про судову практику в справах про бандитизм» (я. 3).

Постанова ПВС «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне пово­дження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. № 3 (пункти 22, 23, 26).

Постанова ПВС «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» від 26 квітня 2002 р. № 4 (п. 4).

Постанова ПВС «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р. № 5 (пункти 10, 11).

Постанова ПВС «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров 'я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2 (п. 4).

Постанова ПВС від 3 червня 2005 р. № 8 «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил» (п. 8).

Стаття 14. Готування до злочину

1. Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи
знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усу­
нення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

2. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою криміналь­
ної відповідальності.

1. На відміну від виявлення наміру (див. коментар до ст. 13) стадія готування ха­
рактеризується діяльністю суб'єкта, яка полягає у створенні умов, необхідних для
подальшого вчинення злочину. Водночас особа при готуванні ще не виконує об'єк­
тивну сторону забороненого КК діяння, не ставить об'єкт кримінально-правової охоро­
ни у безпосередню небезпеку. Саме за цією об'єктивною ознакою готування до злочину
відрізняється від наступної стадії умисного злочину - замаху на нього.

2. КК встановлює караність умисного створення умов для вчинення конкретного
злочину, а не для злочинної діяльності взагалі. Особа планує у майбутньому довести
свій злочинний намір до логічного завершення - вчинити закінчений злочин і ство­
рює для цього належні умови. Тому не охоплюються ч. 1 ст. 14 випадки придбання чи
пристосування особою про всяк випадок різних предметів, які можуть використову­
ватися як засоби чи знаряддя вчинення кримінально караних діянь. За наявності під­
став такі дії можуть розглядатися як відповідні закінчені злочини (наприклад, неза­
конне придбання вогнепальної чи холодної зброї, вибухових речовин, радіоактивних
матеріалів).

3. З об'єктивної сторони готування полягає у створенні сприятливих умов для вчи­
нення злочину. Частина 1 ст. 14, крім відповідного узагальненого формулювання (інше
умисне створення умов для вчинення злочину), містить приблизний перелік конкретних

нидів готування до злочину (підшукування або пристосування засобів чи знарядь, під­шукування співучасників, змова на вчинення злочину, усунення перешкод). Викорис-ПШНЯвказаного узагальненого формулювання є виправданим з огляду на неможливість перелічити у законі всі різноманітні форми готування.

Під засобами розуміють предмети матеріального світу, які застосовуються при вчи­ненні злочину для його полегшення чи прискорення (підроблені документи для шах­райського заволодіння майном, транспортні засоби для перевезення членів злочинної групи або викраденого майна, відмички або ключі для проникнення у житло з метою іічинення крадіжки тощо). Знаряддя - це предмети, які безпосередньо використовуються ІЛЯвиконання об'єктивної сторони злочину, зокрема для заподіяння суспільно небезпеч­них наслідків (наприклад, зброя, якою заподіюються смерть чи тілесні ушкодження по-к-рнілому; транспортний засіб, який використовується для заподіяння тілесного ушко­дження чи пошкодження чужого майна). При так званому посередньому вчиненні злочи­ну своєрідним знаряддям можуть визнаватися особи, які, зокрема, через певні психічні \пороби або недосягнення певного віку кримінальній відповідальності не підлягають.

Знаряддями і засобами є предмети матеріального світу, які за своїми об'єктивними ігіастивостями можуть бути використані для вчинення злочину, незалежно від того, мали нони такі властивості з самого початку чи були відповідним чином пристосовані винною особою. Ці предмети можуть бути призначені тільки для реалізації злочинного наміру ню ж використовуватись і для досягнення інших, незлочинних цілей (скажімо, наркотич­ні засоби, призначені для лікування хворих, можуть використовуватися винним для тим­часового «відключення» свідомості потерпілого і протиправного заволодіння його май­ном; придбання копіювальної техніки для виготовлення підроблених грошей).

Підшукування означає придбання засобів і знарядь будь-яким способом (купівля, оомін, викрадення, отримання у борг тощо). Пристосування - це такий вплив винного на вже існуючі матеріальні предмети, внаслідок якого вони стають придатними або більшзручними для застосування при вчиненні злочину (наприклад, виготовлення об-різаз мисливської рушниці, ремонт несправної вогнепальної зброї, переробка напилка \ стилет, а кухонного ножа - у фінський). Поняттям «пристосування» не охоплюється пшотовлення засобів і знарядь вчинення злочину, тобто технологічний процес, у ре-іультаті якого утворюються нові предмети, придатні для успішного виконання задума­ної о злочину (наприклад, виготовлення кастету для насильницького посягання на осо-Виготовлення засобів чи знарядь вчинення злочину треба визнавати різновидом іншого умисного створення умов для вчинення злочину.

Спосіб підшукування або пристосування знарядь і засобів може бути як легальним, іак і нелегальним. У разі, коли дії з придбання чи пристосування відповідних предметів ІІМІпо собі є злочинними, містять склад іншого закінченого злочину, відмінного від ГОГО,до якого відбувається готування, вони потребують самостійної правової оцінки, а пес вчинене - кваліфікації за сукупністю злочинів. Наприклад, купівля пістолета з ме-ГОЮвчинити вбивство утворює готування до вбивства і склад незаконного поводження ч іброєю (ст. 263).

Під підшукуванням співучасників слід розуміти знайомство з потенційними спів-

існиками, їх вербування, підбурювання до участі у вчиненні злочину як виконавців і' ніввикнавців), пособників або організаторів. При цьому не підкріплена іншими діями иода особи взяти участь у вчиненні злочину як виявлення наміру кримінальну відпові-іі іьність тягнути не повинна. Змова на вчинення злочину - це досягнення угоди між тома або більшою кількістю осіб, яким притаманні ознаки суб'єкта злочину, спільни­ми зусиллями вчинити конкретний злочин. Зазначена угода має бути результативною і, нмчодячи за межі виявлення наміру (див. коментар до ст. 13), передбачає з'ясування

і а б у загальних рисах деталей підготовлюваного злочину. У випадках, передбачених ¹ 'і обливою частиною КК, такі види готування, як підшукування співучасників та змова п.і ичинення злочину, можуть утворювати самостійні склади закінченого злочину (пе-ачені, наприклад, статтями 109, 255, 392).

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ III

1>с/посередня спрямованість на вчинення злочину означає, що особа розпочинає НЧИНеннядій (бездіяльності), передбачених відповідною статтею Особливої частини (починає виконувати об'єктивну сторону злочину, ставить об'єкт кримінально-иравовоїохорони у стан безпосередньої небезпеки заподіяння йому істотної шкоди). І [■приклад,за ст. 15, ч. 2 ст. 368 треба кваліфікувати вимагання хабара, отримати який кбовій особі не вдалося з незалежних від її волі причин. Поведінка, яка розцінюєть-ік вимагання, поряд з власне отриманням незаконної майнової винагороди за дії пильність) з використанням службового становища, входить до об'єктивної сторо­ни кваліфікованого складу злочину - одержання хабара, поєднаного з вимаганням. Для відмежування замаху на злочин від готування до нього потрібно з'ясувати, чи є пене особою діяння складовою частиною об'єктивної сторони того чи іншого зло-ІИНу.Залежно від характеру злочинного посягання одні й ті самі діяння можуть роз-іатисьі як готування, і як замах. Скажімо, незаконне проникнення у квартиру може

■ ■рювати замах на злочин (крадіжку чужого майна з проникненням у житло), а може
Ім> млядатися як готування до злочину (наприклад, вбивства власника житла).

Розмежовуючи замах і закінчений злочин, необхідно враховувати: а) конструкцію і йду злочину, яка впливає на момент його закінчення; б) зміст умислу винної особи.

І, Притаманна замаху з об'єктивної сторони незавершеність посягання виражаєть-

відсутності однієї чи декількох ознак, передбачених відповідною нормою Особли-

■шстини КК. У разі вчинення замаху на злочин з матеріальним складом ознакою

і кіпвної сторони, якого не вистачає, можуть бути суспільно небезпечні наслідки.

юведення злочину з формальним складом до кінця може полягати у невчиненні всіх

які становлять його об'єктивну сторону.

У замаху відсутня характерна для закінченого злочину єдність задуманого та реаль-и'іиненого винною особою. Так, якщо при вчиненні викрадення умисел особи був імований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах, і він не

реалізований з незалежних від її волі причин, вчинене кваліфікується як замах на раденияу великих чи особливо великих розмірах, незалежно від кількості фактично раленого. При цьому, якщо фактично заподіяні наслідки досягли показника, який 'іиіюється умислом винної особи і ознакою складу злочину, передбаченого статтею

міною, пунктом статті) Особливої частини КК, має місце не замах на злочин, а за­ний злочин.

І Іереалізованість умислу як ознака замаху має бути істотною, такою, що впливає на

нону оцінку вчиненого. Так, якщо службова особа прагнула отримати хабар у вели-

і\ розмірі, а фактично одержала лише його частину, яка також становить винагороду

ініпікому розмірі, розрив між задуманим і фактично вчиненим злочином не може

і ,і і нсь істотним і не впливає на оцінку вчиненого. Обидва предмети хабара перебу-

п. у діапазоні однієї кваліфікуючої ознаки (великий розмір хабара), а тому діяння

пфікуються за ч. 2 ст. 368 без посилання на ст. 15.

Характерна для замаху незавершеність об'єктивної сторони злочину є вимушеною. "і не доводить злочин до кінця не за власною ініціативою, а з причин, які не зале-

і. шд її волі. Під такими причинами потрібно розуміти різноманітні обставини як

■ і швного, так і суб'єктивного характеру, які зашкодили закінчити злочин всупереч
її ііліим зусиллям особи (наприклад, активний опір потерпілого, недосконалість

і п, злочину, недостатність фізичних сил чи досвіду, раптовий спалах хвороби,

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ III

Т.піїти 17

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

спрацювання охоронної сигналізації, невміння користуватись зброєю або її несправ­ність, затримання злочинця тощо). Причини, внаслідок яких особа вимушена відмови­тись від доведення злочину до кінця, можуть виникнути під впливом її власних дій (на­приклад, вживання значних доз алкоголю або наркотиків, втрата зброї, випадкове запо­діяння самому собі тілесного ушкодження).

Однією з причин недоведення злочину до кінця є фактична помилка - ситуації, коли особа помиляється стосовно об'єктивних властивостей вчиненого нею суспільно небезпечного діяння. У зв'язку з цим розрізняють такі види замаху, як замах на непри­датний об'єкт і замах з непридатними засобами. У разі вчинення замаху на непридат­ний (нереальний, відсутній) об'єкт можливість заподіяння реальної шкоди соціальним цінностям виключається, оскільки на місці вчинення злочину взагалі відсутнє те, на що спрямоване посягання, або предмет посягання чи потерпілий не володіють належними ознаками (постріл у манекена, помилково прийнятого за людину, заволодіння непри­датною до використання вогнепальною зброєю тим, хто помилково вважає її такою, що може бути використана за призначенням, тощо). Наприклад, як замах на незаконне придбання наркотичних засобів слід розцінювати дії особи, яка, будучи введеною в оману, придбаває інші засоби, що реалізуються під виглядом наркотичних.

Замах з непридатними засобами має місце тоді, коли суб'єкт для досягнення зло­чинного результату обирає засоби, які за своїми об'єктивними властивостями нездатні викликати бажані для винного суспільно небезпечні наслідки (наприклад, спроба вчи­нити вбивство за допомогою зламаної зброї або отрути, яка внаслідок тривалого збері­гання втратила свої уразливі якості).